Перевірені досвідом рекомендації Українцям Як називаються частини договору

Як називаються частини договору

Сторони договору

Сторонами у договорі підряду є підрядник і замовник. Підрядник – це особа, яка бере на себе обов’язок виконати замовлену роботу (послуги), а замовник – це особа, що замовляє виконання певної роботи (послуги), беручи на себе обов’язок прийняти й оплатити її результат.

На відміну від ЦК УРСР, ст. 333 якого передбачала певні обмеження щодо можливості виконання робіт за договором підряду для фізичних осіб ( громадянин міг виконувати роботи за договором підряду лише у випадках, не заборонених законом, і за умови виконання цієї роботи особистою працею), ЦК України не встановлює обмежень щодо сторін договору. Відтак, ними можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Підрядні роботи виконують, як правило, спеціально створені для цього підприємства (будівельні, будівельно-монтажні, у сфері побутового обслуговування тощо), а також інші підприємства, що займаються виробничо-господарською діяльністю. Зазвичай спеціалізовані підприємства виступають як підрядники.

Відповідно до ч. 3 ст. 837 ЦК для виконання окремих видів робіт підрядник зобов’язаний одержати спеціальний дозвіл (ліцензію). Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлений ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. № 1775. Зокрема, згідно з цією статтею ліцензуванню підлягає будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж); пошук, розвідка корисних копалин, видобування уранових руд, інші види діяльності.

Підрядник може виконати роботу особисто або залучити до виконання інших осіб – субпідрядників, виступаючи у цьому випадку в ролі генерального підрядника. Підрядник може залучати субпідрядників, якщо договором не передбачений його особистий обов’язок виконати роботу (ч. 1 ст. 838 ЦК).

Ці норми мають особливе значення для договорів будівельного підряду (параграф 3 гл. 61 ЦК), договорів підряду на проектні та пошукові роботи (параграф 4 гл. 61 ЦК), коли для виконання робіт зазвичай залучаються субпідрядники. Особисте виконання роботи найчастіше має місце у договорі побутового підряду, стосовно якого може бути обумовлене виконання робіт певним спеціалістом (кравцем, майстром з пошиву взуття та ін.).

Генеральним підрядником є особа, яка бере на себе обов’язки з виконання робіт за договором підряду, і така, що залучає до виконання робіт інших осіб (субпідрядників). Закон не виключає можливості передачі субпідрядникам усього обсягу робіт із збереженням за генеральним підрядником загальних функцій з керівництва та організації виконуваних робіт.

На великих будівництвах практикується укладення підрядних договорів з двома та більше підрядниками. Така система договірних зв’язків потребує чіткого розподілу обсягу робіт між підрядниками на єдиному будівництві з узгодженням графіків їх виконання. Кожен з таких підрядників при цьому може бути генеральним підрядником.

Відповідно до ч. 2 ст. 838 ЦК генеральний підрядник відповідає перед замовником за порушення субпідрядником його зобов’язань, а перед субпідрядником за порушення зобов’язань. При цьому генеральний підрядник зазвичай не позбавлений можливості пред’являти регрес ні позови до замовника та до субпідрядника, з вини яких сталося порушення договірних умов.

Пряме пред’явлення вимог замовника до субпідрядника не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом. Ці правила не виключають можливість участі замовника та субпідрядника у судовому спорі в якості третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, і винесення проти них судового рішення.

Субпідрядником є особа, яка залучена генпідрядником на підставі субпідрядного договору для виконання частини робіт, передбачених договором підряду. Субпідрядний договір є різновидом договору підряду, тому до нього застосовуються як загальні норми цивільного законодавства, так і загальні положення про підряд, що містяться у параграфі 1 гл. 61.

Крім цього, до субпідрядних відносин застосовуються норми Положення про взаємовідносини організацій – генеральних підрядників з субпідрядними організаціями, затверджене Науково-технічною радою Державного комітету України у справах містобудування і архітектури (Протокол від 14 грудня 1994 р. № 4). Даним положенням визначаються порядок і строки укладення контракту субпідряду, забезпечення матеріалами, виробами і устаткуванням, умови виконання робіт, обов’язки генпідрядника та субпідрядника. Зокрема, генпідрядник зобов’язаний: передати субпідряднику затверджену в установленому порядку проектно-кошторисну документацію на роботи, що підлягають виконанню ним; забезпечити будівельну готовність об’єкта, конструкцій та окремих видів робіт для виконання субпідрядником подальших робіт; своєчасно здійснювати комплектну передачу субпідряднику устаткування, матеріалів і виробів, поставка яких покладена на генпідрядника (замовника), відповідно до графіків їх передачі, узгоджених з термінами виконання будівельно-монтажних робіт і введення в дію потужностей і об’єктів; забезпечити своєчасне відкриття і безперервність фінансування робіт; координувати діяльність субпідрядників, які беруть участь у будівництві, прийняти закінчені види робіт і здійснити оплату виконаних монтажних і спеціальних робіт; здійснювати контроль за відповідністю виконуваних субпідрядником робіт робочим кресленням і будівельним нормам і правилам, а матеріалів, виробів і конструкцій – державним стандартам і технічним умовам, не втручаючись при цьому в оперативно-господарську діяльність субпідрядника.

При виявленні відхилень від затвердженої проектно-кошторисної документації, а також робочої документації, будівельних норм і правил генпідрядник видає розпорядження субпідряднику про усунення допущених відхилень, а в необхідних випадках – про припинення робіт, та інформує про це замовника.

Субпідрядник повинен: виконати за контрактом субпідряду окремі види і комплекси робіт в установлені календарним планом виконання монтажних і спеціальних робіт строки відповідно до робочих креслень і згідно з будівельними нормами; провести індивідуальне випробування змонтованого ним устаткування; брати участь у комплексному випробуванні устаткування, здачі робочій комісії закінчених об’єктів будівництва, підготовлених до випуску продукції чи надання послуг, та забезпечити спільне з генпідрядником і замовником введення їх у дію в установлені строки; брати участь у здачі закінчених об’єктів будівництва державній комісії.

Можливим є також укладення підрядником двох і більше субпідрядних договорів. На практиці мають місце також випадки укладення субпідрядником нового субпідрядного договору (так званий подвійний субпідряд), що чинним законодавством не забороняється. У таких випадках у підрядних правовідносинах з’являється генеральний субпідрядник.

Субпідрядний договір як різновид підрядного договору має свої особливості, і його умови повинні бути узгоджені з положеннями підрядного договору, для виконання якого залучається субпідрядник, перш за все стосовно строків виконання окремих видів робіт. У будівництві з цією метою використовуються суміщені графіки будівництва, які узгоджуються між усіма учасниками будівельних робіт.

Субпідрядника слід відрізняти від постачальника, який постачає необхідні матеріали для виконання підрядних робіт. Такий постачальник укладає з підрядником договір поставки, відтак, до відносин, що виникають із цього договору, застосовується законодавство про купівлю-продаж (поставку).

Зміст (умови) договору

Суть і значення цивільно-правового договору в конкретних правовідносинах найяскравіше відображаються в його змісті, котрим визначається й зміст самого правовідношення.

Зміст договору – це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, та умов, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 ЦК).

Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, мають диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Наприклад, ст. 668 ЦК встановлює, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення закону є диспозитивним, оскільки передбачає можливість визначення сторонами моменту переходу ризику до покупця на їхній розсуд.

Разом з тим договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Але навіть у тому разі, коли у самому договорі не міститься посилання на типові умови, останні можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК (ст. 630 ЦК).

Слід враховувати, що типові умови (типові договори) щодо певних відносин можуть затверджуватися органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Такі типові умови за своєю суттю є актами цивільного законодавства, обов’язковими для застосування, якщо в них прямо не передбачено інше. Отже, у цьому випадку вказані “типові умови” обертаються на приписи імперативного характеру.

Умови, на яких договір укладається, мають велике практичне значення, оскільки від них, зрештою, залежать особливості договірних прав і обов’язків сторін договору, а також належне виконання зобов’язань.

Залежно від їхнього юридичного значення всі договірні умови можна звести до 3 основних груп: істотні, звичайні і випадкові.

Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі ст. 638 ЦК, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними.

Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору. Наприклад, істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет договору, ціна. Предмет договору, плата за користування, порядок користування найнятим майном є істотними умовами договору майнового найму.

Частина 1 ст. 638 ЦК поділяє істотні умови на 4 групи:

  • 1) умови про предмет;
  • 2) умови, які визначені законом як істотні;
  • 3) умови, які є необхідними для договорів цього виду;
  • 4) умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

При визначенні істотних умов того або іншого договору слід враховувати, що вирішення цього питання залежить, насамперед від суті конкретного договору. Тому не випадково ЦК, при визначенні істотних умов договору, відсилає до спеціальних норм, присвячених договірним зобов’язанням цього виду і називає істотними, насамперед, ті умови, які визнані такими згідно із законом і передбачені як обов’язкові самими нормами права, що регулюють ці договірні відносини. Зокрема, такий підхід був характерний при визначенні істотних умов так званих господарських договорів поставки, контрактації.

Однак не завжди істотні умови визначаються безпосередньо в законодавстві. Особливо це актуально зараз, адже в умовах переходу до ринкових відносин, наділення учасників господарських відносин реальною самостійністю і в тих випадках, коли йдеться не про державні організації, все більшого значення набувають друга і третя групи істотних умов, згаданих вище. Наприклад, норми про купівлю-продаж, міну, найом, зберігання, спільну діяльність тощо не містять вичерпного переліку умов, однак останні випливають із сенсу відповідного договору і норм, що визначають поняття і суть договору.

Наприклад, купівля-продаж за своєю суттю є оплатним договором, Отже, не встановлення угодою сторін такої умови, як ціна, свідчить про відсутність самого договору купівлі-продажу. Однак, будучи істотною для договору купівлі-продажу, умова про ціну позбавлена значення для договору дарування, у зв’язку з безоплатним характером останнього.

Будь-яка зі сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору цього виду, і зажадати включення у договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних. Наприклад, за загальним правилом, доставка проданої речі в певне місце не належить до істотних умов купівлі-продажу. Однак якщо покупець хотів укласти договір тільки з дотриманням цієї умови, а продавець не згоден з такою вимогою, то не можна вважати такий договір укладеним тільки тому, що досягнуто згода сторін щодо предмета, якості та вартості речі.

Таким чином, для укладення договору необхідне досягнення угоди зі всіх істотних його умов. Разом з тим іноді недостатньо і такої угоди. Зокрема, крім неї може вимагатися передача речі, – якщо йдеться про реальний договір (позика, дарування). У встановлених законом випадках договір має бути укладеним у потрібній формі. Наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку тощо потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації (ст. 657 ЦК). Тому все зазначене щодо істотних умов договору повною мірою стосується і форми договору, оскільки якщо одна зі сторін вимагає, або законом обумовлене нотаріальне посвідчення, а інша сторона від цього ухиляється, то не можна говорити про досягнення в цьому випадку угоди.

Щодо передачі речі у реальному договорі, то тут справа виглядає дещо інакше. Якщо речі не передано, то немає й договору. Але не тому, що не досягнуто згоди щодо його істотних умов, а тому, що не додержані вимоги закону, без яких не може йтися про існування договору взагалі.

Крім істотних, можуть бути й звичайні умови договору. Звичайними називають ті умови, які передбачені нормативними актами. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні договору майнового найму сторони не домовилися про те, хто має виконувати поточний ремонт речі, автоматично діє умова, передбачена ч. 1 ст. 776 ЦК, згідно з якою наймач зобов’язаний проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не передбачене законом або договором.

Випадкові умови включаються у договір на розсуд сторін. Так само, як і звичайні умови, вони не впливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діяти внаслідок одного лише факту укладення договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір. їхня відсутність, так само, як і відсутність звичайних умов, не тягне недійсності укладеного договору. Крім того, відсутність випадкових умов лише в тому випадку тягне визнання договору недійсним, якщо зацікавлена сторона доведе, що вона вимагала узгодження цієї умови.

Слід зазначити, що всі три групи умов, до якого б вони виду не належали, завдячують своєю появою, у кінцевому підсумку, лише домовленості сторін, якою одні умови формулюються безпосередньо, а інші – визнаються сторонами договору обов’язковими для них внаслідок самого факту укладення останнього. У цьому, зокрема, виявляється значення договору як вольового юридичного акту.

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК, яка визначає загальні правила тлумачення правочинів, про які йшлося у попередніх главах підручника. Крім того, в разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також тилові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на них (ст. 637 ЦК).

Як називаються частини договору

На договір поширю­ється загальна класифікація правочинів на реальні і консенсуальні, відплатні та безвідплатні, абстрактні і каузальні, умовні, строкові, фідуціарні та біржові. Така класифікація може розглядатися як за­гальна класифікація договорів.

Спеціальна класифікація договорів здійснюється з використан­ням наступних класифікаційних критеріїв.

Залежно від концентрації прав та обов’язків у сторін договору поділяються на односторонні та двосторонні Якщо кожна із сторін має як права, так і обов’язки, договір є двосто­роннім. Якщо ж одна сторона має тільки право, а друга – лише обов’язок, договір є одностороннім.

Залежно від юридичної спрямованості та послідовності досягнен­ня цілей договори поділяються на основні і попередні. Основний договір безпосередньо породжує права та обов’язки сторін, пов’язані з передачею майна, виконанням роботи, наданням послуги тощо (основного договору). Попередній договір – це до­говір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (в пев­ний термін) укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК). Істотною умовою попереднього договору є умова щодо строку (терміну) укладення основного договору, умови про предмет основного договору. Невизначеність сторін щодо цих умов свідчить про відсутність їх волевиявлення на надання певним домовленостям між ними сили попереднього договору (ч. 4 ст. 635 ЦК).

Відсутність у попередньому договорі інших істотних умові основного договору не є підставою вважати, що він не має сили попереднього договору, за умови, що у ньому встановлено порядок їх погодження при укладенні основного договору або, якщо цей порядок передба­чений актами цивільного законодавства, які є обов’язковими для сторін договору.

Попередній договір має укладатися у письмовій формі, а якщо основний договір потребує нотаріального посвідчення, то й попередній повинен бути укладений у такій формі. Порушення зазначених вимог тягне загальні наслідки, передбачені статтями 218, 220 ЦК.

Оскільки попередній договір породжує зобов’язання між сторо­нами щодо укладення ними протягом певного строку (в певний тер­мін) основного договору, воно с обов’язковим для сторін і підлягає виконанню. Ось чому сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладання основного договору, передбаченого попереднім до­говором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства, які є обов’язковими для сторін. У разі, якщо це передбачено попереднім договором, сторона має право вимагати, крім відшкодування збитків, завданих прострочен­ням, спонукання у судовому порядку другої сторони до укладен­ня основного договору (ч. 2 ст. 649 ЦК).

Залежно від підстав укладення договори поділяються на вільні та обов’язкові. Вільними є такі, укладення котрих залежить виключно від розсуду сторін. Якщо укладення договору є обов’язковим для сторін (сторони), йдеться про обов’язковий договір (договір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органів місцевого самоврядування, обо­в’язкового для сторін (сторони) договору. Особливостями такого договору є те, що: по-перше, його зміст має відповідати змісту зазна­ченого акта; по-друге, особливості його укладення встановлюються актами цивільного законодавства (ст. 648 ЦК); по-третє, розбіжності, які виникають між сторонами при укладенні цього договору, в силу прямого законодавчого припису вирішуються судом (ч. 1 ст. 649 ЦК).

Серед обов’язкових договорів особливе місце належить публіч­ним договорам. Згідно зі ст. 633 ЦК публічним є договір, у якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспор­том загального користування, послуги зв’язку, медичне, готель­не, банківське обслуговування тощо).

Ознаки публічного договору.

1) стороною договору обов’язково виступає суб’єкт підприємницької діяльності.

2) зазначений суб’єкт здійснює такі види підприємницької діяльності, як: реалізацію товарів, виконання робіт і надання послуг у сферах, перелік яких у ЦК сформульовано невичерпно.

3) вказані види діяльності повинні здійснюватися суб’єктом підприєм­ництва щодо кожного, хто звернеться до нього.

4) умови такого договору є од­наковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

5) підприємець не має права надавати пере­ваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення договору, як­що інше не встановлено законом.

6) підприємець, за наявно­сті у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг), не має права відмовитися від укладення публічного договору, а у разі його необґрунтованої відмови – він має відшкоду­вати збитки, завдані нею споживачеві. Необґрунтованою слід вважа­ти відмову у випадках, коли суб’єкт підприємницької діяльності не може довести відсутність у нього зазначеної можливості.

7) при укладенні та виконанні публічного договору сторони повинні виконувати обов’язкові для них правила, встановлені актами цивіль­ного законодавства (типові умови окремих видів публічних договорів).

Умови публічного договору, які не відповідають цим правилам, або порушують правило щодо однаковості його умов для усіх споживачів, є нікчем­ними (ч. 6 ст. 633 ЦК).

Related Post

Як пояснити відсутність на роботіЯк пояснити відсутність на роботі

Прогул — це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Оскільки прогул є порушенням трудової дисципліни, за його вчинення працівник може бути притягнений до

Сушіння для компотуСушіння для компоту

Зміст:1 Сушка2 Набір сухофруктів для компоту2.0.1 Як варити сушіння?3 Сушка для компоту: якою повинна бути і користь3.0.1 Традиційний рецепт узвару виглядає так:3.0.2 Натуральна сушка для компоту: види сухофруктів від Панда-Шоп3.0.3

У чому різниця між психотерапевтом та клінічним психологомУ чому різниця між психотерапевтом та клінічним психологом

Психотерапевт має базову медичну освіту та додаткову спеціалізацію з психології, а клінічний психолог має базову психологічну освіту та додаткову спеціалізацію з клінічної психології та психотерапії. Обидва фахівці мають глибокі знання