Родові прізвища: чому могли утворити від імені матері, а не батька
Прізвищем в сучасному світі ніколи не здивуєш. Однак коли вони тільки виникли для того, щоб вести офіційні документи, їх мали тільки представники соціальної верхівки. Згодом практика стала більш розповсюдженою. Якщо уважно розглянути різноманітні українські прізвища, то найпоширенішою основою для їх створення були імена батьків.
На сайті Київської політехніки зазначається, що найчастіше основою прізвища ставало ім’я батька як голови родини. До таких прізвищ належать поширені Іваненко, Петренко, Тимошенко. Такі суфікси як -енко чи -єнко видавали, що у своїй родині чоловік був молодшою дитиною. Якщо ж прізвище мало суфікс -ук або -юк, то чоловік був старшим сином.
Основою прізвища ім’я матері ставало рідко, однак історія знає такі випадки. Приводом для взяття імені матері як прізвища було вдівство жінки або ж чоловік був непутящий. До прізвищ утворених від жіночих імен належать Кулинич, Настенко або ж Химчук.
Раніше “Телеграф” розповідав про інші джерела утворення прізвищ. Серед них вирізняються географічні, за типом роботи, яку виконувала людина, в тому числі і у жартівливій формі. Також основою для утворення прізвищ ставали церковні терміни.
Багатовікова традиція: чому українки після заміжжя змінюють прізвище
Ще кілька століть українські чоловіки брали прізвище дружини після весілля. Але в сучасному суспільстві прийнято навпаки — жінка після весілля бере прізвище чоловіка і дуже рідко залишає своє.
На порталі Delo.ua розповіли, звідки пішла така традиція серед українців. Примітно, що за часів СРСР її не було.
Так, українські жінки після заміжжя переходять на прізвище чоловіка приблизно з XIV–XV століть. Це ознаменувало перехід у сім’ю чоловіка і варіанта залишити своє дівоче прізвище не було. У метричних книгах XIX-XX століть простежується домінуюча роль чоловіків.
У цих записах є дані про імена та прізвища українців, ці дані завжди записували першими у свідоцтво про шлюб та метрику дитини. При цьому запис жінки виглядав так: біля імені ставили прізвище її батька, а не матері.
Прізвище жінок записувалося в присвійній формі, тим самим вказуючи на те, кому вона “належить” — спочатку батькові, а потім чоловіку. Примітно, що під час перебування України у складі СРСР зміна прізвища для жінки була не обов’язковою. У Кодексі про шлюб та сім’ю УРСР було сказано, що молодята можуть самі вирішити, яке прізвище буде спільне — дружини чи чоловіка. Також дозволялося, щоб кожен із них залишився на своєму прізвищі.
Раніше “Телеграф” розповідав про те, які прізвища вказують на приналежність до почесного роду. У списку є багато прізвищ, які українці носять і сьогодні.