§ 1. ЛІЧБА ЧАСУ В ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

З п’ятого класу ви вже знаєте, що, досліджуючи минувшину, вчені-історики раз по раз відповідають на запитання: коли відбувалася та чи інша подія. Визначати точний час певної події, тобто її дату, допомагає хронологія – наука, що вивчає способи обчислення часу. Також ви пам’ятаєте, що відлік років від певної події називають літочисленням (ерою).

В Україні, як і в більшості сучасних країн, користуються літочисленням від умовного року народження (Різдва) Ісуса Христа, життя якого поклало початок одній з найбільших світових релігій – християнству. Це літочислення називається християнським, або нашою ерою. Іноді його також називають новою ерою. Наша ера, або ера від Різдва Христового, зазвичай позначається скорочено – н. е., або від Р. X. Отже, ми живемо в нашій ері, або в ері від Р. X. Про все, що сталося до першого року н. е., кажуть, що це відбулося до нашої ери (скорочено до н. е.), або до Різдва Христового (скорочено до Р. X.).

У літочисленні до н. е. так само користуємося століттями, тисячоліттями. Століття до н. е. – це так само сто років, проте порядок відліку змінюється, тобто роки до н. е. на лінії часу розташовуємо справа наліво, а роки н. е. – зліва направо. Наприклад, наступним за 33 р. до н. е. буде 32 р. до н. е.; 476 р. до н. е. – це перша половина 5 ст. до н. е., а 476 р. н. е. – друга половина 5 ст. н. е. Для подій нашої ери можна не вказувати скорочення «н. е.» на письмі та опускати слова «нашої ери» під час усної відповіді.

Відмінність лічби років до н. е. від н. е. полягає в тому, що початкові роки – це роки з нулями, а кінцеві – роки на 1. Так, друге століття починається в 200-му році, а закінчується в 101-му році. Відповідно перше століття до нашої ери починається в 100-му році й закінчується в 1 році. Отже, початкові роки століть до н. е. – це 1900. 400, 300, 200, а роки 1801. 301, 201, 101 – це останні роки століть.

Звертаємо увагу, що в історичній науці тисячоліття й століття часто позначають римськими цифрами.

Позначення арабськими цифрами

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 15 20

Позначення римськими цифрами

III III IV V VI VII VIII IX X XV XX

Скориставшись таблицею, у якій проілюстровано відповідність років століттям н. е. та до н. е., виконайте завдання: 1. У якому році починається 19 ст.? 2. Назвіть будь-який рік 14 ст. до н. е. 3. До якого століття належить 1792 р. до н. е.? 4. Назвіть, у якому році починається 15 ст. до н. е. 5. Який рік є останнім у 16 ст. до н. е.? 6. Назвіть будь-який рік, що належить до кінця 8 ст. до н. е.

Де і коли час почали ділити на «нашу еру» та «до нашої ери»?

Літочислення від Різдва Христового, а разом з ним і поняття «наша ера» з’явилися приблизно півтори тисячі років тому, коли римський папа Іоанн I доручив вченому ченцю скіфського походження Діонісію Малому скласти таблиці для розрахунку Великодня.

У ранньому Середньовіччі в Європі рахували роки від початку правління римського імператора Діоклетіана (284 рік н.е.). Замість дати царювання цього язичника і гонителя християн Діонісій Малий узяв за точку відліку передбачуваний рік народження Ісуса Христа. Його він вирахував, керуючись текстом Нового Завіту. (Сьогодні вважається, що чернець помилився щонайменше на чотири роки, і наш 2022 рік має бути 2018-м.). Діонісій виконав роботу у 525 році.

У VIII столітті нове датування набуло поширення завдяки англосаксонському літописцю Беді Високоповажному, який спирався на систему Діонісія у своєму творі «Про шість віків світу». Від того же Беді пішов звичай датувати події, що відбулися до Різдва Христового («до н.е.»), ведучи рахунок у зворотний бік. Поступово вся Європа почала міряти час від народження Христа.

ЕРА ВІД «РІЗДВА ХРИСТОВОГО»

Кожна система обліку часу потребує якогось початкового моменту, від якого здійснюється відлік років. Це т. зв. ера (від лат «aera» – число, цифра – мається на увазі початкове число).

Відправною точкою літочислення могла бути будь-яка важлива подія в історії певного колективу людей. У первісний період розвитку людства вимір часу розпочинався від землетрусів, великих повеней, військових сутичок. У суспільствах Стародавнього Сходу та античного світу лік років здійснювався у відповідності з роками правління володарів, або від моменту завоювання чи, навпаки, отримання незалежності. Греки із середини ІІІ ст. до н. е. відлік часу розпочали від перших олімпійських ігор, які нібито відбулися 1 липня 776 року до н. е.

Початком ери могла бути не лише реальна подія, а й міфічна, легендарна. Найпоширенішою легендарною ерою була ера «від заснування Риму».

Легендарними є і т. зв. релігійні або світові ери. Буддійська ера розпочиналася з 544 року до н. е., мусульманська – гіджра – переселення пророка Мухаммада із Мекки в Медину – з 16 липня 622 року. Християни для створення своєї релігійної ери за вихідний момент взяли «створення світу». В різних частинах християнського світу дату цю вирахували по різному, тож таких ер було багато. Найбільш вживаними були три світові ери «від створення світу» – александрійська, антиохійська та візантійська. Візантійська ера була складена у 353 році за часів імператора Констанція. Літочислення за нею здійснювалося від неділі 1 вересня 5509 року до н. е. На Русь прийшов дещо змінений її варіант, у якому літочислення велося з 1 березня 5508 року до н. е.

Легендарною є і наша сучасна ера від «Різдва Христового». Ця ера була створена у 525 році н. е. римським монахом, папським архіваріусом, «скіфом» за походженням Діонісієм Малим. Складаючи нову таблицю пасхальних циклів, він запропонував замінити тодішню еру Діоклетіана (злісного ворога і переслідувача християн) іншою, яка б стосувалася християнства – ерою від «Різдва Христового».

На основі довільних розрахунків Діонісій вирахував дату народження Христа. Для цього він узяв число у 532 роки, назване церковниками «великим індиктіоном». Утворене воно у результаті перемноження чисел 19 і 28. Числом 19 позначається «коло Місяця», тому що через кожні 19 років усі фази Місяця припадають на ті ж числа календарного місяця. Числом 28 позначається «коло Сонця» – через кожні 28 років числа календарних місяців припадають на ті ж дні тижня. Через кожні 532 роки одним і тим же числам місяця будуть відповідати одні й ті ж назви днів тижня, а також одні й ті ж фази Місяця, а пасхальні дні випадають на одні й ті ж дати і дні тижня.

За євангельськими переказами Христа було розіп’ято на 31-му році життя, а воскрес він у день Благовіщення, який відзначається 25 березня. Того року це була неділя, ця неділя стала днем першої християнської Пасхи (день Воскресіння). Тому, якщо перша християнська пасхальна неділя була у 31 році новоствореної ери, то така Пасха (неділя, 25 березня і та ж фаза Місяця) знову мусила повторитися у 563 році (31 плюс 532) ери від «Різдва Христового». Рік народження Христа і, відповідно, перший рік нової ери вже не важко було сумістити з існуючою тоді ерою Діоклетіана.

Можливо розрахунки Діонісія і були довільними, але вони були логічними і чіткими. Та середньовічне суспільство дуже цінувало традиції і не поспішало змінювати звичне літочислення. Лише з середини VІІІ ст. з’явилися перші згадки ери від «Різдва Христового» поряд із посиланням на рік від «створення світу». З Х ст. нове літочислення застосовувалося все частіше, а з середини ХV ст. дата від «Різдва Христового» стала обов’язковою у папській канцелярії. До ХХ ст. нову еру прийняли у всіх християнських країнах, а згодом і в більшості країн світу.

У наш час ера від «Різдва Христового» або «наша ера» стала абсолютною шкалою для фіксації історичних подій всіх епох у часі. Літочислення від цієї ери було використане для впорядкування хронології всесвітньої історії.

Вважаючи Ісуса Христа історичною особою, ми не можемо не визнати певну неточність датування новозаповітних подій. Найперше, традиційно вважається, що земного життя Ісуса було 33 роки. Геологи підтверджують сейсмічну активність в районі Мертвого моря на початку квітня 33 року н. е. (землетрус звалив камінь, який закривав вхід до печери, де був покладений Ісус), що опосередковано підтверджує дати смерті і воскресіння.

Не все зрозуміло і з датою народження. Віфлеємська зірка, яка знаменувала Різдво Христове, на думку вчених, могла бути кометою, спалахом наднової чи з’єднанням планет (коли Марс, Юпітер, Венера чи Сатурн розміщуються таким чином, що замість двох на небосхилі видно лише одну, більш яскраву зірку). За розрахунками астрономів та дослідженнями писемних джерел усі ці астрономічні явища мали місце у проміжку між 17 роком до н. е. та 9 роком н. е. Хоча спалахи наднових та з’єднання планет відбувалися ближче до звичної дати – від 7 року до н. е. до 2 року н. е.

Крім того, народження Ісуса відбулося за правління царя Ірода, який помер 4 року до н. е.(за іншими джерелами – 1 року до н. е.). Отже, дати земного життя Христа є до певної міри умовними, що є доказом умовності ери від «Різдва Христового», як і будь-яких інших світових ер.