Дикі предки і родичі домашньої птиці

Кури. Як вже було раніше сказано, домашні кури походять від дикої банківской курки (Gallus bankiva). Дикі кури, які існують і до цього дня, мають масу близько 0,7 кг, а півні 1 кг. У самця оперення голови, шиї, передньої частини спини та попереку оранжево-червоне. Забарвлення хвоста і крил зеленувато-чорна. Забарвлення оперення у курей срібляста, біла, іноді чорна, дзьоба і кінцівок – від світлих жовтуватих тонів до сірого кольору. Живуть кури в заростях. Харчуються насінням диких трав і вегетативними частинами рослин. Гнізда з трави і листя влаштовують на землі. Яйцекладка триває з березня по травень. Відкладають до 20 яєць і висиджують їх приблизно 20 днів.

Качки. Більшість порід качок походять від диких крижневих качок (Anas platynhunchos), які і в даний час широко поширені в Європі, Азії та Північній Америці. Маса дорослих особин близько 1,5 кг. Самці мають гарне оперення: голова і передня частина шиї з зеленим відливом, зоб каштановий, верх спини буро-коричневий, крила сині з «дзеркальцями», криють пір’я хвоста чорно-зелені. Кряковие качки – перелітні птахи. Дикі качки легко приручаються: через 3-4 покоління вони стають домашніми і не здійснюють перельоти. Місцеве населення часто збирає яйця диких качок і підкладає їх під домашніх або інкубують в інкубаторах. Молодняк вирощують разом з домашніми качками. Щоб дикі качки не відлітали, їм підрізають крила. На відміну від домашніх дикі качки дуже добре використовують природні корми водойм, і тому від них отримують дешеве м’ясо. Всі породи мускусних качок походять від дикої мускусної (деревної) качки (Cairina moschata), яка водиться в лісах Бразилії та Парагваю. Свою назву птах отримала через мускусного запаху, яким просякнута її шкіра. Більшість порід качок розводять для одержання м’яса, проте існують породи, які характеризуються високою яєчною продуктивністю. В даний час у більшості країн світу розводять качок, ведуть своє походження з Китаю: вони володіють високою енергією росту, гарними м’ясними якостями і мають шкіру білого кольору.

Індички. Батьківщина індичок Центральна і Північна Америка, де вони в дикому вигляді мешкають і в даний час. До Європи індичок завезли іспанці в 1519-1520 рр.. Найдивовижніше, що перші індички, яких стали розводити в США, не були прямими нащадками місцевих, диких індичок, а походили від європейських і ставилися до чорної та бронзовим різновидам. До речі, в англійській мові індичка пишеться turkey, тобто туркеня. Це наводить на думку про те, що в Америку одомашнених індиків завезли з Туреччини. Дика індичка подібна до бронзової широкогрудий. Жива маса самців 5 кг, а самок близько 4 кг. Дика індичка – це птах з довгими ногами, з короткими крилами і хвостом. Голова і верхня частина шиї голі, з чола звішується м’ясистий наріст. До перельотів не схильна, бігає досить швидко. При небезпеки злітає на дерева. Харчуються дикі індички рослинними кормами, комахами, ящірками, жабами. Самці і самки живуть окремо, збираючись разом тільки в період розмноження. Самки відкладають 10-15 яєць і висиджують їх 28-29 днів. У Росії цю птицю спочатку називали індіанськими курми, звідси і з’явилася назва – індичка. У першій книзі з птахівництва «Пташиний двір», виданої в Росії наприкінці XVIII ст., Є докладний опис роботи з індичками.

Голуби. Всі породи голубів походять від дикого сизого лівійського голуба (Columba livid). Одомашнені вони більше 5 тис. років тому. Красиве оперення, хороші льотні якості, своєрідне воркування голубів, а також відмінні смакові якості м’яса – ось що здавна приваблювало людей в цього птаха. У процесі одомашнення за господарсько-корисними якостями сформувалися породи голубів трьох типів: м’ясні, поштові та декоративні. Всі напрями мають найширше розповсюдження як за кордоном, так і в Росії. В даний час в РФ розводять понад 160 порід голубів.

І. І. Кочіш, М. Г. Петраш, С. Б. Смирнов «Птахівництво»

Читайте також:

Біологічні і господарські особливості домашньої птиці
До домашньої птиці відносяться 4 основних види: кури, качки, гуси та індички. Істотними біологічними особливостями домашньої птиці є: – Всеїдність; – Плодючість; – Скоростиглість. Всеїдність. Домашні птахи всеїдні. Їх органи травлення пристосовані до перетравлення кормів як рослинного, так і тваринного походження.

Огляд і відбір яєць
(ОЦІНКА по зовнішньому вигляду) • Відбирають яйця правильної форми, середнього розміру. • Шкаралупа повинна бути чистою, гладкою, без тріщин. • Свіже яйце – матове, старе – блискуче, глянсове. Кращу виводимість дають ті яйця, які близькі до середньої маси. З дрібних курячих яєць (вагою менше 45 г) не виведеться більше 38% курчат.

Технологія виробництва сухих білкових кормів з відходів продуктів птахівництва
В якості сировини для вироблення кормів тваринного походження використовують: відходи, одержувані при переробці птиці (кров, кишечник, легені, нирки, селезінка, яєчники, сім’яники, кутикула м’язових шлунків, а також кістки, сухожилля, голови і ноги); тушки хворої і полеглої птиці, що допускаються правилами ветеринарно-санітарної експертизи до переробки їх на корми; відходи інкубації і вибракуваних добових курчат; малоцінну перо (подкрилок); відходи фабрик перо-пухових виробів та ін Сировина, що використовується при виробництві кормів тваринного походження і технічного жиру, поділяють на дві групи: нежіро-містить (жиру не більше 16% сухого залишку), яке використовують для виробництва кормового борошна (кістки, сухожилля, голови, ноги, кишечник, подкрилок); жиросодержащие (жиру більше 16% сухого залишку), з якого виробляють технічний жир і кормову муку (тушки хворої і полеглої птиці, шлюб ковбасного і кулінарного виробництва, зіпсований жир, жир після обжарки котлет, пиріжків, відходи інкубації).

Мікроклімат пташника
Здоров’я птиці, її продуктивність, використання корму багато в чому залежать від мікроклімату приміщення, в якому вона міститься. При температурі повітря пташника нижче визначених норм частина корми використовується птахом не для утворення яєць або збільшення живої маси, а на створення позитивного тепла її тіла.

Якість м’яса птиці
Основним показником, що характеризує якість м’яса птиці, є категорія тушки, яку визначають за її вгодованості з урахуванням ступеня розвитку жирової і м’язової тканин. До складу тушки входять м’язова, жирова, кісткова та сполучна тканини, а також хрящі і зв’язки. Чим менше кісток і хрящів і більше м’язової і жирової тканин в тушці, тим вище категорійність та поживна цінність м’яса.

Киргизы

тюркский народ, основное население Кыргызстана / Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Уважаемый Wikiwand AI, давайте упростим задачу, просто ответив на эти ключевые вопросы:

Перечислите основные факты и статистические данные о Киргизы?

Кратко изложите эту статью для 10-летнего ребёнка

Кыргызстан : 4 995 900 (2022) [1]
Узбекистан : 291 600 (2021) [2]
Китай : 232 000 (2016) [3]

• • Москва 1736 (2010) [6]
  • Красноярский край 8423 (2010) [4]
  • Новосибирская область 6506 (2010) [4]
  • Свердловская область 6304 (2010) [4]
  • Якутия 5022 (2010) [4]
  • Иркутская область 4507 (2010) [4]
  • Санкт-Петербург 3289 (2010) [4]
  • • Города и районы республиканского подчинения 35 627
    • Согдийская область 12 896
    • Горно-Бадахшанская автономная область 10 949
    • Хатлонская область 691
    • Душанбе 552

    Хто такі русини і що вони хочуть?

    За останні роки в Україні звикли: сепаратизм якщо і є, то на сході. Але чи є небезпека в інших регіонах? За даними перепису 2001 року – 10 тисяч закарпатців (0,8% від населення області) назвали себе русинами. Хто ж такі русини? І чи несуть вони загрозу цілісності України? Відповіді на запитання шукав проект Радіо Свобода «М+»

    «Я русин бил, єсмь і буду, Я родився русино́м»

    Наприкінці 19-го століття держави Україна не існує. Закарпаття входить до Австро-Угорської імперії. Тож самоназва «українець» серед мешканців регіону ще не поширена. Натомість більшість закарпатців називає себе русинами.

    Намагаючись боротися проти мадяризації, закарпатський письменник Олександр Духнович навіть видає буквар «Книжица читальная для начинающих». Та в ній – мішанка російської, церковнослов’янської та закарпатських діалектів української мови.

    Після Першої світової війни Закарпаття відійшло Чехословаччині. Щоб уникнути сепаратизму, нова влада теж культивує назву «русини», а не «українці», що вже офіційно поширена в Польщі та Радянській Україні.

    Але вже у 1939-му в новоствореній Карпатській Україні офіційною мовою визначають українську

    «Український народ в Карпатській Україні не є гостем на цій землі. Державною, урядовою, навчальною мовою Карпатської України є мова українська» (Сойм Карпатської України, на якому була проголошена самостійна держава, 15 березня 1939 року).

    Нині на Закарпатті існують організації, які називають себе русинськими.

    Там виходять газети та журнали русинською. Місцеві письменники видають нею книжки. Русинською співають пісні.

    Наскільки ж русинська «мова» відрізняється від української?

    Мовознавець, професор Лариса Масенко та інші авторитетні лінгвісти вважають «русинську мову» діалектом української.

    «Спроби вирізнити русинську мову як окрему від української не нові. Коріння їх сягає національної політики самодержавної Росії, головним принципом якої щодо поневолених народів було «поділяй і владарюй». Нинішня реанімація цієї старої імперської провокації, призначеної розколоти українців Закарпаття та прилеглих областей Словаччини на два окремих етноси, уже досягла значного успіху на словацькій території», – вважає Масенко.

    0,8% від населення області

    «Нема сенсу заперечувати реальність того, що є народ усередині та за межами України, який існує і стверджує, що він належить до окремої національності», – каже історик, президент Карпаторуського дослідного центру США Пол Магочі.

    Та український Держкомітет статистики не виділяє русинів в окрему національність. Визначає їх як «етнічну групу української національності».

    На Закарпатті русинів лише 0,8% від населення області.

    Але де ще проживають люди, що називають себе русинами?

    Експертка з корінних народів Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталія Беліцер також вважає русинів субетносом. «Оскільки, наприклад, етнокультурні особливості у гуцулів навіть більше виражені, ніж у русинів. Але гуцули відносять себе до загального українського етносу», – пояснює вона.

    Чому про русинів говорять у контексті потенційної проблеми сепаратизму?

    У 2008 році так званий Другий європейських конгрес підкарпатських русинів проголосив створення «республіки Подкарпатська Русь». І ухвалив ультиматум Закарпатській облраді. Вимагали – проголосити автономію.

    Після цього у Мінську священик УПЦ (МП) та голова організації «Сойм підкарпатських русинів» Дмитро Сидор проголосив незалежність «республіки Подкарпатська Русь».

    СБУ порушила проти нього кримінальну справу за статтею «зазіхання на територіальну цілісність України». Суд присудив йому три роки позбавлення волі. Але (!) умовно, та сплату штрафу у сумі 1840 гривень.

    Основним аргументом на право відділення Закарпаття від України для Сидора і його прихильників є референдум 1991 року. На ньому в області поруч із основним питанням щодо незалежності України стояло й інше – набуття Закарпаттям статусу «самоврядної території». Тоді 78% закарпатців висловилися «за». Але результати референдум ні до чого не призвели. Таке питання місцева влада за законом ставити просто не мала права, бо воно стосувалось змін до Конституції.

    Наступний етап активізації так званого «русинського питання» відбувається від початку російської агресії. У 2015 році російські ЗМІ пишуть: русини звернулися до парламенту Чехії, Словаччини та Угорщини та різних європейських інституцій, щоб вони домоглися від Києва визнання автономного статусу Закарпаття.

    Пізніше повідомляють: чеський уряд готовий підтримати русинів. А наприклад, російський телеканал RT бере інтерв’ю про «репрессии русинских активистов со стороны украинских спецслужб просто за желание их народа получить официальный статус национального меньшинства».

    Російські ЗМІ про сепаратизм на Закарпатті

    No media source currently available

    Цікаво, що чинне законодавство дає усім громадянам країни право ідентифікувати себе з будь-якою національністю без жодного документального підтвердження. А відповідно до Закону України «Про національні меншини в Україні», примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

    Звісно, у закарпатських русинів, як і в інших українських етнічних груп, є своя говірка, традиції, фольклор. Але «політичне русинство», активізація мовного питання та прояви «сепаратизму» на тлі російської агресії проти України виглядають зрежисованими.

    Так, у 2017 році про фінансування Росією проекту «Закарпатський край» (що пропагує ідеологію проросійського «русинства») заявив голова СБУ Василь Грицак.

    «Росія змінила тактику, вони почали фінансувати політичну активність в нашій державі. Одна з цілей – прихована федералізація», – сказав він.

    Ще одна загроза?

    «Мы республику «Подкарпатскую Русь» будем иметь», – заявив так званий прем’єр «Подкарпатської Русі» Петро Гецко. Але нова республіка в Україні так і не з’явилась. Гецко втік до Росії, а глава «сойму» Дмитро Сидор заліг на дно.

    Тоді русинське питання не спрацювало. Закарпаття залишилося у складі України. Та з’явилася нова загроза. «З 2014 року чітко видно, якщо проросійські медіа розігрували русинську карту, кожні півроку оголошуючи русинську автономію, то вже з 2014–2015 року почали проголошують «угорську» автономію», – каже аналітик з «угорського питання» Дмитро Тужанський.

    Угорський сепаратизм в Україні: спекуляції політиків чи реальна загроза? Дивіться у наступному випуску «М+».

    Марічка Набока

    У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ імені Тараса Шевченка. У 2010-му отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Маю публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі «Ера». На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

    Дмитро Джулай

    На Радіо Свобода – з 2013 року. Автор різними мультимедійних проєктів, зокрема: фільму «Малевич. Український квадрат», «Революція на граніті», «Вбиті Голодомором», «Мощун – битва, яка врятувала Київ», «Масові страти цивільних у Здвижівці». Зараз працюю над розслідуваннями воєнних злочинів РФ.