Види платіжних документів. Реферат

Відповідно до видів платіжних інструментів і порядку їх обороту розрізняють кілька форм безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, за акредитивами, платіжними вимогами, інкасовими дорученнями, векселями.

За кожною формою безготівкових розрахунків можуть застосовуватися кілька способів платежу. Кожний з них визначається порядком та умовами виконання підприємствами взаємних грошових зобов’язань. За цим критерієм розрізняють такі способи платежів:

• негайний, коли кожна поставка товарів оплачується негайно, і з відстроченням платежу, коли товар продається у кредит;
• за рахунок власних коштів платника з його поточного рахунка чи за рахунок банківського кредиту;
• попередній, коли кошти перераховуються одержувачу до відвантаження товарів;
• за кожною окремою поставкою чи за сукупністю поставок за певний час відповідно до договору (плановий платіж), пряме перерахування коштів чи залік взаємних вимог.

Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення — це письмовий документ, оформлений за стандартною формою, з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування зазначеної суми коштів з його рахунка на рахунок одержувача.

Розрахунки платіжними дорученнями — це одна з найпоширеніших в Україні форм розрахунків. За цією формою клієнти банків можуть розраховуватися за товарними і нетоварними операціями: за куплені товари, послуги, виконані роботи, за зобов’язаннями перед фізичними особами (аліменти, пенсії, заробітна плата, гонорари тощо), за зобов’язаннями перед банками, податковими, страховими та іншими фінансовими органами, іншими юридичними особами.

За товарними операціями платіжними дорученнями здійснюються платежі з попередньою, негайною, достроковою і відстроченою оплатою. За нетоварними операціями платіжними дорученнями здійснюються, власне, всі платежі.

Платіжне доручення виписує платник, чітко дотримуючись правил оформлення платіжних документів, і подає в банк, що його обслуговує, протягом 10 календарних днів після дати виписки доручення. Сума взятого банком для виконання доручення списується з рахунка платника (рахунок дебетується) і зараховується на рахунок одержувача (рахунок кредитується), якщо він відкритий у тому самому банку. Якщо рахунок одержувача відкритий в іншому банку, то списані кошти з рахунка платника будуть зараховані на кореспондентський рахунок банку платника і подальший їх рух здійснюється згідно з чинним порядком міжбанківських розрахунків.

При застосуванні цієї форми розрахунків платник і одержувач коштів певною мірою ризикують.

Ризики платника (покупця) пов’язані переважно з попередньою оплатою товарних операцій. У цьому разі у платника немає гарантії того, що продукція (послуги, роботи), будуть поставлені (надані, виконані) своєчасно й належної якості, передбаченої договором. Крім того, він може зазнати втрат через тривале вилучення з обороту коштів і надання постачальнику безвідсоткової позики.

Для одержувача грошей (продавець, кредитор) існують два види ризику. Перший із них пов’язаний із затриманням виписування платником платіжного доручення через відсутність коштів на поточному рахунку, неможливість одержання позики в банку, із суб’єктивних причин тощо. Уникнути цього ризику можна передбаченням відповідних санкцій при укладенні договору. Другий вид ризику пов’язаний із затриманням перерахування коштів за платіжним дорученням відповідними банками чи розрахунковими структурами (розрахунковими палатами, РКЦ).

Розрахунки платіжними дорученнями — досить проста, зручна, економічна форма, що забезпечує швидке здійснення платежу.

Платник за власним бажанням може зазначати у платіжному дорученні дату валютування, якщо це передбачено в договорі про розрахунково-касове обслуговування банком цього платника, якщо порядок виконання таких платіжних доручень визначено договором між банками, що обслуговують платника і одержувача, а також якщо можливість зарахування коштів за такими платіжними дорученнями передбачена договором про розрахунково-касове обслуговування одержувача.

Банк, який обслуговує одержувача, зобов’язаний зарахувати кошти на рахунок одержувача в операційний день, дата якого збігається з датою валютування.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суми, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника в разі відсутності/недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком і платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках:

• за товарними й нетоварними платежами: за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
• у порядку попередньої оплати, якщо такий порядок розрахунків передбачено законодавством або застережено в договорі;
• для завершення розрахунків за актами звіряння взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше терміну, встановленого чинним законодавством;
• для перерахування підприємствами сум, що належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їхні рахунки, відкриті в банках;
• для сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів;
• в інших випадках відповідно до укладених договорів.

Фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних і депозитних рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, що встановлений Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті.

Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу.

Платник та одержувач у договорах між собою можуть встановлювати додаткові вимоги до даних, які потрібно зазначати в реквізиті “Призначення платежу”.

Посилання на суму податку на додану вартість платник робить у випадках, передбачених чинним законодавством.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам лише за зовнішніми ознаками.

У реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу” (залежно від конкретного випадку) зазначається таке:

• під час розрахунків за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) — назва товарів (робіт, послуг), за які здійснюється оплата, номер і дата документа, на підставі якого вона здійснюється;
• якщо платник перераховує кошти як попередню оплату, то зазначається, що це попередня оплата та назва/вид товарів (робіт, послуг), за які здійснюється оплата, а також назва, номер і дата документа, на підставі якого вона здійснюється;
• при перерахуванні коштів за актом звіряння взаємної заборгованості — назва товарів (виконаних робіт, наданих послуг), дата і номер чинного акта звіряння та дата, за станом на яку її здійснено;
• у разі сплати платежів, утриманих із заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів до державних цільових фондів, дата виплати заробітної плати, форма її видачі (у натуральній формі, виплати з виручки тощо) і період, за який здійснено виплату. Крім того, можуть зазначатися інші необхідні дані.

У цьому реквізиті зазначається, що податки до бюджету та збори до державних цільових фондів, які утримані із заробітної плати та нараховані на фонд оплати праці, перераховуються повністю або що вони (у разі недостатності коштів на рахунку платника для перерахування утриманих сум повністю) перераховуються пропорційно до суми виплаченої заробітної плати.

Відповідальність за повноту перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів до державних цільових фондів, несе платник.

Платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, відкриті в установах банків, грошові чеки на отримання заробітної плати платник подає в банк разом з платіжними дорученнями на одночасне перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів до державних цільових фондів, або з документальним підтвердженням їх сплати раніше.

Документальним підтвердженням про сплату платником утриманих з цієї заробітної плати сум є примірники платіжних доручень про їх перерахування, в яких банк платника заповнив реквізит “Дата виконання”, або оригінал листа відповідного органу про звільнення цього платника від сплати податку чи збору, або наявність за ним переплати.

У договорі про розрахунково-касове обслуговування банк і платник можуть передбачати можливість подання платником платіжного доручення в довільній формі, яка передбачається цим договором. Цей договір має визначати також правила заповнення платником таких доручень та умови їх приймання та виконання банком.

Платіжне доручення в довільній формі обов’язково має містити всі реквізити платіжного доручення і вказівки платника щодо порядку виконання банком цього платіжного доручення.

Платіжні доручення в довільній формі застосовуються при розрахунках у разі:

• періодичного перерахування платником фіксованих сум одним і тим самим одержувачам коштів;
• перерахування підприємством заробітної плати, пенсії тощо на особисті рахунки одержувачів;
• інших випадків відповідно до чинного законодавства або до укладених договорів.

Платіжне доручення в довільній формі складається не менш як у двох примірниках: перший примірник залишається в банку платника, другий — з позначкою банку про дату надходження та засвідчений підписом відповідального виконавця і відбитком штампа банку — повертається платнику.

Якщо для виконання платіжного доручення в довільній формі потрібно скласти меморіальний ордер, то відповідно до цього доручення та на його підставі відповідальний виконавець банку оформляє (не менш як у двох примірниках) меморіальний ордер, у реквізиті “Призначення платежу” якого зазначається номер і дата цього платіжного доручення в довільній формі та надається інформація (що має бути зрозумілою для одержувача коштів) про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій:

• вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари;
• доручення покупця (платника) своєму банку оплатити зазначені документи і перерахувати кошти продавцю.

Це не дуже поширена форма розрахунків. Зазвичай вона застосовується в розрахунках за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги. Вимогу-доручення виписує продавець і разом з комерційними документами пересилає безпосередньо покупцеві. Останній перевіряє одержані документи на предмет дотримання продавцем умов договору і, якщо погоджується здійснити оплату, дає відповідне розпорядження своєму банку безпосередньо у вимозі–дорученні.

Оформлення платником вимоги-доручення і подання його до банку здійснюється в порядку та в терміни, встановлені для звичайних платіжних доручень.

Банк приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів після виписування і на суму, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.

Якщо платник відмовляється оплатити вимогу-доручення, про це він має повідомити безпосередньо одержувача в порядку та в терміни, зазначені в договорі, і вказати причини відмови.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхню частину вимоги-доручення оформляє одержувач коштів і передає безпосередньо платнику не менш як у двох примірниках.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину (від руки чи із застосуванням технічних засобів — незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, який його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо зазначена платником сума перевищує суму, що є на рахунку платника.

Причини несплати платником вимоги-доручення з’ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

1. Коцовсъка Р., Ричаківська В., Табачук Г., Вовнюк М. Операції комерційних банків; Курс лекцій. — Львів; Центр Європи, 1997. — 276 с.
2. Остапишин Т. П. Основи банківської справи; Курс лекцій. — К: МАУП, 1999. — 112 с.
3. Основы банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза. — К.; Либра, 1994. — 330 с.
4. Платіжні системи; Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти / В. А. Ющенко, А. С. Савченко, С. Л. Цокол та ін. — К.; Либідь, 1998. — 416 с.
5. Попович В. М., Степаненко А. И. Управление кредитными рисками заемщика, кредитора, страховщика.; Учеб. -практ. пособие. — К; Правові джерела, 1996. — 259 с.
6. Савлук М. I., Мороз А. М., Коряк А. А. Вступ до банківської справи. — К; Лібра, 1998. — 344 с.
7. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк; управление и операции. — М.; “Все для вас”, 1993. — 320 с.
8. Шевченко Р. І. Банківські операції; Навч. -метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.; КНЕУ, 2000. — 160 с.
9. Ширинская Е. Б. Операции коммерческих банков; российский и зарубежный опыт. — М.; Финансы и статистика, 1993. — 144 с.

Бюджетникам змінили вимоги до обробки платіжних документів

Повний перехід на міжнародний номера банківського рахунку (ІВАN) в Україні додає все більше клопоту бюджетній сфері. Адже бюджетні установи мають справу передусім не з банківськими установами, а з органами Казначейства.

Мінфін наказом від 22.10.2019 р. № 440 вносить зміни до Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України.

Тепер у ньому додаткові умови:

1. Орган Казначейства опрацьовуватиме підтвердні документи у встановлені строки, але не пізніше останнього робочого дня поточного бюджетного періоду.

2. У кінці бюджетного періоду розпорядники бюджетних коштів подають до органу Казначейства Реєстри та/або Реєстри фінансових зобов’язань і підтвердні документи з урахуванням встановлених строків.

3. Реквізит “МФО банку” приберуть із Реєстру бюджетних фінансових зобов’язань. Однак норма запрацює із 13.01.2020 р.

Також скасовують окрему форму платіжного доручення для бюджетних установ, які утримуються із держбюджету. Для цього вилучають додаток 35 до Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Мінфіну від 24.12.2012 р. № 1407. Натомість прописують, що форма, обов’язкові реквізити, строк дії платіжних доручень та вимоги щодо їх заповнення визначає Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22.

У платіжному дорученні повинні бути заповнені всі реквізити, передбачені його формою. Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюють з урахуванням вимог нормативно-правових актів і він має містити:

– повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких перераховують кошти отримувачу (код програмної класифікації видатків та кредитування бюджету (КПКВК);

– код економічної класифікації видатків бюджету або код класифікації кредитування бюджету (КЕКВ або ККК) ;

– економічну сутність платежу;

– номер і дату підтвердних та інших документів, на підставі яких здійснюються перерахування з урахуванням вимог законодавства України, ПДВ або без ПДВ).

Також приберуть повністю згадку про код МФО банку, але норми запрацюють із 13.01.2020 р.

Всі ці зміни привніс наказ Мінфіну від 22.10.2019 р. № 440, який 05.11.2019 р. зареєстрували в Мін’юсті. Незабером документ буде чинним. Тож слідкуйте за ним в інформаційно-правовій системі ЛІГА:ЗАКОН, а для оцінки можливостей системи працює тестовий доступ.

Чи зміниться форма платіжного доручення для решти платників податків? Чи повідомляти контролюючі органи про зміну реквізитів рахунків за стандартом ІВАN? Відповіді – у сервісі “Інтерактивна бухгалтерія” – скористайтеся тестовим 3-денним доступом до сервісу.

Стаття 40. Платіжна інструкція

1. Форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.

2. Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

3. Зазначена ініціатором у платіжній інструкції інформація має передаватися без змін незалежно від залучення до виконання платіжної операції надавачів платіжних послуг, задіяних як посередники, комерційні агенти, чи використання платіжних систем.

4. Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію або відмовляє у її прийнятті в порядку, визначеному цим Законом.

5. Платіжна інструкція може бути відкликана в порядку, визначеному цим Законом.

6. Надавач платіжних послуг зобов’язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції.

7. Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов’язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

• Стаття 1. Визначення основних термінів
• Стаття 2. Законодавство, що регулює діяльність на платіжному ринку
• Стаття 3. Грошові кошти в Україні
• Стаття 4. Форми розрахунків, що застосовуються під час проведення платіжних операцій
• Стаття 5. Види платіжних послуг
• Стаття 6. Правила суміщення
• Стаття 7. Послуги, що є допоміжними до платіжних послуг
• Стаття 8. Обмежені платіжні послуги
• Стаття 9. Винятки в застосуванні цього Закону
• Стаття 1.
• Стаття 2.
• Стаття 3.
• Стаття 4.
• Стаття 5.
• Стаття 6.
• Стаття 7.
• Стаття 8.
• Стаття 9.
• Стаття 1. Визначення основних термінів
• Стаття 2. Законодавство, що регулює діяльність на платіжному ринку
• Стаття 3. Грошові кошти (кошти) в Україні
• Стаття 4. Форми розрахунків, що застосовуються під час проведення платіжних операцій
• Стаття 5. Види платіжних послуг
• Стаття 6. Правила суміщення
• Стаття 7. Послуги, що є допоміжними до платіжних послуг
• Стаття 8. Обмежені платіжні послуги
• Стаття 9. Винятки в застосуванні цього Закону
• Стаття 10. Право на надання платіжних послуг
• Стаття 11. Ліцензія на надання фінансових платіжних послуг
• Стаття 12. Включення надавачів платіжних послуг до Реєстру
• Стаття 13. Особливості діяльності малих платіжних установ
• Стаття 14. Порядок відкриття філій іноземних платіжних установ на території України
• Стаття 15. Вимоги до системи корпоративного управління та до управління ризиками
• Стаття 16. Вимоги до капіталу
• Стаття 17. Власники істотної участі
• Стаття 18. Облік і звітність
• Стаття 19. Вимоги до аудиту
• Стаття 20. Вимоги до забезпечення збереження коштів користувачів
• Стаття 21. Вимоги до розкриття інформації
• Стаття 22. Надання кредиту в рамках здійснення платіжних послуг
• Стаття 23. Обов’язок щодо належної перевірки користувача
• Стаття 24. Діяльність технологічного оператора
• Стаття 25. Залучення агентів до надання фінансових платіжних послуг
• Стаття 26. Залучення третіх осіб надавачами платіжних послуг
• Стаття 27. Вимоги до зберігання документів
• Стаття 28. Порядок реорганізації та ліквідації надавачів платіжних послуг
• Стаття 29. Договір про надання платіжних послуг
• Стаття 30. Інформація, що надається користувачу до укладення договору про надання платіжних послуг
• Стаття 31. Надання інформації під час виконання платіжних операцій
• Стаття 32. Інформування користувачів під час виконання платіжних операцій з використанням платіжних інструментів
• Стаття 33. Достовірність реклами про платіжні послуги
• Стаття 34. Види платіжних інструментів
• Стаття 35. Порядок здійснення емісії платіжних інструментів
• Стаття 36. Порядок використання платіжних інструментів
• Стаття 37. Порядок здійснення еквайрингу
• Стаття 38. Особливості емісії електронних платіжних засобів, еквайрингу та розрахунків з їх використанням
• Стаття 39. Загальні положення
• Стаття 40. Платіжна інструкція
• Стаття 41. Порядок ініціювання платіжних операцій
• Стаття 42. Згода платника на виконання платіжної операції
• Стаття 43. Прийняття до виконання платіжної інструкції
• Стаття 44. Відмова у прийнятті платіжної інструкції
• Стаття 45. Відкликання платіжної інструкції
• Стаття 46. Порядок виконання платіжних операцій
• Стаття 47. Строки виконання платіжних операцій та доступність коштів
• Стаття 48. Сума платіжної операції
• Стаття 49. Порядок завершення платіжних операцій
• Стаття 50. Порядок проведення розрахунків між надавачами платіжних послуг за платіжними операціями користувачів
• Стаття 51. Порядок здійснення моніторингу та реконсиляції платіжних операцій
• Стаття 52. Порядок повернення коштів за платіжними операціями, ініційованими отримувачем
• Стаття 53. Загальні положення
• Стаття 54. Надання послуги з ініціювання платіжної операції
• Стаття 55. Надання послуги з надання відомостей з рахунків
• Стаття 56. Підтвердження доступності коштів на рахунку
• Стаття 57. Емітенти електронних грошей
• Стаття 58. Винятки з поняття електронних грошей
• Стаття 59. Випуск та погашення електронних грошей
• Стаття 60. Використання електронних грошей
• Стаття 61. Особливості залучення комерційних агентів для забезпечення використання електронних грошей
• Стаття 62. Цифрові гроші
• Стаття 63. Види рахунків
• Стаття 64. Відкриття рахунків
• Стаття 65. Особливості функціонування платіжного рахунку
• Стаття 66. Управління операційними ризиками та ризиками безпеки
• Стаття 67. Вимоги щодо захисту інформації
• Стаття 68. Автентифікація
• Стаття 69. Персональні дані користувачів
• Стаття 70. Таємниця надавача платіжних послуг
• Стаття 71. Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні
• Стаття 72. Платіжні системи, створені Національним банком України
• Стаття 73. Внутрішньодержавні та міжнародні платіжні системи
• Стаття 74. Порядок виконання розрахунків у платіжних системах
• Стаття 75. Доступ до платіжних систем
• Стаття 76. Мета державного регулювання
• Стаття 77. Органи, що здійснюють державне регулювання платіжного ринку
• Стаття 78. Форми державного регулювання платіжного ринку
• Стаття 79. Реєстр
• Стаття 80. Регуляторна платформа для тестування послуг, технологій та інструментів на платіжному ринку, заснованих на інноваційних технологіях
• Стаття 81. Нагляд за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг
• Стаття 82. Оверсайт платіжної інфраструктури
• Стаття 83. Проведення перевірок
• Стаття 84. Заходи впливу
• Стаття 85. Розгляд звернень користувачів платіжних послуг
• Стаття 86. Відповідальність надавачів платіжних послуг під час виконання платіжних операцій
• Стаття 87. Відповідальність платників під час виконання платіжних операцій
• Стаття 88. Відповідальність отримувачів під час виконання платіжних операцій
• Стаття 89. Відповідальність емітентів та еквайрів у платіжних системах
• Стаття 90. Відповідальність стягувачів під час виконання платіжних операцій
• Стаття 91. Відповідальність комерційних агентів, третіх осіб
• Стаття 92. Право регресу
• Стаття 93. Оскарження рішень Національного банку України