70 років тому Микита Хрущов очолив Компартію, хоча після смерті Сталіна його ніхто не сприймав всерйоз. Ось як він переграв своїх конкурентів Маленкова і Берію та захопив владу в СРСР

Микита Хрущов під час візиту до Східного Берліну в серпні 1957 року, де його зустрічали як повноцінного главу СРСР.

Сьомого вересня 1953, через пів року після смерті Йосипа Сталіна, Микита Хрущов став першим секретарем Компартії СРСР. Але на той час уряд мав більше влади, ніж партійні органи. А головними претендентами на роль нового лідера були права рука Сталіна в Раді міністрів СРСР Георгій Маленков і глава радянських спецслужб Лаврентій Берія . Хрущов за часів Сталіна зробив непогану політичну карʼєру, проте спочатку його не сприймали всерйоз. Маленков і Берія недооцінили суперника, за що перший поплатився політичною карʼєрою, а другий — життям. «Бабель» згадує, як колишній глава компартії УРСР Микита Хрущов переграв у закулісній боротьбі своїх найвпливовіших конкурентів і став одноосібним правителем СРСР.

Березень 1953 року: Маленков, Берія, Хрущов

З 1941 року Йосип Сталін поєднував дві головні посади в СРСР — глави партії та уряду. Саме з його подачі фактичним верховним органом державної влади тоді стала не партія, а уряд — Рада народних комісарів, а згодом Рада міністрів СРСР.

На початок 1950-х років здоровʼя Сталіна погіршилося настільки, що він уже не міг приділяти достатньо часу державним справам. У лютому 1951 року Політбюро ЦК ухвалило постанову, що головувати на засіданнях Ради міністрів замість Сталіна та підписувати документи від його імені мають право його найближчі соратники — Георгій Маленков, Лаврентій Берія і Микола Булганін.

Лаврентій Берія (крайній ліворуч) і Георгій Маленков (праворуч від Берії) йдуть разом з Йосипом Сталіним (у центрі) Красною площею в Москві, червень 1946 року.

Микита Хрущов на той час був одним з членів Секретаріату ЦК КПРС . Він зробив успішну карʼєру в партії: кілька разів встиг побути головою Московського обкому і першим секретарем ЦК Української РСР . У керівній верхівці у Хрущова склався імідж недолугого, проте енергійного і вірного виконавця. Тому його не розглядали всерйоз як претендента на посаду лідера країни в разі смерті Сталіна.

Перший секретар ЦК Компартії України Микита Хрущов (у центрі) на церемонії відкриття памʼятника Тарасу Шевченку, 1939 рік.

Першого березня 1953 року у Сталіна стався інсульт, стало зрозуміло, що він довго не протягне. Увечері 5 березня на короткому засіданні керівних органів країни його наближені поділили владу. Маленков отримав найголовнішу на той час посаду — голови уряду, Берія став його першим заступником і головою МВС. Хрущову віддали менш значиму посаду керівника партійним апаратом — Секретаріатом ЦК. Сталін помер через годину після засідання, позбавлений всіх керівних постів.

У мемуарах Хрущов писав, що в останні роки життя Сталін називав Булганіна своїм ймовірним наступником на посаді глави уряду СРСР. Однак реальної влади у Булганіна ніколи не було. Це був старий партієць, яким час від часу «затикали» дірки в різних міністерствах і відомствах. На засіданнях Ради міністрів його слова зазвичай не мали жодної ваги, і він просто голосував так само, як Маленков і Берія. Ось як про Булганіна згадував його сучасник, тодішній керуючий справами Радміну Михайло Сміртюков: «Незавидна у нього була роль на нашій політичній сцені — покірливого виконавця. Виконав її і став зовсім нікому не потрібен».

Про те, хто претендував на найвищу владу у країні, можна було судити за розстановкою чиновників на похороні Сталіна. Траурну процесію очолювали Маленков і Берія, а Хрущов йшов лише у третій шерензі.

Підсумок: Одразу після смерті Сталіна головними конкурентами в боротьбі за владу стали Маленков і Берія, Хрущов поки тримався в тіні.

Похорон Сталіна в Москві, Микита Хрущов — крайній праворуч, 9 березня 1953 року.

Літо — осінь 1953 року: Маленков, ̶Б̶е̶р̶і̶я̶, Хрущов

З 1930—1940-х років у Маленкова і Берії склався своєрідний союз: вони спільними зусиллями ініціювали чистки, усували конкурентів у боротьбі за найвищу владу у країні. В останні роки життя Сталіна вони вдвох панували в Радміні СРСР, але після його смерті їхній союз розпався. Маленков демонстративно зайняв кабінет Сталіна. Однак Берія, який очолював радянські спецслужби і зосередив у своїх руках величезну владу, не збирався відходити на другий план. На той час за органами держбезпеки було останнє слово щодо будь-яких перестановок: партійних, державних або господарських кадрів. Берія любив тримати чиновників у страху, і мало яке засідання Радміну за його участі обходилося без догани кому-небудь з міністрів.

На фото зліва направо: Лаврентій Берія, Георгій Маленков і міністр торгівлі Анастас Мікоян на Красній площі в Москві, 1949 рік.

Майже відразу після смерті Сталіна, наприкінці березня 1953 року, Берія насамперед призначив у керівництво МВС у Москві та союзних республіках своїх ставлеників. А потім почав одноосібно провадити реформи в зовнішній і внутрішній політиці СРСР. Залякані недавніми чистками, члени ЦК і Радміну просто боялися йому заперечити. Причому реформи Берія намітив дуже радикальні. Оголосити загальну амністію і припинити процеси проти політичних вʼязнів; ліквідувати більшість масштабних всесоюзних будівництв і розширити права республік у складі СРСР; повернути Кенігсберг Німеччині, Курильські острови — Японії, Карелію — Фінляндії, а НДР взагалі визнати провальним проєктом і дозволити їй обʼєднатися із Західною Німеччиною.

У цей час Хрущов зробив перший важливий стратегічний хід — повернув з небуття «маршала Перемоги» Георгія Жукова, який потрапив в опалу за часів Сталіна. Жуков отримав посаду заступника міністра оборони, а Хрущов — підтримку армії, де Жуков досі мав великий авторитет. Потім Хрущов створив альянс з Маленковим та іншими міністрами та партійцями, які боялися зростаючого впливу Берії. Сам же Берія, судячи з усього, був настільки впевнений у своїй могутності та невразливості, що просто втратив пильність.

На фото зліва направо: Микита Хрущов, Георгій Жуков і командувач ВПС США генерал Натан Твінінг на авіавиставці в Москві, 24 червня 1956 року.

Великий профайл Жукова:

Зрештою 26 червня 1953 року під час наради Ради міністрів Жуков разом з групою генералів заарештував Берію. «До кабінету увійшло людей десять. І Маленков мʼяко так говорить, звертаючись до Жукова: “Пропоную вам, як голова Ради міністрів СРСР, затримати Берію”. Жуков наказав Берії: “Руки вгору!” Берія кинувся до свого портфелю, який лежав на підвіконні, у нього за спиною. Я схопив Берію за руку, щоб він не міг скористатися зброєю, якщо вона лежала в портфелі. Потім перевірили: ніякої зброї там не було, ані в портфелі, ані в кишенях. Він просто зробив якийсь рефлекторний рух», — писав у мемуарах Хрущов.

Берію звинуватили у зраді батьківщині, роботі на англійську розвідку і змові з метою захоплення влади. У грудні того ж року його розстріляли, а потім репресували більшість з призначених ним керівників МВС та інших силових відомств. «З обличчя Маленкова в перші місяці після арешту Берії просто не сходила посмішка. Він вів засідання розкуто, жартував», — згадував тодішній керуючий справами Радміну Михайло Сміртюков.

Підсумок: Хрущов усунув найнебезпечнішого конкурента — Берію, і отримав підтримку армії, а Маленков зберіг головну посаду в державі, але залишився майже без союзників.

Георгій Маленков, 1950-ті роки.

Осінь 1953 — весна 1958 року: ̶М̶а̶л̶е̶н̶к̶о̶в̶, ̶Б̶е̶р̶і̶я̶, Хрущов

У серпні 1953 року Маленков ще почувався повноправним правителем у країні. На сесії Верховної Ради СРСР він виступив із програмною доповіддю, в якій закликав реформувати сільське господарство та розвивати легку і харчову промисловість. Але головне — він продовжував відстоювати керівну роль уряду, а партійних чиновників методично позбавляв привілеїв. Ще у травні 1953 року Маленков припустився тактичної помилки, скасувавши так званий «конверт» — додаткові виплати, розмір яких залежав від чисельності сімʼї. Така система поширювалася на всіх партійців — від членів Політбюро до секретарів райкомів, доходи яких тепер зменшилися приблизно вдвічі.

Цим скористався Хрущов, який привернув на свій бік незадоволену партійну верхівку. Зрештою в останній день осіннього Пленуму ЦК, 7 вересня 1953 року, буквально в останні хвилини роботи та майже без обговорення Хрущова одностайно обрали першим секретарем партії. По суті це означало відродження посади генерального секретаря, яку скасували незадовго до смерті Сталіна.

Георгій Маленков (ліворуч) і Микита Хрущов на засіданні Радміну, 1950-ті роки.

На деякий час у країні знову встановилося двовладдя. Але Хрущов поступово відсував Маленкова на другий план і постійно критикував його уряд за бюрократизм, тяганину та популізм. Хрущов просував таку риторику — партійний лідер має бути лідером всієї країни.

У лютому 1955 року Хрущову вдалося переконати Пленум ЦК підтримати курс на розвиток важкої промисловості та, відповідно, відмовитися від реформ Маленкова. Це і стало формальною причиною відставки Маленкова з посади глави уряду. Його понизили до посади одного із заступників голови Радміну і призначили міністром електростанцій. Посаду глави Радміну «заткнули» Булганіним.

Микита Хрущов (у першому ряду в центрі), Георгій Маленков (праворуч від Хрущова) та Микола Булганін (ліворуч від Хрущова) на лютневому засіданні Пленуму ЦК 1955 року.

У лютому 1956 року Хрущов закріпив своє лідерство на XX зʼїзді партії. Спочатку він оновив склад Центрального комітету партії та Секретаріату, а потім виступив з історичною доповіддю про культ особи Сталіна і масові репресії. «Хрущов на трибуні. Видно було, як він хвилювався. Спочатку підкахикував, говорив не дуже впевнено, а потім розійшовся. Часто відходив від тексту, причому імпровізації були ще більш різкими і чіткими, ніж оцінки в самій доповіді. У залі стояла мертва тиша. Не чути було ані скрипу крісел, ані кашлю, ані шепоту», — згадував працівник ЦК Олександр Яковлєв, який був присутній на XX зʼїзді.

Микита Хрущов виступає на ХХ зʼїзді КПРС, на якому засудили культ особи Сталіна. За ним у Президії сидять керівники СРСР. Четвертий ліворуч — Георгій Маленков, праворуч від нього — Лазар Каганович, Микола Булганін, Климент Ворошилов, лютий 1956 року.

Маленков, колишній міністр закордонних справ Вʼячеслав Молотов, член Президії ЦК Лазар Каганович та інші «старі сталіністи» сприйняли доповідь як особисту загрозу. Тому в червні 1957 року вони зробили останню спробу відібрати владу у Хрущова. На засіданні Президії ЦК КПРС вони проголосували за те, щоб зняти Хрущова з посади першого секретаря і відправити на «заслання» міністром сільського господарства. Дискусія була настільки гострою, що голова президії Верховної Ради СРСР Климент Ворошилов скаржився, що подібного не було за весь час його роботи в Політбюро. А один із секретарів ЦК і найближчий соратник Хрущова Леонід Брежнєв від хвилювання знепритомнів, і його винесли із зали засідань.

Однак Хрущова знову врятував Жуков, який на той час став міністром оборони. Він заявив, що «армія проти цього рішення (про зміщення Хрущова) і жоден танк не рушить з місця без мого наказу». Після розгрому «антипартійної групи» Хрущов не став заарештовувати змовників. Молотова відправили послом до Монголії, Маленкова призначили директором електростанції в Казахстані, Кагановича — керівником комбінату у Свердловській області. Їх виключили зі складу ЦК, а згодом і з партії. За відомостями істориків, після провалу змови Хрущову подзвонив Каганович: «Микита, а що з нами буде?» Хрущов відповів: «А що зробили б ви, якби ваша взяла? Розстріляли мене, згноїли в тюрмі?! А я вам просто скажу: ідіть ви всі на. »

Чотири місяці по тому, у жовтні 1957 року, Хрущов відправив у відставку й маршала Жукова, який підтримав його. А потім почав реформу армії, насамперед скоротивши її фінансування і чисельність.

Після розгрому Маленкова та його соратників Хрущов став одноосібним правителем. Формально це закріпили в березні 1958 року, коли за пропозицією Ворошилова Хрущова призначили головою Радміну замість Булганіна. Спочатку колишнім главою уряду вже втретє «заткнули» посаду голови правління Держбанку СРСР. А в серпні 1958 року Булганіна взагалі відправили у фактичне заслання до Ставрополя на посаду голови раднаргоспу.

Підсумок: За пʼять років Хрущов захопив владу у країні за лекалами Сталіна — крім посади генсека ЦК КПРС, він обійняв і посаду глави Радміну СРСР.

Перший секретар ЦК КПРС і голова Ради Міністрів СРСР Микита Хрущов з качанами кукурудзи в руках під час візиту в колгосп імені Сталіна в Ставропольському краї, 1958 рік.

Хочете дізнатися більше про політичні інтриги не тільки минулого, але й сьогодення? Підтримайте нас: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].

Більше про хрущовський період:

Джерела:

Никита Хрущев. Время. Люди. Власть. (Воспоминания). В 4 книгах. Москва, 1999.

Федор Бурлацкий. Никита Хрущев и его советники — красные, черные, белые. Москва, 2002.

Александр Яковлев. Омут памяти. Москва, 2000.

Евгений Жирнов. После расстрела Берии Маленков все время улыбался. Беседа с Михаилом Смиртюковым. Журнал «Коммерсантъ Власть» № 33 от 22.08.2011, стр. 34.

Евгений Жирнов. Булганин не смог больше переносить постоянных злобных выпадов Никиты. Беседа с Михаилом Смиртюковым. Журнал «Коммерсантъ Власть» № 33, 22.08.2011, стр. 38.

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (1953-1964 років XX ст.)

5 березня 1953 р. — смерть Й. Сталіна; втома суспільства й партійного керівництва від жорстокості сталінського режиму; необхідність змін.

Тимчасове «колективне керівництво» — розподіл найвищих посад між найближчими соратниками Сталіна (Г. Маленков — голова Ради Міністрів СРСР, М. Хрущов — перший секретар ЦК КПРС, Л. Берія — голова Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки). Такий компроміс був нетривким, колишні соратники не довіряли один одному, боялися та шукали слушної нагоди позбутися конкурентів.

26 червня 1953 р. — арешт Л. Берія за звинуваченням у шпигунстві й підготовці державного перевороту та його таємна страта.

Червень 1953 р. — звільнення з посади першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова, обрання О. Кириченка (вперше українець за походженням обійняв таку високу посаду); арешт і страта міністра внутрішніх справ УРСР П. Мешика та його заступника.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Кириченко Олексій Іларіонович — радянський партійний і державний діяч. Із 1930 р. — член КПРС. Із 1938 р. працював в апараті ЦК КП(б)У. З 1941 р. — секретар ЦК КП(б)У з промисловості. Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. — член Військової Ради низки фронтів, генерал-майор. У 1944 р. — секретар ЦК КП(б)У з кадрів, 1945-1949 рр. — перший секретар Одеського обкому Комуністичної партії. В 1949-1953 рр. — другий секретар ЦК КП(б)У. Після усунення червневим пленумом ЦК КПУ Л. Мельникова з посади першого секретаря став першим українцем, який очолив Компартію України. Під час перебування на посту керівника республіканської Компартії значно зріс відсоток українців серед членів КПУ (близько 60 % загального складу), розпочався короткий період політичної «відлиги», використаний для висунення національно-культурних домагань (ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих українських діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо). У 1957 р. О. Кириченка було відкликано до Москви і призначено на посаду секретаря ЦК КПРС. Із 1960 р. — перший секретар Ростовського обкому Компартії, пізніше перебував на господарській роботі. Останні роки життя провів у Москві.

1955 р. — звільнення Г. Маленкова з посади голови Ради Міністрів СРСР та обрання М. Булганіна.

Початок десталінізації

СЛОВНИК!

Десталінізація — процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Й. Сталіна.

— Створення комісій з перегляду справ засуджених у 1934-1953 рр.

— Початок реабілітації безвинно засуджених.

СЛОВНИК!

Реабілітація — виправдання, поновлення доброго імені чи репутації несправедливо обвинуваченої, обмовленої або засудженої особи.

— Ліквідація позасудових органів, воєнних трибуналів військ МВС, скасування надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу».

— Чистка органів держбезпеки і значне скорочення їх кількості.

— Припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, націоналізму тощо.

— Уповільнення процесу русифікації.

— Зростання ролі українського чинника в різних сферах суспільного життя (висування місцевих кадрів на керівні посади в регіонах, поява вихідців з України в найближчому оточенні М. Хрущова і т. ін.).

— Розширення прав республік (в Україні з союзного до республіканського підпорядкування переведено декілька тисяч підприємств та організацій). Процеси лібералізації суспільства 1953-1964 рр. отримали назву «відлига».

СЛОВНИК!

«Відлига» — це назва періоду перебування М. Хрущова при владі в СРСР (1954-1964), що характеризувався політикою десталінізації, політичною реабілітацією і непослідовністю реформ.

Входження Криму до складу УРСР

19 лютого 1954 р. — указ Президії Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські зв’язки між Кримською областю і Українською РСР».

Розвиток економіки України у 1951-1955 рр.

Промисловість України, як і раніше, посідала важливе місце в загальносоюзній економіці. Особливого розвитку набули паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна галузі. Було побудовано Каховську ГЕС. Зросли обсяги видобутку вугілля, нафти, газу. Характерний для попереднього періоду перекіс у бік важкої промисловості зберігся незмінним.

Розвитку сільського господарства керівництво країни приділило досі не бачену в СРСР увагу. 1950 р. — укрупнення колгоспів і перетворення частини їх на радгоспи. Вересень 1953 р. — пленум ЦК КПРС, який констатував кризовий стан сільського господарства та започаткував низку реформ у аграрному секторі:

— збільшення капіталовкладень у сільське господарство;

— забезпечення кадрами МТС;

— списання заборгованості колгоспів;

— збільшення заготівельно-закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

— заохочення особистого підсобного господарства (зменшення податків, їх тверда сума та відповідність розмірам господарства);

— лютий—березень 1954 р. — початок освоєння цілинних земель (з України до Казахстану та Сибіру була направлена значна кількість людських і матеріальних ресурсів).

У результаті сільське господарство стало рентабельним, його валова продукція зросла на 35,3 % у порівнянні з попередньою п’ятирічкою.

XX з’їзд КПРС

14-25 лютого 1956 р. — XX з’їзд КПРС, на якому М. Хрущов виступив із закритою доповіддю «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки» такого змісту:

— критика сталінської політики як хибної та злочинної за організацію масових репресій, депортацію народів під час війни, використання незаконних методів слідства і т. ін.;

— критика особи, а не системи, яка її породила (причинами появи культу Сталіна називали його риси характеру, гостру боротьбу з капіталістичним оточенням тощо);

— початком злочинної політики визначався 1934 р., тобто не ставилися під сумнів методи проведення колективізації, голодомор 1932-1933 рр. і т. ін.; — небажання правлячої верхівки розділити відповідальність за вчинені злочини; незмінність партійних засад.

30 червня 1956 р. — постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків».

Значення рішень XX з’їзду КПРС: попри всю свою м’якість і непослідовність, критика культу особи справила величезний вплив на всі сторони життя суспільства й, головне, розтопила страх у душах людей; вони знову вчилися чинити опір неправді, несправедливості, насильству. Тоталітаризму було завдано удару, від якого він уже ніколи не зміг отямитися.

Опір десталінізації

Червень 1957 р. — виступ групи колишніх активних учасників сталінської політики (В. Молотов, Л. Каганович, К. Ворошилов, М. Булганін та ін.) проти підриву «керівної ролі партії», постановка питання про зміщення М. Хрущова. Але на цей час Хрущов уже мав міцну «групу підтримки» зі своїх ставлеників.

Березень 1958 р. — виключення противників десталінізації зі складу Президії ЦК, звільнення М. Булганіна з посади голови Ради Міністрів СРСР. Цю посаду обійняв М. Хрущов, одночасно залишаючись першим секретарем ЦК КПРС. Таким чином, М. Хрущов зосередив у своїх руках майже всю владу в державі.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Хрущов Микита Сергійович — відомий партійний і державний діяч СРСР, генеральний секретар ЦК КПРС (1953-1964 рр.). У 1920-1928 рр. перебував на партійній роботі в Донбасі, у 1928-1929 рр. — у Харкові та Києві. 3 січня 1938 до грудня 1949 р. (з перервами) — перший секретар ЦК Компартії України. Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. був членом військових рад Південно-Західного напрямку, Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького, 1-го Українського фронтів. Із лютого 1944 р. — голова Раднаркому (згодом — Ради Міністрів) України, а в грудні 1944 р. — перший секретар ЦК КП(б) України. 3 березня 1953 р. — секретар, з вересня 1953 до жовтня 1964 р. — перший секретар ЦК КПРС, одночасно в 1958-1964 рр. — голова Ради Міністрів СРСР. Історична роль М. Хрущова є дуже суперечливою. Сучасники відзначали прагнення М. Хрущова вирішувати масштабні проблеми, його бурхливу енергію, настирливість, яка межувала з грубістю. Піднесення М. Хрущова після смерті Сталіна та його перемога у боротьбі з колишніми соратниками (Л. Берія, Г. Жуковим, Л. Кагановичем, В. Молотовим та ін.) стали можливими завдяки підтримці української партійної та державної еліти, з якою М. Хрущова єднали давні зв’язки. Це, в свою чергу, призвело до появи вихідців з України на всесоюзній політичній арені в період перебування М. Хрущова у Кремлі. Одночасно критика М. Хрущовим українського керівництва спричинила виникнення опозиції у середовищі вищих партійних і державних функціонерів (М. Підгорний, Ю. Шелест та ін.), які відіграли важливу роль в процесі усунення М. Хрущова та приходу до влади Л. Брежнєва. Помер у вересні 1971 р. Похований у Москві.

Поглиблення процесу десталінізації

1. Прискорення політичної реабілітації (на кінець 50-х років переглянуто 5,5 млн справ, за якими реабілітовано 3,5 млн чол., серед реабілітованих — Л. Курбас, М. Куліш, В. Чубар, С. Косіор та ін.);

2. Курс XXII з’їзду КПРС (жовтень 1961 р.) на поглиблення десталінізації:

— звинувачення у масових репресіях не тільки Сталіна, але й людей із його найближчого оточення (зокрема В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова та ін.);

— рішення про винесення тіла Сталіна з мавзолею на Красній площі, зруйнування численних пам’ятників, перейменування всіх міст, колгоспів, вулиць, установ, названих на честь вождя, вилучення його творів із бібліотек;

— лібералізація партійного життя: курс на переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну державу; регулярне оновлення на чверть складу керівних органів КПРС, перебування на найвищих посадах не більше трьох строків.

СЛОВНИК!

Лібералізація — пом’якшення політичного режиму, вільнодумство.

3. Розширення повноважень республіканських рад (зокрема, Верховна Рада УРСР ухвалила низку законів про бюджетні права УРСР і місцевих рад, судоустрій, цивільний, кримінальний та процесуальний кодекси і т. ін.).

4. Уведення в практику всенародного обговорення проектів законів та інших важливих питань.

5. Розширення прав профспілок.

Реформи М. Хрущова та їх наслідки для України

Промисловість

— Спроба децентралізації управління промисловістю та будівництвом шляхом створення раднаргоспів та ліквідації низки галузевих міністерств (в УРСР було створено спочатку 11, а згодом ще З економічні райони на чолі з раднаргоспами). Позитивні риси: розширення господарчих прав на місцях, наближення управління до виробництва, скорочення управлінського апарату. Негативні: ускладнення зв’язків між підприємствами окремих раднаргоспів, так зване «місництво», незацікавленість у комплексному розвитку всієї галузі.

СЛОВНИК!

Раднаргоспи (Ради народного господарстава) — територіальні органи управління, створені в 1957 р. замість галузевих міністерств, які помітно поліпшили керування економікою регіонів, але призвели до розриву зв’язків між окремими галузями.

— Збережено старі важелі адміністративно-командної системи, реформа не була підкріплена введенням госпрозрахунку та наданням самостійності підприємствам, і це призвело до повернення старої централізованої схеми управління. У 1960 р. створено Українську раду народного господарства та зменшено кількість українських раднаргоспів до 7; у 1963 р. організовано Вищу раду народного господарства СРСР та низку державних комітетів з окремих галузей промисловості.

— Впровадження здобутків науково-технічної революції (НТР) у виробництво (створення Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах нової техніки, Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів, в УРСР відкрито 5 тис. організацій цього товариства). Позитивні риси: впровадження перших кібернетичних машин, запуск першого штучного супутника Землі в 1957 р., політ Ю. Гагаріна в космос у 1961 р., використання атомної енергії в мирних цілях, заміна паровозів тепловозами й електровозами, пароплавів — теплоходами, використання нових машин та технологій тощо. Негативні: повільні темпи НТР, перекіс у бік оборонної галузі, недостатні асигнування на науку, відсутність конкурентної боротьби виробників на ринку.

СЛОВНИК!

Науково-технічна революція (НТР) — процес якісного перетворення продуктивних сил на основі досягнень науки і техніки.

— Збільшення обсягів випуску товарів народного вжитку (за роки семирічки в УРСР було споруджено понад 300 нових і реконструйовано 400 підприємств легкої та харчової промисловості). Позитивні риси: зріс добробут народу. Негативні: зберігався значний перекіс у бік важкої промисловості, недостатня кількість і низька якість споживчих товарів.

Результатом було, з одного боку, підвищення продуктивності праці на 42 % й 65 % загального приросту промислової продукції УРСР у 1959-1965 рр., з іншого — помітне відставання від країн із ринковою економікою.

Сільське господарство

— Велика увага до розвитку аграрного сектора (з 1953 до 1964 р. відбулося 14 пленумів ЦК КПУ з питань сільського господарства); до 1958 р. приріст продукції сільського господарства в УРСР становив 7 % щорічно.

— Продовження «цілинної епопеї», в якій узяли участь 80 тис. українських юнаків та дівчат; уже на 1956 р. цілина дала 50 % вирощеного в СРСР хліба, але ціною великих затрат і відтоку ресурсів з України.

— Новий наступ на особисті присадибні господарства, спричинений впровадженням у життя ідеї про стирання різниці між містом і селом та будівництвом так званих агроміст: у 1956 р. встановлено високий податок за утримання худоби в міській місцевості, обмежено власників худоби у пасовищах і заготівлі кормів; у 1959 р. заборонено утримувати худобу в містах і робітничих селищах, встановлено ліміт на утримання живності на селі; зменшення продажу продуктів тваринництва, підвищення цін на них.

— «Кукурудзяна кампанія» — спроба вирішити проблему з кормами, збільшивши обсяги виробництва; зменшення посівів пшениці та інших цінних культур в Україні.

ЦЕ ЦІКАВО!

«Кукурудзяна епопея» набула надмірно великих розмірів. У 1963 р. «цариця полів» зайняла 40 % посівних площ.

— Реорганізація МТС (перетворення МТС на ремонтно-технічні станції з обслуговування колгоспної техніки шляхом примусового викупу колгоспами старої техніки МТС за завищеними цінами); перетворення слушної ідеї надання можливості колгоспам вільно розпоряджатися власною технікою на їх чергове обкрадання.

— Надпрограма у тваринництві (за 3-4 роки наздогнати США у виробництві м’яса, молока та масла на душу населення); завищені плани здачі продукції тваринництва, зменшення поголів’я худоби.

Соціальна сфера

— Збільшення мінімальної зарплатні та пенсій.

— Скорочення робочого тижня.

— Видача паспортів селянам.

— Скасування плати за навчання.

— Припинення практики примусових державних позик.

— Широкомасштабне житлове будівництво.

— Грошова реформа 1961 р., наслідком якої стало зростання цін на товари.

Висновки: в соціально-економічному житті суспільства відбулися важливі позитивні зрушення, але неспроможність М. Хрущова та його оточення вийти за межі існуючої системи породжували непродумані, суперечливі, волюнтаристські заходи, які зводили нанівець усі реформи.

Усунення М. Хрущова від влади

Початок 60-х рр. XX ст. — зростання невдоволення політикою М. Хрущова серед різних верств населення у зв’язку з ростом цін, замороженням зарплатні, дефіцитом товарів, наступом на особисте господарство селян, формуванням нового «культу особи» і т. ін.

Хвиля робітничих виступів у Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві. Найбільші — 1962 р. у Донецьку, Жданові (нині — Маріуполь) та Новочеркаську (тут 7-тисячну демонстрацію розстріляли війська), 1963 р. у Кривому Розі.

Партійне керівництво, невдоволене «волюнтаризмом» М. Хрущова, скороченням партійного апарату та втратою привілеїв, поглибленням демократичних процесів, склало змову.

СЛОВНИК!

Волюнтаризм — соціально-політична діяльність, що характеризується ігноруванням об’єктивних законів історичного розвитку, суб’єктивними бажаннями, рішеннями окремих осіб чи груп осіб.

14 жовтня 1964 р. — пленум ЦК КПРС звільнив М. Хрущова з усіх посад «за станом здоров’я». Сама можливість такого кроку була великою заслугою самого М. Хрущова. Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради Міністрів СРСР — О. Косигін.

Культура і духовне життя в Україні у 1956-1964 рр.

Освіта

— Шкільна реформа 1959 р. (впровадження обов’язкової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на ll-річні, створення матеріальної бази для того, щоб учні могли отримати робітничі професії).

— Зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ.

— Недостатня матеріальна база спеціальних навчальних закладів.

— Русифікація освіти (згідно зі шкільною реформою 1959 р. затверджено положення про факультативність вивчення української мови в школі; наказ Міністерства освіти УРСР, згідно з яким російська мова стала обов’язковою для вивчення, а українську можна було вивчати за бажанням).

СЛОВНИК!

Русифікація — сукупність дій і заходів радянського союзного керівництва в національних органах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов, культури, історії союзних республік і водночас висунення на провідні позиції російської мови, культури, історії.

— Неухильне зменшення кількості українських шкіл (у 1959-1965 рр. їх поменшало майже на 2 тис.).

— Викладання у вищих навчальних закладах переважно російською мовою.

Наука

— Розгортання науково-технічної революції.

— Збільшення бюджетних видатків на розвиток науки.

— Провідна роль Академії наук УРСР на чолі з О. Палладіним (до 1962 р.) та Б. Патоном (з 1962 р.).

— Створення в Києві Обчислювального центру на чолі з В. Глушковим (1957 р.), який працював над створенням електронно-обчислювальних машин для управління виробничим процесом.

— Розробка нових технологій Київським Інститутом електрозварювання на чолі з Б. Патоном.

— Дослідження проблем атомної енергетики у Харківському фізико-технічному інституті на чолі з І. Курчатовим.

— Розробка Інститутом механіки АН УРСР рекомендацій щодо створення міжконтинентальних ракет, дослідження теорії конструктивної міцності пластмас тощо.

— Створення у 1960 р. в Київському Інституті фізики ядерного реактора, за допомогою якого здійснювалися дослідження атомного ядра.

— Внесок українських учених у розвиток космонавтики (участь у запуску першого супутника Землі у 1957 р. тощо).

— Розробка нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань під керівництвом М. Амосова.

— Видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії», «Українського історичного журналу», журналу «Народна творчість та етнографія» та ін.

Література

— Реабілітація українських поетів та письменників О. Олеся, М. Вороного, В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, В. Чумака, О. Досвітнього та ін.

— Виступ на захист української мови письменників М. Рильського, М. Бажана, С. Крижанівського та ін.

— Пожвавлення літературного життя (поштовхом стала стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», 1955).

— Поява нових творів В. Сосюри «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа» (не надруковані), Л. Первомайського «Дикий мед», Г. Тютюнника «Вир», М. Стельмаха «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», О. Гончара «Тронка» та ін.

— Виникнення плеяди молодих літераторів (В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Ю. Мушкетик, І. Драч та ін.).

СЛОВНИК!

«Шістдесятники» — покоління молодих літераторів та митців 60-х років, учасників руху за оновлення радянського суспільства, які протестували проти заідеологізованості в зображенні дійсності, боролися за відродження рідної мови, піднесення національної самосвідомості й людської гідності.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Симоненко Василь Андрійович — визначний український поет, прозаїк, журналіст. Один із найяскравіших представників покоління «шістдесятників» у літературі, «лицар українського відродження». Як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур. У 1963 р. В. Симоненка жорстоко побили на вокзалі в Черкасах (винуватців так і не знайдено), після чого він невдовзі помер. Похований у Черкасах. По смерті поета видано збірки: «Земне тяжіння» (1964); «Поезії» (1966); «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1985), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Півні на рушниках» (1992). Посмертно удостоєний Державної премії ім. Т. Шевчека (1995).

— 1960 р. — створення Клубу творчої молоді у Києві — першого осередку «шістдесятників» на чолі з Лесем Танюком (його учасники — І. Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, А. Горська та ін.), який займався пропагуванням українських народних традицій, організацією різних мистецьких гуртків, пошуком місць масових поховань жертв.

Мистецтво

— Збагачення музичного мистецтва новими творами С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, братів Георгія Майбороди та Платона Майбороди, А. Штогаренка та ін.

— Плідна праця композиторів-піснярів О. Білаша, А. Філіпченка, І. Шамо.

— Пошук нових форм творчості українськими художниками (М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, Т. Яблонська, В. Зарецький та ін.).

— Нові ідеї у творчості українських скульпторів: спорудження пам’ятника Великому Кобзареві в Москві (М. Грисюк, Ю. Сінкевич, А. Фуженко), відкриття пам’ятника І. Франку у Львові (В. Борисенко, Е. Мисько та ін.) тощо.

— Зростання інтересу до театрального мистецтва (плідна робота режисерів Г. Юри, М. Крушельницького, В. Скляренка та ін.; талановита гра акторів А. Бучми, В. Добровольського, Ю. Лаврова, Н. Ужвій та ін.).

— Створення нових кінофільмів (роботи О. Довженка «Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море», С. Параджанова «Перший хлопець», «Українська рапсодія», В. Денисенка «Сон» та ін.).

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ!

Параджанов Сергій Йосипович — визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка. З Україною пов’язана значна частина його творчої біографії; в Україні режисер створив фільми «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка» (1957), «Перший хлопець» (1958), «Українська рапсодія» (1961) «Квітка на камені» (1962 р., у співавторстві з А. Слісаренком). Міжнародне визнання прийшло після екранізації в 1964 р. повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Цей фільм був удостоєний 16 призів на багатьох міжнародних кінофестивалях, зокрема премії міжнародного кінофестивалю у Мардель-Платі (Аргентина, 1965); Кубка фестивалю фестивалів (Рим, 1965); Золотої премії у Салоніках (Греція, 1966); премії Британської кіноакадемії (1966) та ін. У 1965—1968 рр. С. Параджанов разом з іншими відомими діячами української науки та культури, протестуючи проти масових політичних арештів в Україні, звертався у вищі партійні та державні органи з вимогою роз’яснити причини переслідувань українських інтелектуалів і виступав за проведення відкритих судових процесів, що мало б забезпечити справедливість розгляду справ. У березні 1973 р. був заарештований і за сфабрикованими звинуваченнями засуджений до тривалого ув’язнення. Тільки завдяки міжнародній кампанії протесту звільнений у грудні 1977 р. Зважаючи на заборону жити в Україні, поселився у Тбілісі.

Зародження дисидентського руху

СЛОВНИК!

Дисидентство — це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній ідеології та політиці.

Середина 50-х років — зародження дисидентського руху в СРСР, зокрема в УРСР.

Причини виникнення дисидентського руху:

— поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби;

— антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі, Чехословаччині);

— активний правозахисний рух, спричинений прийняттям Декларації прав людини (1948 р.);

— монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки;

— постійні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя;

Форми боротьби дисидентів:

— протести, звернення на адресу керівників країни, «відкриті листи» до ООН («Відкритий лист» до ООН українських політв’язнів мордовських концтаборів, у якому узагальнювалися головні вимоги українського дисидентства, висловлювався рішучий протест проти дискримінації українства);

— поширення нелегальної літератури («самвидав»);

— створення в Україні дисидентських організацій.

Найвідоміші дисидентські організації в Україні

Назва

Дата виникнення

Діяльність

Український революційний центр (УРЦ)

Заснований у Львові. УРЦ підготував низку документів антирадянського змісту, які були роздруковані на машинках та надіслані до сільських рад, колгоспів і навчальних закладів західного регіону. У «Маніфесті УРЦ» визначалися 33 «принципи свободи», серед яких висувалися вимоги запровадження демократичної системи, суверенітету України, встановлення державних кордонів нації в її етнічних межах, свободи організації й діяльності різних політичних партій, право вільної критики владних структур тощо

«Реалістичний робітничий гурток демократів»

Заснований на Донбасі. На чолі — Є. Доніченко. Організація мала свій статут, дотримувалася суворої конспірації. Члени гуртка планували створити мережу нелегальних осередків, що згодом об’єднаються в демократичну партію, яка повинна була стати альтернативою КПРС і повести боротьбу за зміну суспільного ладу в СРСР. У майбутньому передбачалося проведення вільних усенародних виборів, демократичне обрання керівників підприємств, передача землі селянам без права її продажу. Члени гуртка розповсюджували у містах Донбасу листівки з пропагандою своїх ідей. Організація мала свій рукописний часопис «Свободное слово». Не мали на меті створення незалежної Української держави

Українська робітничо-селянська спілка (УРСС)

Заснована на Львівщині юристами Л. Лук’яненком та І. Кандибою. У проекті програми гострій критиці піддавалася політика Комуністичної партії, засуджувалися сталінські репресії 30-х років, голодомор 1932-1933 рр., бюрократичні методи керівництва народним господарством, національна політика. Автори проекту поставили питання про ненасильницький, конституційний вихід України зі складу СРСР. У новоствореній самостійній Українській державі політичний лад залишатиметься радянським, а економічний — соціалістичним. Україна як суверенна й самостійна держава буде входити до співдружності таких самих незалежних соціалістичних держав

Влада переслідувала дисидентські організації. У 1961—1965 рр. було проведено судові процеси проти активних їх членів. Репресії були спрямовані проти П. Григоренка, І. Світличного, П. Заливахи, В. Мороза та ін. У травні 1961 р. у Львові почався закритий судовий процес над УРСС.

ЦЕ ЦІКАВО!

У травні 1961 р. Львівський обласний суд засудив Л. Лук’яненка до розстрілу. Його звинувачували в тому, що він «із 1957 р. виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі. Покарання відбував у Мордовії.

Відповіддю на арешти дисидентів стала стаття Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.), в якій автор проаналізував основні причини, що зумовили акції протесту української інтелігенції, засудив політику ігнорування громадських прав українського народу, піддав критиці національну політику КПУ.

Завдання для самоконтролю

231. XX з’їзд КПРС, на якому М. Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки», відбувся у:

А) березні 1953 р.;

Б) червні 1953 р.;

В) лютому 1956 р.;

Г) жовтні 1964 р.

232. У червні 1953 р. першим секретарем КП(б)У було обрано:

233. Засновниками дисидентського організації Української робітничо-селянської спілки були:

A) А. Лук’яненко, І. Кандиба;

Б) І. Дзюба, І. Драч;

B) В. Стус, Л. Костенко;

Г) А. Мельник, О. Кириченко.

234. Усунення М. Хрущова від влади відбулося в:

А) лютому 1956 р.;

Б) березні 1958 р.;

В) жовтні 1964 р.;

Г) вересні 1965 р.

235. Позначте характерні риси розвитку економіки УРСР наприкінці 50-х — у першій половині 60-х років.

1. Уведення раднаргоспів замість галузевих міністерств;

2. скасування системи планування;

3. «кукурудзяна кампанія»;

4. збільшення оплати праці колгоспників;

5. створення МТС;

6. впровадження досягнень науково-технічної революції (НТР) у виробництво;

7. запровадження програми охорони навколишнього середовища.

236. Установіть відповідність між прізвищами видатних українських діячів та галузями їхньої діяльності:

A) О. Довженко, С. Параджанов;

Б) М. Рильський, В. Симоненко;

B) М. Амосов, Б. Патон;

Г) Г. Юра, М. Крушельницький.

237. Розташуйте події в хронологічній послідовності.

A) Усунення М. Хрущова від влади;

B) створення Української робітничо-селянської спілки;

Г) входження Криму до складу УРСР.

238. Прочитайте факти з біографії історичного діяча та запишіть його прізвище.

Визначний український поет, прозаїк, журналіст. Один із найяскравіших представників покоління «шістдесятників» у літературі, «лицар українського відродження». Як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур. У 1963 р. він був жорстоко побитий на вокзалі у Черкасах, після чого невдовзі помер. По смерті поета видано збірки: «Земне тяжіння», «Поезії», «Лебеді материнства».

239. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.

«. Тим більше волаючими є дії, ініціатором яких був Сталін і які є грубим нехтуванням основних ленінських принципів національної політики Радянської держави. Мова йде про масове виселення зі своїх рідних місць цілих народів, зокрема всіх комуністів без будь-яких винятків. Причому такого роду виселення ніяк не диктувалося військовими міркуваннями. Українці уникнули цієї долі тому, що їх дуже багато і нікуди було виселяти.

У свідомості не тільки марксиста-ленінця, але й всякої розсудливої людини не укладається думка, як можна покладати відповідальність за ворожі дії окремих осіб або груп на цілі народи, включаючи жінок, дітей, людей похилого віку, комуністів і комсомольців, і піддавати їх масовим репресіям, злигодням і стражданням».

1) Із якого документу наведено уривок?

2) Ким та коли він був проголошений?

3) У чому полягає значення цієї доповіді?

240. Визначте здобутки та прорахунки політики М. Хрущова.