Сирна піца

Інгредієнти:
– сир моцарела – 250 гр.
– сир чедер – 100 гр.
– сир пармезан – 50 гр.
– оливкова олія – 2 ст.л.
– борошно – 250-300 гр.
(звичайне + цільнозернове )
– дріжджі 1 ч.л.
– вода 150 мл.

В теплу воду 150 мл. додаю 1 ч.л. дріжджів та 2 ст.л. оливкової олії, залишаю на 15 хвилин. Додаю просіяне борошно. 150 гр. пшеничне вищого гатунку і 100-150 гр. цільнозернового. Замісивши тісто залишаємо в теплому місці під полотенцем орієнтовно на годину. У мене просто замішує хлібопічка. Дістаю тісто, руки краще щоб були в борошні. Розкатую тісто у формі для випічки. Можна випікати на пергаменті або силіконовому килимі На тісто розкладаю шматочки сиру. Сир можна терти або просто тонко нарізати та розкласти шматочки. Розігріваю плиту. Запікаю, нижній режим, 210 градусів, 15-25 хвилин. Смачного!

Підписуйтеся: youtube Познайомитися з нами: Instagram

Ви можете почитати цікаву та важливу інформацію щодо прикорму на вкладці “Основна інформація”. Також в кожному рецепті, для вашої зручності прописані інгредієнти у вигляді посилань. Ці посилання ведуть на сторінки кожного продукту, де є інформація щодо введення в прикорм. Коли вводити в прикорм та подача.

Про пошук на сайті

Ви можете в пошук ввести інгредієнт або назву рецепту та отримати всі потрібні пости. Наприклад вам необхідно знайти рецепти з гарбузом, вводите в пошук “гарбуз”.

Солом’яний бичок

Жив собі дід та баба, і такі вони собі були бідні — нічого не мали: що зароблять, то й проїдять — та й нема. От баба і напалась на діда:

“Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою”.— “Що ти, дурна, говориш — навіщо тобі той бичок здався?” — “Зроби, я то вже знаю навіщо”.

Дід — нічого робить — взяв зробив солом’яного бичка й осмолив його смолою. Переночували. От на ранок баба набрала мичок[1] і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під могилою — пряде кужіль і приказує: “Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!” Поти пряла, поки й задрімала.

Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь; наскочив на бичка: “Хто ти такий,— питає,— скажи мені!” А бичок і каже: “Я бичоктретячок, з соломи зроблений, смолою засмолений”. Ведмідь каже: “Коли ти солом’яний, смолою обсмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати!” Бичок нічого, мовчить; ведмідь тоді його зараз за бік—давай смолу оддирати. Оддирав, оддирав, та й зав’яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — ні! Затяг того бичка бог зна куди!

От баба прокидається, дивиться — аж бичка нема. “Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов”. Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає; вона до діда:

“Діду, діду! Бичок наш ведмедя привів — іди його вбий!” Дід вискочив, оддер ведмедя, взяв і закинув його у льох.

От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже набрала кужелю[2] й погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: “Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!” Поти пряла, поки й задрімала.

Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка: “Хто ти такий? Скажи мені!” — “Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений!” — “Коли ти смолою засмолений,— каже вовк,— то дай і мені смоли засмолити бік, а то прокляті собаки обідрали!” — “Бери!” — Вовк зараз до боку, хотів смоли оддерти. Драв, драв, та зубами й застряв, що ніяк уже й не оддере: що хоче назад, то й не може. Так вовтузився з тим бичком!

Прокидається баба — аж бичка уже й не видно. Вона подумала: “Мабуть, мій бичок додому побрів”,— та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у льох укинув.

Погнала баба й на третій день бичка пастись: сіла під могилою та й заснула. Біжить лисичка: “Хто ти такий?” — питає бичка. “Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений”.— “Дай і мені смоли, голубчику, приложу до боку: прокляті хорти трохи шкури не зняли!” — “Бери!”

Ув’язла й лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала, дід укинув у льох і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика піймали.

От як назбиралось їх, дід сів над лядою у льоху, давай гострити ножа. Ведмідь його й питає: “Діду, навіщо ти ножа гостриш?” — “Щоб з тебе шкуру знять та зробить з тієї шкури бабі й собі кожуха”. “Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю: я тобі багато меду принесу”.— “Ну, гляди!” — взяв і випустив ведмедика.

Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його питає: “Діду, навіщо ти ножа гостриш?” — “Щоб з тебе шкуру знять та на зиму теплу шапку пошить”.— “Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару овечок прижену”.— “Гляди!” — і вовка випустив.

Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: “Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?” — “У лисички,— каже,— гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу знять”.— “Ой не здіймай з мене, дідусю, шкури, я тобі і гусей, і курей принесу!” — “Ну, гляди!” — і лисичку пустив.

Остався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає, а сам увесь тремтить. Коли дід і каже: “У зайчика шкура м’якенька, тепленька — будуть мені на зиму рукавички і капелюх”.— “Ох, не ріж мене, дідусю, я тобі капусти нанесу багато-багато, тільки пусти на волю!” Пустив і зайчика.

От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж: дер-дер! Щось до діда в двері. Баба прокинулась: “Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить; піди подивись”. Дід вийшов, коли то ведмідь цілий улик меду припер. Дід узяв мед, та тільки що ліг, аж у двері знов — дер-дер! Коли вийде — аж повен двір овець вовк понагонив. От незабаром лисичка принесла гусей, курей — усякої птиці; зайчик наносив капустки багато, багато. І дід рад, і баба рада. Взяли, попродали овечки, та накупили волів, та став дід ходить тими волами у дорогу, та так забагатіли, що не треба краще. А бичок, як не стало вже треба, поти стояв на сонці, поки й розтав.

[1] Мичка — пучок конопель або льону, підготовлений для прядіння.