Переїзд до іншої землі Німеччини: який алгоритм дій?

Переїзд в іншу країну, ще й через війну, вже нелегкий вибір. Але іноді так складаються обставини, що потрібне переміщення вже по Німеччині, і цей переїзд вимушений, а часом неминучий. Як правильно переїхати до іншої землі, які документи оформляти, в якій послідовності все робити – з цими запитаннями ми звернулися до Дарини Уте, міграційному консультанту в Берліні.

– Пройдено всі етапи реєстрації та отримання права (§24) на перебування в Німеччині та прописку в певному місті. І тут постає питання переселення в іншу землю. Які перші кроки? З чого потрібно почати?

У законодавстві Німеччини існують нормативні правила, які стосуються переміщення до інших земель Німеччини. Детальніше це висвітлено в § 12 AufenthG. Люди, які вирішили переїхати, повинні отримати схвалення соціального відомства та/або міграційної служби. Такий дозвіл можна отримати, подавши заяву до Відомства у справах іноземців (Ausländerbehörde). Для цього необхідно надати Відомству одну з причин для переїзду: наявність роботи, возз’єднання сім’ї, або навчання. Якщо після переїзду ви плануєте й надалі отримувати соціальні виплати в іншій землі, то вам необхідно отримати дозвіл від відповідних органів. Як на в’їзд в іншу землю, так і на виїзд з території, де проживаєте.

Одним із найпростіших способів отримати відкріплення – це наявність роботи у новій федеративній землі. Зарплата має становити щонайменше 810 євро нетто або зайнятість на 15 годин на тиждень. Достатньо, щоб один член родини працював. Але тут ідеться про найближчих родичів – подружжя, партнери, батьки неповнолітніх дітей. Якщо вам можуть надати контракт тільки на Minijob, то цього, на жаль, буде недостатньо. Але можливо отримати відкріплення, маючи два контракти на Minijob (для чоловіка і для дружини).

Хочу також підкреслити, що наявність квартири в новій землі не є підставою для переїзду.

– У Німеччині існують Wohnsitzauflage – прив’язка до місця проживання в певній землі після отримання реєстрації. Скільки часнеобхідно для організації офіційного переїзду до іншої землі? Ваші рекомендації.

Так, згідно з актуальним законодавством Німеччини, всі одержувачі соціальних виплат прив’язані до місця проживання, де вони отримали ТПП. Що стосується часу на переоформлення – можна говорити про 2-3 і більше місяців. Це згідно з моїм особистим досвідом. Наприклад, я допомагала одній сім’ї з оформленням документів на переїзд. Вони знайшли квартиру в новій федеративній землі, а також один із членів сім’ї працював, дитина була оформлена в школу. Оформлення зайняло три місяці постійного листування й уточнень. Можна сказати, що це залежить ще й від індивідуального запиту. До мене звертаються і я допомагаю оформити лист до ABH майбутньої землі проживання із запитом на переїзд. Якщо вони згодні, щоб люди до них переїхали, то дають дозвіл, який називається Zustimmung. Якщо цей дозвіл отримано, я відправляю дану інформацію в Берлінське відомство для відкріплення. Також до ABH Берліна дублюю пакет документів, який надавався в іншу землю. На жаль, зв’язку між відомствами немає, тож потрібно подавати документи самостійно і дбати про їхню вчасну доставку до установи.

– З якої установи в первинному місті реєстрації потрібно розпочати процедуру оформлення документів для переїзду? І які документи необхідні для цього процесу?

Спочатку потрібно звернутися до міграційної служби тієї землі, до якої плануєте переїхати й отримати в них дозвіл. І паралельно запросити термін у LEA за місцем теперішнього проживання для подачі заявки на відкріплення – на нього можна чекати довго. Рекомендую також спробувати звертатися в порядку живої черги, якщо довго не отримаєте запрошення на термін. Не забувайте про наявність контракту на роботу, підтвердження щодо квартири для проживання або школи для дітей. Це важливо тому, що міграційні служби мають розуміти, що ви плануєте інтегруватися в новій землі.

– Як краще повідомляти реєстраційні служби письмово чи особистою присутністю?

Можна надсилати запити електронною поштою. Але надійніше надіслати заявку і документи рекомендованим листом. Тоді у вас буде підтвердження, що ви зверталися, якщо довго не буде відповіді. Щодо електронної пошти, то можна надсилати в LEA на Е5 – це код для України. Повністю електронна пошта має такий вигляд: [email protected] . Обов’язково вказуйте тему: Streichung der Wohnsitzauflage. Після відправлення запиту ви чекаєте на термін. Після вдалого отримання терміна ви приходите з паспортом, у якому вам ставлять відмітку про відкріплення.

– Без чого неможливо розпочати цей процес? Чи потрібно заздалегідь отримати схвалення міграційної служби майбутньої землі для переїзду?

Так, ви обов’язково перед зверненням за терміном для відкріплення маєте отримати згоду іншої землі, що вона готова вас прийняти. Без цього вам не зроблять відмітку про відкріплення в паспорті. Не можна переміщатися самостійно, поки немає дозволяючих документів. Якщо ви не відкріпилися і переїхали без дозволу, то можете отримати штраф за безправні дії.

– Які існують нюанси і труднощі? До чого потрібно бути готовим?

Упродовж моєї практики в допомозі з оформлення документів на переїзд було всього кілька випадків, коли приходили електронною поштою терміни і справді вдавалося організувати відкріплення шляхом електронного звернення. Усі департаменти міграційних структур Берліна наразі переповнені різноманітними заявками від українських біженців і терміни для їхнього опрацювання досить довгі. До цього потрібно бути готовим і заздалегідь планувати свої дії на кілька місяців наперед.

– Чи потрібно вказувати причину переїзду? І чи впливає причина на отримання швидкого дозволу на переїзд та оформлення на новому місці перебування?

Якщо одному з членів сім’ю запропонували роботу в іншій землі, то відповідно інший член сім’ї має право переїхати до нього. Це можуть бути також партнери (цей факт належить довести) або неповнолітні діти. Возз’єднання дорослих дітей і батьків або інших родичів (сестри/брати) не є причиною переїзду в іншу землю. У цих випадках підтвердженням переїзду може бути робота, Ausbildung, навчання.

– Дозвіл на переїзд отримано. На руках усі документи. Якими мають бути перші кроки на новій землі? Чи потрібно проходити оформлення у всіх соціальних службах по-новому?

Якщо вже є дозвіл від Ausländerbehörde Berlin, потрібно сповістити всі установи Берліна, в яких ви зареєстровані – Jobcenter, страхова компанія та ін. про свій переїзд і нову адресу. Від Jobcenter необхідно отримати документ, він називається Aufhebungsbescheid або Negativbescheinigung, який означає, що Jobcenter Берліна перестав платити соцвиплати – це обов’язково запитає Jobcenter у новій землі, у такий спосіб можливо уникнути подвійних виплат. Якщо діти ходять до школи – обов’язково проінформувати освітній заклад, що ви забираєте дитину в іншу землю. І звичайно анулювати Берлінську прописку – іншими словами Abmeldebescheinigung – зняття з обліку.

– Багато з тих, хто планує переїзд, отримали офіційний дозвіл на безкоштовне проходження інтеграційних курсів. Якщо курс не завершено, чи поширюється безкоштовне право на завершення інтеграційного мовного курсу в іншій землі?

Щодо інтеграційних курсів – так, відкріпитися можна. Але тут будуть проблеми, оскільки курси оплачує Jobcenter або BAMF. Якщо Jobcenter у Берліні за місцем прописки оплатив вам курси, то на новій землі Jobcenter уже не платитиме. У цьому разі потрібно подавати нове прохання на оплату курсів і обов’язково знятися з обліку в Берліні та, якщо пощастить, отримати нове схвалення на оплату вивчення німецької від відомств, які відповідають за цей напрям у новій землі.

– Ваші рекомендації для українських біженців, які перебувають у процесі або планують переселення з однієї землі Німеччини до іншої? Що можна порадити новоприбулим?

Перед тим як ухвалити важливе рішення про переїзд (у разі, якщо ви вже зареєстровані в одній землі), я б рекомендувала оцінити ситуацію і добре обміркувати цей важливий крок. Заздалегідь планувати перспективи в Берліні і, якщо таких немає, краще одразу їхати в інші землі і там оформлятися. Це збереже ваш час і захистить від переоформлення. Але потрібно обов’язково пам’ятати – самостійно здійснювати переїзд не можна. Така дія загрожує штрафом і можливим анулюванням права на тимчасове проживання в Німеччині. Це створить проблеми з оформленням документів на новому місці та з виплатами соціальної допомоги.

Our favourite walks near Basingstoke

Basingstoke sits within a valley in the beautiful Hampshire downs, which means that the town is surrounded by beautiful countryside, lush forests and soothing rivers. one of the best ways to experience all of this is on foot, breathing in the fresh air, so check out our recommended walks near Basingstoke.

Family walks near Basingstoke

The Vyne is a gentle walk on a National Trust path through Morgaston Wood. Although it’s just north of Basingstoke, you can fully escape into nature, enjoying a simple route of just over two kilometres that is suitable for all ages. Visit the National Trust website for directions.

For little ones, consider the path around Great Binfield. This mile-long path comes with a free illustrated booklet describing the story of ‘the giant of Basingstoke,’ which is guaranteed to keep children occupied. There’s plenty for everyone else, too, as the path is studded with flowers, especially bluebells, orchids, and helleborine. Learn more and download the booklet at the Hants website.

Dog walks near Basingstoke

The quiet, rarely occupied paths around Cheesefoot Head are the ideal place to take your dog for a walk. There are circuits ranging between two and fourteen kilometres, so you can knacker your dog out no matter how energetic they are. There are a few paths that go through livestock fields or along extremely quiet roads, so be sure to put your dog on a lead if necessary. This is one of ten routes suggested by pet store Pretty Pup in their list of dog walks near Basingstoke.

The Basing Trail, which is 11 kilometres at its longest with shorter routes available, is another perfect spot for dog walks near Basingstoke. On weekdays, there are large sections of the walk where well-trained dogs can be let off their lead, although the trail does get crowded on weekends and when the weather is particularly nice. The Hants government offers an illustrated guide online.

Canal and River walks near Basingstoke

The Mill Trail, as set out by the Hants government, is a charming set of routes along the River Test. At various points along the walk, you can cross the river and begin your return journey, so the walk can be as short as three kilometres or as long as seven. An illustrated guide is available for free online.

The Basingstoke Canal Authority lovingly curates the canal and offers an online booklet of 13 circular walks. Numbers 11, 12 and 13 are all outstanding walks near Basingstoke, while the others offer options within a 45-minute drive. Set out from Colt Hill in Odiham for an adventurous walk that traces the canal before splitting off to return via Odiham castle, or walk from Greywell along the canal and through the woods. Get the booklet online here.

Country walks near Basingstoke

To truly replace the sounds of traffic with rustling leaves and birdsong, consider the National Trust’s routes around Hinton Ampner. It’s a 30-minute drive from Basingstoke, but the bucolic scenery is well worth the journey. There are four trails to choose from, ranging from a sedate stroll to a more arduous wild hike, so there’s something for everyone. Visit the National Trust to learn more.

Slightly closer to the town, the Hannington Cottingtons Hill route is another of the best walks near Basingstoke. Setting off from Hannington, this six-and-a-half-kilometre hike takes you up a moderate hill trail. At the top, the verdant Hampshire countryside will roll out before you as far as the eye can see – and it’s all downhill on the way back. Learn more at the Hampshire government site.

What is What3Words?

Suppose you find a really special spot on one of these hikes and you want to share it with a friend. You can’t give a street address, and while coordinates may work, they’re hard to remember and share. What’s the solution? Try What3words, a free service that assigns every three metre square on the planet with its own three word code. At Access, we now have it included for all our stores – the entrance to our Basingstoke branch is at Train.Plenty.Prop.

If you need somewhere to keep your walking stick and backpack in winter, hiking boots or just about anything else, consider our branches around the country including, Access Self Storage in Basingstoke, Access Self Storage Manchester or Access Self Storage Portsmouth.

Дорога з піску: мандрівка ще живими селами волинського Полісся

– Колись діти зі Сваловичів їздили до школи на човнах.

Так розмовляючи, входимо в село Сваловичі. З-поміж усіх глухих сіл України, куди не ходить автобус, з-поміж усіх поліських сіл, що вимирають, це – найвідоміше. А його жителі скоро стануть зірками кіноекранів.

Світлана Ославська

Життєвий цикл

Сваловичі – це дві піщані вулиці, які виходять з лісу і в лісі ж губляться. По ліву руку від дороги – сільський цвинтар. Звична річ, але тут вона здається символічною. Хочеш не хочеш, а думаєш про те, як жителі цього села поволі переселяються зі своїх невеличких дерев’яних будинків до інших, ще менших дерев’яних домівок. Давні слов’яни будували над могилою померлого таку “хатинку” з дерева – у тому, що “домовина” і “дім” – спільнокореневі, є логіка.

Але час уже минути цвинтар і зайти до села. На одному подвір’ї – величезна, якщо порівняти з розміром парканця, табличка: “Центральна, 8”. Адреси тут давно стали атавізмом, бо листи в такі малі села пишуть не на адресу, а на прізвище-ім’я. Та й листів, мабуть, сюди давно не надходило. Онуки можуть зателефонувати стареньким – а зв’язок тут непоганий, хоч мене й застерігали, нібито у Сваловичах ловлять тільки білоруські оператори. До кордону – шість кілометрів по прямій.

Усі фото Світлани Ославської

Як село стало знаменитим і чим? По-перше, це дійсно “край світу”, найглухіше село Волинської області. Тут закінчується ґрунтова дорога, якою можна прийти чи приїхати з райцентру. За Сваловичами – кордон із Білоруссю, але без пункту переходу, тому – глухий кордон. І кордон із Рівненською областю, штучна межа, яку провели за СРСР. Культурний простір спільний, і відомі завдяки проекту Ukrainer поліські автентичні співи ті самі що у Сваловичах, що в селах сусіднього Зарічненського району Рівненської області.

До ближніх сіл Нобель і Млин, що розташовані на Прип’яті, як і Сваловичі, є лише водний шлях. За СРСР, коли не існувало українсько-білоруського кордону, саме цей шлях був основним до найближчого великого міста – білоруського Пінська, що його в нас знають завдяки сірникам. І сьогодні навіть 80-літні сваловицькі жінки стають у човен і справно працюють веслом – довгим і вузьким. Сьогодні вони роблять це здебільшого на камеру, для журналістів, які приїжджають сюди на день знімати сюжети про поліську автентику.

Вода – це друга причина, чому про Сваловичі знають навіть у Польщі. Щороку тут відбувається фестиваль “Поліська Регата”. Спортсмени й поціновувачі зеленого туризму на каяках проходять повз Сваловичі, заходять у село переночувати та зробити кілька фото. Місцеві роками не виїжджали навіть до райцентру, але бачать тут постійно як не німців, то поляків. Окрім спортсменів, тут бувають орнітологи: на прип’ятських болотах живуть понад двісті видів птахів, зокрема й рідкісних.

А третя причина – це кіно. Торік у Сваловичах знімали фільм “Пофарбований птах” за книжкою Єжи Косинського. Фільм – чесько-словацько-український, а Сваловичі в ньому опинилися саме завдяки своїй архаїці. Село схоже на музей просто неба: усе збудоване з дерева, дахи покриті очеретом – або ж “черетою”. Ліс навколо. Здається, так уже не живуть…

У Сваловичах немає ані сільради, ані школи, ані крамниці. Немає звуків, які порушували б вечірню тишу. Розчинитися в цих тихих вечорах із видами на воду заважають лише комарі. Дивовижні малі істоти: їх легко долаєш поодинці, але разом вони легко долають тебе.

– У нас найкращий час – це жнива. Тоді вже оводи не кусають, і комарів менше, – пояснював Іван із сусіднього села Хоцунь. У червні жити на Прип’яті тяжко. Є хіба година спокою зранку, коли сонце ще не піднялося і не з’явилися оводи, але вже трохи пригріло і прогнало комарів. Цикл поновлюється щодня, як і цикл світанків: оводи – комарі – оводи. Для різноманіття – шершні.

Циклами в селі й досі живуть. Але якщо раніше це були цикли посівів та збарання врожаю, догляду за тваринами, то тепер головний цикл “зима – літо”. Влітку пенсіонери сидять біля своїх хат у холодку. Узимку діти забирають їх до себе.

Якщо орнітологи приходять сюди в пошуках білої синиці та інших птахів, то пішим мандрівникам можна укладати зоологічний каталог. Насамперед – комахи. Але до каталогу того, що ми побачили, потрапляє також косуля, фотографія лося, яку показав нам екологічний інспектор: бачив його хвилин за десять до нашої зустрічі, і ямка у багнюці, яку вирив дикий кабан.

У самому селі живності не так і багато. Одне господарство з коровою. І одинокий пес – щаслива молода лайка, яка радісно ганяє селом ту білу синицю, за знімками якої полюють спостерігачі за птахами. Бабусі вже не тримають навіть курей. Катерина Труш, якій 87 років, тільки згадує, як колись возила на човні до Пінська продавати “вечку” – овечку.

Катерина Труш, мешканка Свалович

За муром

Від Сваловичів до сусіднього Хоцуня – 11 кілометрів дорогою. Це найближчий форпост цивілізації: саме з Хоцуня їздить до глухого села раз на тиждень “автомагазин” – легкова машина, багажник якої забитий продуктами. Хоцунь поки що – живе село. Із церквою, кількома крамницями, автобусним сполученням – і головне, дітьми. Правда, наступного року до першого класу має йти всього двоє, скаржиться директор школи Анатолій Герель.

Сваловичі, здається, майже злилися з ритмами природи і не намагаються тієї природи долати. У Хоцуні ж і досі хочуть над нею панувати. Кількадесят років тому навколо села зробили дамбу. Його топило щовесни, тож селяни казали: кругом вода, посередині біда. Тепер за дамбою безпечно, як за муром. Але з-за муру все одно наступає дика природа.

Вічна опозиція “природа – культура” в Хоцуні лежить на поверхні. “Раніше були поля, а тепер позаростало геть все!”, – так скаржаться тут. Люди пам’ятають, як за радянських часів село оточували поля, де в сезон жнив працювали комбайни – “навіть комарів тоді менше було”. Цю фразу можна трактувати як кумедний прояв ностальгії за Союзом і колгоспом, але в ній може бути і правда: коли навколо села були не болота й вологі хащі, а чисті поля, комарів дійсно могло бути менше. Радянська меліорація, яка пройшла цим та іншими болотистими районами області у 1960-х, висушила землі, з’явилося більше площі для оброблення. “Меліорація” – означає покращення, отже, тут не йдеться тільки про висушування боліт, – наголошує директор школи і вчитель географії, ведучи ровер піщаною вулицею Хоцуня.

Хоцунь, як і Сваловичі, розташоване на території Національного парку “Прип’ять-Стохід”. Якщо для містян природа – це незаперечна цінність, а фрази “берегти природу” нікого не дивують, то селяни якраз скаржаться на охоронців природи. Ідеал селянина – оброблена земля. Коли поле стає сіножаттю, тобто воно заростає травою, у людей “серце болить”. Селяни не дуже шанують нацпарк, який з’явився 2007-го, передусім за заборону виловлювати рибу сітками. У селі ще живий міф про “вольнолюбивих” його засновників, які тікали від поміщиків у болота-ліси навколо Прип’яті, де полювали й рибалили без обмежень, і заможно жили. Все це історії часів Великого князівства Литовського, але, може, нелюбов до правил походить із цієї пам’яті про “волю”.

Сьогодні в Хоцуні достатньо господарів, які тримають худобу й мають поле. Така господарна родина Люби й Івана, у яких ми залишаємося на ніч. Люба одразу дає миску й відправляє на город збирати полуницю – “скільки зможемо з’їсти”. Ми радіємо недовго, бо швидко вже нас починають їсти комарі. Рятує Іван: приносить камуфляжні куртки. Їхню тканину, саму по собі товсту, а ще просякнуту потом і пилом, комар не прокусить.

У Хоцуні люди мають відчуття, що живуть дуже далеко від центру України. У школи – спільні проекти з Білоруссю, у селян – заробітки в Польщі і в тій же Білорусі. До Києва звідси далі, як до сусідніх держав. “Як там у вас, ближче до центру?” – запитує Люба. Бурмочу у відповідь, що дивимося ж одні й ті самі канали та сайти, і тому не знаємо більше за них. У цей час телевізор проголошує: “Кожна ділянка твого тіла потребує особливого догляду”. Тут у людей, якщо і є ванна кімната, то з найнеобхіднішим: мило, шампунь. Телевізор рекламує нові ґаджети. У селі ж люди користуються “кнопочними” телефонами. Смартфони – це те найкраще, що для дітей. Коли після реклам поновлюється передача, виявляється, що це – огляд найгірших доріг у світі. Піщана дорога з Хоцуня на Сваловичі могла би потрапити в той рейтинг.

Ця дорога теж наближена до природи, найменш “цивілізована”. Без асфальту, а лише пісок і каміння. Якщо обробка землі, контроль над довкіллям – це покращення й безпека, то нинішня ситуація в селі, – це втрата цього контролю і наступ дикої природи. Це кабани, які нищать поля з картоплею. Це болота, які захоплюють колись оброблені поля. Мур потроху розкришується, із нього висипається пісок – природа забирає своє.

Радянський монумент, вбраний у ті ж стрічки, у які вбирають на Великдень хрест. Село Хоцунь

На Трійцю

Якщо вас із зав’язаними очима привезти в невідоме село, а потім розв’язати очі і змусити вгадати, де ви опинилися, є підказка. Пройдіть до першого перехрестя або до виїзду з села. Якщо побачите там дерев’яний хрест, прикрашений кольоровими стрічками, – ви на волинському Поліссі.

Такий хрест або ж “кшиж” чи “фігура” стоїть і на в’їзді до Сваловичів, Хоцуня, Люб’язя та інших сіл. Щороку, частіше до Великодня, хрест вбирають у нові “лєнти” (у мові поліщуків чимало русизмів). Він стає схожий на ляльку-мотанку. Як і лялька, хрест має елементи одягу. Зверху на ньому будуть ікони, покриті рушником. А посередині – десь там, де на тілі людини чи ляльки є пояс, – фартушок. Це яскрава хустка або шмат гарної штори – матеріал різний, але на нього має бути обов’язково нашитий хрестик. “Для чого хрест вбирають у фартух?” – спитала я. – “Щоб не був голий”, – відповіла 87-річна Катерина Труш зі Сваловичів.

Ці хрести – очевидний атрибут християнства. В окремих селах вони мають елементи, пов’язані з розп’яттям Христа: молоточок, драбинку, затискачі тощо. Але водночас це і дохристиянське явище. Такі вбрані у стрічки фігури нагадують давнє, язичницьке поклоніння деревам.

Але в будь-якому випадку хрестами позначено простір, що належить людині. Окультурений, свій, безпечний. Їх ставили як оберіг, як захист. Село може не мати церкви, як-от Сваловичі, але матиме “фігуру”. Можливо, саме вони залишаться тут як останнє нагадування про людину й цивілізацію.

У Сваловичах хрести найбільш архаїчні, нефарбовані. На них мало стрічок і лише вицвіла ікона вгорі. Але частіше ці фігури пофарбовані блакитною або іншою фарбою – якщо блакитної не було або чомусь у селі вирішили, що темно-червона буде “хоріща” – тобто краща (щоправда, сьогодні особливо ревні священики і парафіяни замінюють дерев’яні хрести золотими).

Цей “традиційний” колір хреста нагадує “традиційні” кольори хати. Велика кількість яких на Поліссі пофарбована в темно-червоний, із блакитними вікнами. Селяни пояснюють: така фарба була найдоступніша, тому й фарбували. Але водночас темно-червона фарба – найближча до оригінальної поліської хати, яка суто дерев’яна, просмолене темне дерево. “Не було іншої фарби”, – так і формується традиція, на яку пізніше знаходяться ревні захисники від усіляких змін.

У поліських селах традиція дуже близько. Приїхавши сюди в неділю на Трійцю, відчиняю двері, а в замковій петлі – кленове листя. Кленова гілка устромлена у вікно зовні хати. А всередині – ступаю по розстеленій на підлозі лепесі – місцева назва аїру. “Для чого кладуть лепеху на підлогу?”, – допитуюся, очікуючи у відповідь якоїсь історії, якогось відкриття. “Вона добре пахне”, – буде коротка відповідь. Або ще коротша й найбільш правдива: “Бо так”.

“Бо так” – означає, що традиція жива. Коли традицію вже вміють пояснити, коли з’являються гарні легенди-пояснення – це означає, що традиція відмирає, переходить у краєзнавчі книжки. Разом зі своїми носіями.

У Сваловичах кількість населення міряють “виборцями”, тому що людей невиборчого віку, молодших за 18 років, тут просто немає. Виборців-жителів у селі менш як двадцять.

У сусідньому селі, Бучині, куди колись Сваловицькі діти їздили вчитися, у приміщенні школи зробили соціальний будинок для людей поважного віку.