Біосфера: поняття, межі, особливості та закономірності. Кругообіг речовин. Реферат

Біосфера (гр. bios – життя, + sphaira – куля) – область поширення на Землі організмів та продуктів їх життєдіяльності.

Біосфера оболонка Землі, склад, структура і енергетика якої в сучасних рисах зумовлені минулою або сучасною діяльністю живих організмів.

Поняття про біосферу не раз змінювалось з часу появи цього слова. Початок вчення про біосферу пов’язують з іменем відомого французького натураліста Ж. Б. Ла-Марка (1802), який запропонував термін “біологія” для всіх живих організмів, що населяють Землю. Визначення біосфери як особливої оболонки Землі та її назва були запропоновані відомим австрійським геологом Е. Зюссом (1875) у його праці з геології Альп. Окремі факти і положення про біосферу знаходимо у працях А. Гумбольдта, В. Докучаєва, Я. Молешотта та інших дослідників.

Детально розробив вчення про біосферу український вчений В. І. Вернадський – перший президент Української Академії наук.

Біосфера, за Вернадським, це оболонка Землі, де жива речовина відіграє домінуючу роль, значно впливає на всі процеси, що в ній відбуваються. Вернадський дав таке визначення біосфери: “Біосфера являє собою оболонку життя – область існування живої речовини”.

У численних своїх працях В. І. Вернадський виклав вчення про біосферу як особливу оболонку Землі, яка включає як область поширення живої речовини, так і саму речовину, в якій життєдіяльність організмів (утому числі людини) проявляється як могутній геохімічний фактор планетарного масштабу і значення.

Біосфера включає нижню частину атмосфери (7 км на полюсах і 18 – 20 км на екваторі), всю гідросферу (11 км), і літосферу (до глибини 3 км на суші та 0,5…1 км під дном океану).

За В. І. Вернадським, нижня межа життя в земній корі визначається температурою 100°С, яка спостерігається до глибини 2,5…3,5 км.

Але в 70-х та 80-х роках в нафтогазоносних водах були знайдені мікроорганізми на глибині 4,5…6 км. Якщо включити в біосферу шари атмосфери, де спостерігається перенесення живих організмів, зачатків організмів, то межі по вертикалі будуть становити 25…40 км.

Об’єм біосфери – 10·109 км³ (0.4% об’єму Землі), маса біосфери 3·1018 т – близько 0,05% маси землі (5,96·1027 г).

Компонентами біосфери є жива речовина, гірські породи, вода, повітря, сонячна радіація. Для біосфери є характерним те, що вона включає речовину у твердому, рідкому і газоподібному станах, тобто вона трифазна. Основним джерелом всіх процесів, які в ній відбуваються є сонячна енергія.

У зв’язку з цим для біосфери характерний постійний кругообіг речовини та енергії, в якому найактивнішу роль відіграють живі організми. Область існування живої речовини охоплює атмосферу (до тропопаузи), літосферу (кору вивітрювання), всю гідросферу, тобто біосфера триярусна. Літосфера, гідросфера, атмосфера і жива речовина співвідносяться між собою так, як, наприклад, кам’яна чаша, масою 51,26 кг, вода, масою 45,36 г, копійка і поштова марка.

У межах біосфери існують області, в межах яких активне життя неможливе. Так, у верхніх шарах тропосфери, а також в найбільш холодних і жарких районах земної кулі організми можуть існувати лише в стані спокою. Сукупність таких областей біосфери називають парабіосферою (Хатчінсон, 1972).

Але і в інших областях біосфери, де організми можуть існувати в активному стані, життя розподілене нерівномірно. Неперервний шар живої речовини, як його назвав В. І. Вернадський, займає водну товщу, і вузькою смугою простягається на межі літосфери, і тропосфери, де включає ґрунт з корінням рослин, грибами, мікроорганізмами і тваринами, а також включає приземну частину тропосфери, в якій розміщені частини рослин і переноситься основна маса пилку, спор, насіння.

Цей шар В. Б. Сочава (1944) назвав фітосферою, а Е. М. Лавренко (1949) – фітогеосферою. Потужність фітогеосфери найбільша в океанічних областях, де вона досягає 11 км, по суші вона може досягати 100…150 м.

Загальні закономірності розподілу живих організмів

Все живе в біосфері утворює живу речовину. Зараз нараховують 0,5 млн. видів рослин і 1,5 млн. (за іншими даними 2 млн.) видів тварин, у тому числі хребетних 42 тис, членистоногих – 1 млн. видів.

Життя зародилось в океані, однак сьогодні більшість організмів живе на суші. У Світовому океані нині налічують 160 тис. видів тварин і рослин, за кількістю перше місце посідають молюски (60 тис. видів), друге – ракоподібні (20 тис. видів), третє – риби (16 тис. видів).

Жива речовина нашої планети існує у вигляді великої кількості організмів із своїми індивідуальними ознаками різноманітністю форм і розмірів. Серед живих організмів зустрічаються дуже різні за розмірами мікроорганізми і багатоклітинні тварини і рослини великих розмірів.

Органічний світ суші у видовому відношенні більш різноманітний, ніж органічний світ водного середовища. Якщо кількість видів сухопутних тварин складає 93%, то водних – лише 3%. Для рослин характерне аналогічне співвідношення. На наземні флори припадає 92% видів і 8% на водні. Наведені цифри свідчать про те, що можливості для видоутворення на суші були більш сприятливі, ніж у водному середовищі.

Для порівняння кількості живих організмів використовують поняття “біомаса”, “продукція живих організмів” тощо.

Біомаса (гр. bios – життя + massa – тісто) – загальна маса особин одного виду, груп або всього угруповання живих організмів на одиницю площі або об’єму. В середньому на 1 см² земної поверхні припадає 580 мг сухої органічної речовини. До складу цієї біомаси входить біомаса рослин, тварин, грибів, бактерій. У біосфері біомаса розподілена нерівномірно і змінюється від нуля (крига Антарктиди) до 60 кг/м² (тропічні ліси).

Біомаса всієї біосфери – приблизно 1841…2440 млрд. т, що становить близько 0,00001% маси земної кори. Жива речовина, якої так небагато у біосфері, постійно виникаючи і руйнуючись, перетворюючи сонячну енергію в хімічну, виконує величезну геохімічну роботу (газову, концентраційну, енергетичну, окислювально-відновну, деструктивну).

Біологічна продукція – відтворення біомаси рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, які входять до складу екосистеми, за певний період часу. Найчастіше біопродукція виражається як маса сухої речовини за рік на одиницю площі, або об’єму (води, ґрунту). Розрізняють первинну і вторинну біопродукцію.

Первинна або валова первинна, продукція – це маса органічної речовини та енергії, яка утворюється в процесі фотосинтезу рослин. Валова продукція частково (до 50%) витрачається на дихання самих рослин, решту становить чиста первинна продукція. Щорічно частину чистої продукції (7…10% у наземних і до 40% у морських екосистемах) поїдають гетеротрофи – рослиноїдні тварини та паразити рослин, частина використовується мінералізаторами, частина іде на приріст біомаси.

Чиста продукція і біомаса не завжди перебувають у прямій залежності. Тільки в однорічників співвідношення їх 1:1. У багаторічників співвідношення біомаси і чистої продукції змінюється у широких межах: у лісах вона може досягти 50:1, у лугових і степових угрупованнях – 3:1.

В молодих екосистемах біомаса невелика, а чиста продукція переважає. У зрілих екосистемах біомаса досягає максимуму, а чиста продукція – мінімуму У Світовому океані біомаса рослин невелика (3,9 млрд. т), а чиста продукція у 14 разів більша (55 млрд. т). Треба підкреслити, що “мета” у природи і мета людини різна: природа збільшує валову продукцію, а людина – чисту продукцію.

Величина чистої первинної біопродукції біосфери оцінюється авторами по-різному: від 50 млрд. т сухої органічної речовини за рік. Причому, 2/3 її виробляється на суші, 1/3 – в океані. Майже 70% чистої продукції утворюється в лісах Землі. Проте людина інтенсивно знищує ліси: 20 га за хвилину; 15 млн. га щороку вирубується. Це у 18 разів більше ніж приріст лісів за той самий час.

Розподіляється чиста первинна продукція на Землі дуже нерівномірно і змінюється від 0 до 45 кг/м² у рік: в тундрі – 0,1…3,0 (в середньому – 0,6), в степах – 0,2…5,0 (1,6), напівпустинях – 0,10…4,0 (0,7) кг/м² у рік. Велика маса чистої первинної продукції спостерігається у певних районах Землі. На континентах – у тропіках, в океанах між 40° і 60° північної і південної широт. Саме у цих районах рослини одержують тепло, воду і поживні речовини в оптимальному співвідношенні. Але в загальному плані чиста первинна продукція на земній кулі зменшується із зниженням температури, тобто від екватора до полюсів. Майже 60% усієї продукції суші утворюється в тропіках, 20% – у субтропіках, і 20% на решті територій.

Вторинна біопродукція – маса живої речовини, виробленої гетеротрофами.

Загальна маса живої речовини на Землі була підрахована В. І. Вернадським, який в 1927 році представив наближену величину – 1021 г. Однак ця величина була дещо завищеною і з того часу різні дослідники наводять свої оцінки біомаси Землі. Найбільш точними вважають дані, одержані М. І. Базилевич та іншими.

Незалежно від методів підрахунків існують зональні закономірності розподілу біомаси організмів на суші та в океані:

• в океані загальна біомаса організмів значно нижча, ніж на суші;
• основна біомаса рослин зосереджена на суші;
• біомаса тварин в океані більша ніж біомаса тварин на суші;
• на суші біомаса рослин перевищує біомасу тварин.

Роль живих організмів у біосфері

Значення організмів у створенні і переробці органічних речовин дуже різноманітне. Виділяють три основні групи організмів: продуценти, консументи і редуценти.

Продуценти – це автотрофні організми, які синтезують з неорганічних сполук органічні речовини з використанням сонячної енергії або енергії, що виділяється під час хімічних реакцій (хемотрофи), (зелені рослини – фотосинтез, бактерії – хемосинтез). Бактерії (водневі, нітрифікуючі, сіркобактерії, залізо…) внаслідок своєї діяльності синтезують органічні речовини з СО2, використовуючи енергію, вивільнену при окисленні аміаку, сірководню, сірки.

Консументи – організми, що живляться органічною речовиною (первинною чи вторинною) трансформуючи її в інші форми. Це всі тварини, частина мікроорганізмів, паразитичні та комахоїдні рослини.. Виділяють консументи першого порядку – фітофаги, рослиноїдні організми, другого порядку – хижаки і паразити, що споживають рослинні організми, третього порядку – хижаки і паразити, що споживають хижих тварин і паразитів.

Таблиця 1. Біомаса рослинних угруповань природних зон (за А. Г. Вороновим)

Редуценти (деструктори, детритофаги) – організми, що живляться мертвою органічною речовиною (бактерії, гриби, мікроорганізми) і розкладають її до мінеральної.

Обмін речовин, який відбувається в природі, можливий лише за участі представників всіх трьох груп організмів: без продуцентів неможливе життя, так як тільки вони створюють основу життя – первинну продукцію органічних речовин, консументи різних порядків, споживаючи первинну і вторинну і вторинну продукцію, перетворюючи органічну речовину з однієї форми в іншу, сприяють зростанню різноманітності форм життя на Землі і зміні поколінь.

Редуценти розкладаючи органічні речовини до мінеральних, перешкоджають перетворенню планети в кладовище мертвих решток. Так відбувається кругообіг біогенних речовин та енергії в біосфері. Постійне надходження енергії Сонця живить цей циклічний процес і компенсує неминучу втрату енергії біосфери через теплове випромінювання. Тому біосферу В. І. Вернадський назвав глобальною “біологічною машиною” по трансформації енергії Сонця, яка підтримує біологічний кругообіг речовини.

Кругообіг речовин у біосфері

Життя – це кругообіг елементів між організмами і середовищем. Причина кругообігу – обмеженість елементів, з яких будується тіло організмів. Тільки завдяки кругообігу живі організми тепер – через 4 млрд. років після своєї появи – не зазнають дефіциту основних біогенних елементів.

Таблиця 2. Біомаса організмів на Землі (за М. І. Базилевич, Л. Є. Родіним, М. М. Розовим)

Розрізняють два види кругообігу речовин та енергії у біосфері:

• геологічний (великий), який відбувається між сушею та океаном;
• біологічний (малий), який відбувається або на суші, або в океані.

Біологічний кругообіг включає як горизонтальну, так і вертикальну міграцію та складається з двох протилежних процесів: синтез органічної речовини з неорганічної за допомогою сонячної енергії; мінералізація органічних решток і виділення енергії.

Біологічний кругообіг – це багаторазова участь хімічних елементів у процесах, які протікають у біосфері. В зв’язку з цим біосферу визначають як область Землі, де протікають три основних процеси: кругообіг вуглецю, азоту, сірки, в яких беруть участь 5 елементів (H, O, C, N, S), що рухаються через атмосферу, гідросферу, літосферу. У природі кругообіг здійснюють не речовини, а хімічні елементи. Ці 5 елементів рухаються і окремо, і в таких сполуках, як вода, нітрати, двооксид вуглецю, двооксид сірки.

Кругообіг вуглецю. У біосфері вуглецю багато – 12000 млрд. т. Це пояснюється тим, що еволюція життя на Землі – це еволюція сполук вуглецю, які безперервно виникають, змінюються і розкладаються. Кругообіг вуглецю відбувається фактично між живою речовиною та двооксидом вуглецю.

У процесі фотосинтезу, здійснюваного рослинами, СО₂ і вода з допомогою енергії сонячного світла перетворюються на різні органічні сполуки. Щорічно вищі рослини і водорості поглинають при фотосинтезі 200 млрд. т вуглецю. Якби вуглець повертався в атмосферу, його запас (700 млрд. т) у ній швидко б вичерпався.

Але він повертається в результаті процесу дихання рослин і тварин. Відмерлі рослинні і тваринні організми розкладаються грибами і мікроорганізмами до СО₂, який теж повертається в атмосферу. Повний цикл обміну атмосферного вуглецю здійснюється за 300 років. Але частина вуглецю вилучається у вигляді торфу, нафти, вугілля, вапняку, мармуру – викопних відкладів і осадових порід.

Вважають, що на кругообіг вуглецю часом дуже впливає діяльність людини. Використання викопного палива і автомобілізація порушили динамічну рівновагу між кількістю виділеного і поглинутого вуглецю у бік його збільшення в атмосфері. У наш час людство виробляє стільки ж СО₂, як і всі організми фотосинтетики. Зараз в атмосфері СО₂ близько 0,03%. Вчені припускають, що до кінця 20 століття кількість його може збільшитися на 12…20%.

Швидкість кругообігу азоту, фосфору і сірки при цьому різко зросте. Крім того, припускається, що збільшення СО₂ в атмосфері у 2 рази підвищить (внаслідок парникового ефекту) середню глобальну температуру на 3…6°С. А це має спричинити катастрофу – рівень морів і океанів може значно піднятися. Можуть бути затоплені найбільш родючі низинні землі. До того ж потепління високоширотних зон зменшить перепад температур – головного двигуна циркуляції повітряних мас атмосфери. Внаслідок цього вологі області Землі стануть ще більш вологими, а сухі – більш сухими.

Кругообіг кисню. Щорічно лісові масиви виробляють 55 млрд. т кисню. Він використовується живими організмами для дихання і бере участь в окисних реакціях в атмосфері, літосфері, гідросфері. Циркулюючи через біосферу, кисень перетворюється то на органічну речовину, то на воду, то на молекулярний кисень. Весь кисень атмосфери (2,8·1014 – 1,2·1015 т) за кожні 2 тис. років проходить через живу речовину біосфери. За час свого існування людство безповоротно втратило близько 273 млрд. т кисню.

У наш час щорічно на спалення вугілля, нафтопродуктів і газу витрачається 13∙109 т кисню. Інтенсивність цього процесу збільшується щороку на 6%. Майже 3 млрд. років рослини збагачували атмосферу киснем. Але при збереженні нинішніх темпів його споживання вже через два століття концентрація кисню можливо знизиться до критичного рівня. Основні поглиначі кисню – промисловість і автомашини. Кожній людині на добу потрібно 80 л. кисню, автомашині ж для згоряння 1 л. бензину – 200 л. А в світі налічується понад 300 млн. автомашин.

Кругообіг азоту, фосфору, сірки. Діяльність людини прискорює кругообіг цих елементів. Головна причина цього прискорення – використання фосфору в добривах, що призводить до еутрифікації – надудобрення. Еутрифікація в першу чергу діє на континентальні водойми. При еутрифікації відбувається бурхливе розмноження водоростей – цвітіння води. Це призводить до зменшення кількості розчиненого у воді кисню. Продукти обміну водоростей знищують рибу та інші організми. Сформовані екосистеми при цьому руйнуються. Процес еутрифікації змогла б зменшити нестача азоту і сірки. Але індустрія і вихлопи двигунів внутрішнього згоряння викидають щорічно багато нітратів і сульфатів. Потрапляючи на землю разом з дощами, вони засвоюються рослинами.

Кругообіг води. На Землі води багато – гідросфера становить 1/4000 її маси. Вода покриває ¾ поверхні Землі. За 1 хвилину під дією сонячного тепла з поверхні водойм Землі випаровується до 1 млрд. т води.

Після охолодження пари утворюються хмари, випадає дощ і сніг. Опади частково проникають у ґрунт. Ґрунтові води повертаються на поверхню землі через коріння рослин джерела, наноси, тощо. Швидкість циркуляції води досить велика: вода океанів поновлюється за 2 млн. років, ґрунтова вода – за рік, річкова за 12 діб, пара в атмосфері – за 9 діб. Двигуном кругообігу є енергія Сонця.

Щорічно для створення первинної продукції рослини біосфери використовують при фотосинтезі 1% води, що потрапляє у вигляді опадів. Людина тільки для побутових і промислових потреб використовує 20 мм опадів – 2,5% загальної їх кількості за рік, Безповоротний щорічний водозабір тепер становить 5,5 тис. м³. Щорічно він збільшується на 4…5%. Якщо такий приріст збережеться, то до 2100 р. людство вичерпає запаси прісної води на Землі.

Поняття про ноосферу

Поступовий розвиток живої речовини в межах біосфери Землі приводить до зміни якісного стану самої біосфери, до переходу її в ноосферу. Під ноосферою розуміють сферу взаємодії природи і суспільства, в якій розумова діяльність людей стає головним, визначальним фактором розвитку.

Ноосфера (гр. noos – розум і sphaira – куля). Термін “ноосфера” вперше був введений французьким вченим-математиком Е. Леруа в 1927 році. Під ноосферою він розумів сучасну геологічну стадію розвитку біосфери. В подальшому власні уявлення про ноосферу розробив геолог П. Тейяр-де-Шарден і виклав їх у своїй книзі “Феномен людини”. Уявлення цього вченого щодо ноосфери мали дещо ідеалістичний характер.

Розвиваючи своє вчення про біосферу В. І. Вернадський надав поняттю “ноосфера” матеріалістичного змісту. Він розглядав ноосферу як вищу стадію розвитку біосфери, пов’язану з виникненням і розвитком в ній людського суспільства, яке пізнаючи закони природи і розвиваючи техніку до найвищого рівня, стає могутньою планетарною силою, яка за своїми масштабами перевищує всі відомі геологічні процеси.

Для ноосфери як сучасного етапу розвитку біосфери характерні такі якісно нові форми впливу людини:

• Безперервне видобування матеріалів із земних глибин і насичення ними біосфери. Щороку із земних надр видобувається близько 100 млрд. т різних корисних копалин. Це майже в чотири рази перевищує кількість поверхневого (із завислими твердими частинками) стоку у Світовий океан.
• Використання продуктів фотосинтезу в енергетичних цілях. При цьому хімічна рівновага в біосфері зміщується в напрямі, протилежному фотосинтезу. На відміну від біосфери ноосфера сприяє розсіюванню енергії Землі, а не її акумуляції.
• Зміни біогеохімічних циклів і включення до них нових, раніше невідомих в біосфері речовин, у тому числі групи трансуранових елементів. Насичення ними біосфери може призвести до істотних змін у генопласті біосфери.

1. Алексеев В. П. Становление человечества. – М., Политиздат, 1984. – 462 с.
2. Алёхин В. В., Кудряшов Л. В., Говорухин В. С. География растений с основами ботаники. – М., Учпедгиз, 1961.
3. Бобринский Н. А., Гладков Н. А. География животных. – М., Учпедгиз, 1961.
4. Вавилов Н. И. Происхождение и расселение культурных растений. – Л., Наука, 1987.
5. Вальтер Г. Общая геоботаника. – М., Мир, 1982.
6. Вальтер Г. Растительность земного шара. Перевод с нем. – М., Прогресс, 1968 т. 1, 1974 т. 2, 1975 т. 3.
7. Вернадский В. И. Биосфера. – М., Наука, 1967.
8. Войткевич Г. В., Вронский В. А. Основы учения о биосфере. – М., Просвещение, 1989.
9. Воронов А. Г. Биогеография с основами экологии. – М., МГУ, 1987.
10. Воронов А. Г., Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира. – М., Высшая школа 1985.
11. Второв П. П., Дроздов М. М. Біогеографія. – К., Вища школа, 1987.
12. Второв П. П., Дроздов Н. Н. Биогеография материков. – М., Просвещение, 1974.
13. Гришко-Богменко Б. К., Морозюк С. С., Мороз І. В. та ін. Географія рослин з основами ботаніки. – К., Вища школа, 1991.
14. Дарлингтон Ф. Зоогеография. – М., Прогресс, 1956.
15. Жизнь растений. – М., Просвещение, 1974-1982. Т. 1-6.
16. Кобышев Н. М., Кубанцев Б. С. География животных с основами зоологии. – М., Просвещение, 1988.
17. Кулинич Л. Я., Воловник С. В. Довідник з біології. – К., Радянська школа,. 1986.
18. Курнишкова Т. В., Петров В. В. География растений с основами ботаники. – М., Просвещение, 1987.
19. Леме Ж. Основы биогеографии. – М., Прогресс, 1976.
20. М’якушко В. К., Вольвач Ф. В. Екологія. – К., Радянська школа, 1984.
21. Нейл У. География жизни. – М., Прогресс, 1973. – 339 с.
22. Панфилов Д. В. О строении и динамике ареала вида животных. – Вопросы географии. Сб. 48, 1960.
23. Рева П. П., Кулинич Л. Я. Екологія для всіх. – К., Вища школа, 1985.
24. Реймерс Н. Ф. Природопользование (словарь-справочник). – М., Мысль, 1990.
25. Сытник К. М., Брайон А. В., Городецкий А. В., Брайон А. П. Словарь-справочник по экологии. – К., Наукова думка, 1994.

✅Складові частини біосфери

Термін “біосфера” введений у науку австрійським геологом Е. Зюсом в 1875 р Він відніс до біосфери увесь той простір атмосфери, гідросфери і літосфери (твердої оболонки Землі), де зустрічаються живі організми.

В. І. Вернадський (1863-1945 рр.), Використовуючи цей термін, на відміну від Е. Зюсс, вважав особливістю біосфери не просто наявність живих організмів, він підкреслював, що вони є найголовнішою перетворюючої силою. Більше того, він показав, що в природі немає більш потужної геологічної сили, ніж живі організми і продукти їх життєдіяльності.

• Жива речовина, тобто сукупність всіх живих організмів (рослини, гриби, тварини, мікроорганізми);
• Біогенну речовину, тобто органо-мінеральні або органічні продукти, створені живою речовиною (торф, кам’яне вугілля, нафта);
• Біокосне речовина, створене живими організмами разом з неживої (відсталої) природою (водою, атмосферою, гірськими породами) – ґрунтовий покрив.

У біосфері протікають дуже складні процеси. Всі живі організми тісно пов’язані між собою і зі своїм оточенням, що складається з елементів неживої природи:

Організми не тільки залежать від зовнішніх умов, але й самі роблять величезний вплив на навколишній світ. Іншими словами, живі організми і нежива природа тісно пов’язані і перебувають у постійній взаємодії.

За сучасними уявленнями, розвиток млявої геосфери, тобто оболонки, утвореної речовиною Землі, відбувалося на ранніх стадіях існування нашої планети, мільярди років тому.

Зміни вигляду Землі були пов’язані з геологічними процесами, що відбувалися в земній корі, на поверхні і в глибинних шарах планети, і проявилися у вигляді виверження вулканів, землетрусів, переміщень земної кори, гороутворення.

З виникненням життя (ті, що самі розвиваються, стійких органічних форм) спочатку повільно і слабо, а потім все швидше і значніше стало проявлятися вплив живої матерії на хід геологічних процесів.

Діяльність живої речовини, що проник в усі куточки планети, привела до виникнення нового утворення – біосфери, тісно взаємозалежної єдиної системи геологічних і біологічних тіл і процесів перетворення енергії і речовини. Розміри перетворень, здійснюваних живою матерією, досягли планетарних масштабів, істотно видозмінивши вигляд і еволюцію Землі.

Біосфера, виникнувши і сформувавшись 1-2 млрд років тому (до цього часу відносяться найдавніші з виявлених залишків живих організмів), знаходиться в постійному динамічному рівновазі і розвитку.

Встановилися за багато мільйонів років колообіг енергії і речовин в біосфері самопідтримуються в глобальних масштабах, хоча локальні (місцеві) зміни структури й особливостей окремих екосистем (біогеоценозів), що складають біосферу, можуть бути значними.

Ще на ранніх етапах еволюції жива речовина поширилося по неживим просторах планети, займаючи всі потенційно доступні для життя місця, змінюючи їх і перетворюючи в місця проживання. І вже в стародавні часи різні життєві форми і види рослин, тварин, мікроорганізмів, грибів зайняли всю планету.

Живе органічна речовина можна знайти і в глибинах океану, і на вершинах найвищих гір, і у вічних снігах приполярних районів, і в гарячих водних джерелах вулканічних територій.

Жива речовина – основа біосфери, хоча і становить вкрай незначну частину її маси.

Якщо розподілити жива речовина рівномірно по поверхні планети, це шар товщиною близько 2 см (або 0,01% маси всієї біосфери). Причини величезної ролі живої речовини в процесі розвитку нашої планети визначаються його властивостями.

Насамперед, живі організми завдяки біологічним каталізаторам (ферментам) здатні збільшувати швидкості хімічних реакцій на порядок або на кілька порядків у порівнянні з неживою природою. Іншими специфічними властивостями живої речовини є:

1. здатність швидко займати (освоювати) весь вільний простір. В. І. Вернадський назвав це “всеядність життя”;
2. рух не тільки пасивне, але й активне (проти течії, вітру і т.д.);
3. стійкість при житті і швидке розкладання після смерті (включення в колообіг речовин і елементів);
4. висока пристосувальна здатність (адаптація) до самих різних умов;
5. феноменальна швидкість протікання реакцій;
6. висока швидкість відновлення живої речовини, складова для біосфери в середньому 8 років (при цьому для суші вона дорівнює 14 рокам, а для океану, де переважають короткоживучі організми, наприклад планктон, – 33 дні).

Перераховані вище властивості живої речовини обумовлюються концентрацією в ньому великих запасів енергії. В.І. Вернадський вважав, що з організмами з енергетичної насиченості може конкурувати тільки лава, що утворюється при виверженні вулканів.

Виділяють кілька функцій живої речовини в біосфері. За класифікацією А.В. Лапо (1979 г.), їх 9:

1. енергетична;
2. газова;
3. окислювально-відновлювальна;
4. концентраційна;
5. деструктивна (руйнівна);
6. транспортна;
7. середовищеутворююча;
8. розсіювальна;
9. інформаційна.

Біосфера: визначення, ресурси, цикли, факти та приклади

Біосфера – це частина Землі, яка включає все живе. Він знаходиться на один крок вище екосистем і містить організми, які мешкають у спільнотах видів або популяцій, які взаємодіють між собою.

Екосистеми – це всі ці спільноти та живі організми, а також усі неживі компоненти цих середовищ. Коли ви вивчаєте науку про Землю або інші науки про навколишнє середовище, важливо пам’ятати, що біосфера містить усе життя на Землі.

Визначення біосфери

Геолог Едуард Суес був першим, хто вжив термін біосфера. Він створив термін, додавши слово біо (життя) до сфери (форма Землі) для позначення областей на Землі з життєвими формами. Нове слово Суєсс знадобилося для того, щоб посилатися на життя в цілому, а не на зонування певних видів чи організмів на поверхні Землі.

Нинішня біосфера означає все життя на Землі в літосфері (скельна земна кора Землі), атмосфері (повітря) та гідросфері (вода). Він включає всі екосистеми, біоми та організми на планеті. Біосфера – порівняно тонкий шар або зона життя, що включає все, від бактерій до людини.

Мережа життя на Землі: біосферні ресурси

У біосфері є різні компоненти та ресурси. Все життя залежить від біотичних та абіотичних ресурсів у їх екосистемах, до яких належать сонячне світло, їжа, вода, укриття та ґрунт.

B__іотичні фактори живуть, а абіотичні фактори – неживі. Тварини і рослини – приклади біотичних факторів. Скелі та грунт – абіотичні фактори.

Всі екосистеми з’єднуються між собою, перебуваючи в біосфері. Це створює складну мережу організмів і неживих ресурсів, що вимагає делікатного балансу. Для того, щоб біосфера працювала, багато речей довелося зібрати разом, щоб забезпечити життя на Землі.

Від правильної відстані від сонця до нахилу Землі різні фактори сприяли виникненню життя. З часом біосфера еволюціонувала зі зміною складу та особливостей планети.

Що впливає на біосферу?

Як живі, так і неживі речі впливають на біосферу. Від африканського узбережжя до Арктики біосфера постійно змінюється. Великі фактори, такі як нахил Землі, чудово впливають на біосферу, оскільки це сприяє сезонним змінам клімату, яких люди навчилися очікувати. Інші неживі фактори, такі як структура погоди, тектоніка плит, ерозія та стихійні лиха, також впливають на біосферу.

Стихійні лиха можуть мати тривалий вплив на біосферу. Наприклад, виверження вулканів можуть змінити життя на суші шляхом виведення газів, лави, скель та золи, які руйнують екосистеми. Вулканічні виверження на дні океану можуть нагрівати навколишні води.

Вулкани можуть виступати як руйнівною силою, так і творчою. З часом вулкани також можуть створити нові форми рельєфу і кардинально змінити зовнішній вигляд планети.

Вивчаючи глобальні закономірності, вчені можуть дізнатися більше про те, що впливає на біосферу. Для збереження життя на Землі Організація Об’єднаних Націй створила програму, яка зосередилась на сталому розвитку та створила 563 заповідники біосфери у 110 країнах.

Біосферні цикли

Біогеохімічні цикли є важливою частиною біосфери. Біогеохімічний цикл – це шлях або потік елементів між живими істотами та довкіллям. Оскільки матерія зберігається у Всесвіті, вона переробляється по всій біосфері.

Наприклад, тварини поїдають рослини, а поживні речовини або речовина рослин містяться в травоїдних тварин і розсипаннях, що повертаються назад у ґрунт. Ці травоїдні тварини гинуть і розкладаються, викидаючи свою речовину назад у навколишнє середовище.

Багато циклів з’єднують біосферу. Деякі приклади включають:

Рок-цикл: це те, як гірські породи змінюються з часом через вивітрювання, ерозію, транспортування, ущільнення та інші фактори.

Водний цикл: тут описано, як вода рухається по екосистемах шляхом випаровування, конденсації, опадів, стоку та транспірації.

Цикли живлення : ці шляхи переміщують азот, вуглець та інші поживні речовини через екосистеми.

Фотосинтез – це цикл, який рослини використовують для отримання енергії. Перетворюючи світло і вуглекислий газ у корисну енергію, рослини створюють основу майже для всього живого. Деякі бактерії, протеїсти та рослини використовують сонячну енергію та вуглекислий газ для отримання кисню та цукру, що має вирішальне значення для інших циклів поживних речовин та харчових тканин.

Біосфера особливо важлива для циклу вуглецю: Живі істоти беруть вуглекислий газ і змінюють його на кисень, тому організми стають резервуарами вуглецю, як викопне паливо та дерева.

Факти біосфери

Біосфера простягається до 12 500 метрів від поверхні Землі. Він включає найвищі гори в повітрі аж до найглибших окопів океану. Це невеликий шматочок всієї Землі, але він містить мільйони організмів.

За оцінками, у біосфері налічується 8, 7 мільйонів різних видів. Близько 6, 5 мільйонів видів живуть на суші, а 2, 2 мільйона – у воді.

Вода, або гідросфера, є найбільшою частиною біосфери і охоплює 71 відсоток поверхні планети. В Світовому океані міститься 96, 5 відсотка води, і лише 1 відсоток фактично доступний як прісна вода для живих організмів, які потребують її.

Біоми в біосфері

Біома – це екологічне співтовариство, яке включає живі істоти у конкретному середовищі. Це природна група рослин і тварин, які живуть у середовищі існування. Біосфера містить усі біоми на планеті. Іноді важко відрізнити різні біоми, і біом може містити більше однієї екосистеми.

Існує шість основних біомів: прісна вода, морська, пустельна, лісова, пасовища та тундра. Однак існують інші способи класифікації біомів, і існують різні системи. Більш широка система класифікації поділяє біоми на наземні та водні групи.

Земля, клімат та інші особливості географічного району впливають на тип рослин і тварин, які можуть вижити в ньому. З часом біоми можуть змінюватися і розвиватися.

Діяльність людини, стихійні лиха та інші фактори можуть впливати на біоми. Наприклад, сільськогосподарська діяльність може змінити рослинність у певній місцевості та вигнати чи залучити різних видів. Після зміни флори та фауни в певній екосистемі це може вплинути на весь біом. Оскільки люди мають великий вплив на біорізноманіття, вивчення всієї біосфери має вирішальне значення для захисту видів та довкілля.

Приклади біосфери: Біосфера 2

В даний час єдиною відомою біосферою у Всесвіті є біосфера Землі, і вона вважається біосферою 1. Однак люди створили штучну біосферу, включаючи Біосферу 2. Біосфера 2 була лабораторією, побудованою в Оракулі, штат Арізона, для проведення контрольованих досліджень. Самостійне приміщення виглядало як велика теплиця. У період з 1991 по 1994 роки групи людей намагалися жити і працювати в закладі.

У 1991 році в Біосфері 2 було п’ять різних біомів, що поширювалися на трьох гектарах. Вчені, які жили в лабораторії, хотіли зробити її стійкою і уникали взаємодії із зовнішнім світом. Початкова мета полягала у перебуванні у штучній біосфері протягом 100 років. Однак місії тривали лише чотири роки. Команди зіткнулися з багатьма проблемами, серед яких таргани та мурахи, постійний голод, ірраціональний антагонізм, внутрішня боротьба за владу та небезпечно низький рівень кисню.

Хоча люди не живуть у ньому повний робочий день, біосфера 2 все ще є важливим дослідницьким центром. Ви навіть можете взяти екскурсію і побачити, як вчені використовували лабораторію, щоб дізнатися більше про біоми та екосистеми.

Коменсалізм: визначення, види, факти та приклади

Коменсалізм – це тип симбіотичних відносин між різними видами, в яких один вид має перевагу, а інший не впливає. Наприклад, білі черепи відводять велику рогату худобу, щоб захопити повітряних комах, яких розбурхує живлення худоби. Мутуалізм і паразитизм зустрічаються частіше, ніж коменсалізм.

Мутуалізм (біологія): визначення, види, факти та приклади

Мутуалізм – це тісний симбіотичний взаємозв’язок, який взаємно виграє два різних види, наявні в екосистемі. Існує багато прикладів, таких як незвичайні стосунки між рибою-клоуном та морською анемоною, що їсть рибу. Мутуалістичні взаємодії є загальними, але часом досить складними.

Природний відбір: визначення, теорія Дарвіна, приклади та факти

Природний відбір – це механізм, який викликає еволюційні зміни, допомагаючи організмам адаптуватися до свого середовища. Чарльз Дарвін та Альфред Уоллес опублікували одночасні статті з цієї теми в 1858 році, а Дарвін згодом опублікував багато додаткових праць з еволюції та природного відбору.