Під час загострення конфлікту між Азербайджаном та Вірменією загинули понад 170 військових

Про це заявив прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, інформує 24 канал. Кількість загиблих стрімко зростає.

Через конфлікт між Азербайджаном та Вірменією є загиблі

Міноборони Азербайджану заявило, що внаслідок провокації Вірменії загинув ще 21 військовослужбовець ЗС Азербайджану. Таким чином, в Азербайджану 71 загиблий внаслідок недавніх бойових зіткнень.

Також Нікол Пашинян повідомив, що внаслідок боїв зі ЗС Азербайджану загинули понад 100 військовослужбовців вірменської армії.

За уточненими даними, відомо про загибель 105 військовослужбовців ЗС Вірменії,
– заявив Пашинян.

Нагадаємо, що ОДКБ сподівається на мирне врегулювання конфлікту Вірменії та Азербайджану. Тому про використання сил блоку на кордоні двох країн не йдеться.

До речі, конфлікт між Вірменією та Азербайджаном триває ще з 1990-х років. 13 вересня на кордоні між Азербайджаном та Вірменією знову стало неспокійно. Обидві країни заявили про обстріли та провокації, а вірменський прем’єр навіть подзвонив владіміру путіну та Еммануелю Макрону.

14 вересня Міноборони Вірменії заявило, що Збройні сили Азербайджану обстріляли дислокацію прикордонних сил фсб росії. Тому ситуація на кордоні з Азербайджаном вкрай загострилася.

Конфлікт Вірменії та Азербайджану: скільки зброї туди продали Росія та Україна

Імовірність початку такого конфлікту і, тим більше, його результат передбачити важко навіть без урахування політичної волі Єревана і Баку.

З одного боку, Вірменія і Азербайджан всі останні роки активно закуповували нові озброєння і тепер кожна зі сторін більше готова до війни.

Але характер потенційного театру бойових дій, готовність кожної сторони до оборони і склад озброєнь, за оцінками військових експертів, настільки ускладнюють ведення війни, що сил в регіоні не вистачить для того, щоб якась із сторін змогла домогтися успіху.

Зіткнення на кордоні Вірменії та Азербайджану – епізод в етнічному конфлікті, який триває через територіальну суперечку про статус Нагірного Карабаху. За радянських часів ця територія входила до складу Азербайджанської РСР в статусі автономної області, але була населена переважно вірменами. Суперечки щодо її приналежності призвели до повномасштабної війни, яка закінчилася в 1994 році перемир’ям.

Зараз територія Нагірного Карабаху і сім прилеглих до неї районів перебувають під контролем вірменських сил – невизнаної Нагірно-Карабаської республіки (НКР). Баку вважає цю територію окупованою. Єреван офіційно не визнає незалежність НКР, але називає себе гарантом її безпеки, а бюджет і армія республіки тісно пов’язані з Вірменією.

Сила проти сили

Автор фото, Getty Images

Сторони конфлікту запаслися серйозним наступальним озброєнням. На фото – запуск комплексу “Іскандер-М”. На озброєння Вірменія прийняла експортний варіант

Точних даних про озброєння армій Вірменії та Азербайджану у відкритому доступі немає. Ситуацію погіршує те, що з вірменської сторони частина військової техніки розміщена на території Нагірного Карабаху, і про неї відомо ще менше.

Після розвалу СРСР і війни в Нагірному Карабасі у Вірменії та Азербайджану на руках залишалися застарілі озброєння, і боєздатність кожної країни багато в чому визначали саме закупівлі, зроблені після неї.

Оцінити цей рівень можна було за результатами конфлікту в квітні 2016 року, також відомого як “чотириденна війна”.

В результаті цього зіткнення вірмени в Нагірному Карабасі втратили контроль над площею, за різними даними, від 500 до 800 гектарів. Але головне – війна продемонструвала перевагу Азербайджану в наступальних озброєннях, яка, щоправда, не дала можливості азербайджанським військам взяти під контроль значну територію.

На час цього конфлікту Азербайджан помітно випереджав Вірменію за чисельністю нових озброєнь в армії. Це стосувалося не тільки кількісної переваги, але і якісної.

За даними ЦРУ, в 2014-му році Азербайджан витрачав на військові потреби 5,1% ВВП, Вірменія – 4,29%. В обох випадках ці цифри зростали всі попередні роки, але співвідношення зберігалося – Баку озброювався набагато активніше Єревана. Особливо це було помітно в такій важливій галузі як авіація, де у Азербайджану була суттєва перевага в бойових літаках.

Танки та літаки

Азербайджан придбав новітні російські танки Т-90

За підрахунками ВВС, в 2016 році можна було говорити про те, що в Азербайджану було від 314 до 750 танків, у Вірменії – від 100 до 166; бронемашин в Азербайджану було 1100-1500, у Вірменії – 140-636; важких артилерійських систем, відповідно, 240-469 і 150-240. Однак навіть такі дуже приблизні оцінки могли бути помилковими, особливо, з урахуванням озброєнь, які перебували в Нагірному Карабасі.

Відповідно до реєстру звичайних озброєнь ООН, з 2006 по 2011 рік в Азербайджан з України поставили до 27 винищувачів МіГ-29, а з Білорусі – до 11 штурмовиків Су-25.

Дані в реєстрі вказані з повідомлень двох країн – постачальників і покупців – і відрізняються між собою, в цьому матеріалі ми наводимо більшу цифру.

Там же йдеться про постачання 12 українських ударних вертольотів Мі-24 і постачання в 2013 році 25 неназваних вертольотів з Росії. Швидше за все, йдеться про контракт на поставку 24 ударних Мі-35 – глибоко модернізованої версії Мі-24. Ще 12 неназваних вертольотів поставили з Росії в попередні роки.

Автор фото, УНІАН

З 2006 до 2011 року Україна продала Азербайджану 27 Міг-29. Які стали дефіцитними для України в 2014 році

У вірменській частині реєстру ООН йдеться про постачання в 2004 році 10 штурмовиків Су-25 зі Словаччини та чотирьох навчально-бойових L-39S з України в 2004 і 2010 роках. Поставки військових вертольотів до Вірменії в реєстрі ООН не відзначені.

Згідно з цим же джерелом, на 2016 рік Азербайджан закупив 482 танки (122 Т-72 з Білорусі, 48 Т-72, 50 застарілих Т-55 і 100 неназваних з України, 162 неназваних з Росії, але відомо, що Москва постачала Баку новітню на той момент версію танка Т-90).

Росія відзвітувала про постачання до Вірменії 35 танків в 2013 році. У 2014-му вона поставила один танк – це був приз, виграний вірменським екіпажем на змаганнях з танкового біатлону в Москві.

Згідно з реєстром, Азербайджан до 2016 року імпортував близько 400 бронемашин, Вірменія – 110. Азербайджан близько 900 артилерійських систем, а Вірменія – 12.

Однак ці дані мають дуже приблизний характер – кожній країні дісталися озброєння радянської армії, які обрахувати практично неможливо. Крім того, Вірменія розміщує частину своїх озброєнь на території Нагірного Карабаху.

Автор фото, УНІАН

Україна продала також 12 українських ударних вертольотів Мі-24, які зараз потрібні українській армії

Так, наприклад, за словами керівника департаменту оборонних досліджень Armenian Research & Development Institute Леоніда Нерсисяна, в 2020 році у Вірменії і Нагірному Карабаху може бути в сумі від 300 до 400 танків. З них в Карабаху – близько 250.

Наздогнати Баку

Квітнева війна 2016-го змінила ставлення Єревана до витрат на озброєння.

Перш за все, Вірменія наростила обсяг закупівель. За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), обсяг військового імпорту Вірменії з 2014 по 2019 роки – в три з половиною рази більший, ніж з 2009 по 2014 роки. При тому, що в 2014-2015 роках, за інформацією інституту, країна взагалі не робила серйозних закупівель.

Інформації за 2020 рік у базі даних SIPRI немає, але, судячи з повідомлень у пресі, Єреван продовжує активно озброюватися – у березні уклали 40-мільйонний контракт з Індією на постачання чотирьох артилерійських радарів Swathi Weapon Locating Radar для контрбатарейної боротьби (ефективних в протистоянні, яке відбувається уздовж кордону з Азербайджаном).

У червні в Вірменії почав роботу завод з ліцензійного виробництва автоматів Калашникова АК-103.

Змінилася не тільки кількість закупівель, а й якість. “Вірменія вперше стала закуповувати багато нової зброї з заводів, а не покладатися тільки на поставки зі складів збройних сил Російської Федерації”, – розповів Леонід Нерсисян.

Це стало можливим завдяки двом великим кредитам на 100 і 200 млн доларів, які Єревану надала Москва під 3% річних.

“Були придбані системи залпового вогню “Смерч”, велика кількість протитанкової зброї, переносних зенітно-ракетних комплексів, комплекти для модернізації бронетехніки, двигуни танкові, засоби зв’язку сучасні в великій кількості, радіостанції “Акведук” і для техніки, і для особового складу [. ..] зенітно-ракетні комплекси “Тор М2КМ”, ну і різні більш дрібні речі для армії. З переносних ЗРК Вірменія “Вербу” (новітній російський ПЗРК 9К333) купила першою, більше ніхто її не закуповував”, – сказав Леонід Нерсисян.

Ескалацію в липні 2020 відрізняє війна дронів в небі та інформаційне протистояння в інтернеті щодо успіхів в цій війні

При цьому Вірменія не на кредитні, а на власні гроші купила в Росії в 2016 році (поставка відбулася вже після війни) дивізіон ракетних комплексів “Іскандер-Е” і в 2019-му – винищувачі Су-30СМ. Чотири винищувачі вже прибули до Вірменії, ще вісім, як очікується, надійдуть пізніше.

Ці озброєння сильно змінюють розклад сил в регіоні – 12 новітніх важких винищувачів Су-30СМ дійсно набагато більш серйозна сила, ніж легкі фронтові МіГ-29.

У випадку з Вірменією нові літаки виявилися трохи “завеликі” для невеликого театру – Су-30 з їхньою великою дальністю розраховані на більш масштабні бойові дії.

Крім того, обидві країни мають на озброєнні комплекси протиповітряної оборони С-300, і в разі повномасштабного конфлікту вірменським літакам доведеться часто діяти в зоні ППО, ризикуючи досить дорогими машинами.

Однак Вірменія змогла закупити ці дорогі винищувачі за дуже пільговою ціною як член ОДКБ (Ташкентський договір колективної безпеки), і в бойовій авіації між двома країнами після отримання інших восьми літаків виникне паритет.

Комплекси “Іскандер” – також високоефективна зброя навіть в експортному варіанті зі скороченою до 280 кілометрів дальністю і зниженими характеристиками. Такі комплекси можна застосовувати проти наземних стратегічних цілей, таких як, наприклад, штаби або позиції зенітно-ракетних комплексів.

Нарешті, на території Вірменії розташовані і російські війська – 102-а російська військова база в Гюмрі та аеродром в “Еребуні” під Єреваном, на якому базуються російські винищувачі.

Крім того, Вірменія є членом об’єднаної системи протиповітряної оборони СНД і, ймовірно, отримує інформацію з російських радарів. Військові російських і вірменських систем ППО проводять навчання з бойового злагодження.

Баку: прощавай, зброє з РФ?

На тлі Вірменії Азербайджан сильно скоротив закупівлі озброєнь перед самою війною. Якщо подивитися в базі даних SIPRI динаміку імпорту зброї за десять років з 2009 по 2019 роки, то стане видно, що обсяг щорічного експорту починає різко знижуватися в 2015 році і продовжує в наступні роки.

Протягом декількох років перед війною Азербайджан був одним з головних покупців російських озброєнь, а Росія – найбільшим, основним постачальником. Загальна сума виконаних контрактів становить 5 млрд доларів, за офіційними даними.

Баку намагався купити все найкраще – реактивні системи залпового вогню “Смерч”, важкі вогнеметні системи ТОС-1А “Солнцепек”, БМП-3, дивізіон самохідних артилерійських установок “Мста-С”, два дивізіони далекого ЗРК С-300 і кілька комплексів ближнього “Тор-М2Е”.

Після 2016 року поставки з Росії різко скоротилися, і перше місце серед постачальників посів Ізраїль. Азербайджан закуповував в Ізраїлі реактивні системи залпового вогню, легкі бронемашини, кілька самохідних гаубиць та безпілотники. Однак загальний обсяг все одно виявився меншим, ніж в попередні роки.

Азербайджанський військовий експерт Узеір Джафаров пояснив, що цей процес ніяк не пов’язаний з політикою – Азербайджан просто вже купив все, що йому потрібно в Росії.

“Азербайджану зараз вистачає тих озброєнь і техніки, які ми придбали деякий час тому, і навіщо нам витрачати зайві гроші на те озброєння, яке сьогодні повністю задовольняє всі потреби азербайджанських збройних сил. Азербайджан сьогодні спрямовує кошти з державного бюджету на інші цілі – поліпшення матеріально-технічного стану, особовий склад та інші потреби “, – сказав він ВВС.

Війна дронів

Автор фото, MINISTRY OF DEFENSE OF AZERBAIJAN / HANDOUT

Безпілотники відіграють все більш помітну роль в протистоянні

Вірменія сильно програє в кількості та якості безпілотних літальних апаратів. Тим часом, дрони зазвичай дуже широко використовуються в таких конфліктах – для розвідки та завдання ударів по окремих об’єктах, штабах, укріплених позиціях, складах тощо.

Головний постачальник тактичних безпілотників для армії Азербайджану – Ізраїль, який вважається одним зі світових лідерів у цій галузі.

Ізраїль ще до 2016 року поставляв в Азербайджан протитанкові ракетні комплекси Spike-LR і РСЗВ Lynx, а також безпілотні літальні апарати Heron і Searcher.

У липні Азербайджан поширював кадри ударів безпілотників по вірменських цілях, стверджуючи, що це військові об’єкти. “Якщо ми говорили, що обстріляли військову казарму, ми це показували, якщо ми говорили, що обстріляли військову техніку, ми це показували”, – заявив Узеір Джафаров.

За словами азербайджанського експерта, азербайджанські безпілотники дозволили уникнути жертв серед мирного населення, тоді як в результаті вірменських ударів загинула одна людина.

Леонід Нерсисян розповів, що Вірменія зробила ставку на виробництво власних безпілотників, які, як визнає сам експерт, за своїми характеристиками відстають від ізраїльських, але при цьому набагато дешевші.

Щороку конфлікт забирає життя військовослужбовців з обох сторін

Під час липневого інциденту серед жертв з азербайджанської сторони були два офіцери зі штабу 3-го армійського корпусу – начальник штабу генерал Полад Гашимов та начальник артилерії корпусу полковник Ільгар Мірзаєв.

За словами Нерсисяна, вони були вбиті в результаті удару саме вірменського безпілотника-камікадзе, але ніяких підтверджень цих даних з незалежних джерел немає.

Азербайджан підтвердив загибель цих офіцерів, однак обставини їхньої смерті не розкрив. Узеір Джафаров розповів Азербайджанській службі ВВС, що Полад Гашимов потрапив під артобстріл, коли інспектував військову частину в зоні конфлікту.

У будь-якому випадку, Вірменія, як і Азербайджан, публікує в інтернеті кадри, зняті, як стверджують вірменські військові, камерами дронів під час точних ударів по азербайджанських цілях, і стверджує, що їхні безпілотні системи не поступаються ізраїльським.

Чи може початися війна?

Нинішнє загострення – не повномасштабна війна за територію противника, а боротьба за контроль над стратегічною висотою. Правда, в цьому районі ні у Баку, ні у Єревана немає територіальних претензій.

Однак, як відзначають військові експерти, з якими поговорила Російська служба ВВС, Вірменія та Азербайджан опинилися в ситуації, коли військове розв’язання проблеми Нагірного Карабаху неможливе.

Після закінчення активних бойових дій в Нагірному Карабаху в 1994 році збройні формування невизнаної республіки стали активно зміцнювати оборону. Через понад два десятки років лінія протистояння перетворилася в ешелонований оборонний укріплений район.

Автор фото, Reuters

Експерти впевнені. що у конфлікту немає військового рішення

Як вважає головний редактор російського журналу “Експорт озброєнь” Андрій Фролов, якщо між Вірменією і Азербайджаном почнеться повномасштабна війна, то вона стане дуже кровопролитною, і з обох сторін це розуміють.

“Судячи з усього, наступати буде Азербайджанська сторона. В будь-якому випадку, коли ти ведеш наступ на підготовлену оборону, яка б у тебе не була перевага, все одно втрати будуть. А з урахуванням того, що у них немає беззаперечної переваги, щоб місяцями вибомблювати Вірменію, щоб вона сама попросила миру. Значить доведеться кидати людей на підготовлені інженерні споруди. У Азербайджану не такий великий потенціал, це не США та Ірак “, – сказав експерт.

Інший російський військовий експерт, головний редактор журналу “Арсенал вітчизни” Віктор Мураховський сказав ВВС, що, на його думку, жодна з армій цих двох країн не володіє достатньою боєздатністю для того, щоб перемогти в такій війні.

“Ні за кількісним складом, ні за насиченістю озброєннями, ні за рівнем підготовки особового складу, командирів штабів частин і з’єднань. А, враховуючи складність фізико-географічного театру військових дій, я на сто відсотків переконаний, що Азербайджан, навіть маючи загальну формальну перевагу за цими компонентами, не здатний домогтися вирішального успіху “, – сказав він.

За його словами, в гористій місцевості дуже мало “операційних напрямків, на яких можна вести бойові дії в дусі традиційної війни з проривом фронту, розвитком успіху в глибину, оточеннями угруповань противника тощо”.

Як говорить Мураховський, жодна зі сторін не має сильної бойової авіації, але при цьому системи ППО, навпаки, досить ефективні, так що авіаційну підтримку неможливо буде забезпечити жодній зі сторін.

У будь-якому випадку, вважає експерт, вирішувати вірмено-азербайджанський конфлікт можна тільки політичними засобами.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!⠀

Кому вигідна війна? Причини загострення на кордоні Вірменії та Азербайджану

Загальна кількість загиблих з обох боків склала 16 осіб. Це найсерйозніший прикордонний конфлікт у цьому регіоні з квітня 2016 року.

Нове загострення між Баку і Єреваном почалося в неділю на ділянці кордону між Товузським районом Азербайджану та Тавушською областю Вірменії.

Осередок напруження розташований приблизно за 300 км від Нагорного Карабаху, території, за яку Вірменія й Азербайджан змагаються вже понад 30 років. Товузський район Азербайджану також межує з Грузією.

Обмін звинуваченнями

Вірменія й Азербайджан, які 30 років перебувають у стані конфлікту через Нагірний Карабах, звинуватили одне одного у порушенні режиму припинення вогню на ділянці спільного кордону, що лежить на північ від спірного регіону.

12 липня міністерство оборони Вірменії заявило, що азербайджанські військові двічі порушували державний кордон і намагалися захопити опорний пункт.

У Баку заявили, що вірменська сторона першою відкрила артилерійський вогонь без будь-яких причин, й тим самим грубо порушила режим припинення вогню.

Міністерство оборони Вірменії стверджує, що вірменські військові обстрілювали не азербайджанські села, а лише інфраструктуру та техніку.

Азербайджанська сторона також заявила, що не обстрілювала цивільних та населені пункти Вірменії.

Протести в Баку

У Баку в ніч на середу відбулася масштабна акція протесту. Її учасники скандували: ”Карабах!”, ”Герої не помруть, Батьківщина неподільна!”, висловлювали підтримку армії та вимагали повернення Карабаху, а від президента – оголосити Вірменії війну.

До опівночі натовп зібрався біля Алеї Шахідів та біля будівлі Міллі Меджлісу (парламенту), що знаходиться поруч. У багатьох в руках були азербайджанські та турецькі прапори.

Частина натовпу потрапила до будівлі парламенту. Лише після цього поліція почала витісняти людей з площі, застосувавши сльозогінний газ і водомети та затримавши деяких учасників.

Точну кількість учасників стихійної акції важко підрахувати, однак мова йде щонайменше про тисячі. Акція відбулася попри карантин, під час якого в Баку дозволяють виходити на вулицю не більше ніж на дві години на день і забороняють збиратися більш ніж по п’ять людей.

Такі несанкціоновані акції не властиві Азербайджану. Як зазначає політичний оглядач Шахін Рзаєв, востаннє така масштабна акція відбулася у 2016 році під час чотириденної війни, що забрала життя сотень солдатів.

Що каже Єреван

Офіційний Єреван протягом усієї ескалації повторював, що ситуацію на кордоні контролює вірменська армія, та регулярно повідомляв про знищення азербайджанської техніки і позицій.

У вівторок ввечері повідомили про те, що збили близько 10 дронів, а в середу вранці – про знищення ще двох. При цьому не уточнювали, чи були серед них дрони, що самознищуються.

Інтерес серед військових експертів викликало відео знищення дрона, яке вірменська сторона ідентифікувала як Elbit Hermes 900, ізраїльський безпілотник на озброєнні ЗС Азербайджану.

За словами вірменської влади, його збили із ЗРК “Оса” (що виробляли в СРСР). У Баку заперечують втрату свого безпілотника і стверджують, що збили вірменський дрон, проте доказів цього не надали.

МЗС Вірменії також повідомляло про обстріл своїх населених пунктів. На момент виходу повідомлення жертв серед цивільного населення на вірменському боці не було.

Питання до ОДКБ і Росії

Вірменія – учасниця Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), 4-я стаття якого передбачає, що агресію проти однієї з держав сприймають як агресію проти всіх. У Єревані переконані, що стрілянина на кордоні розпочалася саме з агресії Азербайджану, і цю позицію офіційні представники транслювали до Москви.

“Звернувшись до ОДКБ, ми спробували привернути увагу до того, що є факт агресії щодо Вірменії”, – сказав посол Вірменії у Росії Вардан Тоганян агентству “РИА Новости”.

І якщо у разі зіткнень у Нагірному Карабасі, статус якого оскаржується, у ОДКБ залишалися формальні підстави уникати втручання, то тепер йдеться про визнаний міжнародною спільнотою кордон між Вірменією та Азербайджаном.

Але в ОДКБ не поспішають підтримати Єреван і надсилають суперечливі сигнали. У понеділок на сайті організації з’явилося повідомлення про засідання для обговорення ескалації, але незабаром його видалили з сайту, а засідання перенесли на вівторок. Організація закликала обидві сторони припинити бойові дії.

Все це змушує низку вірменських політиків і коментаторів обговорювати доцільність членства у блоці та Росію як гаранта безпеки країни.

ОДКБ сприймають як інструмент в першу чергу російської зовнішньої політики, попри участь у ній Білорусі, Казахстану, Киргизстану та Таджикистану.

“Вірменія є членом ОДКБ. Азербайджан не є членом ОДКБ. Саме тому ОДКБ має засудити провокації Азербайджану й закликати лише азербайджанську сторону до припинення вогню, без усіляких безглуздих заяв, спрямованих на обидві сторони”, – написав у Twitter один з лідерів парламентської опозиції Едмон Марукян.

Редактор вірменської газети “Аравот” Арам Абраамян згадав стосовно ОДКБ вираз “користі, як від козла молока”. Він пише, що ОДКБ не гарантує безпеки Вірменії, проте вихід з блоку загрожує погіршенням відносин з Москвою, тому єдина реалістична позиція – домовитися з цим альянсом, що існує на папері, і нічого не очікувати від нього.

Росія залишається над сутичкою, закликає обидві сторони припинити вогонь і пропонує роль посередника у переговорах. Нейтралітет союзника Єревана різко контрастує з позицією Туреччини.

Її керівництво беззастережно підтримує “братський Азербайджан”, за словами міністра оборони Хулусі Акара, і навіть погрожує Вірменії, хоча формально Баку й Анкару не об’єднує членство у військовому блоці (Туреччина є членом НАТО).

Російська служба Бі-бі-сі запитала експертів про причини загострення конфлікту між Вірменією та Азербайджаном, а також про можливі варіанти розвитку ситуації.

Чому відбулося загострення конфлікту?

Володимир Новіков, політолог, завідувач відділом Кавказу Інституту країн СНД:

Подібні інциденти вже були на державному кордоні Вірменії та Азербайджану. Ті, хто стежить за ситуацією, пам’ятає цьогорічну Мюнхенську безпекову конференцію, під час якої відбулася зустріч та спільна пресконференція Пашиняна та Алієва. Після якої сторони не лише не домовилися, але їхній подальший публічний діалог був, м’яко кажучи, далеким не лише від дружності, але і від розуміння.

Є ще й внутрішньополітичні причини – азербайджанські, які могли спонукати Алієва і його прихильників до дій. В країні не дуже гарна епідеміологічна ситуація, зростає масове невдоволення. Як ми розуміємо, наслідки “коронакризи” доволі сильно вдарять по Азербайджану. Через це виникає необхідність перевести увагу невдоволених на певний об’єкт. Цілком очевидно, що на роль такого об’єкта підходить конфлікт через Карабах, що постійно жевріє.

У Вірменії ми бачимо кілька процесів, що накладаються один на одного. Перше – це те, що Вірменія найбільше в регіоні постраждала від “коронакризи”. Друге – це, власне кажучи, політична ситуація в самій Вірменії, коли почався черговий раунд боротьби між владою і опозицією. І, мабуть, у Баку вирішили, що в цей момент можна показати легкий переможний військовий маневр, розрахований на внутрішнього глядача.

Ісмаїл Агакишієв, політолог, голова Центру кавказознавства при МДУ:

Ми пам’ятаємо, що у Вірменії після революції до влади прийшов новий уряд, який обрав народ. Нікол Пашинян боровся, як він це розумів, з корупціонерами і обіцяв, що досягне економічного прориву. І все, що він може, він робить.

Але в умовах конфлікту з Азербайджаном і економічної блокади (з боку Азербайджану і Туреччини) виконати обіцяне дуже складно. У такій самій ситуації опинився б будь-який інший політик на посаді керівника Вірменії. Як за таких форс-мажорних умов може розвиватися економіка? Так, вірменська діаспора дуже багата, але вони не будуть вкладати гроші у форс-мажорну територію.

Нікол Пашинян не виконав обіцянку, тому що не міг, у тій ситуації, про яку я говорив. А через пандемію ситуація ще більше ускладнилася. До того ж точилася політична боротьба: ті сили, які втратили владу [з приходом Пашиняна], звісно, незадоволені, і була небезпека, що вони можуть підняти населення проти чинної влади.

Олександр Іскандарян, директор Інституту Кавказу (Єреван):

Я б не сказав, що загострення конфлікту було раптовим. Так, дійсно, такого великого зіткнення не було з 2016 року. Причому 2016 року це було на кордоні Азербайджану і Карабаху, а зараз – на кордоні Азербайджану і Вірменії.

Але там стріляють перманентно, я там був особисто – два села Мовсес і Чинари – обстрілювали з боку Азербайджану. По-друге, обстрілювали поля, люди не могли працювати.

Я б цю проблему назвав відсутністю нормальної делімітації кордонів між країнами після розпаду Радянського Союзу. У Вірменії та в Азербайджані ця проблема посилюється конфліктом. Невивіреність кордонів за наявності конфлікту призводить до того, що постійно відбуваються подібні розлади в системі.

Невирішеність цього питання призводить до того, що час від часу відбуваються зіткнення на кордоні. Цього разу це доволі велике зіткнення, загинули люди, збили доволі багато літальних апаратів. Але я б не сказав, що це щось принципово нове.

Томас де Ваал, фахівець з Кавказу, Центр Карнегі – Європа:

Нічого випадкового тут немає. Порушення припинення вогню – політичне рішення. Після революції 2018 року у Вірменії насильство майже зійшло нанівець, завдяки інструкціям від обох лідерів та обіцянці 2019-го року “підготувати обидва суспільства до миру”, яку тепер проігнорували.

Це (ще поки) не повторення чотириденної війни 2016 року. Боротьба триває на міжнародно визнаному кордоні. До 2018 року цей густонаселений регіон був місцем порушення угоди про припинення вогню.

Лоуренс Броерс, дослідник конфліктів на Кавказі, директор кавказької програми організації “Ресурси примирення”, експерт Королівського інституту міжнародних відносин у Лондоні (Chatham House):

Поки незрозуміло, наскільки прорахованими або запланованими були масштаби цієї ескалації конфлікту. Схоже, що саме елемент раптовості спровокував такий сильний обмін вогнем.

Важливим видається той факт, що обидві сторони не бачили можливості відступити, попри відсутність доказів великої наступальної операції, як у квітні 2016 року. Це показує дуже високий ступінь готовності до війни, і той факт, що лідери обох країн опинились у ситуації пандемії та незавершених процесів консолідації влади у себе вдома.

Це також свідчить про те, що вони втратили можливість скористатися трирічним перемир’ям та інвестувати у мирні стратегії, які допомогли б нейтралізувати ситуацію, що наразі виникла.

Хто був першим?

Исмаїл Агакишієв:

Те, що стрілянина почалася з боку Вірменії, – це однозначно. Тому що азербайджанські військові стріляли б лише проти тих сил, які окупували їхню територію.

Вони чудово розуміють: між Росією і Вірменією є договір про військову співпрацю, і Вірменія входить до ОДКБ.

Якщо війська Азербайджану опиняться на території Вірменії, то Азербайджан матиме проблеми не лише з Вірменією, це буде рівнозначним тому, якби Азербайджан оголосив війну всім учасникам ОДКБ. Азербайджану це невигідно.

Томас де Ваал:

Незрозуміло, хто цього разу почав, але Азербайджан більш зацікавлений, тому що він полюбляє нагадувати світові, що ситуація на місці “не є нормальною”, і незадоволений відсутністю політичного прогресу з 2018 року. 7 липня президент Алієв сказав про це відкрито.

Однак щойно одна сторона починає, інша відповідає, і обидві не хочуть відступати. Обидві глибоко чутливі до цього конфлікту.

Ми бачимо ефект згуртованості в обох країнах. Це корисно для обох урядів, тому що відвертає увагу від економічних негараздів і пандемії.

Чому не в Карабасі?

Азад Ісазаде, військовий експерт:

У разі провокації на кордоні в Товузі Азербайджан не має можливості прорватися на оперативний простір, тому що відразу за лінією фронту – вірменські населені пункти, і Азербайджан перетворювався б на агресора.

Азербайджан вимушений працювати на ділянці у пів кілометра-кілометр, тобто для Вірменії ризику немає, що Азербайджан прорве лінію фронту, і жодного глибинного наступу, на відміну від 2016 року, вони вже не бояться.

Що буде далі?

Володимир Новіков:

Тут, як мені видається, є питання про співвідношення двох факторів. Перший – розуміння політиками своїх інтересів, і другий – тиск на цих політиків з боку громадської думки. Якщо ми говоримо про раціональний інтерес, то очевидно, що раціональний інтерес і Єревана, і Баку полягає в тому, що це потрібно якнайшвидше припинити.

Результат показав, що маленького гарного військового моменту на споживання публіки не вийшло, отже, треба припинити. А тепер запитання – наскільки ймовірно, що бакинське керівництво може стати заручником громадської думки.

Так, безумовно, низка ознак – мітинги у Баку, заява Туреччини і таке інше – свідчать, що ризик виникнення великої війни в регіоні є. Однак є дуже багато “але”. Одна справа – риторика, інша справа – чи хочуть зараз люди переходити до військової ситуації.

І ще один момент – це ситуація, яка, скажімо так, дуже неприємна для Москви, тому що фактично вона вкотре показує певну кризу всередині ОДКБ. Ми розуміємо, що де це сталося – це зона відповідальності ОДКБ, і ми вже чуємо голоси у вірменському суспільстві, що ОДКБ не працює, ОДКБ мертва структура.

І, безумовно, Москва тут, як я розумію, опиняється, у не дуже зручній ситуації не з власної вини.

Ми розуміємо, що в ОДКБ немає єдності щодо взаємних зобов’язань, і що винуватцем відсутності єдності є не Москва, і не Єреван, а якась третя сторона – в особі Лукашенка, який неодноразово говорив, що він не буде надсилати білоруських солдатів куди-небудь за межі Білорусі.

Виникає тоді запитання: а чому тоді Білорусь брала на себе зобов’язання в рамках ОДКБ?

Исмаїл Агакишієв:

Великомасштабна війна невигідна нікому. Азербайджану невигідна тому, що Азербайджан не претендує на території Вірменії, Азербайджан прагне лише, щоб його території звільнили.

Вірменія розуміє, що їм також невигідна ця війна, тому що країни ОДКБ відклали розв’язання питання. При тій економічній кризі та ситуації з пандемією країнам ОДКБ цей конфлікт не потрібен, а в Білорусі вибори скоро.

Томас де Ваал:

Росія, у якої міцні зв’язки з обома сторонами, прагнутиме до нової угоди про припинення вогню. Але, як і в 2016 році, ми вже бачимо антиросійські настрої в обох країнах, які послаблюють її позиції. В Азербайджані невдоволення через те, що Москва є військовим покровителем Вірменії, а у Вірменії – так що Росія не підтримує свого союзника.

Туреччина повністю підтримує Азербайджан, вона відмовилась від амбіцій бути посередником. Іран стоїть осторонь і прагне гарних відносин з обома сторонами.

США, хоч і є співголовою Мінської групи (група країн-членів ОБСЄ, яка очолює пошук шляхів мирного врегулювання Карабаського конфлікту. – Ред.), знову жодним чином себе не проявляють. Колись Вірменії та Азербайджану доведеться піти на болісні компроміси, помиритися і знову зажити по-сусідськи.

Нові зіткнення лише проливають кров, приносять горе, підживлюють міфи, отруюють політику і віддаляють цей день.

Олександр Іскандарян:

Азербайджанській стороні завдали серйозного удару, і в Баку доволі реваншистські дискусії наразі ведуться – на рівні людей, які зараз виходять на вулиці. Можна припустити, що можуть знайтися якісь гарячі голови, які можуть піти на якесь загострення, але я не думаю, що ймовірність цього велика. Ризики надто великі.

Будь-яка подібна акція є провокацією – оскільки вона провокує відповідь. Якщо ж подумати, чи є ця акція частиною ширшого плану з розв’язання широкомасштабних військових дій, то ні, я так не думаю. Це хоч і доволі велике, але локальне зіткнення.

Лоуренс Броерс:

Ставки наразі високі. Прикордонна територія, де це зараз відбувається, дуже густо населена цивільними з обох боків, на відміну від лінії зіткнення Нагірного Карабаху, і людські жертви можуть бути дуже великими.

Оскільки мова йде, зокрема, і про території Вірменії, це ще й перевірка для Росії і ОДКБ щодо забезпечення стримування в регіоні.

При локальних військових зіткненнях Росія і ОДКБ можуть обійтися мінімальними діями, але в разі більш широкомасштабних конфліктів питання їхньої компетенції щодо виконання цієї функції в регіоні постане руба.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!