Аналіз оповідання “Бірюк” Тургенєва

В оповіданні Івана Сергійовича Тургенєва «Бірюк», написаному в 1848 році, описується порядок дій, які як не можна краще розкривають характер героїв. Тут більшою мірою акцентується увага на почуттях героїв, які є селянами.

Кульмінація оповідання – суперечка між похмурим лісником Фомою Кузьмичом на прізвисько Бірюк і вбогим селянином, які крадуть дерево у пана. За яка відбувається перестрілкою з боку спостерігає мисливець, випадково зайшов в хату до лісника, щоб перечекати негоду.

У Бірюка теж нелегка доля. На його руках залишилися діти, яких він виховував сам. Крадіжка для нього було найбільшим гріхом. Лісник був дуже справедливий і завжди гідно карав порушників за злодійство.

В процесі суперечки мужик скаржився лісника на свою бідність, в результаті якої йому доводилося вдаватися до крадіжки. Бірюк слухав це мовчки, все ж наполягаючи на своєму, намагаючись покарати винного селянина. У Тургенєва геніально виходить показати внутрішній конфлікт головного героя. Лісник, з одного боку, співпереживає бідному селянинові, який при негоді все одно тягає до себе хазяйський ліс, так як вдома потрібно чимось топити грубку, щоб приготувати їжу для голодної сім’ї, а, з іншого боку, не хоче вдарити в бруд обличчям , тому тримає спійманого злодія за замком. Однак образливі слова з вуст мужика в сторону лісника поміняли ставлення його до селянина. Обірваний селянин так завзято розповідав про свої випробування, що лісник його пошкодував і відпустив. Це сталося після того, як мужик звинуватив Фому в нелюдяності. Це посприяло непередбаченого вирішенню внутрішнього коливання героя: чужа біда пом’якшила душу жорсткого борця за справедливість.

Для посилення образу головного героя описана автором погода в момент спору між селянами. В оповіданні проводиться аналогія між грозовою бурею на вулиці і киплять пристрастями в душі справедливого Бірюка. До того ж і сам лісник був грозою для всіх селян. Після такого вчинку з душі грізного Фоми Кузьмича як ніби спадає величезний тягар, йому робиться легше від виконаного почуття обов’язку. Навіть не дивлячись на те, що в разі не упіймання лісником винуватця у зникненні дерев, йому належить покарання як заслання до Сибіру і відшкодування вартості вкраденого лісу, звинувачення в жорстокості від такого ж страждальця, як і він, було куди страшніше для лісника, ніж страх перед покаранням. В результаті чого Бірюк відпустив спійманого злодюжку і повернув йому коня.

В основі оповідання «Бірюк» знаходиться серія подій, через призму яких Тургенєв доносить до читача цілісну картину героїв твору. Події, самі по собі, підібрані виходячи з особистого досвіду і логіки розуміння життя автора.

Розповідь «Біюрк» входить до циклу оповідань «Записки мисливця», і він присвячений розкриттю теми кріпацтва в Росії тих часів. Але твір описує нам аж ніяк не жахи системи, а основний акцент ставиться на характерах і почуттях персонажів, яким день за днем ​​доводиться існувати в жахливих умовах.

Сюжет твору полягає в протиставленні двох головних героїв – Фоми Кузьмича, прозваного за свою похмурість і нелюдимость Бірюком, і простим селянином, який через свого скрутного становища виявляється змушений встати на шлях злочинця і красти дрова. Оповідач, що знаходиться в будинку лісника, стає мимовільним свідком мережі подій, коли Бірюк, незважаючи на страшну негоду, наважується поїхати в ліс щоб зловити злодія, що називається, на гарячому.

Бірюк теж є людиною бідним, він сам виховує дітей, тому що дружина кинула його заради кращого життя. Але, незважаючи на всю тяжкість свого становища, Бірюк людина справедлива і чесна, і злодійство для нього справа огидне і погане. Але в чому ж полягає ця сама справедливість? Діти Фоми Кузьмича голодують, їдять хліб такої якості, що пан і на стіл не поставить. Бірюк людина нехай і чесний, але недовірливий, місцями грубий, щирість це явно не про нього. Виявивши злодюжку, Бірюк стає справжнім суддею, який знає почуття пощади до бідолахи. Тургенєв не просто так говорить читачеві про те, що місцеві мужики як вогню боялися старого лісника і на очі йому намагалися не попадатися.

Послухавши виправдання невдалого злодюжки, Бірюк розуміє, що перед ним стоїть такий же жебрак людина, яка не знайшов іншого виходу з ситуації. У ньому йде внутрішня боротьба. Він розуміє мотиви селянина, який був змушений піти на таке, щоб затопити піч увірвалися дровами, і, врешті-решт, спекти їжі для своєї голодуючої сім’ї. Але Бірюк не зраджує своїм принципам і закриває селянина в кімнатці. Відчайдушний злодюжка, в кінці кінців виходить з себе, і називає лісника «звіром», який не може увійти в становище і так майже зломленого людини.

Цими словами бідняк домагається того, що Бірюк вистачає його за комір, нахлобучівать йому на голову шапку і виштовхує на вулицю. Почуття жалості і розуміння перемогли жорстокість, нав’язану боргом перед паном.

В оповіданні наріжним каменем виставляється внутрішній конфлікт людини. З одного боку стоїть борг, з іншого боку звичайна людяність і співчуття. Звинувачення в нелюдяності змушує Бірюка задуматися, невже він справді такий «звір», яким його обізвав селянин? І це змушує його відпустити злодія геть, адже він зрозумів, що борг боргом, а людиною потрібно залишатися в будь-якому випадку.

Головні герої твору бірюк. Аналіз оповідання «Бірюк» Тургенєва

Бірюк – особистість цілісна, але трагічна. Його трагедія полягає в тому, що він має власні погляди на життя, але іноді йому доводиться ними поступатися. У творі показано, що більшість селян середини ХІХ століття ставилися до крадіжки, як до чогось повсякденного: «В’язання хмиз не дасть з лісу потягти», – говорив мужик, ніби в нього було повне правокрасти з лісу хмиз. Звичайно, головну роль у становленні такого світогляду відіграли деякі соціальні проблеми: незабезпеченість селян, неосвіченість та аморальність. Бірюк не подібний до них. Він сам живе в глибокій бідності: «хата Бірюка складалася з однієї кімнати, закоптілою, низькою і порожньою, без полатей і перегородок», але не краде (якби він крав ліс, він міг би собі дозволити білу хату) і намагається відучити від цього інших: «а ти все одно красти не ходи». Він чітко усвідомлює, що, якщо кожен крастиме, стане лише гірше. Впевнений у своїй правоті, він твердо крокує до власної мети.

Проте його впевненість іноді підривається. Наприклад, у випадку, описаному в нарисі, коли людські почуття жалості та співчуття змагаються у ньому із життєвими принципами. Адже якщо людина дійсно потребує і не має іншого шляху, вона часто йде на крадіжку від безнадійності. Хомі Кузьмичу (ліснику) випала найважча частка все життя вагатися між почуттями та принципами.

Нарис «Бірюк» має багато мистецьких достоїнств. Це і мальовничі картини природи, і неповторний стиль оповіді, і своєрідність героїв та багато іншого. Внесок Івана Сергійовича у вітчизняну літературу безцінний. Його збірка «Записки мисливця» стоїть серед шедеврів російської словесності. А проблеми, порушені у творі, актуальні й досі.

«Записки мисливця» з’явилися друком окремими оповіданнями та нарисами межі 40-50-х років ХІХ століття. Поштовхом для початку роботи над циклом було звернене Тургенєву восени 1846 прохання дати матеріал для першого номера оновленого журналу «Сучасник».

Так виник перший нарис «Хор і Калинич». Майже всі наступні розповіді та нариси «Записок мисливця» І.С.Тургенев написав за кордоном: він поїхав у 1847 році і пробув там три з половиною роки.

Згадаймо, що таке оповідання.

Розповідь — це невелике за обсягом епічне твір, що оповідає про одну чи кілька подій із життя.

Доведіть, що «Бірюк» – розповідь.

Це твір невеликого обсягу. Тут йдеться про Бірюка, про його життя, зустріч із мужиком. У творі мало дійових осіб.

Розповідь «Бірюк» створювалася у 1847 році, а надрукована була у 1848 році.

Створюючи цей твір, як і весь цикл «Записки мисливця», Тургенєв спирався на власні враження від життя селян Орловської губернії. Один із колишніх кріпаків І.С.Тургенєва, а згодом сільський вчитель А.І.Замятін згадував: «Бабуся і мати казали мені, що майже всі особи, згадані в «Записках мисливця», не вигадані, а списані з живих людей, навіть імена їхні справжні: був Єрмолай. був Бірюк, якого у лісі вбили свої ж селяни. »

— Хлопці, а скільки оповідань увімкнув письменник у цикл «Записки мисливця»? (Діти згадують, що їх 25)

— «Записки мисливця» — це своєрідний літопис російського кріпосного села. Оповідання близькі за тематикою та ідейним змістом. Вони викривають потворні явища кріпацтва.

Створюючи картину російської дійсності, Тургенєв у «Записках мисливця» застосував своєрідний прийом: ввів у дію оповідача-мисливця. А як ви вважаєте, навіщо?

Читач завдяки цьому може разом із мисливцем, спостережливою, розумною та знаючою людиною, пройти рідними полями письменника, відвідати з ним села та села. Він цінує красу та правду. Його присутність нікого не обмежує і часто залишається навіть непоміченою. Образ мисливця допомагає нам глибше зрозуміти дійсність, розібратися в тому, що відбувається, оцінити побачене ним, зрозуміти душу народу. Картини природи готують знайомство читача із головним героєм оповідання – Бірюком.

Бірюк з’являється несподівано, автор одразу відзначає його високу постать та звучний голос. Незважаючи на те, що перша поява Бірюка супроводжує якийсь романтичний ореол (біла блискавка осяяла лісника з голови до ніг», «я підняв голову і при світлі блискавки побачив невелику хатинку…»). У житті героя, про яку ми дізнаємося, немає нічого
романтичного, навпаки, вона буденна і навіть трагічна.

Знайдіть опис хати лісника.

«Хатина лісника складалася з однієї кімнати, закоптілою, низькою і порожньою, без полатей і перегородок. Видертий кожух висів на стіні. На лавці лежала одноствольна рушниця, в кутку валялася купа ганчір’я; два великі горщики стояли біля грубки. Лучина горіла на столі, сумно спалахуючи і згасаючи. На самій середині хати висіла люлька, прив’язана до кінця довгого жердини. Дівчинка погасила ліхтар, присіла на крихітну лаву і почала правою рукоюкачати люльку, лівою поправляти скіпку. Я подивився навкруги — серце в мені зануро: не весело увійти вночі до мужицької хати».

— Про що каже вам цей опис? (Опис обстановки хати, «закоптілої, низької та порожньої» говорить про бідність. Але серед цього бідності теплиться життя маленьких дітей героя. Безрадісна картина викликає у читачів щире співчуття Бірюку.)

– А як виглядає Бірюк? Що наголошує письменник у його портреті? (Високий зріст, могутні м’язи, чорну кучеряву бороду, суворе мужнє обличчя, широкі бровита невеликі карі очі.)

– Звернемося до портрета Бірюка. «Я глянув на нього. Рідко мені траплялося бачити такого молодця. Він був високого зросту, плечистий і складений на славу. З-під мокрої кучерявої сорочки опукло виставлялися його могутні м’язи. Чорна кучерява борода закривала до половини його суворе й мужнє обличчя; з-під широких брів, що зрослися, сміливо дивилися невеликі карі очі. »

Як у цьому портреті виявилося ставлення оповідача до Бірюка? (Видно, що йому подобається Бірюк своїм складом, силою, красивим, мужнім обличчям, сміливим поглядом, твердим характером, про що говорять брови, що зрослися. Він називає його молодцем.)

— А як про нього говорять чоловіки? Діти наводять приклади з тексту: «в’язанки хмизу не дасть потягти», «…нагряне як сніг на голову», – силен.. і спритний як біс… І нічим його взяти не можна: ні вином, ні грошима; на жодну приманку не йде».

– Чому героя звуть Бірюком? Чому він так поводиться з мужиками? Його звуть Бірюком, бо він самотній і похмурий.
— Тургенєв наголошує, що лісник грізний і непохитний не тому, що чужий своєму братові — мужику, він людина обов’язку і вважає себе зобов’язаним берегти довірене йому господарство: «Посаду свою справляю. задарма панський хліб їсти не доводиться».

— Йому довірили охорону лісу, і він охороняє ліс господаря, як солдат на посаді.

Знайдіть та прочитайте опис зіткнення Бірюка з мужиком. У чому причина конфлікту чоловіка з Бірюком? На тлі якого краєвиду розгортаються події? Як змінюються селянин та Бірюк у кульмінаційній сцені? Які почуття викликають у автора та у нас, читачів, лісник?

Картина грози готує центральний епізод оповідання: зіткнення між Бірюком та спійманим ним мужиком-злодіям. Читаємо опис зіткнення Бірюка з чоловіками та з’ясовуємо причини конфлікту чоловіка з Бірюком.

— Між якими героями відбувається конфлікт? Між Бірюком та мужиком, який крав ліс.

Діти мають зрозуміти, що сцена боротьби- спочатку фізичної, потім моральної – як виявляє погляди, почуття, прагнення героїв, а й поглиблює їх образи. Автор
підкреслює, що фізично мужик явно програє Бірюку під час їх бою в лісі, але надалі за силою характеру, внутрішній гідності вони стають
рівними один одному. Тургенєв, створюючи образ мужика, відобразив риси зубожілого селянина, виснаженого напівголодним існуванням.

Зачитаємо опис мужика: «При світлі ліхтаря я міг розгледіти його випите, зморшкувате обличчя, навислі жовті брови, неспокійні очі…» Але саме такий мужик від благання переходить до погроз.

Читання з ролей розмови чоловіка з Бірюком.

– Як Тургенєв показує, що зовнішній виглядта внутрішній стан селянина змінюється? Знову звертаємось до тексту.

Спочатку мужик мовчить, потім «голосом глухим і розбитим», звертаючись до лісника на ім’я по батькові — Хома Кузьмич, просить відпустити, але коли чаша його терпіння переповнена, «мужик раптово випростався. Очі його спалахнули, і на обличчі виступила фарба». Голос чоловіка став «лютим». Мова стала іншою: замість стрімких фраз: «Відпусти… прикажчик… розорені, ось як… відпусти!» — зазвучали ясні та грізні слова: «А що мені? Все одно – пропадати; куди я без коня піду? Пришибі – один кінець; що з голоду, що так все одно. Пропадай все».

Розповідь «Бірюк» є однією з небагатьох оповідань «Записок мисливця», в якій порушується питання про селянський протест. Але через цензурних обмежень Тургенєв було прямо зобразити протест селян проти кріпацтва. Тому гнів доведеного до відчаю селянина звернений не так на поміщика, якого він працює, але в його слугу-кріпака, охороняє добро господаря. Однак цей гнів, що став виразом протесту, не втрачає від цього сили і сенсу.

Уособленням влади кріпацтва є для чоловіка не поміщик, а Бірюк, наділений поміщиком правом охороняти ліс від пограбування. Образ Бірюка в кульмінаційній сцені психологічно заглиблюється, він постає перед нами як трагічний образ: у душі його йде боротьба між почуттями і принципами. Чесна людина, він при всій своїй правоті відчуває і правоту селянина, якого в панський ліс привела злидні: «Їй-богу, з голоду. дітки пищать, сам знаєш. Круто, як доводиться».

Ця розповідь входить у цикл творів Тургенєва «Записки мисливця». Щоб краще розкрити тему «Характеристика бірюка», треба знати добре сюжет, а він зав’язаний на тому, що мисливця, що заблукав у лісі, раптом наздоганяє гроза. Щоб перечекати негоду, він сховався під великим кущем. Але потім його підібрав місцевий лісник Хома Кузьмич та відвіз до себе додому. Там мисливець побачив убогий притулок свого рятівника, і при цьому у нього було двоє дітей: 12-річна дівчинка та немовля у колисці. Дружини в будинку не було, вона втекла від нього з іншим, лишивши йому дітей.

Тургенєв, «Бірюк»: характеристика бірюку

Цього похмурого лісника люди прозвали бірюком. У нього була широка постать і обличчя, яке не видає жодних емоцій. Коли дощ закінчився, вони пішли надвір. І тут почувся звук сокири, лісник зразу збагнув, звідки він долинає, і вже незабаром приволок мокрого мужика, який благав пощадити. Мисливець одразу зглянувся на бідного селянина і готовий був заплатити за нього, проте суворий бірюк і сам його відпустив.

Як видно, характеристика бірюка непроста, Тургенєв показує героя, хоч і жебрака, але добре знає свій обов’язок, якого “ні вином, ні грошима” взяти не можна. Він розуміє мужика-злодія, який намагається якось вивернутися «з голоду». І тут показаний конфлікт героя між почуттям обов’язку та співчуттям до бідної людини, і все ж таки він зважився на користь співчуття. Хома Кузьмич – особистість цілісна і сильна, але трагічна, тому що він має свої погляди на життя, проте іноді й йому, принциповій людині, доводиться ними поступатися.

Характеристика бірюка

Автор вказує на те, що в середині XIX століття більшість селянського народу відносилося до крадіжки як чогось природного та повсякденного. Звичайно, до цього явища вели серйозні соціальні проблеми: неосвіченість, бідність та аморальність.

Але саме бірюк несхожий на більшість цих людей, хоч і такий же жебрак, як і всі. Хата його складалася з однієї кімнати, низької та порожньої. Але все одно він не краде, хоча якби він це робив, то зміг би дозволити собі краще хату.

Борг та співчуття

Характеристика бірюку говорить про те, що він і сам не краде, і іншим не дає, тому що добре розуміє, якщо кожен це робитиме, то стане тільки гірше.

Він у цьому впевнений і тому твердий у своєму рішенні. Але, як описує нарис, його принципи іноді змагаються із почуттями жалості та співчуття, і це коливання буде у нього все життя. Адже він розуміє того, хто від своєї безвиході йде красти.

Один із типів «хорошого» мужика виведений у оповіданні «Бірюк». Він живе в бідній хаті з двома дітьми — дружина його втекла з якимсь міщанином. Він служить лісником і про нього розповідають, що він «в’язання дров не дасть поцупити… і нічим його не можна взяти: ні вином, ні грошима — ні на яку приманку не йдеться». Він похмурий і мовчазний; на розпитування автора він суворо відповідає: «посаду свою справляю – даром панський хліб їсти не доводиться». Незважаючи на цю зовнішню суворість, він у душі дуже співчутливий і добра людина. Зазвичай, спіймавши в лісі мужика, тільки пристрашує його, а потім, зжалівшись, відпускає зі світом. Автор розповіді стає свідком такої сцени: Бірюк відпускає спійманого ним у лісі мужика, зрозумівши, що лише крайня потреба змусила цього бідняка наважитися на злодійство. При цьому він анітрохи не малюється своїми благородними вчинками — йому скоріше навіть ніяково, що стороння людина стала свідком цієї сцени. Він один із тих людей, які на перший погляд не виділяються, але здатні раптом зробити що-небудь надзвичайне, після чого вони знову стають тими ж звичайними людьми.

Велична його постава — високий зріст, могутні плечі, суворе й мужнє обличчя, широкі брови й невеликі карі очі, що сміливо дивилися, — все в ньому викривало незвичайну людину. Свій обов’язок лісника Бірюк відправляв настільки сумлінно, що всі про нього говорили: «В’язанку хмизу не дасть поцупити… І нічим його взяти не можна: ні вином, ні грошима; ні на яку приманку не йтиме». Суворий на вигляд, Бірюк мав ніжне, добре серце. Спіймає в лісі мужика, що зрубав дерево, так пристрашує, що і кінь погрожує не віддати, а справа звичайно скінчиться тим, що зглянеться на злодюжку і відпустить його. Бірюк любить зробити добру справу, любить і свої обов’язки виконувати сумлінно, але не кричатиме про це на всіх перехрестях, і не малюватиметься цим.

Сувора чесність не виникає у Бірюка з жодних умоглядних принципів: він простий мужик. Але глибоко пряма натура його дала йому зрозуміти, як слід виконувати взяту він обов’язок. «Посаду свою справляю, каже він похмуро, — задарма панський хліб їсти не доводиться…». Бірюк хороша людина, хоч і грубий на вигляд. Він живе один у лісі, у хаті «закоптілою, низькою і порожньою, без полатей і перегородок», з двома дітьми, покинутий дружиною, що втекла з перехожим міщанином; мабуть, сімейне горе і зробило його похмурим. Він лісник, і про нього кажуть, що «в’язки хмиз не дасть потягти … і нічим його взяти не можна: ні вином, ні грошима, ні на яку приманку не йде». Авторові довелося бути свідком, як ця непідкупно-чесна людина відпустила спійманого ним у лісі злодія, мужика, що зрубав дерево, — відпустив тому, що відчув своїм чесним і великодушним серцем безвихідне горе бідняка, що з розпачу наважився на небезпечну справу. Автор чудово малює у цій сцені весь жах бідності, до якої іноді доходить селянин.

Твір на тему «Характеристика Бірюка»

Роботу виконав учень 7 “В” класу Балашов Олександр

Головним героєм оповідання І.С. Тургенєва “Бірюк” є лісник Фома. Хома – дуже цікава та незвичайна особистість. З яким захопленням і гордістю автор описує свого героя: «Він був високого зросту, плечистий і складний на славу. З-під мокрою замашкою сорочки опукло виставлялися його могутні м’язи». Бірюк мав «мужнє обличчя» і «невеликі карі очі», які «сміливо дивилися з-під широких брів, що зрослися».

Автора вражає убогість хати лісника, яка складалася «з однієї кімнати, закоптілою, низькою і порожньою, без полат. », все тут говорить про злиденне існування – і «видертий кожух на стіні», і «груду ганчір’я в кутку; два великі горщики, які стояли біля грубки…». Тургенєв сам підбиває підсумок опису: «Я подивився навколо – серце в мені занудило: не весело увійти вночі в мужицьку хату».

Дружина лісника втекла з проїжджим міщанином і покинула двох дітей; може, тому лісник був такий суворий і мовчазний. Бірюком, тобто похмурою і самотньою людиною, Фому прозвали навколишні мужики, що боялися його як вогню. Говорили, що він «сильний і спритний як біс…», «в’язки хмизу не дасть поцупити» з лісу, «у яку б не було пору… нагряне, як сніг на голову» і не чекай на пощаду. Бірюк – «майстер своєї справи», якого нічим не візьмеш, «ні вином, ні грошима». Однак при всіх своїх бідах і бідах Бірюк зберіг у серці доброту та милосердя. Він таємно співчував своїм «підопічним», але робота є робота, і попит за крадене насамперед буде з нього самого. Але це не заважає йому робити добрі справи, відпускаючи тих, хто найбільш зневірився без покарання, а лише неабияк налякавши.

Трагедія Бірюка полягала від розуміння, що зовсім не від доброго життя йдуть селяни красти ліс. Часто почуття жалості і співчуття перемагають його принциповість. Так, у розповіді Бірюк упіймав мужика, який рубав ліс. Одягнений той був у драні лахміття, весь мокрий, з розпатланою бородою. Чоловік просив відпустити його або хоча б віддати коня, адже вдома дітлахи, їх нічим годувати. На всі умовляння лісник твердив одне: «А ти красти не ходи». Зрештою Хома Кузьмич схопив злодія за комір і виштовхнув за двері, сказавши: «Забирайся до біса зі своїм конем». Цими грубими словами він ніби прикриває свій благородний вчинок. Так лісник постійно коливається між принципами та почуттям співчуття. Автор хоче показати, що у цієї похмурої, нелюдимої людини насправді добре, великодушне серце.

Описуючи підневільний народ, знедолений і пригнічений, Тургенєв особливо підкреслює, що навіть у таких умовах він зміг зберегти свою живу душу, здатність співпереживати та відгукуватися усією істотою своєю на добро та ласку. Навіть це життя не вбиває в людях людяність – ось що є найголовнішим.

Рекомендуємо також