Соя культурна

Соя культурна: ботанічний опис, вирощування і догляд, застосування

Соя культурна являє собою однорічну трав’янисту рослину, що відноситься до сімейства бобових. Сьогодні вона дуже популярна, адже в змозі замінити багато інших продуктів, практично не поступаючись якістю.

Ботанічна характеристика

Соя – це дуже відома рослина, відома ще з давніх часів. Це недорогий, але корисний замінник м’яса. Стебла даної культури бувають товсті, тонкі, опушені або голі. Висота може бути різною, від 15 см до 1.5-2 метрів. Листя у всіх видів сої трійчатоскладні, але іноді зустрічаються з перистим жилкуванням. Впізнати рослину не важко по слаборозвиненим шилоподібним прилисткам. Віночок у квітки може бути різних відтінків, але переважно фіолетовий. Плід – це біб, всередині якого кілька насінин. За розміром плоди досить великі, довжина від 5 до 7 см, практично не розтріскуються. Насіння овальне, але різної опуклості. Оболонка у них щільна, блискуча, непроникна. Колір – жовтий, однак зустрічаються чорні або зелені варіанти. Протягом 5 тисяч років люди активно застосовують даний продукт в їжу, так як він смачний, дешевий і абсолютно нешкідливий. Зрозуміло, що цінному складу соя поступається натуральному м’ясу, але все ж вона містить безліч корисних компонентів, які необхідні організму. Це відмінний варіант для вегетаріанців, а також для тих, хто не любить або не може вживати м’ясо.

Соя культурна активно росте в Азії, Північній і Південній Америці, Європі. Також її можна зустріти на островах Тихого і Індійського океанів. Продукт володіє великою популярністю за рахунок високого вмісту білка, вітамінів і мікроелементів, простоти вирощування, і високої врожайності.

Культура соя (особливості вирощування та зберігання)

Соя належить до роду, який, за даними F.J.Herman (1962), поділяється на три підроди (submenus) Leptocyamus, Glycine і Soja. За свідченням П.М.Жуковського, рід Glycine об’єднує 10 видів. В СНД ростуть лише два види: соя культурна – Glycine hispida Maxim, Moench. (синоніми: Soja hispida, Moench.; Soja japonica Savi. та ін.), яка є важливою сільськогосподарською культурою, та уссурійська дикоросла соя – G. ussuriansis Regel and et. Maak., що росте на берегах річок і озер, а також на сопках Далекого Сходу.

Соя культурна, або щетиниста (2n-38, 40), – однорічна трав’яниста рослина, зовні подібна до квасолі.

Висівають сою після найбільш придатних попередників — озимих і ярих колосових культур, кукурудзи, овочевих, картоплі. Кращим попередником для сої в бурякосійних районах достатнього зволоження є також цукрові буряки. Не слід вирощувати сою після інших бобових культур через пошкодження рослин спільними хворобами і шкідниками та на полях, засмічених осотом, бо гербіцид трефлан, рекомендований як найефективніший на посівах сої, не знищує цей бур’ян

На утворення 1 ц зерна соя виносить з ґрунту 7,5 – 10 кг азоту, 3 – 4,5 кг калію, 1,7 – 2,5 кг фосфору, тому добре реагує на органічні та мінеральні добрива в легкодоступній формі. Під зяблеву оранку рекомендується вносити гній або компости в норму 20 – 25 т/га та мінеральні добрива (фосфорно-калійні по 60 – 90 кг/га д. р.), крім каштанових ґрунтів Степу, де норми калію зменшують до 30 – 45 кг/га, та солонцюватих, на яких калій не вносять. Азотні добрива застосовують під передпосівну культивацію (30 – 45 кг/га), у рядки (по 10 – 12 кг/га) вносять молібденізований суперфосфат. Посіви також підживлюють (20 – 25 кг/га NP) під час обробітку міжрядь. Весняний обробіток ґрунту полягає в ранньому боронуванні, вирівнюванні волокушами (ВВ-2,5), вирівнювачами (ВП-8, ВПН-5,6), боронами (БП-8), застосуванні гербіцидів і передпосівній культивації. Передпосівну культивацію з боронуванням проводять на глибину 5 – 7 см. З використовуваних при вирощуванні сої ґрунтових гербіцидів найпоширеніший трефлан. Йоно вносять під передпосівну культивацію в нормі 4 – 6 кг/га. Крім трефлану під культивацію вносять його аналог нітран (3,5 – 5 кг/га), суміш трефлану (4 – 5 кг/га) з прометрином (2 – 3 кг/га) та ін.

Після стерньових попередників та кукурудзи складається з лущення та зяблевої оранки плугами з передплужниками. На полях, засмічених однорічними бур’янами, обмежуються одним неглибоким лущенням дисковим лущильником ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 6 – 8 см; на забур’янених осотом ділянкам перше лущення проводять також дисковими лущильниками на глибину 6 – 8 см, друге — полицевими лущильниками ППЛ-10-25 або культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПЕ-3,8 та іншими на глибину 12 – 14 см, а за два тижні до зяблевої оранки при відростанні розеток осоту вносять амінну сіль 2,4Д (4 – 5 кг/га за препаратом); на запирієних площах здійснюють подвійне дискування на глибину 10 – 12 см; двічі дискують площу на таку саму глибину після збирання кукурудзи, для чого використовують важкі дискові борони БЦТ-3, БЦТ-7. Зяблеву оранку на чорноземних ґрунтах, особливо при висіванні сої після кукурудзи, проводять плугами ПЛН-5-35 та іншими на глибину 28 – 30 см, на дерново-підзолистих ґрунтах з мілким орним шаром — на його глибину. Після овочевих культур, картоплі, цукрових буряків орють мілкіше — на 22 – 25 см і здебільшого без попереднього лущення.

Висівають кондиційним насінням, протруєним ТМТД (2,4 – 3,2 кг/т), тигамом (2,8 – 4,2 кг/т) або іншими рекомендованими препаратами з додаванням 5 – 10 л води на 1 т насіння. Безпосередньо перед сівбою насіння обробляють у затінку соєвим ризоторфіном. Сіють сою у добре прогрітий ґрунт (12 – 14 °С) широкорядним способом з міжряддям 45 – 60 см або звичайним рядковим способом (на землях 2-ї технологічної групи). Норма висіву в районах достатнього зволоження Лісостепу й Полісся становить 550 – 650 тис. схожих насінин на 1 га, недостатнього 450 – 500; у Степу 300 – 450 тис.; в умовах зрошення норма висіву насіння ранніх сортів 600 – 700, середньостиглих 500 – 600, пізньостиглих 400 – 500 тис./га. Вагова норма висіву 35 – 100 кг/га. Насіння загортають на глибину 4 – 5 см, на важких ґрунтах 3 – 4 см, при недостатній вологості ґрунту 5 – 6 см. Для сівби використовують бурякові сівалки (ССТ-12А, ССТ-8), кукурудзяні (СПЧ-6М, СУПН-8) або овочеві (СКОН-4,2) в агрегаті з котками.

Соя на початку вегетації росте відносно повільно і бур’яни конкурують с нею за споживання вологи, поживних речовин, використання світла. Втрати врожаю від бур’янів можуть складати 30-50%. Тому інтегрована боротьба з бур’янами має першочергове значення для успішного вирощування сої. Використовують в боротьбі з бур’янами і всі можливі механічні способи боротьби. Боронувати посіви можна вже через 3-4 дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а бур’яни знаходяться у фазі білої ниточки. Соя переносить боронування легко. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за 2-3дні до появи сходів є критичною для боронування.

На посівах сої, залежно від забур’яненості, проводять 1-2 післясходові боронування, при цьому перше після сходове боронування проводиться торді, коли рослини вже добре укоренилися і мають висоту 10-12 см. Досходове боронування знижує забур’яненість сої на 40-50%, після сходове – на 50-60% а досходове + після сходове – на 65-75%. При боронуванні до сходів швидкість руху агрегату не повинна перевищувати 5-6 км/год., по сходах – 4-5км/год.Строки проведення міжрядних обробок і їх кількість залежать від появи бур’янів. За вегетація проводять як правило 2-4 міжрядних обробітки. Останній обробіток проводять не пізніше фази бутонізації. Для ефективної боротьби з бур’янами вносять гербіциди до сівби, досходовим та післясходовим способом, які дозволені для використання на посівах сої.

Сою збирають прямим комбайнуванням при повній стиглості: листя вже опало і боби сухі, насіння тверде. Оптимальна вологість насіння складає 12-14 %. При запізненні з збиранням боби розтріскуються, а вологість насіння знову зростає. Як правило посіви сої дозрівають без використання десикантів. При потребі, наприклад для підсушування рослин і прискорення строків початку збирання сої пізньостиглих сортів або при пізньому забур’янені, проводять десикацію. Для низьких втрат важливо, щоб висота зрізу не перевищувала 7-8 см. При більш високому зрізі не збираються боби, які розміщені знизу і які як правило є найбільш врожайними. Тривале зберігання зерна сої можливе при вологості нижче 11%.

Високий вміст жиру у зерні сої та його схильність до механічного пошкодження створюють дуже великі труднощі під час зберігання. Головна умова при цьому – оптимальні вологість зерна і температура в сховищі та відносна вологість повітря.

Позаяк зерно сої характеризується великою гігроскопічністю, тобто здатністю дуже швидко й у значній кількості поглинати вологу з навколишнього середовища, зберігати його можна лише за вологості, яка не перевищує 10 – 12%. Тож під час зберігання сої слід враховувати фактичний рівень вологості, а не лише вихідну вологість. На зберігання зерна сої значною мірою впливає хімічний склад, який характеризує її як уразливу культуру під час транспортування і зберігання.

Велика кількість білка в сої створює сприятливі умови для розвитку пліснявих грибів. Особливо це стосується пошкодженого зерна, адже ціле насіння чудово захищене міцними оболонками. Домішка подрібнених і розщеплених насінин значною мірою впливає на стан зберігання сої. Отже, із вирощеного врожаю сої, яке надходить на зберігання, бажано видалити бите та пошкоджене зерно. Переміщувати насіння сої потрібно обережно, аби не пошкодити його оболонки.

За вологості 12 – 13% зберігати зерно сої можна до 1 року. Але якщо тривалість зберігання слід збільшити, то її вологість має перебувати у межах 11%. У разі тривалого зберігання за відносної вологості навколишнього повітря 60% та температурі 21°С рівень рівноважної вологості має бути 10,8%.

Оптимальний рівень вологості насипу сої під час зберігання в осінньо-зимовий період перебуває у межах 14%. У разі, коли температура зберігання сої знижується до 4°С, допустимий строк зберігання збільшується до 90 днів, а за підвищення до 15°С він становить не більше одного місяця.

соя – сорти

При наведенні на скорочення, воно розшифровується