Зміст:

Банк

Фінансова стабільність – це головне для кожної сучасної людини. Здійснення фінансових операцій неможливе без банківських установ, які функціонують у всій Україні. На даний момент рахунок у банку є у кожної людини. Банківські картки дозволяють здійснити безготівковий розрахунок, отримати зарплату, пенсію та інші соціальні виплати. Також у банк можна звернутися, щоб здійснити обмін валют та отримати кредити на картку (Visa або Mastercard) на різні потреби споживача.

Що таке банк?

Банк – це багатофункціональна фінансова структура, основна мета якої – зберігання коштів та проведення різноманітних фінансових операцій. Банківська установа – це офіційна юридична особа, яка виступає посередником між користувачами, які мають вільні кошти та тих, хто потребує додаткового фінансування.

Переваги співпраці з банком:

На відміну від мікрокредитних організацій, банк видає кредити на карту великі суми і більш тривалий термін. Тут споживач може отримати кредитну картку Visa або Mastercard та витратити гроші на покупку квартири, автомобіля, на ремонт або подорож, надавши стандартний пакет документів, довідки про доходи та офіційне працевлаштування.
Усі банківські організації в Україні функціонують на підставі дозволу, виданого Національним банком України (НБУ). Тому у разі порушень з боку фінансової організації, клієнти можуть звернутися до НБУ для врегулювання питань, що виникли на основі законодавства України.
Банківська система зберігання та розповсюдження коштів гарантує повну конфіденційність особистих даних клієнта банку та надійно захищає персональну інформацію кожного споживача.
Більшість українських банків має розширену регіональну мережу відділень у всіх містах України, що забезпечує клієнтам можливість звернутися до будь-якого підрозділу для вирішення фінансового питання. Тому яке б не було місто проживання, споживач може відвідати відділення, щоб здійснити обмін валют, поповнення рахунку або отримати банківську картку (умови надання індивідуальні у кожному банку).
Банк надає можливість оформляти дебетові, кредитні та соціальні картки для здійснення безготівкового розрахунку чи отримання заробітної плати. Також можна переводити в готівку гроші і робити перекази коштів між рахунками, не відвідуючи відділення фінансової установи, без дзвінків менеджерам, використовуючи інтернет-банкінг.
У більшості банківських структур працюють досвідчен і фахівці з вищою економічною освітою, які консультують клієнтів з фінансових та юридичних питань, умов надання кредиту, а також надають допомогу у виборі відповідного банківського продукту.
Банк надає можливість дізнатися про діючі курси валют у відділенні, звернувшись за номером телефону гарячої лінії або онлайн через інтернет банкінг.

Кожен повнолітній споживач може оформити платіжну картку у відділенні будь-якого українського банку, здійснювати платежі, дізнаватися про курси валют та умови надання кредитів за допомогою мобільних додатків (інтернет-банкінг).

Які функції виконує банк?

Комерційний банк виконує ряд функцій, які забезпечують безпеку та оперативне переведення коштів між рахунками клієнтів. Основна робота банківських організацій полягає в наступному:

Залучення вільних коштів та відкриття депозитів. Оформлення депозитних вкладів – основна банківська програма. Більшість рекламних проектів націлено на те, щоб у будь-який спосіб залучити якнайбільше клієнтів для відкриття депозитів. Вільні гроші, які споживач залишає у сховищі банку, перетворюються на позички для видачі споживчих кредитів на картку або готівкою. Банківські організації виплачують відсотки користування власними коштами, що однаково вигідно як фізичним особам, так фінансової установи.
Банк виступає посередником у кредитуванні. Оскільки відносини між кредитором та позичальником не завжди стабільні, що відбувається через недосконалу фінансову грамотність, банк виступає посередником у кредитних відносинах. Фінансова організація грамотно розподіляє гроші, залишені одним споживачем, на один або кілька рахунків інших клієнтів, які потребують позики. У такому разі користувач, який залишив вільні гроші, отримує вигідний дохід і мінімізує ризик неповернення коштів від позичальника.
Проведення безготівкового розрахунку та платежів. Ця функція найпоширеніша серед усіх клієнтів банку. Банк виступає посередником у проведенні безготівкових платежів. Це можуть бути такі типи розрахунків:

Платіжне доручення на карту, у якому клієнт дає банку доручення перевести кошти зі своєї особистої картки на картку одержувача. Таким чином, платник може розрахуватися за товар, надані послуги, здійснити повернення кредиту або проводити періодичні платежі своєю банківською картою.
Інкассо – це спосіб безготівкового розрахунку між двома сторонами (продавець-покупець). Застосовуючи цей метод платежу, гроші з карток споживачів перераховуються на рахунок у банку постачальника, без прямого втручання фізичних осіб у процес здійснення фінансових операцій. Для проведення такого типу оплати, в банк необхідно надати оригінал або копію документів, що підтверджують факт здійснення постачання (страховка, транспортні накладні тощо).
Оплати за векселем у банку. Вексель – цінний папір, що свідчить про боргові зобов’язання з боку позичальника перед стороною кредитора. Для здійснення платежу за векселем карткою або готівкою у банку має бути письмове розпорядження векселедавця про стягнення певної суми грошей із платника. У разі банк має право перевести кошти з рахунку векселедержателя з цього приводу свого клієнта.
Операції з банківських карток. Це найпростіші та найпоширеніші банківські операції з переказу грошових коштів з рахунку одного клієнта на рахунок іншого за допомогою банківської картки. Якщо переказ на картку здійснюється між різними банківськими установами, відправник або одержувач зобов’язаний сплатити обов’язкову комісію за користування банківськими послугами. Українські банки можуть здійснювати перекази, якщо ви користуєтесь карткою із платіжною системою Visa або Mastercard. Переказ можна здійснити через мобільний додаток банку, вибравши відповідний пункт у меню.

Надання кредитних коштів на картку або готівкою. Ця послуга також поширена серед українських та зарубіжних споживачів, які користуються кредитною карткою. При зверненні клієнт банку може отримати кредит на певну суму, виходячи з довідок про доходи або, надавши банку заставне майно (нерухомість, транспорт тощо). При видачі кредиту клієнт підписує офіційний договір, у якому прописані умови надання кредиту, правничий та обов’язки із боку позичальника і кредитора (банку). Щоб дізнатися, які пропозиції та умови надання позики є на даний момент, можна перейти на офіційний сайт банку, що вас цікавить, і скористатися телефоном гарячої лінії для дзвінків фінансовому менеджеру.

Крім основних функцій, банківські установи також є посередниками на фондовому ринку, є спонсорами приватних підприємств, надають фінансові консультації, публікують останні фінансові новини, курси валют та надають різні типи інформаційних послуг.

Хто створив перший банк у світі?

Лихварі – це люди, які надавали кошти в обмін на вироблену продукцію. Такі пропозиції були вигідні для фермерів та ремісників, тому послугами лихварів користувалися багато хто. Перша інформація про цю професію з’явилася у Верхньому Завіті. Згодом лихварі отримали визначення банкіри і в Генуї було створено перше банківське товариство під назвою Сан-Джорджо. Перший банк світу займався оформленням приватних вкладів, кредитуванням та переказом коштів до інших країн.

Засновниками першого банку були фінансово грамотні люди, які зналися на економічних питаннях, основах бізнесу та мали відповідну освіту. Рішення про кредитування та депозитування коштів від приватних вкладників приймали чотири консули, які були учасниками першої ради директорів.

Згодом банк залучив до співпраці представників найвпливовіших сімей, які проживали на території Генуї. Завдяки фінансовій грамотності засновників банку «Сан-Джорджо» та правильному розподілу коштів імперія швидко розросталася і незабаром чутки про неї поширилися в сусідні держави та інші країни світу.

Протягом багатьох років вплив першого банку охопив практично всю територію Європи. Його клієнтами стали впливові особи та члени королівських сімей, які оформляли вклади та брали кредити на розвиток держав.

До клієнтів банку «Сан-Джорджо» увійшли такі всесвітньо відомі особи:

першовідкривач та мореплавець Христофор Колумб;
король Іспанії Карл V;
королева Кастилії Ізабелла Кастильська.

На початку 16 століття вплив банку розрісся до таких масштабів, що співпрацювати з ним прагнули найшановніші члени суспільства, а капітал імперії зріс до кількох мільярдів.

Однак процвітанню першого європейського банку прийшов кінець, коли в 1805 Наполеон захопив Геную і вилучив всі цінності, що призвело до краху багатомільйонної імперії.

Які види банків бувають?

Існує кілька класифікацій, за якими можна визначити вид банку:

За організаційно-правовою формою. Розрізняють акціонерні та пайові фінансові установи. Акціонерні банки створені як акціонерного товариства, що випускає на фінансовий ринок акції та облігації. Пайові структури об’єднують кошти кількох інвесторів, щоб вкласти їх у вигідний продукт (нерухомість, акції тощо) Таким чином вкладник банку, який придбав частку у цьому проекті (пай), може з часом отримати добрий дохід.
За типом власності. Розрізняють приватні та державні банки. Державні фінансові структури функціонують під управлінням державних чиновників (НБУ), а приватні провадять свою діяльність під керівництвом приватних юридичних осіб. Проте навіть приватні фінансові підприємства мають отримати дозвіл на провадження фінансової діяльності від Національної комісії з питань регулювання фінансового ринку та свідоцтво про реєстрацію від НБУ.
За функціональним призначенням. Банки можна розділити на дві категорії – емісійні та комерційні. Емісійні фінансові установи займаються виключно випуском грошових купюр готівкою у національній валюті. До них можна зарахувати Національний Банк України (НБУ). Проте емісійні банки може бути як у державному, і у приватному володінні. Комерційний банк – це фінансова організація, яка надає фінансове обслуговування для фізичних та юридичних осіб. До банківських послуг входить:

випуск корпоративних та дебетових пластикових карток для нарахування заробітної плати та інших виплат безготівковим способом;
зберігання власних коштів (депозити);
платежі, переказ коштів між рахунками клієнтів, поповнення картки за номером;
кредитування фізичних та юридичних осіб на підставі певних кредитних продуктів банку (кредити на підставі довідки про доходи, під заставу, фінансовий лізинг, факторинг, іпотечні кредити, видача кредитних карток);
проведення валютних операцій (обмін валют);
надання інформації фізичним та юридичним особам про стан їх рахунків у вигляді дзвінків або СМС-повідомлень.

На кшталт виконуваних фінансових операцій. Більшість українських та зарубіжних банків позиціонують себе як універсальні комерційні установи, що надають повний спектр банківських послуг. Проте є певні типи банків, які називаються інвестиційними. Такі установи спеціалізуються лише на фондових операціях. Також є вузькоспеціалізовані кептивні банки, які здійснюють обслуговування лише певної галузі економіки.
За регіональним розташуванням. Можна розрізнити банки, які мають безліч філій, і банк, що функціонує як окрема структура. Такий банк має лише одне відділення, де приймає клієнтів та виконує будь-які види фінансових операцій (здійснення платежів, видача карток тощо).
За масштабом діяльності. За цим критерієм можна виділити великомасштабні банки, які здійснюють діяльність на всій території країни та за її межами, а також ті, що мають багатомільярдний капітал. До другої групи можна віднести середні банківські установи, які мають безліч філій та можуть скласти конкуренцію великим банкам. Третя група – це банк місцевого масштабу, який здійснює платежі, обмін валют, що видає пластикові картки та кредити особам лише у певному місті чи регіоні.

Які види банків існують в Україні?

На даний момент в Україні функціонує 71 банк (згідно зі статистикою на 2022 рік), що на 1 банк менше, ніж зазначено в підрахунках за 2020 рік. Кожен банк має певне міс то реєстрації та підпорядковується Національному Банку України (НБУ). Більшість банківських установ є комерційними та надають повний спектр фінансових послуг фізичним та юридичним особам.

До державних банків України належать такі фінансові установи:

Приватбанк. Банк, заснований 1992 року, на даний момент є одним із наймасштабніших банків України за кількістю клієнтів. Найбільшого українського банку визнано лідером з надання фінансових послуг (депозити, кредити, перекази) у різних галузях економіки. Головний офіс банку знаходиться у м. Дніпро, але державна установа має понад 3000 філій по всій країні.
Ощадбанк – український державний банк, який є однією з найнадійніших фінансових установ в Україні. Банк здійснює фінансову діяльність під контролем та керівництвом Кабінету Міністрів України та має понад 5 000 відділень по всій території країни. Місто реєстрації банку – Київ.
Укргазбанк функціонує на основі ліцензії, виданої у 1993 році. Цей банк є одним із найнадійніших на ринку фінансових послуг.
Укрексімбанк – назва розшифровується як Державний імпортно-експортний банк. Фінансова структура спеціалізується на проведенні міжнародних фінансових операцій, тому клієнтами банку є люди, діяльність яких зосереджена на співпраці із зарубіжними партнерами з різних країн світу.

Серед приватних банківських підприємств можна виділити кілька масштабних структур:

Райффайзен Банк Аваль – австрійський банк, який функціонує на території України та надає повний спектр фінансових послуг усім українським громадянам. За останньою статистикою, масштаби міжнародного банку налічують понад 1100 відділень по всій території країни.
ОТП Банк – зареєстрований у державному реєстрі фінансових установ 1998 року. За час своєї діяльності банк отримав понад 100 000 приватних та корпоративних клієнтів по всій країні.
ПУМБ – Перший Український Міжнародний банк функціонує на території України понад 20 років. Цей банк здійснює фінансові операції (оформляє кредитні картки, депозити, перекази коштів) та налічує понад 200 відділень по всій Україні.
УкрСиббанк – приватний український банк, що входить до найбільшої всесвітньої мережі банківських установ BNP. Банк розповсюджує свої послуги не лише в Україні, а й на території понад 75 зарубіжних країн.

Крім цих фінансових установ на території України функціонує велика кількість регіональних та міжнародних банків, послугами яких мають право скористатися юридичні та фізичні особи, які проживають у будь-якому місті країни.

У кожного банку є індивідуальна програма, за якою він оформляє картки на основі платіжних систем Visa та Mastercard, здійснює обмін валют та виставляє умови кредитування. Також практично кожен банк має власний інтернет-банкінг, де можна здійснювати платежі онлайн та надає можливість перейти на офіційний сайт, де є детальне меню, публікуються новини банку, спеціальні пропозиції та перелік банківських послуг.

Щоб стати клієнтом будь-якого українського банку, можна перейти в меню на офіційному сайті та заповнити онлайн-заявку. Також користувач може скористатися телефоном гарячої лінії для дзвінків або зв’язатися з менеджером будь-яким зручним способом.

Як правильніше вживати, “в” чи “до”?

Як правильно сказати: “піти до банку” чи “піти в банк”? Яке граматичне правило для цього застосовується?

15.6k 8 8 gold badges 69 69 silver badges 130 130 bronze badges
2,181 3 3 gold badges 16 16 silver badges 27 27 bronze badges

4 Answers 4

Інколи виникає питання, який прийменник треба ставити – у (в) чи до: “Я поїхав у Київ” чи “Я поїхав до Києва”, “Вихід у місто” чи “Вихід до міста”?
Узагалі, коли мовиться про рух у напрямі міста, села, селища, тоді треба ставити прийменник до: «Через кілька днів Ковпак вилетів до Москви» (П. Вершигора); коли йдеться про дію чи перебування в чомусь, тоді слід користуватися прийменником у (в): «У Києві на риночку ой пив чумак горілочку» (народна пісня). Якщо мета руху в певному напрямі супроводжується ще додатковими поясненнями, тоді після них може стояти замість прийменника до — у (в): «Ми їздили на ярмарок у Косів» (М. Рильський). У реченнях, де рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття, ставиться прийменник у (в): «Він ступив у сад» (Є. Гуцало); «Кидається у свою стихію» (О. Гончар); «Закрадається в серце острах» (М. Рильський). Рух до приміщення позначається дієсловами з тим і з другим прийменником: «Уваливсь у хату» (П. Куліш); «Смерть зайшла до хати» (Д. Павличко).

Прямої поради саме для цього випадку тут немає, лише деяки риси того, на чому взагалі може ґрунтуватися вибір. Обидва варіанти є правильними, розрізняючись лише деякими нюансами. Наприклад, чи мається на увазі перебування всередині? За моїм загальним уявленням виходить, що без уточнень, коли ми говоримо про похід до установи, звичніше використовувати «до». «У цирк», «у кіно» — це більш звично з «у».

26.2k 9 9 gold badges 59 59 silver badges 137 137 bronze badges

Я не розумію з чого Ви зробили висновок, що краще «до банку». (1) «у напрямі міста, села, селища» — ні; (2) «дію чи перебування в чомусь» — ні (це взагалі про місцевий відмінок вже); (3) «супроводжується ще додатковими поясненнями» — ні; (4) «рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття» — незрозуміло. Тобто мені особисто Б. А.–Д. тут не допоміг (хоча, може, я його просто не так читаю).

Ви маєте рацію. Він не дає прямої відповіді, як краще в даному випадку. Тому це я невірно підсумував.

Як можна бачити в СУМ, до й в/у мають багато спільного, коли йдеться про просторові відношення. Проте є важливі відмінності:

Коли йдеться про пункт призначення, треба використовувати “до”.
“В” має значення “всередину”. Тобто “я прийшов до банку” може означати, що я підійшов до дверей банку чи що я зайшов усередину банку. “Я прийшов у банк” точно означає, що я вже всередині банку.

Таким чином, можна використовувати обидва варіанти, але вони матимуть дещо різне забарвлення. “до” використовувати безпечніше, наприклад:

“Я пішов до банку й дорогою зустрів однокласника”: можна лише “до”, бо тут “банк” – пункт призначення руху, в нього не заходили.

“Я пішов у банк і переказав гроші” – можна “у”, бо ви заходили. Проте тут можна й “до”.

7,286 9 9 gold badges 29 29 silver badges 79 79 bronze badges

М. Вакуленко у своїй монографії «Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз» (що її сам автор опублікував під вільною ліцензією) присвячує цій темі розділ 3.2.4 «Особливості вживання українських прийменників „в“ („у“) і „до“ для позначення мети та напрямку руху» (він також викладений на форумі).

Загальна позиція М. Вакуленка

Наводячи численні вжитки прийменників (а також префіксів) «в» та «у» у фразеологізмах, сучасних виразах, поезії та прозі, В. Вакуленко робить висновок, що сучасне вживання прийменника «до» в багатьох випадках є надмірним і штучним:

_{Така велика кількість уживань прийменника «в (у)» на позначення мети руху порівняно з відносно малою кількістю «до» свідчить про закономірність, яка усталилися в українській мові. У цьому довкіллі нововиправлені вирази з прийменником «до» на місці «в (у)» сприймаються як чужі: взяти до рук, покласти до рота (кишені), повернутися до Києва, прибути до аеропорту, приїxати до столиці тощо. Ось кілька прикладів із сучасних засобів масової інформації: делегація прибула до Страсбурга; президент повернувся до Києва; взяв книжку до рук; Єршов… поїхав навчатися до Петербурга в університет; поклав гроші до кишені.}

Він вважає «до» антонімом до «від», а «в» («у») — до «з»:

_{Прийменник «до» означає «наближення» (або «додавання») до чого-небудь або до кого-небудь: підійти до стола, приїхати в гості до друга, наближатися до міста. Антонім цього прийменника — від: відійти від стола, їхати від друга, віддалятися від міста, від Києва до Лубен. Якщо ж ідеться про переміщення всередину (в межі) об’єкта, і увага акцентується саме на цій кінцевій меті руху, то вживається прийменник в (антонім — з): увійти в кімнату (вийти з кімнати), покласти в шухляду (вийняти з шухляди), приїхати в Україну (поїxати з України).}

погоджується з позицією Ю. Шевельова про дієслівні префікси (семантика яких тісно пов’язана зі значенням відповідних прийменників), що «в (у) має основним значенням показувати рух усередину предмета», а «до показує наближення до предмета».
але критикує частину формулювань Б. Антоненка-Давидовича:

_{Різниця між цими прийменниками особлива відчутна у виразах, де семантика вимагає вживання як «в (у)», так і «до»: приїхати у Львів до брата, поїхати в Петербург до університету, зайти в клітку до левів.} _{_{У своїй книжці «Як ми говоримо» Борис Антоненко-Давидович також зупинявся на цьому питанні. І прийшов до подібних нашим висновків: «Узагалі, коли мовиться про рух у напрямі міста, села, селища, тоді треба ставити прийменник до…». Зауважмо: рух у напрямі, а не прибуття. І далі: «Якщо мета руху в певному напрямі супроводжується ще й додатковими поясненнями, то після них може стояти замість прийменника до — у (в)…» А це вже не зовсім вдале формулювання. «Мета руху» — на відміну від вирушання в невизначеному напрямі — однозначно вимагає вживання «у (в)», і не замість «до». А «додаткові пояснення» — то насправді обставини, що підкреслюють необхідність уживання «у (в)» (дуже часто ці обставини потребують для себе прийменника «до», як у виразі «поїхати у Львів до брата»). Саме такі висновки напрошуються після уважного вивчення наведених вище прикладів. І далі: «У реченнях, де рух або дію скеровано до предметів, середовищ або мовиться про абстрактні поняття, ставиться прийменник у (в)…».}}

Конкретні настанови М. Вакуленка

М. Вакуленко дає такі настанови щодо «в» («у») і «до»:

в більшості випадків слід уживати прийменник «в (у)» — особливо якщо відповідне дієслово явно означає прибуття чи переміщення в пункт прямування: приїхати в Америку, вставити у вухо, увійти в будинок, пробратися в кабінет, взяти в долоні, покласти в рот (кишеню), помістити у валізу, прибути в аеропорт, повернутися в Київ, внести в касу, покласти в банк тощо.
Якщо ж дієслово означає просто рух у якомусь напрямку, то можливе вживання як «до», так і «в (у)»: поїхати до Києва, податися в село до бабусі.
Якщо ж мовиться тільки про наближення до певних осіб, предметів чи понять, то вживається «до»: прошу до столу, завітайте до нас, заходьте до господи (хати), взяти до уваги тощо.

Він так пояснює використання «до» в деяких виразах:

Вислови на зразок падати додолу, поїзд до Києва, подорож до Ялти тощо позначають рух у певному напрямі, де акцент робиться саме на пересуванні, тобто зміні початкового місцеположення, а не на прибутті в кінцевий пункт призначення.
Прошу до господи, заходьте до хати — означають, крім вищесказаного, ще й «прошу (завітати) до нас», тобто до людей. Повертатися додому (тут прийменник став префіксом) означає «повертатися до батьків, рідних». Прошу до столу — означає, крім того, «прошу (ставати) до трапези» (якби мався на увазі предмет — було б до стола). Брати до уваги — означає скеровувати інформацію в певне русло. Брати до рук — означає брати собі якесь доручення. Тому взяти до рук можна завдання, але не книжку. Складати докупи — означає складати речі ближче одна до іншої. «Скидати в купу» — означає скидати речі в одне місце.

Висновки

За теорією М. Вакуленка, яку, однак, не можна вважати повністю авторитетною і беззаперечною:

В разі перебування в дорозі можна вживати і «в» («у»), і «до»: «я йду в банк», «я йду до банку». Перше, мабуть, акцентує увагу на меті/пункті призначення, а друге — на фактичному напрямку. «Я йду в центральний супермаркет, зараз рухаюся вулицею, що виходить до старого замку.»
Якщо Ви вже всередині, то загалом слід вживати «в» («у»): «я прийшов у банк». Проте, мабуть, можна вжити «до», якщо Ви ще не всередині або якщо те, всередині Ви чи ні, немає для Вас значення:
- «Я йшов на роботу, але випадково прийшов до банку.»
- «Я багато років працював у банку „Ххх“ і мав дружні стосунки з багатьма колегами. Після виходу на пенсію я все ще часто приходжу до банку [до колег] випити кави зі старими друзями.»
Примітка: це не стосується слів на позначення установ, що сприймаються в першу чергу не як приміщення, а як частина системи, наприклад, «пошта» — в такому випадку буде відбуватися аналогічний вибір між «на» і «до» (а не між «в» («у») і «до»).