§ 11. Що називають історичними подіями та явищами

Уявіть, що ви прибули до іншої країни і маєте можливість відвідати урок історії. Про що передусім ви хотіли б дізнатися?

1. ЩО ТАКЕ ІСТОРИЧНА ПОДІЯ

Встановіть, чому історикам важливо зрозуміти сутність, причини та наслідки подій.

З давніх-давен твори про життя людей у минулому містять відомості про засвоєння нових земель та війни, про будівництво міст та відкриття шкіл, про діяльність окремих людей та їх груп. Історики шукають відповіді на запитання, чому змінилися кордони і влада в державі, чому господарство в сусідній країні давало більше прибутку, як пов’язані між собою торгівля та виробництво, як релігія і культура впливали на людей. Тобто вчені з’ясовують, що у минулому може розглядатись як історичні події та явища.

Історичні події — те, що відбулося з людьми в минулому в певний час та в певному місці: подорожі, битви, відкриття тощо.

Історичні події — це, наприклад, спорудження храму Софії Київської на початку XI століття, укладання першого списку-реєстру козаків у 1572 році, Перша світова війна у 1914-1918 роках, чемпіонат Європи з футболу у червні 2012 року тощо. Історики вивчають події, перебіг яких вони зазвичай не спостерігали або ж участі в яких не брали. Зрозуміти, що саме, коли та з ким відбулося, вчені намагаються на основі історичних джерел. Важливо з’ясувати причини і наслідки подій.

Одні історичні події мають велике значення і можуть тривати упродовж років. Інші — швидкоплинні і можуть здаватися дріб’язковими, навіть непомітними. Однак, так чи інакше, вони в різний спосіб впливають на життя людей. Наприклад, війна стосується всього населення країни, тоді як будівництво школи в селі — лише його мешканців. Зрозуміти значущість події можна лише з часом, визначивши її вплив на долю людей і те, яке явище ця подія відображає.

2. ЯКІ ПОДІЇ ТА ЯВИЩА ВИВЧАЄ ІСТОРІЯ

З’ясуйте, що таке історичні явища, які події та явища вивчає історія.

Історія як наука цікавиться не лише окремими подіями. Для дослідження минулого необхідно розуміти, що таке історичні явища.

Події та явища відрізняються між собою тривалістю, кількістю учасників, впливом на життя суспільства. Події є поодинокими, завжди мають конкретну дату і відбуваються у певному місці з участю конкретних людей. Явища є сукупністю подій, що повторюються у певній послідовності і мають спільні ознаки.

Коли науковці вивчають таке явище, як війна, вони встановлюють причини війни (тобто чому і з якою метою її розпочали), перебіг подій (битв, переговорів тощо) та до чого вона призвела; порівнюють військову техніку та результати битв. Однак цього недостатньо, аби вичерпно дослідити війну як явище. Важливо зрозуміти роль полководців і рядових солдат, збагнути, як вплинула війна на людей на фронті і в тилу, на дорослих і дітей.

Дослідження історії кораблебудування, винайдення компасу та морських карт допомагає історикам вивчити таке явище, як географічні відкриття. При цьому бажано з’ясувати, з якою метою люди вирішили мандрувати, як і коли вони це робили, чому одним усміхнулась удача, а іншим — ні.

Вивчення такого явища як повсякденне життя неможливе без знань з історії одягу, посуду, взаємостосунків у сім’ї, ставлення до дітей і жінок.

3. ЯК ДОСЛІДЖУЮТЬ ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ ТА ЯВИЩА

Може скластися враження, що дослідження історичних подій і явищ — це не надто складне завдання. Але це тільки на перший погляд! Вивчаючи події та явища минулого, дослідник повинен поставити якомога більше запитань.

Як досліджувати історичні події та явища

Вивчаючи матеріал про історичні події та явища, послідовно відповідайте на запитання:

• Де і коли це сталося?

• Хто, на вашу думку, брав участь у цих подіях? Чи всіх учасників названо?

• Яких груп людей у суспільстві стосуються дані події та явища?

• Які причини цієї події?

• Які наслідки події можна визначити?

• Чи це поодинока подія? Чи одна з багатьох подібних?

• Яке історичне явище відображає ця подія (разом з іншими, подібними до неї)?

На деякі із запитань можна знайти відповідь одразу, інші потребують тривалих досліджень, збору документів, роботи з історичними джерелами, вивчення схожих подій та явищ в інших країнах чи в інші часи.

Уявіть себе істориком-дослідником. Проаналізуйте текст, визначаючи описані події і явища на основі наведених вище запитань.

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКИХ ЗАЛІЗНИЦЬ

Початком історії залізниць вважається дорога із залізними рейками, по якій у 1825 році в Англії проїхав перший потяг з паровозом попереду. Після цього у багатьох країнах Європи почали будувати залізниці як швидкий і заощадливий вид транспорту та зв’язку.

Спочатку будували колії для перевезення вантажів кіньми. Ці залізні дороги називали «чавунками», адже для їх виготовлення використовували чавун (сплав металів). Першою такою «чавункою» на території України вважається колія протяжністю в один кілометр поблизу Севастополя. Її побудував морський офіцер Дмитро Волохов для перевезення вантажів на забудову.

Першою залізницею з використанням паровозів на території України, що входила тоді до складу Австро-Угорської імперії, є сполучення між містами Перемишль (сучасна Польща) та Львів, яка діє з 1861 року. Пуск першої залізниці на території України, що входила тоді до складу Російської імперії, відбувся 1865 року. Вона з’єднувала морський порт Одесу та місто Балту, куди привозили багато збіжжя, вирощеного на українських землях. За два роки залізничне сполучення було продовжено до міста Єлісаветград (сучасне м. Кіровоград). Так, щороку будувалося багато нових залізничних шляхів, налагоджувалося залізничне сполучення між найбільшими містами України.

Розвиток промисловості давав можливість отримувати багато металу на будівництво колій, паровозів, вагонів. Залізницею можна було перевозити одночасно та швидко велику кількість вантажу. Серед таких вантажів були і вугілля, і ліс, і зерно, й устаткування. Будівництву залізниць сприяв технічний прогрес і розвиток промисловості у другій половині XIX століття. Завдяки цьому на українських землях відбувалося економічне зростання.

Перший паровоз, виготовлений на території України у м. Луганську. 1900 р.

1. Що таке історичні події? Наведіть приклади.

2. Що таке історичні явища? Наведіть приклади.

3. На які запитання потрібно відповісти історикам, аби дослідити історичні події та явища?

4. Сучасниками чи свідками яких історичних подій були особисто ви? Опишіть їх відповідно до інструкції, наведеній у пункті 3 параграфа.

5. Історики стверджують: «Предметом історії є людина. Скажімо точніше — люди», а також «Історія — це світ подій та явищ». Як ви розумієте ці вислови? Суперечать вони один одному чи доповнюють?

6. Спираючись на ілюстрації, опишіть розвиток телефонного зв’язку як історичне явище.

Працюючи з наведеним нижче переліком історичних подій:

1) розташуйте кожну з них на лінії часу в зошиті;

2) виберіть 2-3 події та дослідіть їх за поданими в інструкції параграфа запитаннями.

У 1187 році вперше у писемному джерелі було вжито назву «Україна».

У першій половині XVIII століття на землях Лівобережної України (у Чернігові, Харкові, Переяслові) почали діяти колегіуми; у м. Глухів — перша в Україні музична школа.

У 1840 році у Петербурзі вийшов друком перший «Кобзар» Т. Г. Шевченка.

У 1960 році в м. Києві було відкрито першу з трьох ліній метро. Ділянка метро між станціями «Вокзальна» і «Дніпро» започаткувала швидкі підземні перевезення у столиці.

Українська спортсменка Оксана Баюл у 1994 році стала олімпійською чемпіонкою з фігурного катання.

§ 6. Історичні джерела та їхні різновиди

1. Речові джерела. Археологія. Що може служити свідченням реальності подій, які відбувалися в минулому? За час свого існування й розвитку люди залишили чимало «слідів» своєї діяльності. Історики старанно відшукують їх і намагаються за ними відтворити життя минулого. Ці предмети називають історичними джерелами.

Найбільш численними джерелами є речові. Вони дають уявлення про всі періоди життя людства — від найдавніших часів до сьогодення. До них належать кістки тварин і людей, знаряддя праці, посуд, будівлі, гроші, печатки, прикраси — усе, що свідчить про життя та діяльність людей.

Значну частину речових джерел досліджує археологія. Завдяки цій науці було знайдено чимало знарядь праці, зброї, прикрас, будівель, якими користувалися дуже давно. Праця вчених-археологів є складною і тривалою. Розкопкам передує археологічна розвідка. Під час розвідки дослідники збирають інформацію за усними й писемними джерелами, здійснюють пробні розкопки. Якщо результати розвідки виявляються успішними, розпочинаються власне розкопки. Знявши верхній шар ґрунту, далі археологи працюють дуже обережно пензлями та ножами. Кожну знахідку записують у спеціальному щоденнику, де фіксують хід розкопок.

Після розкопок розпочинається етап вивчення знахідок у лабораторних умовах. Тут за допомогою відтворення зовнішнього вигляду, спеціальних аналізів встановлюють їхній вік, збирають і відновлюють пошкоджені предмети, намагаються відтворити перебіг подій того часу.

Історичні джерела — предмети життєдіяльності людини, що збереглися до наших днів. Вони дозволяють вивчати минуле людського суспільства та відображають його історичний розвиток.

Археологія — наука, що вивчає минуле людства за речовими джерелами, знайденими шляхом розкопок.

Вигляд кургану Переп’ятиха до початку розкопок. Малюнок Тараса Шевченка. 1846 р.

Археологічними дослідженнями здавна захоплювалося чимало українців. Зокрема, видатний український поет Тарас Шевченко, подорожуючи Україною, брав участь у створенні програми збереження історичних пам’яток Криму. Він замальовував вигляд стародавніх курганів, пам’яток козацької слави, серед яких були руїни резиденції гетьманів козацтва — Чигирина. Поету належать слова: «Люблю археологію — таємничу матір історії».

Основні етапи роботи археологів

Розгляньте малюнки. Складіть за ними розповідь про роботу археологів.

Літописи — твори, у яких розповідається про історичні події за роками.

Літопис «Повість минулих літ» (Іпатіївський список).

Міф — оповідання про вірування давніх народів щодо походження Всесвіту, явищ природи, богів, героїв тощо.

Легенда — епічний фольклорний жанр, що подає історичні факти або вигадані події у формі фантастичної оповіді про давнє минуле.

Прислів’я — короткий народний вислів із повчальним змістом.

Етнографія — наука, яка вивчає походження, розселення, культуру й побут, суспільний устрій народів.

2. Писемні, усні та інші джерела. Багату інформацію надають і писемні джерела, незважаючи на те, що людство вперше почало робити записи лише близько 6 тисяч років тому. На українських землях писемні джерела мають ще коротшу історію. Перші окремі писемні згадки про українські землі, які залишили нам сусіди, мають вік у 3 тисячі років. Поширення писемності на території України розпочалося лише після запровадження християнства в X ст. Проте давніх писемних джерел збереглося мало. Наука, що вивчає писемні джерела, має назву палеографія.

ВИДИ ОСНОВНИХ ДЖЕРЕЛ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДПОВІДНИХ ПЕРІОДІВ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Людина — це істота, яка може жити лише в колективі собі подібних, тобто в суспільстві. Спілкування допомагає людям жити в ньому. Воно є способом передачі інформації. Проте вже в давнину, коли устрій суспільства ускладнювався, виникла проблема передачі великих обсягів інформації не лише між членами колективу, а й між поколіннями. Усе це спричинило появу писемності. Оригінальну систему передачі інформації винайшов народ інків — вузликове письмо. Однак воно не знайшло свого продовження.

Вузликове (1) та піктографічне (2) письмо.

Основним джерелом походження писемності став малюнок. Проте малюнок стає писемністю лише тоді, коли він не просто зображує, наприклад, сонце, а позначає слово «сонце». Письмо малюнками називається піктографічним. Зараз цей вид письма не використовується, але піктограми мають значне поширення в дорожніх знаках, комп’ютерах, телефонах тощо.

Згодом малюнки перетворювалися на письмові символи, що не завжди були схожими на той предмет, який позначали. Так виникло ієрогліфічне письмо.

Єгипетське ієрогліфічне письмо.

До писемних джерел належать будь-які написи на будь-якій поверхні, що збереглися (на стінах, камінні, монетах, посуді тощо), літописи, книги, грамоти, документи, спогади (мемуари), листи, художні твори тощо.

Появі писемності в історії людства передувала дописемна доба. У цей період існували лише усні перекази про минуле. Свідченням подій тих далеких часів є легенди, міфи, народні пісні, казки тощо. Усі вони не тільки є витвором народної фантазії, а й розповідають про справжні події, що запам’яталися людям. Історики називають ці свідчення минулого усними джерелами. їхню значну частину складає фольклор — колективна художня літературна й музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи та вірування, а також думки, уявлення, почуття і переживання, народнопоетичні фантазії.

Розповісти про минуле можуть і етнографічні джерела — народні звичаї, обряди, традиції українців та інших народів. Вивчаючи їх, дослідники також можуть відтворити минуле. Так, досліджуючи традиції та звичаї племен, які ще перебувають на рівні розвитку Первісної доби, можна створити уявлення про давні часи нашої Батьківщини.

Фотографії та кіно, голосові записи, які з’явилися в XIX ст., також стали важливими джерелами інформації під час дослідження історичних подій. Вони, мабуть, є найбільш інформативними. Проте ці джерела охоплюють лише незначний відрізок життя людства.

3. Як працювати із джерелами. Поділ на зазначені типи джерел є умовним. Деякі джерела можна віднести одразу до кількох типів. Так, стародавні монети, зброя е речовим та одночасно писемним джерелом, якщо на них є напис. Книга також є і писемним, і речовим джерелом, а також може бути й усним або етнографічним, якщо описує традиції та звичаї. Велику кількість джерел (речові, етнографічні, писемні, фото- та кінодокументи тощо), які містять зображення, іноді виділяють у самостійний вид — зображальні.

Кількість джерел тим більша, чим ближче ми підходимо у своїх дослідженнях до сучасності.

Лише поєднання інформації з усіх типів джерел створює повну картину життя людини певної епохи. Кожне окреме джерело відображає лише якусь частину минулого й містить обмежений обсяг історичної інформації. Оскільки творцями всіх пам’яток минулого були люди, історичні джерела відображають їхнє бачення й сприйняття подій.

Історичне джерело не завжди є достовірним. Унаслідок цього повну картину життя людей у певний період можна відтворити лише способом поєднання й порівняння інформації з різних історичних джерел, їх критичного аналізу. Достовірну історичну інформацію, що існує в джерелах, можна використовувати лише після відповідного її опрацювання дослідником.

Ієрогліфічні види письма не лише передають зміст думки, а й містять зорові образи — малюнки. Однак піктограми та ієрогліфи не відтворюють звучання мови. Це робить звукобуквене, або абеткове письмо. Перший буквений алфавіт з’явився в XVI ст. до н. е. Це синайське письмо, але його не можна вважати досконалим.

Першим досконалим абетковим письмом стало грецьке. Зараз найбільш поширеними є латинська, арабська абетки, кирилиця. На основі кирилиці створено й українську абетку, яка налічує 33 букви. Для письма використовували різні матеріали. Наприклад, у Давньому Єгипті люди писали на папірусі — папері, який виготовляли зі стебел багаторічної водяної рослини. На Русі писали на корі берези — бересті. Згодом почали використовувати пергамент — спеціально оброблену шкіру тварин (телят, кіз). Перший папір винайшли в Китаї близько 2 тисяч років тому. Перші книги були рукописними, і їх написання потребувало багато часу.

Перші друковані книги з’явилися в XV ст.

Слов’янська кирилична абетка.

Запитання та завдання

1. Що таке історичні джерела?

2. На які типи поділяють історичні джерела?

3. Який тип джерел дає змогу створити уявлення про всі історичні періоди людства?

4. Як ви вважаєте, чому Т. Шевченко назвав археологію «таємничою матір’ю історії»?

5. У чому полягає складність роботи із джерелами?

6. Чи можуть історичні джерела бути неправдивими?

7. Обговоріть у групах. Що потрібно зробити, щоб, досліджуючи минуле, не піти помилковим шляхом?

8. Які труднощі можуть виникнути під час опрацювання писемних джерел?

Вступ до історії. 5 клас (Гісем)

Електронна версія чинного підручника з курсу «Вступ до історії» для 5 класу закладів загальної середньої освіти автора Гісем О. В.

Підручник рекомендований Міністерством освіти і науки України ( наказ МОН №551).

Представлений підручник містить систематизований виклад навчального матеріалу з історії для учнів 5 класу, що відповідає Державному стандарту базової та повної загальної середньої освіти та чинній освітній програмі з цього навчального предмета.

Електронну версію підручника можна завантажити з сайту Державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти».