Сервіс Megogo підтвердив, що його власником є син ексмера Черновецького

Мультимільйонер та син колишнього мера Києва Леоніда Черновецького Степан Черновецький є інвестором найбільшого українського ОТТ-сервісу Megogo. Про це співзасновник компанії Федір Дроздовський розповів в інтерв’ю Forbes Україна.

«Степан є інвестором нашого проєкту. Інформацію про частки інвестицій ми поки не розголошуємо», – зазначив Дроздовський.

На сайті Megogo в розділі «Структура власності» зʼявився документ, в якому йдеться, що Степан Черновецький є кінцевим бенефіціаром української юрособи ТОВ Megogo.

Це форма про кінцевих бенефіціарів компаній, які зареєструвалися в «Нацраді з питань телебачення та радіомовлення». ТОВ Megogo, своєю чергою, належить ланцюжку кіпрських компаній.

Видання вважає Megogo активом Черновецького приблизно з 2020 року. Цю інформацію підтверджували два українські венчурні інвестори і три топи компаній-конкурентів.

Український OTT-сервіс Megogo запустився в 2011 році. Зараз він працює в 14 країнах світу. В лютому 2023 року компанія вийшла на ринок Польщі та за пʼять місяців зібрала 20 000 платних абонентів. До повномасштабної війни у Megogo було понад 1,5 млн передплатників у всьому світі. Зараз – 750 000.

Раніше повідомлялося, що глава інвестиційної компанії Chernovetskyi Investment Group, син ексмера Києва Леоніда Черновецького Степан бере участь в незаконній забудові історичної частини столиці, а саме – він має безпосереднє відношення до будівництва елітного ЖК «Поділ Град Вінтаж» на території заповідника «Стародавній Київ».

Власники українських телеканалів: хто вони? Інфографіка

Відповідно до вимог закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації та реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення», до 31 березня цього року всі телерадіокомпанії в Україні зобов’язані опублікувати на своїх веб-сайтах структуру власності.

Відтак Укрінформ підготував інфографіку про те, кому належать українські телеканали.

«1+1»

Раніше вважалося, що каналом керує пан Коломойський, однак, і тут не обійшлося без сюрпризів: поруч із Ігорем Валерійовичем з’явилася інша не менш відома особа – Ігор Суркіс.

ТОВ «Телерадіокомпанія «Студия 1+1» належить більше десяти офшорним компаніям, зареєстрованим на Кіпрі, в Белізі та Британських Віргінських островах. Ці компанії у свою чергу є у власності того ж Коломойського та Суркіса.

Таким чином, кінцевим бенефіціарним власником телеканалу станом на 31 грудня 2015 року є Ігор Коломойський, а власником істотної участі – Ігор Суркіс.

«Інтер»

В «Інтера» також знайшлося багато несподіванок. Так, задовго до розкриття «Інтером» інформації про медіа власність, вважалося, що в нього два власники: Дмитро Фірташ (мажоритарій) та Сергій Льовочкін (міноритарій).

Згідно з нещодавно оприлюднених документів на сайті телеканалу «Інтер» (ПрАТ «Телеканал «Інтер»), його кінцевим бенефіціарним власником станом на 31 грудня 2015 року є Дмитро Фірташ, власниками істотної участі – Валерій Хорошковський, Сергій Льовочкін та Світлана Плужнікова. Прізвища усіх вищевказаних осіб пов’язані з багатьма офшорними компаніями, що знаходяться на Кіпрі, Белізі та Британських Віргінських островах.

«СТБ», «ICTV» та «Новий канал»

Згідно оприлюднених на сайтах телеканалів СТБ (ПрАТ «Міжнародний Медіа Центр-СТБ»), ICTV (ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія») та Нового каналу (ТОВ «Новий канал») документів, їхніми кінцевими бенефіціарними власниками станом на 31 грудня 2015 року є Віктор та Олена Пінчуки. Вони створили для управління своїми медіаактивами чотири дискретних трасти, якими, в інтересах власників, керують: француз Бенжамін Вернье, британка Саманта Д’Аоуд, швейцарець Ангело де Різ та мешканець острова Джерсі Колін Волкер. Ці іноземці є власниками компаній в офшорних зонах: на Сейшельских та Британських Віргінських островах, Самоа й у Гонконгу. Всі ці компанії володіють 100% кіпрської StarLight Media LTD, якій, у свою чергу, й належать усі три канали – Новий, СТБ і ICTV.

ТРК «Україна»

Згідно оприлюднених документів на сайті телеканалу «Україна» (ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна»), його кінцевим бенефіціарним власником станом на 31 грудня 2015 року є Рінат Ахметов. Усі 100% ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» належать двом офшорним кіпрським компаніям.

«112 Україна»

У структурі власності Телеканалу «112 Україна» є шість компаній (ТОВ «ТВ-Вибір», ТОВ «Партнер ТВ», ТОВ «Новий формат ТВ», ТОВ «Лідер ТВ», ТОВ «Аріадна ТВ», ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ»). Для них телеканал використовує декілька кіпрських офшорів, якими володіє офшор з Сейшельських островів, яким, в свою чергу, володіє інший сейшельський офшор.

Пан Омсон є кінцевим власником цього офшору AVRIL VENTURES LIMITED, який володіє сейшельським офшором KOULY VENTURES LIMITED, директор якого – Андрій Подщипков.

Таким чином, згідно нещодавно оприлюднених на сайті телеканалу документів, його кінцевим бенефіціарним власником станом на 31 грудня 2015 року є гендиректор телеканалу Андрій Подщипков.

Цей же Подщипков до Євромайдану був радником правління нині анульованого банку «Ринкові технології», що належав екс-міністру МВС Віталію Захарченку.

«Тоніс»

Власником телеканалу «Тоніс» (ТОВ «Телеканал «Тоніс») є Петро Зіка. Окрім цього, відомо, що канал належить декільком офшорним компаніям, зареєстрованим на Кіпрі та Панамі.

Телеканал «24»

Власниками телеканалу «24» (ПАТ Телерадіокомпанія «Люкс») є дружина мера Львова Катерина Кіт-Садова (76,7%), Роман Андрейко (13,1%) та Оксана Андрейко (10,1%).

Підготували: Мирослав Ліскович, Світлана Сауляк.

З приводу придбання інфографіки звертайтесь за телефоном (044) 244-90-68 або пишіть на [email protected]

Стаття 13. Розпорядники інформації

1. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб’єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків;

4) суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, – щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

2. До розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

3. На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами.

4. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

• Стаття 1. Публічна інформація
• Стаття 2. Мета і сфера дії Закону
• Стаття 3. Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації
• Стаття 4. Принципи забезпечення доступу до публічної інформації
• Стаття 5. Забезпечення доступу до інформації
• Стаття 6. Публічна інформація з обмеженим доступом
• Стаття 7. Конфіденційна інформація
• Стаття 8. Таємна інформація
• Стаття 9. Службова інформація
• Стаття 10. Доступ до інформації про особу
• Стаття 10-1. Публічна інформація у формі відкритих даних
• Стаття 11. Захист особи, яка оприлюднює інформацію
• Стаття 12. Визначення та перелік суб’єктів
• Стаття 13. Розпорядники інформації
• Стаття 14. Обов’язки розпорядників інформації
• Стаття 15. Оприлюднення інформації розпорядниками
• Стаття 15-1. Офіційні друковані видання
• Стаття 16. Відповідальні особи з питань доступу до публічної інформації
• Стаття 17. Контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації
• Стаття 18. Реєстрація документів розпорядника інформації
• Стаття 19. Оформлення запитів на інформацію
• Стаття 20. Строк розгляду запитів на інформацію
• Стаття 21. Плата за надання інформації
• Стаття 22. Відмова та відстрочка в задоволенні запиту на інформацію
• Стаття 23. Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації
• Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації

Громадська організація звернулася з позовом до Комунального підприємства «Водоканал», в якому просила: зобов’язати відповідача надати інформацію щодо розміру неврахованих витрат та втрат в мережах підприємства; тарифів на водопостачання та водовідведення для населення та інших фізичних та юридичних осіб; розрахунку собівартості водопостачання та водовідведення на 1 кубометр води, переліку контрагентів, які поставили КП «Водоканал» товари або послуги із зазначенням точних даних щодо найменування цих товарів/послуг та сум грошових коштів, які були сплачені по кожному випадку.

Постановою районного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду , позов задоволено частково та зобов’язано відповідача надати ГО лише частину запитуваної інформацію. В іншій частині позовних вимог відмовлено, оскільки, за думкою судів,

Задовольняючи позов лише частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що частина запитуваної інформації не є публічною, у розумінні Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», і не становить суспільний інтерес, а тому у КП «Водоканал» були підстави для відмови у наданні такої. Зокрема, це стосується інформації щодо переліку контрагентів, які поставили КП «Водоканал» товари або послуги на суму більш ніж 250 тисяч гривень, із зазначенням точних даних щодо найменування цих товарів/послуг та сум грошових коштів, які були сплачені по кожному випадку.

ВАСУ визнав помилковим рішення попередніх судових інстанцій в частині відмови у частині позовних вимог, зазначивши, що надання відповідачем інформації лише щодо тарифів на водопостачання та водовідведення для населення та інших фізичних та юридичних осіб не відповідає закону.

Так, вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію наведений у статті 22 зазначеного Закону , за правилами частин 1-3 якої розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п’ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Таким чином, за висновком касаційного суду, спірна інформація не є інформацією з обмеженим доступом, а сукупність вимог, за наявності яких така підлягає обмеженню, не настала. Більше того, спірна інформація є публічною у розумінні зазначеного Закону, а відповідач являється розпорядником такої відповідно до статті 13 цього Закону.

Отже, відповідь розпорядника інформації про те, вона може бути одержана із загальнодоступних джерел, є неправомірною: розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.