Озеленення міст: чому важливо жити не в кам’яних джунглях

Згідно з Правилами утримань зелених насаджень рівень озеленення міських вулиць має бути не меншим 25%, а територій біля шкіл – 45-50%. Проте неконтрольована хаотична забудова ущільнює місто. Буває, що забудовники повністю ігнорують будь-які норми озеленення. Серед нових будинків не знаходиться місця для відпочинку та рекреації, а жителів часто фактично позбавляють чистого повітря, тіні й тиші.

Разом з тим зростає кількість транспорту — настільки, що дерева не справляються із очищенням повітря (за окремими даними екологів, один автомобіль лише за дві години роботи забруднює стільки кисню, скільки одне дерево продукує два роки).

Яка діяльність заборонена на території зелених насаджень?

Зелені насадження загального користування – міські та районні парки; парки культури і відпочинку, сади житлових районів і груп житлових будинків, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, лугопарки, гідропарки та інші;

Зелені насадження обмеженого користування – насадження на територіях громадських і житлових будівель, шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, закладів охорони здоров’я, промислових підприємств, складських територій та інші;

Зелені насадження спеціального призначення – насадження вздовж вулиць, у санітарно-захисних і охоронних зонах, на територіях ботанічних і зоологічних садів, виставок, кладовищ і крематоріїв, ліній електропередач високої напруги; лісомеліоративні насадження; насадження розсадників, квітникарських господарств; пришляхові насадження в межах міст та інших населених пунктів.

Згідно з Правилами утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів на території зелених насаджень забороняється:

• складувати будь-які матеріали;
• влаштовувати звалища сміття, забруднених снігу та льоду;
• використовувати роторні снігоочищувальні машини для викидання снігу на зелені насадження. Використання їх для прибирання озеленених вулиць та майданів допускається лише в умовах аварійних ситуацій у разі наявності спеціальних направляючих пристроїв, що зменшують пошкодження насаджень від попадання снігу;
• посипати кухонною сіллю сніг та лід на тротуарах;
• обладнувати стоянки автомашин, мотоциклів, велосипедів та інших транспортних засобів (якщо це призводить до пошкодження зелених насаджень, квітників та газонів);
• будь-яке будівництво, у тому числі і павільйонів для торгівлі, розміщення малих форм архітектури без погодження (рішення) місцевих органів державної виконавчої влади;
• використовувати малі форми архітектури не за призначенням;

Окрім того, органами місцевого самоврядування можуть прийматись місцеві правила, які більш детально регулюють питання режиму зелених насаджень у населених пунктах.

Чому озеленення важливе?

Важливість озеленення міст усвідомили ще у XIX столітті. Так, барон Жорж Осман, розпочавши у 1853 році реконструкцію Парижу, створив 48 км бульварів та приєднав до міста величезні зелені масиви — Булонський та Венсенський ліси. У кожному кварталі розбивали сквери, а вздовж вулиць висаджували дерева.

Наприкінці XIX століття англійський соціолог Ебенезер Говард розробив концепцію місто-сад. Він уявляв місто у вигляді кіл зі спільним центром. Головним елементом містобудування мали бути численні зелені масиви і сади, які б оточували кожен будинок. В центрі міста — величезний парк, який перетинають шість бульварів. Навколо нього розміщені громадські споруди, оточені центральним парком, а по периметру широка скляна аркада, де розміщені магазини і громадські приміщення.

Планування Берліну 1910 року передбачало своєрідну клинчасту схему насаджень. Зелені клини тягнулися до центру міста, з’єднуючись зовнішнім зеленим поясом. У Радянському Союзі за допомогою зелених смуг почали відокремлювати житлові зони від промислових, вздовж автомагістралей стали висаджувати бульвари, а у мікрорайонах – розбивати парки. У 1970-х роках влада Будапешту прийняла рішення засадити деревами територію близько 300 закритих міських підприємств.

Дерева позитивно впливають на міський клімат.

Перш за все, вони слугують резервуарами для чистого повітря. Крони дерев не лише створюють тінь, захищаючи людей від прямих сонячних променів, але й поглинають до 25% звукової енергії, створюючи для мешканців будинків комфортні умови проживання.

Ще у 2004 році британські архітектори писали, що зелені простори підвищують якість життя місцевих жителів, тому їх облаштування має відбуватися за участі громад. Американський ландшафтний архітектор Лоуренс Халпрін одним із перших почав активно залучати місцеві спільноти до формування зелених просторів навколо їхніх будинків.

Наприклад, у Лондоні міським озелененням опікується не мерія, а районні муніципальні ради за активної участі місцевих громад. Вони курують питання озеленення на власних територіях: лише комісії, створені при цих радах, мають право виділяти землю під забудову (без згоди муніципальної ради реалізувати будівельний проект не зможе ані мерія, ані уряд). Вони ж займаються і благоустроєм парків, набережних й інших зелених громадських просторів.

Водночас уряд та мерія не виділяють кошти на міський благоустрій. Тому гроші на озеленення надходять з районного бюджету, який наповнюється шляхом місцевого податку. Його розмір варіюється залежно від району, й у середньому складає 150 фунтів стерлінгів. Завдяки такій політиці на лондонських вулицях протягом 15 років з’явилося 260 гектарів зелені.

У 2000 році у Філадельфії (США) була розроблена програма з озеленення придорожніх зон. Пізніше дослідження виявили, що навколо 52 посівних площ знизився рівень поширення наркотиків. Зокрема, кількість злочинів, пов’язаних зі зберіганням наркотиків, збільшилась по всьому місту на 65%, натомість в озеленених районах — впала на 18%.

«У районах із високою злочинністю громадськість повинна приділяти увагу озелененню, а мешканці мають допомагати один одному із благоустроєм присадибних ділянок», — писав американський журналіст Джуліан Спектор.
ВОЗ також публікує дослідження щодо користі зелених насаджень для міського простору. Зелені зони утворюють справжні зони комфорту для місцевих мешканців. Там з’являються місця для відпочинку, якому допомагають пташиний спів та шум фонтанів.

У канадському Ванкувері вже розбито близько двохсот садів та парків, а до 2020 року висаджено на вулицях 150 тисяч дерев.

Ванкуверські чиновники вважають, що кожний житель міста «має жити на відстані п’яти хвилин від природи». Такій політиці сприяють і дослідження, які проводять у Ванкувері. Наприклад, у 2014 році був встановлений показник: чим більше зелені навколо житлових будинків, де мешкають молоді матері, тим здоровіших дітей вони народжуватимуть.

Прес-служба Ecobusiness Group

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook

Українська молодь

Озеленення використовується сьогодні в найрізноманітніших цілях. У місті – для створення неповторного вигляду вулиць і площ, для облагородження промислових пейзажів, для створення рекреаційних зон скверів і парків. У багатьох населених пунктах на рівні керівництва приймаються програми озеленення, що перетворюють самі похмурі і нецікаві міські види в красиві пейзажі.

Слід розуміти, що ця складова ландшафтного дизайну – озеленення також вимагає професійного підходу, як і будь-яка інша складова: геодезична зйомка, проведення дренажу, установка системи поливу та ін. Адже посадка живих рослин – це на довгі роки, і не така вже це легка робота ! Тут потрібно брати до уваги масу всяких факторів:

У кожному населеному пункті є безліч таких об’єктів – ділянок, засаджених рослинністю з дотриманням принципів ландшафтного дизайну. Це парки, сквери, бульвари, сади, лісопарки, навіть розділові смуги на шосе. У містах з їх, взагалі-то, нездоровою. екологією дуже важливо використовувати найменшу можливість для посадки рослин. Причому насадження не варто розташовувати хаотично, це повинна бути система озеленення, що виконує покладені на міський зелений покрив функції.

Якщо при проведенні різних робіт – будівельних, ремонтних, земляних – були знищені зелені насадження, це слід компенсувати в грошовій або натуральній формі. Компенсація в натуральній формі – це посадка нових рослин замість загублених.

Рослини, що ростуть на даху, – поки незвичне рішення для нашої країни. А за кордоном такий варіант озеленення дуже поширений, причому не тільки в середовищі міської забудови, а й в котеджних селищах, де квіти і трави висаджують на дахах гаражів, сараїв і т. д. Рослини, що піднімаються по стінах будівлі, – більш звичний для наших громадян варіант. Він відмінно підходить у випадках, коли в новобудовах необхідно швидко створити масив зелені, а вільного місця дуже мало. Цей вид озеленення покращує склад повітря, вносить яскраві фарби в міський пейзаж, а, крім того, служить декоративним оформленням будівель, захищає від зайвого сонця, маскує архітектурні недоліки.

Декоративні та ягідні чагарники – дуже популярний елемент, який створює обсяг, відмінно тримає декоративну форму; чагарники, як і дерева, радують око практично круглий рік.

Квітники – це місце, де є розгулятися фантазії. Різноманітні фарби і форми, різний сезон і тривалість цвітіння, однорічні та багаторічні. . Так, квітникарство та озеленення тісно пов’язані між собою, напевно, неможливо уявити ландшафт без єдиного квіточки.

Газони – це окультурені галявини; створюють їх або посівом насіння, або укладанням готового дерну зі зростаючою травою – так звані рулонні газони,

Це вирощування рослин на різних вертикальних конструкціях: трельяжах, стійках, перголах, арках. Воно застосовується для максимального використання простору, особливо при невеликих площах під посадку; допомагає створювати об’ємні форми, а також надає озеленюваному об’єкту декоративність. Такий метод дозволяє заховати господарські споруди, конструкції, які мають неестетичний вигляд, прикрасити паркан і підпори. До речі, рослини, які в’ються по стінах будинку, виконують ще одну дуже корисну функцію: забирають зайву воду і таким чином не дозволяють їй виготовляти руйнівний вплив на фундамент та інші будівельні елементи.

Плодові – представники цієї групи (яблуні, груші, абрикоси, сливи і т. п.) Не тільки радують око, але і урізноманітнюють раціон харчування вирощеним урожаєм.

Ягідні – це чагарники і трав’янисті рослини: смородина, малина, полуниця, агрус та ін .; подібно представникам попередньої групи, мають декоративну і харчову цінність, також можуть використовуватися як функціональні елементи дизайну, наприклад, в якості живої огорожі.

Хвойні – дерева і чагарники з дуже високою декоратівність, причому, зберігають цю властивість і взимку, оскільки є вічнозеленими рослинами. Ялини, сосни, туї, модрини, ялівець, кедри – їх широко використовують як в якості одиночного елемента, так і в композиціях, а ще для створення огорож і міксбордерів. Листяні – це найрізноманітніші представники дерев і чагарників: береза, дуб, клен, липа, горобина, бузок, бересклет, верес, рокитник. Перерахування всіх можливих порід зайняло би цілу сторінку. Так само, як і хвойні, використовуються в найрізноманітніших цілях. Озеленення деревами та чагарниками листяних порід – один з найбільш затребуваних елементів дизайну ландшафту. Квіти – красива група рослин; вміло підібрані досвідченими фахівцями, вони здатні з ранньої весни до пізньої осені створювати квітучі композиції у вигляді клумб, міксбордерів, шпалер та ін.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОЗЕЛЕНЕННЯ МІСТ
Зелені масиви того чи іншого функціонального призначення є органічною частиною міста як в межах забудови, так і за її межами. Історія існування міст налічує тисячоліття. В одній з найдавніших пам’яток писемності – «Епосі про міфологічного героя Гільгемеша» наводиться своєрідний план території міста Урука в Месопотамії, з якого видно, що вже тоді зеленим насадженням відводилася третя частина міської землі. До нашого часу збереглася частина плану міста Ніпура, яке існувало в 1500 р. до н.е. е. Значна частина в ньому була зайнята парками і садами. Аналогічні відомості містяться в планах і описах міст Стародавньої Індії та Стародавнього Кітаю. В Стародавній Європі питань будівництва міст приділяли увагу грецькі філософи Платон (в книгах «Політика» і «Закони»), Аристотель (в книзі «Політика») і Гіппократ. У своїх творах вони розглядали організацію ландшафту міста. Найбільш значний внесок в античну теорію містобудування, зокрема в розробку питань ландшафтної архітектури, зробив римський архітектор Вітрувій, що жив в I с. до н. е. Багата теоретичними роботами в галузі містобудування і епоха Відродження. Серед них великої уваги заслуговує праця Л. Альберті, в якому він багато говорить про благоустрій міста і систему зелених насаджень. У роботі відомого теоретика того часу француза Ж. де Шамбері висунута принципова схема планування міста, в якій чільне місце займає система зелених насажденій. Питання планування міст, систем розселення в зв’язку з розвитком суспільства розглядалися і в книгах філософів-утопістів. В опублікованій в 1516 р книзі «Утопія» англійського філософа Т. Мора поряд з розробкою питань державного устрою висловлюються думки про найкраще розміщенні міст, їх оптимальні розміри, значення громадського обслуговування. Ті ж ідеї розвиваються і в творі Т. Кампанелли «Місто Сонця», який з’явився в 1623 р. М. Г. Чернишевський в романі «Що робити» говорить про майбутнє міст, передбачаючи в них систему зелених насаджень. Ш. Фур’є представляв місто у вигляді системи трьох концентричних поясів, з яких перший охоплює центр, другий – квартали на околицях, третій – передмістя. Велике значення Фур’є приділяв зеленимнасажденіям. Все поселення він розділив зеленими зонами, обчислив співвідношення забудованих і вільних територій, мінімальну відстань між будинками, ширину обсаджених деревами вулиць. В кінці XIX в. Е. Говард висунув ідею створення міста-саду. У 1898 р вийшла його книга «Завтра», а в 1903 р «Міста-сади майбутнього». Говард уявляв собі місто-сад у вигляді концентричних кіл. У центрі міста-саду, навколо нього – громадські споруди, оточені центральним парком, по периметру широка скляна аркада – Кришталевий палац, в якому розміщені магазини, зимові сади. Всі будинки міста оточені зеленими масивами і садами. На півдорозі між центром і зовнішнім кільцем була задумана велика алея, яка утворює зелений пояс і розділяє місто на внутрішню і зовнішню частини. Уздовж цієї алеї розташовані школи. Саме крайнє коло представляє собою сільськогосподарські поля та розташовані трохи осторонь зони для нешкідливих промислових підприємств. У 20-х роках XX ст. архітектор. Ле Корбюзьє висуває проект сучасного міста на 3 млн. чол. У центральній частині міста розміщуються 60-поверхові хрестоподібні будівлі громадського призначення. Навколо центру розташовуються житлові райони з шестиповерхових будинків. Вся решта території міста – парки і зони відпочинку. Отже, починаючи з найдавніших часів у всіх теоретичних розробках з містобудування зеленим насадженням відводилося чільне місце в комплексі міста. У ряді сучасних теоретичних робіт з містобудування є принципові схеми систем зелених насаджень. Французький містобудівник Є. Енар в 1904 році запропонував дві найбільш ефективні, на його думку, системи зелених насаджень міст: зелених кілець і зелених плям. В обох випадках автор прагнув до рівномірного забезпечення всього міста насадженнями при мінімальних радіусах їх доступності. Німецькі містобудівники Р. Еберштадт, Б. Морінг і Р. Петерсен в 1910 р в проекті планування Берліна розробили клинообразну схему насаджень, по якій зелені клини проникають до центру міста і об’єднуються зовнішнім зеленим поясом. Англійський архітектор Г. Пеплер запропонував комбіновану схему насаджень, в якій зелені клини поєднуються з кільцями. Польські фахівці створили схему насаджень невеликого міста, в якій чотири житлових райони в центральній частині міста і ділянки садибної забудови на периферії доповнені мережею зелених масивів, з’єднаних між собою бульварами. Радіуси обслуговування не перевищують 1,5 км. У теоретичній роботі К. Отто наведена схема зелених насаджень, запропонована в 1959 р проф. Кюном (ФРН). Ця схема передбачає: центральне паркове ядро ​​міста; зелені смуги, що з’єднують між собою житлові райони; зелені центри житлових районів; зелені смуги, що розділяють житловий район на мікрорайони; приміські зелені масиви. В СРСР проф. Н. В. Баранов в схемі планувальної структури міста найближчого майбутнього має зелені насадження у вигляді протяжних масивів, об’єднаних в єдину систему озеленених магістралями. Проф. Ю. К. Кругляков пропонує базувати зелені насадження в основному в районних парках, об’єднаних бульварами. Принципово ця схема близька до схеми Н. В. Баранова. Узагальнення і аналіз теоретичних розробок і досвіду з проектування систем насаджень дозволяють висунути таку принципову модель насаджень великих і середніх міст. За цією моделлю місто включає кілька промислових і житлових районів. Промислові райони відокремлені від житлових спеціальними захисними зонами або (якщо немає необхідності в таких зонах) озеленених магістралями. Житлові райони розділені магістралями, уздовж яких створюються зелені смуги і бульвари, що примикають до кордонів мікрорайонів. У центрах мікрорайонів розташовані мікрорайонні сади, а в житлових районах в межах певного радіусу доступності – районні та дитячі парки. Центральний міський парк, центральний спортивний парк і ботанічний або зоологічний парк, тобто загальноміські зелені масиви, розміщені на березі водойми в центрі міста (по відношенню до житлових районів). Внутрішньоміська система озеленення доповнюється лісопарковим поясом, в якому передбачено спорудження зон масового відпочинку, санаторіїв, будинків відпочинку.
Розміщення зелених насаджень в містах.
Розміщення в плані міста різних категорій насаджень знаходиться в прямій залежності від їх функції: для створення умов відпочинку міського населення, для захисту міста від сильних вітрів або захисту житлових районів від відходів промислових підприємств, для поліпшення мікрокліматичних умов, для прикраси міських вулиць, площ і кварталов.Насажденія спеціального призначення всередині і поза містом розміщують в залежності від їх цільового призначення та місцевих умов: захисні зони – між промисловими підприємствами і житловими районами, вітрозахисні зони – з боку панівних вітрів, водоохоронні – навколо водойм, грунтозахисні – на схилах, що піддаються розмивам і обвалам. Наприклад, розміщення вітрозахисних насаджень при промислових підприємствах цілком визначається їх призначенням і залежить від місцевих природних умов. Насадження загального користування всередині міста повинні бути розміщені рівномірно по окремим районам, пропорційно щільності населення в кожному з них, на відстані від житла, що дозволяє всьому населенню користуватися ними при мінімальній витраті часу на пересування до цих насаджень. Ці положення не відносяться до зон масового відпочинку, заповідників, національних парків, ботанічних садів і етнографічних парків. Всі ці об’єкти входять до числа насаджень загального користування, але їх розміщення визначається природними умовами, існуючими спорудами, транспортними зв’язками з містом і ін. Для рівномірної забезпеченості міста насадженнями недостатньо створити приблизно рівні за площею зелені масиви з певними інтервалами, так як різні райони міста мають далеко не однакову щільність населення, а площа насаджень повинна бути прямо пропорційна кількості населення в даному районі. Крім того, в деяких районах міста зазвичай зосереджені великі установи, промислові підприємства, вокзали, великі магазини і т. д. У зв’язку з цим в таких районах накопичується велика кількість людей, що значно перевищує число постійних жителів. У великих містах, обласних центрах, а також в курортних містах при розрахунку потреби в насадженнях загального користування враховують приїжджих. Оптимальні відстані від житла до різних категорій міських насаджень залежать від призначення тієї чи іншої категорії насаджень. Загальноміський парк культури і відпочинку жителі міста відвідують періодично, а сквером, садом, бульваром користуються щодня. Тому, встановлюючи оптимальну доступність для різних категорій насаджень, враховують час, який витрачається на дорогу при пересуванні пішки і на транспорті. Часто рослинність на певній ділянці одночасно використовується в різних цілях. Однак в залежності від місцевих умов одне з цільових призначень насаджень майже завжди основне, а решта – додаткові. Наприклад, основне цільове призначення одного скверу – створення умов для відпочинку, а додаткове – архітектурне; основне призначення іншого скверу – архітектурне, а додаткове – організація руху транспорту. Підрозділом функцій різних категорій насаджень на основні та додаткові можна вплинути на вибір місця для того чи іншого об’єкта. Знаючи, що головне призначення парку культури і відпочинку полягає в створенні належних умов для відпочинку, занять фізкультурою, підбирають ділянку, що відповідає цим вимогам за природними умовами та планувальній характеристиці. При виборі місця для спортивного парку звертають увагу на розміри ділянки, що відповідають потребам міста або району; можливість будівництва спортивних споруд в умовах даного рельєфу і грунту; наявність зручних транспортних зв’язків; віддаленість ділянки від житлових районів. Ботанічні сади і парки розміщують в місцях, які відповідають таким вимогам: наявність сприятливих грунтів, різноманітного рельєфу, водойм; достатня віддаленість території від промислових підприємств, що викидають в повітря шкідливі для рослинності гази; розміри ділянки, що забезпечують розташування колекцій рослин згідно наукової схеми експозиціі.Зоологічні парки і сади закладають на ділянці з водоймою і різноманітним рельєфом, придатним для будівництва капітальних споруд (за показниками рельєфу і грунту), приєднання мереж водопостачання, каналізації і теплофікації до міських мереж. Розміри ділянки повинні забезпечити розміщення тварин згідно з прийнятою системою експозиції. Під дитячі парки відводять ділянки серед житлових районів в межах встановленого нормами радіусу, в стороні від основних магістралей. Площа їх повинна відповідати потребам району при наявності рослинності і можливості її використання. Сади розміщують в житлових районах, найбільш віддалених від парків, в межах встановленого нормами радіусу доступності; на ділянках, відповідних за розмірами існуючих норм, при наявності рослинності і можливості її використання. Сквери бувають на площах, вулицях і перед громадськими будівлями; бульвари – на вулицях шириною не менше 40 м, в першу чергу широтного напрямку. Лісопарки та зони масового відпочинку організують на територіях з особливо сприятливими природними умовами (рослинність хорошої якості, наявність водойм, пересічений рельєф), при можливості організації транспортних зв’язків з містом. Під зони масового відпочинку відводять території з водоймою, придатною для занять водним спортом і купанням; насадженнями хорошої якості і великих розмірів; зручними транспортними зв’язками з містом. Міські насадження всіх категорій розміщують з максимальним використанням існуючої рослинності і водойм так, щоб вийшла єдина система, в якій зелені масиви всередині міста були б пов’язані між собою і з зовнішнім зеленим поясом озеленених магістралямі.
Система озеленення міста.
Система зелених насаджень міста – це взаємопов’язане, рівномірне розміщення міських насаджень, яке визначається сформованою системою подальшого розвитку, що передбачає зв’язок із заміськими насадженнями..Збереження в місті ділянки природного ландшафту, хоча б у вигляді невеликого включення в урбанізоване середовище, зазвичай створює неповторну своєрідність міста і запам’ятовується іноді більше, ніж містобудівні ансамблі. Сучасна теорія містобудування містить поняття про систему озеленених територій, які, пронизуючи місто, мають основне призначення – оздоровлення міського середовища. Саме відповідно до цього призначення приймається як оптимальна структура «зелених клинів», які об’єднують озеленені території, необхідні для відпочинку. У даному разі озеленені території, в тому числі зелені клини грають роль захисних зон, які огороджують певні частини міста від впливу суперурбанізаціі. Генеральний план реконструкції міста повинен передбачати подальший розвиток системи озеленення. Можна створити «зелені діаметри». Можна спроектуваьти також організацію зелених смуг по радіальних напрямках на основі об’єднання лісопарків з існуючими та новими бульварами, скверами і садами. Приміську зону, включаючи лісопарковий захисний пояс, передбачити використовувати для короткочасного і тривалого відпочинку населенія. Другім аналогічним за силою впливу типом природного ландшафту є долина річки , іноді і її приток. Також характерним прикладом міської системи озеленення може служити місто Алма-Ати в Казахстані , для якого важливим фактором є облік вітрового режиму для провітрювання міста. У зв’язку з цим доцільно збереження незабудованими долини річок, за якими спускаються прохолодні нічні бризи.. Наявність озеленених «розривів», що розчленовують міську забудову, – необхідна умова формування повноцінного життєвого середовища людини. Відкриті простори в межах міста повинні використовуватися тільки для організації відпочинку населення міста. Щоб система озеленених просторів в місті була зручною для використання населенням і разом з тим економічною, необхідно дотримуватися таких умов: правильно встановлювати розміри відкритих просторів; вибирати найбільш доцільну форму плану кожного саду, парку та інш.. відповідно до конкретних планувальних умов даного району; компонувати ландшафтний об’єкт таким чином, щоб усередині створювалося враження «відриву» від міста; проектувати таку кількість садів і парків і так розміщувати їх на території міста, щоб площа озеленення була достатньою; створювати безперервність системи озеленення, об’єднуючи зелені масиви бульварами з житловими районами і мікрорайонами; організовувати значну частину внутрішньоквартального озеленення як прибудинкових садів індивідуального користування. .
Роль зелених насаджень в охороні навколишнього середовища
В містах створюється специфічна і багато в чому несприятлива для життєдіяльності людини екологічна обстановка. Повітряний басейн міста постійно забруднюється відходами промислового виробництва, вихлопними газами автомашин і пилом. Якщо порівняти міське повітря з повітряною атмосферою приміської зони, то в ньому міститься значно менше кисню, є підвищена кількість бактерій і мікробов. Ступінь атмосферних забруднень залежить від наступних природних факторів: напрямку і швидкості вітру, температури і вологості повітря, рельєфу місцевості і характеру рослинності. у великих промислових містах в безвітряну погоду нерідко утворюється так званий зміг, або густий туман, що містить високу концентрацію промислових викидів. Смог нерідко викликає у людей серйозні захворювання..Тверді частинки пилу, перебуваючи в підвішеному стані і вступаючи у взаємодію з водними парами, також насичують атмосферу, є сполуками, що шкідливо діють на дихальні органи людини. Сильна запиленість повітря знижує освітленість земної поверхні і тим самим зменшує кількість корисних для людини ультрафіолетових променів солнца. Температурний режим в місті та вологість міського повітря схильні до більш сильних коливань, ніж на позаміських територіях. Це нерідко створює для міського населення дискомфортні умови, особливо в спекотні або холодні дні. Серйозним негативним фактором для життєдіяльності людини в міських умовах є міський шум. Часто рівень міського шуму значно перевищує допустимі норми, що несприятливо позначається на здоров’ї людей. За останній час рівень шуму у великих містах сильно зріс, причому процес зростання шуму триває. Одна з найважливіших містобудівних завдань нашого часу полягає в тому, щоб при збереженні швидкісних індустріальних методів будівництва подолати цю монотонність і нудність, домігшись виразного архітектурного вигляду сучасного міста. Гармонічний розвиток людини неможливий без тісного зв’язку з природою. Спілкування з природою служить потужним засобом виховання прекрасного, пізнання закономірності життя. Спілкування з природою в значній мірі знижує ці навантаження, даючи розрядку людському організму. Негативий вплив на людину ряду несприятливих факторів міського життя значно знижується вмілим розміщенням в місті зелених насаджень.
Зелені насадження в боротьбі з запиленістю і загазованістю міського повітря.
Зелені насадження мають важливе значення в очищенні міського повітря від пилу і газів. Пил осідає на листках, гілках і стовбурах дерев і чагарників, а потім змивається атмосферними опадами на землю. Поширення або рух пилу стримується також газонами, які затримують поступальний рух пилу, що переганяється вітром з різних місць. Серед зелених насаджень в весняно-літній період повітря містить на 42, а в зимовий період на 37% менше пилу, ніж на відкритих місцях.В глибині лісового масиву на відстані 250 м від узлісся вміст пилу в повітрі скорочується більш ніж в 2,5 рази. Пилозатримуючі властивості різних порід дерев і чагарників неоднакові. Найкраще затримують пил шорстке листя в’яза і листя бузку, покриті ворсинками. Листя в’яза затримує пил приблизно в 5 разів більше, ніж листя тополі; листя бузку в 3 рази більше тополі і т. д. Зелені насадження значно зменшують шкідливу концентрацію газів, що знаходяться в повітрі. Так, концентрація окислів азоту, що викидаються промисловими підприємствами, знижувалася на відстані 1 км від місця викиду до 0,7 м / м3 повітря, а при наявності зелених насаджень до 0,13 м / м3 повітря. Шкідливі гази в процесі транспіраціі поглинаються рослинами, а тверді частинки аерозолів осідають на листках, стовбурах і гілках растеній. Треба відзначити, що газозахисна роль зелених насаджень багато в чому залежить від ступеня димостійкості самих порід. Крім того, зелені насадження в облистненому стані знижують вміст газів в повітрі.
Фітонцидна дія зелених насаджень
Деякі властивості летких і нелетких речовин, що виділяються рослинами, були вивчені вченими. З’ясувалося, що ці речовини, названі «фітонцидами», вбивають шкідливі для людини хвороботворні бактерії або гальмують їх розвиток. Так, фітонциди кори ялиці вбивають бактерії дифтериту; листя тополі вбиває дизентерійну палочку. Особливо багато фітонцидів виділяють хвойні породи. 1 га ялівцю виділяє за добу 30 кг летючих речовин. Багато летючих речовин виділяють сосна і ялина. У повітрі парків міститься в 200 разів менше бактерій, ніж в повітрі вулиць.
Поглинання зеленими насадженнями вуглекислоти і виділення кисню
Зелені насадження поглинають з повітря вуглекислий газ і збагачують повітря киснем. За 1 год 1 га зелених насаджень поглинає 8 л вуглекислоти. 1 га лісу виділяє в повітря кисень у кількості, достатній для підтримки життєдіяльності 30 чол.
Зелені насадження – теплорегулюючий фактор в місті
Зеление насадження суттєво впливають на температуру повітря в місті. Це особливо помітно в жарку погоду, коли температура повітря значно нижче серед зелених насаджень, ніж на відкритих місцях. Це пояснюється тим, що листя мають велику відбивну здатність, більшу ніж інші види покриттів. Пропускаючи значну частину променистої енергії, листя дерев і чагарників мають певну прозорість. Крім того, рослини випаровують велику кількість вологи, підвищуючи вологість повітря. .Л. Б. Лунц систематизував дані по прозорості, поглинанню та відбиттю сонячної енергії (% до загальної кількості енергії, що поглинається) по ряду деревних чагарникових порід. Найбільшою ефективністю відрізняються рослини з великими листками, які значну частину енергії відбивають, не поглинаючи її, і, таким чином, сприяють зниженню кількості сонячної радіації.
Вплив зелених насаджень на утворення вітрів
Зелені насадження сприяють утворенню повітряних течій. У спекотні дні нагріте повітря міської забудови піднімається вгору, а на його місце надходить більш холодне повітря з територій зелених насаджень. Ці повітряні течії найчастіше бувають на околиці міста. У прохолодні дні повітряні течії не виникають. Глибина проникнення повітряних течій в міську забудову залежить від її характеру. При щільній периметральній забудові повітряні течії швидко слабшають, а при вільній – повітряні течії проникають в глиб міста значно далі.
Вплив зелених насаджень на вологість повітря
Важливим фактором, що впливає на тепловий режим в місті, є вологість повітря. Поверхня листя дерев і чагарників більш ніж в 20 разів більша за площу, яку займає проекція крони. Нагріваючись, рослини випаровують в повітрі велику кількість вологи. Якщо прийняти відносну вологість на вулиці, що дорівнює 100%, то в житловому озелененому кварталі вологість буде 116, на бульварі – 205, в парку – 204%.
Вітрозахисна роль зелених насаджень
В практиці проектування зелених насаджень виникає необхідність захисту міської забудови від несприятливих вітрів. В цьому випадку поперек основного вітрового потоку влаштовують захисні смуги зелених насаджень. Захисна роль цих смуг визначається їх конструкцією і розташуванням, а також типом забудови. Вітрозахисні властивості проявляють зелені насадження вже порівняно невеликої висоти і ажурної конструкції. Ступінь ажурности повинна бути не менше 30-40% .Механізм вітрозахисної полягає в тому, що частина повітряного потоку, що йде поверх насаджень, зустрічається з повітряним потоком, що проходить крізь захисну смугу. При зустрічі повітряні потоки взаємно гасятся. Посадка зелених насаджень щільної конструкції не виправдовує вітрозахисних функцій, так як сприяє посиленню турбулентності повітряного потоку в зоні застройкі.Допускается пристрій невеликих розривів для проїзду і проходу, які практично не знижують вітрозахисних властивостей зелених насажденій.Вліяніе зелених насаджень на , боротьбу з шумомЗеление насадження, розташовувані між джерелами шуму (транспортні магістралі, залізниці і т. д.) і житловими будинками, знижують рівень шуму на 5-10%. Однак при неправильній посадці зелених насаджень по відношенню до джерела шуму виходить протилежний результат. Наприклад, при посадці дерев з щільною кроною по осі вулиці з пожвавленим транспортним рухом зелені насадження будуть грати роль екрану, що відображає звукові хвилі у напрямку до житлових будинків. .
Декоративно-планувальне значення зелених насаджень в сучасному місті.
Декоративно-планувальна роль зелених насаджень виключно велика. Яскраві забарвлення квітів, смарагдова зелень газонів, поєднання різних тонів і відтінків зеленого кольору листя, різноманітні крони дерев і чагарників оживляють місто, збагачують архітектурний ансамбль, доставляють людям естетичну насолоду. Вміло розташовані зелені насадження ліквідують монотонність міської забудови, що виникає в результаті застосування типових проектов. Поєднання зелених насаджень з міською забудовою особливо ефективно, коли зелені насадження підкреслюють композицію і декорують нецікаві поверхні і споруди.
Роль зелених насаджень в організації відпочинку міського населення
Останнім часом значно загострилася проблема організації відпочинку міського населення, в вирішенні якої значна роль належить зеленим насадженням. Зелене забарвлення листя, їх тихий шелест, наявність в повітрі фітонцидів, підвищений вміст в повітрі кисню сприятливо фізіологічно діють на нервову систему людини, зміцнюють здоров’я людини і покращують його працездатність. Схематично організацію відпочинку міського населення можна уявити собі таким чином. Система внутрішньоквартального відпочинку розраховується безпосередньо на жителів кварталу, групи житлових будинків мікрорайону і включає в себе мережу майданчиків відпочинку та дитячих спортивних майданчиків, створених серед внутрішньо квартальних насаджень. При організації цієї системи враховується потреба кожної вікової групи населення. Для дітей ясельного та дошкільного віку будуються спеціальні дитячі майданчики з відповідним обладнанням. Дитячі майданчики молодших школярів за своїм обладнанню наближаються до спортивних майданчиків. Для юнаків споруджується мережа спортивних майданчиків. Для людей старшого віку організовуються майданчики відпочинку. Система відпочинку серед міських зелених насаджень загального користування розраховується на жителів району або міста. Вона передбачає поєднання короткочасного відпочинку в скверах і бульварах з більш тривалим відпочинком в садах і парках. Найбільш повно організовується відпочинок в парках, де спеціально виділяються зони для тихого і активного відпочинку. При проектуванні окремих об’єктів озеленення загального користування необхідно враховувати наявність культурно-історичних пам’яток, ландшафтну цінність об’єкта озеленення і місце його розташування в системі міста. Система відпочинку на озеленених приміських територіях розраховується на організацію відпочинку жителів міста і приміської зони та передбачає використання для цих цілей великих зелених масивів (лісів і парків) .Рекомендовано включати в зону заміського відпочинку зелені насадження, розташовані на відстані, що не перевищує 1,0-1 , 5 ч їзди транспортом до місця призначення.
Соціальні основи озеленення міст.
Значну роль відіграють зелені насадження в архітектурі міста. Вони служать прекрасним засобом збагачення, а нерідко і формування ландшафту міста і займають провідне місце у вирішенні архітектури парків і садів. Рослинність володіє великою різноманітністю форм, кольору і фактури. Кулясті, пірамідальні, плакучі і багато інших форм дерев і чагарників, багата палітра забарвлення листя, квітів і стовбурів з шорсткою, гладкою, блискучою або матовою їх фактурою – всі ці декоративні властивості рослин відкривають широкі можливості для використання насаджень як одного із засобів вирішення ландшафтної архітектури міста. Ландшафтна архітектура – своєрідна галузь архітектурної творчості. У досвідчених руках архітектора насадження є містобудівним матеріалом, який дозволяє зробити сучасне місто затишним, менш прямолінійним і жорстким, більш ошатним, з виразними ансамблями, різноманітним і чітковираженим силуетом, де житлові і громадські будівлі гармонійно поєднуються з відкритими просторами парків, садів, скверів, бульварів та інших видів озеленених ділянок, що утворюють у своїй сукупності систему зелених насаджень міста. Створення насаджень – це не тільки засіб поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя в окремих населених пунктах, а й один з основних методів корінного перетворення природних умов цілих районів. Основним елементом озеленення міст є великі паркові масиви.
Новим елементом в системі зелених насаджень міста є озеленення промислове підприємство. Завод повинен бути заводом-садом.
Норма озеленення – це площа насаджень в м2, яка припадає на 1 жителя; приймається в залежності від кліматичних умов, розміру міста. При проектуванні будь-якого міста користуються нормами озеленення, які диференціюють залежно від розміру міста і кліматичних умов. На основі аналізу фактичного стану і проектних матеріалів по конкретних об’єктах, а також з урахуванням БНіП з проектування різних міських територій (житлових мікрорайонів, дитячих і культурно-просвітніх установ, промислових підприємств, міських вулиць і т. д.) розроблені диференційовані за типами міст нормативні показники по всіх категоріях насаджень.Так, норма насаджень в житлових кварталах і мікрорайонах може змінюватися в залежності від питомої ваги забудови різної поверховості. Площа насаджень на територіях промислових підприємств і санітарно-захисних зон буде змінюватися в залежності від розмірів територій фабрик і заводів, розміщених в даному місті, а також від їх профілю.

В. Клинчук
О. Майстренко