Виникнення ісламу – історія і поширення

Іслам став другою за популярністю релігією світу, хоча і наймолодшою. Саме з цього моменту починається посилення і піднесення арабського світу, об’єднаного спільною релігією і спільною метою.

Історія виникнення ісламу

Місцем виникнення ісламу є західна частина Аравійського півострова, а датою прийнято вважати 7 століття нашої ери. З давніх-давен цю місцевість населяли кочові племена арабів. Саме тут і з’явився пророк Мухаммед, життя якого і до цього дня залишається загадковою і обросла безліччю легенд.

Вважається, що Мухаммед народився в місті Мекка і в молоді роки був пастухом. У 610 році у віці 40 років він оголосив себе пророком і почав проповіді в рідному місті. Так сталося виникнення ісламу – нової монотеїстичної релігії. Мухаммед закликав вірити в єдиного бога – Аллаха, закликаючи всі споріднені народи прийняти цю віру. Але влада сприйняла його вороже і тоді пророк зі своїми учнями втік з Мекки в Медіну, де створив мусульманську громаду і на протязі 8 років вів боротьбу проти Мекки.

До 630 році Мекка була захоплена і оголошена центром ісламу, який набув поширення по всьому Аравійського півострову.

Після смерті Мухаммеда на території Аравійського півострова утворилося молоде теократичну державу, де в руках правителя була зосереджена світська і духовна влада – Арабський халіфат. Першим правителем нової країни був халіф Абу Бакр.

Причини популярності і історичне значення ісламу

Головною священною книгою для всіх мусульман є Коран. У ньому описані правила життя кожного правовірного мусульманина, за суворе дотримання яких він буде нагороджений перебуванням в раю. Якщо ж мусульманин не послухається їх або не вірить в Аллаха, то його чекають пекельні муки. Раю і Аду в Корані приділено багато сторінок, на яких описується задоволення всіх людських потреб в загробному житті. Коран закликає поширювати іслам на якомога більшу територію, що згодом підтверджувалося епохою арабських завоювань.

Принадність ісламу полягала в тому, що до віруючому не висувалося серйозні вимоги в роботі над собою, а включало в себе лише прості обряди і дотримання правил.

Поширення ісламу

Пік могутності Арабського Халіфату, метою якого було поширити іслам по всій землі, припав з 632 по 655 роки. За цей час араби підкорили і звернули в іслам жителів наступних територій: Аравійського півострова, Близького Сходу, Середньої Азії, Малої Азії, Кавказу, Єгипту, Північної Африки, Криту і Кіпру.

У 661 році до влади в Арабський халіфат прийшла династія Омейядів. Столиця була перенесена в Дамаск, але завойовницькі походи продовжені. Спочатку мусульмани захопили частину Сицилії, а потім вторглися і підкорили Іспанію і збиралися рушити далі на північ. Лише в битві при Пуатьє в 732 році французам під командуванням Карла Мартелла вдалося зупинити просування арабів в Європу.

У 750 році династія Омейядів перервалася і до влади прийшли Аббасіди. Стався розпад величезної держави на два незалежних халіфату – Кордовский (розташовувався в Європі) і Аббасидський (успадкував інші території).

Що ми дізналися?

Говорячи коротко про час поширення ісламу, то воно відбулося дуже вдало. В Європі молоді держави ще тільки проходили шлях становлення, а навколишні арабів землі не могли протистояти організованій і великої армії, що зібралася під зеленим прапором пророка. Саме тому іслам так швидко поширився на величезні території і отримав велике число віруючих за рахунок прийняття нової віри підкорених народів.

Іслам

Іслам є другою (після християнства) за кількістю послідовників світовою монотеїстичною релігією, на якій ґрунтується культура численних народів Сходу. Його сповідують до 1 млрд. осіб більш ніж у 120 країнах світу. У 28 країнах іслам визнано державною релігією – таких як Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Пакистан тощо. Значна кількість мусульман живе в окремих країнах Європи.

Іслам – наймолодша зі світових релігій; зелений прапор є символом молодості та вічності цієї релігії. Іслам виник на початку VII ст. н.е. на Аравійському півострові, який населяли арабські племена. Він формувався на ґрунті родоплемінного культу найвпливовішого племені Західної Аравії – курайшитів, релігійний та адміністративний центр якого був у Мецці, племінним богом яких був Аллах (араб. аль-Іллах). Остаточно ж іслам як релігія з розвиненою міфологією, канонічними текстами, ритуалами сформувався вже за межами Аравії: в Ірані, Сирії, Єгипті, тобто в країнах, що мали до часів Середньовіччя багату культурну спадщину.

У цілому соціокультурна та політична ситуація того часу створювала всі умови для формування монотеїзму: в Аравії з роздрібнених племінних союзів, переважно кочівників-скотарів, почала формуватись певна етнічна спільність, розповсюджувалась єдина арабська мова. Арабські племена постійно змушені були відстоювати свої економічні, торгові інтереси, і монотеїстичний іслам виявився ідеальною релігійно-політичною основою для централізованої держави.

На формування ісламу великий вплив мали християнство та іудаїзму. Власне Аллаха мусульмани вважають тим же богом, якому моляться іудеї та християни, але вважають, що ті хибно трактують як сам образ бога, так і його настанови.

Процес формування ісламу пов’язаний із діяльністю реальної історичної особи – пророка Мухаммеда бен Абд Аллаха (570-632), з роду хашим племені курайш. У 616 році Мухаммед, будучи впевненим, що він є Божий обранець, виступив із проповіддю нової монотеїстичної релігії серед мешканців Мекки, яку назвав ісламом (у перекладі з арабської – покірність, тобто покірність волі Аллаха).

Мухаммед проголошував велич одноосібного та єдиного бога Аллаха, відкидав багатобожжя, що було тоді розповсюджене, попереджав про майбутнє воскресіння з мертвих, про День Суду та кару у пеклі всіх тих, хто не увірує в Аллаха. У його проповідях звучали також вимоги соціальної справедливості, заклики до братерства віруючих, добровільної допомоги бідним; засуджувалося лихварство, підкреслювалася необхідність дотримуватися простих норм моральності.

У 622 р. Мухаммед та група його прихильників змушена була покинути Мекку і переселитися до Ясрібу, яке пізніше перейменували на Медина (місто пророка). З цієї події (араб. хіджра -переселення), що сталася 622 р., починається мусульманське літочислення за місячним календарем. У Медині Мухаммед стає духовним та політичним лідером общини (умми), яка органічно поєднувала риси релігійної та політичної спільноти. Тут будується перша мечеть, установлюються засади релігійного вчення та мусульманського ритуалу, правила життя общини. Саме звідси починається розповсюдження ісламу на арабські племена півострова (а також і гоніння на тих, хто не приймав іслам, зокрема іудеїв), саме тут формується перше мусульманське військо, яке близько 630 р. здобуває Мекку, розпочинається формування мусульманської феодально-теократичної держави – Арабського халіфату, першим релігійним і політичним керівником якої був Мухаммед. У 632 р. пророк помер та був похований у Медині.

Після смерті Мухаммада територія впливу мусульманської общини, що перетворилась у державу – халіфат – дуже швидко розширюється. Уже у VII-VIII століттях скориставшись слабкістю Візантії та Персії, араби підкорили країни Середнього та Близького Сходу, частину Індії, Середню Азію. Вже за 30 років існування халіфат охопив територію сучасного Ірану, Іраку, Сирії, Єгипту та Лівії, а пізніше він поширився на Схід до Аму-Дар’ї та Інду, і на Захід – до Атлантичного океану та Піренеїв. У більшості країн Середземномор’я іслам витіснив християнство (Північна Африка, Єгипет, Сирія, Мала Азія), те ж саме частково сталося на Кавказі, на Балканах.

Після розпаду Халіфату роль поширювача ісламу взяли на себе монгольські кочівники (ХIII-ХП ст.), потім утворилася Османська імперія (XV-XVI століття), яка наприкінці Середньовіччя та на початку Нового часу (до XVIII ст.) була серйозним суперником європейських держав. Колоніальна експансія Заходу у XVIII-XIX ст. ще більше посилила роль ісламу в духовно-політичному житті народів Сходу.

Іслам не є єдиним. Більшість сучасних мусульман належать до сунітів (майже 90% ісламського світу) і шиїтів. Суніти, спираючись на Коран і Суну, виходили з концепції ісламської державності, згідно з якою майбутній халіф може одержати державну владу на підставі договору між визнаними представниками релігійної громади і претендентами на владу. Халіф має бути муджтахідом, тобто мати репутацію та звання богослова й правознавця вищого рангу; мудрим; фізично здоровим; піклуватися про благо підлеглих і походити з племені курайшитів. Шиїти (від араб. “аш-шиа” – прихильники, партія) вважають, що влада має божественну природу, а отже, може наслідуватися тільки нащадками Мухаммеда. Шиїти вважають, що главою мусульман може стати лише кровний родич Мухаммеда, оскільки лише на нього може перейти божественна благодать, якою був наділений засновник ісламу.

Оригінальною і вільнодумною течією в ісламі – суфізм, який виник у ІХ столітті і являє собою синтез вчення Мухаммеда з елементами грецької, індійської та християнської філософії. Носіями його виступають дервіши, які ведуть чернецький спосіб життя і вважають за необхідне відмову від багатства, щоб врятувати душу. Недарма назва цього напрямку походить від арабського суф – у перекладі – вовна, тому що з грубої шерсті виготовлявся аскетичний одяг суфіїв. Крім того, дервіши культивують стан трансу та екстазу, який дає змогу злитися з божеством, вважаючи, що тільки повна самовіддача Аллаху дає спокій та щастя.