Уславлення людського розуму, вірності, винахідливості й допитливості в образі Одіссея – Давня Греція – ЗОЛОТІ СТОРІНКИ ДАЛЕКИХ ЕПОХ

Усі уроки зарубіжної літератури 10 клас I семестр – Профільний рівень + рівень стандарту – 2018

Мета — формувати компетентності: предметні (уміння характеризувати образи героїв літературного твору; навички аналітико-дослідницької роботи з текстом; культуру мовлення; мислення; естетичний смак); ключові (уміння вчитися: прагнення нових знань; здатність критично осмислювати інформацію; комунікативну: навички ефективної роботи в групі; толерантне ставлення до думок та почуттів оточуючих; інформаційну: навички визначення ролі деталі в тексті, ефективної роботи з книгою; загальнокультурну: читацькі інтереси; світогляд).

Тип уроку: урок опанування нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.

Основні терміни й поняття: епічна поема, поетичний епітет.

Обладнання: портрет Номера, текст “одіссеї”, ілюстрації до неї.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Перевірка домашнього завдання

(Учні стисло переказують прочитані фрагменти поеми Гомера “Одіссей”.)

· Визначте основні відмінності між поемами Гомера “Іліада” й “Одіссея”. (Головну увагу в “Іліаді” приділено описам боїв, зброї, військової доблесті; в “Одіссеї” змальовано події мирного життя.)

· Що об’єднує ці дві поеми, крім імені автора? (Троянська війна, Одіссей.)

· Назвіть ім’я головного героя “Іліади”. чи є він також головним героєм “Одіссеї”? (Головним героєм поеми “Іліада” вважають Ахілла; Одіссея, який є головним героєм однойменної поеми, в “Іліаді” тільки згадано поміж решти славетних воїнів, однак саме завдяки його винахідливості Трою було зруйновано.)

· Чи побудовані ці дві поеми на міфах троянського циклу? (“Іліада” не описує всіх подій Троянської війни — тільки 51 день до падіння Трої; також у поемі не йдеться ані про причини, ані про перебіг усієї війни. В “Одіссеї” розказано про повернення Одіссея на батьківщину після закінчення Троянської війни, яке тривало 10 років і супроводжувалося надзвичайними пригодами.)

· Скільки років Одіссея не було вдома? (20: 10 років Троянської війни й 10 — шлях додому.)

· Який проміжок часу охоплює дія в поемі “Одіссея”? (40 днів.)

ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. За давніх часів Гомера змальовували не тільки як сліпого мандрівного співця, який мав дар провидця та знав усе про минуле й майбутнє,— давні греки шанували Гомера, тільки його називали поетом і вживали щодо нього епітет божественний. Платон уважав, що Гомер “виховав усю Елладу”, а гомерівські герої — Ахілл, Гектор, Одіссей, Пенелопа, Андромаха — сталиулюбленцями не лише давніх греків, а й наступних поколінь. Скульптурами гомерівських героїв прикрашали античні храми, сцени з поем зображали на античних вазах, зброї. Для античного світу гомерівський епос був книгою книг так само, як згодом для християнського світу — Біблія. “Іліада” й “Одіссея” слугували шкільними підручниками і в Давній Греції, і в Римі. Герої Гомерабули взірцями для виховання дітей, а поеми правили за кодекс моралі античного світу. Усе це —могутній поштовх для того, щоб докладніше познайомитися з “Одіссеєю” та її головним героєм.

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

Епічна поема — один із різновидів поеми, у якій порушено важливі проблеми минулого, сучасного й майбутнього. Поема розгортається на основі певних подій, має сюжет та чітко виражені характери.

Постійний епітет — зазвичай у фольклорі це стале образне означення предмета чи явища, наприклад кривава зрада, сира земля, хитромудрий Одіссей, шоломосяйний Гектор.

2. Аналіз образу героя літературного твору

· Що вам відомо про походження та соціальний статус Одіссея? (Цар Ітаки. Його батько — хитрий Сізіф (Лаерт), його дід — Автолік, прадід — бог Гермес (покровитель вправних і спритних); його багатство — отари. Він має дружину Пенелопу та сина Телемаха.)

· Розкажіть про ділові якості героя. (Він є досвідченим воїном, “градоборцем” (начебто саме він вигадав троянського коня), один із ахейських ватажків.)

· Що відомо про його фізичний стан та зовнішність? (Одіссей є звичайною людиною, але він фізично сильний і витривалий.)

· Якими рисами наділив автор свого героя? (Одіссей — уособлення мудрості; він неабиякий оратор, талант дипломата поєднано в ньому із силою, мужністю, спритністю, вправністю в бою. Одіссей приваблює відданістю батьківщині: де б він не був, якими б принадами його не спокушали, він прагне повернутися на свою маленьку Ітаку. Гідне поваги й Одіссеєве кохання до Пенелопи: навіть прекрасна німфа Каліпсо не змогла примусити його забути дружину. Одіссей напрочуд вигадливий, про що свідчать його втеча від кіклопа Поліфема, боротьба з Кіркеєю, перемога над Скіллою та Харібдою.)

· Автор оспівує тільки силу й героїзм Одіссея? (Гомер також зазначає, що Одіссей усе вміє зробити власноруч, не цурається будь-якої праці. Одіссей постає героєм і людиною, відданим батьком і чоловіком, полум’яним патріотом своєї батьківщини.)

· Чи можна вважати Одіссея ідеальною людиною? (Подеколи герой виявляє марнославство, підступність до ворогів, глузливість, жорстокість, хитрість, нерозважливість (пригадаймо відплиття від острова кіклопів), не завжди дослухається до порад своїх супутників.)

· Як ставляться до героя інші персонажі поеми? (Одіссея поважають; він завжди вірить у себе, тому навіть у найтяжчі моменти знаходить сили, щоб рухатися далі; намагається протистояти стихії; опікується своєю командою (завдяки кмітливості перемагає Поліфема та звільняє товаришів); вистоявши в сутичці з чарівницею Кіркою (Кіркеєю), не поспішає скористатися гостинністю, вимагаючи насамперед звільнення супутників від чарів. Відважний мореплавець, зухвалий шукач пригод, розумний лідер, Одіссей ще й виважений господар, що дбає про свій зиск.)

3. Інтерактивний прийом “Ґронування” (запис до зошитів)

· За принципом ґронування складіть схему до образу Одіссея.

Примітка. Пропонований різновид роботи спонукає учнів міркувати й відверто висловлюватися, стимулює до пошуку зв’язків між окремими поняттями. Для роботи обирають слово-тему (опорне слово, поняття, термін та ін.), до якого добирають слова за асоціаціями, створюючи однорівневі (від першого слова) та багаторівневі (кожне слово наступного рівня стає опорним) ґрона. Багаторівневе ґроно, засноване на принципі гіперзв’язків, стає розгорненою опорною схемою за обраною темою. Ґронування допомагає за нетривалий час пригадати багато інформації та систематизувати її.

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗДОБУТИХ ЗНАНЬ

· Доведіть, що Одіссей — утілення ідеалу давніх греків. (Мудрість Одіссея, його дипломатичний талант, який, щоправда, часом нагадує крутійство, доповнено мужністю, фізичною силою, спритністю, вправністю в бою, силою волі, стійкістю й витримкою. Він діє помірковано й обережно, не зізнаючись навіть найближчим, коли готує розправу над женихами Пенелопи. Усі 10 років поневірянь Одіссей залишався патріотом своєї батьківщини. Саме такі риси особистості цінували давні греки.)

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ

Інтерактивний прийом “Запитання авторові”

· Про що б ви запитали Гомера, якби мали нагоду поговорити з ним?

Для всіх: дочитати обрані фрагменти поеми Гомера “Одіссея”.

Випереджальне (групове; 5 домашніх груп): підготувати повідомлення (4 групи — про відповідні елементи поеми: 1-ша — міфологічні, 2-га — казкові, 3-тя — епічні та пригодницькі, 4-та — побутові; 5-та група — про образи Пенелопи й Телемаха).

ГОМЕРОВА ПОЕМА «ОДІССЕЯ»

Епічна поема «Одіссея» пов’язана з троянським циклом давньогрецьких міфів. Вона не є прямим продовженням Гомерової «Іліади», але в ній ідеться про події, що відбулися після закінчення Троянської війни. Головний герой поеми — учасник облоги Трої цар Ітаки Одіссей, який уже десять років не може повернутися додому.

Серед дійових осіб поеми «Одіссея» присутні й інші персонажі «Іліади», наприклад, спартанський цар Менелай та його дружина Єлена. Саме її викрадення Парісом та Енеєм стало причиною кривавого десятирічного конфлікту між ахейцями і троянцями. Також в «Одіссеї» розповідається про всі ключові події Троянської війни, які відбулися після описаного в «Іліаді» — наприклад, про смерть Ахілла і багатьох інших славних героїв, а також про взяття Трої хитрістю з допомогою дерев’яного коня.

Відомо і про подальшу долю учасників війни — хтось із них повернувся на батьківщину швидко, а комусь знадобилися на це роки, як Менелаєві. Після повернення їх також очікувала різна доля. Наприклад, верховний вождь усього ахейського війська Агамемнон був убитий уже після прибуття додому. Однак у центрі уваги автора поеми — доля Одіссея, царя острова Ітака.

1. Згадайте основні події міфу «Паріс викрадає Єлену».

2. Поясніть, чому через викрадення Єлени розв’язалася 10-річна війна між ахейцями і троянцями.

3. Що вам відомо про ахейського героя Ахілла? Якими в «Іліаді» Гомера зображуються взаємини між Ахіллом і Агамемноном?

4. Як у міфі про троянського коня описується падіння Трої?

Поема «Одіссея» менша за обсягом, ніж «Іліада», але це також великий епічний твір, вона складається з 12 110 рядків. У III столітті до нашої ери вчені поділили її на 24 пісні відповідно до кількості літер у давньогрецькому алфавіті. Хронологічні межі «Одіссеї» охоплюють 40 днів десятого року після падіння Трої, з яких детально описано лише 9, однак про інші події можна дізнатися із розповідей героїв поеми.

Класна дошка

сімейно-побутова і пригодницька поема

джерелом є міфи і героїчні пісні

джерелом є міфи і героїчні пісні

поема охоплює 53 дні з 10-ти років

поема охоплює 40 днів із 10-ти років

місце подій — під мурами Трої

місце подій — Середземне море, його узбережжя й острови

«Одіссея» на відміну від «Іліади» — епос сімейно-побутовий і пригодницький, а не героїчний. В «Одіссеї» головний герой не задіяний у масштабних битвах, його не турбує посмертна слава. Він переживає неймовірні та небезпечні пригоди лише для того, щоб здійснити своє єдине бажання — повернутися з війни на батьківщину — острів Ітака, побачити рідних і зажити щасливим спокійним життям:

Кращого-бо за вітчизну нічого нема і за рідних

Наших, хоч би довелось і в заможному домі нам жити,

Та у чужій стороні, од вітчизни далеко й від рідних 1 .

1 Тут і далі переклад із давньогрецької Бориса Тена.

Структура епічної поеми «Одіссея» достатньо складна. Перші чотири пісні (1-4) описують події на острові Ітака, які відбуваються за відсутності головного героя поеми. Вони охоплюють шість днів, а в центрі уваги — Одіссеїв син Телемах, який збирається на пошуки батька, та Одіссеєва дружина Пенелопа, яка потерпає від нахабних і надокучливих женихів.

Наступні чотири пісні (5-8) не пов’язані з Ітакою, і в них з’являється Одіссей (у п’ятій пісні він бранець німфи Каліпсо). Герой звільняється із семирічного полону Каліпсо, довго подорожує морем і прибуває до країни феаків, де його приймає цар Алкіной. Події цих пісень відбуваються з сьомого по тридцять третій день.

Ще чотири пісні (9-12) присвячені розповіді Одіссея про свої десятирічні пригоди після падіння Трої царю Алкіною. Герой розповідає про це на бенкеті увечері тридцять третього дня.

Події другої половини «Одіссеї» (пісні 13-24) відбуваються на острові Ітака. Герой прибуває на батьківщину, він сповнений рішучості покарати женихів, які надокучали його дружині та ображали сина. Напруження в оповіді зростає, події змальовуються все докладніше. Так сім пісень поеми (17-23) хронологічно охоплюють лише дві доби твору (тридцять восьму і тридцять дев’яту), однак за цей час Одіссей розібрався в ситуації, яка склалася, зрозумів, як діяти і, незважаючи на складність завдання, помстився всім женихам.

1. Згадайте події, пов’язані з Одіссеєм, у поемі «Іліада».

2. Яку роль відіграв цар Ітаки у взятті Трої?

3. Як характеризується Одіссей у Гомеровій поемі «Іліада»?

Уривки з «Одіссеї» Гомера перекладали Іван Франко і Леся Українка. Перший переклад усього твору здійснив український поет і композитор Петро Байда (Петро Ніщинський, 1832-1896). Величезним досягненням українського перекладацького мистецтва став доробок Бориса Тена (Микола Хомичевський, 1897-1983), лауреата літературної премії імені Максима Рильського.

Сімейно-побутова складова у сюжеті поеми «Одіссея»

Поема «Одіссея» — це насамперед оповідь про грандіозну сімейну драму в царській родині острова Ітака. У ній беруть участь дружина царя Пенелопа, його син Телемах, сам цар Одіссей і женихи Пенелопи.

Конфлікт спровокувала тривала відсутність Одіссея. Десять років Троянської війни і сім років після її закінчення минули для його дружини і сина Телемаха гідно — усі поважали жінку, яка віддано чекала чоловіка з далекого походу, та шанобливо ставилися до царського нащадка. Проблеми почалися, коли останні ахейські царі разом зі своїми воїнами повернулися додому, і лише Одіссея та його співвітчизників досі не було. Тоді представники знатних родин Ітаки й навколишніх царств звернулися до Пенелопи з пропозицією облишити марне чекання і знову вийти заміж.

Пенелопа, як неодноразово підкреслюється в поемі, — жінка вродлива і розумна, тому охочих здобути її прихильність багато. Однак у цій пропозиції була й політична складова. Допоки Пенелопа чекає на свого Одіссея, вона не вдова, а «шлюбна дружина», і до тих пір він — володар Ітаки, хоча й відсутній. Якщо ж Пенелопа вийде заміж, вона цим визнає свого чоловіка померлим, а царський престол Ітаки — вільним.

Одіссей і Каліпсо (розпис на давньогрецькій кераміці)

Новим царем не обов’язково стане Телемах, на цей титул могли претендувати й інші «знатні ахейці». Ахейська історія мала такі приклади. Це усвідомлює й Одіссей. Коли під час довгої та небезпечної мандрівки додому за наказом німфи Кіркеї він сходить до підземного царства Аїда, то питає в тіні померлої матері про долю свого батька і сина — «владу почесну мою ще тримають вони чи хтось інший має її, бо ніколи я, кажуть, уже не вернуся?»

У ті часи царська влада трималася на військовій силі. До тих пір, поки існувала ймовірність повернення Одіссея з дванадцятьма кораблями загартованих у боях воїнів, його трон, дружина і син були у безпеці. Навіть за відсутності Одіссея ситуація не стала б настільки загрозливою для Телемаха, якби на Ітаці було військо. Маючи за спиною збройну потугу, юний спадкоємець престолу відразу посів би трон батька.

Так у поемі виявляється першопричина конфлікту — дружина Одіссея та його син залишилися абсолютно беззахисними перед женихами. Усі воїни, які могли вступитися за царську родину, разом із Одіссеєм вирушили під мури Трої, і жоден із них досі не повернувся додому.

1. Розгляньте фотографію давньої копії скульптури Пенелопи. Опишіть душевний стан героїні.

2. Якими засобами скористався скульптор у зображенні переживань жінки?

Знахабнілі женихи не просять Пенелопу вийти заміж, а вимагають цього. Єдине, на що вона може претендувати, — це вибрати одного з них. Щоб прискорити рішення царської «вдови», 108 женихів та їхні челядинці з ранку до вечора товчуться в царських палатах і влаштовують собі щоденні бучні бенкети. Їхня мета — максимально розорити родину, але вони присягаються, що все повернуть, щойно Пенелопа обере чоловіка собі до вподоби. Телемах у відчаї:

П’ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють

Учти свої, — витрат не злічити! Немає-бо в домі

Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.

Ми ж боронитись тепер не здолаємо, й навіть пізніше

Будем безпомічні ми, захистити себе неспроможні.

Принижена Пенелопа не хоче «шлюбу бридкого», однак добре усвідомлює свою повну беззахисність і не сміє категорично відкинути пропозицію женихів. Тому вдається до хитрощів і затягування часу. Вона дає обіцянку, що обере собі чоловіка після того, як витче саван (поховальне покривало) для Одіссеєвого батька «славного старця Лаерта».

Три роки поспіль вдень вона ткала на кроснах, а вночі розпускала виткане, аж поки зрадливі служниці не викрили її перед женихами. Усі ці роки вона сподівалася — Одіссей ось-ось прибуде, щоночі плакала і радо вітала кожного «приблуду», варто було йому сказати, що він щось знає про її чоловіка.

Події в поемі «Одіссея» розпочинаються з ключового моменту, коли конфлікт між Пенелопою і Телемахом з одного боку та женихами з другого боку досяг найбільшої гостроти. Зраджену служницями Пенелопу змушують доткати саван, а відтак вона мала обрати собі чоловіка, як і обіцяла. Тиск на неї зростає — тепер женихів підтримують її рідні брати і батько, які наполягають, щоб Пенелопа таки вийшла заміж.

Юний Телемах, обурений зухвалістю женихів, скликає народні збори, які не відбувалися ще з дня відплиття Одіссея під стіни Трої. Він прагне справедливості і збирається перед лицем усієї громади зажадати, щоб женихи залишили у спокої їхній дім. На превеликий жаль Телемаха і небагатьох його прихильників, з’ясувалося, що ітакійці залякані потугою женихів і не наважуються «навіть і словом яким втихомирить» нахаб.

Розлючений Телемах погрожує своїм кривдникам «згубою», якщо вони не змінять своєї поведінки. І тут женихи, впевнені в своїй силі і безкарності, перейшли межу. Один із них презирливо сказав, що не лише присутні на зборах, а й сам Одіссей, якщо б повернувся, нічого з ними не зміг би вдіяти, навіть у збройному протистоянні: «Гірка б його доля спіткала з багатьома в непосильнім змаганні». Так Телемах остаточно зрозумів, що про справедливість і не йдеться, а лише про право сили.

Після зборів він хоче відплисти в Пілос і Спарту до бойових побратимів свого батька та спробувати дізнатися про його долю. Рішення юнака збурило женихів. Вони були вражені його впевненою поведінкою під час зборів, а також тим, що на зборах він зайняв місце свого батька, і сприйняли це як претензії на трон. Відплиття Телемаха виглядало пошуком союзників у боротьбі з ними.

Пенелопа (римська копія давньогрецької скульптури 460 року до нашої ери)

Такі думки мали свої підстави — Пенелопа була двоюрідною сестрою Прекрасної Єлени і, відповідно, близькою родичкою могутнього спартанського царя Менелая. Найзухваліший серед женихів Антіной намагається поблажливо заспокоїти Телемаха, все ще вважаючи його нетямущим підлітком. Однак Телемах відчуває себе дорослим ображеним чоловіком, тому різко відповідає:

Нині ж дорослий я став і чую, що мовлять навколо.

Все розумію цілком, і в грудях відвага міцніє, —

Тим-то жахливих на вас і спробую Кер 1 я наслати,

В Пілос приїхавши, може, чи й тут ще, між нашим народом.

1 Кери в давньогрецькій міфології — крилаті жіночі духи, що хапають людську душу в момент, коли вона розлучається з тілом.

Пряма погроза вбивством, кинута у вічі кривдникові свідчить про відчай юнака. Женихи ж спочатку не сприйняли слів Телемаха і не повірили у серйозність його намірів, але дізнавшись, що він таки вирушив у подорож, «аж жахнулись», особливо коли почули, що «разом із ним попливли найвідважніші в нашім народі хлопці».

Ватажки женихів Антіной і Еврімах — найродовитіші й найбагатші з претендентів на шлюб із Пенелопою та на ітакійський трон — віддають наказ убити юнака відразу після повернення, «в засаді його підстерігши».

Намір підступно влаштувати Телемаху «смерть і загибель» викриває моральні якості женихів, насамперед — Антіноя і Еврімаха. Вони обидва з Ітаки й добре пам’ятають, як свого часу Одіссей врятував від лютої смерті батька Антіноя, а до Еврімаха взагалі ставився як до рідного сина, радо його приймав і щедро частував. Задля справедливості і звичайної людської вдячності вони могли відмовитися від свого наміру, побачивши таку затяту рішучість Телемаха. їхній вибір охолодив би інших. Та бажання влади і шлюбу з красунею Пенелопою було непереборним, тому вони планують убивство, а не замирення.

Однак Антіной і Еврімах не лише приклад чорної людської невдячності, вони ще й лицемірні брехуни. Коли Пенелопа довідалася про плани вбити Телемаха, то Еврімах у присутності Антіноя запевнив нажахану жінку, що ніякої загрози її синові від женихів немає, що він сам особисто простромить списом того, хто підніме руку на його «від інших усіх найдорожчого приятеля». Хоча жодне слово не відповідало дійсності: «Так заспокоював він, а сам готував йому згубу».

Убивство женихів (картина художника Бели Чікош-Сесії, створена до 1920 року)

Поява на острові Одіссея стала завершальним актом сімейної драми. Одіссей ризикував усім — царством, шлюбом, життям сина і власним життям. Цар Ітаки прибуває таємно і фактично в останню мить — за чотири дні до «злоіменного» дня, коли Пенелопа має обрати собі чоловіка.

Проблеми Одіссея дуже подібні до проблем його родини — він повернувся із походу сам-один, без жодного воїна. Тому йому теж доводиться пройти через гірке приниження і переступити поріг власного дому, вдаючи жебрака. Адже «велемудрий» Одіссей чудово розумів можливі наслідки прямої сутички з такою кількістю озброєних людей. Завдяки своєму самовладанню він отримав змогу на власні очі пересвідчитися у безчинствах женихів. Їхнє зухвальство та відчуття повної безкарності остаточно утвердили його в рішенні знищити всіх зайд, що так довго збиткувалися з безборонної царської родини.

Обережний Одіссей відкрився лише Телемаху і трьом вірним слугам. Пенелопа не знає, що він уже в рідному краї, і відчуває себе покинутою всім світом — чоловіком, батьком, братами і навіть сином, який останніми днями мало переймався матір’ю, а більше плануванням помсти. На світанку вирішального дня доведена до відчаю зневірена жінка, ридаючи, благає у богів смерті:

Хай пишнокоса уб’є Артеміда, лише б Одіссея

Бачить хоч би й під землею, в безодню жахливу зійшовши,

Тільки б не стати мені утіхою гіршого мужа!

Тепер від успіху Одіссеєвої помсти залежало ще й життя його дружини. Але саме Пенелопа найбільше посприяла планам свого чоловіка і сина. У призначений день вона оголосила женихам, що вийде заміж за того, хто спроможеться натягнути тятиву на тугий Одіссеїв лук і поцілить стрілою через вушко дванадцяти сокир, які стоятимуть у ряд. Коли ж ніхто із них не зміг натягнути тятиву, вірний Одіссеїв слуга свинопас Евмей, незважаючи на обурення женихів, дав лук старцю-жебраку (Одіссею), який виконав завдання Пенелопи, а вірна служниця Евріклея підперла двері зали ззовні, щоб ніхто не міг утекти. Після цього Одіссей разом із сином і двома слугами — свинопасом і чередником — перебили всіх женихів.

Міфологічна складова у сюжеті поеми «Одіссея»

Художній світ «Одіссеї» пов’язаний із подіями троянського циклу давньогрецьких міфів. Тому більшість персонажів поеми є міфологічними постатями — насамперед, це сам Одіссей, а також Менелай, Нестор, Єлена, Пенелопа, Телемах. Крім героїв троянського циклу, в поемі згадується багато міфологічних героїв з інших циклів давньогрецьких міфів, таких як Геракл, цар Едіп, аргонавт Ясон, афінський герой Тесей та інші.

Міфологічна реальність передбачає тісні взаємини між світом богів і світом людей. Боги втручаються в життя смертних, вибирають собі улюбленців, або ж, навпаки, когось не люблять і переслідують. Часто міфологічні герої перебувають у родинних взаєминах із богами, наприклад, Одіссей — правнук бога Гермеса 1 , Пенелопа — донька німфи, Єлена — донька верховного бога Зевса.

1 Гермес — у давньогрецькій міфології покровитель мандрівників і бог торгівлі. З часом давні греки почали вважати його також богом спритності, обману і злодійства. Часто виконував доручення Зевса як посланець, тому його зображували в крилатих сандалях.

Уявлення про тісний зв’язок між богами і людьми пов’язано з переконанням давніх греків, що всі події в житті людини залежать від волі богів. Боги визначають долю людини, і їхню волю треба виконувати, якщо ж іти проти волі богів, то на смертного очікує покарання.

Грецькі боги і богині (розпис на давньогрецькій кераміці)

Один зі способів, яким боги повідомляють людей про їхнє майбутнє, — це знамення (політ птахів, гуркотіння Зевсової громовиці), віщі сни і пророцтва. Упродовж поеми боги намагаються донести до смертних своє бачення долі — Одіссей здолає перешкоди і обов’язково повернеться живим, а женихам Пенелопи буде непереливки.

Перше знамення жителі Ітаки отримали на народних зборах. На завершення сварки між Телемахом і женихами розлючений юнак вигукує:

Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих —

Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, —

Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!

І в цю хвилину Зевс випустив з Олімпу двох орлів, які облетіли «майдан багатоголосий», потім накинулися один на одного, а наприкінець розвернулися і відлетіли. Нажаханим людям знамення розтлумачив віщун, і його вердикт був однозначний — Одіссей близько «і усім женихам він убивство готує».

Але женихи не захотіли прислухатися до віщування і висміяли старого. Так уже з моменту своєї появи у творі «безсоромні зайди» пішли проти волі богів, тому їхня страшна смерть була лише питанням часу.

Ще один спосіб донести до людей свою волю — це особисте втручання богів у події, що відбуваються в світі людей. Однак така честь очікує лише видатних героїв, доля яких небайдужа мешканцям Олімпу. Одіссей та його родина належать до кола цих обраних. Щоб визначити долю царя Ітаки, двічі на Олімпі збираються всі боги (крім бога морської стихії Посейдона) і вирішують дозволити йому повернутися додому. Боги на чолі із Зевсом приязно ставляться до героя, лише бог Посейдон перешкоджає Одіссею досягнути Ітаки, насилаючи шторми.

Сприяє «велемудрому» царю Ітаки богиня мудрості Афіна — він її улюбленець. «Ясноока богиня Афіна» з’являється в усіх ключових епізодах поеми, скеровує події у правильне русло, щоб вони відповідали визначеній богами долі. Спілкуючись зі смертними, вона прибирає людську подобу, але часто дає зрозуміти обраному, що він мав справу із богинею.

Афіна відроджує надію Телемаха в те, що батько ще живий, і вдихає в його груди силу і відвагу. Саме вона радить юнакові зібрати народні збори та відплисти до Пілоса і Спарти, а потім супроводжує у подорожі в подобі давнього друга Одіссея вихователя Ментора. Після повернення царевича додому богиня відводить від нього засідку женихів, які замислили підступне вбивство.

Доля ж Одіссея цілковито в руках Афіни. Саме вона ініціює на зібранні богів його звільнення, рятує під час шторму. Після прибуття на батьківщину богиня дає поради, як здолати женихів, і перетворює царя Ітаки у старого волоцюгу-жебрака, щоб ніхто не зміг його впізнати. Невидима Афіна допомагає Одіссею і Телемаху вбивати женихів («готова я поряд із вами до бою») — вселяє в серця своїх улюбленців упевненість, відводить від них удари, а на ворогів насилає страх, щоб «серця женихів затремтіли».

Для Пенелопи Афіна — єдина розрада в тяжкі хвилини, коли Телемаху загрожувала смерть від женихів. Богиня являється нещасній жінці у подобі її рідної сестри й усіляко втішає, запевняючи, що синові нічого не загрожує. Вона ж подала «розумній», «славетній умом» Пенелопі думку про змагання для женихів з Одіссеєвим луком. Однак, на відміну від Пенелопи, богиня знає, що це не просто «сиве залізо», а «страшного убивства початок».

Пригодницька складова у сюжеті поеми «Одіссея»

Дослідники вважають, що пригоди Одіссея відображали нову реальність в історії Давньої Греції — розвиток морських подорожей і торгівлі. Перед греками відкрилися нові незвідані землі, які часто викликали острах. У переказах ці землі населялися казковими істотами, не завжди прихильними до мандрівників.

Спершу Одіссей та його супутники потрапили в країну лотофагів, де єдиною небезпекою була чарівна рослина лотос. Скуштувавши її плоди, людина забувала про все і хотіла лише нових плодів. Друга пригода була значно небезпечнішою. Кораблі прибули до країни кіклопів (циклопів) — однооких велетнів-людожерів, де Одіссей втратив шістьох товаришів, яких з’їв кіклоп Поліфем.

Давньоримська мозаїка (І століття нашої ери)

Потім цар Ітаки потрапляє до володаря вітрів Еола, і той дає йому міх, у якому були зав’язані всі вітри, крім попутного. Повернення на Ітаку здається неминучим, але цікавість Одіссеєвих супутників усе зіпсувала. Коли герой заснув, вони розв’язали міх і випадково випустили вітри. Щастя знову відвернулося від мандрівників — вони потрапили в страшну країну велетнів-лестригонів, де втратили одинадцять кораблів. Після цієї жахливої пригоди цар Ітаки на одному кораблі зі жменькою воїнів пристає до острова німфи Кіркеї.

Кіркея була відома тим, що перетворювала мандрівників на свиней. Але Одіссей завдяки допомозі бога Гермеса уник цієї долі і врятував товаришів. У полоні в Кіркеї він провів рік, аж поки не вдалося вблагати німфу їх відпустити. Однак спочатку Кіркея спрямовує героя до підземного царства Аїда, щоб він дізнався про своє майбутнє.

Після відвідин підземного царства Аїда на Одіссея чекала пригода із сиренами — напівжінками-напівптахами, що заманювали мореплавців чарівним співом до свого острова, де кораблі розбивалися, а люди гинули. Потім Одіссеїв корабель пройшов вузькою протокою між двома скелями, під якими жили страшні потвори Скілла і Харібда. Їх свого часу зміг проминути лише Ясон на кораблі «Арго». Одіссею це теж вдається, але він втрачає ще шістьох товаришів.

Згодом цар Ітаки та його супутники прибувають на острів, де паслася священна худоба бога сонця Геліоса. За відсутності Одіссея його команда з голоду вбила биків Геліоса За це святотатство Зевс підняв бурю і вдарив по кораблю блискавкою. Врятувався лише Одіссей, який виплив на острів німфи Каліпсо, де провів довгі сім років аж до появи Гермеса — вісника з Олімпу, який передав німфі рішення богів про звільнення багатостраждального царя Ітаки.

Найважливішими пригодами в долі Одіссея були зустріч із кіклопом Поліфемом і сходження до підземного царства Аїда. Потрапивши в полон до кіклопа, цар Ітаки з допомогою «розуму, порад і вміння» зміг вирватися з його рук — разом із товаришами він осліплює однооку велетенську потвору.

1. Порівняйте пригоди Одіссея на острові кіклопа і Синдбада-мореплавця на острові чорного велетня.

2. Згадайте пригоди Синдбада-мореплавця під час його третьої подорожі. Що є спільного і відмінного у подорожах Синдбада й Одіссея?

Однак Поліфем виявився сином бога морів Посейдона, тому звернувся до батька з благаннями покарати кривдника. Посейдон почув його і став усіляко перешкоджати Одіссею повернутися додому. Саме через цю пригоду головний герой так затримався в дорозі й мало не втратив царство і дружину.

Сходження в Аїд і повернення звідти живим — це найбільша пригода, яка могла трапитися в житті міфологічного героя. В Аїд сходили такі герої, як Геракл, Тесей, Орфей та Еней.

1. Яке завдання мікенського царя Еврісфея виконував Геракл у підземному царстві Аїда?

2. Згадайте міф про давньогрецького співця Орфея і його дружину Евридіку. Для чого співець сходив у царство мертвих?

3. Чому Орфею не вдалося здійснити свій задум?

Для Одіссея Аїд став місцем, де він дізнався про своє майбутнє: герой зможе повернутися додому — швидко і разом із товаришами, якщо вони не поласяться на худобу Геліоса, і довго та сам-один, якщо вони заб’ють хоча б одну тварину бога Сонця. Та найважливішим було віщування про події на Ітаці — Одіссей дізнався про женихів дружини і про те, що йому судилося їх повбивати.

Образ Одіссея

Уже в «Іліаді» образ Одіссея вирізняється з-поміж образів інших «паростків Зевса». Головний герой «Іліади» Ахілл — видатний воїн, вірний друг, сильний і витривалий, але водночас не дуже розумний і запальний. Військова доблесть Одіссея також незаперечна в «Іліаді» й неодноразово підкреслюється в «Одіссеї». Саме йому як найкращому воїну після смерті Ахілла ахейці віддали обладунок загиблого героя. Однак Одіссей передовсім людина розважлива і красномовна. Під стінами Трої його гострий розум виявляється на військових радах.

У поемі «Одіссея» образ царя Ітаки набуває нових несподіваних рис. Насамперед вражає різноманіття його вмінь — цар, звичайно ж, видатний воїн, чудовий мореплавець, неперевершений спортсмен на іграх, вміє жати і ходити за плугом, знається на тваринництві, прикидається як професійний актор, своїми руками робить пліт, на якому залишив полон німфи Каліпсо, вміє мурувати і ладнати покрівлю, сам спланував і збудував царський палац на Ітаці.

По-новому в поемі розкриваються й внутрішні якості Одіссея. Його непересічний розум визнає навіть Зевс: «Богоподібного як же забути мені Одіссея? Найрозумніший з людей він». Цар Ітаки рішучий, вольовий, підприємливий, жадібний до нових вражень, «у нещастях незламний», здатний розважливо планувати майбутнє. Особливо підкреслюється в творі справедливість Одіссея. Він — «лагідний цар», який «нікому з людей аніякої кривди не вдіяв» і ставився до всіх ітакійців справедливо, нікого надто не милуючи і нікого не ненавидячи.

Справедливістю Одіссей керується й тоді, коли бажає помститися женихам за образу своєї родини. Цар Ітаки зберігає неупередженість — перебуваючи у подобі старця-жебрака серед женихів, декому з них він радить припинити сватання до Пенелопи і покинути дім, щоб уникнути помсти господаря.

Одіссей дбає про своїх товаришів, незважаючи на те, що вони часто підводять його, як це було з міхом вітрів Еола чи з чередами бога сонця Геліоса. Коли на острові чаклунки Кіркеї вояк, побачивши, як його друзі перетворилися на свиней, благає Одіссея не повертатися за ними, той не зважає на пораду і сам іде рятувати свою команду.

Однак найсильніші його почуття пов’язані з батьківщиною («не бачив кращої в світі ніде я країни, як мила Ітака») та коханою дружиною Пенелопою. Упродовж усього твору герой щиро тужить за рідним домом і згадує сина Телемаха, якого востаннє бачив ще немовлям. Одіссей плаче за Пенелопою в полоні у німфи Каліпсо:

Ти не гнівися, владарко богине! І сам-бо я добре

Знаю, наскільки і постаттю, й зростом своїм, і красою

Гірш виглядає від тебе розумна моя Пенелопа.

Смертна вона, ти ж безсмертна, і старість тобі невідома.

Та лиш до неї я прагну й цілісінькі дні пориваюсь.

Навіть пропозиція стати чоловіком Каліпсо і отримати безсмертя не вабить головного героя, він благає німфу відпустити його додому.

Вирізняють образ Одіссея також такі негероїчні риси, як обережність і хитрість. Опинившись у невідомому місці, він не називає свого імені, а про себе розповідає вигадані історії. І лише переконавшись у відсутності небезпеки, Одіссей може сказати своє справжнє ім’я. Особливо його «оманливі слова і лукавство» потішили богиню Афіну. Богиня побачила багато спільного між своїм «розумом гострим і хитрістю вдачі» та здібностями свого улюбленця.

Причиною злигоднів і довгого повернення Одіссея додому стало його марнославство. Потрапивши разом із товаришами до рук кіклопа Поліфема, «велемудрий» герой приховав, хто він насправді: «Звусь я Ніхто на ім’я, і Ніким мене батько і мати, й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають». Ця хитрість спрацювала — після того як Одіссей із товаришами викололи потворі єдине око, Поліфем почав волати до своїх родичів, що Ніхто його «підступом губить». І зрозуміло, що не отримав від них жодної допомоги. Ось тут героєві варто було відплисти і залишитися для потвори невідомим Ніхто, щоб кіклоп не зміг поскаржитись своєму батькові Посейдонові, назвавши ім’я кривдника.

Однак перемога над таким грізним суперником лестила марнославству Одіссея і викликала у нього бажання похизуватися. Цю помилку герой спокутує довгих десять років, і наприкінці своїх пригод готовий обіймати ноги звичайному пастухові, який вийшов до нього з туману на рідній Ітаці.

ГОМЕР. Поема «Одіссея»

Добу античності часто називають «колискою європейської культури». І не випадково, оскільки творчий доробок давніх греків і римлян став яскравим першопочатком, підґрунтям європейської цивілізації. Це надбання є величезним і довершеним, тож і до наших днів воно надихає митців не лише Європи, а й усього світу. Важко навіть уявити сучасну літературу або, скажімо, кінематограф без сюжетів про Троянську війну чи мандри Одіссея, про величний подвиг 300 спартанців у Фермопілах чи тяжку долю троянця Енея, засновника Рима. Відчутний вплив антична література справила і на українське письменство. Майстри слова не лише прекрасно знали греко-римську літературу, а й збагачували національну культуру українськими перекладами класичних творів, зверталися у творчому натхненні до образів і сюжетів давніх поетів. Образ уже згаданого Енея, що його оспівав у І ст. до н. е. римський поет Вергілій, своєрідно переосмислив Іван Котляревський у знаменитій «Енеїді», яка й започаткувала нову українську літературу.

Антична культура мала «два крила»: грецьке і римське. Саме давні греки (елліни, як вони самі себе називали) заклали основи європейського світу, який нині годі уявити без храму Парфенону в Афінах, без величезних, схожих на стадіони амфітеатрів. Деякі з них розташовані на території сучасної України, їх можна побачити у Херсонесі, що в межах сучасного Севастополя, чи в Ольвії, неподалік Миколаєва. Згодом на світову арену вийшов Рим — «столиця світу». Недаремно існував латинський крилатий вислів: «Roma — caput, mundi» («Рим — голова світу»). Про його велич і могутність нагадує Колізей, який зараз відвідують мільйони туристів, а про здобутки римської інженерії — водогін (акведук), неймовірне на той час цивілізаційне диво. В античному світі розвивалися різні види мистецтва, зокрема фресковий живопис, мозаїка, вазопис та інші. Скажімо, міфологію можна чудово проілюструвати творіннями стародавніх майстрів, що донині збереглися на кераміці, на барельєфах, на стінах храмів. Досконалістю і гармонією вражає скульптура. Тут і статуї Зевса (Юпітера), і Афродіти (Венери), і Аполлона. Отже, античність залишила в світовій культурі яскравий слід, відчутний до сьогодення.

Повною мірою сказане стосується й літератури, яка у своєму розвитку пройшла шлях у понад тисячу років. Перші літературні пам’ятки Стародавньої Греції з’явилися приблизно в VIII ст. до н. е., а Стародавнього Риму — на п’ять віків пізніше, в III—II ст. до н. е. Наприкінці V ст. н. е. античний світ було знищено, проте духовні здобутки цієї цивілізації виявилися безсмертними, вони стали основою національних культур Західної Європи.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

ГОМЕР (VIII ст. до н. е.)

Біля витоків еллінської (і ширше — європейської) художньої літератури традиція малює загадкову величну постать ГОМЕРА (згадайте вже розглянуте вами «гомерівське питання»). Ви вже вивчали його знамениту поему «Іліада», де яскраво зображено епізоди Троянської війни (чи не забули, що друга назва цього міста – Іліон?): сварку головнокомандувача об’єднаного грецького війська Агамемнона з найсильнішим ахейським вояком, «прудконогим Ахіллесом»; смерть Ахіллового друга Патрокла від руки наймогутнішого троянця Гектора; помсту Ахіллеса за загибель товариша — його жорстокий переможний двобій із Гектором; зворушливу сцену благань Гекторового батька Пріама про те, щоб Ахіллес віддав йому тіло сина для поховання. Усі ці сцени, майстерно зображені ще приблизно в VIII ст. до н. е., не залишають байдужим читача навіть сьогодні, через тисячоліття — що вже казати про тих, хто їх слухав або читав у часи античності.

Гомер. Музей копій класичної скульптури в Мюнхені

«Одіссея» є найдосконалішим твором усіх віків. Обсяг її великий; «Іліада» перед нею епізод. «Одіссея» захоплює весь стародавній світ, публічне і домашнє життя, всі терени тодішніх людей, з їхніми ремеслами, знаннями, віруваннями. Впродовж кількох століть слугувала вона невичерпним джерелом для стародавніх, а потім і для всіх поетів. З неї черпалися предмети для незліченної кількості трагедій, комедій; все це рознеслося по всьому світу, зробилося надбанням загальним.

Микола Гоголь

Поема «Одіссея»

Знаменита Гомерова поема «Одіссея» є своєрідним продовженням «Іліади». Адже головний герой Одіссей, ім’ям якого її названо, володар острова Ітаки, був одним із ватажків ахейського війська під мурами Трої. Водночас «Одіссея» суттєво відрізняється від «Іліади»: в ній наявні міфологічні, пригодницькі й побутові елементи, проте майже немає описів бойових дій (за винятком хіба що фінальних сцен покарання залицяльників Пенелопи та окремих спогадів про Троянську війну самого Одіссея). Адже ніхто не назве знаменитий епізод осліплення Одіссеєм сонного кіклопа (латинізована форма — циклопа) Поліфема «батальною сценою». Це радше те, що нині належить до авантюрного (пригодницького) твору або «літератури жахів» (трилера). В «Одіссеї» відчутно зросла питома вага авантюрно-чарівного та побутового елементів: зображення всіляких чудовиськ, фантастичних істот і пригод, а також побуту Еллади.

На відміну від «Іліади», в якій розповідається про один із епізодів Троянської війни, в «Одіссеї» викладено події загальною тривалістю в 10 років після її закінчення. Поема розпочинається з того, що Одіссей відпливає з острова німфи Каліпсо, де пробув сім років; через бурю на морі потрапляє до феакійців. На бенкеті у царя Алкіноя Одіссей розповідає про перші три роки свого повернення — острів кіклопів, чарівницю Кірку (латин. Цірцея), царство Аїда; про це йдеться у дев’ятій — дванадцятій піснях поеми. Починаючи з тринадцятої пісні події розгортаються послідовно: феакійці доправляють Одіссея на Ітаку, на батьківщині він розправляється із залицяльниками Пенелопи й невірними слугами, захищає свою родину і відновлює владу.

Крім того, сюжет «Одіссеї» значно складніший за сюжет «Іліади». Основна сюжетна лінія пов’язана з пригодами головного героя, також у поемі з’явилися додаткові лінії оповіді про Одіссеєвого сина Телемаха, який активно стримує залицяльників Пенелопи і тим самим готує батькові своєрідний плацдарм для повернення додому. Так само ускладнює сюжет «Одіссеї» оповідь про перебування Одіссея в Аїді, де він дізнається про своє майбутнє від тіні провидця Тіресія (до речі, саме цей фрагмент згодом надихнув на подібні описи поета Вергілія, який яскраво змалював перебування в Аїді Енея і його зустріч із тінню батька, Анхіза). Цим самим шляхом пішов і Данте, який у «Божественній комедії» в мандрах потойбіччям за провідника обрав собі саме Вергілія. До цього можна додати ще й спогади про Троянську війну самого Одіссея, а також оспівування її аедом Демодоком тощо.

Оспівані Гомером випробування головного героя, «незламного в біді Одіссея», узагальнені в назві поеми. Сьогодні поняття «одіссея» має набагато ширше значення — це чиїсь тривалі мандри або блукання, багаті на події. І це є яскравою ілюстрацією успішного втілення та значного літературного відлуння «Одіссеї» — її головної теми — зображення довгих мандрів і поневірянь Одіссея у наполегливому прагненні повернутися на батьківщину.

Цікаво, що як в «Іліаді», так і в «Одіссеї» зображені фрагменти подій «десятих років»: десятого року Троянської війни та десятого року повернення Одіссея додому. Складно сказати, випадковий цей збіг чи виважений задум автора, до того ж число «10» у міфології вважають «магічним».

ОДІССЕЙ І ТРОЯНСЬКА ВІЙНА

Одіссей дуже багато зробив для греків під час Троянської війни. Насамперед саме він здогадався зв’язати численних залицяльників Єлени Прекрасної (а до неї сваталися чоловіки зі всієї Еллади) клятвою не мститися, а спільно допомагати її обранцеві проти будь-якого кривдника. Без цього грецьке військо ніколи б не об’єдналося й не зібралося у спільний похід проти могутньої Трої. Адже Менелая, обранця і чоловіка Єлени, принизив саме троянський царевич Паріс. Цей троянець зневажив закони гостинності й підступно викрав у Меелая дружину, яку спонукала покохати Паріса сама Афродіта. Так богиня віддячила Парісу за те, що яблуко з написом «найвродливішій» він присудив (т. зв. суд Паріса) не Гері чи Афіні, а саме Афродіті, яка обіцяла йому за дружину найчарівнішу зі смертних жінок — Єлену Прекрасну.

Це Одіссей залучив до походу юного Ахілла, без якого, згідно з міфом, перемога греків була б неможливою. Саме «незламний у бідах» Одіссей, коли грецьке військо ледь не втекло з-під Трої, зумів зупинити ахеїв, вдихнувши в їхні серця бойовий дух. Коли ж Іліон не поталанило взяти облогою, саме він, Одіссей, придумав побудувати дерев’яного коня, у череві якого сховалися і в такий спосіб потрапили до Трої найхоробріші грецькі вояки, а очолив цей ахейський «десант» особисто Одіссей (до слова, на честь сумнозвісного «троянського коня» названо небезпечні комп’ютерні «троянські» програми — «трояни», або «троянці» (англ. «TrojanHorses», «Trojans»)). А коли після загибелі Ахілла зброю вбитого повинен був отримати найкращий воїн об’єднаного грецького стану, вона дісталася саме велемудрому Одіссею, а не наймогутнішому Аяксові, через що бідолашний збожеволів і оголив меча проти череди баранів, яких прийняв за ворогів (як згодом Дон Кіхот).

Отже, Одіссей був не просто одним із персонажів, а ключовою постаттю троянського циклу міфів.

Образ Одіссея

В «Іліаді» зображені могутні воїни, що здатні битися не лише один з одним, а навіть із богами. Так, Діомед поранив самого бога війни Ареса (пісня V). Але в ній фактично немає зустрічей із фантастичними істотами, які перевершують силою людей настільки, що будь-яке відкрите змагання з ними заздалегідь приречене на поразку. Щоправда, були еллінські міфи, де ця ситуація вирішувалася відкритим двобоєм і фізично слабша людина перемагала потвору (міфи про Мінотавра, Геракла та ін.). Але в «Одіссеї» підкреслено оспівується розум і кмітливість людини, а не лише її фізична сила та сміливість.

Наприклад, якби Одіссей із товаришами одразу прямо виступив проти Поліфема, то кіклоп передавив би їх, як комах. До речі, саме тому він, повечерявши з двома з них, спокійно і, як виявилося незабаром, необачно лягає спати в їхній присутності, — бо що можуть вдіяти проти його могутності ці слабкі створіння? Отже, для перемоги над Поліфемом Одіссеєві потрібні були передовсім сила волі та розум. Насамперед треба було дочасу не виказати своєї ненависті до людожера чи готовності помститися за смерть товаришів і навіть вимушено догоджати, пригощаючи почвару вином. Відтак потрібно було передбачити розвиток подій і назватися «Ніхто», що і врятувало життя всім ахейцям (бо інакше кіклопи, які прибігли на крики осліпленого Поліфема, негайно повбивали б ахеїв). Треба було також придумати, як знешкодити Поліфема. Він був однооким, тому один влучний удар в око зробив його силу фактично безпомічною: осліплений велетень просто не бачив своїх ворогів. З іншого боку, якби ахейці одразу вбили Поліфема, то загинули б усі в його печері, вхід до якої був перекритий каменем, заважким для людської сили. І аж потім Одіссею і його супутникам знадобилися якості власне фізичні: взяти важку колоду й сміливо здійснити задумане.

Але водночас Гомер не ідеалізував героя, бо якби Одіссей не перейшов певну межу в хизуванні своїм розумом і не похвалився перед сліпим Поліфемом, назвавши своє справжнє ім’я, то Посейдон не мстився б за каліцтво й наругу над сином, а Пенелопа, можливо, його чекала б на кілька років менше.

Отже, у цьому фрагменті «Одіссеї» засуджено як беззаконня, насильство й несправедливість (кіклоп Поліфем), так і людські самовпевненість та марнославство (Одіссей).

Троянська війна була задумана богами ще й для того, щоб закінчилася «доба героїв» і прийшла нинішня, людська, «залізна доба». Тож хто з-поміж ахеїв не склав голову під стінами Трої, той майже неминуче мав загинути на зворотному шляху або навіть і в себе вдома.

Більшість грецьких вояків вирушили на батьківщину так само, як пливли до Трої, — флотом через Егейське море. Але морський бог Посейдон здійняв страшний шторм, кораблі розкидало морем, і багато ахеїв потонуло чи розбилося об скелі. Мало кому пощастило врятуватися, проте їм також довелося нелегко. Мабуть, лише старому мудрому Несторові поталанило спокійно досягти свого царства в Пілосі. Правда, здолав шторм і верховний ватажок греків під Троєю — Агамемнон. Але в рідному Аргосі він загинув від рук власної дружини Клітемнестри та її коханця Егісфа (цей епізод згодом послугував сюжетом для багатьох літературних творів). А Менелая з «відвойованою» красунею-дружиною Єленою, через яку буцімто й розгорілася Троянська війна, занесло вітрами аж до Єгипту, тож вони поверталися до Спарти дуже довго.

Проте навіть на тлі всього сказаного найдовшим і найважчим було повернення до рідної Ітаки велемудрого Одіссея, яке розтяглося на 10 років (див. вище про значення слова «одіссея»)!

До речі, в усіх інших випробуваннях Одіссея фізична сила теж не переважала над розумом: якби він обрав шлях не повз Скіллу, а повз Харибду, остання проковтнула б корабель разом з усіма людьми, а отже, Одіссей обрав єдино можливий варіант: із двох нещасть — менше. Хоча, звісно, шістьох товаришів, з’їдених Скіллою (як і всіх загиблих товаришів), йому було дуже шкода: «Далі відтіль попливли ми із тяжко засмученим серцем, / Бо хоч самі врятувались, та любих утратили друзів». Якби Одіссей не заховався за жебрацьким одягом від знахабнілих залицяльників Пенелопи, а гарячково кинувся карати їх, найімовірніше, він загинув би, а овдовіла цариця змушена була б вийти заміж за якогось претендента на її руку та Ітаку.

Отже, в такому давньому творі чи не вперше у світовій літературі на передній план виходять саме інтелектуальні якості персонажа. Одіссей спочатку оцінює ситуацію, а вже потім діє, що підтверджується за допомогою постійного епітета — «велемудрий». Ось типовий його вислів: «Я ж міркувати почав, як найкраще зарадити справі, / Щоб і супутників всіх, і себе від жорстокої смерті / Урятувати».

Крім того, важливими рисами Одіссея були його мужність, твердість, відвага, незламність («Світлий замисливсь тоді Одіссей, у нещастях незламний. / Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного серця», «В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий», або: «Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа»). Сили духу Одіссея вистачало й на те, щоб у скрутну хвилину підтримувати товаришів, додавати їм відваги («А тим часом відваги словами / Товаришам додавав, щоб ніхто не утік з переляку»).

«Одіссея», як і «Іліада», починається заспівом. У зачині співець (аед) звертається до музи, стисло викладає зміст того, про що він просить її повідати. Якщо в «Іліаді» з перших рядків дізнаємося ім’я головного героя й тему — «гнів Ахілла» та наслідки, то в «Одіссеї» герой — це «бувалий муж», який зруйнував Трою. Знаємо, що саме геніальний план Одіссея з дерев’яним конем призвів до падіння міста. Далі так само коротко йдеться про мандри, поневіряння, втрати, повернення додому.

Антична еллінська «Одіссея» і середньовічна арабська «Тисяча і одна ніч»

Свідченням художньої довершеності та всесвітньої популярності «Одіссеї» є те, що фрагменти її сюжету, мотиви, образи тощо запозичували літератури всього світу. Наприклад, у відомій середньовічній збірці арабських казок «Тисяча і одна ніч» (третя подорож Синдбада-Мореплавця) ідеться про те, що Синдбад разом із товаришами потрапив до страшного людожера, який почергово вбивав мандрівників (як Поліфем Одіссеєвих друзів), аж поки ті не втекли від нього морем. Якщо не брати до уваги деталей (портрети почвар дещо відрізняються один від одного; араби втікають на плотах, а не на кораблі, як це робили ахеї тощо), то сюжет арабського твору до такої міри схожий на Гомерову «Одіссею», що не залишає жодних сумнівів у його запозиченні. Це один із багатьох прикладів взаємопов’язаності літературних явищ у всьому світі та цілісності світового літературного процесу.

Корабель Одіссея між Скіллою та Харибдою. Італійська фреска XVI ст.

Валентин Сєров. Одіссей і Навсікая. 1910

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго

Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,

Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,

В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,

Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.

Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.

Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:

З’їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,

Що понад нами, — за те дня повернення він їх позбавив.

Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.

Зібравшись на раду за відсутності Посейдона, переслідувача Одіссея, боги вирішують дозволити Одіссею, якого німфа Каліпсо силоміць затримує на своєму острові, нарешті повернутися на батьківщину. Набувши вигляду Одіссеєвого друга Ментора, Афіна з’являється перед Телемахом, сином Одіссея, і радить йому побувати в Пілосі й у Спарті, щоб довідатися про батька та прогнати знахабнілих залицяльників Пенелопи. Уранці Телемах наказує вісникам скликати народ на збори й прилюдно вимагає від залицяльників, щоб вони залишили його дім. Антіной, один із залицяльників, зухвало відповідає йому. Телемах таємно вирушає в путь морем. Він приїздить до Пілоса, де Нестор розповідає йому про пригоди ахейців після здобуття Трої та радить Телемахові заїхати до Менелая. У Лакедемоні (Спарті) Менелай і Єлена розповідають йому про подвиги Одіссея.

Боги посилають Гермеса до німфи Каліпсо з наказом відпустити Одіссея. Він споруджує пліт і вирушає в плавання. На вісімнадцятий день Посейдон упізнає Одіссея та насилає бурю, яка викидає знесиленого героя на берег феакійського острова Схерії. Афіна вві сні навіває Навсікаї, доньці царя Алкіноя, думку піти разом із подругами до моря прати білизну. Вони зупиняються біля того місця, де спить Одіссей. Прокинувшись, він наближається до Навсікаї та просить дати йому одяг і притулок. Дівчина погоджується допомогти Одіссеєві. Афіна огортає його туманом, і, невидимий, він входить у палац Алкіноя. Наблизившись до цариці Арети, Одіссей просить дати йому змогу повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його на бенкет, де Одіссей розповідає, не відкриваючи свого справжнього імені, як він від’їхав з острова Огігії, якого лиха зазнав від бурі біля берегів Схерії та як дістався до міста. Цар обіцяє відрядити його на кораблі в Ітаку. Наступного ранку на зборах феакійців Алкіной оголошує своє рішення й наказує підготувати все потрібне для від’їзду. На бенкеті, влаштованому із цього приводу Алкіноєм, виступає аед Демодок.

Єдина повноцінна людина у всій світовій літературі — це Одіссей. Фауст — людина без віку, він не людина. Христос був неодруженим і ніколи не жив із жінкою, а це чи не найважче в житті. Гамлет — людина. Але він всього лише син, тоді як Одіссей — не лише син Лаерта, а й батько Телемаха, чоловік Пенелопи, коханий Каліпсо, соратник грецьких воїнів під час облоги Трої, і цар Ітаки. Я бачу його зусібіч, тому він для мене і є цілісним образом. Але він і закінчений образ; він добра людина.

Джеймс Джойс

Любого всім співомовця привів тим часом окличник, —

Муза любила його, але злом і добром наділила:

Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий.

Крісло окличник йому Понтоной срібнокуте поставив,

Спиною серед гостей до колони його притуливши;

Потім формінгу дзвінку на кілку дерев’янім повісив

Над головою його й показав, як дістати рукою

Струни; кошика з хлібом на гарнім столі він поставив,

Тут же і келих з вином, щоб пив, коли серце запрагне.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Муза співця надихнула мужів оспівати славетних

Співом, що слава його до широкого неба сягала,

Про Одіссеєву сварку з Ахіллом, Пелеєвим сином,

Як на розкішній учті богів вони злими словами

Лаялись несамовито й мужів володар Агамемнон

Нишком радів, що знатні ахеї отак посварились.

Бо як ознаку добра провістив йому в храмі Піфійськім

Феб-Аполлон, коли в бога спитати поради ступив він

Через поріг кам’яний, — то з волі великого Зевса

Був лиш початок нещасть, що найшли на троян і данаїв.

Отже, про це і співав славетний співець. Одіссей же,

Довгу кирею пурпурну міцними піднявши руками,

Голову нею закрив і обличчя прекрасне сховав в ній, —

Сором-бо перед феаками сльози було проливати.

А як кінчав свою пісню співець божественний, то, сльози

Витерши, стягував знов Одіссей з голови ту кирею,

Й, келих дводонний узявши, богам узливання творив він.

А як ізнову співати аед починав на прохання

Знатних феаків, що мали від співу його насолоду,

Знову тоді Одіссей, з головою укрившися, плакав.

Так удавалось од інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

Алкіной пропонує Одіссеєві та гостям почати ігри і змагання. Під час змагань один феакієць висловлює сумнів щодо сили й спритності Одіссея, і той, ображений, перемагає всіх учасників у киданні диска. Увечері на бенкеті Демодок знову співає.

От до окличника тут звернувсь Одіссей велемудрий,

Зрізавши м’яса шматок з хребта білоіклого вепра,

Вкритого жиром, та більшу частину собі залишивши:

«На ось печеню, окличнику, і віднеси Демодоку,

Хай покуштує, — й зажурений рад я його вшанувати.

Шану й повагу людей, що живуть на землі цій, усюди

Мають аеди, сама-бо їх Муза безсмертна навчила

Дивних співати пісень, співуче їх люблячи плем’я».

Так він сказав, і той до героя-співця Демодока

В руки те м’ясо відніс — і взяв цей, радіючи духом.

Зразу ж до страв приготованих руки усі простягнули.

А після того, як голод і спрагу вони вдовольнили,

До Демодока звернувшись, сказав Одіссей велемудрий:

«Вище над смертних усіх я тебе, Демодоку, шаную, —

Чи Аполлон тебе вчив, чи Муза то, Зевсова донька,

Надто-бо все до ладу ти про долю ахеїв співаєш,

Що учинили, й зазнали чого, й як було їм сутужно,

Наче ти сам з ними був чи із уст очевидця почув це.

Отже, про те заспівай, як Еней із Афіною разом

Під Іліоном коня дерев’яного постать зробили,

Як його хитро в акрополь увів Одіссей богосвітлий,

Боїв сховавши в коневі, що Трою після зруйнували.

Врешті коли і про це ти докладно мені проспіваєш,

Зараз же перед всіма я людьми розповім, що напевно

Доброзичливий дає тобі бог це натхнення співоче».

Так він сказав, а співець заспівав уже, богом натхненний,

З того почавиш, як враз на свої добропалубні судна

Сіли ахеї і геть попливли, свої шатра спаливши,

Як з Одіссеєм славетним у Трої вже, посеред міста,

Інші тим часом сиділи, заховані в кінській утробі, —

Потім троянці самі в акрополь коня затягнули.

Так і стояв він, вони ж без кінця гомоніли безладно,

Сидячи там навкруги, і натроє думки їх ділились:

Міддю безжальною цю черевину проткнути порожню,

Чи, затягнувши на верх, з високої скинути скелі,

Чи залишити це диво як жертву богам милостивну.

Саме останнє оце і було те, що статися мало,

Місту-бо доля судила загинуть тому, яке прийме

Постать велику коня дерев’яного, де заховались

Кращі з аргів’ян, готуючи смерть і загибель троянцям.

Далі співав, як ахеїв сини Іліон руйнували,

Зі схованки ринувши враз і порожнім коня залишивши.

Як — хто куди — плюндрувати розбіглися місто високе,

Як Одіссей, наче грізний Арей, в Деїфоба домівку

Кинувся вдвох з Менелаєм, до мстивого бога подібним.

Там він, — співав той, — наважився стати до бою страшного

І переміг при сприянні великої духом Афіни.

Так той виспівував славний співець, Одіссей же від жалю

Танув слізьми, що з повік струмками спливали на лиця,

Наче ридає дружина, припавши до любого мужа,

Що за людей і вітчизну свою наложив головою,

Щоб від дітей і від міста загибелі день одвернути;

Бачачи, як він конає і в смертних здригається муках,

Тужно голосить над ним і ридає, а ззаду жорстокі

Ратищ удари на спину вже падають їй і на плечі,

Гонять в полон на роботу тяжку, на поталу й наругу;

В’януть їй лиця від горя, що жалем до неї проймає, —

Жалісно так в Одіссея з-під брів його сльози лилися.

Все ж удавалось від інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

Помітивши збентеження гостя, Алкіной просить його сказати, хто він такий і чому плаче. Назвавши своє ім’я та рід, «незламний у біді Одіссей богосвітлий» розповів про свої пригоди. Після відплиття від троянського берега вони з товаришами висадилися в Ісмарі та вступили з його жителями кіконами в бій, у якому загинуло багато супутників Одіссея. Буря на морі закинула їх до країни лотофагів, які їдять лотос — дивовижну рослину. Покуштувавши її, супутники Одіссея раптом забули про все, утратили бажання повертатися додому, і їх довелося силоміць тягнути на корабель. Звідти Одіссей потрапив на острів, розташований навпроти країни кіклопів (однооких велетнів-дикунів). Тут він залишив одинадцять кораблів, а на дванадцятому підплив до цієї землі й зійшов на берег із дванадцятьма супутниками.

Обік побачили там, край скелі над морем, високу,

Лавром порослу печеру. До неї збиралося на ніч

Кіз і овечок багато; навкруг простягався високий

Двір, обгороджений муром з укопаних в землю великих

Каменів, зверху ж і сосни росли, і дуби височенні.

Велетень жив там потворний, що кіз і овечок отари

Сам випасав собі, інших оподаль. Ні з ким він не знався

У самотині своїй і ніяких не відав законів.

Був він потвора страшна, на людину, що хлібом живиться,

Зовсім не схожий, скоріше скидавсь на гірську верховину,

Лісом порослу, яка серед скель височіє самотньо.

Товаришам своїм вірним на місці звелів я лишатись,

При кораблі, й стерегти корабля свого якнайпильніше;

Сам же, дванадцять обравши між ними супутців найкращих,

Вирушив. Мав із собою я козячий міх із солодким

Темно-червоним вином, що Марон мені дав, син Еванта,

Жрець Аполлона, який опікується Ісмаром-містом.

Міх я великий вином тим наповнив та інших припасів

В бесаги взяв шкіряні із собою. Відчув-бо я духом

Мужнім, що стріну людину, одягнену в силу могутню,

Дикого велетня, що ні законів, ні правди не знає.

Одіссей із супутниками зайшли до печери велетня. Він у цей час пас отару своїх овець. Товариші запропонували забрати їжу з печери на корабель і покинути острів. Натомість Одіссеєві захотілося побачити господаря, щоб отримати гостинці безпосередньо від нього. Ввечері кіклоп повернувся до печери, де на нього чекали ахейці.

Позаганяв до печери опасистих кіз і овечок

Тих, що доїти їх мав, а самців — баранів із козлами —

Він за дверима лишив, на своєму подвір’ї широкім.

Потім камінь підняв величезний і вхід до печери

Ним завалив, — не могли б того каменя зрушити з місця

Й ковані міцно аж двадцять два вози чотириколісні, —

Ціла то скеля була, що нею заклав свої двері.

Сидячи, сам подоїв уже й кіз, і овець мекотливих,

Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

Білого він молока на кисле узяв половину.

Сир віддавивши, поклав у плетені кошики зразу;

Другу ж у глечиках він залишив половину, щоб мати

Й свіжого ще молока — напитися після вечері.

Швидко із справами цими упорався, потім ще й ватру

Побачивши Одіссея з супутниками, Поліфем поцікавився, хто вони і де їхній корабель. Відчувши підступність у словах велетня, Одіссей відповів, що їхній корабель розтрощив Посейдон. Раптово кіклоп схопив двох супутників Одіссея і з’їв їх. Одіссей хотів був уночі заколоти Поліфема мечем, але збагнув, що тоді вони не зможуть вийти з печери, бо не відкотять величезної брили, яка закривала з неї вихід.

Ледве з досвітньої млн заясніла Еос розоперста,

Вже він вогонь розпалив, подоїв своїх славних овечок,

Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

Швидко із справами цими упорався, потім ізнову

Двох з-поміж нас ухопив і собі спорядив з них сніданок.

Далі, поснідавши, вигнав з печери свою він отару,

Легко відсунувши камінь важкий од дверей, і на місце

Знову поставив, немов сагайдак ковпачком покривав він.

З гуком і свистом кіклоп погнав свою жирну отару

В гори. А я, у печері лишившись, почав міркувати,

Як би помститись, якщо подасть мені ласку Афіна.

Серцю моєму така найкращою видалась рада:

Біля кошари лежала кіклопова палиця довга —

Стовбур сирої маслини, — зрубав її він, щоб ходити

З нею, як висхне вона. Виглядала ж та палиця, наче

Щогла на двадцятивеслім просторім судні чорнобокім,

Що вантажі торговельні крізь далеч морську перевозить, —

Так виглядала завдовжки й завгрубшки ота деревина.

Кия із сажень завдовж од неї тоді відрубав я

Й товаришам передав, обстругати його наказавши.

Гарно вони обтесали оцупок, а я, загостривши

Дрюк той, у полум’ї вістрям тримав, щоб вогнем засмалити.

Потім старанно його заховав я під гноєм, якого

Дуже багато було понакидано скрізь по печері.

Товаришам після того звелів жеребки я тягнути.

Хто з них відважиться, разом зі мною кілок той піднявши,

В око встромити кіклопу, як в сон він солодкий порине.

Випали тим чотирьом жеребки, кого й сам би хотів я

Вибрати в поміч, а я уже п’ятий виходив між ними.

Коли ввечері кіклоп повернувся до печери, Одіссей пригостив його вином.

Тричі підносив я, й тричі в глупоті своїй випивав він.

А як вино уже зовсім йому затуманило розум,

Я із солодкими знову до нього звернувся словами:

«Ти про ім’я моє славне питаєш, кіклопе? Назву я

Зараз себе, та гостинця віддай, що мені обіцяв ти.

Звусь я Ніхто на ім’я, і Ніким мене батько і мати,

Й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають».

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

«Отже, Нікого я з’їм наостанку, раніше ж поїм я

Товаришів його всіх, — оце тобі й буде гостинець».

Так він сказав, похитнувся і навзнак упав, і, зігнувши

Набік грубезну шию, лежав, і відразу всевладний

Сон подолав його. З горла у нього з вином випливали

М’яса людського шматки, — сп’янівши, почав він блювати.

Кия тоді я у попіл гарячий засунув, щоб знову

Він розігрівся, як жар, а тим часом відваги словами

Товаришам додавав, щоб ніхто не утік з переляку.

Одіссей осліплює Поліфема. Фрагмент розпису амфори з Елевсина. 670—650 рр. до н. е.

Ахейці викололи єдине око кіклопа оливним кілком.

Страшно кіклоп закричав, аж луна розляглась по печері,

З ляку ми кинулись врозтіч усі, і зразу він вирвав

З ока оту деревину, гарячою кров’ю облиту,

З люттю від себе її жбурнув обома він руками

Й гучно кіклопів волати почав, що з ним у сусідстві

Теж у печерах жили на овіяних вітром узгір’ях.

Крик той страшенний почувши, вони звідусіль позбігались,

Вхід обступили в печеру і стали розпитувать, що з ним:

«Що, Поліфеме, з тобою, що голосно так ти волаєш

В ніч божественну й солодкого сну позбавляєш усіх нас?

Може, хто з смертних отару твою силоміць виганяє?

Може, самого тебе хтось насильством і підступом губить?»

В відповідь так із печери волав Поліфем премогутній:

«Друзі, Ніхто, й не насильством мене він, а підступом губить!»

Відповідаючи, мовлять вони йому слово крилате:

«Що ж, коли сам ти, й ніхто насильства тобі не вчиняє,

То чи не Зевс тобі хворість наслав, і поміч тут марна, —

Краще ти батька свого, владику благай Посейдона!»

Мовили це й відійшли; любе серце моє розсміялось,

Як обманув я ім’ям його й задумом цим бездоганним.

Стогнучи тяжко і в корчах увесь аж звиваючись з болю,

Камінь руками намацав кіклоп і відсунув від входу,

Сів посередині в дверях і широко руки розставив,

Щоб упіймати того, хто з отарою хтів би умкнути.

От якого він дурня знайти у мені сподівався!

Якоб Йорданс. Одіссей у печері Поліфема. 1630

Якоб Йорданс (1593—1678) — видатний фламандський живописець, представник бароко; в основі багатьох його полотен лежать релігійні та міфологічні сюжети. До мотивів і образів поеми зверталися митці різних епох: Пітер Рубенс, Джозеф Тернер, Валентин Сєров, Марк Шагал та інші.

Одіссей зв’язував баранів по троє, а під середнім прилаштовувався хтось із полонених Поліфема. Таким чином Одіссей і його супутники вибралися з печери.

Щойно ми вийшли з печери й оподаль кошари спинились,

Перший я виліз із-під барана й повідв’язував інших.

Швидко погнали отару ми жирних овець тонконогих,

Їх оточивши навколо, щоб разом все стадо загнати

На корабель свій. Нас радо супутники любі вітали —

Тих, що уникнули смерті, — й загиблих оплакали гірко.

Плакати все ж їм, бровами до кожного стиха моргнувши,

Я не дозволив, — загнати звелів пишнорунну отару

На корабель і чимдуж на хлань відпливати солону.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

А на таку вже відплинувши віддаль, що поклик ще чути,

До Поліфема почав я, глузуючи з нього, кричати:

«Гей ти, кіклопе! Не зовсім беззахисний муж той, в якого

Товаришів у глибокій печері пожер ти жорстоко!

Так і належить помститись тобі за лихі твої вчинки,

Нелюде лютий, що в домі своєму гостей поз’їдати

Не посоромивсь! От Зевс і боги тебе всі й покарали!»

Так я промовив. Його ж іще більша злоба охопила.

Верх од гори відломив він великої й так його кинув,

Що поблизу корабля темноносого впав той уламок,

Ледве в стерно кермове кам’яна не ударила брила.

Завирувало все море від скелі, що впала у воду, —

З шумом до берега нас понесло тоді водоворотом,

Моря приливом нас знову до самої суші пригнало.

Довгу жердину руками вхопивши, від берега нею

Я відштовхнув корабель, а супутцям кивнув головою,

Додаючи їм відваги, й на весла звелів налягти їм,

Щоб із біди врятуватись. Аж гнулись вони — веслували.

Тільки як далі від берега вдвоє уже одпливли ми,

Знов я кіклопа гукати хотів; та навкруг навперейми

Товариші мене лагідно так почали умовляти:

«Знову, безумний, ти хочеш цю дику людину дражнити?

Щойно він, кинувши скелю у море, погнав корабель наш

Прямо на берег, і ми уже зовсім загинути мали!

Тільки-но крики чиїсь чи мову яку він почує,

Голови нам і всі корабельні він балки розтрощить,

Мармуру кинувши брилу, — а сили йому не бракує».

Так говорили вони, та не слухало серце відважне,

Й знову до нього покликнув я, гнівом в душі спалахнувши:

«Гей ти, кіклопе, якщо тебе з смертних хто-небудь спитає,

Хто осліпив так ганебно тебе, ти можеш сказати —

Це Одіссей тебе ока позбавив, той городоборець,

Син Лаерта, що має свою на Ітаці домівку».

Так відповів я, а він тоді став Посейдона-владику,

Руки у зоряне небо здіймаючи, ревно благати:

«Згляньсь, Посейдоне, землі потрясателю темно гривастий!

Якщо я син твій і гордий моїм ти зватися батьком,

Хай Одіссей додому не вернеться, городоборець,

Син Лаерта, що має свою на Ітаці домівку.

А як судилось у власну йому повернутись оселю,

Добре збудовану, й близьких, і землю побачити рідну,

Товаришів розгубивши, хай з лихом повернеться врешті, —

Лиш на чужім кораблі, — і дома лиш горе застане».

Так він молив і благав, і почув його темногривастий.

Арнольд Беклін. Втеча Одіссея з острова Поліфема. 1896

На далекому острові Еолії володар вітрів Еол приязно зустрів Одіссея і відрядив його додому, подарувавши зав’язаний мішок із вітрами, щоб ті не заважали герою в дорозі. Проте через надмірну цікавість супутників, які, попри сувору заборону, розв’язали той мішок, кораблі Одіссея, що майже досягли рідної Ітаки, знову опинилися біля Еолії. Однак цього разу Еол відмовився допомогти тим, кого переслідували боги, і вони незабаром припливли до людожерів лестригонів, які знищили одинадцять кораблів з їхніми екіпажами. Корабель Одіссея причалив до острова Ееї.

Так ми на острів Еею приїхали згодом. Кіркея

Там пишнокоса, дивна богиня живе ясномовна.

Там же й до берега ми з кораблем потаємно пристали

В затишній бухті, якимось до неї приведені богом.

Там ми, на берег зійшовши, лежали два дні і дві ночі,

Зморені тяжко й гіркою пригноблені серця печаллю.

Тільки як третій розвиднила день нам Еос пишнокоса,

Списа у руки узявши й мечем озброївшись гострим,

З місця причалу я швидко на кручу поглянути вийшов, —

Може, де смертних побачу діла чи хоч голос почую.

Ставши на версі скали кам’яної, навкруг озирнувся

Й дим, що здаля над широким простором землі піднімався,

Я за густим дубняком над будинком Кіркеї побачив.

В мислях своїх і в душі я почав міркувати: чи далі

Йти дізнаватись туди, де димок я помітив багровий?

За жеребом 22 супутники Одіссея вирушили до будинку Кіркеї, навколо якого лежали леви й гірські вовки, заворожені злим зіллям, яке їм давала господиня. Ахеї почали кликати Кірку.

Вийшла небавом вона й, відчинивши осяйливі двері,

Їх запросила ввійти, і всі увійшли необачно,

Лиш Еврілох, відчувши лукавство, іззаду лишився.

Ввівши, усіх на ослони і крісла вона розсадила;

Ячної з сиром муки та з медом жовтявим змішавши,

З світлим прамнейським вином подала їм, підсипавши в келих

Зілля лихого, щоб зовсім про землю вітчизни забули.

Щойно дала їм ту суміш і випили всі, як ударом

Кия вона їх загнала в свинарню і там зачинила.

Голови й постаті їхні щетиною вкрились, і рохкать

Всі по-свинячому стали, лиш розум, що й був, залишився.

Плачучих їх зачинила Кіркея й сипнула їм в закут

Жолудів, терну, каштанів, коріння крушини, щоб їли

Те, що всі свині їдять, у багнюці валяючись завжди.

Миттю побіг Еврілох на швидкий корабель чорнобокий

Звістку подати сумну про долю супутників любих.

Довго не міг він, хоч як силкувався, і слова сказати,

Смутком великим у серці охоплений; очі сльозами

Сповнились рясно; всю душу йому розривали ридання.

Тільки тоді, як його ми розпитувать з подивом стали,

Він розповів нам про долю нещасну супутників наших.

Так оповів він, і зразу на плечі закинув я мідний,

Срібноцвяхований меч свій великий і лук з тятивою

І провести мене тим же звелів Еврілохові шляхом.

Вже по священному виярку йшов я і ось уже вийти

Мав до великого дому Кіркеї, що зналась на зіллі.

Раптом Гермес із жезлом золотим мене близько від дому

Стрів на дорозі, на юного мужа із вигляду схожий

З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих.

Взявши за руку мене, він назвав на ім’я і промовив:

«Стій, бідолашний, куди ти прямуєш по цих верховинах,

Краю не знаючи цього? Супутців твоїх вже Кіркея

Всіх обернула в свиней і в хліву своїм міцно тримає.

Їх визволяти ідеш ти? І сам, кажу тобі, цілий

Звідти не вернешся й там же, де інші усі, зостанешся.

Але послухай: тебе я врятую і визволю з лиха.

Зілля узявши оце чарівне, ти в оселю Кіркеї

Сміливо йди, — з ним-бо днину лиху ти від себе відвернеш.

Я розкажу тобі все про підступне Кіркеї лукавство:

Суміш вона приготує і зілля підсипле у неї,

Тільки тебе не здолає той чар, — того не допустить

Зілля, що дам я тобі, чарівне. Розкажу по порядку.

Щойно Кіркея довжезним жезлом замахнеться на тебе,

Зразу із піхов своїх ти вихопи меч гостролезий —

Кидайся з ним на Кіркею, немовби хотів її вбити».

Слово це мовивши, зілля подав мені світлий дозорець,

Вирвавши просто з землі і властивість його пояснивши.

Корінь був чорний, а цвіт — немов молоко білопінне.

Потім Гермес відійшов на високу Олімпу вершину,

Острів лісистий лишивши, а я до будівель Кіркеї

Далі подався, лиш серце бурхливо мені колотилось.

Кірка запросила Одіссея до покоїв і дала йому зілля. Здивувавшись тому, що чари не подіяли, Кірка зрозуміла, що перед нею Одіссей, про якого попереджав її Гермес, «злотожезлий», «світлий дозорець», і чарівниця погодилася повернути супутникам Одіссея людську подобу.

Вийшла Кіркея і, двері в свинарню свою відчинивши,

Вигнала звідти свиней, наче дев’ятирічних на вигляд.

Стали вони перед нею, вона ж, їх усіх обійшовши,

Кожну із них по черзі вигойною маззю мастила.

Стала з їх тіл опадати щетина, що вкрила відтоді

Їх, як заклятого зілля дала їм Кіркея-владарка.

Знов вони стали людьми, красивішими навіть, ніж доти,

Вищими трохи на зріст і молодшими стали на вигляд.

Зразу впізнали мене, і рук моїх кожен торкнувся.

Потім усі заридали тужливо, — їх лемент страшенний

Всюди по дому лунав і розжалобив навіть Кіркею.

Близько тоді підійшла і сказала в богинях пресвітла:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Йди до швидкого свого корабля на морське узбережжя.

Витягніть передусім корабель на положистий берег,

Снасть корабельну і всяке майно занесіть до печери,

Потім вертайтесь сюди — і сам ти, й супутники милі».

Мовила так, і, послухавши серцем відважним, подався

Я до швидкого свого корабля на морське узбережжя;

Там на швидкім кораблі знайшов я супутників милих, —

Плакали гірко вони, рясні проливаючи сльози.

Мовби телята навколо корів, що з полів чередою

В хлів повертаються, трав соковитих напасшися вволю,

Скачуть всі разом назустріч, — не вдержати їх у кошарі,

Радісно мукають всі, своїх матерів обступивши, —

Так і до мене з слізьми на очах всі супутники наші

Кинулись разом з великою радістю в серці, неначе

В рідну ми землю вернулись, на нашу Ітаку скелясту.

Одіссей із супутниками перебували в Кірки цілий рік. І хоча їм було добре, вони затужили за рідною домівкою. Одіссей звернувся до богині з проханням відпустити його на Ітаку.

. Сказала на те в богинях пресвітла:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Не залишайтеся більше у домі моїм проти волі,

Тільки у іншу вам треба раніше податись дорогу —

Аж до оселі Аїда й страшної пройти Персефони,

Щоб розпитати про все там фіванця Тіресія душу —

Віщого старця сліпого, що розум зберіг непорушним;

Всю-бо й по смерті йому залишила, проте, Персефона

Давню розсудливість, інші ж усі там, як тіні, никають».

Так вона мовила, й любе в мені мов розбилося серце.

Плакав, на ложі я сидячи, й серце на білому світі

Жити вже більш не хотіло й на сонячне світло дивитись.

А як, на ложі качаючись, я вже наплакався вволю,

Так я промовив, із словом до неї звернувшись крилатим:

«Хто ж, о Кіркеє, мені вожаєм у дорозі тій буде,

Не допливав-бо ніхто ще на чорнім судні до Аїда».

Так говорив я, й сказала на те в богинях пресвітла:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Тим не журися ти, хто вожаєм корабля твого буде,

Ти тільки щоглу постав, розпусти свої білі вітрила

Й сядь при стерні, і саме понесе вас дихання Борея.

А як ріку Океан кораблем ти своїм переплинеш,

То низовинний побачиш ти берег і гай Персефони,

Осокорини високі і верби, що гублять насіння.

Над Океаном глибиннобурхливим постав корабель свій,

Сам же в задушну Аїда оселю тоді попрямуєш.

До Ахерону впадає там Піріфлегетон вогненний

Разом з Кокітом, що й сам рукавом є підземного Стікса,

Там біля скелі обидва збігаються шумні потоки».

Переклад Бориса Тена

У країні кімерійців (до речі, вона була на території сучасної України) Одіссей знайшов вхід до Аїду. Коли він потрапив до підземного царства, до нього наблизилися тіні померлих. Віщун Тіресій напророкував йому небезпеку й порадив, як повернутися на Ітаку. Одіссей бачив тіні своєї матері, померлих соратників, судді Міноса, мисливця Оріона, Тантала, Сізіфа, Геракла.

У XIX—XX ст. над перекладами «Одіссеї» Гомера працювали Пантелеймон Куліш, Олександр Потебня, Іван Франко, Леся Українка, Петро Ніщинський (повний переклад, 1889—1892). Повний переклад поеми, здійснений Борисом Теном (1963), став визначною подією не лише в українській літературі; він вражає своєю майстерністю та довершеністю.

Від Кірки Одіссей довідався, які загрози чатують на нього. Пливучи морем, він оминув острів Сирен, які заманювали моряків своїм чарівним співом, потім уник загибелі від страшних скель, що сходилися і розходилися, проплив небезпечну протоку, на берегах якої сиділи чудовиська Скілла й Харибда (Скілла схопила шістьох ахеїв). На о. Тринакія через несприятливий вітер ахеї затрималися на місяць. Страждаючи від голоду, товариші героя забили биків Сонця-Геліоса (Одіссея в Аїді попереджав Тересій про тяжкі наслідки завданої Геліосу кривди), за те Зевс блискавкою розбив їхній корабель. Екіпаж загинув, а Одіссея викинуло на о. Огігію до німфи Каліпсо. Феакійці захопились оповідями Одіссея. Уночі феакійські моряки перевезли сонного Одіссея на берег Ітаки й відплили додому, але під час повернення їхній корабель, за давнім віщуванням, обернувся на скелю. В образі юнака до Одіссея прийшла Афіна, і після її слів він нарешті впізнав Ітаку й поцілував рідну землю. Афіна пообіцяла привести до нього Телемаха, який повертався зі Спарти. Обернений на старого жебрака, Одіссей іде до свинопаса Евмея. Наступного ранку Телемах повернувся на Ітаку й зайшов до Евмея. Там він зустрів «жебрака» (Одіссея), якому пообіцяв заступництво, і відіслав Евмея сповістити матір про своє повернення.

Одіссей відкрився синові й обговорив із ним план помсти залицяльникам. У своєму домі Одіссей уміло зіграв роль жебрака. Пенелопа сказала залицяльникам, що прийшов час, коли з волі свого загиблого чоловіка вона має знову вийти заміж, і запропонувала влаштувати змагання, переможець якого стане її чоловіком. Невпізнаний Одіссей сказав Пенелопі, що її чоловік незабаром повернеться. Служниця Евріклея, колишня нянька Одіссея, обмила ноги «жебракові» і впізнала Одіссея за давнім шрамом на нозі, але він заборонив їй розголошувати таємницю.

Під час підготовки до чергового бенкету залицяльники брутально поводилися з «жебраком»-Одіссеєм, глузували з нього та з віщуна Теоклімена, який пророкував їм швидку загибель. Пенелопа винесла Одіссеїв лук, щоб надокучливі залицяльники спробували пропустити стрілу крізь кільця на ручках кількох поставлених одна за одною сокир (дуже важке завдання). Та ніхто з них не спромігся навіть натягти тятиву. Тоді «старий немічний жебрак» (Одіссей) легко натягнув лук і безпомильно пропустив стрілу крізь усі кільця. Після цього він розпочав криваву розправу над знахабнілими залицяльниками. За сприяння Афіни та допомогою Телемаха й вірних слуг він повбивав усіх залицяльників і знову став володарем свого дому. Після довгих сумнівів і вагань Пенелопа нарешті впізнала Одіссея. Він розповів їй про свої страждання за 20 років розлуки. Уранці Одіссей вирушив до садиби свого батька Лаерта. Гермес відвів душі залицяльників до Аїду. Одіссей зустрівся з батьком, який нарешті упізнав його. Обурені родичі вбитих та ітакійці прийшли до Одіссеєвого дому. Лаерт убив проводиря обурених, Афіна в образі Ментора встановила загальний мир.

1. Пригадайте, що ви знаєте про Гомера з уроків зарубіжної літератури та історії.

2. Що таке героїчний епос? Доведіть, що поема «Одіссея» належить саме до героїчного епосу. Назвіть головні особливості гомерівського епосу.

3. Що ви знаєте про епічних співців? Під час вивчення яких художніх творів ви стикалися з цим поняттям? Спираючись на фрагмент «Аед Демодок», схарактеризуйте ставлення еллінів до аедів. Чи схоже воно на ставлення до епічних співців в інших країнах, зокрема до кобзарів в Україні? Відповідь аргументуйте.

4. Якою була роль Одіссея у Троянській війні?

5. Чому Одіссей відмовився від пропозиції товаришів украсти їжу з печери Поліфема, доки велетня не було вдома? Як це його характеризує?

6. Які закони й традиції порушив Поліфем? Завдяки чому Одіссеєві вдалося його перемогти?

7. Чи лише за осліплення свого сина Посейдон карає Одіссея? Відповідь аргументуйте цитатами з тексту «Одіссеї».

8. Які риси виявив Одіссей: 1) у протистоянні з велетнем Поліфемом; 2) під час перебування в Кірки?

9. Чому Одіссей покинув Кірку?

10. Пригадайте основні ознаки чарівної казки. Проілюструйте їх прикладами з «Одіссеї».

11. Порівняйте образи Ахілла й Одіссея, Гектора й Ахілла. До кого, на вашу думку, ближчий Одіссей: до елліна Ахілла чи троянця Гектора? Відповідь аргументуйте.

12. Пригадайте вивчену в п’ятому класі казку про Синдбада-Мореплавця (третя подорож) і знайдіть у ній елементи, схожі на «Одіссею». Про що свідчить така подібність двох творів різних часів і народів?

13. Поеми Гомера часто називають енциклопедією життя стародавніх греків. Що ви дізналися про життя і побут людей в античні часи з «Одіссеї»?

14. Знайдіть у тексті постійні епітети. Кого і як вони характеризують?

15. Знайдіть у тексті «Одіссеї» порівняння, визначте їхні особливості і роль у епосі Гомера.

16. Поділіться в поетичній формі своїм враженням від поем Гомера, використовуючи гекзаметр.

Максим Рильський

По довгім плаванні вернувши в отчий дім,

Ти сів між дітками, щоб розказати їм

Про дальні береги та про чудні народи.

Ще й слова не сказав, а вже багряні води

В очах їм мерехтять. Хвилює корабель,

І пальми золоті на тлі чужих земель

Кивають вітами і в гості закликають.

Що ж ти розкажеш їм? Хіба вони те знають,

Як у солодкім сні дрімає лотофаг,

Як вабить спів сирен в запінених валах,

Як чорний Поліфем в страшній своїй печері

Хапає мандрівців для дикої вечері?