Полтавапродакшн, або які фільми знімали на території області в останні сто років

У цьому матеріалі не буде критики радянської ідеології або свідчень про те, що всі фільми, які знімалися на території України останні 100 років — здебільшого політично заангажовані та містять у собі пропаганду режиму. Натомість ми розповімо про кращі кінострічки, які знімали в Полтавській області. Про те, як місцевим платили гроші за участь у масовці та чому деякі з цих фільмів дуже швидко знімали з показу.

Зазначимо, що в сукупності на території області знято близько 50 художніх фільмів. Починаючи з 20-х років ХХ століття до Полтавщини завітали Олександр Довженко, Іван Миколайчук, Софі Лорен, Надія Румянцева, Леонід Биков та купа бравих італійських хлопаків.

Світова прем’єра українського фільму відбулася раніше ніж в Україні, а двох авторів сценарію прибрали з титрів і розстріляли. Як з’явився фільм «Звенигора», знятий у Яреськах

1924 рік. Україна. Олександр Довженко почав роботу над фільмом «Звенигора», який нині входить до сотні найкращих українських фільмів. Однак роботу над ним невдовзі припинили з невідомих причин. А потім знову відновили, але сценарій Довженко переписав на 90 %.

Знімали кіно в Яреськах на Полтавщині. А сценарій до фільму створювали письменник Майк Йогансен зі співавтором, що виступав під псевдонімом Юртик (Юрко Тютюнник, генерал-хорунжий армії УНР).

Однак згадки про Тютюнника і Йогансена зникли з титрів остаточного варіанту стрічки. Відомо, що першого розстріляли 1930-го, другого – 1937 року.

Прем’єра фільму відбулася у 1928 році. Коли ж перегляд завершився «Люди встали з місць і мовчали. Але в повітрі стояло: між нами нова людина кіно. Майстер свого жанру. Майстер своєї індивідуальності» (зі спогадів режисера Сергія Ейзенштейна).

Однак, новаторські прийоми в роботі режисера змусили представника ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) в Москві сказати про «Звенигору»: «Ніхто нічого зрозуміти не може».

Невдовзі фільм зникає з екранів. Лише у 1973 році його відновили на студії «Мосфільм» за сприяння вдови Довженка Юлії Солнцевої.

За фільм, який визнали кращим у світі — цькували в Совєцькому Союзі. Як у Шишаках знімали фільм «Земля»

Через кілька років Олександр Довженко знову вирушає до Шишацької громади. Знімати відому нині на весь світ стрічку «Земля». Після прем’єри про Довженка у Німеччині з’явилося 48 статей. У Венеції італійські кінематографісти назвали його «Гомером кіно». Натомість у Радянському Союзі в 1930 році за стрічку «Земля» режисера почали цькувати.

Цей фільм зняли з прокату. Він пробув на київських екранах лише дев’ять днів. Його заборонили показувати з ідеологічних мотивів — через «біологізм» і «натуралізм».

Виявляється, величезним недоліком фільму стало, те, що Довженко надто багато уваги приділив сільським пейзажам та красі природи – стиглі яблука, великі кавуни, широкі поля. Декому саме це здалося пропагандою приватного, одноосібного господарства, а отже, й самого куркульства.

А інших збентежили моменти фільму, коли оголена молода селянка, тримаючись руками за груди, тужить за своїм загиблим коханим.

Реабілітації «Земля» дочекалася майже через три десятиліття.

У 1958 році 117 визначних кінокритиків із 26 країн оцінили набуток кіно за найвищою шкалою мистецьких цінностей і зарахували цей фільм на Всесвітній виставці в Брюсселі (єдину з німих стрічок) до почесного списку дванадцяти найкращих фільмів світу всіх часів і народів.

Але повернемося до зйомок. Довженко задіює у процесі створення стрічки місцевих. За це їм платять аж три карбованці на день.

Якщо в пошуковику ви введете фільм «Земля», чи не найпершим побачите зображення дівчини. Це — звичайна полтавська селянка, яка на віки залишилася в кадрах одного з кращих фільмів світу.

На час зйомок їй було 18-19 років. Вона вважалась найкрасивішою дівчиною в селі. Отримані три карбованці за знімальний день селянка витрачала на цукерки.

До речі, під час зйомок Довженко жив у сім’ї Корсунів. У родині був маленький хлопчик Сашко, який хворів на поліомієліт кісток. Довженко неодноразово виділяв гроші на лікування. Зрештою, хлопчик вилікувався й став учителем фізики.

Взимку 1930 року в Одесу, у гості до Довженка, приїхав з Сосниці його батько. Переглянувши кілька змонтованих сином частин фільму «Земля», він чемно подякував і спитав у асистента режисера: «Оце все зробив мій Сашко?» Після отримання стверджувальної відповіді в очах батька засяяла гордість за сина.

У фільмі про радянську армію, який знімали у Миргороді, грав актор, що співав пісню «Ой у лузі червона калина» в одному з найвідоміших фільмів про війну. Історія створення «Максима Перепелиці»

У Миргородському районі знімали відому радянську комедію «Максим Перепелиця», головну роль у якій грав Леонід Биков.

Далекого 1955 року до села Савинці на Миргородщині приїхала знімальна група. Там почали роботу над створенням радянської кінострічки про життя радянського солдата. Примітно, що жителі села щодня бігали дивитися як відбуваються зйомки, а потім вночі відпрацьовували колгоспну норму.

Леонід Биков, якого згадують як жартівника — грав у фільмі головну роль. Під час зйомок він товаришував з місцевими. А одного разу пішов на ферму і попросив власноруч подоїти корову. Тоді над ним теж вирішили покепкувати і «підсунули» вагітну худобину. Молока актор так і не видобув.

Місцеві активно знімалися в масовці. За день отримували 3-5 рублів (місячна зарплата в колгоспі).

До речі, в один час із фільмом «Максим Перепелиця» на екранах з’являється кіно «Солдат Іван Бровкін». Фільми схожі між собою. Автор сценарію «Максима Перепелиці» Іван Стаднюк відкрито звинувачував творців іншої стрічки у плагіаті.

Для чого водночас створили дві схожі комедії можемо лише здогадуватися. Може, бо головний герой живе в українському селі Яблунівка, може, бо усі герої стрічки мають українські імена, а може, бо у фільмі згадують українські традиції (сватання). Хто його знає.

Для фільму «Королева бензоколонки» довелося будувати декорації, які водії плутали зі справжньою АЗС

За сюжетом фільму полтавська дівчина так мріє займатися фігурним катанням, що влаштовується працювати на заправку. Там вона може тренуватися кататися на роликах.

Місце для зйомок цієї кінострічки шукали по всій Україні, але ніде не могли знайти відповідну сучасну автозаправку. Нарешті зупинилися на Пирятині. Однак знімати там заборонили. Бо заправники теж мали свій виробничий план, виконанню якого знімальна група могла завадити. Та й виникало питання пожежної безпеки.

Знімальна група не розгубилася і поруч зі справжньою АЗС побудували дукорації, дуже схожі на реальну заправку. Там і почали знімальний процес.

Подейкують, що біля кіношної АЗС якось зупинився водій вантажівки і попросив головну акторку (Надію Румянцеву) заправити машину.

Акторка вирішила пожартувати: відповіла, що машину заправляти не буде, бо вона брудна. Водій був шокований такою поведінкою. Звернувся до «керівництва» АЗС. Але ті підтримували свою «працівницю».

Ця історія стала одним з епізодів фільму.

До речі, зараз у Пирятині при автостанції, де знімали «Королеву бензоколонки», є однойменне кафе. Будівля на тому самому місці, де раніше була кіношна АЗС. А водонапірна вежа, яку видно в кінострічці, досі є візиткою міста.

Оригінальну назву фільму, що знімали у Нижніх Млинах змінили на ідеологічно правильну, а саме кіно зняли з прокату, бо воно викликало жалість до італійців. Як з’явилася стрічка «Вони йшли на схід»

Світова прем’єра, яку італійці знімали з радянцями відбулася у 1964 році. Однак у Союзі довго на екранах стрічка не протрималася. Фільм відправили «на полицю», бо він викликав у радянських глядачів співчуття до італійців, які все ж були загарбниками, хоч здебільшого й «добрими».

Фільм з оригінальною назвою «Італійські браві хлопці» знімали у Полтаві та селах області — Чернечому Яру, Горі та Нижніх Млинах. У масовках активно грали місцеві.

Жителі Чернечого Яру грали самих себе, а «червоноказармівці» зображали радянських і німецьких солдатів. Для зйомок селянам навіть не треба було перевдягатися — «гардероб» порівняно з 1941 роком, за 20 років здебільшого не змінився.

Італійці були вражені гостинністю українських селян, але здивовані їхнім побутом, що не дуже відрізнявся від довоєнного.

«Весілля в Малинівці» знімали разом із мешканцями села

Зйомки стрічки про становлення радянської влади та їхню звитягу тривали з травня по жовтень 1966 року в кількох селах Лубенського району.

Увагу знімальної групи привернули графська садиба в селі Хорошки, вітряк в селі Мацівка, монастир у Мгарі. Там частину кінострічки і створювали.

Режисерові фільму тоді сподобалася садиба поміщика Щербатова, побудована ще в 1848 році. На час зйомок вона збереглася у відмінному стані, однак там розміщувалася школа.

Щоб не зривати навчальний процес, у ста метрах побудували точну копію фасаду садиби. З Ленінграда привезли залізобетонні статуї левів. Діти тікали із занять дивитися на зйомки, а чимало жителів села були задіяні в масових сценах. Перевагу режисер надавав тим мешканцям, які приходили на знімальний майданчик з курями або качками.

Софі Лорен жила у вагончику біля Диканьки. Фільм «Соняхи»

Жителі невеликого села Чернечий Яр (Диканський район) довго згадували приїзд відомої італійки до їхньої місцевості.

За спогадами очевидців, італійці встановили вагончик біля дерев’яного млина і жили в ньому кілька днів. А після зйомок на прощання Софі Лорен подарувала місцевим дітям цукерки, а мешканці села дістався модний крепдешиновий шалик.

Фільм знімали в декількох містах. Однак саме під Диканькою фільмували найдраматичніші кульмінаційні епізоди картини, коли Джованна (Софі Лорен) приїздить в українське село, де знаходиться велике кладовище італійських вояків, і розшукує людей, які можливо пам’ятають її чоловіка.

У Чернечому Яру збудували бутафорне кладовище і невеличку дерев’яну церкву. До речі, кадри з відвідинами кладовища (кіношного) в стрічці так налякали КДБ, що СРСР через посла в Італії вимагав вирізати це неподобство, на що продюсер (і чоловік Софі Лорен) Карло Понті не пішов.

«Ой там на горі» у «Жив-був пес» співав ансамбль із Полтавщини, який про це навіть не знав

Мабуть, немає людини, яка б не бачила в своєму житті хоча б раз мультик про собаку і вовка.

А момент де вовк під столом підвиває під пісню «Ой там на горі» при згадці викликає посмішку. Цю композицію виконали учасники ансамблю «Древо» з невеличкого села Крячківка Пирятинського району.

Про те, що їхня пісня буде у мультфільмі вони навіть не здогадувалися. Тому були дуже подивовані, почувши свої голоси з телевізору.

Фільм «Пропала грамота» грамота врятував чоловік з Донбасу, а головну роль виконував « неблагонадьожний » Миколайчук

«Працювали в селах Красногорівка та Білоцерківка на трасі Київ-Полтава. І от після перегляду першого відзнятого матеріалу був повний шок! Тоді Параджанов сказав: «Ну нарешті я побачив Україну, а не Карпати! Така краса. », — саме так згадують очевидці зйомки «Пропалої грамоти».

Це кіно про подорож козака Василя до Петербургу. Головну роль у якому грав «неблагонадьожний» Іван Миколайчук. Костюми для козаків надав один з полтавських музеїв.

Уже відзнятий фільм радянська влада змусила переробити та внести багато змін. Особливо не сподобався цензорам німецький акцент російської цариці.

У Москві його подивилися і пустили дуже малим тиражем, а потім і взагалі закрили. Плівки були знищені. Але його врятував один партійний діяч.

«Був такий голова ради міністрів при Щербицькому Ляшко – маленький чоловічок десь з Донбасу. Цей фільм йому подобався, і він, коли приїздили до нього гості з Казахстану чи Польщі, після чарки казав: “Давайте цих “козачків” подивимось”. І показував їм “Пропалу грамоту”. Так цей фільм існував на екрані як “козачки” і зберігся тільки тому, що остання його копія була в Ляшка. Коли пізніше шукали, ніде його не могли знайти. Тільки у Ляшка в шухляді».

Подейкували, що кіно заборонили через те, що українські козаки зображені в стрічці дуже позитивно. Пригоди їхні веселі, а самі вони — ніби супергерої.

Глядачі змогли побачити «Пропалу грамоту» лише через 12 років. Сьогодні цей фільм вважається одним з кращих в історії українського кіно.

20 найкращих фільмів 2022

Але деякі люди знаходили тимчасову розраду у можливості поринути у вигаданий світ. Якщо ви серед них, тоді ця добірка оглядачів BBC Culture – саме для вас.

1. Все всюди і все одразу (Everything Everywhere All at Once)

Творчий дует режисерів Деніеля Квана та Деніеля Шайнерта, відомий як Деніелс, 2016 року заявив про себе чорною комедією “Людина – швейцарський ніж” з Денієлом Редкліффом у головній ролі.

Цього разу вони створили фантастичну кунгфу-комедію про жінку, яка намагається розібратися з податками, а потрапляє у мультивсесвіт, де вона може існувати в різних версіях самої себе.

Головну роль виконала китайсько-малазійсько-американська акторка Мішель Єо, відома по фільмах “Завтра не помре ніколи”, “Мемуари гейші”, “Тигр підкрадається, дракон ховається”. Роль лиходійки-бухгалтерки зіграла Джеймі Лі Кертіс.

Доволі рідкісна ситуація, коли артфільм змушує глядачів плакати і водночас збирає купу грошей. Касові збори стрічки у світі становлять понад 100 мільйонів доларів.

2. Топ Ґан: Меверік (Top Gun: Maverick)

“Найкращий стрілець” тричі потрапляв до списку найочікуваніших фільмів року, спочатку прем’єру продовження культового бойовика 1986 року планували на 2019-й.

Але нарешті прихильники надзвукового пілотажу отримали задоволення, на яке вони так довго очікували.

Коли Піт “Маверік” Мітчелл (Том Круз) повертається до елітної школи пілотів-винищувачів ВМС США, блокбастер стає не просто захопливою демонстрацією фігур вищого пілотажу, а й зворушливою, гірко-солодкою драмою про дорослішання.

“Топ Ґан” став найуспішнішим фільмом року. Цьому, без сумніву, сприяв і той факт, що Том Круз сьогодні виглядає краще, ніж у 1986 році.

3. Я червонію (Turning Red)

Темою дорослішання цей новий анімаційний фільм від Pixar нагадує іншу стрічку студії – “Думками навиворіт”. Утім, він є унікальним з багатьох сторін: це – перший фільм студії, режисеркою якого стала жінка і сюжет якого розгортається у Канаді.

Це також перший мультфільм Pixar, головна героїня якого – дівчинка з азійської родини.

Мейлін або Мей (Розалі Чанг) – старанна школярка, яка перетворюється на величезну кудлату червону панду щоразу, коли переживає стрес.

З огляду на те, що Мей — 13-річна канадка китайського походження, а дія фільму відбувається у Торонто на початку 2000-х років, “Я червонію” містить чимало автобіографічних деталей сценаристки й режисерки Домі Ші.

У вигляді панди Мей така мила, що тим, в кого є маленькі діти просто обов’язково потрібно замовити м’яку червону іграшку панди.

4. Подія (Happening)

Минуле є прообразом сьогодення у переконливій і зворушливій історії Одрі Діван про студентку коледжу Енн (Анамарія Вартоломей), яка намагається зробити аборт у Франції в 1963 році.

Знаючи, що материнство зруйнує її майбутнє, Енн без вагань звертається по нелегальну допомогу. Фільм викриває лицемірство медичної системи та черствість суспільства в цілому.

Уникаючи нотацій або мелодрами, режисерка створює тонкий художній фільм на суспільно резонансу тему.

5. Після Янга (After Yang)

Когонада без перебільшення – геній. Режисер стильної драми “Колумб” (2017) і головна творча сила вишуканого серіалу Apple TV+ “Пачінко”. Він вдихає нове життя та візуальний блиск у доволі банальний сюжет про робота з почуттями.

Колін Фаррелл грає батька, який намагається відремонтувати улюбленого робота своєї доньки Янга (Джастін Х. Мін), який вочевидь має проблиски людської душі.

Фільм про події, вочевидь, недалекого майбутнього приголомшує стилем і візуальною красою сцен, від перших кадрів до несподіваного фіналу.

6. Девід Боуї: Moonage Daydream (Moonage Daydream)

Якщо попередні фільми Бретта Моргена – Crossfire Hurricane (про “Роллінг Стоунз”) і “Курт Кобейн: Клятий монтаж” – порушили правила жанру рок-документалки, його нова робота Moonage Daydream розбиває їх вдрузки.

Замість оповіді про найвідоміші моменти життя та кар’єри Девіда Боуї, фільм занурює у довге і часом тривожне дослідження його творчості: впливів, яких зазнав музикант, подорожей, його філософії та мистецьких починань. Його картинам та акторській грі на сцені часом приділяється більше уваги, ніж його музичним альбомам.

Це сміливий спосіб розказати про життя надзвичайно чарівної людини. Але попри психоделічність художньої оповіді фільм зрештою шукає відповідь на одвічне питання – як найкраще прожити життя?

7. Трикутник смутку (Triangle of Sadness)

Уїдлива сатира сценариста і режисера Рубена Естлунда (“Форс-мажор”, “Квадрат”) цього разу присвячена божевільному світу модельного бізнесу, блогерів соцмереж і розкішним круїзам.

Стрічка “Трикутник смутку”, нагороджена “Золотою пальмовою гілкою” у Каннах, поєднує витонченість і водночас гіперболічність погляду Естлунда.

Він майстер влучних соціальних замальовок, але вміє довести кожну незручну ситуацію до максимального рівня напруги.

А ще у фільмі є сцена, в якій непристойно багаті пасажири круїзного лайнера страждають від масового нападу морської хвороби.

8. Вічна дочка (The Eternal Daughter)

Тільда Свінтон грає водночас літню матір і її вже немолоду доньку у неймовірно гарному фільмі сценаристки і режисерки Джоанни Гогг. Це вже третя спільна робота акторки і режисерки, які нещодавно працювали над фільмом “Сувенір” і майбутнім фільмом “Сувенір 2”.

Головні героїні опиняються у старому готелі, де вони, здається, єдині гості. Намагаючись написати сценарій до фільму про свою матір, молодша героїня Свінтон поринає у глибини пам’яті та жалю, порушуючи питання про те, чи можемо ми знати все про людей, яких любимо.

Продюсерами фільму є продюсери “Нормальних людей”, “Фаворита” і “Кімнати” – Element Pictures і JWH Films.

Виконавчим продюсером виступив Мартін Скорсезе.

9. Фабельмани (The Fabelmans)

Автор фото, Universal Pictures

Давно не секрет, що нещасливі сім’ї у фільмах Стівена Спілберга завжди оповідають про його власну, але у частково автобіографічній стрічці “Фабельмани” він нарешті говорить про це відкрито, без інопланетян та інших метафор, і створює один із найбільш емоційно чесних та найменш сентиментальних творів.

У центрі сюжету – підліток Семмі (Габріель Лабель), альтер-его Спілберга, його розчарована у житті, але наділена багатою фантазією мати (Мішель Вільямс) і його сухий прагматик батько (Пол Дано). Останні двоє такі різні, що їхнє розлучення виглядає неминучим.

Семмі знімає фільми, які розчулюють своєю дотепністю. Озираючись на свою родину дорослими очима, Спілберг бачить батьків з усіма їхніми недоліками, але наповнює фільм теплотою, розумінням та любов’ю.

10. РРР (RRR)

“RRR” – це не просто один із найкращих фільмів року – це кілька найкращих фільмів року. Шедевр індійського режисера Ш.Ш. Раджамулі, знятий мовою телугу, – це надихаюча історична драма про боротьбу за незалежність Індії проти британського правління в 1920-х роках.

Це блискучий романтичний мюзикл, гідний золотої доби Голлівуду, кримінальний трилер про двох подвійних агентів, які стають друзями, шалений бойовик і приголомшливий епос про супергероїв.

Але найдивовижніше це те, що всі ці жанри та жанрові відтінки бездоганно поєднуються, оповідаючи потужну історію.

“RRR” на 2022 рік є найдорожчим індійським фільмом.

11. Банши Інішерина (The Banshees of Inisherin)

Автор фото, Searchlight Pictures

Режисер Мартін МакДона (“Три білборди за межами Еббінга, Міссурі”) не зраджує своїй традиції чорного гумору і влучних відточених діалогів. Але у новому фільмі він замінює насильство та агресивну іронію своїх попередніх фільмів (“Залягти на дно в Брюґґе” та “Сім психопатів”) на дещо сумніше та поетичніше.

У центрі сюжету комедійної драми – суперечка між двома друзями, порядними на позір чоловіками (Колін Фаррел і Брендан Ґлісон), що відбувається у маленькому пабі на крихітному ірландському острові.

Простий сюжет згодом переростає у доволі моторошну історію. До того ж фільм знову нагадує глядачеві, яким блискучим актором є Колін Фаррелл.

12. Вавилон (Babylon)

Амбітна феєрія режисера і сценариста Дам’єна Шазелла (“Ла-Ла Ленд”) про 1920-ті роки в Голлівуді, коли на місце німого кіно прийшов звук, як і всі епоси розгалужена і хаотична.

Але яскраві декорації і блискуча акторська гра компенсують будь-які сюжетні недоліки, як-от явний перебір з кількістю кінцівок фільму. Марго Роббі у ролі юної шаленої акторки Неллі ЛаРой – завзята і симпатична. Вона з перших кадрів вривається в оповідь, захопивши увагу гостей вечірки, повної джазу, наркотиків, оголених тіл і продюсерів, які створюють зірок.

Бред Пітт грає комічну роль зірки німого кіно, який потрапив у пастку старих фільмів. Сцена зйомок однієї з його картин – це несамовито смішний епізод, який цілком міг би стати окремим фільмом.

Герої і різноманітні сюжетні лінії “Вавилону” об’єднуються у бравурну оповідь, яка занурює у свій світ і натякає на те, що темна сторона Голлівуду та його чарівні творіння завжди були тим самим.

13. Скляна цибулина. Ножі наголо 2 (Glass Onion: A Knives Out Mystery)

Детектив Бенуа Блан мусить розгадати ще одне таємниче вбивство у чарівному сіквелі режисера Раяна Джонсона “Ножі наголо”.

Як і у першому фільмі, підозрюваними є компанія заможних американців, але цього разу це – технологічні магнати та інфлюенсери соцмереж (Едвард Нортон, Кейт Хадсон, Жанель Моне, Дейв Баутіста), які розважаються на приватному грецькому острові.

Закручений сюжет можливо не такий геніальний, як у попередньому фільмі, але Джонсон докладає максимум зусиль, щоб зробити “Ножі наголо 2” таким же зухвалим, тягучим і кумедним, як південний акцент Деніела Крейга.

14. Рішення піти (Decision to Leave)

Через шість років після тріумфу “Служниці” Пак Чхан Ук повертається з неонуарним трилером “Рішення піти”. Сюжет фільму – у найкращих традиціях “Запаморочення” Альфреда Гічкока та “Основного інстинкту” Пола Верговена, коли детектив закохується у підозрювану.

Дія відбувається у південнокорейському місті Пусан, де педантичний детектив Хе-джін розслідує дивну смерть літнього чоловіка, у якого залишається красива молода вдова Со-рей.

Те, що головна героїня – китайська іммігрантка, додає ще один шар мовних та культурних непорозумінь. Підозри починають падати на неї, але Хе-джін вже занадто сильно перебуває під впливом її чар, щоби усвідомити це.

Це – одна з найкращих режисерських робіт року, в якій кожен кадр скомпонований для максимального ефекту. Нетривіальні композиції, плани зблизька та просторі міські та сільські краєвиди захоплюють глядача, але ніколи не відволікають від напруженої сюжетної лінії.

Можливо, Пак Чхан Ук і черпає натхнення у безсмертній класиці Гічкока, але він безперечно додає до жанру своїх впізнаваних штрихів.

15. Піноккіо (Guillermo Del Toro: Pinokio)

Ви, мабуть, ніколи не бачили, як Піноккіо танцює для Муссоліні. Похмурий, зворушливий, але життєствердний варіант класичної казки про ляльку, яка стала хлопчиком, у виконанні Гільєрмо дель Торо має більше спільного з його “Лабіринтом Фавна” та “Формою води”, ніж знайома усім версія “Діснея”.

За допомогою яскравих, майстерно виготовлених ляльок і приголомшливій стоп-моушн-анімації він і його співрежисер Марк Густафсон створюють Джеппетто, чоловіка, чий маленький син загинув від бомби під час Першої світової війни.

Десятиліття потому, Джеппетто, який спився від горя, раптом вирізає з дерева Піноккіо, довгоносу істоту, сповнену радості, яка починає кликати Джеппетто татусем, а пізніше вирушає у потойбічний світ, де знайомиться з Берегинею і її сестрою Смертю (обидві ролі озвучила Тільда Свінтон).

Важко уявити більш тривожну версію відомої казки. У певний момент Піноккіо змушений виступати перед лідером фашистів – або кимось таким же знаменитим і багатим.

16. Тар (Tár)

Кейт Бланшетт грає Лідію Тар, всесвітньо визнану диригентку та композитора, яка стає першою в історії жінкою-диригентом Берлінського філармонічного оркестру.

Вона дає інтерв’ю, випускає книжки, викладає і на новій посаді приступає до репетицій симфонії № 5 Малера, а також піклується про свою партнерку – першу скрипку оркестру – і маленьку прийомну дочку. Але коли одна з її колишніх підопічних накладає на себе руки, бездоганна репутація Лідії опиняється під загрозою.

Важко уявити, що дві з половиною години розмов про класичну музику, спонсорство мистецтва та гендерну політику можуть бути такими напруженими і водночас захопливими.

17. Післязавтра (Aftersun)

Дебютна робота режисерки Шарлотти Веллс – це історія дорослішання та хвилююче зображення крихких стосунків між батьком і дочкою.

Пол Мескаль (“Нормальні люди”) зворушливий у ролі Калума, який розлучився з матір’ю своєї доньки і намагається зблизитися з 11-річною Софі, чию роль дуже природно виконала Френкі Коріо.

Вони вирушають у відпустку на дещо занедбаний турецький курорт, де купаються, сидять на пляжі та їдять морозиво. Софі вже достатньо доросла, щоб зрозуміти, що її батько – глибоко нещасливий, але все ще мала, щоб побачити причини цього.

Попри зростаючу напругу між головними героями, ця пронизлива, чуттєва драма немає ані сюжетного розвитку, ані приголомшливої розв’язки. Фільм нещодавно здобув нагороду Британської незалежної кінопремії як найкращий британський фільм.

18. Онода: 10 000 ночей у джунглях (Onoda: 10,000 Nights in The Jungle)

Лейтенант Онода Хіроо був японським військовим, який відмовився вірити, що Друга світова війна закінчилася в 1945 році. Разом із побратимами він продовжував вести партизанську кампанію на Філіппінах до 1974 року.

Цей тригодинний епос про виживання від режисера Артура Харарі передає приголомшливий масштаб і дивність цієї історії, заснованої на реальних подіях. Це також співчутливе дослідження особистості головного героя, якого в різні періоди життя зіграли Юя Ендо й Канджі Цуда.

Лейтенант зображений наївною й обманутою людиною, яка, однак, чіпляється за власний хибний світогляд попри очевидні докази протилежного.

19. Доктор Стрендж: у мультивсесвіті божевілля (Doctor Strange in the Multiverse of Madness)

“Доктор Стрендж”, вочевидь, поступається у першості на найкращу науково-фантастичну феєрію року фільму “Все всюди й одразу”, але це не робить його менш розважальним і захопливим.

Цей найдивніший і найстрашніший з блокбастерів Marvel зняв режисер Сем Реймі, відомий трилогіями “Зловісні мерці” і “Людина павук” з Тобі Магвайром.

Реймі наповнює екран своєю любов’ю до класичних коміксів про супергероїв і фільмів жахів. Утім, фільм про летючих зомбі та зеленошерстих мінотаврів не позбавлений і серйозних роздумів – про сім’ю, віру та жертовність.

20. Корсаж (Corsage)

Холодна і жорстка гра Вікі Кріпс (“Фантомна нитка”) у ролі імператриці Єлизавети Баварської ідеально підходить для цієї розкішної історичної драми із зухвалими відсиланнями у сучасність.

Події розгортаються в 1877 році, коли Єлизаветі виповнюється 40, вона вже далеко не та популярна красуня, якою була у молоді роки, однак відмовляється це визнати.

Австрійська режисерка Марі Кройцер представляє свою героїню як незалежну жінку в епоху, ще дуже далеку від сучасності, але водночас поєднує її із нашими днями за допомогою саундтрека з поп-пісень.

Цей сміливий режисерський хід надає фільму динаміки і водночас відображає внутрішню боротьбу жінки, яка намагається втекти від обмежень соціальних очікувань та свого часу.

Сюжет кардинально відходить від історичних фактів і пропонує новий фінал – не обов’язково щасливий для самої Єлизавети, але такий, що відповідає її свавільній натурі та логіці цього сміливого фільму.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Знято в Україні: 10 місць, де знімали замениті фільми

Цікаву кінематографічну колекцію зібрав сайт igotoworld – українські міста і містечка, які бачили і голлівудських дів, і зірок нашого кіно і були головним місцем зйомок знаменитих кінострічок різних часів. Самі прочитали із задоволенням і, як завжди, ділимося з вами 🙂

Софі Лорен на хуторі біля Диканьки

Ікона стилю, красуня-італійка Софі Лорен в 1969 році приїхала на Полтавщину за красивими видами поля соняшників – вони знадобилися для зйомок фільму “Соняшники”. Жителі невеликого села Чернечий Яр (Диканський район) згадують, що італійці встановили вагончик біля дерев’яного млина і жили в ньому кілька днів. Після зйомок на прощання Софі Лорен подарувала місцевим дітям цукерки, а мешканці села дістався модний крепдешиновий шалик.

“Д’Артаньян і три мушкетери”: Львів перетворився в Париж

Палаци Західної України назавжди закарбовані в одному з легендарних фільмів часів СРСР – “Д’Артаньян і три мушкетери”. Типові галицькі краєвиди з’являються вже в перших кадрах картини. Часто в стрічці показують Свірзький замок: він і родове гніздо Д’Артаньяна, і місце для пікніка короля та його почту.
Резиденція капітана Де Тревіля добре знайома всім львів’янам – це розкішний палац Потоцьких.

В одному з Львівських дворів відбулася знаменита дуель Д’Артаньяна з Атосом, Портосом і Арамісом. А стінами монастиря Дешо став Вірменський собор.
Кардинал Рішельє приймав гасконця у львівському Будинку вчених. Ще одне місце, де знімали “Три мушкетери” – знаменитий Олеський замок, який став резиденцією англійця Бекінгема.

Фатальний бал, коли королева повинна пред’явити королю подаровані ним підвіски, проходить у Підгорецькому замку.

Але розкішні інтер’єри, які демонструють під час Марлезонського балету – це вже шик Одеського оперного театру. Варто відзначити, що багато видів Одеси також були відображені в стрічці.

Львівські замки поступилися місцем Хотинській фортеці з Чернівецької області – тут знімали кадри облоги Ла-Рошелі.

“Діди-розбійники”: вуличками старого Львова

Саме Львів пам’ятає неординарних “злочинців” зі знаменитої комедії. Юрій Нікулін і Євген Євстигнєєв тут зробили своє викрадення століття.

Саме львівськими вуличками Нікулін тікав, рятуючись від переслідувачів. Втім, вже буквально з перших кадрів можна впізнати місто, де знімали «Розбійників».

Декораціями для радянської комедії стали: площа Ринок, представлена в різних ракурсах, прилеглі вулички, Порохова вежа і багато інших пам’яток старовинного Львова.

Слідами “Війни і миру”

Закарпатські екскурсоводи люблять розповідати про події 60-річної давнини, про грандіозні сцени Аустерліцької і Шенграбенської битв, які побачили ці краї. Адже епізоди оскароносного фільму Сергія Бондарчука “Війна і мир” знімали в Мукачівському районі, в селі Куштановиця. Це була величезна подія! На знімальний майданчик з “Мосфільму” вирушили 150 вагонів обладнання. У військових баталіях взяли участь тисячі “солдат”.

Королева бензоколонки: спеціально побудували АЗС у Пирятині

Місце для зйомок цієї кінострічки шукали по всій Україні, але ніде не могли знайти відповідну сучасну автозаправку. Нарешті зупинилися на Пирятині. Але виявилося, що на заправці знімати не можна, оскільки у них теж виробничий план, та й з пожежобезпечністю виникали питання. Довелося поруч будувати свою АЗС, несправжню.

Вона була до того схожа на реальну, що якось водій вантажівки зупинився і, нічого не підозрюючи, попросив Надію Румянцеву заправити машину. Актриса вирішила пожартувати: відповіла, мовляв, я вашу машину заправляти не буду – вона брудна, водій неголений… Шофер отетерів. Тут йому підвернулося “керівництво” АЗС, якому він почав виливати душу, а потім і “міліціонер”… І всі були проти нього! Але коли розіграш розкрився, водій все зрозумів і не образився на знімальну групу. А епізод, де “королева бензоколонки” відмовляється заправити неохайного водія, увійшов у фільм.

До речі, зараз у Пирятині при автостанції, де знімали “Королеву бензоколонки”, є однойменне кафе. Будівля на тому ж місці, де раніше була кіношна АЗС. А водонапірна вежа, яку видно в кінострічці, досі є візиткою міста.

“Весілля в Малинівці” закінчилося реальним весіллям

З травня по жовтень 1966 року невелике село в Полтавській області Хорошки перетворилося на кіношну Малинівку. Режисерові сподобалася садиба поміщика Щербатова, побудована ще в 1848 році. На час зйомок вона збереглася у відмінному стані, там розміщувалася школа.

Щоб не зривати навчальний процес, у ста метрах побудували точну копію фасаду садиби. З Ленінграда привезли залізобетонні статуї левів. Діти тікали із занять дивитися на зйомки, а чимало жителів села були задіяні в масових сценах. З багатьма акторами селяни здружилися, разом проводили вечори. Була і романтична історія, яка закінчилася весіллям.

Місцевий хлопець після закінчення школи ніяк не міг знайти роботу. Від нічого робити кожен день приходив подивитися на зйомки. Там його запримітила водій головного режисера. В результаті, він поїхав з нею в Ленінград, влаштувався на “Ленфільм”, зіграли весілля. А ось історія самої садиби, де знімали “Весілля в Малинівці”, не така весела – з часом вона прийшла в занепад.

“Пригоди електроніка”: Одесу видали за Москву

Епізоди всіма улюбленої дитячої кінострічки “Пригоди електроніка” знімали в рідній Одесі. Жителі Південної Пальміри відразу ж впізнають знайомі пейзажі: Парк Перемоги, Куликове поле, Палац спорту, колишній “Дитячий світ” на вул. Рішельєвській.

А будинок Сироїжкіна знаходився недалеко від моря, на Канатній, 29. До кадру потрапило ще багато споруд Південної Пальміри. А ось головні герої були з Москви. Вову і Юру Торсуєвих відібрали із 400 пар близнюків, які прийшли на кастинг!

“Вій”: згоріла церква

Перший радянський фільм жахів – так охрестили “Вій”. Зйомки містичної кінострічки обросли легендами. Актори часто говорили, що з кіно творилася якась чортівня. А Наталю Варлей, яка грала відьму, на зйомках врятувало диво: вона випала з домовини, котра літала у повітрі. Від травм молоду актрису врятувала тільки реакція її колеги, Леоніда Куравльова, який встиг підхопити дівчину.

Зйомки фільму “Вій” проходили в кількох місцях. Частину кадрів відзняли у Чернігівській області – в картині відобразили старовинну козацьку Георгіївську церкву, зведену без єдиного цвяха.

Також стрічку знімали в Єлецькому монастирі, що в Чернігові. А ось доля ще однієї церкви, відображеної в кінострічці, виявилася досить трагічною. Дерев’яний храм Пресвятої Богородиці, що в селі Горохолин Ліс Богородчанського району, згорів дотла. Хтось шукає в цьому містику: мовляв, розплата за нечисть у церкві. Пожежники ж зробили висновок, що причиною стали проблеми з електропроводкою.

“Смугастий рейс”: тигри в Аркадії

Один з найвідоміших одеських пляжів – Аркадія – став знімальним майданчиком для тигрів з фільму “Смугастий рейс”. Щоб зняти кадри з групою “в смугастих купальниках”, спорудили невелику затоку, встановивши паркан, котрий заходив у море. Але одна з тигриць перестрибнула через нього, опинившись на людному пляжі. Почався переполох, але співробітниця знімальної групи кинулася до звіра і вдарила по носі брезентовою рукавицею. Тигр капітулював.

За двома зайцями: той самий Київ

Андріївська церква в Києві – та сама, де знімали “За двома зайцями”, і в якій так і не повінчалися нещасна Проня Прокопівна з підступним Голохвастовим.

Зйомки відомої кінострічки проходили як у павільйонах кіностудії, так і в історичній частині столиці: на Подолі, на Михайлівській, Контрактовій площах. Щоправда, якщо придивитися уважніше, в деяких кадрах можна побачити і панельні п’ятиповерхівки на дніпровських схилах, і катери – все-таки на дворі був 1961 рік.

“Тіні забутих предків”: гуцульські пейзажі

Чарівні пейзажі гірського краю якнайкраще розкриті у фільмі легендарного режисера Сергія Параджанова. Знімати кіно за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського вирушили, звичайно ж, на Гуцульщину.

Поява знімальної групи стала величезною подією для жителів навколишніх сіл. Сам режисер оселився у Верховині. Там, де він жив, зараз працює музей фільму “Тіні забутих предків”. А неподалік, у Криворівні, проходили зйомки. Побувати там, де розвивалися стосунки гуцульських Ромео і Джульєтти, можна, зазирнувши до Гуцульської гражди.

Але спершу хочеться передивитися цю кінокласику 🙂 До речі, маємо ще один цікавий екскурс: «Ніч перед Різдвом»: 9 невідомих фактів про культовий фільм – почитайте, теж багато цікавого для себе відкриєте…