Якого року помер і жив рубців. Микола Рубцов. Основні мотиви творчості, лірика Рубцова

Микола Михайлович Рубцов (1936-1917) – радянський ліричний поет, він народився 3 січня 1936 р. в Ємецьку. У своїх творах він оспівував природу, освідчувався у коханні рідній країні. Деякі літературознавці порівнюють його із Сергієм Єсеніним. Обидва поети дуже рано загинули, а в їх віршах була неймовірна кількість болю. Твори «У хвилини музики сумної», «У світлиці моєї світло» і «Я довго гнатиму велосипед» досі пам’ятають і люблять багато читачів Рубцова.

Важке дитинство

Коля народився в сім’ї начальника ліспромгоспу Михайла та його дружини, домогосподарки Олександри. У сім’ї було п’ятеро дітей, майбутній поет був наймолодшим із них. Згодом у Рубцових народився ще один син Борис. А ще через деякий час дві доньки загинули внаслідок боротьби із хворобою.

Через роботу батька сім’я часто переїжджала. Через рік після народження сина вони вирушили до Няндоми. Там Михайло став керівником споживчого кооперативу. Але й у цьому затишному містечку Рубцови надовго не затрималися, бо батько отримав пропозицію із Вологди. У 1941 р. він вирушив туди разом із сім’єю, а вже у 1942 році Михайла призвали на фронт.

Незадовго на початок війни померла мати Миколи. Четверо дітей залишилися без нагляду, коли батькові довелося йти на фронт. Він попросив свою сестру Софію взяти опіку над ними, але вона забрала лише старшу дочку. Молодші сини вирушили до Красківського дошкільного дитбудинку.

У голодний воєнний час дитбудинкам доводилося нелегко. Вони недоїдали, не довіряли дорослим та один одному. Невдовзі Коля залишився абсолютно один, коли його перевели до Тотьми. Молодшого брата залишили у Краскові, батько пішов на війну, інші родичі були вже давно мертві. Через пережите горе вже у шість років хлопчик написав свій перший вірш. Його надихала природа Вологодської області, пізніше ця тема завжди виявлялася у його творах.

Микола з дитинства відрізнявся вразливим характером та загостреним почуттям справедливості. Він часто плакав, а дитячому будинку поета називали Любимчиком. Попри це люди тяглися до юнака. Він приваблював їх своєю освіченістю, вмінням слухати та відчувати.

Ще 1941 р. дітям стало відомо, що Михайло загинув під час воєнних дій. І лише за кілька років з’ясувалося, що він просто покинув сім’ю. Чоловік одружився з іншою жінкою і більше ніколи не згадував про своїх синів, залишених у дитбудинку.

Якщо вірити іншим джерелам, батько повернувся з фронту 1944 року, але не зміг знайти даних про місцезнаходження сина через втрачені архіви. За документами Микола був круглим сиротою. У 1955 р. раптово на обрії з’явився Михайло. Вони зустрілися, але спілкування не склалося. Більше батько з сином не бачилися, а за сім років Михайло загинув від раку.

Освіта поета

Коля був одним із найрозумніших хлопчиків у дитячому будинку, навіть був нагороджений похвальною грамотою. Він закінчив сім класів, дуже намагався здобути якнайбільше знань. Незважаючи на те, що в їхній школі був один учитель на чотири предмети, діти були раді цьому.

У червні 1950 р. Рубцов отримав диплом дитбудинку школи. Він мріяв поїхати до Риги, щоб стати студентом морського училища. Але натомість довелося навчатися в Тотемському лісотехнічному технікумі. Після його закінчення юнак почав працювати в траловому флоті тресту «Севриба», а потім його прийняли як різноробочого на військовий полігон у Ленінграді.

У 1953 р. Коля став студентом Гірничо-хімічного технікуму Мурманської області. Але навчання йому не давалося, і вже на другому курсі юнак провалив сесію. В результаті його призвали до армії. З 1955 до 1959 року поет служив на Північному флоті, він був матросом. Після демобілізації Микола працював кочегаром, слюсарем та шахтарем у Ленінграді. Але він мріяв змінити життя, стати справжнім літератором.

1957 року вірш Рубцова вперше надрукували в обласній газеті Заполяр’я. Після армії поет почав пробивати собі дорогу до слави, у Ленінграді він завів кілька корисних знайомств. Завдяки дружбі з Глібом Горбовським та Борисом Тайгіним літератор зміг завоювати увагу публіки. Влітку 1962 року вийшла його перша збірка «Хвилі та скелі». Микола вважав за краще робити все самостійно, не звертаючись до видавництва.

У тому року юнак вступив у Літературний інститут у Москві. Там він потоваришував із Соколовим, Кожиновим та Куняєвим. Колеги неодноразово допомагали поетові випускати збірки, запрошували його на виступи та всіляко підтримували. Водночас навчання йшло у Рубцова негаразд гладко. Він звик до алкоголю, часто вступав у конфлікти з викладачами. Миколу неодноразово відраховували, потім відновлювали. За роки навчання він випустив ще дві збірки: «Зірка полів» та «Лірика».

Творча діяльність

Рубцов відрізнявся від поетів-шістдесятників, популярних на той час. Він ніколи не прагнув наслідувати моду, втискати свої твори в якісь рамки та стандарти. Лірика цього літератора була тихою, хоча іноді траплялися украй спірні рядки. Він мав не дуже багато шанувальників, але цього Миколі було цілком достатньо. Він знайшов свою нішу і залишався у ній аж до смерті.

У 1969 р. Рубцов закінчив інститут і почав працювати в газеті “Вологодський комсомолець”. У той же час він випустив збірку “Душа зберігає”. За рік до цього поет уперше у житті отримав окрему однокімнатну квартиру, але довго жити в ній йому не довелося.

Літератора пам’ятають та поважають у різних куточках Росії. У Вологді його іменем назвали вулицю, поставили пам’ятник поетові. У Тотьмі та Ємецьку також було встановлено скульптури пам’яті Рубцова. Вже після його смерті були опубліковані збірки «Подорожники», «Останній пароплав» та «Зелені квіти». Останнє зібрання творів, випущене за життя автора, називалося «Сосен шум».

Багато творів Миколи перетворилися на музичні композиції. Ще у вісімдесяті роки Сергій Крилов виконав частину вірша «Осіння пісня». Акомпанемент для нього вигадав Олексій Карелін. Пізніше Гінтаре Яутакайте заспівала «У світлиці моєї світло» під музику Олександра Морозова. У 1982 р. Олександр Градський вдихнув нове життя у вірш «Зірка полів», поклавши його музику. У той же час гурт «Форум» виконав композицію «Вилетіло листя».

Наприкінці вісімдесятих років «вистрілив» хіт Олександра Барикина «Букет». Вражаюче, але основою йому також став твір Рубцова. Поет написав цей вірш ще 1958 року після зустрічі з Таєю Смирновою. Він одразу ж закохався у дівчину, але в неї був інший хлопець. На згадку про ці почуття Микола всього за 15 хвилин написав безсмертний вірш «Я довго гнатиму велосипед».

Особисте життя та смерть

У 1962 р. поет познайомився в інституті з Генрієттою Меньшиковою. Вони почали зустрічатись, незабаром закохані зіграли весілля, але офіційно так і не розписалися. Жінка народила Миколі доньку Олену. Вона жила в Микільському, тому зустрічалося подружжя нечасто.

У 1963 р. відбулося також знайомство Рубцова з Людмилою Дербіною. Вони не справили враження один на одного, проте через чотири роки жінка закохалася у його вірші. На той момент вона вже була у розлученні і мала доньку Інгу. Незважаючи на це, влітку 1967 р. Люся переїхала до Вологди до коханого.

Відносини у пари були насиченими. Через пристрасть Рубцова до алкоголю закохані постійно сварилися, навіть кілька разів розлучалися. У січні 1971 року вони призначили дату весілля на 19 лютого, потім вирушили до паспортного столу. Але жінку не хотіли прописувати через доньку.

По дорозі з паспортного столу партнери лаялися, у результаті Микола зустрів друзів і подався на вечірку. Через деякий час Людмила приєдналася до нього у шаховому клубі. На той момент поет уже був неабияк п’яний, він почав ревнувати майбутню дружину до журналіста Задумкіна.

Чоловіків вдалося втихомирити, всі вирушили продовжувати веселощі у квартирі Рубцова. Але після кількох чарок Микола знову почав влаштовувати сцени ревнощів. Вони з Дербіною залишилися в кімнаті вдвох, і поет почав кричати на кохану. Людмила намагалася піти, але він почав їй загрожувати, нападати та бити. Внаслідок цього жінка випадково задушила його, намагаючись захиститися. Її засудили до 8 років, але випустили через 6 за амністією.

Микола Михайлович Рубцов– Російський ліричний поет.

Народився 3 січня 1936 року у селі Ємецьк Холмогорського району Північного краю (нині Архангельської області). 1940 року переїхав разом зі своєю численною родиною до Вологди, де Рубцових і застала війна. Незабаром померла мати Рубцова і дітей розподілили в інтернати. З жовтня 1943 року до червня 1950 року жив і навчався в Микільському дитячому будинку.

В автобіографії Микола пише, що батько пішов на фронт і загинув того ж 1941 року. Але насправді Михайло Андріанович Рубцов (1900-1962) вижив і після війни одружився вдруге, залишивши своїх дітей від першого шлюбу в інтернаті, жив у Вологді. Микола написав ці рядки у своїй біографії, ніби бажаючи забути про свого батька, який не побажав знайти свого сина та взяти його до себе після повернення з фронту. Далі Миколу направили до Микільського дитячого будинку Тотемського району Вологодської області, де він закінчив сім класів школи. Тут згодом народилася його дочка Олена у цивільному шлюбі з Генрієттою Михайлівною Меньшиковою.

Будинок у Ємецьку, де народився Микола Рубцов

З 1950 по 1952 рік майбутній поет навчався в Тотемському лісотехнічному технікумі. Потім з 1952 по 1953 працював кочегаром в архангельському траловому флоті тресту «Севриба», з 1953 по 1955 навчався в гірничо-хімічному технікумі Мінхімпрому в м. Кіровськ (Мурманська область). З березня 1955 року Рубцов був різноробом на досвідченому військовому полігоні.

З жовтня 1955 по 1959 рік проходив армійську службу на Північному флоті (у званні матроса і старшого матроса). Після демобілізації жив у Ленінграді, працюючи поперемінно слюсарем, кочегаром та шихтівником на Кіровському заводі.

Рубцов починає займатися у літоб’єднанні «Нарвська застава», знайомиться з молодими ленінградськими поетами Глібом Горбовським, Костянтином Кузьмінським, Едуардом Шнейдерманом. У липні 1962 року за допомогою Бориса Тайгіна випускає свою першу машинописну збірку «Хвилі та скелі».

Торішнього серпня 1962 року Рубцов вступає у Літературний інститут ім. М. Горького в Москві і знайомиться з Володимиром Соколовим, Станіславом Куняєвим, Вадимом Кожиновим та іншими літераторами, чия дружня участь неодноразово допомагала йому і в творчості, і у справах з видання віршів. Зі перебуванням в інституті невдовзі виникли проблеми, проте поет продовжує писати, і в середині 1960-х у нього виходять перші збірки.

В 1969 Рубцов закінчив Літературний інститут і був прийнятий в штат газети «Вологодський комсомолець».

У 1968 році літературні заслуги Рубцова отримали офіційне визнання і йому у Вологді було виділено однокімнатну квартиру № 66 на п’ятому поверсі у п’ятиповерховому будинку № 3 на вулиці, названій ім’ям іншого вологодського поета – Олександра Яшина. У цьому будинку через три роки трагічно обірвалося життя Рубцова.

Письменник Федір Абрамов називав Рубцова блискучою надією російської поезії.

Смерть Основна стаття: Загибель Миколи Рубцова

Загинув 19 січня 1971 року у своїй квартирі, внаслідок побутової сварки з бібліотекарем та початковою поетесою Людмилою Дербіною (Грановською) (р.1938), на якій збирався одружитися (8 січня вони подали документи до РАГСу). Судовим слідством встановлено, що смерть мала насильницький характер, настала внаслідок задушення. механічної асфіксії від стискання органів шиї руками. Улюблена Рубцова у своїх спогадах та інтерв’ю, описуючи фатальний момент, стверджує, що стався інфаркт. серце просто у нього не витримало, коли ми зчепилися». Дербіна була визнана винною у вбивстві Рубцова, засуджена на 8 років, достроково звільнена майже через 6 років, станом на 2013 живе у Вельську, винною себе не вважає і сподівається на посмертну реабілітацію. Публіцист і заступник головного редактора газети «Завтра» Володимир Бондаренко, вказуючи у 2000 році, що смерть Рубцова так чи інакше настала внаслідок дій Дербіної, назвав її мемуари. безглуздими та суєтними спробами виправдання».

Біографи згадують про вірш Рубцова «Я помру в хрещенські морози» як про передбачення дати своєї смерті. У Вологодському музеї М. Рубцова зберігається поетовий заповіт, знайдений після смерті: «Поховайте мене там, де похований Батюшков».

Похований Микола Рубцов у Вологді на Пошехонському цвинтарі.

• Діє Будинок-музей Н.М. Рубцова у селі Микільське з 1996 року.
• У Вологді ім’ям Миколи Рубцова названо вулицю та встановлено пам’ятник (1998, скульптор А. М. Шебунін).
• У 1998 році ім’я поета присвоєно петербурзькій бібліотеці № 5 (Невська ЦБС) (Адреса 193232, Санкт-Петербург, Невський район, вул. Шотмана, буд. 7, корп. 1). У бібліотеці ім. Миколи Рубцова діє літературний музей «Микола Рубцов: вірші та доля». Щодня у стінах бібліотеки проводяться екскурсії літературним музеєм, демонструється художньо-документальний фільм «Поет Микола Рубцов», діє літературний салон у рубцівській вітальні.
• У Тотьмі встановлено пам’ятник роботи скульптора В’ячеслава Кликова.

• 2001 року в Петербурзі на будівлі заводоуправління Кіровського заводу встановлено мармурову меморіальну дошку, зі знаменитим кличем поета: «Росія! Русь! Бережи себе, бережи!». Пам’ятник Рубцову встановлено також на його батьківщині, в Ємецьку (2004, скульптор Микола Овчинніков).
• З 2009 року проводиться Всеросійський поетичний конкурс ім. Миколи Рубцова, метою якого є пошук і підтримка молодих поетів-початківців з числа вихованців дитячих будинків.
• У Вологді є музей «Література. Мистецтво. Вік XX» (філія Вологодського державного історико-архітектурного та художнього музею заповідника), присвячена творчості Валерія Гавриліна та Миколи Рубцова.
• У Ємецьку середня школа ім. Рубцова
• Ємецький краєзнавчий музей ім. Н. М. Рубцова
• Також у Ємецьку встановлено пам’ятник Рубцову.
• У селі Микільському ім’ям поета названо вулицю, середню школу. У селі Микільському на вулиці М. Рубцова відкрито будинок-музей поета (в будинку колишнього дитячого будинку). На фасаді – меморіальна дошка.
• У м. Череповці встановлено погруддя М. Рубцову
• 1 листопада 2011 року у Будинку знань м. Череповця відкрився літературно-краєзнавчий Центр Миколи Рубцова. У ньому відтворено квартиру Галини Рубцової-Шведової, сестри поета, в якої він часто бував, приїжджаючи до Череповця. У Центрі проводяться літературно-музичні вечори та ведеться науково-дослідна робота, пов’язана з біографією та творчістю Рубцова.
• Рубцовские центри діють у Москві, Санкт-Петербурзі, Саратові, Кірові, Уфі.
• У м. Всеволожську ім’ям поета названо вулицю.
• У Дубровці ім’ям поета названо вулицю.

• У Мурманську на алеї письменників встановлено пам’ятник поетові.
• У Вологді починаючи з 1998 року відбувається відкритий фестиваль поезії та музики «Рубцовська осінь».
• У Санкт-Петербурзі ім’ям поета названо вулицю в мікрорайоні в районі станції метро «Парнас».

Вологодська «мала батьківщина» і Російська Північ дали йому головну тему майбутньої творчості – «стародавню російську самобутність», стала центром його життя, «землею… священною», де він почував себе «і живим, і смертним» (див. Борисово-Судське) .

Його перша збірка, «Хвилі та скелі», з’явилася 1962 року в самвидаві, друга книга віршів «Лірика» вийшла 1965 року в Архангельську вже офіційно. Потім було видано поетичні збірки «Зірка полів» (1967), «Душа зберігає» (1969), «Сосен шум» (1970). «Зелені квіти», що готувалися до друку, з’явилися вже після смерті поета.

Поезія Рубцова, гранично проста за своєю стилістикою та тематикою, пов’язаною переважно з рідною Вологодчиною, має творчу справжність, внутрішню масштабність, тонко розроблену образну структуру.

Про свою поезію сам Микола Рубцов написав:

Я переписувати не стану
З книги Тютчева та Фета,
Я навіть слухати перестану
Того ж Тютчева та Фета.
І я вигадувати не стану
Себе особливого, Рубцова,
За це вірити перестану
У того самого Рубцова,
Але я у Тютчева та Фета
Перевірю щире слово,
Щоб книгу Тютчева та Фета
Продовжити книгою Рубцова!

Плагіат творів Рубцова

У 2013 році до інтернет-приймальних Законодавчих зборів Вологодської області звернулася член Спілки журналістів РФ Ірина Котельникова, яка проживає в Забайкаллі. Журналістка вказала на факти плагіату творів Рубцова, що почастішали в інтернеті, навела низку прикладів недобросовісного копіювання віршів поета різними «авторами», що є розкраданням чужої інтелектуальної власності. Деякі плагіатори, приписуючи собі вірші Рубцова, навіть претендують отримання премій і нагород у сфері поезії.

Народився 3 січня 1936 року у селі Ємецьк Архангельської області. У 1940 році переїхав разом із сім’єю до Вологди, де Рубцових і застала війна. За одними даними, батько Миколи, Михайло Адріянович Рубцов (1900-1963), пішов на фронт і загинув у 1941, за іншими даними покинув сім’ю і жив окремо у Вологді після війни. У 1942 померла мати, і Миколи направили до Микільського дитячого будинку Тотемського району Вологодської області, де він закінчив сім класів школи. Тут народилася його дочка Олена у цивільному шлюбі з Меньшиковою Генрієттою Михайлівною.

З 1950 по 1952 рік майбутній поет навчався в Тотемському лісотехнічному технікумі. Потім з 1952 по 1953 працював кочегаром в архангельському траловому флоті тресту «Севриба», з 1953 по 1955 навчався в гірничо-хімічному технікумі Мінхімпрому в м. Кіровськ (Мурманська область). З березня 1955 Рубцовбув різноробом на досвідченому військовому полігоні.

З жовтня 1955 по 1959 рік проходив армійську службу на Північному флоті (у званні матроса і старшого матроса). Після демобілізації жив у Ленінграді, працюючи поперемінно слюсарем, кочегаром та шихтівником на Кіровському заводі.

Рубцов починає займатися у літоб’єднанні «Нарвська застава», знайомиться з молодими ленінградськими поетами Глібом Горбовським, Костянтином Кузьмінським, Едуардом Шнейдерманом. У липні 1962 року за допомогою Бориса Тайгіна випускає свою першу машинописну збірку «Хвилі та скелі».

Торішнього серпня 1962 року Рубцов вступає у Літературний інститут ім. М. Горького в Москві і знайомиться з Володимиром Соколовим, Станіславом Куняєвим, Вадимом Кожиновим та іншими літераторами, чия дружня участь неодноразово допомагала йому і в творчості, і у справах з видання віршів. Зі перебуванням в інституті невдовзі виникли проблеми, проте поет продовжує писати, і в середині 1960-х у нього виходять перші збірки.

В 1969 Рубцов закінчує Літературний інститут, отримує першу в своєму житті окрему однокімнатну квартиру.

Будучи в стані алкогольного сп’яніння, загинув 19 січня 1971 року (в день Хрещення) у Вологді на вулиці Яшина в будинку номер 3, внаслідок сімейної сварки з поетесою-початківцем Людмилою Дербіною (Грановською), на якій збирався одружитися (5 січня вони подали документи до РАГСу). ). Судовим слідством встановлено, що смерть настала внаслідок задушення. Людмила Дербіна була засуджена до 7 років. Біографи згадують про вірші Рубцова як передбачення дати своєї трагічної смерті.

У своїх наступних спогадах та інтерв’ю про цей трагічний випадок Людмила Дербіна висловила гіпотезу, за якою смерть Миколи Рубцовамогла статися внаслідок серцевого нападу. Цілком можливо, що дуже сильне емоційне переживання та алкогольне сп’яніння могли цьому сприяти.

Похований у Вологді на Пошехонському цвинтарі.

Вологодська «мала батьківщина» і Російська Північ дали йому головну тему майбутньої творчості – «стародавню російську самобутність», стала центром його життя, «землею… священною», де відчував «і живим, і смертним».

Його перша збірка була випущена в 1962 році. Він називався «Хвилі та скелі». Друга книга віршів «Лірика» вийшла 1965 року в Архангельську. Потім було видано поетичні збірки «Зірка полів» (1967), «Душа зберігає» (1969), «Сосен шум» (1970). «Зелені квіти», що готувалися до друку, з’явилися вже після смерті поета.

Поезія Рубцова, гранично проста за своєю стилістикою та тематикою, пов’язаною переважно з рідною Вологодчиною, має творчу справжність, внутрішню масштабність, тонко розроблену образну структуру.

Особливою популярністю користуються пісні на його вірші, «Я довго гнатиму велосипед», «У хвилини музики сумної», .

Про свою поезію сам Микола Рубцов написав:

Я переписувати не стану
З книги Тютчева та Фета,
Я навіть слухати перестану
Того ж Тютчева та Фета.
І я вигадувати не стану
Себе особливого, Рубцова,
За це вірити перестану
У того самого Рубцова,
Але я у Тютчева та Фета
Перевірю щире слово,
Щоб книгу Тютчева та Фета
Продовжити книгою Рубцова!

Я помру в хрещенські морози

Відомо багато прикладів, коли хтось вгадував або точно знав дату своєї смерті. А може, невиразно відчував її. Відчуття ці іноді прориваються назовні незалежно від самої людини. Як добре, що той, хто живе, не знає, коли настане його смерть. Інакше можна було б збожеволіти. А ось поет Микола Рубцов точно назвав день своєї загибелі – Водохреща. Факт історичний, оскільки це приголомшливе пророцтво знайшло свій відбиток у його віршах. Хто підказав Миколі Михайловичу цю скорботну дату – 19 січня? Мабуть, він і сам не зміг би відповісти. Таке «диктується» на підкірку звідкись із позамежних світів, невідомих нам. Як і кожен справжній поет Рубцов передбачав наближення фатальної події. Він чув кроки смерті.

Я помру в хрещенські морози.

А весною жах буде повний:

На цвинтар річкові ринуть хвилі!

З моєї затопленої могили

Спокійна душа – це доля пересічного обивателя. А ним Микола ніколи не був. Хоча на перший погляд він здавався цілком звичайним. Невисокий, худорлявий, у потертому пальтішці та береті – він не справляв на людей належного враження.

Керівник творчого семінару Микола Сидоренко, атестуючи Рубцова за другий курс, казав: «Якщо ви запитаєте мене: на кого більше надій, я відповім на Рубцова. Він – художник з організації його натури, поет за покликанням».

ВІДЕО: Рубцов Н. «У світлиці моїй»

Не шкодуй, що листя облетіло

Людмила Дербіна та Микола Рубцов

Не справив він враження і на рудоволосу ефектну Людмилу Дербіну, з якою познайомився на початку шістдесятих у компанії того ж гуртожитку Літінституту.

Ця зустріч була швидкоплинною. Погано одягнений, непрямий Рубцов справив на дівчину неприємне враження. Тільки через п’ять років вона прочитала його книгу і не могла прийти до тями від хвилювання, яке викликали в душі пронизливі рядки:

Здійснилася у світі неминучість.

Не шкодуй ти листя, не шкодуй,

А шкодуй любов мою і ніжність…

Цій любові та ніжності раптом нестерпно захотілося Людмилі, у якої не склалося особисте життя. І справа тут була навіть не в жіночій самоті. Вона, будучи сама обдарованою поетесою, зрозуміла, що Рубцов великий поет.

Невідома сила потягла її до Вологди, де жив Микола. На той момент він розлучився з дружиною. Багато в чому цьому розриву сприяла теща, яка постійно лаяла зятя на розпусту. Він постійно мотався до Москви, копійчані гонорари «спускав» і, звичайно, ніде не працював.

У селі Микільське, де жила родина Рубцових, поета затаврували, як дармоїда. Навіть повісили його портрет у сільпо на дошку. Були раніше такі. На них висіли портрети дармоїдів, п’яниць та бешкетників.

Після розлучення Микола довго мотався країною. Був у Сибіру, ​​у Горькому та на Ветлузі. Нарешті осів у рідній Вологді, де влаштувався кореспондентом у місцеву газету та отримав власний кут – однокімнатну квартирку у «хрущовці». Тоді й приїхала до Рубцова Людмила Дербіна.

Сучасники про Миколу Рубцова

Сергій Вікулов: «Він майже нічого не розповідав про себе… Ми знали тільки, що десь у селі у нього є дружина, є донька… Забрати сім’ю до себе він не міг… Не було куди…»

ВІДЕО: М.Рубцов – Тиха моя Батьківщина

Трагедія у Вологодській області

Їхній роман почав стрімко розвиватися. Взявши маленьку дочку, жінка перебралася до села неподалік Вологди. Вона намагалася дбати про Рубцова, хоч якось упорядкувати його безпутне життя. Внести до його побуту затишок.

Людмила Дербіна – Микола Рубцов

Побут у нього справді був найпростіший. З постільної білизни – лише рване пропалене простирадло і така ж ковдра, з якої до того ж вилазила вата. Посуду теж не було, їв із каструлі.

Якось вона купила йому чудову на блискавці замшеву куртку. Але вже за місяць він її подарував якомусь своєму знайомому.

Їй було шкода Миколи, ще й тому, що поети ставилися до нього мало не з глузуванням і зверхньо. Віршами його, звичайно, захоплювалися і визнавали в ньому великого поета, але як людина вона була нікому не потрібна.

Рубцов це бачив, усе розумів і навіть попереджав Людмилу, що якщо їхні стосунки не складуться, всі будуть тільки раді. Відносини, справді, були навперекій. Вони розлучалися, потім сходилися знову Нарешті 1971 року вирішили таки узаконити свої відносини. 18 січня подали заяву до РАГСу.

Містичні історії: весілля зі смертю

По дорозі назад зустріли знайомих журналістів, і вирушили з ними спочатку до шахового клубу, щоб відзначити якусь подію. Догулювати пішли у квартиру Рубцова на вулиці Яшина. Там поет раптом приревнував подругу до журналіста Задумкіна, почав злитися.

Приятелі розійшлися. Микола та Людмила залишилися одні. То була страшна ніч.

За розповіддю Людмили Рубцов кидався по кімнаті, допив вино і жбурнув у стіну склянку. Він розбився над її головою. Саме тоді вона відчула порожнечу в собі, надії звалилися. Шлюб розпадався, ще не розпочавшись.

Минав годинник, поет ніяк не міг заспокоїтися. Вже під ранок Дербіна спробувала вкласти його в ліжко. Він чинив опір, штовхнув її в груди. Потім схопив і повалив на ліжко. Вона вирвалася, почала одягатися, збираючись втекти. Він закричав, що коли вона зараз піде, то принизить його перед усіма. Потім кинувся у ванну, і вона почула, як він нишпорить там, в інструментах, шукаючи молоток.

Людмила відсиділа п’ять із половиною років. Її ім’я продовжують проклинати літератори та любителі поезії. Лише нещодавно пітерські судмедексперти не без успіху спробували довести, що Рубцова ніхто не вбивав. Він помер сам від серцевого нападу, до якого призвело передозування алкоголю (міліція у кімнаті виявила 18 порожніх пляшок). На користь цього свідчать факти.

По-перше, Рубцов давно скаржився на біль у серці, ковтав пігулки, і цьому є багато свідчень. По-друге, на тілі поета не було виявлено слідів задушення, лише подряпини. Можливо, так страшно склалися обставини, що він помер за хвилину боротьби. І разом з ним їхньою жертвою стала його дружина, що не відбулася.

Сучасники про Миколу Рубцова

Фелікс Кузнєцов: «Ставлення людей до віршів Миколи Рубцова було для мене ніби лакмусовим папірцем: розуміє хоч щось людина в поезії та житті чи ні. Я буквально гасав з його віршами, читав їх зустрічному та поперечному, уважно вдивляючись у внутрішню, підсвідому реакцію на них»

Людмила розповідає, що їй полегшало лише через вісімнадцять років. 3 січня, 1989 року, у день народження Миколи Рубцова. Усі ці роки її з’їдала туга. До цього три роки у покарання за гріхи вона виконувала покуту. Людмила живе у Петродворці. Продовжує писати вірші. Багато рядків присвячено Миколі.

Микола Михайлович Рубцов – представник російських ліричних поетів. Народився 3 січня 1936 року в селі Ємецьк, Північного Холмогорського краю, що нині є Архангельською областю. Незабаром разом із родиною Микола переїхав до міста Няндом, де прожили вони два роки. Батько Миколи, Михайла Андріановича, працював політ співробітником. Будинок сім’ї знаходився неподалік залізничного насипу, де на очах Миколи померла його стара сестра. Через цю жалюгідну подію, Микола надовго заповнив Няндому. Сім’я переїхала до Вологди, де їх, знову ж таки, не спускаючи ярмо нещасть, застала війна. У 1942 році влітку померла мати і молодша сестра Миколи, а оскільки батько був на фронті в цей період, дітей розподілили в інтернати. Саме вперше в інтернаті Микола написав свій перший вірш. Йому на той час було лише шість років.

Разом зі своїм братом Микола потрапив до Микільського інтернату – Красівського дитячого будинку Тотемського району у Вологодській області. Саме в цьому інтернаті йому вдалося закінчити сім класів навчального закладу. Наразі цей інтернат переобладнано на музей пам’яті М.М.Рубцова. У Микільському селі, де продовжив своє подальше життя поет, він познайомився з Генрієтою Михайлівною Меньшиковою, з якою пізніше вони виховували доньку у цивільному шлюбі.

Своє подальше навчання він продовжив у Тотьмі в лісотехнічному технікумі. Навчання Микола Рубцов продовжив у технікумі до 1955 року, а пізніше змінив низку різних професій. У 1955 був відрахований з технікуму через не здачу зимової сесії. З березня цього ж року влаштувався різноробом на досвідченому військовому полігоні. Але цей рік характеризується також приголомшливою подією – зустріччю з рідним батьком, якого Микола вважав із 1941 року загиблим на війні.

Торішнього серпня 1962 року Микола Рубцов вступив у Літературний інститут імені Горького у Москві, що у значною мірою вплинув становлення його, як поета. Після закінчення інституту отримав посаду у штаті газети “Вологодський комсомолець”. Смерть поета була сповнена не менш трагічними та нестандартними подіями, ніж усе його життя. Загинув він від асфіксії дихальних шляхів 19 січня 1971 року у своїй квартирі та руку, у прямому та переносному сенсі, доклала до цього поетеса Людмила Дербіна (Грановська), з якою сталася сварка та трагічний результат поета. Знаменитий вірш «Я помру в хрещенські морози» Миколи Рубцова виявився пророчим. Дослідники робіт Миколи Рубцова називають його творчість надзвичайно самобутньою та характерною для Росії. Поезія Рубцова була наповнена простими стилістичними елементами, не мала складної структури – вона була доступна до розуміння простої російської людини. Присвячувалася поезія, переважно, рідному Вологодському краю. Якщо вчитатися у вірші автора, поезія його має внутрішню масштабність, проникливість, якусь творчу справжність, правду. Микола Рубцов багато років розробляв характерну лише його поезії структуру образів, за що й нині глибоко шануватиметься літературознавцями та шанувальниками російської ліричної поезії.

Завантажити цей матеріал:

Рубцов Микола Михайлович. Микола рубців Хто такий Миколай рубців

Микола Рубцов – російський ліричний поет. За свою недовгу біографію йому вдалося написати безліч творів, які досі користуються популярністю і перекладаються багатьма мовами.

Біографія Рубцова

Микола Михайлович Рубцов народився 3 січня 1936 року в селі Ємецьке, що в Архангельській області. Його батько, Михайло Андріанович, обіймав провідну посаду у споживчому кооперативі.

У 1936 р. сімейство Рубцових переїхало до міста Няндому, де прожило близько 3 років. Напередодні (1941-1945) сім’я поїхала до .

Незабаром Рубцов-старший, як і мільйони його співвітчизників, вирушив на фронт.

Дитинство і юність

У 1942 р. у біографії 6-річного Рубцова сталося одразу 2 трагедії. Влітку з життя пішла його мати, а після цього померла і сестра, якій ледве виповнилося 1 рік.

Ці події стали справжнім ударом для хлопчика, внаслідок чого в такому юному віці він написав свій перший вірш.

Враховуючи той факт, що мати померла, а батько був на фронті, дітей Рубцових було розподілено в різні інтернати.

Незважаючи на те, що в дитбудинку Микола часто недоїдав і відчував багато інших труднощів, він із теплотою згадував цей відрізок біографії. Він старанно навчався у школі та мав гарну успішність з усіх предметів.

У 1952 р. Рубцов влаштувався Тралфлот. На той час він був переконаний, що його батька вбили на війні. Але насправді все було зовсім не так.

Батько майбутнього поета Михайло Рубцов повернувся з фронту та одразу ж зайнявся пошуком своїх дітей. Однак у зв’язку з тим, що всі архіви були втрачені, йому не вдалося знайти жодну дитину.

При цьому варто зауважити, що пізніше поетові вдалося зустрітися з батьком. Ця зустріч відбудеться у 1955 р., коли Миколі виповниться 19 років.

У період біографії 1950-1952 р.р. Микола Рубцов навчався у Тотемському лісотехнічному технікумі. Після цього він близько року працював кочегаром. У 1953 р. юнак вступив до гірничо-хімічного технікуму, але закінчити його так і не зміг через провалену сесію.

У 1955 р. Миколу Рубцова призвали на службу до Північного флоту, де він прослужив рівно 4 роки.

Творча біографія Рубцова

Перше надруковане вірш у біографії Рубцова називалося «Май прийшов». Це сталося 1957 р., коли він проходив службу у флоті.

Після демобілізації в 1959 р. поет вирушив до . Там він змінив безліч професій, встигнувши попрацювати слюсарем, кочегаром і фабричним шихтувальником.

У цей час Микола Рубцов познайомився із поетами Борисом Тайгіним та Глібом Горбовським. За їхньою підтримкою, він зміг опублікувати першу збірку віршів «Хвилі та скелі», що побачила світ у 1962 р.

Того ж року він успішно склав іспити до столичного Літературного інституту ім. М. Горького.

У цей період біографії у Миколи Рубцова з’явилося багато друзів, у тому числі й літераторів.

Цікавим є факт, що під час навчання в інституті поета виключили з нього, правда потім знову відновили. Причиною відрахування була його алкогольна залежність.

Вірші Рубцова

За ці роки з-під-пера Рубцова вийшло 2 поетичні збірки: «Зірка полів» та «Лірика». І хоча молодий поет не мав такої популярності, як його сучасники в особі Ахмадуліної, Різдвяного і , у нього все-таки були шанувальники.

1968 р. Микола Рубцов отримав квартиру. У наступному роцівін закінчив інститут, після чого влаштувався працювати у виданні “Вологодський комсомолець”.

Приблизно за 3 роки до своєї смерті Рубцов опублікував збірки «Душа зберігає» та «Сосен шум».

Після його смерті до друку вийде ще кілька книг, серед яких будуть:

Пісні на вірші Рубцова

На вірші Миколи Рубцова було написано чимало відомих пісень, що їх виконували знамениті артисти. Найбільшу популярність здобули такі композиції, як «Розмитий шлях», «Осіння пісня», «Вилетіло листя» та «Букет».

Остання пісня у виконанні Олександра Барикина досі не втрачає своєї популярності та постійно крутиться на радіостанціях.

Особисте життя

Будучи студентом московського інституту, Микола Рубцов познайомився з Генрієтою Меньшиковою. У 1963 році молоді люди вирішили зіграти весілля, проте розписуватися не стали. У цьому фактичному шлюбі народилася дівчинка Олена.

Незабаром Микола Михайлович познайомився з маловідомою поетесою Людмилою Дербіною.

Рубцов серйозно захопився нею, але дівчина дала зрозуміти, що не має наміру розвивати з ним жодних стосунків. Лише через роки вона зрозуміла, що любить його.

Микола Рубцов та Людмила Дербіна

Зрештою, Людмила вирушила до Вологди Рубцова, і залишилася жити з ним. Проте їхні взаємини важко назвати щасливими.

Поет був залежний від алкоголю і нерідко йшов у запої. Через це між ними часто виникали сварки та скандали. Проте, взимку 1971 р. молоді люди вирішили офіційно одружитися.

Смерть

Микола Михайлович Рубцов трагічно загинув 19 січня 1971 року у віці 35 років. До свого весілля він не дожив лише місяць. Біографи досі сперечаються про справжній причинісмерть Рубцова.

Тіло мертвого поета знайшли у квартирі. Його наречена зізналася, що вона винна у ненавмисному вбивстві.

Експертиза показала, що смерть була спричинена задушенням. За скоєний злочин Людмилу засудили до 8 років.

За словами жінки, під час однієї зі сварок у Рубцова стався інфаркт, тому своєї прямої вини у його загибелі вона не бачить.

Поета поховали на вологодському Пошехонському цвинтарі.

Якщо вам сподобалася коротка біографіяМиколи Рубцова – поділіться нею у соціальних мережах. Якщо вам подобаються біографії великих людей взагалі і зокрема – підписуйтесь на сайт. З нами завжди цікаво!

Бібліографія Миколи Рубцова

Перший сніг. – Вологда, 1975
Перший сніг. – Барнаул, 1977

Ластівка. – Кемерово, 1978

Пам’ять про Миколу Рубцова

Аудіографія Миколи Рубцова

Рубцов Микола Михайлович

Російський поет. Випустив кілька збірок ліричних поезій.
Є автором багатьох відомих пісень, що виконуються на російській естраді.

Микола Рубцов народився 3 січня 1936 року у селі Ємецьк, Архангельська область. Хлопчик виріс у багатодітній сім’ї. Його батько працював начальником лісового промислового господарства, а мати була домогосподаркою. Коли Миколі виповнилося п’ять років, батькові дали високу посаду у Вологді, куди родина і перебралася. До 1942 року життя майбутнього поета текло спокійно і розмірено, але потім негаразди посипалися буквально з нізвідки.

Після того, як батькові прийшла повістка на фронт, раптово померла мати сімейства. Залишити дітей виявилося нема з ким. Тільки старшу сестру Миколи забрала до себе тітка, решту віддали до дитячого будинку. Хлопчик переїхав у місто Красків, а потім у Тотьму. Втіхою для хлопчика залишалося швидке повернення батька з війни. Але цього не сталося.

Михайло Рубцов уникнув ворожої кулі, але про дітей своїх забув. З весілля почалася його нова біографія. Микола дізнався про цю зраду ще в дитячому будинку. У 1950 році, після закінчення семи класів, Микола поїхав до Риги вступати до морського училища. Але через те, що хлопцеві виповнилося лише чотирнадцять років, його не прийняли. Повернувшись до Тотьми, почав навчатися в лісовому технікумі.

Після закінчення навчання, 1952 року влаштувався працювати на тральщик «Архангельськ» і залишався там кочегаром близько року. Потім вступив до Кіровського гірничого технікуму, але розчарувався у навчанні і вирушив подорожувати. Туга про рідні краї наздогнала його в Ташкенті. Саме там Микола Рубцов наважився на зустріч із батьком, яка відбулася у 1955 році, яка лише розчарувала. Далі до 1959 року служив в армії на флоті.

Після демобілізації переїхав до Санкт-Петербурга, де деякий час працював на заводі. Там же закінчив повну середню школу. У 1962 році вступив до московського літературного інституту, який закінчив через сім років і повернувся до Вологди. Потім вважався у штаті газети «Вологодський комсомолець» і жив у своїй однолітці.

Свої перші вірші Микола написав, ще перебуваючи в дитячому будинку. Коли працював у місцевій газеті та публікувався там же. Але ті досліди виявилися далекими від стилю справжнього Рубцова. Його перша збірка «Хвилі та скелі» була самостійним виданням. Але друга книжка стала вже офіційною. «Ліріка» вийшла 1965 року. Потім з’явилися Зірка полів, Душа зберігає, Сосен шум. Його творчість сповнена любов’ю до рідному краюі землі, воно самобутнє і чуттєве, як і сам Рубцов Микола Михайлович.

1969 року поет знайомиться з Людмилою Дербіною. Їхній спільний побут відрізнявся особливою нервозністю: пара то лаялася, то мирилася. Але їх постійно тягнуло одне до одного. Разом прожили до самої загибелі поета, фатальної смерті, причиною якої стала Людмила.

Поет завжди був певною мірою містиком. Чоловік вірив у всі прикмети, залишаючись дуже забобонним. Тому його вірш «Я помру в хрещенські морози. » вважають провидницьким. У ніч із 18 на 19 січня 1971 року у квартирі Рубцова сталася бійка, сімейна сварка. Рубцов приревнував свою громадянську дружину до колеги з газети. Микола неабияк кидався зі звинуваченнями на Людмилу Дербіну і жінка вирішила дати відсіч.

Це рішення виявилося фатальним. Намагаючись відштовхнути його від себе, випадково перетиснула двома пальцями сонну поетову артерію. За кілька секунд чоловік помер. Так, безглуздо, 19 січня 1971 року обірвалося життя талановитого лірика. Рубцов Микола Михайлович похований у Вологді на Пошехонському цвинтарі.

Бібліографія Миколи Рубцова

Зібрання творів у 3-х томах. – М: Терра, 2000
“Лірика”. Архангельськ, 1965. – 40 с., 3000 прим.
“Зірка полів”. М., Радянський письменник,1967. – 112 с., 10 000 екз.,
“Душа зберігає”. Архангельськ, 1969. – 96 с., 10 000 прим.,
«Сосен шум». М., Радянський письменник, 1970 – 88 с., 20 000 прим.,
«Вірші. 1953-1971» – М., Радянська Росія, 1977, 240 с., 100 000 прим.
“Зелені квіти”, М., Радянська Росія, 1971. – 144 с., 15 000 прим.;
Останній пароплав. – М: Сучасник, 1973, – 144 с., 10 000 прим.
Вибрана лірика. – Вологда, 1974. – 148 с., 10 000 прим.;
Подорожники. – М: Молода гвардія, 1976. – 304 с., 100 000 прим.
Перший сніг. – Вологда, 1975
Перший сніг. – Барнаул, 1977
Вибрана лірика. Видання друге, виправлене. / Упоряд. та авт. післясл. В. Оботуров. // Гравюри на дереві Г. та Н. Бурмагіних. – Архангельськ, Північно-Західне книжкове видавництво, 1977. – 160 с. – 50 000 екз.
Вірші. – М., Дитяча література, 1978
Всею моєю любов’ю і тугою. – Архангельськ, 1978
Зелені квіти. – Барнаул, 1978
Ластівка. – Кемерово, 1978

Пам’ять про Миколу Рубцова

У селі Микільському з 1996 року діє Будинок-музей Н.М. Рубцова (у будівлі колишнього дитячого будинку); ім’ям поета названо вулицю, на якій знаходиться музей, а також сільська середня школа.

У місті Апатити Мурманської області 20 січня 1996 року на фасаді будівлі бібліотеки-музею, де з 1994 року проводяться Рубцовські читання в Апатитах, встановлено меморіальну дошку пам’яті поета.

У Вологді ім’ям Миколи Рубцова названо вулицю та встановлено пам’ятник (1998, скульптор А. М. Шебунін).

У 1998 році ім’я поета присвоєно петербурзькій бібліотеці № 5 (Невська ЦБС) (Адреса 193232, Санкт-Петербург, Невський район, вул. Шотмана, буд. 7, корп. 1). У бібліотеці ім. Миколи Рубцова діє літературний музей «Микола Рубцов: вірші та доля».

У Тотьмі встановлено пам’ятник роботи скульптора В’ячеслава Кликова.

У Кіровську на фасаді нової будівлі Хібінського технічного коледжу (минулого року – Кіровський гірничо-хімічний технікум, де поет навчався у 1953-1955 роках) 19 січня 2000 року встановлено меморіальну дошку пам’яті поета.

2001 року в Петербурзі на будівлі адміністративно-побутового корпусу Кіровського заводу встановлено мармурову меморіальну дошку, зі знаменитим кличем поета: «Росія! Русь! Бережи себе, бережи!». Пам’ятник Рубцову встановлено також на його батьківщині, в Ємецьку (2004, скульптор Микола Овчинніков).

У лютому 2006 року на «Кіровському Заводі» (м. Санкт-Петербург) у 420-му цеху пройшов Концерт «Привіт, Росія, Батьківщина моя», присвячений 70-річчю від дня народження Миколи Рубцова.

З 2009 проводиться Всеросійський поетичний конкурс ім. Миколи Рубцова, метою якого є пошук і підтримка молодих поетів-початківців з числа вихованців дитячих будинків.

У Вологді є музей «Література. Мистецтво. Вік XX» (філія Вологодського державного історико-архітектурного та художнього музею заповідника), присвячена творчості Валерія Гавриліна та Миколи Рубцова.

У Ємецьку: середня школа ім. Рубцова, Ємецький краєзнавчий музей імені М.М. Рубцова встановлено пам’ятник Рубцову.

Погруддя Н.М. Рубцов у м. Череповці.

У Череповці встановлено погруддя Миколі Рубцову.

У січні 2010 року на «Кіровському Заводі» (м. Санкт-Петербург) у 420 цеху відбувся музично-літературний спектакль «Пісні російської душі», присвячений пам’яті поета.

У листопаді 2011 року у Будинку знань Череповця відкрився літературно-краєзнавчий Центр Миколи Рубцова. У ньому відтворено квартиру Галини Рубцової-Шведової, сестри поета, у якої він часто бував, приїжджаючи до Череповця. У Центрі проводяться літературно-музичні вечори та ведеться науково-дослідна робота, пов’язана з біографією та творчістю Рубцова.

У січні 2013 року в коледжі №20, відділення 5 (Москва) відкрито читальний зал імені М.М. Рубцова з літературною картою «Дорогами Миколи Рубцова» та експозицією некомерційної організації «Рубцовська творча спілка».

Рубцовские центри діють у Москві, Санкт-Петербурзі, Саратові, Кірові, Уфі.
У Дубровці ім’ям поета названо вулицю.

Пам’ятник Н.М. Рубцову в Мурманську

У Мурманську на алеї письменників встановлено пам’ятник поетові.

У Вологді починаючи з 1998 року відбувається відкритий фестиваль поезії та музики «Рубцовська осінь».

У Санкт-Петербурзі ім’ям поета названо вулицю в п. Парголово в районі станції метро «Парнас».

У 2016 році, до 80-річчя видатного поета, Вологодською Спілкою письменників-краєзнавців було засновано громадська медаль”Микола Рубцов”.

Аудіографія Миколи Рубцова

У 1981 році на конкурсі «Пісня-81» литовською виконавицею Гінтаре Яутакайте вперше було виконано пісню на вірші Миколи Рубцова «У світлиці моєї світло» (композитор Олександр Морозов).

1982 року в альбомі «Зірка полів» (Сюїта на вірші Миколи Рубцова) Олександр Градський виконав пісні на слова поета.

У 1984 році гурт «Форум» випустив свій дебютний альбом « Біла ніч», в якому пісня «Вілетіло листя» написана на вірші Миколи Рубцова.

Велику популярність набула пісня «Букет» на вірші поета, музику до якої 1987 року написав Олександр Барикін (увійшла до однойменного альбому 1988 року).
Широко відома пісня барда А. Дулова «Розмитий шлях» на вірш М.Рубцова «Відплиття».

Громадянська дружина – Людмила Дербіна

Микола Михайлович Рубцов– Російський ліричний поет.

Народився 3 січня 1936 року у селі Ємецьк Холмогорського району Північного краю (нині Архангельської області). 1940 року переїхав разом зі своєю численною родиною до Вологди, де Рубцових і застала війна. Незабаром померла мати Рубцова і дітей розподілили в інтернати. З жовтня 1943 року до червня 1950 року жив і навчався в Микільському дитячому будинку.

В автобіографії Микола пише, що батько пішов на фронт і загинув того ж 1941 року. Але насправді Михайло Андріанович Рубцов (1900-1962) вижив і після війни одружився вдруге, залишивши своїх дітей від першого шлюбу в інтернаті, жив у Вологді. Микола написав ці рядки у своїй біографії, ніби бажаючи забути про свого батька, який не побажав знайти свого сина та взяти його до себе після повернення з фронту. Далі Миколу направили до Микільського дитячого будинку Тотемського району Вологодської області, де він закінчив сім класів школи. Тут згодом народилася його дочка Олена у цивільному шлюбі з Генрієттою Михайлівною Меньшиковою.

Будинок у Ємецьку, де народився Микола Рубцов

З 1950 по 1952 рік майбутній поет навчався в Тотемському лісотехнічному технікумі. Потім з 1952 по 1953 працював кочегаром в архангельському траловому флоті тресту «Севриба», з 1953 по 1955 навчався в гірничо-хімічному технікумі Мінхімпрому в м. Кіровськ (Мурманська область). З березня 1955 року Рубцов був різноробом на досвідченому військовому полігоні.

З жовтня 1955 по 1959 рік проходив армійську службу на Північному флоті (у званні матроса і старшого матроса). Після демобілізації жив у Ленінграді, працюючи поперемінно слюсарем, кочегаром та шихтувальником на Кіровському заводі .

Рубцов починає займатися у літоб’єднанні «Нарвська застава», знайомиться з молодими ленінградськими поетами Глібом Горбовським, Костянтином Кузьмінським, Едуардом Шнейдерманом . У липні 1962 року за допомогою Бориса Тайгіна випускає свою першу машинописну збірку «Хвилі та скелі».

Торішнього серпня 1962 року Рубцов вступає у Літературний інститут ім. М. Горького у Москві і знайомиться з Володимиром Соколовим, Станіславом Куняєвим, Вадимом Кожиновим та іншими літераторами, чия дружня участь неодноразово допомагала йому і в творчості, і у справах з видання віршів. Зі перебуванням в інституті невдовзі виникли проблеми, проте поет продовжує писати, і в середині 1960-х у нього виходять перші збірки.

В 1969 Рубцов закінчив Літературний інститут і був прийнятий в штат газети «Вологодський комсомолець».

У 1968 році літературні заслуги Рубцова отримали офіційне визнання і йому у Вологді було виділено однокімнатну квартиру № 66 на п’ятому поверсі у п’ятиповерховому будинку № 3 на вулиці, названій ім’ям іншого вологодського поета – Олександра Яшина. У цьому будинку через три роки трагічно обірвалося життя Рубцова.

Письменник Федір Абрамов називав Рубцова блискучою надією російської поезії.

Смерть

Основна стаття: Загибель Миколи Рубцова

Загинув 19 січня 1971 року у своїй квартирі, внаслідок побутової сварки з бібліотекарем та початковою поетесою Людмилою Дербіною (Грановською) (р.1938), на якій збирався одружитися (8 січня вони подали документи до РАГСу). Судовим слідством встановлено, що смерть мала насильницький характер, настала внаслідок задушення. механічної асфіксії від стискання органів шиї руками. Улюблена Рубцова у своїх спогадах та інтерв’ю, описуючи фатальний момент, стверджує, що стався інфаркт. серце просто у нього не витримало, коли ми зчепилися». Дербіна була визнана винною у вбивстві Рубцова, засуджена на 8 років, достроково звільнена майже через 6 років, станом на 2013 живе у Вельську, винною себе не вважає і сподівається на посмертну реабілітацію. Публіцист і заступник головного редактора газети «Завтра» Володимир Бондаренко, вказуючи у 2000 році, що смерть Рубцова так чи інакше настала внаслідок дій Дербіної, назвав її мемуари. безглуздими та суєтними спробами виправдання».

Біографи згадують про вірш Рубцова Я помру в хрещенські морози як про передбачення дати власної смерті. У Вологодському музеї М. Рубцова зберігається поетовий заповіт, знайдений після смерті: «Поховайте мене там, де похований Батюшков».

Похований Микола Рубцов у Вологді на Пошехонському цвинтарі.

Пам’ять

• Діє Будинок-музей Н.М. Рубцова у селі Микільське з 1996 року.
• У Вологді ім’ям Миколи Рубцова названо вулицю та встановлено пам’ятник (1998, скульптор А. М. Шебунін).
• У 1998 році ім’я поета присвоєно петербурзькій бібліотеці № 5 (Невська ЦБС) (Адреса 193232, Санкт-Петербург, Невський район, вул. Шотмана, буд. 7, корп. 1). У бібліотеці ім. Миколи Рубцова діє літературний музей «Микола Рубцов: вірші та доля». Щодня у стінах бібліотеки проводяться екскурсії літературним музеєм, демонструється художньо-документальний фільм «Поет Микола Рубцов», діє літературний салон у рубцівській вітальні.
• У Тотьмі встановлено пам’ятник роботи скульптора В’ячеслава Кликова.

Меморіальна дошка на будівлі Кіровського заводу

• 2001 року в Петербурзі на будівлі заводоуправління Кіровського заводу встановлено мармурову меморіальну дошку, зі знаменитим кличем поета: «Росія! Русь! Бережи себе, бережи!». Пам’ятник Рубцову встановлено також на його батьківщині, в Ємецьку (2004, скульптор Микола Овчинніков ).
• З 2009 року проводиться Всеросійський поетичний конкурс ім. Миколи Рубцова, метою якого є пошук і підтримка молодих поетів-початківців з числа вихованців дитячих будинків.
• У Вологді є музей «Література. Мистецтво. Вік XX» (філія Вологодського державного історико-архітектурного та художнього музею заповідника), присвячена творчості Валерія Гавриліна та Миколи Рубцова.
• У Ємецьку середня школа ім. Рубцова
• Ємецький краєзнавчий музей ім. Н. М. Рубцова
• Також у Ємецьку встановлено пам’ятник Рубцову.
• У селі Микільському ім’ям поета названо вулицю, середню школу. У селі Микільському на вулиці М. Рубцова відкрито будинок-музей поета (в будинку колишнього дитячого будинку). На фасаді – меморіальна дошка.
• У м. Череповці встановлено погруддя М. Рубцову
• 1 листопада 2011 року у Будинку знань м. Череповця відкрився літературно-краєзнавчий Центр Миколи Рубцова. У ньому відтворено квартиру Галини Рубцової-Шведової, сестри поета, в якої він часто бував, приїжджаючи до Череповця. У Центрі проводяться літературно-музичні вечори та ведеться науково-дослідна робота, пов’язана з біографією та творчістю Рубцова.
• Рубцовские центри діють у Москві, Санкт-Петербурзі, Саратові, Кірові, Уфі.
• У м. Всеволожську ім’ям поета названо вулицю.
• У Дубровці ім’ям поета названо вулицю.

Пам’ятник М. М. Рубцову в Ємецьку

Пам’ятник М. М. Рубцову у Мурманську

• У Мурманську на алеї письменників встановлено пам’ятник поетові.
• У Вологді починаючи з 1998 року відбувається відкритий фестиваль поезії та музики «Рубцовська осінь».
• У Санкт-Петербурзі ім’ям поета названо вулицю в мікрорайоні в районі станції метро «Парнас».

Творчість

Вологодська «мала батьківщина» та Російська Північ дали йому головну темумайбутньої творчості – «стародавню російську самобутність», стала центром його життя, «землею… священною», де він почував себе «і живим, і смертним» (див. Борисово-Судське).

Його перша збірка, «Хвилі та скелі», з’явилася 1962 року в самвидаві, друга книга віршів «Лірика» вийшла 1965 року в Архангельську вже офіційно. Потім було видано поетичні збірки «Зірка полів» (1967), «Душа зберігає» (1969), «Сосен шум» (1970). «Зелені квіти», що готувалися до друку, з’явилися вже після смерті поета.

Поезія Рубцова, гранично проста за своєю стилістикою та тематикою, пов’язаною переважно з рідною Вологодчиною, має творчу справжність, внутрішню масштабність, тонко розроблену образну структуру.

Про свою поезію сам Микола Рубцов написав:

Я переписувати не стану
З книги Тютчева та Фета,
Я навіть слухати перестану
Того ж Тютчева та Фета.
І я вигадувати не стану
Себе особливого, Рубцова,
За це вірити перестану
У того самого Рубцова,
Але я у Тютчева та Фета
Перевірю щире слово,
Щоб книгу Тютчева та Фета
Продовжити книгою Рубцова!

Плагіат творів Рубцова

У 2013 році до інтернет-приймальних Законодавчих зборів Вологодської області звернулася член Спілки журналістів РФ Ірина Котельникова, яка проживає в Забайкаллі. Журналістка вказала на факти плагіату творів Рубцова, що почастішали в інтернеті, навела низку прикладів недобросовісного копіювання віршів поета різними «авторами», що є розкраданням чужої інтелектуальної власності. Деякі плагіатори, приписуючи собі вірші Рубцова, навіть претендують отримання премій і нагород у сфері поезії.

Їмя: Микола Рубцов (Nikolay Rubtsov)

Знак зодіаку: Козеріг
Вік: 35 років
дата смерті: 19 січня 1971 р.
Місце народження: Ємецьк, Архангельська область
Діяльність: поет
Сімейний стан: неодружений

Дитинство і юність

Народився поет у 1936 році на Півночі. У селі Ємецьк, поряд із Холмогорами Михайла Ломоносова, пройшов перший рік життя Миколи Рубцова. 1937-го сімейство Рубцових переїхало до містечка Няндому за 340 кілометрів на південь від Архангельська, де глава сімейства три роки керував споживчим кооперативом. Але й у Няндомі Рубцови прожили недовго – 1941 року перебралися до Вологди, де їх застала війна.

Батько вирушив на фронт, зв’язок із ним втратився. Влітку 1942 року не стало матері, а незабаром і однорічної сестрички Миколи. Біль втрати вилився у 6-річного хлопчика у перший вірш. У 1964 році Микола Рубцов згадав про пережите у вірші «Тиха моя батьківщина»:

«Тиха моя батьківщина!
Верби, річка, солов’ї.
Мати моя тут похована
У дитячі роки мої».

Миколу Рубцова зі старшим братом як сиріт визначили до дитячого будинку у «Миколах», так у народі називали село Микільське. Роки дитбудинку життя поет згадував з теплотою, незважаючи на напівголодне існування. Микола старанно навчався та закінчив у Микільському 7 класів (у колишній школіоблаштували Будинок-музей М. М. Рубцова). У 1952 році молодий літератор вступив на роботу до Тралфлоту.

У автобіографії Рубцова вказано, що він сирота. Насправді батько повернувся з фронту 1944-го, але через втрачений архів не знайшов дітей. Михайло Рубцов одружився вдруге. Забігаючи наперед, з батьком 19-річний Микола зустрівся 1955-го. Через 7 років Рубцов-старший помер від раку. Два роки, починаючи з 1950-го, Микола був студентом «лісового» технікуму у Тотьмі.

Після закінчення рік працював кочегаром, а 1953-го вирушив до Мурманської області, де вступив до гірничо-хімічного технікуму. На другому курсі, взимку 1955 року, студента Миколу Рубцова відрахували через провалену сесію. А у жовтні 19-річного поета закликали служити на Північному флоті.

Літературний дебют Миколи Рубцова відбувся 1957 року: його вірш надрукувала обласна газета у Заполяр’ї. Демобілізувавшись у 1959 році, житель півночі вирушив у місто на Неві. Заробляв на життя, працюючи слюсарем, кочегаром та заводським шихтувальником. Познайомився з поетами Глібом Горбовським та Борисом Тайгіним. Тайгін допоміг Рубцову пробитися до публіки, випустивши влітку 1962 самвидавським способом перший поетичний збірник «Хвилі та скелі».

У тому року Микола Рубцов став студентом московського Літературного інституту. Перебування у вузі неодноразово переривалося: через йоржистий характер і пристрасть до спиртного Миколи відраховували і знову відновлювали. Натомість у ці роки вийшли збірки «Лірика» та «Зірка полів». У ті роки культурне життя Москви вирувало: на естраді гриміли вірші Євгена Євтушенка, Роберта Різдвяного та Белли Ахмадуліної.

У цю гучність провінціал Рубцов не вписувався – він був «тихим ліриком», не «палив дієсловом». Характерні майже єсенинські рядки вірша «Бачення на пагорбі»:

Творчість Миколи Рубцова відрізнялася від творів модних шістдесятників, але поет і не прагнув наслідувати моду. На відміну від Вознесенського та Ахмадуліної, він не збирав стадіони, але шанувальники Рубцова були. Писати крамольні рядки він не боявся. В Осінній пісні, яку полюбили барди, є куплет:

«Я в ту ніч забув
Всі гарні звістки,
Всі заклики та дзвони
З Кремлівських воріт.
Я тієї ночі полюбив
Усі тюремні пісні,
Усі заборонені думки,
Весь гнаний народ».

Вірш написаний у 1962 році, і за таке влада по голові не гладила.

1969-го Микола Рубцов отримав диплом і став штатним співробітником газети «Вологодський комсомолець». За рік до цього літератору дали однокімнатну квартиру у «хрущовці». 1969-го вийшла збірка «Душа зберігає», а через рік останні збори віршів « Сосен шум». Збірка «Зелені квіти» була готова до друку, але вийшла після смерті Миколи Рубцова. У 1970-х видано поетичні збірки « Останній пароплав», « Вибрана лірика», «Подорожники» та « Вірші».

Пісні на вірші Рубцова

Поетичні твори Миколи Рубцова стали піснями, які вперше пролунали у 1980-90-ті. Ту ж саму ” Осінню пісню», Тільки без крамольного куплету, заспівав Сергій Крилов. Музику до неї написав композитор Олексій Карелін. На конкурсі «Пісня-81»Гінтаре Яутакайте заспівала «У світлиці моїй світло»(Композитор Олександр Морозов). Наступного року на музику поклали вірш «Зірка полів». Композицію виконав Олександр Градський (альбом « Зірка полів»).

Популярний ленінградський гурт «Форум» теж ввів у репертуар пісню на вірші поета « Полетіло листя». Однойменна композиція потрапила до альбому « Біла ніч», що вийшов у середині 1980-х. Вірш ” Букет» заспівав Олександр Барикін: мелодія та слова « Я довго гнатиму велосипед» відомі не одному поколінню радянських людей. Наприкінці 80-х пісня звучала на всіх концертах.

Рядки вірша « Букетнаписані Миколою Рубцовим у роки служби на Північному флоті. У 1950-х у селищі Пріютіно під Ленінградом, де жив брат Рубцова Альберт, Микола познайомився з дівчиною Таєю Смирновою. 1958-го поет приїхав на відвідання, але зустріч з Таєю виявилася прощанням: дівчина зустріла іншого. На згадку про юнацьке кохання залишився вірш, написаний Рубцовим за 15 хвилин.

У 2000-х до поезії Миколи Рубцова повернулися: пісню « Відцвіте та встигне на болоті морошка» заспівала Тетяна Буланова, а гурт « Калювалаввела в репертуар композицію на вірш Нагрянули».

1962 для поета був насичений подіями. Микола Рубцов вступив до літінституту і познайомився з Генрієтою Меньшиковою, жінкою, яка народила йому дочку. Меньшикова жила в Микільському, де керувала клубом. Микола Рубцов приїжджав у «Ніколу» побачитися з однокласниками, відпочивав та писав вірші. На початку 1963 року пара зіграла весілля, але без офіційного оформлення відносин. Весною того ж року на світ з’явилася Оленка. У Микільському поет бував наїздами – він навчався у Москві.

У 1963 році в інститутському гуртожитку Рубцов познайомився з поетесою-початківцем Людмилою Дербіною. Швидколітнє знайомство тоді ні до чого не призвело: Микола не справив на Люсю враження. Дівчина згадала про нього у 1967 році, коли до рук потрапила свіжа збірка поетових віршів. Людмила закохалася у поезію Миколи Рубцова та зрозуміла, що її місце поряд з ним.

У жінки вже був за спиною невдалий шлюб та дочка Інга. Влітку Людмила приїхала до Вологди і залишилася з Миколою, для якого поетеса Люся Дербіна стала фатальним коханням. Їхні стосунки рівними не назвати: у Рубцова була пристрасть до спиртного. У стані сп’яніння Микола перероджувався, але запої змінювалися днями покаяння. Пара то сварилася та розлучалася, то знову мирилася. На початку січня 1971 року закохані прийшли до РАГСу. День весілля призначили 19 лютого.

До одруження поет не дожив рівно місяць. Його рядки « Я помру в хрещенські морози»виявилися пророцтвом. Про події тієї страшної ночі і сьогодні сперечаються. Миколи Рубцова знайшли мертвим на підлозі квартири. У ненавмисному вбивстві зізналася Людмила Дербіна.

Патологоанатоми зійшлися на думці, що причиною смерті стало удушення. Жінку засудили на 8 років, випустили за амністією через 6. В інтерв’ю журналістам вона розповіла, що під час сварки тієї хрещенської ночі у Рубцова, що випив, стався інфаркт. Вини Людмила так і не визнала. Поховали Миколу Рубцова, як він заповідав, на Пошехонському цвинтарі у Вологді.

• 1962 – «Хвилі та скелі»
• 1965 – “Ліріка”. Архангельськ
• 1967 – «Зірка полів»
• 1969 – “Душа зберігає”. Архангельськ
• 1970 – «Сосен шум»
• 1977 – «Вірші. 1953-1971»
• 1971 – «Зелені квіти»
• 1973 – «Останній пароплав»
• 1974 – “Вибрана лірика”
• 1975 – «Подорожники»
• 1977 – «Вірші»

Біографія та вірші Миколи Рубцова

Рубцов Микола Михайлович

(3.01.1936, пос. Ємецьк Архангельської обл. – 19.01.1971, Вологда)

Поет. Микола Рубцов

Батько Рубцова був начальником ОРСа ліспромгоспу, мати Олександра Михайлівна – домогосподаркою. У сім’ї росло шестеро дітей. Під час військових лих у Вологді померли дві сестри та мати майбутнього поета, сліди батька загубилися (довгий час Рубцов вважав його загиблим на фронті, але у 1950-х рр. вони зустрілися; помер Михайло Андріанович у 1962 р. у Вологді). У 1942 р. Рубцов потрапив у дитячий будинок під Вологдою, а 1943 р. – в Микільський дитбудинок Тотемського району Вологодської області, де перебував до чотирнадцяти років. Село Микільське стало малою батьківщиною поета: «Тут для душі моєї батьківщини!» – зізнавався він у листі до А.Яшина. У 1950 р. Рубцов закінчив семирічку, «навчався у кількох технікумах, але жодного не закінчив. Працював на кількох заводах та в Архангельському траловому флоті. Служив чотири роки на Північному флоті» (з автобіографії). З 1959 по 1962 р. Рубцов живе у Ленінграді, працює на Кіровському заводі, бере участь у літературному житті міста. Влітку 1962 р. другом поета, літератором Борисом Тайгіним, була випущена перша машинописна поетична книга Рубцова – «Хвилі та скелі» (перевидана 1998 р. там же, у Ленінграді). Восени 1962 р., закінчивши екстерном середню школу, Рубцов вступає до Літературного інституту ім. М.Горького у Москві, пізніше перекладається на заочне відділення, живе в основному у Вологді та в с. Микільському. У 1964 р. у журналі «Жовтень» з’явилася добірка його віршів, помічена критикою, але справжню популярність принесла Рубцову перша московська книга «Зірка полів» (1967). Усього за життя поета було опубліковано чотири збірки віршів: «Лірика» (Архангельськ, 1965), «Зірка полів» (М., 1967), «Душа зберігає» (Архангельськ, 1969) і «Сосен шум» (М., 1970) . Остаточно Рубцов оселився у Вологді 1967 р. Він трагічно загинув у ніч на Водохреща. Дату своєї загибелі поет передбачив у вірші «Я помру в хрещенські морози. ».

Особиста сирітська доля Рубцова, його трагічне сприйняття життя збіглися у своїх основних рисах із народним світовідчуттям. У центрі його поезії – розкол у сучасному світі, сирітство особистості та її трагічна доля. Стійкі мотиви сирітства та мандрівництва у поезії Рубцова доповнюють одне одного. Основою образності його віршів стала традиційна символіка ліричної народної пісні. Велике місцепоет також відводить релігійній символіці (ставлячи її в один ряд із природною) та символіці образу Росії. Батьківщина для Рубцова – це ідеал святості, ідеал незмінний. Ціннісно-смислова орієнтація в його художньому світі, його «тема душі» спрямовані на сучасність, яка є лише «миттю вічності» у всьому житті Батьківщини.

У художньому світі Рубцова душа має різні значення у взаємозв’язку зі світом. Але найбільш виразно висловлено його етичну та естетичну позицію у програмному вірші «Душа» («Філософські вірші»). У ньому поет, відштовхуючись від православно-християнської традиції етичного інтелектуалізму бачити в розумі вищу частину душі («З’єднавшись, розум і душа Дарують нам світильник життя – розум!»), висловлює свою найпотаємнішу думку: душа – це не тільки естетична цінність, але і одночасно – ціль:

Але я піду! Я знаю наперед,

Що той щасливий, хоч з ніг його збиває,

Хто все пройде, коли душа веде,

І вище щастя у житті не буває!

Оригінальність Рубцова полягає в тому, що він зумів традиційні стильові форми поєднати з мовою та мисленням свого часу. сучасної мовикласичну простоту в її складній внутрішній гармонії.

Поетичні мотиви в ліриці Рубцова включені у складну систему асоціативних зв’язків: фольклорних, літературних, загальновживаних, контекстуальних (у тексті окремих віршів, у їхньому циклі, у всій творчості поета, у його літературному оточенні тощо), у тому числі і зв’язків інтуїтивно-містичних.

Багато рядків поета увійшли до російської, стали крилатими, у яких сконцентрований моральний досвід народу.

Загальна тема рубцівської, що об’єднує філософської лірикизовсім не оригінальна: сенс людського життя…Пошук цього сенсу, духовна мандрівка по Русі нинішньої та минулої – ось справжній зміст поезії Рубцова.

Новаторство його творчості виявилося у відношенні до традиції, у відновленні її та розбіжності з нею. Етична та естетична насиченість, цілком свідомо створювана поетом, трагедійність викликають неповторний художній ефект. Можна сказати, що Микола Рубцов прийшов до серця читача не помітністю зовнішньої сторони вірша; він знав, чим живе це серце, у чому його біль…

Але не в догляді, не в прощанні, не в оплакуванні минулого істинність рубцівської поезії, а у відновленні та утвердженні народних ідеалів. «Мета мистецтва є ідеал», – писав А.С.Пушкін.

Духовна висота Рубцова – людська душа, не замутнена «філософією» практикизму. «Сама природа російського духу давно потребувала появи саме такого поета, щоб пов’язати піввіковий трагічний розрив вітчизняної поезіїзнову з християнським світовідчуттям. І жереб цей упав на Миколу Рубцова, і спалахнув у ньому світло великого розспіву та молитовної сповіді» (А.Романов).

Іменем поета названо одну з малих планет, вулиці у Вологді та Санкт-Петербурзі, у с. Микільському створено музей Рубцова, пам’ятники йому відкриті у містах Тотьмі, Вологді, Череповці, Ємецьку. На будинку №3 на вулиці Яшина, де жив і загинув поет, встановлено пам’ятну дошку. Щороку присуджується Всеросійська літературна премія «Зірка полів» ім. Миколи Рубцова, діють Рубцовські центри у Вологді, Санкт-Петербурзі, Москві, Дзержинську, Сургуті та інших містах, проводяться Рубцовські дні та наукові конференції.

Вірші Миколи Рубцова

ТИХА МОЯ БАТЬКІВЩИНА
В. Бєлову

Тиха моя батьківщина!
Верби, річка, солов’ї.
Мати моя тут похована
У дитячі роки мої.

Де тут цвинтар? Ви не бачили?
Сам знайти не можу.
Тихо відповіли мешканці:
– Це на тому березі.

Тихо відповіли жителі,
Тихо проїхав обоз.
Купол церковної обителі
Яскравою травою заріс.

Там, де я плавав за рибами,
Сіно гребуть у сінок:
Між річковими вигинами
Вирили люди канал.

Тіна тепер і болотина
Там, де купатися любив.
Тиха моя батьківщина,
Я нічого не забув.

Новий паркан перед школою,
Той самий зелений простір.
Немов ворона весела,
Сяду знову на паркан!

Школа моя дерев’яна!
Час прийде їхати –
Річка за мною туманна
Втікатиме і бігтиме.

З кожною побою та хмарою,
З громом, готовим впасти,
Відчуваю найпекучішу,
Самий смертний зв’язок.

Вірші
Вірші з дому женуть нас,
Наче завірюха виє, виє
На опалення парове,
На електрику та газ!

Скажіть, чи знаєте ви
Про завірюхи щось таке:
Хто може змусити їх вити?
Хто може їх зупинити,
Коли захочеться спокою?

А вранці сонечко зійде, –
Хто може знайти,
Щоб затримати його схід?
Зупинити його захід сонця?

Ось так поезія, вона
Дзвінить – її не зупиниш!
А замовкне – даремно стогнеш!
Вона незрима та вільна.

Уславить нас або принизить,
Але все одно візьме своє!
І не вона від нас залежить,
А ми залежимо від неї.

РАНОК
Коли зоря, світячись по сосняку,
Горить, горить, і ліс уже не дрімає,
І тіні сосен падають у річку,
І світло біжить на вулиці села,
Коли, сміючись, на глухому дворику
Зустрічають сонце дорослі та діти, –
Захилившись духом, вибігу на пагорб
І все побачу у найкращому світлі.
Дерева, хати, кінь на мосту,
Квітучий луг – скрізь про них сумую.
І, полюбивши ось цю красу,
Я не створю, мабуть, іншу.

ГУЛЯЇВСЬКА ГІРКА
Зупинися, дорога моя!
Все до вподоби мені – сільська комірка,
Осінній бір, Гуляївська гірка,
Де веселилися російські князі.

Простих переказів добрі вуста
Ще про те кажуть, що щодня
Гуляла тут чудова царівна, –
Вона любила місцеві місця.

Так! Але і я цілком щасливий тип,
Коли про неї мрію нишком
Або дивлюся безглуздо на ялинку
І раптом у тіні побачу білий гриб!

І нічого не треба мені, поки
Я прокидаюся весело на зорі
І все блукаю старою російською гіркою,
Про колишні дні задумавшись трохи.

СОСІННИЙ ШУМ
Вкотре мене привітав
Затишний давній Липин Бор,
Де тільки вітер, сніжний вітер
Заводить із хвоєю вічну суперечку.

Яке російське селище!
Я довго чув сосен шум,
І ось з’явилося просвітлення
Моїх простих вечірніх дум.

Сиджу в готелі районному,
Курю, читаю, пекти палю.
Мабуть, буде ніч безсонною,
Я так часом не спати люблю!

Та як же спати, коли з мороку
Мені ніби чути голос віків,
І світло сусіднього бараку
Ще горить у темряві снігів.

Нехай завтра буде шлях морозний,
Нехай буду, може, похмурий.
Я не просплю сказання сосен.
Старовинних сосен довгий шум.

* * *
У хвилини музики сумної
Я уявляю жовтий плес,
І голос жінки прощальний,
І шум поривчастих беріз,

І перший сніг під сірим небом
Серед погаслих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Гонячих снігом журавлів.

Давно душа блукати втомилася
У колишньому коханні, у колишньому хмелю,
Давно зрозуміти настав час,
Що надто примари люблю.

Але все одно в будинках хиткіх –
Спробуй зупинити їх! –
Перегукуючись, плачуть скрипки
Про жовтий плес, про кохання.

І все одно під небом низьким
Я бачу виразно, до сліз,
І жовтий плес, і голос близький,
І шум рвучких беріз.

Наче вічна година прощальна,
Начебто час ні до чого.
У хвилини музики сумної
Не говоріть ні про що.

Задовго до смерті Микола Рубцов написав знаменитий вірш,
Рубцов не вибирав своєї долі, він лише передбачав її. Загадковою
виглядає взаємозв’язок поезії Рубцова його життя. За його віршами точніше, ніж за
документам та автобіографіям, можна простежити його життєвий шлях. Багато
справжні поети вгадували свою долю, легко заглядали в майбутнє, але в
Рубцові пророчі здібності були з незвичайною силою. Коли? ЗАРАЗ
читаєш написані ним незадовго до смерті вірші, охоплює жахливе почуття
нереальності:

Я помру в хрещенські морози.
Я помру, коли тріщать берези.
А весною жах буде повний:
На цвинтар річкові хлинуть хвилі!
З моєї затопленої могили
Труна спливе, забута і похмура,
Розіб’ється з тріском, і в темряві
Попливуть жахливі уламки.
Сам не знаю, що це таке…
Я не вірю вічності спокою!

Звісно, ​​багато поетів вгадували свою долю. Але Рубцов не тільки точно передбачив день своєї загибелі, він передбачив і те, що буде після його смерті.
Неможливо бачити наперед так ясно, як бачив Микола Рубцов. Микола Рубцов
був убитий 19 січня 1971 року. У нашому житті все відбувається так, як
трапляється. І це і є найвища справедливість. Інший справедливості, за
принаймні тут, на тому березі, як казав Рубцов, немає і не буде.