Морква посівна латиною

Морква посівна

Daucus sativus —
дворічна трав’яниста жорстко волосиста рослина родини селерових (зонтичних). У перший рік утворює розетку листків і м’ясистий коренеплід червоно-оранжевого, жовтого або білого кольору, на другий — розетку листків, квіткові стебла й плоди. Стебло прямостояче, 30-100 см заввишки. Листки чергові, черешкові, двічі або тричі перисто розсічені, трикутні. Квітки правильні, дрібні, білі, червонуваті або жовтуваті, зібрані в складні зонтики. Плід — двосім’янка. Цвіте у червні — липні.

Поширення

Моркву посівну вирощують по всій території України як овочеву та кормову рослину.

Сировина

Для медичних потреб використовують плоди (Fructus Dauci sativi), коренеплоди (Radix Dauci recens) і зрідка листя рослини (Folia Dauci sativi). Листя збирають під час цвітіння рослини і сушать у затінку на вільному повітрі. Плоди заготовляють під час повної стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Готову сировину зберігають у закритих коробках. Коренеплоди споживають свіжими або варять.

Хімічний склад

Коренеплоди моркви містять р-каротин (до 24 мг %) та інші каротиноїди, нікотинову (0,55-1,47 мг %), пантотенову (0,26 мг %) і фолієву кислоти та інші вітаміни (Е — 0,63 мг %, С, В1, В2, В6, біотин), флавоноїди (22-60 мг %), фосфоліпіди, лецитин, стероли, інозит (48 мг %), цукри (3,4-12,0%), пектинові речовини (0,3-0,8%), клітковину (0,7-2,0%) і макро- та мікроелементи (калій, магній, фосфор, хлор, йод, алюміній, бор, ванадій, залізо, кобальт, мідь, марганець, цинк). У насінні є жирна й ефірна олії, флавоноїди та кумарини. Із листя виділено піролідин і дауцин.

Фармакологічні властивості і використання

Коренеплоди моркви вживають не лише як продукт харчування, а й як цінний лікувальний засіб.

Як джерело каротину сиру моркву або свіжий морквяний сік призначають хворим на гіпо- й авітаміноз А (при хворій печінці і зниженій функції щитовидної залози лікування авітамінозу А малоефективне!), вагітним жінкам і матерям-годувальницям (підвищується секреція молока), людям, професія яких пов’язана з напругою зору, при інфаркті міокарду, як допоміжний лікувальний засіб при кон’юнктивітах, кератитах, блефаритах, гемералопії (куряча сліпота) і стомленні сітківки.

Як легкий проносний засіб морква використовується при хронічних запорах і геморої, як сечогінний — при хворобах нирок.

Наявністю значної кількості йоду (5 мкг/100 г сирої маси) пояснюється застосування моркви при зниженій функції щитовидної залози.

Заслуговують на увагу й повідомлення про ефективне застосування моркви при захворюваннях, пов’язаних з порушенням мінерального обміну (хронічні обмінні поліартрити, остеохондрозі, жовчнокам’яній і нирковокам’яній хворобі).

Морквяний сік з медом використовують у народній медицині при простуді, розладах травлення, статевому безсиллі (по столовій ложці кілька разів на день).

У дитячій практиці морквяний сік дають як легкий проносний, протизолотушний і глистогінний (особливо проти гостриків) засіб та засіб, що підвищує стійкість організму до простудних і шкірних захворювань, сприяє ростові й розвиткові дитини.

При загостренні виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки, запальних процесах тонкого й товстого відділів кишечнику вживати моркву всередину протипоказано.

Зовнішньо як болетамуючий, протизапальний і антисептичний засіб терту моркву застосовують для гоєння ран, опіків, відморожень, золотушних і цинготних виразок та при панариції.

Свіжим соком полощуть рот при стоматитах, змащують ротову порожнину у дітей при пліснявці.

В дерматології терту сиру моркву застосовують місцево для лікування сонячного дерматиту, а в косметиці — для накладання масок при сухості шкіри обличчя.

Коренеплоди моркви використовують і як сировину для промислового виробництва каротину, олійний розчин якого застосовують у вигляді примочок, компресів, емульсій при лікуванні хронічних захворювань шкіри, гнійних ран, опіків, відморожень та уражень слизових оболонок носа та горла.

Насіння моркви використовують як засіб, що має сечогінні, холеретичні, солерозчинні, вітрогінні та проти глистяні властивості.

Сушене листя моркви заварюють як чай і п’ють при геморої.

Лікарські форми і застосування

ВНУТРІШНЬО — настій плодів (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу, настояти у термосі протягом ночі) приймають по півсклянки 5—6 разів на день до їди при нирковокам’яній хворобі й метеоризмі (пити гарячим!);

– свіжий сік приймають по 1 столовій ложці 4-5 разів на день, додаючи безпосередньо перед вживанням мед або цукор на смак (дітям дають по 1 столовій ложці 2 рази на день зранку і ввечері натщесерце як глистогінний засіб і при проносі).

ЗОВНІШНЬО — косметична маска – дві стерті морквини змішують з одним попередньо збитим білком і чайною ложкою прованської олії або молока і невеликою кількістю крохмалю, наносять одержану суміш на обличчя і через 30 хв. змивають теплою водою.

Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.

Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.

під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор

Морква посівна

Морква посівна (Daucus sativus) – дворічна трав’яниста рослина родини Apiaceae (зонтичні). У перший рік життя утворює корінь або коренеплід з прикореневою розеткою перисторозсіченого листя. Коренеплід моркви їстівний, м’ясистий, соковитий, конічної або циліндричної форми, червоно-оранжевого, рідше жовтого або білого кольору.

На другий рік у моркви розвивається стебло з квітками і плодами. Стебло пряме, гіллясте, ребристе, жорстковолосисте, до 20-100 см у висоту.

Листя довжиною до 20 см, чергове, вагінальне, перисторозсічене, черешкове.

Дрібні, білі, жовтуваті або рожеві квітки моркви зібрані в складні парасольки. Цвіте морква посівна в травні – липні на другий рік життя, плоди дозрівають у серпні.

Плоди – дрібні сухі щетинисті двосім’янки еліптичної або довгастої форми. Культивується морква посівна на плантаціях, полях і в городах. Поширена повсюдно.

Корнеплоди моркви, їх сік, бадилля і плоди (насіння) використовують в медицині. Заготовляють бадилля в червні – серпні, зриваючи вручну, і сушать в тіні на свіжому повітрі, в добре провітрюваних приміщеннях. Коренеплоди моркви викопують в серпні – вересні, очищають від землі і коренів інших рослин, просушують на свіжому повітрі, потім зберігають у льохах, овочесховищах протягом 10 місяців. Насіння заготовляють у вересні в міру дозрівання, сушать в тіні на свіжому повітрі, в провітрюваних приміщеннях, зберігають в мішках або картонних ящиках.

Хімічний склад моркви посівної:
– коренеплід моркви містить до 9% вуглеводів, 1,5-2,2% сирого протеїну, води структурованої до 86%, білка до 0,7%, клітковини до 1,1%, золи до 0,9%, вітаміни B1, B2, B6, C, PP, каротин, кислоту фолієву, пантоневу, іони мінеральних сполук (алюміній, бор, ванадій, залізо, йод, калій, кальцій, кобальт, літій, магній, марганець, мідь, молібден, натрій, нікель, сірка, фосфор, фтор, хлор, хром, цинк), умбелліферон, аспарагін, олію ефірну і жирну, ферменти (амілазу, інвертазу, каталазу, ліпазу, пероксидазу, протеазу), флавоноїди;

– в квітках моркви – антоціанові з’єднання калію, кальцію, магнію, фосфору, флавоноїди;

– в плодах моркви – до 13% жирних олій, до складу ефірних олій належать азарон, бізаболен, геранілацетат, гераніол, даукол, каріофіллен, каротол, лімонен, пінен, цінеон, цитронеллол.

Енергетична цінність моркви посівної: 32 кал/100 г.

Дія моркви посівної. Морква посівна володіє вітамінною, загальнозміцнювальною, тонізуючою, помірно заспокійливою, судинорозширювальною, легкою сечогінною і жовчогінною, протизапальною і ранозагоювальною властивостями. Покращує травлення, збільшує виділення молока у жінок, що годують грудьми, сприяє виведенню піску і невеликих каменів при сечокам’яній хворобі, підсилює роботу статевих залоз.

Морква активізує внутрішньоклітинні окисно-відновні процеси, регулює вуглеводний обмін, очищує рани, зменшує больові та запальні процеси, сприяє швидкій епітелізації тканин.

З насіння моркви посівної (Daucus sativus) виготовляють препарат даукарин – спазмолітичний, судинорозширювальний, помірно заспокійливий засіб. З насіння моркви дикої (Daucus carota) виробляють уролесан – екстракт з жовчогінним, сечогінним і заспокійливим ефектом. Препарат уролесан використовують при хворобах печінки і нирок, гострих і хронічних холециститах, різних формах сечокам’яної і жовчнокам’яної хвороб та інших захворюваннях, що проявляються болями в області серця і за грудиною.

Моркву як полівітамінний засіб використовують при недокрів’ї, занепаді сил і авітамінозах. Вживають при погіршенні зору, дистрофічних і атрофічних змінах епітелію, проблемах з щитоподібною залозою, холециститах, жовчнокам’яній і сечокам’яній хворобах. Як джерело каротину морквяний сік призначають при інфаркті міокарда. Моркву терту або морквяний сік застосовують при сильному кашлі. В початковій стадії туберкульозу приймають суміш соку з медом або варять терту моркву в молоці.

Настій насіння з морквяним соком вживають для видалення каменів, піску з жовчних проходів, нирок, сечового міхура. Заварений чай з бадилля моркви п’ють при геморої. Свіжу натерту моркву прикладають зовнішньо до пухлин, ран, виразок, опіків, обморожень. Морквяним соком полощуть носоглотку, закапують ніс при запальних процесах.

Свіжі коренеплоди рекомендують у вигляді лікувального харчування при запорах, захворюваннях печінки, нирок, серцево-судинної системи, при порушеннях мінерального обміну, супроводжуваних сечокам’яною або жовчнокам’яною хворобами і обмінними поліартритами. Морквяний сік як джерело каротину призначають з перших днів при інфаркті міокарда.

У народній медицині морква застосовувалася ще в стародавні часи і досі широко використовується в багатьох країнах. Моркву як полівітамінний засіб вживають при авітамінозах, недокрів’ї і загальному занепаді сил. Щодня використовуючи в їжу свіжу терту моркву, хворі додають у вазі і стають менш сприйнятливими до інфекційних хвороб, колір лиця стає свіжішим. Моркву терту і морквяний сік приймають при сильному кашлі, тривалій захриплості голосу внаслідок гострих або хронічних захворювань верхніх дихальних шляхів і при початковій стадії туберкульозу легень. Для цього змішують моркву або морквяний сік з медом або цукром або варять в молоці терту моркву.

Морквяний сік рекомендують маленьким дітям як полівітамінний засіб для поліпшення їх розвитку. Морквяний сік і настій насіння вживають для видалення каменів і піску з печінки, жовчного міхура, нирок, сечового міхура і сечових шляхів, для полегшення болю при геморої. Настій бадилля, заварене, як чай, п’ють при геморої. Свіжу натерту моркву зовнішньо прикладають до ран і виразок, опіків і обморожень, запалених місць і пухлин. Морквяним соком полощуть порожнину рота і горло при запальних процесах і при молочниці у дітей.

Вирощування моркви. Моркву вирощують на добре освітлених ділянках. Не можна щорічно сіяти моркву на одному і тому ж місці. Погано росте після петрушки, пастернаку, селери, кропу. Практикують посіви під зиму або посіви скоростиглих сортів навесні.

Насіння моркви перед посівом на 10 годин заливають теплою водою. Яке насіння спливає, те викидають. Якщо насіння залишити на вологій тканині при кімнатній температурі, через три дні воно проклюнеться.

Борозенки копають завглибшки 2 – 3 см на відстані 15 см. Відстань між насінням від 2 см.

Насіння моркви сіють в зволожений ґрунт. Ґрунт завжди повинен бути пухким. Перша прополка відбувається, як тільки з’являються перші листочки – відстань між паростками від 3 см. Коли з’являться дві пари листочків, можна ще раз прополоти.

Грядку моркви необхідно рясно поливати. Через 3-4 тижні після появи сходів вносять добрива: 1 ст. л. нітрофоски; 2 ст. деревної золи; 20 г калійної селітри, 15 г сечовини, 15 г подвійного суперфосфату; 10 л води. Другий раз удобрюють ґрунт через пару місяців.

Для боротьби з морквяною мухою використовують Актеллік, Інтавір та ін. Щоб зменшити ризик розвитку альтернаріоза або фомоза проводять обробку грядки 1 % бордоською рідиною.

Коренеплоди моркви посівної

Найбільш урожайні сорти моркви:
– «Оленка» (врожай можна збирати через 50 днів після сходів, коренеплоди по 12-15 см, вага – до 145 г);
– «Тушон» (врожай можна збирати через 60 днів після появи перших паростків, коренеплоди близько 20 см, вага – до 150 г);
– «Нантська» (дозрівання на 85-90 добу після посадки, коренеплід тупокінцевий до 16 см, середня вага до 165 г);
– «Вітамінна» (високий вміст каротину, коренеплід – до 15 см, вага – до 150 г, дозріває через 110-120 днів після сходів);
– «Королева Осені» (середня вага коренеплоду до 160 г, довжина – до 20 см, для повного дозрівання необхідно 125-135 днів);
– «Флакке» (пізній сорт, до збору приступають через 100-120 днів після посіву, коренеплід близько 30 см, середня вага – 150-170 г).

Способи застосування моркви посівної:

1) свіжий морквяний сік з медом або цукром приймати по 1 столовій ложці 4-5 разів на день при кашлі, захриплості голосу, авітамінозі, недокрів’ї, сечокам’яній і жовчнокам’яній хворобах; дітям – по 1 столовій ложці вранці і ввечері;

2) свіжим соком моркви полоскати порожнину рота і змащувати дітям при молочниці;

3) відвар моркви:
– 3 столові ложки тертої моркви відварити в 1 склянці молока. Морквяну кашку в теплому вигляді приймати по 1 столовій ложці 3-4 рази на день при тих же хворобах, що і свіжий сік;

– 1 столову ложку насіння моркви залити 1 склянкою окропу, настоювати в духовці в закритому посуді 1-2 години, процідити. Морквяний відвар приймати теплим по ½ склянки 5-6 разів на день за 30 хвилин до їжі при сечокам’яній хворобі і як вітрогонне;

4) порошок з насіння моркви приймати по 1 г в день на 3 прийоми при сечокам’яній хворобі і як вітрогонне;

5) морквяна суміш: 1 столову ложку рівних частин бадилля моркви і петрушки залити 1 склянкою окропу, настоювати 1-2 години в закритому посуді, процідити. Приймати по 1 столовій ложці 3-4 рази на день за 30 хвилин до їжі при сечокам’яній хворобі і геморої.

Залишити коментар Скасувати коментар

Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.

МОРКВА ДИКА

МОРКВА ДИКА (Daucus сarota) — дворічна трав’яниста жорстковолосяна рослина родини селерових (Apiaceae). Рід Daucus нараховує близько 60 видів. Назва походить від латиніз. грец. daukos — різні селерові; daio — палити, гріти та лат. carota — транслітерація грец. karota — морква. Росте по всій території України, крім високогірних районів Карпат, в Європейській частині Російської Федерації, на Кавказі та в Азії вздовж доріг, городах, у садах, рідше — на солонцюватих луках, у чагарниках. Бур’ян М. завв. 30–100 см. Стебло прямостояче, гранчасто-борозенчасте, угорі розгалужене. Листки двічі-тричі перисторозсічені, з довгастими або лінійними, надрізанозубчастими частками. Квітки правильні, дрібні, п’ятипелюсткові, білі, зібрані у складні великі зонтики, біля основи яких є обгортка, утворена перистороздільними листочками; центральна квітка зонтика часто неплідна, темно-червона, на довгій квітконіжці. Плід — двосім’янка. Цвіте у червні–липні. Для медичних потреб використовують плоди рослини (Fructus D. carotae). Заготовляють плоди під час повної достиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Сухі плоди зберігають у щільно закритих коробках. Плоди М.д. містять органічні кислоти: мурашину, оцтову, масляну; ефірну олію 0,5–2,9%, у її складі (у %) — α-пінен 2–4,5, мірцен, лімонен 0,2–1, камфен, п-цимол 0,1, гераніол 2–60, геранілацетат 17–81, цитронелол 1,5–2, ліналоол 0,5, сабінен 0,5–20, тимол, β-пінен 0,5, цитраль, α-туйен, α-терпінен, γ-терпінен, терпінілацетат, борнілацетат, β-каріофілен 2–4, епоксидигідрокаріофілен, β-феландрен, бергамотен 7, β-бізаболен 10-35, азарон, азароновий альдегід (2,4,5-триметоксибензальдегід), каротол 20–55, селінен, β-елемен, акоренон, юніперкамфору, елеміцин, даукол 0,5, дауцен, α-гур’юнен, α-куркумен, нонен, γ-декалактон, тиглінову кислоту, аліфатичний вуглеводень С30Н62; кумарини 0,8%: умбеліферон, ескулетин, скополетин, остол; стероїди; флавоноїди: 5-гідроксифлавон, запотинін, лютеолін, 7-β-О-глюкопіранозид і 7-рутинозид лютеоліну, діосметин, 7-О-глюкозид діосметину, кверцетин, 3-глюкоопиранозид кверцетину, хризин, апігенін, 5-О-глюкозид, 4′-О-β-D-глюкозид, 7-β-D-глюкопіранозид і 7-О-β-D-галактопіранозил-(1→4)-О-β-D-манопіранозид апігеніну, кемпферол, 3-О-β-D-глюкозид кемпферолу, кверцитрин; жирне масло 11–50%, у його складі кислоти (у %): пальмітинова 3,6–6,87, петрозелінова 13,66–71,2, олеїнова 11,6–53,75, лінолева 12,2–14,78, пеларгонова 1,35, капринова 3,29, ундецилова 2,9, лауринова 2,5, стеаринова 0,7–2,94; фуранохромони (ксантотоксин, пеуцеданін), дубильні речовини 0,2%, алкалоїди — 1,4%. Коріння — поліацетиленові сполуки: фалькаринол, фалькариндіол, ацетилфалькариндіол; феноли та їхні похідні: міристицин, кумарини — 2,08%. Надземна частина — ефірну олію — 0,06–0,85%, у її складі α-пінен, β-пінен, камфен, лімонен, сабінен, α-феландрен, β-феландрен, α-терпінен, γ-терпінен, п-цимол, дауцен, β-елемен, іланген, куркумен, каріофілен (β-каріофілен), хімахален, γ-кадинен, β-бізаболен, бергамотен, каротол, даукол, акоренон, юніперкамфора, ізоелеміцин, гераніол, геранілацетат; флавоноїди: лютеолін, апігенін. Стебла — кумарини — 0,65%. Листя — кумарини — 1%; флавоноїди: 7-глюкозид апігеніна, 7-глюкозид лютеоліну, 7-сульфат і 4’-сульфат лютеоліну, 7-сульфат апігеніну; антоціани: 3-ксилозилгалактозид ціанідину, ферулоїловий та синапоїловий ефіри 3-ксилозилглюкозилгалактозиду ціанідину. Суцвіття — стероїди: β-ситостерин; кумарини: остол, бергаптен, зозимін. Квітки — флавоноїди: кверцетин, кемпферол, астрагалін, 3-диглюкозид кемпферолу, апігенін; антоціани: 3-ксилозилгалактозид, 3-ксилозилглюкозилгалактозид і ферулоїловий ефір 3-ксилозилглюкозилгалактозиду ціанідину.

Екстракт плодів має жовчогінні, проносні властивості. Коріння — діуретичні, при нирковокам’яній хворобі, шлункових захворюваннях; сік — використовується при злоякісних пухлинах. Надземна частина перспективна як сировина для одержання гераніолу. В науковій медицині плоди М.д. використовують як сировину для виготовлення спиртового екстракту, який входить до складу препарату Уролесан. Уролесан призначають при лікуванні нефролітіазу, жовчнокам’яної хвороби, гострого та хронічного калькульозного холециститу, пієлонефриту, ниркових і печінкових коліках та сольових діатезах. У нар. медицині порошок із плодів М.д. вживають як вітрогінний, глистогінний і проносний засіб та при нетравленні шлунка. Плоди у китайській медицині використовували при хронічній дизентерії. У побуті — пряна приправа. Жирне масло має абортивні властивості. Медоніс.

Морква посівна (М. їстівна — D. sativus) — дворічна трав’яниста жорстковолосяна рослина родини селерових (зонтичних — Apiaceae), яку вирощують по всій території України як овочеву і кормову рослину. У перший рік утворює розетку листків і м’ясистий коренеплід червоно-оранжевого, жовтого або білого кольору, на другий — розетку листків, квіткові стебла й плоди. Стебло прямостояче, 30–100 см завв. Листки чергові, черешкові, двічі або тричі перисторозсічені, трикутні. Квітки правильні, дрібні, білі, червонуваті або жовтуваті, зібрані у складні зонтики. Плід — двосім’янка. Цвіте у червні–липні. Для медичних потреб використовують плоди (Fructus D. sativi), коренеплоди (Radix D. recencs) і зрідка листя рослини (Folia D. sativi). Листя збирають під час цвітіння рослини і сушать у затінку на вільному повітрі. Плоди заготовляють під час повної достиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Готову сировину зберігають у закритих коробках. Коренеплоди споживають свіжими або варять. Коренеплоди моркви містять β-каротин (до 24 мг%) та інші каротиноїди, нікотинову (0,55–1,47 мг%), пантотенову (0,26 мг%) і фолієву кислоти та інші вітаміни (Е — 0,63 мг%, С, В1, В2, В6, біотин), флавоноїди (22–60 мг%), фосфоліпіди, лецитин, стероли, інозит (48 мг%), цукри (3,4–12,0%), пектинові речовини (0,3–0,8%), клітковину (0,7–2,0%) і макро- та мікроелементи (калій, магній, фосфор, хлор, йод, алюміній, бор, ванадій, залізо, кобальт, мідь, марганець, цинк). У насінні є жирна й ефірна олії, флавоноїди та кумарини. Із листя виділено піролідин і дауцин.

Коренеплоди М.п. застосовують не лише як продукт харчування, а й як цінний лікувальний засіб. Як джерело каротину сиру моркву або свіжий морквяний сік призначають хворим на гіпо- й авітаміноз А, вагітним і жінкам, які годують грудьми, людям, професія яких пов’язана з напруженням зору, при інфаркті міокарда, при кон’юнктивітах, кератитах, блефаритах, гемералопії та стомленні сітківки; як легкий проносний засіб використовується при хронічних запорах і геморої; як сечогінний — при хворобах нирок. Наявністю значної кількості йоду (5 мкг/100 г сирої маси) та мікроелементів дозволяє застосовувати М.п. при зниженій функції щитоподібної залози і при захворюваннях, пов’язаних із порушенням мінерального обміну (хронічні обмінні поліартрити, остеохондроз, жовчнокам’яна і нирковокам’яна хвороби). Морквяний сік із медом використовують у нар. медицині при простуді, розладах травлення, статевому безсиллі. У дитячій практиці морквяний сік дають як легкий проносний, протизолотушний і глистогінний (особливо проти гостриків) засіб та як засіб, що підвищує стійкість організму до застудних і шкірних захворювань, сприяє росту й розвитку дитини. При загостренні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, запальних процесах тонкого й товстого відділів кишечнику вживати моркву всередину протипоказано. Зовнішньо — як знеболювальний, протизапальний і антисептичний засіб. Коренеплоди моркви використовують і як сировину для промислового виробництва каротину, олійний розчин якого застосовують у вигляді примочок, компресів, емульсій при лікуванні хронічних захворювань шкіри, гнійних ран, опіків, відморожень та уражень слизових оболонок носа і глотки. Насіння моркви використовують як засіб, що має сечогінні, холеретичні, солерозчинні, вітрогінні та протиглисні властивості. Сухе листя М.п. у вигляді чаїв використовують при геморої.

Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинського. — К., 1992; Растительные ресурсы СССР: цветковые растения, их химический состав, исследования: Семейства Rutaceae — Eleagraceae. — Л., 1998; Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І. Фармакогнозія з основами біохімії рослин. — Х., 2000.

Related Post

Що потрібне для мотоциклістівЩо потрібне для мотоциклістів

Потрібний список речей включає шолом, рукавички, наколінники, боти, куртку, мото-черепаха. Розглянемо їх детальніше. Шолом-інтеграл необхідно використати універсальний, повністю закритий. Використовуючи його, ви захищаєте голову, очі від пилу та вітру. На

Хто заснував пластичну хірургіюХто заснував пластичну хірургію

Зміст:1 Хто заснував пластичну хірургію2 Історія пластичної хірургії2.1 Пластична хірургія розпочалася з трансплантації шкіри в Стародавній Індії2.2 Середньовіччя та Відродження2.3 Прогрес, народжений війною2.4 Історія пластичної хірургії в США2.5 Важливість американської

Чим межує ГродноЧим межує Гродно

Зміст:1 Гродно1.0.1 Общая информация1.0.2 Лучшее время для посещения1.0.3 Не пропустите2 Чим межує Гродно Гродно Гродно — город Беларуси и пример того, что более 800 лет назад столицей в Центральной Европе