Альбінос Тигр Барб

Тигровий Барб Альбінос активний і грайливий, роблячи жвавий акваріум, коли його тримають у школі!

Albino Tiger Barb – це приваблива кольорова морфія Tiger Barb Puntius tetrazona. Основна форма цього сорту має жовте або кремове забарвлення фону з білуватими смужками. Доступно кілька варіантів альбіносів, які мають золотистий і платиновий колір корпусу. Всі вони мають красиві червоні акценти на носі та плавниках. Зрілі екземпляри, як правило, трохи вицвітають, але зграя цих жвавих риб у красивому акваріумі робить чудовий вигляд.

Найбільша відмінність між ними та тигровими барбусами полягає в тому, що альбіноси не завжди мають зяброві кришки. При першому знайомстві з акваріумним хобі ці риби були сприйняті зі змішаною реакцією. Здавалося б, це переважно справа смаку. Деякі люди полюбили ці маленькі красуні, а інші були байдужі. Отже, вони були менш популярними, ніж звичайні тигрові барбуси, але все ще легко доступні. Однак, завдяки деяким великим досягненням у сфері червоного, золотого та платинового штамів, вони стають все більш затребуваними. Ці варіанти продаються під такими назвами, як Золотий тигровий колючок, Золотий платиновий тигровий колючок, Альбінос, Золотий тигровий колючок, Червоний тигровий колючок, Кровавий червоний тигровий колючок тощо.

Ці риби легко утримуються, тому добре підходять для акваріумістів будь-якого рівня досвіду. Їх потреби в акваріумі, догляд та годування такі ж, як і у тигрової барбуси. Вони досить витривалі до тих пір, поки їх вода підтримується чистою при регулярній підміні води. Ці жваві, активні риби потребують багато місця для плавання. Посадіть їх акваріум з боків і ззаду, але залиште їм багато вільного простору для купання.

Ці активні, швидко плаваючі риби повинні міститися в одній зграї і найкраще впораються з принаймні 6 або 7 риб. Вони досить хитрі і швидко встановлять “порядок клювання”. Схоже, що їх тенденція пощипування проявляється найбільше, якщо їх утримують окремо або в меншій групі. У більшій школі вони занадто зайняті переслідуванням один одного, щоб турбуватися з іншими однокурсниками. Тим не менш, їх не слід утримувати з повільно плавальними або довгоплавними рибами, такими як гурамі та риби-ангели, але вони дуже добре впораються у спільноті з іншими активними видами. Тримаючись окремо, вони можуть стати агресивними.

Для дуже привабливого ефекту у вашому акваріумі спробуйте змішану школу, поєднавши гарненьких альбіносів з деякими звичайними тигровими барбусами. Це забезпечує гарний контраст швидко рухається, різкого кольору. Ви також можете додати інші сорти, включаючи Довгоперого тигрового барбуса, який був розроблений для більш тривалого плавника, і Зеленого тигрового барбуса. Змішування більше сортів працює однаково добре і створює дійсно захоплюючий ефект.

Що таке альбінізм та як живуть люди з цією особливістю

У сучасному світі альбіноси – це справжня знахідка для фотографів та режисерів. Але попри свою вроджену особливість, альбіноси страждають від низки проблем зі здоров’ям, а у деяких країнах на них взагалі організовують полювання.

Альбінізм зустрічається як і серед людей, так і серед тварин. Це вроджене захворювання, при якому в клітинах організму відсутній пігмент, розповідає 24 канал.

У грудні 2014 року Генасамблея ООН постановила, що 13 червня відзначається Міжнародний день поширення інформації про альбінізм.

Як живуть люди з альбінізмом

Єлизавета Паламарчук – альбіноска зі Львова, єдина така у своїй родині. Їй відомо, що її пра-пра бабця по маминій лінії була альбіноскою і ймовірно, що альбінізм передався дівчині у спадок саме від неї.

Єлизавета розповідає, що внаслідок своєї особливості має проблеми з серцем, зором та шкірою. Зокрема, вона страждає від багатьох алергій, адже має дуже чутливу шкіру.

Єлизавета Паламарчук / Фото надала героїня розповіді

Від одного дня перебування на неактивному сонці, тобто восени або на весні, у дівчини починається пігментація шкіри (наприклад, веснянки або родимки). Внаслідок відсутності пігменту, у Єлизавети підвищений ризик онкологічних захворювань: “У мене постійно з’являються родимки й мені їх потрібно перевіряти кожної осені. Якщо є якісь злоякісні, – їх потрібно видаляти відразу”.

Незручність в тому, що на сонце я взагалі не можу виходити – шкіра не просто пече, вона за 5 хвилин горить, неначе на неї свічку поставили… Не виходжу на вулицю влітку після 11 ранку й до 5 вечора приблизно,
– сказала Єлизавета.

Через надмірну чутливість до сонячних променів, дівчина постійно користується захистом не нижче рівня SPF–100.

Пофарбувати волосся також важко, адже його не беруть ніякі пігменти, а особливо натуральні – колір просто “злазить”.

Булінг мене не спіткав, хіба що в школі “щемили” через світлі брови та вії. Але в років 14-15 мене помітили фотографи і я почала працювати, як фотомодель завдяки білим бровам, білим віями, білому волоссю і білій шкірі,
– розповіла дівчина.

Єлизавета Паламарчук / Фото: журнал “Оселедець”, фотограф Ю. Луців

Що таке альбінізм та чому він виникає

Альбінізм у людини

Альбінізм обумовлений різними мутаціями генів, які впливають на вироблення нормальної пігментації. Тобто у шкірі людини, будь-яких її придатках (наприклад, волосся та нігті) й у райдужній та пігментній оболонках очей немає або недостатня кількість пігменту.

Внаслідок цього волосся та шкіра альбіносів світлі. Важливо розуміти, що білий колір в альбіносів – це не особливість забарвлення, а саме його відсутність.

Фахівці вважають, що причиною альбінізму є відсутність або ж блокування ферменту тирозинази. Тирозиназа потрібна для нормального синтезу меланіну, який відповідає за забарвлення тканин.

Біологічний пігмент – це забарвлена речовина, яка є важливим складником організму. Саме пігмент надає колір клітинам шкіри та її структурами внаслідок інтенсивного поглинання світла.

Досліджень, які присвячені поширеності альбінізму, досить мало і їм часто не вистачає повноти або об’єктивності.

Але вважається, що альбінізм буває лише у тих людей, в яких обоє батьків мають відповідний ген. І навіть в цьому випадку ймовірність народження альбіноса складає 25%.

У Європі та Північній Америці альбіноси зустрічаються найрідше. Народження 1 альбіноса припадає на 17 000–20 000 дітонароджень. Найчастіше альбіносів можна зустріти у країнах поблизу Тихого океану та серед деяких корінних груп населення Південної Америки.

Дитина-альбінос / Фото: Pixabay

Як діагностують альбінізм?

Найточніший спосіб діагностувати альбінізм – генетичне тестування для виявлення дефектних генів, пов’язаних з альбінізмом. Менш точні способи виявлення альбінізму включають оцінку симптомів лікарем або аналіз на електроретинограмі. Цей тест вимірює реакцію світлочутливих клітин в очах, аби виявити проблеми з очима, що пов’язують з альбінізмом.

Альбінізм буває різним

На сьогодні визнано 7 форм альбінізму: OCA1, OCA2, OCA3, OCA4, OCA5, OCA6 та OCA7, але дослідження тривають і досі.

Згідно з українською Вікіпедією, в загальному відрізняють три основних типи альбінізму: тотальний, неповний та частковий.

• Тотальний альбінізм. Вважається, що тотальні альбіноси становлять 1,5% від усього населення світу. Від народження у таких повністю відсутній пігмент. Таким людям найважче, адже від народження вони схильні до низки супутніх захворювань: вади серця, сухість або рак шкіри, порушення потовиділення, гіпо-, або гіпертрихоз, фотофобія, кератит, косоокість, катаракта та інші проблеми з зором. Такі люди часто мають аутоімунні захворювання, внаслідок чого частіше страждають від інфекцій. У тотальних альбіносів особливі стосунки з сонцем, адже їм не можна довго перебувати під сонячним промінням – на шкірі легко утворюються опіки.

• Неповний альбінізм. При неповному альбінізмі тирозиназа не відсутня або заблокована, а має занижений рівень активності. Тобто у таких людей порушений пігмент, а не відсутній повністю. Шкіра, волосся та райдужна оболонка ока таких людей також світла. Зазвичай серйозні супутніх захворювань при неповному альбінізмі не виникає, але часто буває фотофобія.
• Частковий альбінізм (піебалдизм). Частковий альбінізм також помітний від народження, адже супроводжується ахромією на шкірі живота, нижніх кінцівок або пасмами сивого волосся. Тобто відсутність пігменту на цих ділянках – це чіткі плями неправильної форми, навколо яких шкіра може бути пігментованою. Як правило, ураження інших органів при цьому стані не спостерігається.

Дитина з піебалдизмом / Фото: Divulgação

Також існують такі поняття, як альбінізм очей (пігментація шкіри при цьому явищі нормальна) та шкірно-очний альбінізм – ксантизм (дитина народжується блідою, згодом пігментація з’являється впродовж першого десятиліття життя, але вона теж є недостатньою).

Чи піддається альбінізм лікуванню?

Не існує ефективного лікування альбінізму – для того, аби надати шкірі жовтуватого відтінку, часом при тотальному або неповному альбінізмі призначають бета-каротин. Але варто розуміти, що це декоративне втручання і воно не вирішує проблем зі здоров’ям. Якщо це необхідно, людям з альбінізмом призначають операцію на м’язах очей.

У сонячну погоду альбіносам необхідно носити окуляри і постійно використовувати засоби захисту від сонячних променів. Таким людям потрібно уважно спостерігати за станом свого здоров’я і змінами в організмі.

Полювання на людей-альбіносів

У більшості країнах Африки народження однієї дитини альбіноса припадає на 5000–15000 населення, але в окремих групах буває й на 1000–1500.

Втім, в багатьох африканських групах народитися вкрай небезпечно, адже це високий ризик піддатися розправі або насиллю.

У деяких африканських культурах є певні релігійні вірування щодо альбіносів. Таких людей прирівнюють до міфічних або божественних істот, а їхні частини тіла використовують при “чаклунстві” та у “магічних зіллях”, альбіносам відрізають кінцівки й часто вбивають.

Американське Національне географічне товариство підрахувало, що в Танзанії повний “набір” частин тіла альбіносів коштує 75 000 доларів США.

Альбіносу відрізали ліву руку та більшість пальців на правій руці / Фото: Esquire

Окрім того, у деяких племенах вважають, що секс з жінкою-альбіноскою вилікує чоловіка від ВІЛ, що призводить до зґвалтувань та подальшого поширення ВІЛ-інфекції.

Висновки одного з досліджень, проведеного в Нігерії, свідчать про те, що діти-альбіноси часто відчувають відчуження, уникають соціальних взаємодій та менш емоційно стійкіші. Дорослі люди з меншою ймовірністю закінчують навчання, знаходять роботу та партнерів.

Альбінізм у тварин

При альбінізмі тварини мають білу шкіру, пір’я або шерсть та очі рожевого кольору. Неповні (синьоокі) альбіноси мають деяку залишкову пігментацію.

Залежно від своєї температури, тварини-альбіноси мають залишковий колір на прохолодніших частинах тіла. Наприклад, у сіамських котів пігмент розвивається на голові, хвості та ногах, але не на тепліших ділянках тіла.

Також існує таке явище, як лейкизм і його часто приймають за альбінізм (наприклад, білі леви або тигри – лейкисти). Такі тварини теж дуже білі або бліді, але мають темні очі, адже деяка пігментація відсутня лиш частково.

Кенгуру з альбінізмом / Фото: Pixabay

Важливо! Цей матеріал має винятково загальноінформаційний характер і не може бути основою для встановлення діагнозу або медичних висновків. Публікації на сайті засновані на останніх актуальних і науково обґрунтованих дослідженнях у сфері медицини. Але якщо Вам потрібні встановлення діагнозу або медична консультація, обов’язково зверніться до лікаря.

Существует ли тигр-альбинос и история тигра Кенни

Большинство людей считает белых тигров альбиносами. Это не так, ведь альбинизм — это отсутствие пигмента меланина, придающего цвет коже, глазам и волосам.

Меланин ответственен не только за темный цвет, он присутствует и в волосах светлого цвета, в голубых и зеленых глазах и окраске кожных покровов. Его врожденное отсутствие приводит к снежно-белому окрасу кожи и шерсти животного, глаза же приобретают кроваво-красный цвет. Белые тигры не страдают альбинизмом, в этом легко убедиться, обратив внимание на их полосы.

Не существует никаких доказательств того, что тигры-альбиносы существуют. Нет ни одного фото такого экземпляра. Периодически в зоопарках рождаются тигрята с очень бледным окрасом, но и они обладают хоть и малозаметными, но настоящими темными полосами.

Светлый окрас появляется благодаря рецессивному мутантному гену, возникающему у животных вследствие близкородственного скрещивания.

Впервые практически белого тигра продемонстрировали в Англии в 1820 году. С тех отдаленных времен дошли описания животного, полосы которого были видны только под определенным освещением.

В следующий раз такой экземпляр появился на свет в зоопарке Цинциннати уже в ХХ столетии. На данный момент тигры белого окраса без заметных полос обитают в зоопарках Чехии, Испании и Мексики. Эти животные преимущественно не оставляют после себя потомства.

Тигры белого окраса считаются редкостью, и заводчики стараются любыми путями получить дорогого тигренка. Часто в погоне за выгодой они превышают допустимые нормы внутрисемейного скрещивания и получают заметно деформированных животных. Так случилось и с воспитанником арканзасского питомника, тигром Кенни.

Неудачная попытка получить белого тигра

Впервые зоозащитники узнали о существовании тигра Кенни в 2000 году, когда ему было 2 года. Его хозяин в попытке получить потомство белых тигрят провел серию недопустимых скрещиваний, и малыш вышел деформированным.

Его морда была сплющена как у бульдога, а зубной ряд серьезно перекошен. Эти дефекты не позволили продать Кенни в зоопарк, ведь мало кто хотел бы прийти и полюбоваться на такое животное.

Владелец Кенни обратился к зоозащитникам из Turpentine Creek Wildlife Refuge, специализирующихся на спасении крупных кошачьих. По его словам, Кенни постоянно терял ориентацию в пространстве и ударялся мордой в стену.

Вместе с белым тигром он отдал им обычного оранжевого бенгальца Вилли, страдавшего косоглазием. Предположительно, Вилли происходил из того же помета, что и Кенни.

Ненужные тигры

В последнее время процент неудач в разведении белых тигров резко вырос. Это объясняется тем, что в их геном не вливается свежая кровь. В дикой природе таких тигров практически нет, все белые особи — потомки одного-единственного самца.

С течением времени генные мутации в популяции белых тигров только усиливаются, и заводчики получают часть помета здоровых, а часть — деформированных тигрят.

При этом мутанты могут быть как белого, так и традиционного оранжевого цвета. Некрасивых животных не покупают зоопарки. Представители заповедника Big Cat Rescue (Флорида, США), принимающие на содержание больных хищников, утверждают, что из 30 родившихся от белых родителей тигрят только один будет иметь достаточно хороший вид.

Что случается с остальными 29, можно только догадываться, ведь частные питомники не дают отчет о реальной ситуации.

История Кенни закончилась относительно хорошо. Он не обладал психическими отклонениями, прекрасно себя чувствовал в заповеднике и жил в нем вместе со своим предполагаемым братом Вилли. Из-за своего неприспособленного к охоте телосложения эти животные не проявляли агрессию и любили играть с работниками реабилитационного центра.

Белые тигры живут меньше своих нормальных собратьев. Оранжевый бенгальский тигр без генетических отклонений доживает до 20 лет и более при условии хорошего ухода. Кенни же умер в возрасте 10 лет.

Его страшноватая мордочка стала символом бесконтрольного размножения и скрещивания животных в индустрии экзотических питомцев. К сожалению, желание частных лиц и зоопарков завести себе оригинальное животное продолжает создавать спрос на мало гуманные генетические эксперименты.

Поделиться в соц сетях: