Період в музиці: будова періоду, форми і види

Період в музиці – це одна з найпростіших форм композиції. В перекладі означає «коло», «обхід». Зазвичай включається до складу більш масштабних форм, але іноді може мати і окреме, самостійне значення. Наиглавнейшая завдання періоду – висловити закінчена пропозиція (одну з тем) у творі гомофонно-гармонійного складання.

Гомофонно-гармонічна фактура – один із способів викладу музики, при якому один голос є мелодією, а інші підкоряються лише йому (виконують функцію акомпанементу).

Види періодів в музиці

Їх існує дуже багато, але умовно вони поділяються за певними якостями:

1. По виду побудови:

• число тактів становить 8, 16 або 32;
• періоди, які діляться на 2 рівних по тривалості пропозиції.

• розширені (друге речення збільшено);
• скорочені (друге речення скорочено);
• симетричні (дві музичні думки однакові по тривалості, але не відповідають нормам квадратности, наприклад, кількість тактів може становити 6+6, 7+7 тактів).

в) періоди з трьох музичних речень; в якості прикладу можна назвати прелюдію № 9, мі мажор Ф. Шопена; пропозиції складають по 4 такти в кожному.

2. За тематизмом:

б) точний; видозмінений – також ділиться на два різновиди періоду: варьированный (відбувається зміна деяких частин теми: ритму, мелодії, лада, фактури викладу); при цьому тему можна дізнатися; приклад – соната ре мажор, 1-я частина Й. Гайдна; в секвентном періоді особливих змін немає, просто тема проводиться на іншій висоті; приклад періоду в музиці: 2-я частина концерту ля мінор Е. Гріга.

в) неповторний; у такому періоді в музиці кожне речення має своїм унікальним матеріалом, а друге речення продовжує тему; в якості прикладу можна назвати 2-у частину «Патетичній сонати» Л. Бетховена.

3. По тональному оформлення:

а) модулюючий; застосовується виключно як елемент великих форм.

Які є стилі музики і як вони вплинули на те, що ми слухаємо сьогодні?

Музика пройшла довгий шлях за останню плюс-мінус тисячу років, і я розповім вам, яким чином це сталося. Від григоріанських хоралів до сонат Моцарта, ми подивимося на коротку історію розвитку 6 музичних періодів (вони ж і стилі) і на те, як кожен з них зробив свій внесок у сучасну музику і зробив її такою, якою вона є сьогодні.

Отже, так вже історично склалося, що в природі існує 6 музичних періодів:

• Середньовіччя (1150 – 1400);
• Ренесанс (1400 – 1600);
• Бароко (1600 – 1750);
• Класика (1750 – 1820);
• Романтизм (1820 – 1900);
• Музика ХХ – ХХІ століття.

Що таке музичний стиль?

Музичний стиль – це сукупність прийомів та засобів художньої виразності, які відображають певну добу.

Тобто, назвали ці періоди (стилі) вже пізніше, коли комусь стало цікаво послухати музику, помітити схоже та відмінне і співвіднести свої висновки з певним часовим періодом. Музичні стилі навмисно ніхто не вигадував, тим паче для того, щоб нам не було нудно, і ми сиділи і в тому всьому розбиралися. Ці стилі виникли історично, тобто просто тому, що людство розвивалося та рухалося вперед.

Помітьте, що ці періоди існують і в іншим видах мистецтва: образотворчому, архітектурі, літературі, моді і так далі.

Я думаю, ми вже готові дивитися на історію через призму музичної форми, тому не будемо більше зволікати і почнемо.

Музика Середньовіччя (1150 – 1400)

Хорал – урочистий музичний твір на слова символічного змісту. Фото: Unsplash

Не потрібно бути експертом, щоб розуміти, що створювати музику почали задовго до 1150 року. І якщо до цього часу знавці історії музики тільки здогадуються, що то була за музика і чи можна її такою назвати, то період Середньовіччя є першим і однозначним, і експерти точно знають, як музика звучала в цей час. Більшість нотних рукописів Середньовіччя походять із церкви або місць, пов’язаних із нею, тому більшість музичних творів мають релігійну тематику.

Інструменти, які використовувалися в цей час, включали флейту, блокфлейту та щипкові інструменти, такі як лютня. Існували також ранні варіанти органу та скрипки.

Мабуть, найвідомішим типом музики Середньовіччя був григоріанський спів (хорал). Григоріанські хорали були одноголосними (одна мелодична лінія без супроводу) і найчастіше їх співали ченці.

Давайте зупинимось на хвилинку і послухаємо григоріанський хорал Deum verum.

Хоча одноголосний стиль був основним у середньовічний період, важливо відзначити, що в цей час також розвивалися поліфонічні вокальні жанри.

Поліфонія – це використання кількох незалежних типів голосу на відміну від однієї мелодичної лінії в одноголосному співі.

Саме в добу Середньовіччя розпочалося формування гармонії.

Хоча велика частина музики, написаної в цю епоху, не приписується жодному автору, Джон Данстейбл, Адам де ла Галле, Філіп де Вітрі, Гійом де Машо та Франческо Ландіні були видатними композиторами цього періоду.

Музика Відродження (1400 – 1600)

Мадригал (італ. Madrigal – пісня рідною мовою) – багатоголосні хорові твори, написані на текст ліричних віршів. Фото: Unsplash

Епоха Відродження принесла в музику значно більше гармонії та поліфонії, оскільки більшість композиторів були зосереджені на хоровій музиці. Епоха Відродження була золотою добою для хорової композиції, особливо для композицій а капела.

А капела – хоровий спів без супроводу музичних інструментів.

Релігійна музика продовжувала процвітати протягом усього періоду Відродження. Виникли нові форми, такі як меси, гімни, псалми та мотети. І от наприкінці періоду вже й деякі композитори духовної музики почали використовувати світські форми (такі як мадригал). Прогрес ніколи не стояв і не стоїться на місці.

В цьому місці ми робимо ще одну музичну павзу і слухаємо відомий хоровий твір «Срібний лебідь» композитора Орландо Гіббонса.

У цей період створюють багато нових музичних інструментів:

• ранні мідні духові інструменти: тромбон, корнет, натуральна (безклапанна) труба, сакбут (предок тромбона);
• адаптовані струнні інструменти: віола (схожа на сучасну віолончель), ребек, ліра, лютня, гітара;
• клавесин;
• малі ударні інструменти: трикутник, бубон, дзвіночки, малі барабани;
• ранні дерев’яні духові інструменти: сопілка, волинка, поперечна флейта, блокфлейта.

Друга половина періоду Відродження була неймовірно впливовою, оскільки композитори почали відходити від системи гармонії і використовувати організацію мажорних і мінорних гам.

Сильне відчуття того, що кожен твір має певний тональний центр (або тональність), стало звичним явищем у період Відродження.

До відомих композиторів епохи Відродження належать Вільям Берд, Джон Доуленд, Орландо Гіббонс, Джованні П’єрлуїджі да Палестріна та Томас Талліс.

Музика Бароко (1600 – 1750)

Саме у період Бароко зароджується опера. Фото: Unsplash

Наприкінці періоду Відродження, активно починає розвиватися Бароко. Саме за цього періоду композитори пишуть свої твори у певній тональності. Барокова музика cкладна, наповнена заплутаною гармонією, але саме ця музика заклала основу для руху музики протягом наступних 300 років.

Доба Бароко дарує нам оперу, концерт, сонату і кантату, але на цьому не зупиняється і народжує ідею сучасного оркестру. Хорова музика більше не була королевою, оскільки композитори звернулися до створення інструментальних творів для різних ансамблів. Класична музика поступово почала прокладати собі дорогу до суспільної любові. Нову інструментальну класичну музику почали грати просто неба під час званих вечерь або якихось інших тусовок, а також почали грати оперу, бо тоді це була новинка і ціле видовище!

Музика на воді (Водяна музика) Джорджа Фредеріка Генделя є чудовим прикладом типового твору епохи Бароко, написаного для короля Георга та виконаного на річці Темза. Давайте слухати!

У міру того, як інструментальні твори ставали більш виразними, окремі інструменти стрімко розвивалися. В той же час з’явилося багато нових музичних інструментів, таких як гобой, фагот, віолончель, контрабас і фортепіано. Сімейство струнних епохи Відродження було замінено сильнішими звуками скрипки, альта та віолончелі. Клавесин взагалі був на піку популярності, а всі існуючі дерев’яні та мідні духові інструменти були оновлені та вдосконалені. Епоха Бароко також представила музичному світу та його шанувальникам сильнішу перкусію (ударні): литаври, малий барабан, бубон і кастаньєти.

Композиторами раннього Бароко були Клаудіо Монтеверді, Алессандро Скарлатті, Генрі Перселл і Жан Батист Луллі. Пізнішими в стилі Бароко творили вже Йоганн Себастьян Бах, Георг Фредерік Гендель, Георг Філіп Телеман, Жан-Філіп Рамо, Домініко Скарлатті та Антоніо Вівальді. Саме ці композитори пізнього Бароко доклали руку до переходу в епоху класичної музики.

Музика Класицизму (1750 – 1820)

У середині 18-го століття Європа почала рухатися в сторону нового стилю в архітектурі, літературі, мистецтві — класицизму. Цей стиль прагнув наслідувати ідеали античності, головним чином Класичної Греції. Фото: Unsplash

Термін «класична музика» має два значення

Ширше значення включає всю західну художню музику від Середньовіччя до 2000-х років.

Вузьке значення стосується музики 1750-х – початку 1820-х років і саме про нього ми поговоримо.

Отже, час іде, все розвивається, і природним чином Бароко перетікає в добу Класики. І знову з’являються нові типи музичних творів. Класичний період додає в музичний світ дуже впливову, а головне нову пісенну форму – сонату.

Соната – це музичний твір циклічної форми для одного або кількох інструментів.

У цей період також продовжують активно розвиватися концерт, симфонія, тріо та квартет.

Класичний період найбільш відомий своїм прагненням до структурної ясності в музиці.

Незважаючи на те, що цей період не додав жодного нового інструменту, дещо значиме все-таки сталося: клавесин відійшов у небуття і був офіційно замінений фортепіано. Оркестри збільшилися в розмірі, діапазоні та потужності, а музична композиція загалом набула легшої та очевиднішої текстури що робило її набагато простішою за музику Бароко.

До відомих композиторів періоду Класики належать музичні гіганти, такі як Йозеф Гайдн, Людвіг ван Бетховен, Франц Шуберт і, звичайно, Вольфганг Амадей Моцарт.

Цікавий факт: Моцарт відзначив талант Бетховена, прослухавши його виступ на одному з конкурсів.

Давно ми щось нічого не слухали, все читаємо і читаємо. Давайте виправлятися. Послухаємо одну з найвідоміших п’єс Моцарта «Rondo Alla Turca» з його фортепіанної Сонати № 11.

Музика стилю Романтизму (1820 – 1900)

Ніколло Паганіні був італійським скрипалем-віртуозом та композитором. Фото: Unsplash

Більшість істориків музики вважають 1820-1900 роки періодом Романтизму. Найдавніші музиканти-романтики, такі як композитори Людвіг ван Бетховен, Франц Шуберт і скрипаль-віртуоз Ніколо Паганіні, стали зрілими митцями саме у класичний період, але допомогли розвинути романтичну народну мову через виклик музичним традиціям того часу.

Порівняно з музикою класичної епохи, романтична музика надає перевагу драмі, духовності та зв’язку з природою. Це очевидно в композиціях раннього романтизму, як-от «Фантастична симфонія» Гектора Берліоза та похмурі фортепіанні ноктюрни Фредеріка Шопена. Згодом романтична музика призвела до появи виразної опери Джузеппе Верді, Річарда Вагнера та Джакомо Пуччіні.

Епоха Романтизму була золотою добою віртуозів, коли найскладніша музика виконувалася з невимушеною легкістю.

Композиція музичних творів стала ще більш помітною, а кількість музикантів в оркестрах стала такою високою, як ніколи до того. Композитори експериментували, випробовуючи унікальні інструментальні комбінації чим досягали нових горизонтів у гармонії. Концерти й опери перестали бути чимось доступним тільки для королівської сім’ї та заможних людей і увійшли в життя середнього класу. Тепер музикою могли насолоджуватися абсолютно всі.

Доба Романтизму була також першою добою, коли почали виникати національні музичні школи. Саме в цю епоху утверджуються всесвітньо відомі нам композитори-романтики, зокрема Гектор Берліоз, Фредерік Шопен, Фелікс Мендельсон, Роберт Шуман, Ференц Ліст, Йоганнес Брамс і Ріхард Вагнер. Наприкінці епохи Романтизму також з’явилися композитори Густав Малер, Ріхард Штраус, Джакомо Пуччіні, Жан Сібеліус, Каміль Сен-Санс та Габріель Форе.

Слухаємо Шопена! «Ноктюрн мі-бемоль мажор (опус 9 № 2)» і порівнюємо його з «Рондо Alla Turca» Моцарта.

Музика ХХ-ХХІ століття (1900 – дотепер)

В час Модернізму паралельно розвиваються декілька музичних напрямків, але всі вони стають новаторськими. Це вже зовсім інша музика, не схожа на жоден інший період. Фото: Unsplash

Нарешті ми дісталися сучасної ери музики – ери Модерну. Цей період традиційно розбивають на напрямки:

• Імпресіонізм: 1890 – 1925 рр.;
• Експресіонізм: 1908 – 1950 рр.;
• Модернізм: 1890 – 1975 рр.;
• Постмодернізм: 1930 – дотепер;
• Контемпорарі: 1945 – дотепер;

Течії сучасної музики в її найширшому розумінні ми побачили і, я сподіваюсь, помітили, що ці течії переплітались у часі та існували одночасно. Все вже не так, як раніше: одна епоха переходила в іншу. З самого кінця IХХ століття все в прямому сенсі несеться і розвивається паралельно.

Як же проявився Імпресіонізм в музиці?

На відміну від майстрів класичної епохи, таких як Моцарт і Бетховен, композитори-імпресіоністи відкинули формулу тональної гармонії, яка була стандартизована в минулому столітті. Подібно до візуального Імпресіонізму, Імпресіонізм у музиці був пасторальним, неоднозначним, плинним і красиво розкутим. Ключова відмінність, до прикладу, між імпресіонізмом і музикою епохи Бароко полягає в тривалості та легкості. Композиції цієї течії були короткими, переважно мали лише одну частину і були написані виключно в ліричному стилі. Традиційні структури музичних творів були відкинуті на користь творів, які були коротшими та природнішими. Музика імпресіоністів звучить, як сама природа, передана через музичний символізм.

Твори Клода Дебюссі та Моріса Равеля мали на меті створити еквівалентну атмосферу спокою, яка існує тільки в природі.

Як проявився Модернізм у музиці?

Одночасно з імпресіоністичним рухом розвивався Модернізм. Якщо говорити спрощено, Модернізм полягав у тому, щоб до крайньої міри кидати виклик умовностям.

Наприклад, модерністська музика іноді відкидає тональність, тобто це музика, яка не закріплена в жодній тональності, і тому ми часто сприймаємо її як нестабільну або дивакуватою. Також цей напрямок іноді відкидає стандартні ритмічні метри, повністю скасовуючи 4/4, 3/4 та інші. Це музика, яка вважає кордони тональності та ритму занадто суворими, тому модерністи не просто розширювали межі припустимого – вони їх нахабно руйнували.

Видатний український композитор-модерніст Борис Миколайович Лятошинський, як ніхто дає відчути дивакуватість, новизну, а головне – захват. Його музика змушує дивитися чорно-біле кіно про монстрів прямо у своїй голові. Насолоджуйтесь атмосферою!

Вам сподобалась ця стаття? Оцініть її!