Комплексна психодіагностика особистості

Комплексна психодіагностика особистості – це сукупність методик психодіагностики, що дозволяє отримати достовірну інформацію про особистісні особливості людини. У психологічних обстеженнях, комплексна діагностика, як правило, проводиться для визначення та оцінки окремих властивостей психіки і особистісних проявів.

Сутність комплексної психодіагностики

Комплексна психодіагностика – це система методик, яка передбачає розпізнавання стану обраного об’єкта за допомогою швидкої реєстрації його значущих параметрів. Надалі відбувається віднесення його до деякої діагностичної категорії для проведення прогнозу поведінки і прийняття рішень про можливість впливу на дану поведінку в бажаному напрямку.

Сучасна Категорія “психодіагностика” безпосередньо пов’язана з поняттям»психологічне тестування”. Проте, комплексну психодіагностику не можна звести лише до тестів, оскільки крім них передбачено велику кількість експертних (клінічних) психодіагностичних методик.

Визначення категорії “психодіагностика” складається з 2 її аспектів: теоретичного і практичного. Так, психодіагностика являє собою область практичної діяльності психологів лише з однієї точки зору. З іншого ж вона включена до складу певної теоретичної дисципліни.

Практична психодіагностика складається з переліку правил використання психодіагностичного інструментарію. В його основі лежить знання властивостей вимірюваних змінних і відповідних інструментів, знання етичних і професійних норм, що використовуються в рамках психодіагностичної роботи.

Психодіагностика в якості теоретичної дисципліни займається розглядом закономірностей винесення валідних і надійних діагностичних суджень (діагнози). З їх допомогою здійснюється перехід від ознак (індикатора) деякого стану, процесу до констатації таких психологічних «змінних».

Методики комплексної діагностики

Кількість методик, використовуваних в психодіагностиці особистісних тестів, наближене до кількох сотень. Відповідно до прийнятої термінології “комплексні особистісні тести” включають методики для дослідження наступних властивостей людини:

Також тут важливо розглядати наявність характерних соціальних установок. Розробляючи особистісні опитувальники, дослідники орієнтовані на певну психологічну концепцію. Це можна побачити через формулювання, склад, відбір або угруповання завдань тесту.

Різні теоретичні підходи не виключають, а доповнюють один одного. Так, велика частина особистісних комплексних тестів може поєднувати в собі дві і більше теоретичні орієнтації.

Як правило, особистісний опитувальник являє собою серію стандартизованих вербальних стимулів. Відповіді респондентів, які викликані даними стимулами, можуть оцінюватися в залежності від встановлених емпірично корелятів поведінки.

У комплексних тестах особистості оцінка відноситься до проблеми розробки ключових показників щодо зовнішнього критерію. Саме з цієї причини велика частина комплексних тестів розробляється і використовується в якості засобу клінічної оцінки особистості або інструменту для дослідження.

Найчастіше застосовуються два комплексних інструментів для дослідження особистості.

1. Перший являє собою КЮ-сортування, що знайшла широке застосування в практиці соціальних досліджень. Мета такого дослідження полягає у виявленні основних тенденцій людської поведінки в реальних колективах.
2. Друга методика – це особистісний комплексний соціометричний тест, спрямований на соціально-психологічну типологію.

Комплексні психологічні дослідження

Комплексне психологічне дослідження включає систему психологічних тестів і методик, які дають можливість провести виявлення і вимір індивідуально-психологічних особливостей особистості.

З їх допомогою відстежується і визначається природа психічних розладів на ранніх стадіях, оцінюється рівень інтелектуальної діяльності, визначаються аспекти мислення особистості, динаміка зміни працездатності, а також реабілітаційний потенціал.

Основні етапи комплексної психодіагностики включають:

• Збір інформації, здійснення психологічних тестів і методик;
• Обробка та інтерпретація інформації;
• Опис і розбір отриманого результату;
• Видача індивідуальних рекомендацій.

Особистісне обстеження складається з методик і дозволяє визначити індивідуальні особливості особистості і аспекти поведінки. Спеціаліст починає розуміти актуальний статус клієнта, включаючи його емоційний стан і рівень тривоги.

В ході проведення комплексної психодіагностики виявляються сильні і слабкі сторони особистості, визначаються її індивідуальні психологічні ресурси, оцінюється психокорекційний і реабілітаційний потенціал.

Профорієнтація часто входить до складу комплексної психодіагностики. Вона складається з Комплексу психологічних тестів і методів, що дозволяють визначити індивідуальні особливості рис і особистісних властивостей. Вона допомагає визначити поведінку людини, провести дослідження індивідуальних психологічних ресурсів і обмежень.

Комплексне дослідження, спрямоване на виявлення трудового та професійного потенціалу, дозволяє виділити сильні і слабкі сторони особистості, її переваги в професійній роботі, наявність схильностей і талантів.

Людина, що пройшов індивідуальну комплексну психодіагностику, в цьому випадку отримує можливість зорієнтуватися в сферах професійної діяльності.

Основні етапи проведення такого дослідження включають знайомство з клієнтом, здійснення психологічних тестів і методик, обробку інформації, розбір і видачу результатів тестів з подальшим отриманням індивідуальних рекомендацій.

Позитивна мотивація ставлення учнів до навчання

Не меншу роль, а інколи і значно більшу, відіграє рівень розвитку емоційно-вольової та мотиваційної сфери особистості дитини. Емоції та відчуття часто формують поведінку учня, впливають на поставлені нам ті чи інші життєві цілі. Байдужа до всього дитина неспроможна поставити та вирішити життєво важливі завдання, досягти значних успіхів. Прикрашена емоціями розповідь учителя викликає захоплення у школярів і тому вони сприймають матеріал краще. Якщо урок для них нецікавий, то він сприймається погано.

Вплив емоцій на пізнавальні процеси особливо значущий у дітей у середньому шкільному віці, коли відбувається формування та становлення дитини в соціумі. Емоції можуть сприяти розвитку одних пізнавальних процесів, а інші гальмувати. Дитина, яка перебуває в емоційно нейтральному стані, реагує на предмети залежно від їхньої значущості. Причому, чим важливіший для неї той чи інший чинник, тим краще він сприймається. Емоції впливають на всі компоненти пізнання: відчуття, сприймання, уяву, мислення.

Саме тому з метою дослідження емоційного ставлення учнів до навчально-виховного процесу у школі було проведено опитування учнів 5-11-х класів за питаннями анкети «Що нам цікаво у школі?». Дана анкета входить до складу програми психодіагностики ефективності діяльності навчального закладу і проводиться під час державної атестації навчального закладу.

Про рівень задоволеності шкільним життям свідчать узагальнені результати відповідей учнів 5-11-х класів на запитання анкети «Чим є для вас навчання у школі?».

Найбільший відсоток учнів асоціюють навчання з радістю в гімназії «Академія», СЗШ № 317. Відсоток учнів, які називають навчання «примусом», коливається в межах 4 % – СЗШ № 235; 2 % – ГСМ № 1, СЗШ № 205, 288; 1 % – СЗШ № 185, СЗШ № 317. У гімназіях «Академія», «Апогей», «Євроленд» і СЗШ № 297 жоден учень не назвав навчання «примусом». За виключенням гімназії Академія» та СЗШ № 317, 59-76 % учнів називають навчання у школі «обов’язком».

Зменшується відсоток учнів, які асоціативно співставляють навчання з радістю, та збільшується кількість тих, хто називає навчання «обов’язком», у 9-х класах у порівнянні з п’ятими класами, за виключенням гімназії «Академія», де показник лишається на тому ж рівні, та СЗНЗ № 317, де відбувається збільшення з 58 % до 65 % тих учнів, які називають навчання «радістю».

Що асоціюється в учнів 5-11-х класів шкіл із поняттям «обов’язок», яке настільки часто звучить у відповідь на запитання «Чим є для вас навчання у школі», який емоційний відтінок має дане поняття в учнів? Щоби відповісти на дані запитання, учням була запропонована проективна методика «Кольоровий тест ставлень» (модифікація восьмикольорового тесту М. Люшера), метою якої є визначення емоційного ставлення до основних сфер прояву особистості. Учні асоціативно співставили кольори тесту (синій, зелений, червоний, жовтий, фіолетовий, коричневий, чорний, сірий) з поняттями або сферами прояву особистості (школа, навчання, «Я», однолітки, майбутнє, здоров’я), які відіграють у житті кожного з них можливе значення. Асоціація понять з коричневим, чорним, сірим свідчить про негативне емоційне ставлення до сфер прояву особистості. Кількісні показники асоціацій учнів шкіл з даними кольорами внесені в наступну таблицю.

Найнижчий відсоток учнів (5-7 %), які мають негативне емоційне ставлення до школи та навчання, у СЗШ № 317 та в гімназії «Академія», найвищий відсоток (28,26 %) негативного ставлення до школи в СЗШ № 205, СЗШ № 288, а до навчання – у ГСМ № 1 – 25 %, СЗШ № 297 – 19 %, СЗШ № 288 – 18 %. Значна кількість учнів (20-25 %) у своє ставлення до навчання як «обов’язку» вкладають негативний емоційний зміст.

Неоднозначними є показники негативного емоційного ставлення до себе («Я»), однолітків, здоров’я та майбутнього у школах району.

Позитивне емоційне ставлення до навчально-виховного процесу у школі сприяє формуванню позитивної мотивації до пізнання нового та якісного засвоєння знань.

Відповіді учнів 5-11-х класів на запитання анкети «Що більше всього вас приваблює у школі?» свідчать про сформованість мотивації до навчання. Учні мали можливість обрати декілька варіантів із запропонованих:

• спілкування з товаришами;
• одержання оцінок;
• пізнання нового;
• суспільна робота;
• процес навчання.

Градація даних варіантів, а саме розміщення на першій позиції відповіді «пізнання нового» або «спілкування з товаришами», дає можливість оцінити рівень сформованості мотивації до навчання.

Високий рівень мотивації до навчальної діяльності в гімназії «Академія», де на всіх паралелях перше місце займає відповідь «пізнання нового», та в СЗШ № 317 (крім 8-ї та 9-ї паралелі). Достатній – у гімназії «Апогей» (крім паралелей 8, 9, 10-х класів), гімназії «Євроленд» (крім 8, 9, 11-х класів).

Середній рівень у СЗШ № 288, 205, 297, КГСМ № 1 та низький – у СЗШ № 185, 235, де лише на п’ятій та шостій паралелі на першому місці знаходиться відповідь «пізнання нового».

Отже, основними передумовами формування позитивної мотивації до пізнання нового та якісного засвоєння знань є рівень психологічного комфорту учнів, їхнє емоційно-ціннісне ставлення до навчального закладу, участь у суспільному житті класу, школи. Зазначені характеристики взаємозалежні та взаємообумовлені, вони складають цілісну картину соціального буття школяра.

ПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА

Психологічна діагностика являє собою основу, фундамент професійної діяльності психолога-практика. Слово «діагноз» (від грец. Diagnosis) означає «розпізнавання», «виявлення». Психодіагностика включається в якості необхідного елемента в різні види діяльності психолога, наприклад, проводиться в рамках психологічного консультування або психокорекції. Психодіагностичні методики – особливі психологічні інструменти, призначені для діагностики (вимірювання і оцінки) індивідуально-психологічних особливостей людей.

Виділяють два напрямки (дві функції психодіагностики) – наукову і практичну:

• 1) психодіагностика як наука має прикладний характер і являє собою діяльність в області конструювання психодіагностичних методик, які знаходять широке застосування в психологічній практиці. До психодіагностичних методик висувають певні вимоги, пов’язані з їх об’єктивністю, рівнем якості;
• 2) психодіагностика в її практичному аспекті – це основа діяльності практичного психолога. Психодіагностика застосовується в індивідуальному психологічному консультуванні, психотерапії, а також в профорієнтації. Психолог, працюючи в освітніх і соціальних установах, на виробництві і в кадровому агентстві, використовує різні психодіагностичні техніки і методики.

Психодіагностика – це наука про конструювання методів оцінки і вимірювання різних психологічних і психофізіологічних особливостей людини, а також про застосування цих методів в психологічній практиці.

Основні терміни психодіагностики Батарея тестів – сукупність тестових завдань.

Надійність – якість методики, що свідчить про стійкість результатів.

Валідність – відповідність психодіагностичних вимірювань досліджуваному якості.

Достовірність – захищеність результатів від свідомої фальсифікації і мотиваційних спотворень випробуваного.

Психолог-психодиагност вимірює, аналізує, оцінює індивідуальні особливості людини або групи людей, а також виявляє відмінності між групами людей, об’єднаних за будь-якою ознакою. Ці види діяльності практичних психологів називаються постановкою діагнозу і здійснюються для вирішення певних завдань прикладного характеру (наприклад, для визначення рівня розвитку інтелекту при прийомі на роботу або виявлення готовності дитини до шкільного навчання).

Звернемося до витоків психодіагностики. Потреба оцінювати індивідуально-психологічні особливості людей, проводити спеціальні випробування для визначення якостей особистості, знань, умінь і навичок, виникла ще на зорі світової історії. Наприклад, в Давньому Єгипті за допомогою особливих випробувань вибирали майбутніх жерців, в Стародавньому Вавилоні проводили оцінку деяких якостей випускників в школах для підготовки писарів, а в III тисячолітті до н.е. в Стародавньому Китаї проводився відбір претендентів на місця державних чиновників.

При цьому в якості наукової області психодіагностика сформувалася набагато пізніше. Величезний вплив на становлення психодіагностики зробила експериментальна психологія. Експериментальний метод складає основу психодіагностичних методик (згадаємо, що народження експериментальної психології пов’язане з ім’ям В. Вундта і відкриттям в Німеччині в 1879 р першої експериментальної психологічної лабораторії). Отже, психодіагностика як самостійна наука почала складатися в кінці XIX – початку XX ст.

Важливим кроком на шляху розвитку психодіагностики стали асоціативні експерименти англійського антрополога Ф. Гальтона (1822-1911), в яких він досліджував мовні асоціації (саме Гальтон ввів в психологію терміни «метод тестів», «тест»), при цьому творцем першого власне психологічного експерименту вважають німецького психолога Г. Еббінгаузом (1850-1909), який вивчав закони пам’яті. Сформувався до початку XX в. об’єктивний експериментальний метод став визначати вигляд наукової психології, а також сприяв розвитку психодіагностики як незалежного напрямки психологічної науки і практики.

Уявлення про закономірності розвитку психіки і її функціонуванні мають величезний вплив на вибір психодиагностической методології, конструювання психодіагностичних методик і їх практичне застосування. Наприклад, тестові методики пов’язані з ідеологією біхевіоризму. Біхевіористи вважали, що поведінка – єдино можливий об’єкт для наукового вивчення, при цьому, всі інші психічні процеси повинні бути інтерпретовані на підставі об’єктивно спостережуваних поведінкових реакцій. Спочатку метою діагностики була фіксація поведінки, ніж та займалися перші психодиагноста, які розробили метод тестів.

Першим психологом, який застосував поняття «інтелектуальний тест», став Дж. Кеттелл (Кеттелл) (стаття «Інтелектуальні тести і виміри», журнал «Mind» ( «Думка»), 1890).

Тестування (від англ, test – випробування, дослідження, досвід, проба) – в широкому розумінні – процес і метод психологічної діагностики. «Завдання психологічних тестів – виміряти різницю між індивідами або між реакціями одного індивіда в різних умовах» [1] .

«Некваліфікованимкористувачем результатів тестування здається ніби тестові показники випробуваного мають абсолютне значення і остаточно визначають всю його майбутню діяльність» [2] .

На початку XX ст. широку популярність здобула серія інтелектуальних тестів, розроблена А. Віне. В процесі тестування психолог реєструє індивідуальні відмінності психічних актів, ні в якому разі не змінюючи умов їх здійснення, а також оцінює отримані результати за допомогою спеціального критерію. Специфіка тестів, створених в першому десятилітті XX ст., Полягала в тому, що вони були суто індивідуальними і дозволяли проводити тестування тільки з одним випробуваним, що, безумовно, обмежувало застосування тестів в широкій практиці. Практика ж диктувала інші умови, пов’язані з потребою діагностики великої кількості людей, наприклад, для визначення їх підготовленості до того чи іншого виду діяльності. Як відповідь на даний соціальне замовлення, в США в період Першої світової війни виникла принципово нова форма тестових випробувань – групове тестування.

Необхідність якомога швидше провести роботу з відбору та розподілу півторамільйонної армії рекрутів по різного роду службам, школам і училищам стала причиною розробки нових тестів. Так з’явилися дві форми армійських тестів – Альфа і Бета Перша з них призначалася для роботи з людьми, що знають англійську мову. Друга – для неписьменних та іноземців. Після закінчення війни ці тести і їх модифікації продовжували широко використовувати в психологічній практиці.

«Бум тестування» припав на 20-і рр. XX ст., Що, перш за все, було обумовлено здатністю даного методу оперативно вирішувати багато практичні завдання. Протягом першої половини XX ст. фахівцями в області психодіагностики була створена велика кількість найрізноманітніших тестів. Індивідуальні тести в основному стали застосовуватися для вирішення завдань клінічної практики і психологічного консультування, в той час як групові тести – в системі освіти, армії і промисловості.

Крім тестів інтелекту, були розроблені тести спеціальних і комплексних здібностей, а також тести досягнень, наприклад, Стенфордський тест досягнень (Stanford Achievement Test – SAT), за допомогою якого можна оцінювати рівень навченості в різних класах в середніх навчальних закладах. Більшість тестів досягнень і спеціальних здібностей створювалися під впливом практичних запитів, що виходять з різних сфер економіки, промисловості, бізнесу та в основному застосовувалися для профвідбору та професійного консультування.