Пригоди бравого вояка Швейка скорочено

— Отже, нашого Фердинанда й убили,— сказала прибиральниця пану Швейкові, якого в свій час військова лікарська комісія безапеляційно визнала ідіотом, завдяки чому він покинув армію і займався тепер продажем псів, паскудних, нечистокровних потвор із родоводами, сфабрикованими його власною рукою. Крім цього фаху, Швейк мав ще й ревматизм і саме тепер натирав собі коліна одеколоном.

— А якого ж це Фердинанда, пані Мюллерова? — спитав Швейк, не перестаючи натирати собі коліна. — Щодо мене, то я знаю двох Фердинандів. Один служить у магазині аптекаря Пруша і одного разу випив там помилково пляшку якоїсь гидоти проти випадання волосся, а потім знаю ще Фердинанда Кокошку. Той збирає по вулицях собачі гівенця. Обох анітрохи не шкода.

— Але що ви, ласкавий пане, говорите, таж це пана ерцгерцога Фердинанда з Конопішті, цього гладкого, побожного.

— Єжіш Мар’я! — вигукнув Швейк.— Гарна історія. А де ж це з паном ерцгерцогом таке сталося?

— Ухекали його, щоб ви знали, паночку, в Сараєві, з револьвера. Він їздив туди із своєю ерцгерцогинею автомобілем.

— Ач який, пані Мюллерова, автомобілем! Ну, така персона може собі це дозволити. Але їй, мабуть, і на думку не спаде, що такі мандри автомобілем можуть бідою скінчитися. Та ще й до того у Сараєві,— це у Боснії, пані Мюллерова. Тут, мабуть, турки ручку приклали. Та що й говорити. Не треба було в них тієї Боснії та Герцоговини відбирати. Ось воно як, пані Мюллерова. Так кажете, пан ерцгерцог вже став перед божим судом? А довго мучився?

— Ясновельможний ерцгерцог зразу й сконали, шановний пане. Звісно, револьвер — не іграшка. Ось недавно у наших Нуслях один пан бавився револьвером і перебив геть усю родину та ще й двірника, який прийшов подивитися, хто це там на третьому поверсі зняв таку стрілянину.

— Інший револьвер, пані Мюллерова, не вистрілить вас, хоч би ви й сказилися. Таких систем дуже багато. Але на пана ерцгерцога купили, безперечно, щось ліпше, і голову даю, пані Мюллерова, що той, хто це зробив, добре на таке причепурився. Бо знаєте, стріляти у пана ерцгерцога — неабияка робота. Це вам не браконьєру стріляти в лісничого. Тут вся справа в тому, як до нього добратися. В якомусь лахмітті до такого пана не сунься. Тут треба йти в циліндрі, щоб вас поліцай не хапнув.

— Воно тих напасників, кажуть люди, було там чимало, милостивий пане.

— Та про це й говорити нема чого, пані Мюллерова,— сказав Швейк, закінчуючи натирати коліно,— якщо б ви хотіли убити пана ерцгерцога або найяснішого нашого цісаря, то ви б напевно з кимсь порадились. Один кум — один ум, більше кумів — більше умів. Цей порадить одне, той інше, і діло вдається, як це співається в нашому гімні. Головне в тому, щоб не проґавити хвилини, коли таке панище повз вас проїде. Ось, наприклад, ви, мабуть, пам’ятаєте того пана Люкені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету? Він же прогулювався з нею, ось і вірте після цього комусь; з того часу жодна цесарівна не ходить гуляти. А таке чекає ще не на одного. Ось побачите, пані Мюллерова, доберуться вони ще й до російського царя і цариці, а, можливо, борони Боже, і до найяснішого нашого цісаря, якщо вже почин зробили із тим його племінником. Старий має ворогів до біса. Куди більше, ніж цей Фердинанд. Оце якось один пан у трактирі розповідав: прийде час, і ті цісарі скануватимуть, як свічки, один по одному; їх, каже, і державна прокуратура не врятує. Потім виявилось, що той пан не мав чим оплатити рахунка, й трактирник змушений був покликати поліцая. А він як затопить трактирникові в пику, а поліцаєві — аж двічі! Потім його в поліцейській таратайці відвезли, щоб отямився. Го-го, пані Мюллерова, діються нині речі, скажу я вам. Це ще одна втрата для Австрії. Коли я був на військовій службі, один піхотинець застрелив капітана. Зарядив гвинтівку й пішов у канцелярію. Там йому сказали: тобі, мовляв, нічого тут робити, а він своє: хочу, мовляв, говорити з паном капітаном. Цей капітан вийшов до нього і тут же вліпив йому казармений арешт, а той підняв гвинтівку і пальнув капітанові просто в серце. Куля вилетіла крізь спину та ще й шкоди наробила в канцелярії: розбила пляшку чорнила, а воно облило службові документи.

— А що потім сталося з тим жовніриком? — спитала пані Мюллерова згодом, коли Швейк уже одягався.

— Повісився на підтяжках,— відповів Швейк, чистячи свій капелюх. — А ці підтяжки навіть не його були. Він позичив їх у тюремного наглядача, збрехавши, ніби в нього штани злітають. Що ж він, дурний був чекати, поки його розстріляють? Не дивуйтеся, пані Мюллерова, в такому становищі кожному голова обертом піде. Наглядача за це розжалували і припаяли йому шість місяців. Але він їх не відсидів. Утік до Швейцарії і зробився там проповідником у якійсь церкві. Тепер чесних людей мало, пані Мюллерова. Гадаю, що і пан ерцгерцог Фердинанд у цьому Сараєві не розчовпав, що воно за пташка той, хто в нього стріляв. Побачив цього панка і, певно, подумав: «Це, мабуть, порядна людина, якщо гукає мені «хай живе». А панок тим часом його й бацнув. Засадив одну кулю чи кілька?

— Газети, милостивий пане, пишуть, буцімто пан ерцгерцог був як решето. Той випустив у нього геть усі набої.

— Це йде, пані Мюллерова, як по маслі, страшенно швидко. Я для такої справи купив би собі браунінг. На вигляд — іграшка, а тим часом за дві хвилини можна перестріляти двадцять ерцгер-цогів, байдуже — сухорлявих чи опецькуватих. Хоч, між нами кажучи, пані Мюллерова, в товстопузого ерцгерцога вцілити, безперечно, краще, ніж в кощавого. Пам’ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля? Він був такий же черевань. Та що й казати, адже ж король ніколи худенький не буває. Ну, тепер я іду до трактиру «Під чашею», а коли прийдуть за тим пінчером,— я вже взяв за нього завдаток,— то перекажіть, що він у мене на селі у псарні, я йому недавно підрізав вуха, і доки вони не загояться, песика не можна перевозити, бо вуха застудяться. Ключ залишіть у двірнички.

У трактирі «Під чашею» сидів один відвідувач. Це був таємний агент державної поліції Бретшнейдер. Трактирник Палівець мив тацьки з-під пива, а Бретшнейдер марно намагався зав’язати з ним серйозну розмову.

Палівець був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було або «дупа», або «гівно», але при цьому він був начитаний і радив кожному прочитати, що саме написав про ці вищезгадані речі Віктор Гюго, переказуючи останню відповідь старої гвардії Наполеоне англійцям у битві під Ватерлоо.

— Гарне літо маємо,— вів далі Бретшнейдер свою серйозну розмову.

— Усе це гідна варте,— відповів Палівець, ставлячи тацьки до скляної шафи.

— Та й накоїли ж вони там у Сараєві,— нема чого казати,— з проблиском надії відізвався Бретшнейдер.

— В якому Сараєві? — перепитав Палівець. — У тій нусельській таверні? Там же бійки кожного дня. Воно ж відомо — Нуслі!

— У боснійському Сараєві, пане трактирнику. Застрелили там нашого ерцгерцога Фердинанда. Що ви на це?

— Я в такі справи не втручаюся. З такими справами хай мене кожний поцілує в дупу, — чемно відповів пан Палівець, запалюючи люльку. — Бо встрявати в наші часи в такі справи — це однаковісінько, що в петлю лізти. Я дрібний торговець. На цьому не заробиш, хіба що тюрму в Панкраці.

Бретшнейдер замовк, розчаровано оглядаючи порожній трактир.

— Тут колись висів портрет найяснішого нашого цісаря,— за хвилину знову заговорив він,— саме там, де тепер дзеркало.

— Еге ж, правду кажете, висів,— ствердив пан Палівець. — Та той портрет дуже мухи запаскудили, от я й виніс його на горище. Бо знаєте, ще хтось, бува, дозволив би собі кинути якесь слово, і могли б із цього вийти неприємності. І на чорта мені це здалося?

— У тому Сараєві, напевно, було дуже паскудно, пане трактирнику?

На це підступне пряме запитання пан Палівець відповів надзвичайно обережно:

— У цю пору в Боснії й Герцеговині буває страшенна спека. Коли я там служив, ми нашому старшому лейтенантові мусили класти лід під голову.

— В котрому ж полку ви служили, пане трактирнику?

— Я цих дрібниць не пам’ятаю, бо ніколи такими дурницями не цікавився,— відповів пан Палівець. — Багато знатимеш — скоро посивієш.

Таємний агент Бретшнейдер надовго замовк, і його похмуре обличчя пожвавішало лише з приходом Швейка, який увійшов в трактир і, замовивши чорне пиво, зауважив:

— У Відні сьогодні також траур?

Бретшнейдерові очі блиснули надією, він похапцем промовив:

— В Конопішті висить десять чорних прапорів.

— А їх повинно б там бути дванадцять,— сказав Швейк, відпивши пива.

— А чому гадаєте, що дванадцять? — спитав Бретшнейдер.

— Для рівного рахунку, щоб була дюжина; краще рахувати та й купувати на дюжину вигідніше,— відповів Швейк.

Запала тиша, аж її порушив сам Швейк, зітхнувши:

— І так він уже на Божому суді, дай йому, Господи, царство небесне. Навіть не дочекався стати цісарем. Коли я був на військовій службі, один генерал упав з коня і просто на очах розбився. Хотіли йому допомогти сісти знову в сідло, аж глянь, а він зовсім мертвий. І також мав піти вгору: стати фельдмаршалом. Це трапилося під час військового огляду: вони, ці огляди, до добра ніколи не приводять. В Сараєві, мабуть, теж був якийсь парад. Пам’ятаю, одного разу на такому параді мені бракувало на мундирі двадцять ґудзиків, за це мене на чотирнадцять діб замкнули до буцегарні, і два дні я пролежав, як той Лазар, прив’язаний лівою рукою до правої ноги. Але що ж поробиш. В армії мусить бути дисципліна. Інакше ніхто б нікого не слухав. Наш старший лейтенант Маковець завжди казав нам: «Дисципліна, бовдури, повинна бути, бо інакше ви б лазили, як мавпи, по деревах. Військова служба з вас, дурні йолопе, людей зробить». Хіба ж це не правда? Уявіть собі парк, скажімо, на Карлаку, а на кожному дереві сидить солдат без дисципліни. Це мене найбільше лякало.

— У Сараєві це робота сербів,— спрямував розмову Бретшнейдер.

— Помиляєтесь,— відповів Швейк,— то зробили турки заради Боснії й Герцоговини. — І Швейк з’ясував свій погляд на зовнішню політику Австрії на Балканах.

— Ти любиш турків? — звернувся Швейк до трактирника Палівця. — Любиш тих собак нехрещених, адже ж правда, що ні?

— Відвідувач завжди відвідувач,— сказав Палівець,— хай він і турок. Яке діло нам, торговцям, до політики? Заплатив за пиво — сиди в трактирі й базікай собі досхочу. Це мій принцип. Хто б не вбив нашого Фердинанда — серб чи турок, католик чи магометанин,— мені однаково.

— Добре, пане трактирнику,— відізвався Бретшнейдер, який знову втратив надію, що хтось із цих двох зловиться,— але ви згодні, що це велика втрата для Австрії?

Замість трактирника відповів Швейк:

— Авжеж, втрата, цього ніхто не може заперечити. Жахлива втрата, бо хіба ж Фердинанда можна замінити якимсь прителепкуватим йолопом? Шкода тільки, що він не був товстіший.

— Що ви хочете цим сказати? — ожив Бретшнейдер.

— Коли б він був гладкий, то напевно б уже ґеґнув від паралічу ще тоді, коли ганяв бабів у Конопішті, які в його лісництві збирали хмиз і гриби, і тепер не вмер би такою ганебною смертю. Адже подумати тільки: небіж найяснішого пана цісаря, а вони його застрелили. Таж це ганьба, всі газети про це пишуть. У нас в Будейовіцях на ярмарку проштрикнули у сварці одного торговця худобою, на прізвище Бржетіслав Людвік. У нього був син Богуслав, і от куди б той, бувало, не прийшов продавати свиней, ніхто в нього нічого не купував, а кожний говорив: «Це син того, проштрикнутого, він теж, мабуть, добра каналія». Кінець кінцем йому нічого іншого не залишалося, як стрибнути в Крумплові з мосту у Ватаву, потім довелося його звідти витягати, довелося воскрешати, довелося з нього воду викачувати, і все ж таки довелося йому сконати на руках у лікаря, коли той йому щось впорснув.

— Ну й дивні ви робите порівняння,— значуще промовив Бретшнейдер,— говорите спочатку про Фердинанда, а потім одразу про торговця худобою.

— Ні, я порівнянь не роблю,— запротестував Швейк. — Воринь Боже! Я тільки не хотів би бути в шкурі вдови ерцгерцога. Що ж вона тепер робитиме? Діти — сироти, маєток в Конопішті без господаря. А виходити ще раз за якогось іншого ерцгерцога? Яку з цього матиме користь? Поїде з ним знову в Сараєво і вдруге залишиться вдовою. Кілька років тому був у Зліві біля Глибокої один лісник з таким паскудним прізвищем Піндюрка. Застрелили його браконьєри, і залишилася після нього вдова з двома дітьми. За рік вона знову вийшла заміж за лісника Пепіка Шавловця з Миловарів. Та що ж, і того ухекали. Тоді вийшла заміж утретє, і знову ж таки за лісника, та й каже: «Бог любить трійцю. Якщо і тепер не пощастить, то вже сама не знаю, що вдію». Ясно, що й цього застрелили, а вже мала з тими лісниками шестеро дітей докупи. Пішла вона до канцелярії князя в Глибоку скаржитися, якого вона з отими лісниками клопоту зазнала. Тоді їй порадили Яреша з Радицької вежі, що сторожував біля ставка. Але що ви на це скажете? Втопили його під час риболовлі у ставку. І від цього мала ще двоє дітей. Потім узяла собі вихолощувала з Воднян, так той її раз уночі шарахнув сокирою і сам добровільно на себе заявив. Коли його потім в окружному суді в Піску вішали, він відкусив священикові ніс і сказав: взагалі, мовляв, ні в чому не кається, і до того ж говорив щось дуже погане про нашого найяснішого цісаря.

— А не знаєте, що він про нього говорив? — тоном, сповненим надії, запитав Бретшнейдер.

— Цього вам сказати не можу, бо цього ніхто не відважився повторювати. Але, кажуть, щось нечувано страшне, бо один присутній при цьому судовий радник аж із глузду з’їхав, його ще й досі тримають в ізоляції, аби бодай чого не розпатякав. Це була вам не звичайна собі образа найяснішого монарха, що їх сп’яну сиплють.

— А які ж то образи на нашого найяснішого монарха сп’яну сиплють? — запитав Бретшнейдер.

— Будь ласка, панове, змініть пісеньку,— відізвався трактирник Палівець. — Я, знаєте, цього не люблю. Щось бовкнеш, а тоді шкодуватимеш.

— Які образи на нашого монарха сп’яну сиплють? — повторив Швейк. — Всілякі. Впийтеся, замовте аби вам заграли австрійський гімн і побачите, що почнете говорити. Навигадуєте стільки на нашого найяснішого цісаря, що, якби лише половина з того була правда, вистачило б йому ганьби на ціле життя. Але наш старий монарх насправді цього не заслуговує. Самі подумайте. Втратив сина Рудольфа ще молодим, у розквіті сил. Жінку Єлизавету проштрикнули йому терпугом. Потім десь пропав у нього Ян Орт, а брата — мексиканського цісаря — застрелили в якійсь фортеці під якимсь муром. Тепер знову на старості застрелили родича. Та тут треба мати залізні нерви! А якомусь пиякові щось стукне в голову, і він починає його лаяти. Коли нині щось вибухне, піду добровольцем і служитиму найяснішому цісарю нашому, хоч би мене на капусту посікли!

Швейк хильнув як слід і продовжував:

— Ви гадаєте, що наш найясніший це все подарує? То погано його, мабуть, знаєте. Війна з турками неодмінно мусить бути. Ви вбили мені родича, так ось вам по пиці. Війна неминуча. Сербія й Росія нам у цій війні допоможуть. Завариться така катавасія, що аж пір’я летітиме.

Швейк у цю віщу хвилину свого натхнення був прегарний. Його простодушне усміхнене обличчя сяяло, як місяць уповні. Йому все було таким ясним.

— Можливо,— продовжував він малювати майбутнє Австрії,— на нас у випадок війни з Туреччиною нападуть німці, бо ж німці й турки — одна рука. Це такі бестії, що немає їм у світі рівних. Але ми можемо об’єднатися з Францією. Вона ще із 71 року має зуб на Німеччину. Ось тобі вже й почнеться танець. Війна буде, більше не скажу вам ані слова!

Бретшнейдер встав і урочисто промовив:

— Більше й не треба говорити, ходімте зі мною в коридор, я скажу вам дещо.

Швейк вийшов з агентом у коридор, де на нього чекала маленька несподіванка. Товариш по склянці показав орлика і заявив, що він Швейка заарештовує і негайно відведе до управління поліції. Швейк намагався довести, що пан, очевидно, помиляється, бо він, Швейк, зовсім не винний, він же не сказав жодного слова, яке могло б кого-небудь образити.

Однак Бретшнейдер відповів, що Швейк справді вчинив кілька злочинів, серед яких найголовніший — державна зрада.

Потім вони повернулися до трактиру, і Швейк звернувся до пана Палівця:

— Я випив п’ять кухлів пива і з’їв один рогалик. Тепер дайте мені ще чарочку слив’янки, і я піду, бо мене заарештовано.

Бретшнейдер показав пану Палівцю орлика, хвилин дивився на нього, а потім запитав:

— А ваша дружина може вести торгівлю під час вашої відсутності?

— Отже, все гаразд, пане трактирнику,— весело промовив Бретшнейдер, — покличте сюди вашу дружину й передайте їй справи, бо ввечері ми прийдемо по вас.

— Не журися,— потішив трактирника Швейк, — мене заарештували за державну зраду.

— Але мене за що? — заскиглив пан Палівець. — Я ж був такий обережний.

Бретшнейдер усміхнувся і з переможним виглядом пояснив:

— За те, що ви сказали, нібито мухи запаскудили нашого найяснішого монарха. Ми вже виб’ємо вам тих мух із голови.

Швейк покинув трактир «Під чашею» в супроводі агента. Він стежив за виразом обличчя Брєтшнейдера і, коли вони вийшли на вулицю, спитав із своєю добродушною посмішкою:

— Може, мені зійти на тротуар?

— Гадаю, що коли я заарештований, то не маю права ходити по тротуару.

Входячи у ворота управління поліції, Швейк промовив:

— І не оглянулись, як уже тут. Ви часто ходите «Під чашу»? Саме тоді, як Швейка вели в приймальну канцелярію, в трактирі «Під чашею» пан Палівець передавав справи заплаканій дружині, по-своєму заспокоюючи її:

— Не плач, не реви! Що вони мені можуть зробити через запаскуджений портрет цісаря?

Ось так мило, своїм чарівним способом і вступив бравий вояка Швейк у світову війну. Істориків, без сумніву, буде цікавити той факт, що він передбачав далеке майбутнє. Правда, ситуація пізніше склалася інакше, ніж Швейк викладав ЇЇ «Під чашею», але він не мав дипломатичної освіти, і це слід узяти до уваги.

ЯРОСЛАВ ГАШЕК

Ярослав Гашек народився в сім’ї вчителя. Коли помер батько, Ярославові було 13 років. З цього часу розпочалося його трудове життя. Цикл гуморесок «У старій аптеці» відтворює сценки, що запали в свідомість письменника, коли він служив «хлопчиком» у крамниці. 1899 р. Гашек вступає до комерційного училища, після закінчення якого працює в банку. 1901 р. на шпальтах газети «Народні листи» вперше з’являється підпис Ярослав Гашек. Навіть ставши професійним літератором, Гашек часто мусив шукати «приробітків», подеколи дуже несподіваних — редагувати журнал «Світ тварин» чи торгувати собаками.

Гашек був великим містифікатором, що допомагало йому виявляти абсурдне й комічне в самому житті. Ще за життя він став героєм цілої серії анекдотів, більшість з яких він сам і придумав і згодом літературно обробив.

Найвдалішою містифікацією Гашека є створена ним пародійна «партія поміркованого прогресу в межах законності», яка остаточно сформувалася в 1911 p., випустивши власний маніфест і висунувши свого «лідера» до парламенту.

Своїй літературній творчості Гашек, здавалося б, не надавав серйозного значення. Писав легко і швидко, будь-де і будь-коли. Тільки з 1900 до 1915 р. він опублікував понад тисячу оповідань і фейлетонів, брав участь у створенні понад десяти п’єс, написав два романи і повість для дітей, які потім загубились.

Напередодні першої світової війни Гашек стає професійним журналістом і письменником. Пів-Європи і Азії об’їздив у 1918 — 1920 pp. як журналіст і політ працівник Червоної Армії.

Після подорожі по Галичині Гашек звернувся у своїх творах до української теми (оповідання «Клятий русин» перегукується з поемою Юрія Федьковича «Дезертир», а фейлетони «Нещасний випадок з котом», «Байка про мертвого виборця» — з деякими творами Івана Франка, Осипа Маковея, Леся Мартовича).

За час війни Гашек двічі побував у Києві — першого разу він потрапив до Дарницького табору для військовополонених, а вдруге — у складі батальйону чеських добровольців. Починаючи з літа 1916 p., майже в кожному номері газети «Чехословян», яка виходила чеською мовою в Києві, він друкує свої гуморески, вірші, публіцистичні статті під псевдонімом В. Станко.

Повернувшись на батьківщину 1920 p., письменник за неповних два роки створює більшу частину свого «Швейка…». Роман про Швейка створювався в незвичайних умовах. Чимало з нескінченних історій, що їх переповідає герой, були почуті Гашеком у шинку і там же записані. Письменник продиктував книжку своєму секретареві без будь-якої попередньої роботи.

«Пригоди бравого вояка Швейка» увібрали в себе весь життєвий досвід Гашека. Роман з повним правом можна вважати автобіографічним. І водночас — це один з перших антивоєнних романів у літературі XX ст. Головне в образі Швейка — позиція саботажу під личиною лояльності. Поетика образу Швейка — поетика розіграшу. У цій особливості полягає основне художнє відкриття Гашека. Якщо порівнювати Швейка із Санчо Пансою, слугою Семом Уеллером із «Записок Піквікського клубу» Діккенса, з Тартареном із Тараскону — героєм Доде, Швейк — не просто комічний персонаж, а тип народного коміка. Це — новий комічний образ світової літератури, хоч багато в чому він нагадує відомих фольклорних персонажів Іванушку і Дурня-Гонзу або традиційний народний образ метикуватого солдата чи, скажімо, героїв шахрайського роману, коміків з фабльо чи шванків. Вийшовши за межі роману, Швейк почав жити своїм самостійним життям, а такого «продовження» життя художніх образів не так уже й багато в світовій літературі.

Перші переклади творів Гашека з’явилися в Україні 1927 р. Це було оповідання «В рідному місті». В 1928 р. з’являється окремим виданням збірка гуморесок «Солідне підприємство». Цього ж року в Київському театрі ім. І. Франка було здійснено першу інсценізацію «Пригод бравого вояка Швейка» за участю видатного українського актора Гната Юри. Відтоді твори Гашека виходили в Україні понад 20 разів. До сторічного ювілею письменника у видавництві «Дніпро» вийшов двотомник Гашека. Серед перекладачів варто назвати Остапа Вишню, Степана Масляка.

Пригоди бравого вояка Швейка

Увазі читачів пропонується безсмертний твір Я.Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», який є одним із перших антитоталітарних романів у світовій літературі. Персонажі роману показані на тлі суспільних процесів, викликаних Першою світовою війною. Кмітливий, дотепний та по-житейському мудрий солдат Швейк щасливо виплутується з усіх пригод, які випадають на його долю. Ця редакція є спробою нового прочитання роману з позиції сьогодення. В тексті усунуто недоречності попередніх редакцій, пов’язані із специфікою лексики оригіналу (усунуто певні купюри тощо).

Лучшая рецензия на книгу

4.5 О скромном герое замолвите слово

Великой эпохе нужны великие люди. Но на свете существуют и непризнанные, скромные герои, не завоевавшие себе славы Наполеона. История ничего не говорит о них. Но при внимательном анализе их слава затмила бы даже славу Александра Македонского.

Люблю, когда герои врываются в книгу, что называется, с разбега, и устраиваются в ней, как в хорошо знакомом, давно обжитом жилище. Сразу как-то уютно становится. Я не сама на это обратила внимание. Помню, что школьная подруга мне советовала прочитать “Приключения Тома Сойера” (или она мне советовала прочитать “Историю Тома Джонса, найдёныша”, а ей “Тома Сойера”. ) В любом случае, мы тогда сошлись во мнении, что роман, в котором в самом начале упоминается главный герой, ещё лучше никаких упоминаний, а просто сразу диалог с героем, такой роман почти…

Художественные особенности

Роман содержит множество деталей и намеков, хорошо понятных современникам Гашека, жившим в Австро-Венгерской империи. Нынешнему читателю многие тонкости сюжета и значения реплик персонажей непонятны без обширных комментариев. Герои разговаривают языком «низов», чешской городской полукриминальной среды, крестьянства, имперской многонациональной армии. В переводах неизбежно теряется значительная часть языковой игры, на которой построены многие сцены романа. Например, имеет большое значение, как и когда персонажи смешивают чешские и немецкие слова и реплики, как употребляют диалектизмы и немецко-чешские дериваты. Так, Швейк не случайно обращается к Лукашу в одних ситуациях по-чешски «pane nadporučíku» («господин надпоручик»), а в других — на смеси чешского и немецкого «pane obrlajtnant» («господин обер-лейтенант»).

Другая яркая особенность романа — обилие обсценной лексики. Речь персонажей изобилует неприкрытыми крепкими ругательствами на чешском, немецком, венгерском, польском и сербском языках. Гашек особо обосновывает это в послесловии к первой части романа:

Жизнь — не школа для обучения светским манерам. Каждый говорит как умеет. Церемониймейстер доктор Гут говорит иначе, чем хозяин трактира «У чаши» Паливец. А наш роман не пособие о том, как держать себя в свете, и не научная книга о том, какие выражения допустимы в благородном обществе. Это — историческая картина определенной эпохи.

Если необходимо употребить сильное выражение, которое действительно было произнесено, я без всякого колебания привожу его здесь. Смягчать выражения или применять многоточие я считаю глупейшим лицемерием. Ведь эти слова употребляют и в парламенте.

Правильно было когда-то сказано, что хорошо воспитанный человек может читать все. Осуждать то, что естественно, могут лишь люди духовно бесстыдные, изощренные похабники, которые, придерживаясь гнусной лжеморали, не смотрят на содержание, а с гневом набрасываются на отдельные слова.

В русских переводах ругательства более или менее смягчены или оставлены в оригинальном начертании без конкретного перевода.

В романе упоминается множество реальных персон того времени — пражских полицейских, тюремных надзирателей, судей, врачей, священников, рестораторов, преступников, журналистов, проституток. Герои посещают существовавшие в действительности питейные заведения и публичные дома. Встречаются даже достоверные тексты газетных объявлений. Многим вымышленным персонажам Гашек дал имена своих знакомых.

Особый пласт романа составляют так называемые «истории по случаю», рассказываемые Швейком и другими персонажами (таких историй в романе около 200). В них часто встречаются комические повторы. Например, в 14 главе первой части Швейк представляется сыном «Яреша, того, что из Ражиц» (т. е. деда самого Гашека), а во 2 главе второй части бродяга рассказывает якобы дезертировавшему Швейку, что сына Яреша из Ражиц расстреляли за дезертирство, «а перед расстрелом прогнали его сквозь строй и вкатили шестьсот ударов палками, так что смерть была ему только облегчением и искуплением».

Сатира романа во многом направлена против немецкого милитаризма, поэтому неудивительно, что в годы Второй мировой войны Швейк вновь стал чрезвычайно актуальным.

В разных странах Европы появлялись новые похождения Швейка, в которых находчивый герой водил за нос немецких офицеров или просто сражался против них. В СССР появлялись целые сериалы похождений Швейка.

На 16-й день после начала Великой отечественной войны в газете Черноморского флота капитан-лейтенант А. В. Баковиков начал публиковать главы «Новых похождений Швейка». Всего было опубликовано 13 глав, причём уже в первой из них Швейк пророчествует:

Этот идиот Гитлер объявил Советам войну. Не иначе как он решил покончить самоубийством. Живым он из этой войны не выйдет.

Главы Баковикова читались по московскому радио бойцам и офицерам Красной Армии в программе «Слушай, фронт!» и, весьма вероятно, оказали немалое влияние на количество подражаний. Вскоре после этих передач появляются в газетах рассказы о Швейке от писателя Л. И. Раковского, М. Р. Слободской за три года создал около 90 глав повести «Новые похождения Швейка», которые распространялись Прессбюро агитации и пропаганды Главпура Красной Армии для перепечатки в фронтовых и армейских газетах, а позднее даже издавались отдельными изданиями. По этому же циклу была создана комедия-памфлет, которую поставил Театр сатиры в Москве и труппа Эстонского художественного ансамбля на Урале.

В 1944 году в Москве вышло два сборника юмористических рассказов под названием «Швейк 20 лет спустя», написанные на чешском языке. Рассказы транслировались на территорию оккупированной Чехословакии радиостанцией «За национальное освобождение».

Современный чешский писатель Мартин Петишка написал роман «Приключения бравого солдата Швейка после Второй мировой войны» (чеш. Osudy dobrého vojáka Švejka po druhé světové válce)[26]. Роман издан в 1993 году под псевдонимом Йозеф Ярослав Марек — автор якобы внук вольноопределяющегося Марека.

Классический образ Швейка и других персонажей романа создал друг Гашека художник Йозеф Лада. Несколько сотен иллюстраций (рисунков тушью) не только использовались в различных изданиях романа, но и издавались отдельными книгами.

«Похождения Швейка» — самый популярный чешский роман в мире. Он издавался на русском, словацком, украинском, белорусском, сербскохорватском, болгарском, словенском, польском, немецком, английском, французском, итальянском, греческом, венгерском, финском, румынском, армянском, шведском, датском, исландском, арабском, персидском, грузинском, китайском и японском языках, а также на идише, иврите и эсперанто.

Первый русский перевод был сделан с немецкого языка. («Приключения бравого солдата Швейка», чч. 1—4, перевод Зуккау Г. А.. — Л.: Прибой, 1926—1928).

В 1929 году появился перевод чч. 1-2, сделанный с чешского П. Г. Богатырёвым. Издание было дополнено предисловием В. А. Антонова-Овсеенко и проиллюстрировано Ж. Гроссом (Ярослав Гашек. Похождения бравого солдата Швейка, ч. 1. — М.-Л.: ГИЗ, 1929, “Дешевая библиотека госиздата”). Примечательно, что многие “скабрезные” места романа не были отцензурированы – использованы первые буквы непечатных выражений.

В 1934 Гослитиздатом выпущен перевод с чешского П.Г. Богатырева (чч. 1-2) в соавторстве с Г.А.Зуккау (чч. 3-4 и продолжение К.Ванека). “Скабрезные” места романа подвергнуты цензуре, сглаживанию.

В 1937 выпущен перевод «Похождений Швейка» В. Чернобаева (чч 3-4), отличающийся весьма низким качеством и тенденцией “борьбы с натурализмом”.

В настоящее время Сергеем Солоухом осуществляется постраничный уточнённый перевод с комментированием.Впервые Швейк появляется в цикле рассказов «Бравый солдат Швейк», вышедшем в периодике в 1911 году. В июне 1917 года в Киеве Гашек пишет повесть «Бравый солдат Швейк в русском плену».

После возвращения из России писатель вновь возвращается к своему герою, задумав написать монументальный сатиристический роман в шести частях. В период с 1920 по 1921 года Гашек пишет три части романа, которые печатаются отдельными изданиями с иллюстрациями художника Йозефа Лады. Уже больной писатель надиктовывает четвертую часть, но смерть 3 января 1923 года помешала ему закончить роман (из четвертой части были написаны только три главы).

Продолжение романа — «Приключения бравого солдата Швейка в русском плену» (1923) — написал чешский журналист Карел Ванек (первое издание на русском языке в 1928 г.).

Торжественная порка / Slavný výprask

Продолжение торжественной порки / Pokračování slavného výprasku, не окончено

Впервые Швейк появляется в сборнике рассказов Гашека «Бравый солдат Швейк и другие удивительные истории», вышедшем в 1912 году. Вновь к тому же герою Гашек вернулся спустя пять лет: в июне 1917 года в Киеве вышла повесть «Бравый солдат Швейк в русском плену».

И после возвращения из России в Прагу писатель вновь возвращается к своему герою, теперь уже в монументальном романе в шести частях.

В период с 1920 по 1921 года Гашек пишет три части романа и начинает четвёртую, но не успевает её довести даже до середины.
Продолжение романа — «Приключения бравого солдата Швейка в русском плену» — написал чешский журналист Карел Ванек (1923 г., первое русское издание — 1928 г.).

Перевод на русский:
П. Богатырёв (Похождения бравого солдата Швейка во время мировой войны, Похождения бравого солдата Швейка), 1956
А. Федоров, В. Лаврова (Похождения бравого солдата Швейка во время мировой войны), 2001
Г. Зуккау (Похождения бравого солдата Швейка, Бравый солдат Швейк), 2011
А. Зуккау, Г. Зуккау (Приключения бравого солдата Швейка), 2012

Йозеф Швейк, отставной пехотинец, а ныне торговец крадеными собаками в Праге, узнаёт о начале мировой войны. Несмотря на приступ ревматизма, он немедленно отправляется на призывной пункт, чтобы послужить императору и отчизне. Карикатурный патриотический порыв приводит Швейка последовательно в полицейский комиссариат, сумасшедший дом, где его признают полным идиотом, военный госпиталь, военную тюрьму, где его содержат как уклоняющегося от призыва симулянта и, наконец, на военную службу: сначала в тылу, а затем — в пути на фронт.

Действие романа представляет собой цепь едких сатирических новелл, описывающих жизнь Австро-Венгерской империи в последние годы её существования, и обрывается в момент, когда эшелон с маршевым батальоном, где служит Швейк, приближается к фронту; по замыслу Гашека, финалом должна была стать сдача всего батальона в плен к русским.

Йозеф Швейк, отставной пехотинец, а ныне торговец крадеными собаками в Праге, узнаёт о начале мировой войны. Несмотря на приступ ревматизма, он немедленно отправляется на призывной пункт, чтобы послужить императору и отчизне. Карикатурный патриотический порыв приводит Швейка последовательно в полицейский комиссариат, сумасшедший дом, где его признают полным идиотом, военный госпиталь, военную тюрьму, где его содержат как уклоняющегося от призыва симулянта и, наконец, на военную службу: сначала в тылу, а затем — в пути на фронт.
Действие романа представляет собой цепь едких сатирических новелл, описывающих жизнь Австро-Венгерской империи в последние годы её существования, и обрывается в момент, когда эшелон с маршевым батальоном, где служит Швейк, приближается к фронту.

Несмотря на то, что вскоре после смерти Ярослава Гашека в акте, составленном издателем Шольцем и адвокатом Червинкой, по поводу «похождений Швейка» говорилось: «Через десять лет новому поколению содержание произведения будет уже неясным, и едва ли найдутся для него читатели» роман пережил отведённый ему недолгий срок. Помимо множества переизданий он также оказал существенное влияние на развитие мировой литературы.

Так, многие литературные критики считают «Швейка» первым антивоенным романом, непосредственно предвосхищающим «На западном фронте без перемен» Ремарка. Известный американский писатель Джозеф Хеллер заявлял, что если бы он не прочитал Швейка, то никогда не написал свой антимилитаристский роман «Уловка 22».

Анатолий Луначарский сказал о влиянии Швейка на Россию:

Швейк — победная фигура вашей литературы. Его образ необыкновенно популярен у нас. Как в комедии дель арте он стал стандартным, типовым персонажем в большевистских кабаре. Куплетисты с немыслимым именем «русский Швейк» поют в каждом небольшом кабаре

Известный английский историк Эрик Хобсбаум поместил роман Гашека (назвав его «двусмысленной буффонадой») в ряд наиболее ярких произведений европейского авангардного искусства, порожденных Первой мировой войной и ее революционными последствиями.

1941 – Боевой киносборник 7 (СССР) – одним из героев является Швейк.

Первая экранизация романа появилась уже спустя три года после смерти Гашека, в 1926 году. С тех пор похождения Швейка не раз становились основой для фильмов разных стран.
«Бравый солдат Швейк» (Dobrý voják Švejk) — 1926, Чехословакия;
«Бравый солдат Швейк» (Dobrý voják Švejk) — 1931, Чехословакия;
«Бравый солдат Швейк» (Dobrý voják Švejk) — (мультфильм) 1955, Чехословакия;
«Бравый солдат Швейк» (Dobrý voják Švejk) — 1957, Чехословакия;
«Приключения бравого солдата Швейка» (Die Abenteuer des braven Soldaten Schwejk) (телесериал) — 1958, ФРГ
«Бравый солдат Швейк» (Der brave Soldat Schwejk ) — 1960, ФРГ;
«Молодые годы Швейка» Schwejks Flegeljahre — 1963, Австрия;
«Приключения бравого солдата Швейка» (Kunnon sotamies Svejkin seikkailuja) (телесериал) — 1968, Финляндия
«Приключения бравого солдата Швейка» (De avonturen van de brave soldaat Schwejk) (телесериал) — 1968, Бельгия
«Приключения бравого солдата Швейка» (Die Abenteuer des braven Soldaten Schwejk) (телесериал) — 1972, ФРГ
«Бравый солдат Швейк» (Osudy dobrého vojáka Švejka) (мультфильм) — 1986, Чехословакия
«Похождения бравого солдата Швейка» — мультфильм 2009 года, Ялта-фильм.

Оригинальное название: Osudy dobrého vojáka Švejka za světové války

Язык: Украинский (в оригинале Чешский)