Про собак прислів’я
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос.
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр.
Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті
для некомерційного використання!
Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!
Собака задушила индюка. он умер, можно его есть? или лучше отдать собаке?
Есть мясо задушенного собакой индюка можно и даже нужно в обязательном порядке.
Лапы/зубы собаки ничем не хуже ножа или топора, которым бы индюку перерубили горло, когда срок бы для этого наступил.
А вот отдавать этого придушенного индюка собаке я бы вам не рекомендовала: псина очень быстро поймёт (ведь все животные поумнее некоторых, а то и многих, людей будут:-), что таким образом она всегда сможет поживиться с хозяйского стола. И будет у вас тогда не один придушенный индюк, а некоторое их количество. А заодно и другой домашней птицы, если таковая на вашем подворье имеется. Нельзя в этом собаку поощрять! А вот себя неожиданно почему бы и не побаловать индюшатиной?
Сто процентов, в деревне раз кобель погрыз курицу – все, пришлось будку переносить подальше, а курам загон сделать. — 9 лет назад
При жизни индюк был здоров? Вы всё равно априори обрекли его на смерть и последующее поедание. Так какая разница, каким образом казнь была приведена в исполнение? Главное, что не от болезни и отравления почил в бозе Брундуляк. Проведите соответствующую термическую обработку туши, когда будете готовить, вот и всё. А собаке кости невинноубиенного отдайте.
Собака Джек, або Собака, що лазив на дерево
Я жив ціле літо в маленькому місті. Учителював і вчився сам. У мене була кімнатка, відділена від кухні дощаною перегородкою. На кухню часто ходив фокстер’єр Джек — маленький собачка, але дуже завзятий.
Ми познайомилися з ним надворі, і він став ходити до мене в хату.
Я сиджу і читаю, а він спить біля столу.
Бувало й так, що сам стомишся і заснеш, поклавши голову на стіл.
Але більше спав Джек, а я читав.
— Джек! — кажу я тихо, наче це слово в книжці написано. Лежить — тільки вуха настовбурчив.— Джек! — трохи голосніше. Устав і дивиться на мене, а я нібито й не бачу, читаю.— Джек! — уже голосно, а сам дивлюся в словника. Стриб! І вже він на словнику.— Ну, ходім погуляймо.
Куди я, туди й він. Сховаєшся від нього — шукає, гавкає, а як довго нема, то й скавчить. Біжиш — і він біжить. Сядеш — він лягає спати.
Було у дворі старе, товсте, похиле дерево.
Якось я вибрався на те дерево з книжкою і взявся читати. Джек бігав, бігав навколо дерева, просився, плакав, коли як стрибне на дерево, пробіг трохи вгору й зірвався.
Я сиджу тихо — чи не злізе сам на похилий стовбур?
Ще раз розігнався і вибрався на перше коліно дерева. Подививсь угору і — до мене.
Та там аж скільки п’явся — вище злізти не міг.
Другого дня пішли ми знов у двір. Довго старався Джек, разів зо три покотивсь униз, та все ж вибрався з розгону на другу розвилку дерева.
Отак щодня лазили ми з ним на дерево. Сказати правильно — я лазив, а він збігав.
Якось пішли купатися, я зліз на вербу стрибати, а він за мною. Я стрибнув у воду — і він теж.
Під осінь я виїхав, а перед тим познайомив Джека з хлопчиком Ванею. Через місяць Ваня написав мені листа.
“Навчився Джек вибиратися на кожне дерево, аби було товсте і щоб кора не гладенька була. Усі сусідські коти повтікали з двору — ніде їм рятунку не було. З дерева Джек — на паркан, з паркану — на дах і там ганяє котів.
Не тільки коти, а й перехожі люди лякались. Ідуть увечері повз садок, коли старе дерево — гррр! — гарикає, як собака. То Джек сидить на дереві і гризе кістку”.