Перевірені досвідом рекомендації Українцям Яку назву отримала Східна Римська імперія

Яку назву отримала Східна Римська імперія

Тема 6. Священна Римська імперія

Як ви вже знаєте, Верденський поділ 843 р. заклав основи трьох сучасних держав: Франції, Італії та Німеччини. Спочатку східна частина колишньої імперії Карла Великого називалася Східним Франкським королівством. Але насправді це королівство складалося із п’яти герцогств, які постійно боролися між собою, мало зважаючи на верховного правителя — короля з династії Каролінгів. Попри те, вони змогли успішно відбити напади вікінгів. Однак наприкінці X ст. зі сходу прийшов новий небезпечний ворог — кочові племена угорців або мадярів. Вони осіли на великій рівнині на схід від земель королівства і постійно влаштовували набіги на своїх сусідів.

Для організації захисту герцоги вирішили об’єднатись, і в 919 р. обрали собі нового короля — саксонського герцога Генріха І Птахолова (919-936). Від цієї події бере свій відлік історія Німецького королівства. Генріх І зумів припинити чвари між знаттю в країні, а також організував оборону проти мадяр. Він наказав будувати невеликі фортеці — бурги та організував загони важкоозброєних кіннотників — лицарів.

Син Генріха І Оттон І (936-973) у 955 р. у битві на р. Лех розбив військо мадярів, чим остаточно припинив їхні набіги. Оттон І вірив, що зможе відновити Римську імперію Карла Великого, а тому прагнув, подібно до свого славетного предка, бути коронованим у Римі з рук Папи Римського. Тому в 961 р. Оттон І здійснив похід до Італії, підтримав папу Іоанна XII в боротьбі проти непокірних васалів і повернув йому втрачений папський престол. За це вдячний папа коронував Оттона І як римського імператора.

Генріх І Птахолов

Генріх І Птахолов отримав своє прізвисько через кількасот років після своєї смерті. У XII ст. з’явилась оповідь про те, що гінці зі звісткою про обрання його королем застали Генріха за ловом птахів. Невідомо, наскільки достовірним є цей переказ, принаймні в інших історичних джерелах згадується, що Генріх любив полювати.

  • Віднайдіть на карті церковні володіння на території Священної Римської імперії. Про що це може свідчити?

Світський — окремий від будь-якої релігії чи церкви.

Інвеститура — частина церемонії васальної клятви, під час якої сеньйор передавав васалові предмет (грудку землі, жезл, кинджал, рукавичку тощо), що символізував земельний наділ, який той отримував. У Священній Римській імперії між імператором та папою розгорнулася боротьба за те, хто мав надавати земельні наділи духовним особам і отримувати від них васальну клятву.

Подальша історія Священної Римської імперії була тісно пов’язана з християнством та Церквою. Влада імператора освячувалась Церквою; він мав виступати захисником релігії, а ще — оберігати ввірені йому території від зовнішніх загроз. Водночас імператори та папи постійно боролися за те, чия влада є верховною — духовна чи світська. Наприклад, імператор Генріх IV (1050-1106) зазнав принизливої поразки в боротьбі з папством за інвеституру і був відлучений від Церкви. Він мусив вимолювати прощення у папи: три дні голодний і босий імператор очікував дозволу на зустріч із папою Григорієм VII, а прощення вимолював на колінах.

За правління іншого імператора, Фрідріха І Барбаросси (1122-1190), його державу стали називати Священною Римською імперією. Це, на думку імператора, мало підкреслити його незалежність від папи. Фрідріх І також намагався вести військові дії проти пап. Він програв, але встиг завоювати північну область Італії — Ломбардію.

Корона імператора Священної Римської імперії

Руїни Каносського замку (сучасний вигляд)

Папа Римський Григорій VII (1073-1085) провів низку церковних реформ; серед іншого йшлося про скасування інвеститури. Це викликало обурення імператора Генріха IV, який не бажав утрачати свою владу над єпископами. Він розпочав політичну боротьбу проти папи. У відповідь той відлучив імператора від Церкви. Цим скористалися невдоволені Генріхом IV німецькі феодали та власні діти, розпочавши повстання проти імператора.

За такої ситуації Генріху IV не залишилося іншого виходу, як шукати примирення з папою. Холодної зими 1077 р. імператор із невеликим почтом прибув до резиденції папи в замку Каносса на півночі Італії. Протягом трьох діб Генріх IV був змушений стояти босоніж, в одязі спокутного грішника, перед ворітьми замку, доки Григорій VII його пробачив. Відтоді слово «Каносса» стало символом підкорення світської влади духовній, а вислів «ходіння в Каноссу» означає глибоке приниження переможцем переможеного.

Фрідріх II

Кафедральний собор в Палермо, Сицилія, де похований Фрідріх II (сучасний вигляд)

Слон — подарунок Фрідріху II від єгипетського султана. Середньовічна мініатюра

Нащадок Барбаросси Фрідріх II (1220-1250), навпаки, вирізнявся нетиповим для свого часу прохолодним ставленням до релігії. Він так затягував з початком чергового хрестового походу, що папа наклав на нього відлучення від Церкви. Але Фрідріх II навіть і не спробував зняти його з себе. Натомість імператор вирушив до Святої землі, де мирно домовився із султаном Єгипту про передачу Єрусалима та інших святих місць на п’ять років під владу християн. Папа був настільки розлючений, що навіть відлучив від Церкви і місто Єрусалим. До кінця життя Фрідріх II так і не помирився з папою, який називав його антихристом і сином диявола.

Фрідріх II не любив Німеччину і майже все своє життя провів у Сицилійському королівстві, яке перетворив на могутню централізовану державу. Розкіш палацу Фрідріха II нагадувала двір арабського халіфа. На вулиці міста і в мандрівки королівством імператор виїздив у супроводі воїнів на індійських слонах і верблюдах. Фрідріх II приділяв увагу й розвитку освіти. За його наказом 1224 р. в Неаполі заклали університет — перший університет, заснований світською владою.

  • Хто був засновником Німецького королівства?
  • Пригадайте, що таке інвеститура.

2. Німецький «наступ на Схід»

На схід від земель Священної Римської імперії, у межиріччі Ельби та Одера і на узбережжі Балтійського моря, мешкали західнослов’янські язичницькі племена. Вони не мали власної держави. Спочатку їх невдало намагалися завоювати Генріх І й Оттон І. Новий наступ на ці землі розгорнувся в середині XII ст.: у 1147 р. Папа Римський дозволив німецьким хрестоносцям здійснити Хрестовий похід не в Палестину, а на землі слов’ян-язичників. Хрестоносцям легко вдалося захопити ці території, оскільки вони переважали в силі. На спустошених землях постало маркграфство Бранденбург, центром якого в XIII ст. стало місто Берлін.

У XIII ст. починається німецька колонізація балтійських земель, що були заселені балтськими племенами. Німецькі купці першими проклали шлях у ці землі, за ними рушили місіонери, а згодом і лицарі. Вслід за ними на схід подалися німецькі селяни, ремісники, яких феодали заохочували всілякими пільгами. Місцеве населення винищувалося або витіснялося. У 1201 р. на землях племен лівів була заснована Рига, яка згодом стала центром нової німецької землі — Лівонії.

Битва під Ґрюнвальдом (сучасне зображення)

Новозасновані німецькі держави ворогували із сусідніми руськими князівствами — Новгородом, Псковом та Полоцьком. Після поразки у битві на Чудському озері («Льодове побоїще», 1242 р.) німці були змушені зупинити свій «наступ на Схід».

У 1231 р. почалося підкорення балтського племені пруссів. Головну роль у їхньому завоюванні відіграв Тевтонський орден, запрошений у Балтію польським герцогом Конрадом Мазовецьким, володіння якого найбільше страждали від набігів пруссів. На підкорених землях тевтонці створили сильну державу, яка незабаром стала загрозою як для Польщі, так і для руських князівств. У 1238 р. в битві під Дорогочином галицько-волинський князь Данило Романович завдав їм першої серйозної поразки. У 1410 р. об’єднане військо Польщі та Литви завдало поразки тевтонським лицарям у битві під Ґрюнвальдом, а землі Тевтонського ордену стали васально залежними від польського короля.

Німецька колонізація відбувалася не лише за допомогою сили зброї. Правителі країн Центрально-Східної Європи запрошували німецьких селян, ремісників та шахтарів у свої володіння з надією, що їхні знання та досвід допоможуть розвитку міст та ремесел. Так у багатьох містах з’явився значний прошарок німецького населення.

3. Організація влади у Священній Римській імперії

У Х-ХІІІ ст. до складу Священної Римської імперії належали території сучасних Німеччини та Чехії, значна частина Італії та королівство Бургундія. Проте управління цими величезними територіями відбувалося приблизно так, як і за часів Карла Великого.

Імперія складалася з численних князівств і графств, кожне з яких мало власну систему управління та закони, причому вони нерідко могли суперечити імператорським розпорядженням. Німецькі князі були повновладними господарями у своїх володіннях. Так, наприклад, відкриття дороги через перевал Сен-Готард в Альпах перетворило Рейнську долину на популярний торговий маршрут, тож місцеві князі піднімали плату за проїзд своїми землями, поки вона не досягла космічних розмірів.

Тевтонські лицарі (сучасне зображення)

Крім того, феодали часто повставали проти імператора, а ще постійно влаштовували міжусобні війни. Починаючи з XIII ст., князівства фактично перетворилися на маленькі самостійні держави, а імператор виконував радше церемоніальні функції. Проте за ним зберігався обов’язок здійснювати правосуддя — судових органів в імперії не існувало до кінця XV ст. Так само не було й столиці та впорядкованої системи управління імперією: адміністративні й фінансові органи мігрували по всій країні вслід за імператором та його почтом.

Імператор разом з усім своїм двором постійно подорожував власними володіннями, вирушаючи туди, де справи вимагали його присутності, або ж туди, де можна було розважитися.

Цікаво, що імператорський престол у Священній Римській імперії не передавався у спадок — імператора обирали. Порядок обрання імператора визначала Золота булла, видана у 1356 р. імператором Карлом IV (1346-1378). Згідно з нею спочатку більшістю голосів сім курфюрстів (князів-виборщиків; від нім. Kür — «вибір» і Fürst — «князь») обирали короля, якого Папа Римський потім вже коронував як імператора Священної Римської імперії.

Золота булла — у Візантійській імперії золотою печаткою (латинською мовою — буллою) скріплювались найважливіші державні документи. Цю традицію перейняли і західноєвропейські володарі.

Золота булла закріплювала право князів на вищий суд у межах своїх володінь, карбування власної монети, відкриття шахт, що добували золото і срібло. Дозволялося вести «законно оголошені» війни, але війни васалів проти сюзерена були заборонені. Фактично закріплювався наявний стан речей у Священній Римській імперії. Золота булла стала основною для видання законів імперії аж до її ліквідації у 1806 р. З 1512 р. імперія стала називатися Священною Римською імперією німецької нації.

  • Який документ закріплював феодальну роздробленість Священної Римської імперії?

Сторінка Золотої булли 1356 р.

Золота печатка, яка скріплювала Золоту буллу

Висновки

Священна Римська імперія утворилася із королівства східних франків, що виникло внаслідок Верденського поділу. Її особливістю став тісний взаємозв’язок між релігійною та світською політикою. Також, на відміну від Англії та Франції, тут не відбулося централізації державного управління. Навпаки, Золота булла 1356 р. закріплювала феодальну роздробленість імперії.

Німецький «наступ на Схід» мав форму хрестових походів, але за суттю був одним із напрямів зовнішньої колонізації у Європі.

Закріпимо знання та вміння

Перевірте себе

1. Внаслідок яких подій у Західній Європі з’явилася нова Римська імперія? Хто став першим імператором нової імперії? 2. За правління якого імператора Римська імперія стала називатися Священною? 3. Що стало причиною конфлікту між Папою Римським Григорієм VII та імператором Генріхом IV? 4. Назвіть дату битви під Грюнвальдом. Чому вона відбулась? Якими були її наслідки? 5. Які права мали феодали Священної Римської імперії згідно із Золотою буллою? 6. За матеріалами підручника і додатковими джерелами підготуйте короткі презентації або повідомлення про цікаві факти з історії та повсякдення Священної Римської імперії.

Опрацюйте разом

1. На території розселення яких племен здійснювався німецький «наступ на Схід»? Якими були його результати? 2. Обговоріть у парах, що було основною причиною боротьби між папами та імператорами. 3. Розкрийте суть вислову «ходити в Канносу». 4. Порівняйте організацію влади у Священній Римській імперії та Франції середини XIV ст. 5. Обговоріть у групах: з чим пов’язані зміни в назві імперії: Римська імперія — Священна Римська імперія — Священна Римська імперія німецької нації. 6. Завершіть таблицю в робочому зошиті.

Правитель

Роки правління

Характеристика

Організував успішну оборону проти нападів угорців

Історія Східної Римської імперії

В історіографії датою переходу від епохи античності до раннього Середньовіччя вважається 476 рік, в якому припинила існування Західна Римська імперія. З цього моменту спадкоємцем і продовжувачем її традицій стала Східна провінція, що зберегла за собою право називатися «Римською імперією» або «імперією римлян», але більш відома в історії як Східна Римська імперія або Візантія.

Періодизація історії Візантії

Перш за все необхідно уточнити, чому в сучасній історії використовуються назви Візантія, Західний або східний Рим. Терміни були прийняті вченими в більш пізній час для зручності періодизації, поділу та опису різних територій.

Для населення імперії та їх сучасників Візантія і Рим — це єдина держава з єдиним центром влади, що підкреслювалося і в самоназві нової держави — Держава ромеїв, або Ромейська імперія. Це ставлення і сприйняття стало особливістю розвитку Візантії, підтвердженням служить Довга, більш ніж тисячолітня історія цієї держави.

Різні джерела встановлюють хронологію розвитку Східної імперії за кількома критеріями або ознаками. Існує періодизація за правлячими імператорськими династіями, також прийнята хронологія за основними значущими етапами і подіями історичного існування держави. Більш широко її історія ділиться на три основні періоди — ранньовізантійський (IV-VIII століття), середньовізантійський (IX-XII століття) і пізньовізантійський (XIII-XV століття).

Виникнення і становлення держави

У 330 році столиця імперії була офіційно перенесена імператором Костянтином Великим в давньогрецьке місто Візантіон, розташований в місці перетину Мармурового моря, Босфорської протоки і бухти Золотий Ріг.

За кілька років до цього в місті були перенесені фортечні стіни і в кілька разів збільшена його площа, споруджені нові палаци і церкви, перебудований Іподром. За короткий термін значно збільшилася і чисельність населення і через півстоліття міські стіни довелося переносити ще раз.

Серед причин перенесення столиці називаються дві основні.

  1. По-перше, напружена обстановка на східних і північно-східних кордонах держави вимагала швидкого і ефективного сполучення провінції з центром.
  2. По-друге, Покровительствующий християнству Костянтин вирішив залишити язичницький Рим з релігійних причин.

Нова столиця отримала назву Новий Рим, а незабаром була перейменована в Константинополь. Період становлення нового центру зайняв близько 150 років. Постійним станом держави стали війни з населяшими околиці сусідами-вестготами, гунами, остготами, слов’янами, персами, аварами. Внутрішню ситуацію дестабілізували напружена боротьба політичних партій і течій, релігійні смути і національні конфлікти.

До початку VI століття у візантійському суспільстві склалася ситуація нестабільності і нестійкості, що вимагає проведення жорсткої, ясної і цілеспрямованої політики.

Таку політику зумів втілити імператор Юстиніан I. своє правління він почав зі зміцнення єдиновладдя, встановлення союзу з церквою і викорінення єресей, придушення внутрішніх протестів. Наступною метою стало відновлення Римської імперії в її колишніх кордонах. Протягом 20 років Візантія вела війни в Північній Африці, Італії та Іспанії, збільшивши свою територію вдвічі.

Всередині держави і на завойованих територіях були проведені адміністративна і фінансова реформи, розгорнуто масштабне будівництво. На основі римського права був написаний новий звід законів – Звід Юстиніана. Новий розквіт пережили культура і мистецтво, розвивалися наука і освіта, Торгівля і ремесла.

Однак за відновлення величі шляхом війни державі довелося віддати занадто багато. Економіка була підірвана величезними військовими витратами, а рубежі імперії з усіх боків продовжували мучити все ті ж непримиренні сусіди — слов’яни, перси, гуни і авари. Вже до кінця VI століття майже всі завойовані Юстиніаном західні території були загублені, а в VII столітті в історії Візантії почався один з найважчих і кризових періодів існування.

До початку VII століття візантійські володіння в Італії були захоплені лангобардами, на півдні Візантія з перемінним успіхом боролася з Персією, на півночі — з набираючими силу слов’янами.

Після великої поразки від арабів в 634 році були втрачені Північна Африка, Єгипет, Сирія і Палестина. З 673 по 678 Константинополь перебував в арабській облозі, але зумів вистояти. Ця криза допомогла імперії зібратися в політичному, національному та релігійному аспектах.

VIII століття в історії Східної імперії – низка воєн з болгарами і арабами, що спустошила імперію в 747 році епідемія чуми, релігійні хвилювання, смути і повстання, посилення розколу з Римською Церквою.

Середньовізантійський період

Історики поділяють цей період у житті Східної імперії на багато етапів, пов’язаних як з історичними віхами, так і з послідовними численними правителями та імператорськими династіями. Коротко його можна уявити розбитим на кілька відповідних століттям стадій.

Початок IX століття пов’язано з проголошенням Карла Великого імператором відродженої Західної Римської імперії і новими втратами Візантії в Італії. Поразки у війні з арабами призвели до втрати впливу в Середземномор’ї, в 813 році стіни Константинополя облягали болгари. В кінці століття, з приходом до влади Македонської династії, імперія знову знайшла силу і могутність. Військові перемоги знову розширили її кордони в Болгарії, Південній Італії, Сирії, Персії.

У X столітті значними для Візантії стають взаємини з північним сусідом – Київською Руссю. Походи і набіги змінюються мирними договорами, в Константинополі хрестилася княгиня Ольга, а при її онука Володимира Візантії в 988 році вдалося хрестити Русь.

XI століття з тріумфальними військовими перемогами, підйомом економіки і розквітом культури, характеризується як період тимчасового посилення імперії. Але до середини століття на сході виник новий загрозливий фактор – турки-сельджуки. У битві 1071 року Візантія зазнала від них першої поразки, а до кінця століття турками була зайнята майже вся Мала Азія.

На історію Візантійської держави пізнього часу великий вплив зробили Хрестові походи. У 1096 році учасники першого походу давали імператору васальну клятву і визнавали свої майбутні завоювання частиною Східної імперії. Хоча клятви повністю і не були виконані, перші перемоги хрестоносців дозволили Візантії багато в чому відновити свій вплив в Малій Азії.

Надалі відносини Константинополя з хрестоносцями і з Західною Римською Церквою стали погіршуватися. Захід став висувати певні політичні плани щодо Візантії, яка, в свою чергу, вважала себе єдиною законною спадкоємицею Риму і мріяла відновити над ним Свою владу. Свої інтереси в цих суперечностях переслідувала і Венеція – основний торговий конкурент Східної імперії.

Криза і падіння Константинополя

На початку XIII століття хрестоносці 4-го походу взяли участь у міжусобицях візантійських імператорів, взявши штурмом Константинополь в 1203 і 1204 роках.

На уламках Візантії утворилися кілька самостійних держав, в тому числі належать новим завойовникам:

  • Хрестоносці створили латинську імперію зі столицею в Константинополі, до складу якої увійшли території по берегах Босфору і Дарданелл, частина Фракії і ряд островів Егейського моря.
  • Венеціанці зайняли передмістя Константинополя і кілька міст на узбережжі Мармурового моря.
  • Глава хрестового походу створив на території Македонії і Фессалії нове Фессалонікське Королівство.

На противагу їм візантійцями були створені свої незалежні утворення. Їх було небагато, але тим не менше вони були досить потужними державами:

  • На території Балканського півострова виникли Морейське князівство і Епірський деспотат, на Чорноморському узбережжі Малої Азії — Трапезундська імперія.
  • Найбільш сильним противником завойовників стала утворена на північному заході Малої Азії Нікейська імперія.

Якщо повернутися до історичної термінології, то наведені назви також з’явилися вже в пізній історіографії. Нові правителі як і раніше вважали себе справжніми імператорами Візантії і правонаступниками Стародавнього Риму, що відбилося і в назвах держав.

Офіційною назвою Латинської імперії було Романія, що протистоїть їй Нікейській імперії – римське (Ромейське) царство.

Латинська імперія проіснувала до 1261 року, коли хрестоносці та венеціанці були вигнані з Константинополя. Нікейський імператор проголосив себе імператором відродженої Візантійської імперії, але відновити її в колишніх кордонах не зміг ні він, ні його наступники.

Наступні століття в історії як Візантії, так і всієї Європи відзначені постійно посилюється тиском турків-османів. У 1338 році вони досягли Босфорської протоки і в найближчі десятиліття почали своє просування в Європу. До 1365 року османи зайняли Фракію і перенесли в Адріанополь свою столицю.

Константинополь поступово втрачав у нерівній боротьбі свої території і в підсумку виявився відрізаний від Європи. У 1391 році Візантія визнала себе васалом османського султана, а в 1397 році Константинополь витримав перший штурм турків.

На початку XV століття Ромейська імперія, крім Константинополя, володіла лише деякими областями на узбережжі, а в середині століття столиця залишилася єдиним залишком стародавньої і колись грізної імперії.

Related Post