Так звані «енцефалітні кліщі» – це кліщі з родини іксодових, що зустрічаються в лісі, на луках, пасовищах території України, а в останні роки перемістились у паркові зони відпочинку міст, сквери.
За результатами досліджень, в одному кліщі вміщується до 10 мільярдів вірусних частин. Потрапляння в кров людини навіть однієї мільйонної долі цієї кількості вірусів може бути достатнім для розвитку інфекції. Кліщовий енцефаліт поширений на всій території Європи та Азії в лісних і лісостепових зонах.
Найбільше вони люблять перехідні зони між різними типами рослинності, наприклад, край лісу, луки, галявини або місця біля доріг. Багато їх в папоротях, бузині й ліщині. Кліщі не люблять сонце, та їм подобається тепло (але не спека вище 25°C), і вологість.
Шлях інфікування — залежно від патогену — повітряно-крапельним шляхом, або при безпосередньому контакті з хворим (або його виділеннями), через вектори, у випадку сказу через укуси хворих звірів або безпосередній контакт пошкодженої шкіри чи слизових оболонок з їх слиною.
За даними Центру контролю і попередження інфекцій США, у більшості заражених вірусом кліщового енцефаліту інфекція проходить безсимптомно. У пацієнтів із ознаками захворювання перші симптоми проявляються переважно на 7-14 день після укусу кліща.
За останні 30 років, наприклад, кількість випадків кліщового енцефаліту в різних регіонах Європи збільшилась на 400%. Як пояснює інфекціоністка Олена Луцька, в Україні ендемічними зонами в першу чергу вважаються Волинь та Карпати. Ендемічні зони — це зони, де певне інфекційне захворювання постійно існує.
Пізніше, в 1939 році кліщовий енцефаліт виявили на європейській частині Східної Європи (було встановлено його широке поширення і від східних до західних кордонів Російської Федерації — від Примор’я до Карелії) та в інших європейських країнах. У розробку заходів профілактики …