Виноградовий равлик

Виноградовий равлик, відомий також за назвою бурґундський равлик, є одним із найбільших наземних черевоногих м’якунів у фавні України. Виноградові равлики найчастіше трапляються в листяних лісах на всій території нашої країни. Хоча частіше все ж у лісовій та лісостеповій зонах, а от у степу та горах — значно рідше. Вони можуть замешкувати міські парки, сквери, лісосмуги та сади. Дуже часто виноградового равлика плутають із його найближчими родичами: жовтуватим равликом, строкатим равликом, білуватим равликом. Усі вони схожі між собою і за розмірами, і за формою черепашки, і навіть забарвленням. Проте між ними все ж таки є відмінності в будові, тонкощі яких можуть розрізнити хіба малакологи — учені, які вивчають м’якунів. Ми ж далі будемо вести мову про виноградового равлика в широкому розумінні, пам’ятаючи, що його можна сплутати з іншими видами.

Виноградовий равлик значиться в Європейському червоному переліку та охороняється Середовищною Директивою Європейського Союзу, тому їх збирання заборонене. Це пов’язано з тим, що виноградові равлики традиційно вживалися в їжу у Франції, зокрема в Бурґундії (звідси й походить назва равлика — його збирали на бурґундських виноградниках). Оскільки кулінарна традиція цього регіону розповсюдилась за межі Франції та Європи, то виноградовий равлику багатьох країнах став рідкісним, а в окремих регіонах — вимер.

Виноградовий (бурґундський) равлик

Саме тому загальним світовим трендом є равликові ферми, де вирощують цих м’якунів. На сьогодні, виноградових равликів подають не лише у вишуканих рестораціях, але також у продажі з’явилися консервовані, мариновані, морожені равлики й навіть равликова ікра. Позаяк нас цікавить не кулінарія, а біологія, то пропонуємо придивитись пильніше до виноградових равликів й поекспериментувати з ними.

Отож для наших експериментів буде необхідно: скляний тераріум (акваріум) із кришкою на 10 і більше літрів (згодиться й прозорий пластиковий контейнер з кришкою), 2-3 виноградові равлики, пластикове відерце з кришкою, пульверизатор з водою, порожні черепашки виноградових равликів, пісок, свічка, мірна склянка 250-500 мл (цілком згодиться й побутова), кухонна сіль, оцет, лимонна кислота, рідина для миття посуду або рідке мило, пекарські дріжджі, цукор, піпетка, пінцет, морква, капуста, 9-вольтова батарейка, 2 метри неізольованого мідного дроту, ізоляційна стрічка, діодовий ліхтарик, лупа з 5-кратним збільшенням, паперові рушники, штанґенциркуль, плоскогубці, дерев’яна паличка (30-40 см), пара латексових рукавичок, лабораторний журнал. Усі спостереження й експерименти слід зафільмувати та розмістити в інтернеті.

Спершу слід підготувати тераріум: ретельно вимити й просушити, ґрунту класти не потрібно, оскільки це ускладнить догляд. Коли все готове, можна вирушати на пошуки виноградових равликів. Найкращий час для пошуків — ранок після дощу. У цей період виноградові равлики найбільш активні. Їх можна надибати на лісових дорогах і стежинах, у лісових ярах та балках. Зібраних равликів слід помістити у відеречко з кришкою. Також збирай порожні черепашки равликів (10-20 шт.). Випусти равликів у тераріум і побризкай їх водою з пульверизатора.

Розглянь уважно черепашку виноградового равлика. Зауваж його форму, кількість завитків і напрямок цих завитків (ліво- чи правосторонній). Зверни увагу на форму устя — входу до черепашки. Визнач об’єм черепашки. Для цього виміряй за допомогою штанґенциркуля чи лінійки відстань від краю устя до краю першої повної завитки (величина l). Далі виміряй висоту черепашки: від краю устя до верхівки (величина h). Підстав дані у формулу (п = 3,14):

Це формула призначена для визначення об’єму конуса, тому дає лише наближене значення об’єму черепашки. А тепер перевірмо, наскільки точно розрахунковий об’єм відповідає справжньому. Для цього наповни порожню черепашку піском, а отвір ретельно залий розплавленим парафіном від свічки. Набери в мірну склянку 150 мл води (якщо склянка широка, то доведеться набрати більше — рівень води в склянці повинен бути не меншим, аніж висота черепашки) і зроби маркером позначку на склянці. Тепер опусти черепашку до склянки з водою, щоб вона цілком потонула й відзнач маркером новий рівень води в склянці. Різниця між цими двома рівнями й буде справжнім об’ємом черепашки. Однак зауваж, що формула дає значення в сантиметрах кубічних, а мірна склянка — у мілілітрах. Утім, ці одиниці виміру рівні. Чи є різниця між розрахунковим і справжнім об’ємами черепашки? Чи суттєво вони відрізняються? Як гадаєш, чи можна користуватись формулою об’єму конуса для визначення приблизного об’єму черепашок равликів?

Черепашка виноградового равлика ззовні

Зверни увагу на те, що черепашка вкрита поперечними кільцями — це денний приріст равлика. Розглянь їх за допомогою лупи. Одні кільця пласкі й відносно широкі, а от інші дуже вузькі, зібрані докупи й утворюють заглиблений рівчак. Останні належать до осіннього приросту, коли холодно й мало їжі, а равлик готується до зимового стану спокою (анабіозу). Полічи глибокі вузькі кільця — це буде вік равлика. Загляньмо усередину черепашки — за допомогою плоскогубців акуратно зруйнуй стінки порожньої черепашки з одного боку. Зверни увагу на стовпчик — вісь черепашки, довкола якої наростають завитки. Усі спостереження й думки занотуй у лабораторний журнал.

Переріз через черепашку виноградового равлика

Черепашка виноградового равлика, у першому наближенні, має кулясту форму, проте за детального її розглядання стає зрозуміло, що це дуже широкий і низький спіральний конус. У мушлі, як правило, п’ять завитків, закручених у правий бік, а от лівобічні завитки трапляються зрідка. Поверхня гладенька, без жодних виростів і зовнішніх утворів. Черепашка виноградового равлика є суцільним утворенням із одним єдиним отвором — устям, крізь яке тварина висовує своє тіло. Усередині «хатинка» — це довгий спіральний канал для тіла м’якуна, порожнистий, без жодних перегородок. Черепашка закручена довкола центральної осі — стовпчика, який зазвичай також порожнистий усередині, хоча може бути складеним із кількох різних за розмірами відокремлених камер. Вхід до порожнини стовпчика знаходиться поруч із устям черепашки. Як і мушля двостулкових м’якунів, черепашка черевоногих складена з трьох шарів: зовнішнього органічного конхіолінового, середнього призматичного й внутрішнього перламутрового. Перламутровий шар у наземних черевоногих м’якунів, зокрема й у виноградового равлика, розвинений слабко і є дуже тоненьким. На противагу їм, у морських черевоногих перламутровий шар може бути дуже товстим і мати гарний відтінок. Наростання черепашки відбувається так само, як і мушлі у двостулкових м’якунів, — мантія на краю устя утворює спершу конхіолін, далі на його основі нарощує призматичний шар, а відтак — перламутровий. Ріст виноградового равлика відбувається періодично, залежно від температури й наявності їжі, залишаючи поперечні кільця на черепашці. Тонкі кільця — денний приріст, а скупчення вузьких — осінній. За кількістю таких скупчень і встановлюють вік равликів. Виноградові равлики можуть прожити до 20-ти років у неволі, а в природі не більше 8-10 років. У неволі був зафіксований равлик-довгожитель, вік якого становив 35 років! При цьому статевої зрілості виноградові равлики досягають у 3-5 років.

Вигляд поверхні черепашки зблизька

Поспостерігай за поведінкою виноградових равликів у тераріумі. Зверни увагу на їхні чотири мацальця: на двох довших містяться очі, а коротші виконують роль органів смаку й нюху. Спробуй легенько, щоб не зашкодити тварині, доторкнутись паличкою до котрогось із них. Як тварина зреагувала на подразнення? А тепер обережно короткочасно посвіти ліхтариком на довгі мацальця. Чи є реакція з боку равлика? Зверни увагу на те, як равлик рухається: під шкірою видно скорочення м’язів ноги. Опиши цей рух. Усі спостереження внеси до лабораторного журналу й не забувай фільмувати.

Мацальця равлика

Тіло виноградового равлика поділене на дві відмінні частини: мішок із внутрішніми органами та м’язисту ногу з головою. Органовий мішок завжди знаходиться в черепашці, він закрученої форми й огорнений мантією. У ньому містяться усі системи органів: травна, кровоносна, видільна й статева. М’язи органового мішка розвинені вкрай слабко і представлені здебільшого гладенькими, хоча вздовж стовпчика черепашки розташовуються окремі пучки стовпчикових м’язів, які міцно з’єднують тіло равлика із його хатинкою. Стовпчикові м’язи — це аналог м’язів-замикачів у двостулкових м’якунів. А от дихальна система — легеня — є утворенням мантії і не входить до органового мішка. Нервова система равлика складена з кількох окремих вузлів, що містяться в голові та нозі.

Нога й голова виноградового равлика плавно переходять одна в іншу й розташовані в тій самій площині. За своїм об’ємом вони в рази більші за органовий мішок і складені лише зі м’язів. Голова розташована на передньому кінці тіла й містить дві пари мацалець: верхні, довші, несуть очі, а нижні, коротші, відповідають за нюх і смак. На нижньому боці голови розміщений рот, частиною якого є радула, або тертка, — язик равлика, усіяний тисячами хітинових зубів. Тертка виноградового равлика здатна розгризати різні за твердістю рослинні тканини. Тварина здійснює радулою рухи лизання, відділяючи дрібні частинки їжі від цілого шматка. Таким чином виноградовий равлик дуже швидко й ефективно поїдає їжу.

Радула (оранжева тертка по центру)

Будова виноградового равлика

Нога равлика є наймасивнішим органом тіла, складеним із поділених на сегменти (метамерних) м’язів, які почергово скорочуються під час руху. Цей процес найкраще спостерігати, коли тварина повзе на склі. Скорочення м’язів відбувається хвилеподібно від кінця ноги до голови, штовхаючи тварину вперед. Тобто після скорочення першої пари м’язів з кінця, скорочується друга пара, а перша — розслаблюється, далі скорочується третя пара, а друга розслаблюється, і так до кінця ноги. Через кілька секунд розслаблення перша пара м’язів знову скорочується. Одночасно на нозі виноградового равлика можна спостерігати до десятка хвиль скорочення. Чим швидше тварина рухається, тим більше таких хвиль.

Зубчики радули при дуже великому збільшенні

За день до початку експерименту підготуй розчин пекарських дріжджів: дві чайні ложки цукру розчини в половині склянки води та додай пів чайної ложки дріжджів. Розчин постав у тепле місце, щоб дріжджі почали бродити. Наступного дня помий і наріж кільцями морквину. У кожному кільці зроби невелику ямку (не дірку!) посередині. Підготуй в окремих склянках розчини кухонної солі та цукру, а до третьої влий кілька ложок оцту. По 3 нарізані кільця моркви (всього 12) на 30 хвилин замочи в кожному з розчинів, включно з дріжджовим. Пінцетом вийми вимочені кільця моркви та запропонуй їх равликам. В одному кінці тераріума постав поруч 3 кільця, вимочені в кухонній солі, неподалік — у оцті. А на протилежному кінці — групу кілець із дріжджового розчину, поряд — у цукровому. Кільця став вирізаними ямками вгору. Піпеткою в кожну ямку накрапай того розчину, у якому вимочувалась морква. Для контролю в тераріум на однаковій відстані від усіх інших кілець, поклади три кільця просто свіжої моркви. Помісти в центр тераріума одного чи кількох равликів і почни спостерігати. Дослід треба повторити декілька разів у різних комбінаціях, наприклад, контроль та морква із дріжджами; контроль та морква із оцтом тощо. Які із запропонованих кілець моркви равлики їли, а які — ні? Як можна пояснити отримані результати? Усі подробиці експерименту запиши в лабораторний журнал, а сам дослід зафільмуй і опублікуй в інтернеті.

Хвилі руху на нижній поверхні ноги виноградового равлика

Органи смаку та нюху у виноградового равлика сконцентровані на нижній (коротшій) парі мацалець голови. Поверхня мацалець усіяна різноманітними хімічними рецепторами, які сприймають дуже широкий спектр запахів і смаків. За допомогою них равлик визначає джерело їжі, її придатність та смак. Рухаючи ними вгору-вниз, тварина вловлює молекули різноманітних речовин, що розносяться повітрям, визначає сам запах, напрямок до нього й навіть відстань до його джерела. В експериментах на відкритому повітрі встановлено, що виноградові равлики відчувають запах їжі на відстані близько пів метра. Уловивши запах, равлик повзе в його напрямку, періодично підіймаючи передню частину тіла над ґрунтом, наче принюхується. Хоча виноградові равлики вважаються рослиноїдними, вони не гребують й іншою їжею. Експериментально встановлено, що вони віддають перевагу забродженій, частково гнилій і солодкій їжі, а також поживі з високим умістом білків, наприклад, м’ясу та грибам. В експерименті вище равликам запропоновано свіжу, кислу, солодку, солону та заброджену їжу. У більшості випадків тварини обиратимуть зброджену, солодку та кислу, рідше свіжу і майже ніколи — солону.

Схема експерименту

Підготуй в окремих склянках розчини кухонної солі, а також лимонної кислоти: 3 чайні ложки кристалів на чверть склянки води. Від паперового рушника відріж дві смужки шириною 5 см. Постели їх на дно тераріума на відстані 15 см одна від іншої. За допомогою піпетки змочи ці смужки розчином кухонної солі так, щоб вони стали мокрими. Тепер між смужками постав виноградового равлика і спостерігай за реакцією тварини, коли вона виповзе на солону смужку. Так само дослід повтори із лимонною кислотою та рідиною для миття посуду (рідким милом). Як тварина реагувала на кожну із хімічних речовин? Де реакція була бурхливішою і як це проявлялося? Які висновки з цього можна зробити? Усі спостереження й міркування запиши до лабораторного журналу й зніми відео.

Попри те, що хімічні рецептори (запах і смак) сконцентровані на нижніх мацальцях виноградового равлика, вони також наявні на всьому тілі м’якуна, зокрема й на нозі. Окрім цього, нога багата на нервові закінчення, які є рецепторами дотику й болю. Дія різних хімічних речовин на нічим не захищену тонку й вологу шкіру тварини викликає подразнення рецепторів. Причому різні подразники сприймаються по-різному, і відповідь на них є різною. Одні подразники викликають скорочення тіла у відповідь, а інші, наприклад, хімічні, — сильне ослизнення й утворення піни. Це пов’язано з тим, що равлик намагається великою кількістю слизу змити хімічний подразник. Особливо сильне подразнення викликає мило (пригадай відчуття, коли воно потрапляє в очі), у зв’язку з чим реакція равлика є надзвичайно бурхливою — виділяється велика кількість слизу, піни, а сама тварина рефлекторно ховається в черепашку.

• 1. Чому у неволі виноградний равлик живе довше, ніж у дикій природі? Чи справедлива така закономірність для інших тварин?
• 2. Дізнайся навіщо овочі солять на зиму і спробуй пояснити, з огляду на причину появи збродженого чи кислого смаку, чому равлики гребують солоною їжею.

Равлик виноградний

Равлик виноградний, або слимак садовий (лат. Helix pomatia) належить до родини Хеліциди (Helicidae) і є одним з найбільших його представників у Європі. Цей наземний черевоногий молюск їстівний і вважається вишуканим делікатесом у багатьох європейських країнах. Його вживали в їжу ще в Стародавній Греції та Стародавньому Римі.

Тепер найбільшою популярністю він користується серед гурманів Франції, Іспанії, Італії та Греції. Більшість равликових ферм знаходяться в Бургундії, швейцарському кантоні Во та на півдні Німеччини. Багато з них були засновані ще в другій половині XIX століття.

Виноградні равлики мають ніжний приємний смак, що віддалено нагадує молоду курятину. Їх низькокалорійне м’ясо легко засвоюється та містить безліч корисних для людського організму вітамінів і мінеральних речовин. Його регулярне вживання сприяє покращенню роботи шлунково-кишкового тракту та серцево-судинної системи.

Вид вперше описав у 1758 році шведський зоолог Карл Лінней.

Поширення

Початковий ареал проживання знаходився в південно-східній частині Центральної Європи. Зараз садовий слимак зустрічається майже по всьому європейському континенту, за винятком північних районів. Він був завезений до США та на Близький Схід, де успішно акліматизувався у низці регіонів.

В Англію виноградних равликів завезли римляни у II столітті, тому їх за традицією англійці досі називають римськими (Roman snail).

Молюски населяють різні біотопи, надаючи явну перевагу місцевостям із вапняковими ґрунтами. Їм потрібне вологе середовище із постійними помірними температурами. Вони не витримують прямих сонячних променів та злив.

Виноградні равлики селяться у листяних лісах, садах, парках, чагарниках і виноградниках. Найчастіше їх можна зустріти у захищених від вітру низинах. На Балканському півострові вони спостерігаються на висотах до 1600 м над рівнем моря.

Поведінка

Садові слимаки ведуть нічний спосіб життя, тому що полюбляють прохолоду. Вони погано зносять денну спеку, тому ховаються в тіні та прохолодних місцях із підвищеною вологістю.

Ці молюски не можуть пережити холодні зимові місяці, тому восени впадають у сплячку, коли температура повітря опускається нижче 6°С. Вони викопують у ґрунті ямку та ховаються в ній до весни, розташувавши раковину догори. Вони повністю втягуються у свої раковини та виділяють слизову оболонку (епіфрагму), яка повністю закриває вхідний отвір.

Тривалість зимової сплячки залежно від кліматичних умов становить від 3 до 5 місяців.

Пробудження відбувається навесні, коли добре прогріється земля та з’явиться молода зелень. Молюск розриває зсередини затверділу слизову оболонку та вибирається з ґрунту назовні.

Виноградні равлики під час пересування виділяють слиз, що дозволяє пересуватися по шорстких і слизьких поверхнях. За залишеним слідом вони здатні повертатися додому або до джерела їжі наступного дня. Максимальна швидкість пересування сягає 7 см/хв.

Молюск забезпечується киснем завдяки зовнішньому диханню. Дихальний отвір знаходиться збоку від анального отвору. Кисень повітря, що вдихається, поглинається кровоносними судинами. Якщо дифузії виявляється недостатньо, додатково використовується вентиляційне дихання, що супроводжується стисненням повітря в легенях приблизно до 1/25 надлишкового атмосферного тиску.

Компресія має подвійне фізіологічне значення. Вона полегшує поглинання кисню легеневими капілярами й уможливлює раптовий видих. Вдих відбувається завдяки скороченню м’язової пластинки, що збільшує обсяг легень.

Головними природними ворогами є жаби (Bufonidae), їжаки (Erinaceidae), губоногі багатоніжки (Chilopoda), жужелиці (Carabidae), веретільниці (Anguidae) та багато видів птахів.

Харчування

Раціон складається з їжі рослинного походження. Виноградні равлики харчуються переважно м’якими фрагментами свіжих зелених рослин.

Особливих харчових уподобань вони не мають. Вони поїдають траву, фрукти, овочі, квіти, листя дерев і кущів, у яких містяться солі кальцію, необхідних для нарощування раковини.

Пік активності припадає на період після заходу сонця до опівночі. Для поїдання корму використовується грубий шорсткий язик (радула), на якому налічується до 40 тисяч зубчиків.

На гніздовому етапі розвитку молодь може поїдати одне одного. Дорослі особини не практикують канібалізм і не їдять інших равликів.

Розмноження

Виноградні равлики є гермафродитами. Вони досягають статевої зрілості у віці від 2 до 4 років. Шлюбний період починається наприкінці весни або на початку літа.

У цих молюсків яйцеклітини та сперматозоїди виробляються у спеціальному органі, так званій гермафродитній залозі, розташованій у верхній частині тіла. У більшості інших гермафродитів для їх виробництва використовуються два окремі органи (гонади).

Половий отвір у виноградних равликів розміщується над ротом. Перед спарюванням вони влаштовують шлюбні ігри, які тривають кілька годин. Молюски торкаються один одного нижньою стороною ноги, випускаючи при цьому любовні стріли завдовжки до 5 мм на ногу партнера.

Крейдові стріли покриті стимулюючим секретом та є стимулятором сексуального збудження.

Після взаємного обміну стрілами партнери роблять перерву, а потім спарюються. Спарювання може бути взаємним, коли кожен равлик передає сперматозоїди іншому равлику для запліднення яйцеклітин.

Найчастіше один з них виконує роль самця, а інший виступає у ролі самки. У цьому випадку випускає сперматозоїди лише «самець». Після чергової перерви партнери нерідко змінюються ролями.

Приблизно через два місяці після успішного запліднення виноградний равлик викопує невелику ямку в землі та відкладає в неї від 40 до 60 яєць білуватого кольору, завдовжки до 6 мм. Кладка закривається зверху землею, шматочками рослин, слизом та фекаліями.

Ембріональний розвиток триває від 2 до 4 тижнів залежно від умов довкілля. На момент появи на світ молодих тварин їхні раковини дуже тендітні та погано розвинені.

Садові слимаки спроможні спаровуватися двічі за сезон. Проте, якщо їх дуже багато, то підвищена секреція слизу пригнічує статеві інстинкти, перешкоджаючи різкому збільшенню популяції.

Опис

Діаметр раковини статевозрілих особин 4-5 см. У деяких особин він становить 6-7 см. Ширина 3-5 см. Витягнуте сіре тіло завдовжки досягає 7-10 см.

Раковина має сферичну спіралеподібну форму. Вона товстостінна, непрозора та дуже міцна, покрита ребристими та тонкими неправильними довгими лініями.

Забарвлення раковини варіюється від сіро-коричневого до жовто-коричневого кольору з нечіткими коричневими або темно-пурпурними смугами. Часто спостерігаються темні поперечні візерунки як полум’я неправильної форми. Іноді вони повністю відсутні.

Є від 4,5 до 5 сильно вигнутих приблизно рівномірних завитків. Останній із них явно домінує над рештою. Спіраль раковини закручена праворуч.

У передній частині голови знаходиться ротовий отвір. Його край злегка розширений, тупий, з плоскою білою або коричневою губою. Верхня опукла губа призначена для захоплення корму та перенесення його в ротову порожнину.

На нижній стороні ноги є велика кількість залоз, що виділяють липку слиз, по ​​якій молюск ковзає. Передня пара щупалець на голові служить органом нюху, а на кінцях задніх щупалець розташовані очі.

Максимальна тривалість життя виноградного равлика у дикій природі сягає 10 років. У неволі за умови дбайливого догляду деякі особини доживають до 15-20 років.

Поділитися в соціальних мережах: