Яке століття було у 2000 році

Сто років тому більшовики з Москви запустили політику «українізації», щоб зміцнити свою владу в Україні. А коли вона почала загрожувати режиму, її прихильників заслали в табори і розстріляли

Учасники XII зʼїзду Рад Луганщини з плакатами українською мовою перед кінотеатром «Червоний маяк», Луганськ, 1926 рік.

Архів Луганського обласного краєзнавчого музею

У 1921 році спроби національної еліти побудувати незалежну українську державу закінчилися поразкою. Більшу частину українських територій захопили війська більшовиків. Щоб зміцнити свою владу, в Москві вирішили тимчасово провадити більш ліберальну політику в підконтрольних національних республіках. Одним з наслідків такого рішення став курс на «українізацію». Українізувалися газети, школи, виші, театри, установи, написи, вивіски і навіть армія. Найбільше опиралися місцеві чиновники і партійне керівництво, серед яких було мало етнічних українців. Українську культуру вони вважали сільською, а російську — передовою. На початку 1930-х більшовики різко згорнули цю політику і знову повернулися до методів «воєнного комунізму», а активних прихильників «українізації» розстріляли або заслали в табори. Оглядач «Бабеля» Сергій Пивоваров згадує про основні моменти радянської політики «українізації» 1920—1930-х років.

Випускники курсів українознавства при Окружній раді профспілок у Луганську, 1925—1928 рік.

Архів Луганського обласного краєзнавчого музею

На початку 1920-х більшовики контролювали більшу частину територій сучасної України. Але переважна більшість населення їх не підтримувала. Жорстка політика «воєнного комунізму» не подобалася ані селянству, ані інтелігенції. Тому націоналізацію і продрозверстку замінили Новою економічною політикою .

Цього виявилося недостатньо. У 1917—1921 роках в Україні почався процес національного відродження. У резолюції від 22 квітня 1917 року Центральна Рада, парламент Української Народної Республіки, визначила, що свою діяльність вона проводить, «стоячи на принципі українізації всього життя в Україні». Ця тенденція тривала і за Гетьманату, і за Директорії.

Агітплакат, початок 1920-х років.

Читайте також:

Щоб не втратити контроль над Україною, в Москві вирішили очолити процес. Одним з головних його ідеологів був Йосип Сталін — на той момент нарком у справах національностей. Крім цього були і зовнішньополітичні завдання. По-перше, сформувати на міжнародній арені позитивний імідж СРСР як держави, в якій реалізовується право націй на самовизначення. По-друге, залучити на свою сторону українців, які проживали за межами Радянського Союзу — в еміграції та на етнічних землях у складі інших держав. Після Першої світової війни Галичина і Західна Волинь опинилися в складі Польщі, Буковина і Бессарабія — в Румунії, Закарпаття — в Чехословаччині. Більшовики сподівалися згодом приєднати до СРСР і ці території.

Нещодавно ще говорилося, що українська республіка і українська нація — вигадка німців. Тим часом ясно, що українська нація існує, і розвиток її культури складає обовʼязок комуністів. Ясно, що якщо в містах України досі ще переважають російські елементи, то з плином часу ці міста будуть неминуче українізовані.

З промови Йосипа Сталіна на Х зʼїзді РКП(б) 10 березня 1921 року.

Схожа ситуація була не тільки в УСРР , а й в інших національних республіках. Тому в Москві на XII зʼїзді РКП(б) у квітні 1923 року проголосили політику «коренізації». Органи держвлади національних республік мали перейти на рідну мову і розвивати національну культуру. А до партійного керівництва висували представників корінного населення.

Київський міський ломбард, 1920—1928 роки.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

В Україні ця політика набрала форми «українізації» і стала наймасштабнішою серед усіх республік. Пізніше навіть перекинулася на території, які не входили до складу УСРР — на Кубань і Північний Кавказ. Двадцять сьомого липня 1923 року Рада народних комісарів УСРР видала декрет «Про заходи у справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ». Він передбачав перехід на українську мову викладання в навчальних закладах. Першого серпня цього ж року вийшла постанова «Про забезпечення рівноправності мов і про сприяння розвиткові української культури».

Політику «українізації» успішно реалізовували в освіті, культурі, науці та пресі. На початок 1930-х кількість шкіл з українською мовою навчання перевищувала 80 відсотків, на українську мову перейшли дві третини вищих навчальних закладів і навіть деякі військові частини. Україномовна преса становила 89 відсотків усього тиражу газет в республіці, три чверті театрів давали вистави українською мовою. На Одеській та Київській кіностудіях знімалися українські фільми. Друкувалися твори класиків української літератури та молодих авторів.

Документи прадідуся і дідуся старшого літературного редактора «Бабеля» Віри Солнцевої, Київ, початок 1930-х років.

Із особистого архіву Віри Солнцевої

Видавалися наукові роботи з української лінгвістики, словники технічної та ділової лексики. Українською мовою перекладали передові європейські наукові посібники та підручники. Дисципліна «українознавство» викладалася не тільки у вишах УСРР, а й на Кубані. Зʼявився новий український правопис, в якому послаблювався деформаційний вплив російської мови — «харківський», або «скрипниківський», за прізвищем одного з його ініціаторів, наркома освіти Миколи Скрипника. Цим правописом досі послуговується українська діаспора.

Спрацював зовнішньополітичний розрахунок більшовиків. У Галичині в 1920-і зросла популярність і вплив Компартії Західної України. Українські емігранти з Берліну, Відня, Праги і Парижу теж повірили в серйозність курсу на «українізацію» і почали повертатися до УСРР. Серед них були, наприклад, ексголова парламенту УНР Михайло Грушевський і колишній генерал української армії Юрій Тютюнник . Але серед української інтелігенції були й ті, хто з пересторогою ставився до такої різкої зміни політики радянської влади.

Держбанк у Києві на початку 1920-х років. Зараз будівля Національного банку України.

Hulton Deutsch / Contributor

Свідоцтво про здачу бухгалтером іспитів на знання української мови, Київська область, 1928 рік.

Держбанк у Києві на початку 1920-х років. Зараз будівля Національного банку України. Свідоцтво про здачу бухгалтером іспитів на знання української мови, Київська область, 1928 рік.

Hulton Deutsch / Contributor; Wikimedia

Офіціяльна «українізація» тут нічого не пособляє, бо це гарнір, а суть обрусительна. Гадав би, що якийсь диявольський план, продиктований дуже далекоглядним розумом. А наші болвани стараються з усієї сили.

український дипломат, історик, журналіст, літературний критик, один з творців УНР в 1917 році. Уривок з щоденника, липень 1924 року.

А ось партійне керівництво і чиновники УСРР не поспішали переходити на українську мову. Ще в 1923 році для них відкрили мовні курси. До літа наступного року тих, хто не вивчить українську, погрожували звільнити. А для контролю навіть запровадили інститут інспекторів з українізації, які могли без попередження зʼявлятися з перевіркою в будь-якій державній установі.

До 1925 року в органах центральної влади вдалося українізувати близько 15 відсотків діловодства. Усе тому, що етнічних українців у тодішньому партійному керівництві УСРР практично не було. Більшість були росіянами або представниками інших національностей. У 1920-х — на початку 1930-х посаду першого секретаря ЦК КП(б)У обіймали: німець Еммануїл Квірінг, єврей Лазар Каганович і поляк Станіслав Косіор. Тому вийшов своєрідний парадокс: вимога почати «українізацію» йшла з Москви, а місцева влада в Харкові, який тоді був столицею УСРР, її всіляко саботувала і «правильні» постанови ухвалювала лише для галочки.

Члени осередку компартії при Донецькому інституті народної освіти (сучасний Луганський національний університет імені Тараса Шевченка), Луганськ, 1927 рік.

Архів Луганського обласного краєзнавчого музею

Партія більшовиків [в Україні] складається головним чином з росіян, як не за національністю, то за культурою. Висловитися проти самовизначення націй незручно, і так русифікаторами «щирі» українці звуть. А визнати Україну Україною — душа не лежить, тим більше, що багато товаришів до цього часу в глибині душі впевнені, що Україну Грушевський навмисне вигадав.

український комуніст, один з поборників «українізації».

Якщо Каганович хоча б намагався вивчити українську мову, то, наприклад, Квірінг і його другий секретар Дмитро Лебідь виступали категорично проти політики «українізації». Російську культуру вони вважали передовою, а українську називали «нижчою культурою села».

Тоді за справу взялися українські націонал-комуністи — уродженець Житомирської області Олександр Шумський та виходець з Донецької області Микола Скрипник. Протягом 1920-х — початку 1930-х вони були наркомами освіти УСРР.

Особливо старався Скрипник. З початку 1920-х він був наркомом внутрішніх справ, потім наркомом юстиції і генпрокурором, а в 1927 році змінив Шумського на посаді наркома освіти. Він посилив вимоги до знання української мови для чиновників, а тих, хто не справлявся, звільняв особисто.

«Піонер більшовизму в Україні товариш М. О. Скрипник разом з іншими піонерами». Фотографія з «Універсального журналу», 1929 рік.

Олександр Шумський, початок 1920-х років.

«Піонер більшовизму в Україні товариш М. О. Скрипник разом з іншими піонерами». Фотографія з «Універсального журналу», 1929 рік. Олександр Шумський, початок 1920-х років.

Спеціальна постанова Народного комісаріату освіти наказувала відкривати більше українських шкіл і бібліотек, забезпечувати населення газетами і журналами. Окремим рядком виділяли підготовку вчителів. Ще одна проблема, на яку нарком освіти звертав увагу — армія, де всі говорили тільки російською. Скрипник вимагав проводити серед солдатів освітню роботу українською мовою і курирував харківську «Школу червоних старшин», яка до початку 1930-х підготувала близько тисячі українських командних кадрів.

Скрипник був переконаним більшовиком і нещадно боровся з будь-якими ворогами радянської влади. Але при цьому постійно підкреслював незалежність української культури від російської і не боявся демонструвати свою позицію серед членів партії. Він конфліктував з наркомом національностей Сталіним. А іноді навіть їздив у Москву з перекладачем і виступав там українською мовою.

Керівництво окружної комісії компартії в Луганську, 1930 рік.

Архів Луганського обласного краєзнавчого музею

Наприкінці 1920-х у Москві зрозуміли, що «українізація» вже зайшла занадто далеко і може стати загрозою для режиму. Ліберальну політику замінили на репресивну. Почалися сфабриковані суди над інтелігенцією, чистки в партійному апараті та в армії, заслання і розстріли.

Звернути серйозну увагу на правильне проведення українізації, усунути механічне проведення її, вигнати петлюрівські та інші буржуазно-націоналістичні елементи з партійних і радянських організацій, ретельно підбирати і виховувати українські більшовицькі кадри, забезпечити систематичне партійне керівництво і контроль за проведенням українізації.

З постанови ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 14 грудня 1932 року.

На початку 1930-х під репресії потрапили і головні провідники «українізації» Шумський та Скрипник. Шумського звинуватили в «національному ухильництві» і відправили на Соловки, а потім убили за особистим розпорядженням Сталіна. Скрипника публічно критикували на партійних зборах. Після одного із засідань, на якому його вкотре звинуватили у націоналізмі, Скрипник застрелився в своєму робочому кабінеті.

У грудні 1932-го керівники ВКП(б) і уряду СРСР заявили, що «українізація проводиться неправильно». А восени наступного року в Харкові на пленумі ЦК компартії України політику «українізації» визнали небезпечною і ухвалили рішення її припинити.

Судовий процес у справі «Спілки визволення України» — міфічної організації, вигаданої у 1929 році органами ДПУ УСРР для дискредитації української наукової інтелігенції. На суді в Харкові було 45 обвинувачених, пізніше у цій справі проходило близько 500 людей.

Ми пишемо українською без вказівок «згори», а ваші донати допоможуть нам писати і надалі.

Читайте також:
Джерела:

В. М. Даниленко, Я. В. Верменич та інші. «Українізація» 1920—30-х років: передумови, здобутки, уроки / За ред. В. А. Смолія. Київ, 2003.

Микола Скрипник. Статті й промови. Т. 5: Література й мистецтво. Харків, 1930 (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2017).

Иосиф Сталин. Сочинения: Т. 1—18. М., 1946—2006.

Станіслав Цалик. Блог історика: 1923 рік. Парадокси першої українізації. BBC Україна, 01.08.2018.

Віра Агеєва. 1920-ті роки: хто боявся українізації. BBC Україна, 29.03.2017.

Сергій Єфремов. Щоденники, 1923—1929. К., 1997.

Петро Кралюк. Українізація у 1923—1932 роках. Український національний рух становив загрозу для влади СРСР. Радіо Свобода, 26.04.2020.

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

§ 2. Лічба часу в історії стародавнього світу

Вивчати історію без дат неможливо. Тому для істориків важливо не лише дізнатися про саму історичну подію, а й визначити її дату та тривалість. Утім, для того, щоб орієнтуватися в часі (наприклад, визначити рік події), потрібна його точка відліку – ера (із латинської мови – вихідне число).

• Поміркуйте!

Навіщо люди почали вести відлік часу від певної події? Зробіть припущення, до чого призвела б ситуація, якби люди відмовилися використовувати лічбу часу.

Ерою (літочисленням) називається лічба (відлік) років від певної події.

Щоб вести відлік часу, люди домовлялись, який рік вважати першим. Найчастіше народи в давнину вели відлік часу від якоїсь визначної події в їхньому житті. Так, стародавні єгиптяни розпочинали відлік часу від початку володарювання кожного правителя. Давні римляни вели відлік часу від заснування міста Рима. Народи, які сповідують іслам, ведуть літочислення з 622 р., коли пророк Мухаммад (засновник цієї релігії), рятуючись від грізної небезпеки, переселився з Мекки до Медіни. Таким чином, у різних народів відлік часу вівся по-різному. А це було незручно.

2. Що означає «наша ера»?

Близько двох тисяч років тому виникла християнська релігія. Серед багатьох народів поширилась віра в те, що на Землі у вигляді простої людини жив Син Божий – Ісус Христос. Згодом народи, котрі сповідували християнство, стали вести відлік часу від Різдва Христового – моменту, коли народився Ісус Христос. Так почалася християнська ера, яку стали називати нашою ерою. Нині ця ера прийнята майже у всьому світі не лише християнами, а й у тих країнах, де християнська релігія не набула поширення.

Проте люди жили й творили і до Різдва Христового. Усе, що сталося до моменту народження Ісуса Христа, вважається подіями до нашої ери та записується скорочено – до н. е. або до Р. Х. (до Різдва Христового). Наприклад, «345 р. до н. е.». Рік нашої ери, тобто дату події, що відбулася після Різдва Христового, зазвичай вказують без позначення.

3. Що потрібно знати під час лічби років?

Одним з основних вимірників історичного часу є рік. Аби простіше рахувати великі проміжки часу, кожні сто років вважають одним століттям, або віком. Тисячу років (або десять століть) – це тисячоліття.

• Працюймо в парі!

Визначте особливості лічби років в історії Стародавнього світу. Чим вони зумовлені?

Під час написання історичної дати використовують такі скорочення: тисячоліття – тис., століття – ст., рік – р., роки – рр.

Щоб уявити плин історичного часу до нашої ери, намалюємо стрічку часу. Праворуч від дати народження Ісуса Христа – події нашої ери, ліворуч – до нашої ери.

Рік напередодні народження Ісуса Христа називають першим роком до н. е., а перед цим були другий, третій. і так далі роки до н. е. Тобто відлік часу до Різдва Христового іде немовби у зворотному порядку. Наприклад, Друга Пунічна війна розпочалася в 218 р. до н. е., а завершилась у 201 р. до н. е.

Якщо потрібно дізнатися, скільки років відбувалась та чи інша подія, яка сталася до нашої ери, то від початку події віднімаємо рік її завершення. Наприклад, 218 – 201 = 17. Таким чином, Друга Пунічна війна тривала 17 років. Для подій нашої ери все навпаки: від року кінця події віднімають рік її початку.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Під час лічби часу потрібно враховувати, що нульового року в історії немає. Це варто знати тоді, коли, наприклад, підраховуємо вік людини, що народилася до н. е., а померла після її початку. Складаючи суму років, потрібно віднімати один рік. Перший римський імператор народився у 63 р. до н. е., а помер в 14 р. н. е. Отже, він прожив: (63 + 14) – 1 = 76 років.

4. Як визначати століття та тисячоліття?

Історія людства охоплює величезний проміжок часу – від моменту виникнення людини до сьогодення. Тому, вивчаючи історію, вам треба навчитися визначати століття та тисячоліття, коли відбулася подія. У підручниках та історичних працях зазвичай роки позначають арабськими цифрами, а століття та тисячоліття – римськими.

На що варто звернути увагу? Перше століття нашої ери розпочинається 1 січня 1 року й закінчується 31 грудня 100 року. Друге століття починається відповідно 1 січня 101 року. Отже, початкові роки століть це – 101, 201, 301, . 2001, а роки з двома нулями (100, 200, . 1900, 2000) – останні роки століть.

Таким чином: 400 р. до н. е., 399 р. до н. е., 301 р. до н. е. – це четверте століття до нашої ери, а 401 р. до н. е. – це вже п’яте століття до нашої ери.

Тисячоліття – це 1000 років, або десять століть. Перше тисячоліття нашої ери розпочалося першого року і тривало до тисячного (1-1000 рр.). До першого тисячоліття належать століття від першого до десятого (І-Х ст.), до другого – ХІ-ХХ ст. Третє тисячоліття розпочалося у 2001 р.

Як бачимо зі стрічки часу, відлік століть та тисячоліть до нашої ери йде у зворотному порядку: спочатку іде десяте тисячоліття до н. е., потім дев’яте. і, нарешті, перше тисячоліття до н. е. Перше тисячоліття до н. е., своєю чергою, розпочинається з десятого століття до н. е., потім іде дев’яте. і завершується першим століттям до н. е.

Зверніть увагу, що події, які відбувалися в першій половині століть до н. е., відбувалися раніше, ніж ті, які мали місце у другій.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

Виконайте завдання на лічбу часу в історії стародавнього світу

Завдання на співвіднесення «рік – століття – тисячоліття»

45 р. до н. е.; 986 р., 1719 р. до н. е.; 1991 р.; 756 р. до н. е.; 2019 р.

1075 р. до н. е., 749 р. до н. е., 41 р. до н. е., 645 р., 1025 р. до н. е., 482 р., 1000 р., 2062 р. до н. е.

Завдання на хронологічну послідовність

10 р., 242 р. до н. е., 1534 р., 1056 р. до н. е., 1945 р., 96 р., 2015 р.

XIX ст., II ст., V ст. до н. е., XXI ст., І ст. до н. е., XX ст., VII ст.

Розв’язування хронологічних задач

  • 1. Скільки років минуло від битви при Марафоні, яка відбулася 490 р. до н. е., до сьогодення?
  • 2. Скільки років минуло від перенесення столиці Римської імперії в Константинополь, яке відбулося 330 р., до сьогодення?
  • 3. Скільки років минуло від повалення останнього царя Риму (510 р. до н. е.) до встановлення диктатури Сулли у Римі (82 р. до н. е.)?
  • 4. Скільки років минуло від початку Олімпійських ігор у Стародавній Греції 776 р. до н. е.) до їх заборони римським імператором Феодосієм (393 р.)?
  • 5. В 621 р. до н. е. в Афінах були прийняті закони Драконта. Через 27 років були проведені реформи Солона. Обчисліть, у якому році відбулася остання подія.

• Працюймо в парі! Складіть хронологічну задачу. Запишіть у зошит. Обміняйтеся зошитами із сусідом/сусідкою по парті. Розв’яжіть його/її задачу.

ОЦІНІТЬ СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ ПІСЛЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ

Продовжіть речення: «Після сьогоднішнього уроку я знаю. вмію. розумію. »

«Мені було цікаво (не цікаво) на уроці, тому що. »

Related Post

Коли зрізати броколіКоли зрізати броколі

Зміст:1 Броколі – секрети вирощування1.1 Особливості вирощування капусти броколі1.2 Де садити капусту броколі1.3 Догляд за капустою броколі1.4 Як та коли поливати капусту броколі1.5 Підживлення капусти броколі1.5.1 Дивіться також: Лаванда буває