Хто така Квітка Цісик: 12 фактів про співачку

Українка Квітка Цісик народилася і все життя прожила у США. Її голосом захоплювався весь американський шоу-бізнес. Із нею працювали Майкл Джексон, Вітні Г’юстон та інші світові зірки. Та в Україні її почули здебільшого після смерті. Дві україномовні платівки, які вона випустила за свій кошт, досі популярні. Сьогодні, 4 квітня, Квітці Цісик виповнилося б 65 років.

Донька емігрантів зі Львова

Батько Квітки Цісик був львівським скрипалем. Її бабуся, дідусь, мама жили у Львові до 1944 року. Родина була знаною інтелігенцією у місті. Втікаючи від окупації та радянської влади, у 1949 році опинилися у США. Співачка народилася вже у Нью-Йорку в 1953 році. В дитинстві Квітка була пластункою – їздила у табори в гори, де вивчала українські пісні, звичаї і обряди.

Квітка чи Кейсі?

Повне ім’я співачки – Квітослава. Рідні і близькі її називали Квіткою. А популярність у США вона здобула під артистичним псевдо – Кейсі – поєднання перших літер імені та прізвища – Kvitka Cisuk.

Рідкісний тембр голосу

Цісик мала колоратурне сопрано. Прихильники у її голосі іноді вгадували звучання скрипки. Вона з легкістю експериментувала зі стилями – від джазу до класики. І мала неабиякий успіх як у виконанні попсових пісень, так і в оперному співі. Крім того, Квітка Цісик володіла технікою, поширеною у карпатських селах – «білим голосом».

«Я побачила, що можу легко змінювати музичний стиль. Потім я вступила у музичну консерваторію в Нью-Йорку. Навчалася вокалу і думала, що буду оперною співачкою. Але зацікавилась іншим фахом. Це – такий «студіо-сингінг». Співання у різних студіях для реклами або для композиторів», – розповідала співачка.

Королева рекламних джинглів

Після смерті батька Квітка змушена була шукати додаткові можливості заробітку: пропонувала записи різноманітним компаніям, співала у нью-йоркських клубах. Так її помітили продюсери. Відтоді в Америці Цісик стала однією з найвідоміших і найдорожчих виконавиць джинглів до рекламних роликів.

Її голос звучав у рекламних компаніях «Кока-Коли», American Airlines, «Макдональдсу». Протягом 16 років, і до кінця життя, вона була офіційним голосом «Форд Моторз». Багато американців і досі пам’ятають музичний джингл «Have you driven a Ford lately» у виконанні Кейсі Цісик. За це «Форд» дарував їй автомобілі. Ця ж компанія підрахувала, що голос Цісик прослухали понад 22 мільярди разів, тобто у кілька разів більше, ніж населення Землі.

Співала з Вітні Г’юстон та Майклом Джексоном

Співачка працювала і допомагала багатьом відомим американським музикантам і продюсерам. Співала на бек-вокалі у Вітні Г’юстон та Майкла Джексона. Також її запрошували для участі в записах своїх альбомів відомі співаки – Майкл Болтон, Боб Джеймс, Лінд Ронстад, Роберт Флек.

Пісня Цісик отримала «Оскар» і «Глобус»

У 1978 році пісня «Ти осяюєш моє життя», яку виконала Квітка Цісик в однойменному фільмі, отримала «Оскар» і «Золотий глобус». Пісня також була номінована на «Греммі» у категорії «Пісня року». Цісик виконала у фільмі всі жіночі партії, втім, через конфлікт з режисером фільму її прізвище вирізали із титрів. У стрічці Квітка Цісик також спробувала себе як актриса, зігравши у фільмі роль подруги головної героїні.

Сестра Квітки – відома піаністка

У родині Цісиків музично обдарованими були обидві доньки. З дитинства батьки навчали Квітку і її старшу сестру Марію грі на скрипці і на фортепіано. Марія стала відомою піаністкою, була директором консерваторії у Сан-Франциско.

Два україномовні альбоми Квітки

Квітка Цісик записала два україномовні альбоми – «Квітка» у 1980 році, а також «Два кольори» у 1989-му. Це їй коштувало близько 200 тисяч доларів. Для їхнього запису вона наймала кращих музикантів Нью-Йорка, акомпанувала Квітці її рідна сестра Марія, а правильну українську вимову ставила мама.

Обидві платівки у 1990 році були номіновані на премію «Греммі» в категорії «сучасний фольк». До України вони потрапляли здебільшого контрабандою, люди перезаписували пісні і передавали один одному.

«Ще ніхто і ніде так не заспівав пісні мого друга Володимира Івасюка, як це зробила Квітка», – так скаже потім Назарій Яремчук.

В Україні була лише один раз

Квітка Цісик побувала в Україні лише один раз. У 1983 році вона приїхала із мамою у Львів, але ця поїздка не афішувалася і була майже таємною, розповідала Радіо Свобода племінниця співачки Марта Цісик. В Україні Квітка так і не почула власних пісень.

«Ми вдома мали платівку Квітки і пригадую, коли слухали, то батьки боялись, щоб це не було чути з квартири, бо мали б неприємності. Ми давали людям цю платівку слухати, і вона до нас повернулась, хоч вже гадали, що втратили», – розповіла племінниця співачки.

Є інформація, що на Цісик в радянській Україні існувала заборона, оскільки у її репертуарі були пісні УПА та січових стрільців. Після проголошення Україною незалежності Цісик планувала приїхати з концертом, втім, цей задум так і не здійснився.

Єдине інтерв’ю українською

Єдине відеоінтерв’ю з Цісик українською мовою записав на той час керівник музичного ансамблю «Червона рута» Олександр Горностай. У 1992 році під час візиту до США йому вдалося зустрітися з Квіткою. Невисокого зросту і дуже схожа на «білочку», так характеризував її в інтерв’ю «Українська правда. Життя» музикант.

«Вона була хороша, метка, проворна, цікава, доброзичлива, щира. Видно, що американське життя мало свій відбиток, а от родинний момент – ця українська ментальність – у неї зберігся», – розповів Горностай.

Родина Квітки

Цісик мала двох чоловіків-американців. Обидва – музиканти, обидва працювали над її українськими піснями. Син Ед-Володимир теж займається музикою.

Діагноз Цісик

У 1992 році лікарі повідомили Квітці про діагноз – рак молочної залози. Відміряли їй кілька місяців життя, які тривали сім років. Квітка померла, не доживши п’ять днів до свого 45-річчя. Від цієї ж недуги померли її мама та сестра. В Україні діє благодійний проект «Незабутня Квітка», присвячений співачці.

Лісова пісня

«Лісова пісня» — драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки, написана у 1911 році.

Цитати [ ред. ]

Мавка [ ред. ]

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде! [1]

Не точи! Се кров її.
Не пий же крові з сестроньки моєї! [1] — До Лукаша, коли той хотів наточити соку із берези.

Німого в лісі в нас нема нічого. [2]

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?
Спить озеро, спить ліс і очерет. [3] — Відповідь на запитання Лукаша, що вона робила взимку.

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає. [4]

Лукаш [ ред. ]

Щоб наші людські клопоти збагнути,
то треба справді вирости не в лісі. [5]

І та вже відьма? — Ба, то вже судилось
відьомською свекрухою вам бути.
Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли. [6]

Добро? А може, там згорить і лихо. [7]

Чого боїшся? Дурня не боялась,
а мудрого боїшся? [7] — До Килини.

Дядько Лев [ ред. ]

Ей! не вчись брехати,
бо ще ти молодий! Язика шкода! [8] — До Лукаша.

…де ж є відьма в лісі?
Відьми живуть по селах… [9]

Що лісове, то не погане, сестро, —
усякі скарби з ліса йдуть… [9]

…треба тільки слово знати,
то й в лісовичку може уступити
душа така саміська, як і наша. [10]

Лісовик [ ред. ]

Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба,
що стільки бачив наших рад і танців,
і лісових великих таємниць.
Вже німці міряли його, навколо
втрьох постававши, обсягли руками —
і ледве що стікло. Давали гроші,
таляри биті, людям дуже милі,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
Тоді ж і я на бороду заклявся,
що дядько Лев і вся його рідня
повік безпечні будуть в сьому лісі. [12]

Ні, дитинко,
я не держу тебе. То Водяник
в драговині цупкій привик одвіку
усе живе засмоктувати. Я
звик волю шанувати. [1] — До Мавки.

…минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, — там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля! [1] — До Мавки.

…ніяка туга
краси перемагати не повинна. [13]

Не гідна ти дочкою лісу зватись!
бо в тебе дух не вільний лісовий,
а хатній рабський! [14]

Русалка [ ред. ]

З якого часу тут русалки стали
невільницями в озері? Я — вільна!
Я вільна, як вода! [15] — До Водяника.

То се тут люди будуть? Ой ті люди
з-під стріх солом’яних! Я їх не зношу!
я не терплю солом’яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою
той дух ненавидний. [16]

Кохання — як вода, — плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал — воно кипить, а стріне холод —
стає мов камінь. [17]

Килина [ ред. ]

Та я б і цілий ліс продати рада
або протеребити, — був би грунт,
як у людей, не ся чортівська пуща. [18]

І що нам з того лісу за добро?
Стикаємось по нім, як вовкулаки,
ще й справді вовкулаками завиєм! [18]

Ну вже ж і матінка, Лукашу, в тебе! —
залізо — й те перегризе! [19]

Мати Лукашева [ ред. ]

О, вже й розвиднилось, а та все спить.
Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же!
Бодай навік заснула… Встань! А встань,
бодай ти вже не встала! [20]

Водяник [ ред. ]

В моїй обладі
вода повинна знати береги. [21]

«Той, що греблі рве» [ ред. ]

Найкраще для Русалки
сидіти край рибалки,
глядіти неборака
від сома та від рака,
щоб не відгризли чуба.
Ото розмова люба! [22] — До Русалки.

Діалоги [ ред. ]

Лукаш: Ой скажи, дай пораду,
як прожити без долі!
Доля: Як одрізана гілка,
що валяється долі! [23]

Про п’єсу [ ред. ]

Взялась я до нової уліти — фантастичної на сей раз — voila! [24] [25] — Уривок листа до Олени Пчілки (16 липня 1911)

А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!). Се, властиве, ein Märchendrama, по термінології Гауптмана (так він зве свій «Потоплений дзвін»), але я не знаю, як би се могло по-нашому зватись. [26] — Уривок листа до Агатангела Кримського (27 жовтня 1911)

Мушу признатись, що таки й ся нова драма (що тепер посилаю — «Лісова пісня») стала мені трохи на заваді. Правда, писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті». [27] — Уривок листа до сестри Ольги (9 листопада 1911)

Та не думай, однак, що я мало ціню уважне читання з руки ближчої родини, ні, я його ціню найбільше, це я зовсім щиро кажу, і успіх «Лісової пісні» серед вас вважаю за великий тріумф собі, тим більше що я його не сподівалась чогось. Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш? — у дядька Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік. А от досада, що ніяк не можна по-нашому перекласти «Märchendrama» — «драма-феєрія» те, та не те. Як би його сказати? «Драма-казка» чогось незграбно, правда? [28]
«Лісову пісню» я потім так відхорувала, що боялася повороту зимової історії, інші речі менших нападів коштували, але жадна не минула дарма, — вже нехай ніхто не скаже, що я «ні горівши, ні болівши» здобуваю собі «лаври», бо таки в буквальному значенні горю й болію кожнісінький раз. [29] — Уривки листа до Олени Пчілки (2 січня 1912)

Я і про «Лісову пісню» думала, що всі тільки сміятимуться з сеї «старомодної романтики», а її, здається, признано за мій chef d’oeuvre. [30] — Уривок листа до сестри Ольги (18 жовтня 1912)

Хочеться при тому відзначити, що, вихована, в безмежній пошані до Шевченка, Леся, ніколи тої пошани не зраджуючи, ще замолоду не стала на шлях епігонського наслідування Кобзаря, маючи з ним, проте, спільну рису — широке використання народнопоетичних елементів, які розцвіли пишним цвітом у перлині великої поетеси — «Лісовій пісні»… [31]
І останні роки життя поетеси, роки створення «Лісової пісні», «Камінного господаря», «Оргії» — це роки найвищого титанічного зльоту великої поетеси і найповніше виявлення саме драматургічного, трагедійного її хисту. [32]
Зовсім осібно, як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки драма-феєрія «Лісова пісня». [33]
Чарівлива Мавка в «Лісовій пісні», фантастична істота, що має в собі востократ більше людського, ніж червонощока, дебела й моторна Килина, м’якосердий і слабодухий Лукаш з його глибоко артистичною натурою, мудрий друг природи дядько Лев, та навіть і такі міфічні персонажі, як «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить», Водяник, Русалка, Перелесник — усі вони живуть своїм повним життям, усі вони мають своє обличчя, свій голос, свою мову… [34]
«Оргія», «Камінний господар», «Лісова пісня» — це такі зльоти творчого генія, що вищі за них важко собі уявити. Це — діамантовий вінець Лесі Українки. [35] — «Слово про Лесю Українку»

В Лесиній «Лісовій пісні» нема ні одного персонажа, ні одного повір’я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, — все то мої давні знайомі поліські, все те я чула і знала ще в Колодяжному. Для мене нема найменшого сумніву, що здогади різних літературознавців про те, під яким впливом Леся написала свою «Лісову пісню» (тут фігурує і Гоголь, і Гауптман, і навіть Римський-Корсаков), зовсім марні, бо написала вона її, як сама каже в листі до матері, тому, що затужила за рідними волинськими лісами і за всіми тими істотами, що ними заселяла ті ліси уява старих і молодих волиняків-поліщуків, Лесиних приятелів дитячих і юнацьких днів. [36]
Коли перечитую «Лісову пісню» або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечімне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами. Коли бачу на сцені в «Лісовій пісні» чи в краєвиді, чи в постатях, чи в одежі, чи у вимові щось не так, як було в Нечімному, то воно мене аж мучить, настільки «Лісова пісня» пов’язана в моїй уяві з Нечімним і взагалі з нашим рідним Волинським Поліссям. [37] — «З моїх споминів»

Сіра нитка поетичного песимізму сплітається в цій пісні з глибокою, ніжно зворушливою вірою в чудодійний вплив мистецтва на долю людини — явище, аналогічне сплетенню щирого романтизму в душі поетеси з ясним і рівним, неодноразово холодним, поглядом раціоналістки на людей і світ. [38] — «Вихід слова»

Як це не дивно на перший погляд — лісова царівна Мавка ближча до людей, ніж Долорес. Навіть більше, Мавці властивий справжній гуманізм — любов до людей, а не до одного тільки Лукаша. [39]
Мавка органічно злита з персоніфікованою природою, що поділяє переживання героїні, прагне допомогти їй. Картини природи в «Лісовій пісні» завжди відповідають настроям Мавки і змінюються разом з ними. Символічними є навіть пори року, в які розквітає і в’яне її щастя. [40] — «Образ Долорес в драмі Лесі Українки „Камінний господар“»

Але, безперечно, апофеозом творчості Лесі Українки була «Лісова пісня», драма-феєрія, написана влітку 1911 року.
Вона і всім дає ось уже стільки дорогих років радості відкриття неповторного світу української міфології, природи, звичаїв, самої душі народу.
І в той же час, можливо, це був перший екологічний зойк.
Перша пересторога. Перше благання: «Не рубай!»
Перше попередження, що зрада може перетворити на вовка.
Що все може піти прахом. І тоді по лісах блукатиме тільки наша загублена Доля. [41] — «Поет, що ішов сходами гігантів»

Мавка … є просто прекрасна, наївна, чиста дитина лісу, втілення бездоганної, безгрішної природи. Вона не страждала ніколи, бо згідно з ідеями неоромантиків, та зрештою і Ніцше — природі є чуже страждання. … Мавка є добра від природи . знає ціну радости, але не розуміє й не цінить, як і решта духів, страждання. [42]
В «Лісовій пісні» авторка хотіла висловити на тлі фантастики і фабули, … ідею, а саме, що в кожній людині, яку ще не зробили людські будні і турботи своїм рабом, є нахил до краси, є туга за ідеалом, є те, що зве Мавка «цвітом душі», котрий «скарби творить, а не відкриває», хоча часто людина сама в собі того не бачить. [43]
Але найчастіше життєві будні (Килина), матеріялізм, як антитеза ідеалізмові, приглушують той «цвіт душі», вбивають щастя, відривають від прекрасної і чистої природи і викривлюють взаємини, зводячи їх часто до утилітаризму. [43] — ««Лісова пісня» Л. Українки та «Затоплений дзвін» Гавптмана»

Примітки [ ред. ]

1. ↑ абвгЛісова пісня, 1976, с. 215
2. ↑Лісова пісня, 1976, с. 217
3. ↑Лісова пісня, 1976, с. 218
4. ↑Лісова пісня, 1976, с. 269
5. ↑Лісова пісня, 1976, с. 249
6. ↑Лісова пісня, 1976, с. 283
7. ↑ абЛісова пісня, 1976, с. 288
8. ↑Лісова пісня, 1976, с. 228
9. ↑ абЛісова пісня, 1976, с. 246
10. ↑Лісова пісня, 1976, с. 248
11. ↑Лісова пісня, 1976, с. 260
12. ↑Лісова пісня, 1976, с. 212-213
13. ↑Лісова пісня, 1976, с. 265
14. ↑Лісова пісня, 1976, с. 271
15. ↑Лісова пісня, 1976, с. 208
16. ↑Лісова пісня, 1976, с. 212
17. ↑Лісова пісня, 1976, с. 263
18. ↑ абЛісова пісня, 1976, с. 281
19. ↑Лісова пісня, 1976, с. 284
20. ↑Лісова пісня, 1976, с. 276
21. ↑Лісова пісня, 1976, с. 209
22. ↑Лісова пісня, 1976, с. 204-205
23. ↑Лісова пісня, 1976, с. 291
24. ↑ Ось! (франц.).
25. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 355
26. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 373
27. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 374
28. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 378-379
29. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 380
30. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 414
31. ↑Слово про Лесю Українку, 1986, с. 433
32. ↑Слово про Лесю Українку, 1986, с. 435
33. ↑Слово про Лесю Українку, 1986, с. 443
34. ↑Слово про Лесю Українку, 1986, с. 444
35. ↑Слово про Лесю Українку, 1986, с. 444-445
36. ↑Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 338-339
37. ↑Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 340
38. ↑Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 125-126
39. ↑Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 247
40. ↑Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 248
41. ↑Українка Леся. Драматичні твори / Упоряд. та авт. приміт. Р. П. Радишевський, О. Ф. Ставицький; Авт. передм. Л. Костенко; іл. худож. В. В. Василенка. — Київ: Видавництво художньої літератури «ДНІПРО», 1989. — С. 51-52 — ISBN 5-308-00309-2
42. ↑Критичні нариси. Том 4, б.р., с. 102
43. ↑ абКритичні нариси. Том 4, б.р., с. 107

Джерела [ ред. ]

• Леся Українка. Публікації, статті, дослідження / Відп. ред. А. А. Каспрук; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Вид-во АН УРСР, 1960. — Т. ІІІ. — 358 с.
• Рильський М. Зібрання творів: в 20 т. / за ред. О. І. Дея. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1986. — Т. 12. — 536 с.
• Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. С. Д. Зубкова. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1976. — Т. 5. — 336 с.
• Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. В. Л. Микитася. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1979. — Т. 12. — 696 с.
• Задеснянський Р. Критичні нариси. Творчість Лесі Українки. — В-во «Українська критична думка», б.р. — Т. 4. — 142 с.

• Цю сторінку востаннє відредаговано о 09:06, 8 лютого 2022.
• Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike; також можуть діяти додаткові умови. Детальніше див. Умови використання.

• Політика конфіденційності
• Про Вікіцитати
• Відмова від відповідальності
• Кодекс поведінки
• Розробники
• Статистика
• Куки
• Мобільний вигляд