Мозаїка (гречка) (Мозаика)

Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках у вигляді жовтих або світло-зелених плям різної конфігурації чи у вигляді сітчастості, коли жилки жовтіють, а проміжки листкової пластинки між ними залишаються зеленими. Пізніше листки некротизуються, скручуються і відмирають. Уражені рослини часто мають карликовий вигляд, міжвузля укорочені, бокові пагони недорозвинуті, плоди не формуються.

Збудники хвороби

Збудниками хвороби є близько 20 вірусів, серед них найпоширеніші – вірус огіркової мозаїки (ВОМ), який передається різними видами попелиць; вірус тютюнової мозаїки (ВТМ) – хворої до здорової рослини, і вірус мозаїки люцерни (ВМЛ) – Alfalfa mosaic virus, який передається різними видами попелиць. ВОМ і ВМЛ зберігаються в соку уражених багаторічних рослин, а ВТМ – в уражених неперегнилих післяжнивних рештках і в насінні. Усі вка­зані віру­си зберіга­ють­ся в со­ку ура­же­них ба­га­торічних рос­лин; ВМЛ і ВОМ мо­жуть пе­ре­да­ва­ти­ся та­кож насін­ням, зібра­ним з ура­же­них рослин, а ВТМ три­ва­лий час зберігає­ться та­кож в ура­же­них су­хих післяж­нив­них решт­ках.

Поширення хвороби

Інтен­сив­ний роз­ви­ток вірус­них хво­роб на гречці спо­с­терігається на пізніх посівах куль­ту­ри й за од­но­сто­рон­нь­о­го вне­сен­ня ви­со­ких доз азот­них до­б­рив.

Заходи захисту

Дотримання сівозмін, використання здорового посівного матеріалу, ретельна боротьба з бур’янами, прибирання рослинних решток наприкінці вегетаційного періоду, якісний обробіток грунту, сівба в оптимальні строки, збалансоване живлення.

Вірус мозаїки люцерни: загроза для виробництва люцерни

Вірус мозаїки люцерни (AMV) — це вірус рослин, який вражає посіви люцерни в усьому світі. Його вплив на здоров’я врожаю може бути серйозним, що призведе до значних економічних втрат для фермерів і власників ферм. У цій статті представлено останні дані про АМВ, його розвиток та наслідки для виробництва люцерни.

Вірус мозаїки люцерни (AMV) — це вірус рослин, який інфікує різні культури, включаючи люцерну. Згідно з останніми даними Міністерства сільського господарства США (USDA), AMV було зареєстровано в кількох країнах світу, включаючи Сполучені Штати, Канаду та Європу.

Розвиток AMV в основному відбувається через передачу вірусу попелицею, зараженим рослинним матеріалом та сільськогосподарським обладнанням. Після зараження вірус може викликати цілий ряд симптомів, включаючи затримку росту, мозаїчні візерунки на листі та зниження врожайності.

Наслідки AMV для виробництва люцерни можуть бути значними, завдаючи економічних збитків фермерам і власникам ферм. Дослідження, проведене Міністерством сільського господарства США, показало, що AMV може спричинити втрату врожаю до 50% посівів люцерни, що призведе до втрати доходу до 200 доларів США на акр.

Щоб пом’якшити вплив AMV на виробництво люцерни, фермерам і агрономам необхідно вживати профілактичних заходів, таких як використання сертифікованих вільних від хвороб садивних матеріалів, впровадження стратегій боротьби з попелицею та видалення заражених рослин. Крім того, використання стійких сортів і належна санітарна обробка обладнання можуть допомогти зменшити захворюваність AMV-інфекцією.

Підсумовуючи, AMV є значною загрозою для виробництва люцерни та може завдати серйозних економічних збитків фермерам і власникам ферм. Впровадження профілактичних заходів, таких як використання сертифікованих вільних від хвороб садивних матеріалів, стратегії боротьби з попелицею та видалення заражених рослин, може допомогти пом’якшити вплив AMV на виробництво люцерни.

#AlfalfaMosaicVirus #AMV #PlantVirus #CropHealth #Agriculture #Ferming #Plant Diseases #ProventiveMeasures #Cultivars #USDA #EconomicLosses #FarmOwners #Agronomists #Fermers #PlantPathology #PlantDiseases

Як вберегти люцерну від хвороб?

Найбільш поширеною із багаторічних бобових трав в Україні є люцерна, зелена маса, сіно, сінаж, білково-вітамінне борошно, силос, а також брикети і гранули якої є цінним кормом для тварин.

За загальною поживністю і особливо за вмістом протеїну люцерна переважає зернові культури в 3-3,5 разів. Крім кормового, люцерна має також велике агротехнічне значення. Вона є однією із найкращих попередників у польових і спеціальних сівозмінах для інших культур, збагачує грунт азотом. Після мінералізації рослинних залишків люцерни накопичується у грунті до 250-300 кг/га азоту. Вирощування люцерни покращує фізичні властивості грунту, відновлює його структуру, запобігає ерозії та засоленню.

Значної шкоди люцерні у всіх зонах її вирощування завдають хвороби, які суттєво знижують продуктивність рослин і якість урожаю, яка часто не відповідає чинним стандартам ДСТУ 4138-2002; CODEX STAN 193-2009; CAC/ GL 40-2003 тощо.

Зниження до мінімуму втрат та недоборів урожаю зеленої маси і насіння люцерни, які спричиняються хворобами, можливе за умов своєчасного їх виявлення, на основі обізнаності товаровиробників з їх діагностичними ознаками прояву на різних органах рослин, біологічних особливостей їх збудників і на основі цього своєчасного проведення проти них обґрунтованих профілактичних заходів.

Нижче наводимо ареали поширення найбільш шкідливих окремих хвороб на люцерні, зовнішні ознаки їх проявлення та захисні заходи, що включають організаційно-господарські, селекційно-насіннєві, агротехнічні, фізико-механічні і хімічні.

Скрізь, де вирощують люцерну, поширена бура плямистість, але найбільш шкідочинна в Степу та Лісостепу, особливо на насіннєвих посівах. В останні роки, за даними Головної Державної фітосанітарної інспекції, перші ознаки хвороби виявляються на люцерні в другій декаді квітня у Степу на 10-42 % рослин за слабкого ступеня розвитку. У Лісостепу хвороба, як правило, з’являється у першій декаді травня за ураження 6-22 % рослин із розвитком хвороби 7-18 %. У більш пізні фази розвитку поширення хвороби коливається у межах 20-80 % з розвитком 7-22 %, в осередках – 85-100 %, за інтенсивності 18-35 %. За сильного ураження рослин спостерігається осипання до 40-50 % уражених листків люцерни.

Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках у вигляді бурих, округлих плям із зубчастими краями. Спочатку вони дрібні, потім збільшуються у діаметрі до 2-3 мм. Пізніше з верхнього боку пластинки в місцях плям з’являються соскоподібні горбики – апотеції, 1-1,5 мм у діаметрі.

На стеблах, черешках, бобиках хвороба проявляється у вигляді довгастих бурих плям, які часто зливаються, утворюючи великі перехвати стебла. Уражені листки жовтіють і обпадають, стебла хворих рослин стають буро-коричневими. Хвороба викликає масове обпадання листків, і відбувається значне зниження врожаю сіна та насіння. Інтенсивний розвиток хвороби відбувається у вологу і теплу погоду.

Розвитку хвороби сприяє волога і тепла погода. Шкідливість хвороби полягає у передчасному масовому обпаданні листків і значному зниженню врожаю сіна та насіння.

Основне джерело інфекції – уражені рослини, на яких зберігаються апотеції гриба, з яких навесні і протягом літа викидаються сумкоспори, і від них відбувається зараження листків.

В останні роки ураженість рослин жовтою плямистістю становить у середньому 6-34 % за розвитку 0,5-11 %.

Хвороба проявляється на листках у вигляді великих жовто-оранжевих плям розпливчастої або сегментованої форми, які розміщуються вздовж жилок. На плямах і на прилеглій до них ще зеленій тканині утворюються дрібні чорні крапки – псевдопікніди гриба. Вони виявляються як з верхнього, так і з нижнього боку листкової пластинки.

Пізніше листки скручуються, а при високій відносній вологості повітря на них формуються плодові тіла у вигляді чорних горбиків – сумчасте спороношення у вигляді апотеціїв. Сумки в апотеціях булавоподібні, в кожній із них знаходиться по 8 безбарвних сумкоспор. Протягом вегетації рослин гриб поширюється сумкоспорами. Пікноспори гриба в інфекційному процесі не відіграють ніякої ролі. Вони беруть участь в статевому процесі.

Хвороба викликає передчасне обпадання листків, суттєво зменшується урожай зеленої маси і насіння, погіршується якість сіна. Уражені рослини погано перезимовують. Основне джерело інфекції – уражені рослини та рештки, на яких зберігаються апотеції, з яких навесні звільняються сумки з сумкоспорами і викликають первинне зараження рослин.

Аскохітоз – це захворювання розповсюджене в районах достатнього зволоження, а також при вирощуванні люцерни за умов зрошування. Найбільше уражуються посіви люцерни другого і третього років. Ураженість рослин у середньому становить 8-17 % з розвитком 0,5-6 %, в осередках 12-25 % з розвитком 7-9 %. Хвороба проявляється на всіх органах рослин.

Уражуються листки, стебла, боби і насіння. На листках плями бувають трьох типів: дрібні – до 2 мм у діаметрі, темно-бурі або майже чорні, округлі, різко відмежовані, часто з блідо-жовтим ореолом, добре помітні з нижнього боку листка; середні – до 4 мм у діаметрі, округлі або неправильної форми, темно-бурі із світлішим центром, оточені жовтуватою облямівкою; великі – до 8 мм у діаметрі, округлі, світло-бурі з темно-бурою облямівкою, часто з блідо-жовтим ореолом і концентричною зональністю. На відмерлих тканинах у місцях плям утворюються чорні крапки – пікніди.

На стеблах плями видовжені, часто охоплюють все стебло, внаслідок чого рослина відмирає. В уражених бобиках насіння щупле, має знижену схожість. У місцях уражень формуються – пікніди гриба. В уражених рослин передчасно засихають листки, стебла і боби.

Хвороба надзвичайно шкідлива, вона спричинює передчасне засихання листків, стебел і бобів, може викликати недобір урожаю зеленої маси і насіння до 25 % і більше. Схожість ураженого насіння завжди на 15-20 % менша, ніж у здорового.

Джерело інфекції – грибниця в уражених рослинах і насінні люцерни, пікніди гриба на уражених рештках.

У районах з достатнім зволоженням і за умов зрошення більш поширена несправжня борошниста роса, або пероноспороз. Захворювання розвивається у районах із достатньою зволоженістю і за умов зрошення. Ураженість рослин хворобою становить 8-10 % з розвитком 4-6 %. Хвороба проявляється так само, як і на горосі – у вигляді дифузного і місцевого ураження. Рослини відстають у рості, листки в них хлоротичні, часто закручуються вниз, з нижнього боку пластинки у вологу погоду уражена тканина покриваються суцільним буро-фіолетовим нальотом. Уражені рослини в’януть і гинуть. При місцевому ураженні на листках з верхнього боку пластинки з’являються світло-жовті розпливчасті плями, а з нижнього вони вкриваються буро-фіолетовим нальотом. Уражені листки відмирають. Уражені рослини всихають, насіння набуває щуплого вигляду, втрачає схожість або дає сходи з дифузним ураженням.

Несправжня борошниста роса є дуже шкідливим захворюванням. Дифузно уражені рослини, як правило, засихають і гинуть. Насіння з хворих рослин має щуплий вигляд, втрачає схожість або дає сходи з дифузним ураженням. В окремі роки хвороба може викликати недобір 25 % і більше урожаю зеленої маси та насіння. Джерелом інфекції є ооспори гриба на уражених рештках і грибниця в уражених живих рослинах і в зараженому насінні.

Іржа. Хвороба поширена в усіх районах вирощування люцерни. Захворювання проявляється наприкінці червня-початку липня, на листках та інших надземних органах рослин. Ураженість рослин коливається по роках від 5 до 22 %, за інтенсивності розвитку 0,5-4 %, в осередках 25-40 %, за розвитку 6-9 %. Ознаки хвороби частіше проявляються на стеблах, рідше на листках у вигляді бурих уредіній, що порошать. Наприкінці вегетації у місцях уражень утворюються чорні телії. При інтенсивному розвитку хвороби листки засихають і обпадають.

За період вегетації люцерни збудник хвороби формує декілька генерацій уредініоспор. У другій половині літа гриб на уражених рослинах поряд з уредініями формує чорні телії з теліоспорами. Теліоспори світло-бурі, еліпсоподібні, завдяки товстостінній оболонці вони можуть витримувати несприятливі умови і оставатися життєздатними більше одного року.

Шкідливість хвороби полягає у тому, що уражені рослини витрачають значну кількість вуглеводів, протеїну, інших речовин на зарубцювання ран, які утворюються внаслідок розриву епідермісу в місцях формуванні уредіній і телій. Недобір урожаю насіння досягає 30 % і більше. Іржа дуже шкодить люцерні за умов зрошення.

Основне джерело інфекції – еціогрибниця у кореневищах молочаю й уредініо грибниця в ураженій тканині живих рослин, а додаткове – уражені рештки, на яких зберігаються теліоспори гриба.

Ураженість рослин борошнистою росою у середньому становить 6-16 % з інтенсивністю розвитку 2-4 %, в осередках – 19-35 % з розвитком 5-14 %. Хвороба проявляється на всіх органах рослин спочатку у вигляді білого борошнистого, а пізніше брудно-сірого нальоту в результаті утворення великої кількості чорних крапок – клейстотеціїв гриба. Уражені листки передчасно засихають і відмирають.

Інтенсивний розвиток борошнистої роси спостерігають після посухи, що пояснюється послабленням стійкості рослин. Інкубаційний період захворювання триває 2-4 доби.

Шкідливість хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні листка передчасному їх засиханні. За інтенсивного розвитку хвороби врожай зеленої маси і насіння зменшується до 20 % і більше. Основне джерело інфекції – грибниця на уражених живих рослинах і клейстотеції гриба на рештках.

Стаганоспороз. Хвороба поширена скрізь, де вирощується люцерна. Більш шкідливе захворювання у вологі роки. Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках з обох боків пластинки у вигляді світло-горіхових або світло-жовтих плям з бурою облямівкою. В суху погоду уражена тканина випадає, листки жовтіють і обпадають. На стеблах, черешках, плодоніжках і бобиках з’являються дрібні, темно-бурі плями, пізніше вони зливаються і окільцьовують орган, який чорніє і засихає. Уражене насіння щупле, часто не дає сходів. На всіх уражених органах з’являються чорні крапки – пікніди гриба.

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Stagonospora meliloti Petr.

Пікніди гриба темнозабарвлені, численні, сконцентровані в центрі плям, пікноспори циліндричні, на кінцях закруглені, безбарвні, з 1-5 перегородками.

Основне джерело інфекції – уражені зимуючі рослини, на яких гриб зберігається грибницею і пікнідами. Патоген уражує також конюшину.

Церкоспороз. Захворювання розповсюджене повсюди, де вирощують люцерну. Хвороба проявляється на всіх надземних органах рослин. На листках утворюються округлі, іржасто-бурі розпливчасті плями. Спочатку вони невеликих розмірів, потім зливаються, інколи досягають до 8 мм у діаметрі і мають розпливчасті краї.

На стеблах і черешках плями витягнуті, овальні, сіро-бурі, нерідко охоплюють все стебло та черешок. На поверхні плями, на листках, частіше з верхнього боку, з’являється слабо помітний сірий чи блідо-оливковий наліт.

Джерелом інфекції є зимуючі уражені рослини і рештки, на яких зберігається патоген грибницею та конідіями, від яких весною відбувається первинне зараження рослин.

Бактеріальна плямистість листя проявляється на стеблах і листках у вигляді дрібних чорних плям. У вологу погоду на ураженій тканині виявляється ексудат бактерій у вигляді бурого слизу. Уражені листки обпадають, рослини відстають у рості, не квітнуть. Залежно від погодних умов і стійкості сорту хвороба може викликати значний недобір урожаю люцерни. Джерелом інфекції є заражене насіння і неперегнилі рештки рослин.

Зовнішні симптоми мозаїки характеризуються утворенням на листках округлих, жовто-зелених, жовтих плям із концентричними кільцями. Згодом вони збільшуються, листки зморщуються, деформуються, некротизуються і відмирають. Уражені рослини відстають у рості, іноді проявляється карликовість. Зберігаються вірус у соку зимуючих уражених рослин, може передаватися насінням, експериментально – механічним шляхом. Мозаїку люцерни можуть викликати також віруси – збудники мозаїки гороху, буряку і жовтої мозаїки квасолі.

Посіви у південних областях України уражує карликовість. Уражені рослини люцерни низькорослі, хлоротичні, з тонким стеблом, редукованими листками, не квітнуть. Хворобу викликають фітоплазмові організми. Вони розповсюджуються листоблішками, що живляться інфікованим соком рослин. Фітоплазмові організми можуть передаватися зараженим насінням.

Хвороба дуже шкідлива. За інтенсивного розвитку хвороби рослини стерильні, насіння не формують, за незначного ступеня ураження насіння щупле, має низьку схожість.

Найбільш радикальним, економічно вигідним і екологічно безпечним заходом проти хвороб є створення і впровадження у виробництво стійких сортів посівної (синьої) люцерни, таких як: Алія, Анді, Банат ВС, Власта, Надежда, Ольга, Планет, Плато, Полтавчанка, Роксолана, Реґіна, Світоч, Серафіма, Ярославна та ін. Використання цих сортів обмежує або зовсім виключає застосування хімічних засобів захисту люцерни від хвороб.

Дієвим заходом проти хвороб є дотримання сівозміни з висіванням люцерни на тому ж полі не раніше, ніж через 3-4 роки, створення просторової ізоляції понад 1 км між насінниками і фуражними посівами люцерни першого і другого (і наступних) років. Кращі попередники люцерни – озимі зернові культури. Слід пам’ятати, що люцерна формує високі врожаї сіна і насіння лише на родючих, добре забезпечених вологою, чистих від бур’янів полях.

У зоні Степу добрими попередниками люцерни є зернові після пару, кукурудза, баштанні культури. В умовах зрошення люцерну можна вирощувати після будь якого попередника, за винятком зернобобових зернових і еспарцету, які мають багато спільних збудників захворювань.

Люцерну сіють під покрив або чистим посівом. Перед сівбою насіння люцерни слід прогріти, провітрити, обробити одним із біопрепаратів для кращого зв’язування атмосферного азоту бульбочковими бактеріями: Нітрагін (Нітрофікс), бактеріальна суспензія, 200 мл /на гектарну норму насіння; Оптімайз, в. р.,2,8 л/т; Ризобофіт, 0,3 л препарату/на гектарну норму насіння) та мікроелементами (молібдат амонію 0,3-0,6 кг/т; борна кислота 0,4-0,5 кг/т).

З метою підвищення урожайності люцерни і підвищення стійкості до стресових погодних умов насіння перед посівом слід обробити одним із регуляторів росту рослин: Біолан, в. с.р. (15 мл/т), Біосил, в. с.р. (15 мл/т); Емістим С (15 мл/т); Радостим, в. с.р. (250 мл/т). Норма витрати робочої рідини – 10 л/т насіння.

Для фуражного використання люцерну сіють під покрив, у чистому вигляді або в травосумішках звичайним рядковим або широкорядним способом (ширина міжрядь 45 см). Слід зазначити, що рослини менше уражуються хворобами на широкорядних посівах. З метою зменшення ураження люцерни фуражного призначення хворобами, люцерну слід висівати під покрив основної культури або в суміші зі злаковими травами, що знижує утроє-четверо інтенсивність розвитку хвороб.

На насіння люцерну сіють широкорядним способом (ширина міжрядь 60-70 см) під покрив або без покриву. Глибина загортання насіння 1,5-2 см, на легких грунтах, слабо забезпечених вологою – до 3-4 см. Глибше загортання насіння призводить до більш інтенсивного ураження проростків кореневими гнилями і пліснявінням.

Фітосанітанний стан люцернового поля значною мірою залежить від внесення органічних і мінеральних добрив та мікроелементів. Збалансовані норми добрив для кожного поля визначають за даними агрохімічного аналізу грунту. Органічні добрива вносять під попередник або під зяблеву оранку. Під зяблеву оранку вносять і фосфорно-калійні добрива. При сівбі люцерни, з метою підвищення врожаю зеленої маси, можна вносити невеликі дози азотних добрив, що стимулює швидкий розвиток рослин на перших фазах вегетації і підвищує стійкість до кореневих гнилей, фузаріозу, пероноспорозу.

Слід зазначити, що внесення незбалансованих норм мінеральних добрив під люцерну, як правило, знижує стійкість рослин до більшості інфекційних хвороб, сприяє інтенсивному їх ураженні протягом всієї вегетації.

З метою підвищення продуктивності рослин і підвищення опору до інфекційних хвороб слід проводити позакореневе підживлення рослин повним мінеральним добривом разом із молібденовими мікроелементами. Цей захід особливо ефективний навесні і восени проти фузаріозу, бактеріозу, бурої і жовтої плямистостей, аскохітозу.

Одним із перших агротехнічних заходів весняно-польових робіт з догляду за фуражними і насінницькими полями люцерни є проведення ранньовесняного боронування посівів у два сліди з видаленням із поля всіх рослинних решток покривної і основної культури, їх компостування або спалювання, щілювання, долотування та міжрядний обробіток на глибину 8-10 см. Ці заходи покращують кореневе живлення рослин, підвищують стійкість рослин до хвороб, збільшують урожай зеленої маси і насіння та якість отриманої продукції.

Систематичне розпушування міжрядь на широкорядних насіннєвих посівах люцерни, особливо при відростанні рослин, що дає змогу знищити бур’яни, більшість із яких є резерваторами вірусних, бактеріальних і фітоплазмових інфекцій, сприяє збереженню вологи і поживних речовин для люцерни.

З метою підвищення урожайності і стійкості рослин до хвороб посіви люцерни слід обприскати одним із дозволених регуляторів росту рослин: Біолан, в. с.р. (10 мл/га); Біосил, в. с.р. (10 мл/га); Емістим С (10 мл/га); Радостим, в. с.р. (50 мл/га). Норма витрати робочої рідини – 300 л/га.

На фуражних посівах люцерни з появою іржі, борошнистої роси, плямистостей і сприятливому прогнозі розвитку хвороб на найближчі 2-3 тижні необхідно скошувати зелену масу і негайно вивозити з поля разом із збудниками хвороб. У поліській і лісостеповій зонах у більшості випадків при плануванні на фуражних посівах отримати насіння, перший укіс, як правило, іде на зелений корм, а після нього поле залишають на насіння. В умовах зрошення фуражну люцерну на насіння залишають першого укосу, так як вона менше уражена борошнистою росою, іржею, плямистостями. Посіви люцерни, уражені аскохітозом використовують на сіно.

Систематичне знищення бур’янів і шкідників, більшість з яких є резерваторами і переносниками збудників вірусних, фітоплазмових і бактеріальних хвороб.

Суворе виконання всіх вимог, що стосуються насінництва люцерни. Систематичний моніторинг хвороб на насінниках люцерни. Збирати насіння лише зі здорових, або принаймні з найменш уражених патогенами ділянок.

Своєчасне збирання насінників. У більшості випадків їх збирають роздільним способом, а на невеликих площах – прямим комбайнуванням. Збирають насіння при побурінні 90-95 % бобів у рослин. З метою прискорення дозрівання насіння у бобах, зменшення ураження насіння аскохітозом, пероноспорозом, стаганоспорозом, бактеріальною плямистістю за 7 діб до збирання, при побурінні 80-85 % бобів у рослин слід застосувати один із дозволених десикантів: Баста 150, в. р. 1,0-1,5 л/га або Реглон Супер 150 SL, в. р.к. -3,0 л/га.

При роздільному збиранні люцерну скошують у валки на висоті 15-18 см. Такі валки швидко просихають після дощу, в них краще зберігається насіння, знижується вірогідність його ураження пліснявінням.

Скошена люцерна на 3-5 день, залежно від погодних умов, підсихає до вологості 14-16 %. Своєчасне очищення насіння, його просушування і доведення вологості до вологості 13-14 о С. Щупле насіння, як правило, є надійним резерватором інфекції більшості збудників захворювань люцерни.

• агрономія
• люцерна
• хвороби люцерни
• захист люцерни
• борошниста роса
• бура плямистість