Коли краще їхати в Адигею
Країна дивовижних пам’яток скель водоспадів кришталево чистих холодних гірських озер і вершин Адигея як магніт притягує поціновувачів природної краси. Туристи, які планують подорож до Адигеї, часто запитую коли краще сюди їхати.
Адигея чудова в будь-яку пору року. Якщо поїхати сюди взимку то можна милуватися застиглою красою гірських річок і водоспадів і розглядати як під крижаними брилами тече вода. Також взимку на туристичних маршрутах гостям пропонують сезонні розваги – катання на надувних колах снігоходах сноубордах лижах конях тощо.
Вирушити в Адигею влітку – значить побачити прекрасні зелені долини між покритими снігом вершинами живу красу лісів.
Якщо вирішите здійснити поїздку восени то природні пам’ятки будуть набагато більш пустельні ніж у розпал сезону – на зимові свята або в середині літа і вам вдасться насолодитися споглядання дикої природи без натовпу людей за спиною.
Але найкращий час для поїздки в Адигею – кінець весни – початок літа коли цвітуть луки зеленіють ліси а після купання в гірській річці можна погрітися на сонечку.
Кінь, який виявився гірським козлом
Кургани й городища скіфського часу розкидані навколо Холодного Яру та у ньому. Досліджувати кургани поблизу села Жаботин, що розташоване на північно-західній околиці урочища, археолог Вікентій Хвойка 1850–1914 розпочав 1899 року. У кургані № 1 він розкопав поховання незвичної конструкції: дерев’яний склеп у формі зрубу. Схожий вигляд мали тогочасні помешкання. Бруси з в’яза сягали до 6 метрів завдовжки.
Оксана Ліфантій
кандидатка історичних наук, провідна наукова співробітниця Скарбниці Національного музею історії України
Вікентій Хвойка (1850 — 1914)
Могилу насипали на початку VI століття до нашої ери. Згодом її пограбували: всередині археологи виявили тільки амфору, кілька ліпних чаш із високими ручками та золоту пластину. Отже, небіжчика відпровадили у засвіти у святковому одязі, із запасом вина та келихами. Визначити стать похованого неможливо, але очевидно, що це була заможна людина.
Пластина тонка й невелика — менше 5 сантиметрів завдовжки. На ній твердим інструментом витиснене зображення копитної тварини, на крупі якої сидить хижий птах. Описуючи знахідку, Вікентій Хвойка припустив, що ця тварина — кінь. Пізніше археологиня Варвара Іллінська 1920–1979 розгледіла сонячного птаха-коня — фантастичну істоту, що поєднала в собі риси і того, і того. У скіфів кінь належав до сонячної символіки — наприклад, вони виготовляли різні предмети, оздоблені конячими голівками, що формували свастику. На початку 2000-х дослідниця Яна Виногродська визначила, що це не кінь, а гірський козел. Аргументи: відсутність густого хвоста, специфічна форма вуха, роги з річними кільцями. На схожі зображення козлів натрапляли в Келермеських курганах в Адигеї. Цієї думки дотримується більшість сучасних скіфологів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Цікаво, що жителі українського лісостепу того часу були осілими землеробами. Отже, вони ніколи не бачили гірського козла на власні очі. Водночас майстер, який виготовив пластину, був добре ознайомлений із мистецтвом Давнього Сходу.
Вікентій Хвойка передав знахідку до Музею старожитностей і мистецтв у Києві — тепер Національний музей історії України. Її виставляли в різних експозиціях музею та в його філіях. Також вона подорожувала виставками як один з яскравих зразків “скіфського золота”. У 1990-х пластинка з козлом і птахом відвідала п’ять японських міст.
Адигея
Адиге́я, Республіка Адигея (рос. Адыгея, Республика Адыгея ; адиг. Адыгеир, Адыгэ Республик) — суб’єкт РФ, входить до складу Південного федерального округу. Територія — 7 792 км 2 . Населення — 451,5 тис. осіб (2016, оцінка), густота населення — 58 осіб/км 2 . Адміністративний центр — м. Майкоп. Утворена 27.07.1922 як Адигейська (Черкеська) автономна область на території Майкопського і Катеринодарського відділів Кубано-Чорноморської обл. Перейменована на Адигейську автономну область (1928), перетворена на республіку (03.07.1991), сучасна назва — з 1992. Розташована на півдні європейської частини країни, з усіх боків оточена територією Краснодарського краю. Північна частина республіки — рівнина, південна — передгір’я і гори Великого Кавказу. Клімат Адигеї помірно теплий, з середніми температурами січня — –2 °C і липня — +28 °C, опадів — близько 700 мм/рік. Основні річки: Кубань та її притоки Лаба і Біла. До 40 % території (близько 2,8 тис. км 2 ) займають ліси, в основному широколистяні (бук, дуб, граб, клен). Різноманітна рослинність рівнинної, лісостепової і гірсько-лісової зон, альпійських лугів в поєднанні зі сприятливим кліматом зумовлюють розмаїття рослинного і тваринного світу Адигеї — 87 видів ссавців, 91 — риб, 275 — птахів, 11 — земноводних, 19 — плазунів і кілька тисяч видів безхребетних тварин. З корисних копалин є невеликі запаси природного газу, значні запаси будівельних матеріалів (гравій, пісок, глина, вапняк), в гірській частині Адигеї — невеликі родовища золота і рудних матеріалів. Предками корінного населення республіки адигів вважаються давні зихи (меоти, сінди, черкеси). В результаті російсько-кавказької війни (1763–1864) більшість адигів було вигнано в Османську імперію, а решту поселено на рівнинних землях лівого берегу Кубані. Міське населення Адигеї становить 47,3 % (2016), найбільші міські поселення (2016): міста Майкоп (144,1 тис. осіб) і Адигейськ (12,7 тис. осіб), смт Яблоновський (32,0 тис. осіб), Енем (19,1 тис. осіб), Гіагінська (13,8 тис. осіб) та ін. Адигея — індустріально-аграрна республіка з харчовою, деревообробною, целюлозно-паперовою, машинобудівельною і металообробною галузями промисловості. Основу агропромислового виробництва становлять рослинництво, свинарство, вівчарство, промислове птахівництво та племінне конярство. У республіці розвинуте автомобільне і повітряне сполучення. Судноплавство по Кубані. Розвивається туристична галузь. В Адигеї — 2 федеральні державні заклади вищої освіти: Адигейський державний університет (засновано 1940) і Майкопський державний технологчний університет (засновано 1993), 9 середніх спеціальних навчальних закладів, 149 загальноосвітніх шкіл (2016), 8 державних музеїв (серед них Національний музей Адигеї, засновано 1926), низка театрів (серед них — Національний театр Адигеї, засновано 1937) тощо. З давніх часів в Адигеї поширений фольклор (нартський епос, героїчні пісні). Література зародилась на межі 19–20 ст. (пісні Ц. Теучежа, складені ним в усній формі й записані пізніше). У 1920–1930-х з’являються перші поетичні твори великого обсягу (історичні поеми Ц. Теучежа), зароджуються прозові жанри (твори Т. Керашева). Література 1930-х мала обмежений жанровий діапазон, зосереджуючись на окремих історичних сюжетах і сучасних для авторів подіях (революційні події 1917, Громадянська війна, колективізація), осмислених відповідно до канонів соціалістичного реалізму. У 1940–1950-х вийшли численні поетичні й прозові твори, присвячені подіям Другої світової війни й післявоєнного часу (Ю. Тлюстен, Д. Костанов, А. Євтих). У 1960-х зароджується адигейська драматургія (Г. Схоплок). У 1970-1980-х працюють прозаїки І. Машбаш, Х. Ашинов, П. Кошубаєв. Основні літературні видання: альманах (пізніше журнал) «Зэкъошныгъ» («Дружба») адигейською мовою (видається з 1924) й «Литературная Адыгея» російською мовою (видається з 1994). Українською мовою перекладено твори А. Євтиха, Т. Керашева, І. Цея та ін., адигейською — Т. Шевченка, М. Трублаїні та ін. Серед відомих митців Адигеї — основоположник адигейського професійного музичного мистецтва, народний артист РФ і Адигеї, заслужений діяч мистецтв Росії, лауреат Державної премії Адигеї композитор, співак У. Тхабісімов.
Література
- Бормотов И. В. Адыгея туристская (история, состояние и перспективы развития). Майкоп, 2003.