Зміст:

§ 39. Мохи

На Землі налічують близько 24 тис. видів мохів! І поширені вони повсюди. Мохи — це рослини, які не мають коренів та не здатні ефективно регулювати вміст води в тілі, тому багато їх видів мають здатність висихати і швидко відновлювати свою життєдіяльність після зволоження. Більшість мохів зростають у достатньо зволожених місцях. Поверхню стовбурів дерев вони рясніше вкривають із північного боку, куди потрапляє менше променів сонця і яка менше висихає.

За будовою тіла розрівняють мохи сланеві і листостеблові. Внутрішня будова деяких мохів надзвичайно проста, вони складаються із майже однакових клітин. У інших можна побачити різноманітні тканини.

Тіло сланевих мохів — це просто пластинка, на нижній поверхні якої можуть бути тільки луски і волоски — ризоїди, якими ця пластинка прикріплюється до ґрунту або каменів. Ризоїди також транспортують воду до тіла рослини. Прикладом сланевих мохів є маршанція мінлива (мал. 168, а), яку можна побачити на перезволожених луках, по берегах потічків, а у містах часом на закинутих вологих стежинах з дрібного щебеню або асфальту, де не росте трава.

Мал. 168. Сланеві і листостеблові мохи: а — маршанція; б — мох зозулин льон; в — сфагнум

На вологих луках, у лісах можна знайти листостебловий мох зозулин льон (мал. 168, б). У процесі розмноження зозулиного льону як і в усіх мохів послідовно змінюються статеве та нестатеве покоління (мал. 169).

Мал. 169. Розмноження моху зозулин льон

Рослини статевого покоління моху утворюють подушки із щільно розташованих пагонів зі стеблом і листками (власне ті рослини, які у побуті називають мохами). На стеблі при основі пагона розвиваються волоски — ризоїди. На верхівці пагонів зозулиного льону між листками утворюються статеві органи: або чоловічі, або жіночі. Коли падає дощ, його краплі потрапляють на верхівки пагонів і розбризкуються. Разом з бризками чоловічі статеві клітини із джгутиками — сперматозоїди — потрапляють на жіночі пагони, запливають у жіночі статеві органи і запліднюють яйцеклітини, в результаті цього утворюються зиготи (мал. 178).

Статеве покоління утворює статеві органи, в яких формуються чоловічі та жіночі статеві клітини.

Нестатеве покоління утворює спори, якими здійснюється нестатеве розмноження.

Із зиготи всередині жіночого статевого органа розвивається нестатеве покоління моху — спорогон. Тобто він розвивається лише на жіночих пагінцях моху і все життя живиться за їх рахунок. Спорогон складається із присоски, ніжки і коробочки (мал. 170). В коробочці спорогону утворюються спори. Після дозрівання спори висипаються з коробочки і вітер розносить їх на велику відстань. Спора зозулиного льону проростає на поверхні ґрунту у сильно розгалужену багатоклітинну зелену чоловічу або жіночу нитку. З часом на цій нитці виникають численні бруньки, з яких розвиваються пагінці нового статевого покоління моху. Таким чином, мохи розмножуються і поширюються за допомогою спор.

Мал. 170. Молодий спорогон моху

Органи, у яких утворюються спори, називають спорангіями. У мохів спорангієм є коробочка спорогона.

Дуже цікавим є білий мох або сфагнум (мал. 168, в). Його розгалужені пагони утворюють великі подушки у вологих лісах або суцільні килими на болотах, які, в свою чергу, так і називають — сфагновими. Живляться такі болота майже чистою водою атмосферних опадів.

У тілі сфагнуму переважають відмерлі клітини. Так, у листках на одну зелену живу клітину припадає до кількох десятків відмерлих клітин, заповнених повітрям. Саме вони створюють враження, що сфагнум має білий колір. У стеблі також розвиваються подібні мертві клітини. Вони дуже добре поглинають рідину. Тому сфагновий мох, як губка, поглинає і утримує багато води.

Килим сфагнуму на поверхні болота перекриває доступ кисню до нижніх шарів води, зменшує її випаровування та теплообмін. Відмерлі частинки лише частково розкладаються з утворенням великої кількості органічних кислот. Окрім того, у Сфагнумі містяться речовини, що вбивають бактерії. Тому залишки моху в болоті не перегнивають, а утворюють потужні поклади світлого сфагнового торфу. Сам сфагнум після висушування застосовували як матеріал для перев’язок у медицині. Але зараз цього вже не роблять, бо сфагнові болота досить швидко зникають через забруднені атмосферні опади і тому охороняються в усьому світі.

1. Мохи не мають коренів, їхнє тіло — пластинка або пагін, у деяких випадках із ризоїдами.
2. Будова мохів не забезпечує ефективної регуляції вмісту води в тілі.
3. У мохів основним фотосинтезуючим поколінням є статеве. Нестатеве покоління представлене спорогоном, який живиться за рахунок жіночої рослини статевого покоління.
4. Розмножуються і поширюються мохи спорами.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ, ЯКІ ПОТРІБНО ЗАСВОЇТИ

Мохи, ризоїди, спорогон, спорангій, статеве покоління, нестатеве покоління.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Які типи зовнішньої будови тіла мохів ви знаєте?
2. Як відбувається статевий процес у мохів?
3. Що таке спорогон? Яка його будова і функції?
4. Чому пагінці зозулиного льону утворюють щільні подушки?
5. Які покоління можна виділити у мохів?

Перепишіть у зошит та продовжіть речення, які описують процес розмноження моху зозулин льон.

Розмноження моху зозулин льон:

Із спори розвивається ____

Статеві органи утворюються на ____

Сперматозоїди потрапляють до яйцеклітини ____

Із заплідненої яйцеклітини розвивається ____

Види коренів і типи кореневих систем

У переважної більшості вищих рослин корені добре розвинені і розміщуються в ґрунті, а в деяких рослин – у воді (наприклад, у ряски) і повітрі (наприклад, в орхідей). Є серед вищих рослин і такі, у яких корені відсутні (наприклад, у таких рослин-паразитів, як повитиця, петрів хрест).

Коренева система – сукупність усіх коренів рослини. За формою розрізняють 3 типи кореневих систем: стрижнева, мичкувата і змішана.

• Стрижнева коренева система – це система коренів, яка має добре розвинений головний корінь, від якого відходять бічні (у дводольних рослин). Утворюється ця система із зародкового корінця і галузиться за рахунок бічних коренів.
• Мичкувата коренева система – це система додаткових коренів, які пучком ростуть від основи стебла (в однодольних рослин, а з дводольних – у жовтецевих та подорожникових). Формує мичкувату систему вузол кущіння, із якого розвиваються додаткові пагони і корені. Галуження системи відбувається також за рахунок бічних коренів.
• Змішана коренева система – це система коренів, у якій можна виділити добре розвинений головний корінь з бічними та численні додаткові корені на нижній частині стебла. Наприклад, є у рослин, які людина підгортає при вирощуванні (у капусти, помідорів, соняшника).

Типи кореневих систем: 1 – стрижнева, 2 – мичкувата, 3 – змішана.

Розвиток і потужність кореневих систем залежать від виду та індивідуальних особливостей рослин, умов існування та ін. За об’ємом кореневі системи рослин завжди більші від їх надземних частин.

Людина може впливати на формування кореневої системи у рослин, здійснюючи підгортання і пікірування, що обумовлює утворення потужної розгалуженої системи коренів у верхньому родючому шарі ґрунту. Пікірування – це відщипування кінчика головного кореня, що посилює галуження кореневої системи внаслідок утворення та розростання бічних коренів. Підгортання – це підсипання до основи рослини землі з метою посилення росту додаткових коренів у поверхневих шарах ґрунту.

Зони кореня, особливості їх будови та функцій

На поздовжньому розрізі головні, додаткові і бічні корені мають подібну будову і в них можна виділити певні зони. По довжині молодий корінь розділяють на декілька ділянок: кореневий чохлик, зона поділу, зоно розтягування, всисна зона і провідна зона.

Кореневий чохлик складається з кількох шарів живих клітин, які утворюються зовнішніми клітинами верхівкової меристеми. Живуть клітини чохлика 2-9 діб, залежно від типу ґрунту, середовища життя (наприклад, у коренів водних рослин його немає). Кореневий чохлик захищає верхівку кореня від пошкоджень, сприймає силу земного тяжіння і визначає напрямок росту, виділяє слиз для полегшення просування кореня в ґрунті.

Зона поділу клітин має довжину близько 1-3 мм і утворена живими клітинами верхівкової твірної тканини. Завдяки здатності клітин до швидкого поділу ця зона забезпечує ріст кореня в довжину і дає початок іншим тканинам.

Зона розтягування клітин має довжину 2-5 мм і складається з живих витягнутих клітин, які набули постійної форми і розмірів. Разом із зоною поділу утворює зону росту кореня. У цій зоні відбувається диференціація клітин на тканини. Тут формуються ризодерма, первинна кора та центральний циліндр кореня.

Всисна зона (зона кореневих волосків, зона всмоктування) – це ділянка кореня довжиною 5-20 мм. Поверхня цієї зони вкрита виростами клітин шкірки – кореневими волосками. Кореневі волоски – це вирости клітин покривної тканини кореня, які всмоктують воду з розчиненими мінеральними солями. Довжина волосків – декілька міліметрів, але їх дуже багато, чим забезпечується велика поминальна поверхня кореня. Живуть кореневі волоски 10-20 днів, потім відмирають і злущуються. Замість них утворюються нові, але вже на новій, молодшій частині кореня. Так що з ростом кореня вглиб переміщується і зона кореневих волосків. Таким чином, зона кореневих волосків забезпечує всмоктування розчинених мінеральних речовин та закріплення верхівки кореня в ґрунті.

Провідна зона (зона бічних коренів) – це найбільша частина кореня (вимірюється десятками сантиметрів і навіть метрами), яка має провідні клітини. Провідна зона здійснює проведення речовин до надземних органів та утворення бічних коренів з клітин перициклу.

Зони кореня: 1 – кореневий чохлик; 2 – зона поділу клітин; 3 – зона розтягування клітин; 4 – зона всмоктування; 5 – провідна зона.

Будова моху, будова моху зозулин льон

Мохи – це низькорослі рослини, які не мають справжніх коренів, стебел та листя. Вони є одними з найдавніших рослин на Землі, і їхня історія сягає близько 400 мільйонів років.

Що таке мохи?

Мохи (Bryophyta) — це вищі безсудинні спорові рослини. Вони поширені по всій земній кулі, але найбільше їх у холодних і вологих районах.

Мохи — це невисокі рослини, довжина яких рідко перевищує 50 мм. Вони не мають коренів, а їхня вегетативна частина представлена таломом — сланню, що складається з ризоїдів, листків і стебел.

Ризоїди — це ниткоподібні відростки, які забезпечують мохам прикріплення до субстрату. Листки мохів дрібні, вони мають одношарову будову і не мають жилок. Стебла мохів також дрібні, вони можуть бути прямостоячими або лежачими.

Мохи розмножуються спорами, які утворюються в спорангіях. Спори розносяться вітром і, потрапляючи в сприятливі умови, проростають у нові рослини.

Мохи відіграють важливу роль у природі. Вони захищають ґрунт від ерозії, сприяють накопиченню гумусу і водінню. Мохи є також домом для багатьох дрібних тварин, таких як комахи, черв’яки та молюски.

Існує близько 20 000 видів мохів, які об’єднані в 2 класа:

Печіночники (Hepaticopsida) — це мохи з сланню, що складається з 2 шарів клітин: верхнього (епідермису) і нижнього (гіподермису).
Листостеблоподібні мохи (Bryopsida) — це мохи з сланню, що складається з 3 шарів клітин: епідермису, мезофілу і гіподермису.

Мохи широко використовуються в декоративному садівництві. Вони використовуються для створення рокаріїв, альпінаріїв і інших ландшафтних композицій.

Будова моху

Листостеблоподібні мохи мають слань, що складається з 3 шарів клітин: епідермису, мезофілу і гіподермису. Епідерміс і гіподерма мають таку ж функцію, як і у печіночників. Мезофіл — це проміжний шар клітин, який виконує функції фотосинтезу, дихання і запасання поживних речовин.

Усі мохи мають листки, які є одношаровими і не мають жилок. Листки мохів можуть бути різної форми і розміру. Вони можуть бути ланцетними, еліптичними, яйцеподібними або округлими.

Стебла мохів також можуть бути різної форми і розміру. Вони можуть бути прямостоячими або лежачими. Стебла мохів забезпечують опору рослині і транспорт поживних речовин.

Мохи розмножуються спорами, які утворюються в спорангіях. Спорангіі можуть бути розташовані на листках або на стеблах мохів. Спори розносяться вітром і, потрапляючи в сприятливі умови, проростають у нові рослини.

Ось більш детальний опис будови моху:

Слань — це вегетативна частина моху, яка складається з ризоїдів, листків і стебел.

Ризоїди — це ниткоподібні відростки, які забезпечують мохам прикріплення до субстрату. Вони утворюються з клітин нижнього шару слані. Ризоїди також можуть виконувати функцію всмоктування води і поживних речовин.

Листки мохів є одношаровими і не мають жилок. Вони можуть бути різної форми і розміру. Листки мохів забезпечують фотосинтез, дихання і газообмін.

Спорангії — це органи, в яких утворюються спори. Спори мохів є одноклітинними і мають вигляд еліпсоїдів. Вони розносяться вітром і, потрапляючи в сприятливі умови, проростають у нові рослини.

Будова моху Зозулин льон

Зозулин льон (Polytrichum commune) — це листостебловий мох, який поширений по всій території України. Він росте у вологих місцях, таких як ліси, болота і береги водойм.

Зозулин льон має пряме, нерозгалужене стебло заввишки від 15 до 40 см. На стеблі розташовані вузькі, ланцетні листки, які спірально розташовані. Листки зозулиного льону мають одношарову будову і не мають жилок.

У верхній частині стебла зозулиного льону розташовані спорангії, які утворюються на довгих ніжках. Спорангіі зозулиного льону мають циліндричну форму і забарвлені в бурий колір.

Слань зозулиного льону складається з ризоїдів, листків і стебел.

Ризоїди зозулиного льону є ниткоподібними і мають буре забарвлення. Вони забезпечують моху прикріплення до субстрату і поглинання води та поживних речовин.

Листки зозулиного льону розташовані на стеблі спірально. Вони мають одношарову будову і не мають жилок. Листки зозулиного льону забезпечують фотосинтез, дихання і газообмін.

Стебла зозулиного льону прямі, нерозгалужені і мають буре забарвлення. Вони забезпечують опору рослині і транспорт поживних речовин.

Спорангії зозулиного льону розташовані в верхній частині стебла на довгих ніжках. Вони мають циліндричну форму і забарвлені в бурий колір. Спорангіі зозулиного льону утворюють спори, які розносяться вітром і, потрапляючи в сприятливі умови, проростають у нові рослини.

Особливості будови зозулиного льону

Зозулин льон має ряд особливостей будови, які відрізняють його від інших видів мохів:

Зозулин льон має велике стебло, яке може досягати заввишки 40 см.
Листки зозулиного льону мають одношарову будову і не мають жилок.
Спорангії зозулиного льону розташовані на довгих ніжках.

Ці особливості будови дозволяють зозулиному льону виживати в умовах високої вологості і поганого освітлення.

Звідки пішла назва моху Зозулин льон?

Назва моху Зозулин льон походить від його зовнішнього вигляду. Листки зозулиного льону мають довгасту, вузьку форму і забарвлені в зелений колір. Вони нагадують собою волокна льону.

Зозулин льон також має довгі, тонкі ризоїди, які нагадують собою нитки. Ці ризоїди забезпечують моху прикріплення до субстрату.

У народі зозулин льон також називають “кукушкиним льоном”. Ця назва також пов’язана з зовнішнім виглядом моху. Листки зозулиного льону спірально розташовані на стеблі. Ця форма нагадує собою пір’я зозуленят.

Зозулин льон є досить поширеним видом моху в Україні. Він росте у вологих місцях, таких як ліси, болота і береги водойм.

Розмноження та розвиток моху

Мохи розмножуються двома способами: нестатевим і статевим.

Нестатеве розмноження відбувається за допомогою спор. Спори утворюються в спорангіях, які розташовані на листках або стеблах мохів. Коли спорангій дозріває, він розкривається і спори розносяться вітром.

Спора, потрапивши в сприятливе середовище, проростає і утворює протонему. Протонема — це зелена ниткоподібна структура, яка має ризоїди і листки. Протонема розвивається в дорослу рослину.

Статеве розмноження у мохів відбувається за допомогою гамет. Гамети утворюються в гаметангіях, які розташовані на листках або стеблах мохів.

У мохів існують два типи гаметангій: антеридії та архегонії. У антеридіях утворюються чоловічі гамети — сперматозоїди. У архегоніях утворюються жіночі гамети — яйцеклітини.

Для запліднення сперматозоїд повинен потрапити в архегоній. Це відбувається лише у воді.

Запліднена яйцеклітина розвивається в спорофіт. Спорофит — це диплоїдна рослина, яка має ризоїди, листки і стебло. Спорофит утворює спорангії, в яких утворюються спори.

Таким чином, у життєвому циклі мохів чергуються два покоління: статеве — гаметофіт і нестатеве — спорофіт. У більшості мохів гаметофіт переважає над спорофітом.

Розвиток моху починається з проростання спори. Спора проростає і утворює протонему. Протонема розвивається в дорослу рослину, яка утворює спорангії. У спорангіях утворюються спори. Спори розносяться вітром і, потрапляючи в сприятливі умови, проростають у нові рослини.

Таким чином, розвиток моху відбувається циклічно.

Що таке сфагнум?

Сфагнум — це рід мохів, який поширений у вологих місцях, таких як болота, ліси і береги водойм. Сфагнум є єдиним родом мохів, який утворює торф.

Сфагнум має ряд особливостей, які відрізняють його від інших видів мохів:

Сфагнум має пухку, губчасту структуру. Це дозволяє йому утримувати велику кількість води.
Сфагнум має здатність всмоктувати воду через всю поверхню тіла. Це дозволяє йому швидко відновлювати вологу після висихання.
Сфагнум має здатність виділяти кислоти, які руйнують деревину. Це дозволяє йому швидко розкладати деревину на торф.

Сфагнум має важливе значення в природі. Він є домом для багатьох дрібних тварин, таких як комахи, черв’яки та молюски. Сфагнум також є важливим компонентом болотних екосистем. Він допомагає захищати ґрунт від ерозії і сприяє накопиченню гумусу.

Сфагнум використовується в різних сферах людської діяльності. Він використовується в медицині як перев’язувальний матеріал, в садівництві як мульча і в промисловості як сировина для виробництва паперу, гуми та інших матеріалів.

Ось деякі приклади застосування сфагнуму:

У медицині сфагнум використовується як перев’язувальний матеріал. Він має антисептичні властивості і допомагає запобігти інфікуванню ран. Сфагнум також використовується для виготовлення пов’язок і компресів.
У садівництві сфагнум використовується як мульча. Він допомагає підтримувати вологу в ґрунті і захищає коріння рослин від морозу. Сфагнум також використовується для створення декоративних композицій.
У промисловості сфагнум використовується як сировина для виробництва паперу, гуми та інших матеріалів. Сфагнум має хороші абсорбуючі властивості і може використовуватися для виготовлення різних виробів, таких як ватні диски, туалетний папір і т.д.

Сфагнум є цінним природним ресурсом, який має широкий спектр застосування.

Як називається корінь моху