Рахунки бухгалтерського обліку: класифікація та план. Реферат

Різнобічні завдання господарського керівництва та контролю потребують своєчасної і всебічної інформації про склад засобів підприємства і джерел їх формування, господарські процеси і фінансові результати діяльності. Це зумовлює необхідність використання в бухгалтерському обліку значної кількості різних за своїм змістом рахунків.

Для більш глибокого та правильного розуміння і обґрунтованого використання в обліку рахунків необхідно знати їх економічний зміст, призначення та структуру, а це потребує науково обґрунтованої класифікації рахунків.

Під класифікацією рахунків розуміють їх групування за певними однорідними ознаками.

Класифікація рахунків допомагає вивченню змісту і будови рахунків. Знаючи загальні, найбільш суттєві і відмітні ознаки окремих груп рахунків, легше визначити, для чого призначений та як використовується той або інший рахунок у бухгалтерському обліку.

Рахунки бухгалтерського обліку класифікують за двома основними ознаками: за економічним змістом та за призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом встановлює, що саме обліковується на даному рахунку, які конкретно об’єкти відображаються на ньому залежно від їх економічного змісту в процесі господарської діяльності. Ця класифікація дає можливість визначити систему рахунків, що підлягають використанню на підприємствах тієї або іншої галузі.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою показує, для чого, для одержання якої інформації призначені ті або інші рахунки та яка їхня структура, тобто зміст дебету, кредиту і характер залишку. Однакові за структурою рахунки можуть відображати різні за економічним змістом господарські засоби і процеси.

Обидві класифікації рахунків науково обґрунтовані, тісно взаємопов’язані і доповнюють одна одну.

Класифікацій рахунків за економічним змістом

Класифікація рахунків за економічним змістом відповідає змісту предмета бухгалтерського обліку і зумовлена класифікацією об’єктів обліку, тобто господарських засобів, їх джерел і процесів.

Звідси за економічним змістом рахунки бухгалтерського обліку поділяють на дві групи:

• рахунки обліку господарських засобів (активів) підприємства і процесів;
• рахунки обліку джерел формування господарських засобів.

Класифікація рахунків обліку господарських засобів (активів) підприємств і процесів. Залежно від функціональної участі в процесі діяльності господарські засоби (активи) підприємства, як відомо, поділяються на: необоротні активи і оборотні активи.

Для обліку необоротних активів, їх наявності, руху, зносу в процесі діяльності і відновлення використовують:

• рахунки обліку необоротних активів: “Основні засоби”, “Інші необоротні активи”, “Нематеріальні активи”, “Знос необоротних активів”, “Капітальні інвестиції” та ін.

Для обліку наявності і руху оборотних активів використовують рахунки таких груп (класів):

• рахунки обліку запасів: “Виробничі запаси”, “Малоцінні і швидкозношувані предмети”, “Напівфабрикати”, “Готова продукція”, “Товари” та ін.;
• рахунки обліку коштів, розрахунків та інших активів: “Каса”, “Рахунки в банках”, “Інші кошти”, “Розрахунки з покупцями і замовниками”, “Розрахунки з різними дебіторами” та ін.;
• рахунки обліку витрат діяльності: “Виробництво”, “Загальновиробничі витрати”, “Адміністративні витрати”, “Витрати на збут”, “Інші витрати операційної діяльності” та ін.

Класифікація рахунків обліку джерел формування господарських засобів (активів) підприємства. Рахунки бухгалтерського обліку, які використовуються для обліку джерел формування активів підприємства, поділяються на дві групи:

• рахунки обліку джерел власних засобів;
• рахунки обліку джерел залучених (позикових) коштів.

Для обліку джерел власних засобів підприємства використовують:

• рахунки обліку власного капіталу: “Статутний капітал”, “Пайовий капітал”, “Додатковий капітал”, “Резервний капітал”, “Нерозподілений прибуток” та ін.;
• рахунки обліку доходів і результатів діяльності: “Доходи від реалізації”, “Дохід від участі в капіталі”, “Інші фінансові доходи”, “Доходи майбутніх періодів” та ін.

Для обліку джерел залучених (позикових) коштів використовують:

• рахунки обліку довгострокових зобов’язань: “Довгострокові позики”, “Довгострокові векселі видані”, “Довгострокові зобов’язання по облігаціях”, “Інші довгострокові зобов’язання” та ін.;
• рахунки обліку поточних зобов’язань: “Короткострокові позики”, “Короткострокові векселі видані”, “Розрахунки з постачальниками і підрядчиками”, “Розрахунки по оплаті праці”, “Розрахунки по страхуванню”, “Розрахунки по податках і платежах” та ін.

Загальна класифікація рахунків бухгалтерського обліку за економічним змістом наведена на нижче.

Таким чином, класифікація рахунків за економічним змістом, показуючи, на яких рахунках має вестися облік тих або інших об’єктів бухгалтерського обліку, розкриває економічний зміст окремих рахунків. Таке групування дає змогу визначити систему рахунків, необхідних для обліку необоротних і оборотних активів, джерел їх формування, господарських процесів і результатів діяльності підприємств різних галузей та форм власності.

Класифікація рахунків за економічним змістом покладена в основу будови національного Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

Ознайомлюючись з класифікацією рахунків за економічним змістом, бачимо, що рахунки, призначені для обліку активів, об’єднані з рахунками, призначеними для обліку господарських процесів. Це пояснюється тим, що за допомогою необоротних і оборотних активів підприємства забезпечують здійснення господарських процесів, а тому при класифікації активи групують залежно від того, в якому процесі вони функціонують.

Господарські процеси взаємопов’язані між собою: процес виробничого споживання здійснюється одночасно з процесом виробництва; процес виробництва супроводжується процесом реалізації, виникненням розрахункових відносин; надходженням грошових коштів на підприємство тощо. Тому при класифікації рахунків за економічним змістом не завжди можна виділити у самостійні групи супровідні процеси, оскільки їх облік ведеться на тих самих рахунках, що й основні процеси.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою

За призначенням і структурою рахунки бухгалтерського обліку групуються залежно від їх обліково-технічних якостей, тобто як саме обліковуються ті або інші засоби, їх джерела та господарські процеси на рахунках, що відображається на дебеті, кредиті рахунка, що характеризує залишок відповідного рахунка. Таке групування дозволяє визначити порядок обліку господарських операцій на рахунках, забезпечує чітку уяву про показники діяльності підприємства.

Рахунки бухгалтерського обліку за призначенням і структурою поділяються на такі групи: рахунки основні, регулюючі, операційні, фінансово-результатні і збалансовані.

Рахунки основні

Основні рахунки у бухгалтерському обліку використовуються для контролю за наявністю і змінами господарських засобів та джерел їх утворення. Вони називаються основними тому, що об’єкти, які на них обліковуються, тобто господарські засоби та їх джерела, є основою господарської діяльності, і в своїй сукупності характеризують майнове становище підприємства. Ці рахунки за своїми показниками (залишками) служать основою для складання бухгалтерського балансу. Основні рахунки поділяються на: матеріальні, грошові, власного капіталу і розрахункові.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності і руху (надходження, використання) матеріальних ресурсів підприємства. До них належать рахунки: “Основні засоби”, “Нематеріальні активи”, “Виробничі запаси”, “Малоцінні і швидкозношувані предмети”, “Готова продукція”, “Товари” та ін.

Спільним для цієї групи рахунків є те, що всі вони – активні. Сальдо, мають тільки дебетове, яке показує наявність (залишок) даного виду матеріальних цінностей на звітну дату. Обороти по дебету цих рахунків показують надходження (збільшення) матеріальних ресурсів, а обороти по кредиту – їх зменшення.

Схема матеріального рахунка

Сальдо – залишок матеріальних цінностей на початок місяця

Оборот- збільшення запасів (+)

Облік матеріальних цінностей на аналітичних рахунках здійснюється не тільки у грошовому, а й у натуральних вимірниках. Облік матеріальних цінностей (надходження, видаток) по дебету і кредиту рахунків відображають в однаковій оцінці, що забезпечує реальність показників обліку і контроль за збереженням цінностей, які обліковуються на цих рахунках.

Рахунки грошових коштів призначені для обліку і контролю за наявністю і рухом грошових коштів та грошових документів підприємства. До них належать рахунки: “Каса”, “Рахунки в банках”, “Інші кошти”.

Будова рахунків грошових коштів подібна до будови матеріальних рахунків: рахунки – активні, сальдо мають тільки дебетове; оборот по дебету показує збільшення грошових коштів, оборот по кредиту – їх зменшення.

Схема рахунка грошових коштів

Сальдо – залишок коштів на початок місяця

Оборот – збільшення коштів (+)

Залишок матеріальних цінностей або грошових коштів, що показані в обліку на тому або іншому рахунку, можна завжди перевірити за допомогою інвентаризації.

Рахунки власного капіталу призначені для обліку джерел власних господарських засобів (активів). Вони показують форми їх створення і цільове призначення, а також зміни в процесі діяльності. До цієї групи належать рахунки: “Статутний капітал”, “Пайовий капітал”, “Додатковий капітал”, “Резервний капітал”, “Цільове фінансування і цільові надходження” та ін. Всі зазначені рахунки – пасивні. Кредитове сальдо цих рахунків показує наявність відповідних джерел засобів; оборот по кредиту – виникнення або збільшення джерел, а оборот по дебету – їх зменшення.

Схема рахунка власного капіталу

Оборот – зменшення джерела (-)

Сальдо – наявність джерела на звітну дату

Оборот – збільшення джерела (+)

Облік господарських операцій на рахунках власного капіталу здійснюється тільки у грошовому вимірнику. Аналітичний облік джерел засобів ведуть за формами їх створення і цільовим призначенням.

Розрахункові рахунки призначені для обліку і контролю за розрахунковими відносинами даного підприємства з іншими підприємствами, організаціями та особами. На цих рахунках відображається заборгованість, що виникає у процесі господарської діяльності підприємства, а також зміни цієї заборгованості. Оскільки заборгованість може бути як на користь даного підприємства (дебіторська), так і на користь інших підприємств, організацій та осіб (кредиторська), то розрахункові рахунки поділяються на: активні, пасивні і активно-пасивні.

Активні розрахункові рахунки призначені для обліку дебіторської заборгованості і розрахунків по ній (тобто для обліку заборгованості інших підприємств, організацій і осіб даному підприємству). До таких рахунків належать: “Розрахунки з покупцями і замовниками”, “Довгострокова дебіторська заборгованість”, “Розрахунки з різними дебіторами”, “Векселі одержані” та ін.

Активні розрахункові рахунки мають дебетове сальдо, яке показує залишок дебіторської заборгованості на звітну дату; збільшення цієї заборгованості відображається на дебеті, а зменшення – на кредиті рахунка.

Схема активного розрахункового рахунка

Сальдо – залишок дебіторської заборгованості на звітну дату

Оборот – зменшення заборгованості (-)

Оборот – збільшення заборгованості (+)

В аналітичному обліку активні розрахункові рахунки деталізуються по кожному окремому дебітору (підприємству, організації, особі).

Пасивні розрахункові рахунки призначені для обліку розрахункових відносин з кредиторами, тобто за зобов’язаннями даного підприємства перед іншими підприємствами, організаціями та особами. До них належать рахунки: “Розрахунки з постачальниками і підрядчиками”, “Розрахунки по оплаті праці”, “Розрахунки по-страхуванню”, “Короткострокові позики”, “Довгострокові позики”, “Векселі видані” та ін.

Кредитове сальдо зазначених рахунків показує залишок кредиторської заборгованості на звітну дату, збільшення цієї заборгованості відображається на кредиті, а зменшення – на дебеті рахунка.

Схема пасивного розрахункового рахунка

Оборот – зменшення заборгованості (-)

Сальдо – залишок кредиторської заборгованості на звітну дату

Оборот – збільшення заборгованості (+)

В аналітичному обліку пасивні розрахункові рахунки деталізуються по кожному окремому кредитору.

Активно-пасивні розрахункові рахунки призначені для обліку розрахунків з таким підприємством, організаціями та особами, характер заборгованості яких змінюється, тобто стосовно даного підприємства вони можуть виступати то як дебітори, то як кредитори. До них належать рахунки: “Розрахунки за податками і платежами”, “Розрахунки по інших операціях” та ін.

Обороти по дебету і кредиту таких синтетичних активно-пасивних рахунків відображають розрахункові операції різного змісту: дебет в одних випадках показує збільшення дебіторської заборгованості, в інших – зменшення кредиторської заборгованості; кредит рахунка, навпаки, – збільшення кредиторської і зменшення дебіторської заборгованості.

Тому для відображення справжнього становища розрахункових відносин сальдо на активно-пасивних рахунках показують розгорнуто: залишок дебіторської заборгованості записують на дебеті рахунка, кредиторської заборгованості – на кредиті. Це сальдо можна одержати тільки за допомогою аналітичних рахунків, що відкриваються до відповідного синтетичного активно-пасивного розрахункового рахунка.

Окремі аналітичні рахунки, що відкриваються для обліку розрахунків з кожним дебітором і кредитором, можуть мати дебетове або кредитове сальдо. Оскільки із залишків окремих аналітичних рахунків складається залишок синтетичного рахунка, то активно-пасивні розрахункові рахунки мають одночасно дебетове і кредитове сальдо. Це сальдо можна одержати за допомогою оборотної відомості по аналітичних рахунках, які ведуться до відповідного синтетичного рахунка.

Схема активно-пасивного розрахункового рахунка

Сальдо – залишок дебіторської заборгованості

Сальдо – залишок кредиторської заборгованості

Оборот – збільшення дебіторської заборгованості (+) або зменшення кредиторської заборгованості (-)

Оборот – збільшення кредиторської заборгованості (+) або зменшення дебіторської заборгованості (-)

Сальдо – залишок дебіторської заборгованості (-)

Сальдо – залишок кредиторської заборгованості

У практиці бухгалтерського обліку активно-пасивними розрахунковими рахунками користуються порівняно рідко – тільки для обліку розрахунків з такими підприємствами й організаціями, характер заборгованості яких безперервно змінюється, через що їх незручно обліковувати на різних рахунках – активному і пасивному. В усіх інших випадках для досягнення ясності в обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами користуються активними або пасивними рахунками.

Регулюючі рахунки

Регулюючі рахунки призначені для регулювання (уточнення) оцінки господарських засобів або джерел їх формування, які обліковуються на основних рахунках. Використовуються ці рахунки у тих випадках, коли по окремих об’єктах обліку необхідно одержати додаткову інформацію, потрібну для управління (наприклад, про первинну і залишкову вартість основних засобів). Регулюючими можуть бути як синтетичні рахунки, так і аналітичні, а також субрахунки. Проте науково обґрунтований принцип регулювання, який забезпечує потрібну для управління інформацію про об’єкти, що обліковуються, від цього не втрачає свого значення.

Самостійного значення регулюючі рахунки не мають, тому кожен з них розглядається тільки разом з тим рахунком, який він регулює. Залежно від того, збільшують чи зменшують регулюючі рахунки залишок рахунка, що регулюється, вони поділяються на: доповнюючі, контрарні і контрарно-доповнюючі.

Доповнюючі регулюючі рахунки завжди збільшують суму залишку рахунка, що регулюється. Застосовуються вони в тих випадках, коли матеріальні цінності на основних рахунках відображаються в оцінці, меншій від фактичної вартості їх придбання (заготівлі).

До доповнюючих регулюючих активних рахунків належить аналітичний рахунок “Транспортно-заготівельні витрати” (до рахунка “Виробничі запаси” та ін.).

Рахунок “Транспортно-заготівельні витрати” застосовується у випадку, коли матеріальні цінності в аналітичному обліку відображаються за купівельною вартістю. Фактична ж собівартість придбання (заготівлі) матеріальних цінностей включає також і транспортно-заготівельні витрати (витрати на перевезення, навантажувально-розвантажувальні роботи, страхування вантажу тощо).

Такі витрати обліковуються на окремому аналітичному рахунку “Транспортно-заготівельні витрати” (у складі рахунка “Виробничі запаси”) з наступним розподілом між окремими видами придбаних матеріальних цінностей для включення до їх собівартості.

У даному разі фактична собівартість придбаних (заготовлених) матеріальних цінностей визначається шляхом додавання до їх купівельної вартості суми транспортно-заготівельних витрат.

З наведеної схеми видно, що залишок регулюючого доповнюючого активного рахунка показує, на яку суму має бути збільшена вартість матеріальних цінностей, що обліковується на активному основному рахунку.

Контрарні регулюючі рахунки, на відміну від доповнюючих, зменшують оцінку залишку активів або їх джерел, що обліковуються на відповідних основних рахунках (що регулюються). Вони поділяються на: контрактивні (тобто протипоставлені активним рахункам) і контрпасивні (тобто протипоставлені пасивним рахункам).

Контрактивні регулюючі рахунки призначені для уточнення оцінки залишку на окремих рахунках матеріальних цінностей у тих випадках, коли ці цінності відображені в сумі, яка перевищує їх фактичну (реальну) вартість. Фактичну вартість обліковуваного об’єкта у цьому випадку визначають вирахуванням із суми його залишку суми, відображеної на пасивному (контрактивному) регулюючому рахунку.

До регулюючих контрактивних рахунків (субрахунків) належать:

рахунок “Знос необоротних активів” (субрахунок “Знос основних засобів”, “Знос інших необоротних матеріальних активів”, “Знос нематеріальних активів”) відповідно до рахунків: “Основні засоби”, “Інші необоротні матеріальні активи”, “Нематеріальні активи”;

• субрахунок “Торгова націнка” до субрахунка “Товари в торгівлі” (рахунка “Товари”);
• рахунок “Резерв сумнівних боргів” – до рахунка “Розрахунки з покупцями і замовниками”.

Розглянемо порядок застосування регулюючих контрактивних рахунків (субрахунків) на прикладі субрахунка “Знос основних засобів”, який ведеться до рахунка “Основні засоби”.

Необхідність використання регулюючого субрахунки “Знос основних засобів” зумовлена тим, що на рахунку “Основні засоби” згідно зі встановленим порядком засоби праці (основні засоби) обліковуються за їх первинною вартістю (тобто вартістю будівництва, придбання або виготовлення, яку об’єкти мали при введенні в експлуатацію).

В процесі використання, як відомо, основні засоби поступово зношуються (фізично, морально). Отже, в результаті зносу первинна вартість основних засобів також поступово зменшується. Проте зменшення цієї вартості на рахунку “Основні засоби” не відображається. Нарахування зносу основних засобів відображається на кредиті пасивного регулюючого (контрактивного) субрахунка “Знос основних засобів” з одночасним включенням суми зносу в затрати виробництва або обігу (дебет рахунків “Виробництво” та ін.).

Таким чином, в бухгалтерському обліку на дебеті активного рахунка “Основні засоби” відображається первинна вартість основних засобів, а на кредиті регулюючого до нього пасивного рахунка “Знос основних засобів” – сума нарахованого зносу. Щоб визначити залишкову (реальну) вартість основних засобів на звітну дату, треба з їх первинної вартості (дебетове сальдо рахунка “Основні засоби”) вирахувати суму нарахованого зносу на цю дату (кредитове сальдо субрахунка “Знос основних засобів”).

Приклад. Первинна вартість основних засобів на звітну дату – 200 000 грн., сума нарахованого зносу – 30 000 грн.

Таким чином, регулюючий субрахунок “Знос основних засобів” дає змогу здійснювати облік основних засобів на рахунку “Основні засоби” за первинною вартістю і мати інформацію про їх залишкову вартість. Обидві оцінки основних засобів потрібні для управління діяльністю підприємства. Так, облік основних засобів за первинною вартістю потрібен для контролю за їх збереженням, для нарахування амортизації, визначення фондовіддачі тощо. Інформація про залишкову вартість основних засобів потрібна як показник реальної цінності на звітну дату.

Аналогічну функцію виконують також субрахунки “Знос інших необоротних матеріальних активів” (до рахунка “Інші необоротні матеріальні активи”) і “Знос нематеріальних активів” (до рахунка “Нематеріальні активи”).

До регулюючих контрпасивних рахунків (субрахунків) належать:

• субрахунок “Прибуток, використаний у звітному періоді” до субрахунка “Прибуток нерозподілений” (рахунка “Нерозподілений прибуток (непокриті збитки) “;
• рахунки “Неоплачений капітал”, “Вилучений капітал” до рахунка “Статутний капітал”.

Необхідність застосування в бухгалтерському обліку субрахунка “Прибуток, використаний у звітному періоді” зумовлена тим, що згідно з діючим положенням одержаний підприємством прибуток на субрахунку “Прибуток нерозподілений” повинен обліковуватись зростаючим підсумком з початку року – до його розподілу і списанням після закінчення звітного року.

Це необхідно для контролю за виконанням плану по прибутках, правильністю його використання згідно з чинним законодавством та установчими документами, правильністю розрахунків з бюджетом по податках на прибуток, визначенням рентабельності діяльності та одержанням іншої інформації.

Виходячи з цього, розподіл прибутку у звітному періоді (розподіл прибутку між власниками по нарахованих дивідендах, відрахування до статутного, резервного капіталу та інше використання) відображається на дебеті регулюючого субрахунка “Прибуток, використаний у звітному періоді” в кореспонденції з дебетом відповідних рахунків (“Статутний капітал”, “Резервний капітал”, “Розрахунки з учасниками” тощо). Зазначений субрахунок надає інформацію про суму прибутку, вилучену з господарського обігу підприємства. Щоб визначити суму нерозподіленого прибутку, що залишився в обігу підприємства, треба із суми одержаного протягом звітного періоду прибутку (кредитове сальдо субрахунка “Прибуток нерозподілений”) вирахувати суму o використаного прибутку (дебетове сальдо регулюючого субрахунка “Прибуток, використаний у звітному періоді”).

Так, якщо на субрахунку “Прибуток нерозподілений” кредитовий залишок – 300 000 грн., а на дебеті регулюючого до нього субрахунка “Прибуток, використаний у звітному періоді” відображена сума 200 000 грн., то сума невикористаного прибутку, що залишилася в обороті на звітну дату, дорівнює 100 000 грн. (300 000 – 200 000).

Контрарно-доповнюючі регулюючі рахунки поєднують ознаки контрарних і доповнюючих рахунків. До них належить, наприклад, аналітичний рахунок “Відхилення фактичної собівартості готової продукції від планової”, який пов’язаний з рахунком “Готова продукція” і має характер регулюючого доповнюючого активного рахунка (у випадку перевитрати) або контрактивного (при досягненні економії).

На відміну від матеріального, на операційному рахунку відображається рух не одного, а всіх видів ресурсів, що беруть участь у здійсненні того або іншого господарського процесу.

За призначенням і структурою операційні рахунки поділяються на групи: збірно-розподільчі, бюджетно-розподільчі, калькуляційні, номінальні, порівняльні.

Збірно-розподільчі рахунки призначені для обліку (попереднього збирання) накладних витрат, пов’язаних з організацією, обслуговуванням, управлінням цехами та іншими виробничими підрозділами основного і допоміжного виробництв з метою наступного розподілу їх між відповідними об’єктами.

Необхідність використання збірно-розподільчих рахунків зумовлена тим, що зазначені витрати в момент їх здійснення неможливо прямо віднести на ті або інші об’єкти (наприклад, витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню та ін.).

Тому такі витрати протягом звітного періоду попередньо відображають (збирають) на дебеті збірно-розподільчих рахунків, а наприкінці місяця списують з кредиту цих рахунків на дебет рахунка “Виробництво” і розподіляють між об’єктами калькулювання пропорційно встановленому базису.

За допомогою цих рахунків, крім того, здійснюється контроль за відповідністю фактичних витрат затвердженому кошторису, дотриманням норм витрат. Після списання облічених затрат збірно-розпо-дільчі рахунки закриваються, залишку не мають, а тому в балансі не відображаються.

До збірно-розподільчих належить, зокрема, рахунок “Загальновиробничі витрати”, спосіб використання і будова якого були детально розглянуті в главі 5.4.

Отже, будову збірно-розподільчих рахунків схематично можна відобразити так:

Схема збірно-розподільчих рахунків

Оборот – збирання витрат, що підлягають розподілу (+)

Оборот – списання зібраних об’єктами витрат і розподіл між калькулювання (-)

Бюджетно-розподільчі рахунки використовуються для розмежування витрат і доходів між суміжними звітними періодами (місяцями, кварталами, роками) з метою рівномірного включення у затрати виробництва (обігу) або відображення в обліку одержаних доходів. Використання цих рахунків дає змогу визначити витрати і доходи саме того періоду, якого вони стосуються, незалежно від часу фактичного витрачання коштів або отримання доходів.

Бюджетно-розподільчі рахунки можуть бути активними і пасивними. До активних належить рахунок “Витрати майбутніх періодів”, до пасивних – “Доходи майбутніх періодів”.

Рахунок “Витрати майбутніх періодів” призначений для обліку витрат, фактично здійснених у звітному або попередніх звітних періодах, але які піддягають віднесенню на витрати майбутніх періодів.

До них належать, наприклад, витрати на освоєння нових видів продукції, сплачена наперед орендна плата за взяті в оренду основні засоби, суми передплати періодичних видань та ін. Всі ці витрати в момент їх здійснення відображають на дебеті рахунка “Витрати майбутніх періодів”.

З кредиту цього рахунка облічені витрати поступово, рівними сумами списують на відповідні рахунки витрат (виробництво, загальновиробничі, адміністративні витрати, витрати на збут тощо), до яких вони належать. Залишок рахунка “Витрати майбутніх періодів” може бути тільки дебетовим і показує суму витрат, що підлягають списанню в наступні звітні періоди.

Схема рахунка “Витрати майбутніх періодів”

Сальдо – витрати попередніх звітних періодів, які належать до витрат наступних періодів Оборот – витрати, здійснені у звітному періоді за рахунок майбутніх періодів (+) Сальдо – залишок витрат, що належить до майбутніх періодів

Оборот – списання витрат попередніх періодів на заграти того періоду, до якого вони належать (-)

Призначення і будову рахунка “Витрати майбутніх періодів” розглянемо на такому прикладі. У попередньому році підприємством з поточного рахунка перераховано за перший квартал звітного року на передплату періодичних видань (нормативно-довідкову літературу) в сумі 600 грн. У поточному році сума передплати (1/3) щомісячно протягом кварталу списана на адміністративні витрати. В бухгалтерському обліку ці записи матимуть такий вигляд:

Рахунок “Доходи майбутніх періодів” призначений для обліку доходів, одержаних у поточному періоді або попередніх звітних періодах, але які належать до наступних звітних періодів (наприклад, орендна плата, отримана від орендарів авансом в рахунок платежів майбутніх періодів, тощо).

На кредиті цього рахунка в кореспонденції з дебетом рахунків по обліку грошових коштів (рахунки “Каса”, “Рахунки в банках” тощо) відображають суми одержаних доходів, що відносяться до майбутніх періодів, а на дебеті – зарахування суми доходів з настанням тих періодів, до яких вони належать, на відповідні рахунки обліку доходів звітного періоду (рах. “Доходи від реалізації”, “Інші доходи”). Сальдо цього рахунка може бути тільки кредитовим і показує суму доходів, які належать до майбутніх періодів.

Схема рахунка “Доходи майбутніх періодів”

Оборот – зарахування доходів, отриманих у попередніх періодах, до доходів звітного періоду у сумі, що належить до цього періоду (-)

Сальдо – доходи, отримані у попередні періоди, але які належать до майбутніх періодів Оборот – доходи, отримані у поточному періоді в рахунках майбутніх періодів (+) Сальдо – залишок доходів, що належать до майбутніх періодів

Призначення і будову рахунка “Доходи майбутніх періодів” розглянемо на такому прикладі. На поточний рахунок у звітному місяці зарахована одержана від орендарів орендна плата за здані їм в оренду основні засоби в рахунок платежів за майбутні три квартали в сумі 90 000 грн. В міру настання тих періодів (кварталів) ця сума у розмірі 1/3 одержаної суми списана на операційні доходи підприємства.

У бухгалтерському обліку ці операції матимуть такий вигляд:

З прикладу видно, що бюджетно-розподільчий рахунок “Доходи майбутніх періодів” забезпечує віднесення одержаних доходів на операційні доходи саме тих звітних періодів, до яких вони належать.

Калькуляційні рахунки. Калькуляційні рахунки призначені для обліку сукупності витрат, пов’язаних з виробничим процесом, і визначення фактичної собівартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Оскільки за даними цих рахунків складають калькуляцію (визначають собівартість), то самі рахунки одержали назву калькуляційних. Якість складання калькуляції значною мірою залежить від правильності обліку виробничих затрат на калькуляційних рахунках.

До калькуляційних належать рахунки: “Виробництво”, “Капітальні інвестиції” (субрахунки “Капітальне будівництво”, “Придбання (виготовлення) основних засобів”, “Формування основного стада” тощо). На дебеті калькуляційних рахунків відображають всі затрати, пов’язані з виробництвом продукції (виконанням робіт, послуг), а з кредиту цих рахунків списують фактичну собівартість випущеної із виробництва продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Сальдо (дебетове) калькуляційних рахунків показує затрати у незавершене виробництво.

Схема калькуляційних рахунків

Сальдо – затрати у незавершене виробництво на початок звітного періоду Оборот – затрати на виробництво за звітний період (+) Сальдо – затрати у незавершене виробництво на кінець звітного періоду

Оборот – списання затрат, що включені до собівартості випущеної із виробництва готової продукції (робіт, послуг) (-)

Аналітичний облік на калькуляційних рахунках ведуть за окремими об’єктами і статтями затрат. Для визначення фактичної собівартості випущеної із виробництва готової продукції (виконаних робіт, послуг) до затрат у незавершене виробництво на початок звітного періоду додають затрати за звітний період і віднімають затрати у незавершене виробництво на кінець звітного періоду.

Використання калькуляційних рахунків в обліку має важливе значення для контролю за формуванням собівартості продукції (робіт, послуг), дотриманням режиму економії.

Номінальні рахунки. До номінальних належить рахунок “Собівартість реалізації” (призначений для узагальнення інформації про собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг), а також рахунки, призначені для обліку операційних витрат, які не включаються до собівартості:

• “Адміністративні витрати” (призначений для обліку загальногосподарських витрат, пов’язаних з управлінням і обслуговуванням підприємства в цілому);,
• “Витрати на збут” (призначений для обліку витрат, пов’язаних із збутом (реалізацією) продукції, товарів, робіт, послуг);
• “Інші витрати операційної діяльності” (призначений для обліку інших операційних витрат, зокрема: витрат на дослідження і розробки, собівартості реалізованої іноземної валюти та виробничих запасів, втрат від знецінення запасів та ін.).

До витрат, які не пов’язані з операційною діяльністю і які також: не підлягають включенню до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг), належать:

Для обліку зазначених витрат використовуються рахунки:

• “Фінансові витрати ” (призначений для обліку витрат фінансової діяльності підприємства, зокрема витрат, пов’язаних з нарахуванням і сплатою відсотків за користування кредитом та іншого позикового капіталу; витрат, пов’язаних з випуском і обігом цінних паперів власної емісії тощо);
• “Втрати від участі в капіталі” (призначений для обліку втрат від зміни вартості інвестицій в асоційовані, дочірні та спільні підприємства);
• “Інші витрати” (призначений для обліку витрат, які виникають у процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: собівартість реалізованих необоротних активів і майнових комплексів, втрати від уцінки та списання необоротних активів, втрати від неопераційних курсових різниць та ін.).

Витрати операційної діяльності і витрати, які не пов’язані з операційною діяльністю, що не підлягають включенню до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг), відображені протягом звітного періоду на дебеті зазначених рахунків, у кінці звітного періоду списуються з кредиту цих рахунків на фінансові результати.

До номінальних (тимчасових) рахунків належать також рахунки, призначені для узагальнення інформації про доходи від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також від надзвичайних подій:

• “Доходи від реалізації” (призначений для обліку доходів від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг);
• “Інший операційний дохід” (призначений для обліку доходів від реалізації іноземної валюти, інших необоротних активів, від оперативної оренди активів та ін.);
• “Дохід від участі в капіталі” (призначений для обліку доходів від інвестицій в асоційовані, дочірні та спільні підприємства);
• “Інші фінансові доходи” (призначений, для обліку доходів від одержаних дивідендів, відсотків та інших доходів від фінансових операцій);
• “Надзвичайні доходи” (призначений для обліку відшкодованих збитків від надзвичайних подій та інших надзвичайних доходів).

Доходи від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, відображені протягом звітного періоду на кредиті зазначених рахунків, наприкінці звітного періоду списуються (за вирахуванням непрямих податків) на фінансові результати.

Таким чином, номінальні рахунки призначені для узагальнення інформації про витрати і доходи від операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства і наприкінці звітного періоду закриваються списанням оборотів на фінансові результати.

Порівняльні рахунки. Порівняльні рахунки призначені для обліку відповідних господарських процесів і виявлення результатів по них. До порівняльних належать рахунки “Фінансові результати” і “Втрати від браку”.

Рахунок “Фінансові результати” призначений для обліку й узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності, надзвичайних подій. На кредит цього рахунка наприкінці звітного періоду списують суми доходів, одержаних від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності (в кореспонденції з дебетом рахунків: “Доходи від реалізації”, “Доходи від участі в капіталі”, “Інший операційний дохід”, “Інші фінансові доходи”, “Інші доходи”, “Надзвичайні доходи” тощо). На дебет рахунка “Фінансові результати” наприкінці звітного періоду списують:

• собівартість реалізованої готової продукції, товарів, робіт, послуг (з кредиту рахунка “Собівартість реалізації”);
• адміністративні витрати (з кредиту рахунка “Адміністративні витрати”);
• витрати по реалізації (збуту) продукції (з кредиту рахунка “Витрати на збут”);
• інші витрати і втрати (з кредиту відповідних рахунків).

Крім того, на дебет рахунка “Фінансові результати” з кредиту рахунка “Податки на прибуток” списують нараховану суму податку на прибуток.

Порівнянням кредитового і дебетового оборотів на рахунку “Фінансові результати” визначають суму чистого прибутку (або збитку), яка списується на рахунок “Нерозподілений прибуток (непокриті збитки) “.

З наведеної нижче схеми видно, що при перевищенні суми доходів діяльності підприємства за звітний період (кредитовий оборот рахунка “Фінансові результати”) над загальною сумою витрат, з урахуванням податку на прибуток (дебетовий оборот рахунка), підприємство має прибуток. Якщо, навпаки, загальна сума витрат (дебетовий оборот) перевищить одержані доходи (кредитовий оборот), то різниця між цими сумами показує збиток діяльності підприємства за звітний період.

До порівняльних належить також рахунок “Брак у виробництві”, на дебеті якого відображають собівартість забракова-ної продукції (деталей, вузлів, робіт), а також витрати на виправлення браку (якщо брак виправний), а на кредиті – суми, що відносяться на зменшення втрат від браку (вартість відходів, одержаних від бракованої продукції, утримання із заробітку винуватців браку, сума відшкодувань, одержаних від постачальників недоброякісних матеріалів, які спричинили брак продукції, тощо).

Шляхом порівняння дебетового і кредитового оборотів на рахунку “Брак у виробництві” визначають невідшкодовані втрати від браку, які списують на дебеті рахунка “Виробництво” і включають до собівартості продукції (робіт, послуг), по якій було допущено брак.

Фінансово-результатні рахунки

Фінансово-результатні рахунки призначені для узагальнення інформації про фінансові результати діяльності підприємства за звітний період.

До них належить активно-пасивний рахунок “Нерозподілений прибуток (непокриті збитки) “. На дебеті цього рахунка відображають збитки, на кредиті – прибутки.

Детальна будова рахунка “Нерозподілений прибуток (непокриті збитки) ” та його субрахунків розглянута в п. 5.6 “Облік фінансових результатів”.

Розглянуті рахунки бухгалтерського обліку – основні, регулюючі, операційні, фінансово-результатні – становлять систему рахунків, що охоплює всі активи підприємства, джерела їх формування, господарські процеси і результати діяльності. Ці рахунки взаємно кореспондують між собою і при наявності залишків відображаються в балансі. Тому такі рахунки називаються балансовими. Поряд з балансовими рахунками у бухгалтерському обліку використовуються рахунки, які не відображаються у балансі, а розміщуються за його підсумком. Такі рахунки одержали назву забалансових.

Забалансові рахунки

Забалансові рахунки призначені для обліку активів, які не належать даному підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні або на зберіганні. До них належать орендовані необоротні активи, активи на відповідальному зберіганні, списані активи, гарантії та забезпечення надані і отримані та ін. Всі ці активи обліковуються на балансі тих господарств, яким вони належать.

Підприємство, яке прийняло ці активи в тимчасове користування або на зберігання, обліковує їх на за-балансових рахунках.

При складанні балансу залишки цих рахунків показують за підсумком балансу. Інакше при зведенні балансів окремих підприємств по галузях або всьому народному господарству ці активи були б враховані двічі: один раз на балансі того господарства, якому вони належать, а другий – на балансі господарства, де вони тимчасово перебувають. Це призвело б до перебільшення справжньої величини засобів у народному господарстві.

На забалансових рахунках обліковують, крім того, бланки суворого обліку (чекові книжки, акції, векселі тощо), умовні права і зобов’язання (застави, гарантії, зобов’язання тощо), списану на збитки заборгованість неплатоспроможних дебіторів (для спостереження за можливістю її відшкодування винними особами протягом трьох років) та інші об’єкти, які не вимагають подвійного запису.

До групи забалансових належать рахунки: “Орендовані необоротні активи”, “Активи на відповідальному зберіганні”, “Контрактні зобов’язання”, “Гарантії та забезпечення одержані”, “Списані активи”, “Обладнання, прийняте для монтажу”, “Бланки суворого обліку” та ін.

Відмітною особливістю забалансових рахунків є те, що вони не кореспондують ні між: собою, ні з балансовими рахунками, правило подвійного запису на них не поширюється; господарські операції на забалансових рахунках відображаються одинарним записом: тільки по дебету або тільки по кредиту відповідного рахунка. Тобто, при прийнятті об’єкта на облік забалансовий рахунок тільки дебетується (без кредитування іншого рахунка), а при списанні – кредитується (без кореспонденції з дебетом іншого рахунка).

Наприклад, при прийнятті основних засобів в оренду орендар робить запис тільки на дебеті рахунка “Орендовані необоротні активи”, а при поверненні їх орендодавцю – тільки на кредиті цього рахунка.

Схема забалансових рахунків

Сальдо – вартість активів, що тимчасово перебувають у господарстві (але не належать йому) Оборот – прийняття на облік об’єктів, що надійшли в тимчасове користування або на зберігання, а також інших об’єктів, що не відображаються в балансі (+)

Оборот – повернення об’єктів, що тимчасово перебували у господарстві, їх власникам або списання інших об’єктів, що не відображаються в балансі (-)

Загальна схема класифікації рахунків за призначенням і структурою наведена нижче.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою

Розглянута класифікація рахунків за їх економічним змістом та за призначенням і структурою сприяє кращому розумінню місця кожного рахунка, яке він займає в системі бухгалтерського обліку.

План рахунків бухгалтерського обліку, принципи його будови і значення

Важливе значення для одержання різнобічної інформації, необхідної для управління і контролю, має застосування науково обґрунтованого плану рахунків.

Під планом рахунків розуміють систематизований перелік рахунків, який визначає організацію всієї системи бухгалтерського обліку на підприємствах, в організаціях і установах з метою одержання інформації, необхідної для управління і контролю.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів” Міністерством фінансів України розроблений і затверджений (наказом від 30.11. 99 № 291) План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. Він є обов’язковим для всіх підприємств і організацій України (крім банків і бюджетних установ).

Рахунки в Плані за економічним змістом згруповані у дев’ять класів: 1 “Необоротні активи”, 2 “Запаси”, 3 “Грошові кошти, розрахунки та інші активи”, 4 “Власний капітал і забезпечення зобов’язань”, 5 “Довгострокові зобов’язання”, 6 “Поточні зобов’язання”, 7 “Доходи і результати діяльності”, 8 “Витрати за елементами”, 9 “Витрати діяльності”.

В окремий клас (нульовий) виділено забалансові рахунки.

Структура Плану рахунків зорієнтована на потреби складання фінансової звітності. Тому в Плані розмежовано балансові рахунки, які об’єднані в класи з розділами активу (1, 2 і З класи), пасиву балансу (4, 5, 6 класи) і номінальні рахунки, призначені для обліку затрат, доходів і фінансових результатів діяльності підприємства (7, 8 і 9 класи). Таким чином, показники розділів балансу заповнюються за даними рахунків 1-6 класів, а показники Звіту про фінансові результати – за даними рахунків 7 – 9 класів.

До синтетичних рахунків, які потребують більшої деталізації об’єктів, що обліковуються, Планом рахунків передбачені субрахунки, які визначають напрямки подальшої деталізації обліку, показують, в якому розрізі треба групувати показники рахунків аналітичного обліку в межах того або іншого синтетичного рахунка, щоб мати інформацію, необхідну для управління, складання балансу та інших форм звітності.

Кожному синтетичному рахунку і субрахунку, крім назви, присвоєно номер (код), тобто умовне цифрове позначення. Використання кодів рахунків значно прискорює і скорочує облікову роботу, а також є необхідною умовою при автоматизованому опрацюванні облікової інформації на обчислювальних машинах.

У Плані рахунків використано децимальну систему нумерації (кодування) рахунків. Це значить, що максимально можлива кількість синтетичних рахунків в Плані – не більше 99, а кількість субрахунків до відповідних синтетичних рахунків – не більше 9. За кожним класом закріплено певну серію номерів (кодів) рахунків з урахуванням деякого резерву вільних номерів (на випадок, якщо виникне потреба в додаткових синтетичних рахунках).

Номери (коди) синтетичних рахунків – двозначні. Субрахункам присвоєно порядкові номери (коди) в межах відповідного синтетичного рахунка. Номер (код) кожного субрахунка складається з номера синтетичного рахунка і порядкового номера самого субрахунка. При цьому перша цифра номера (коду) субрахунка означає номер класу, друга – номер синтетичного рахунка, третя – номер субрахунка.

Наприклад, код 103 означає: 1 – клас “Необоротні активи”, О – номер синтетичного рахунка “Основні засоби”, 3 – номер субрахунка “Будівлі і споруди”; код 201 означає: 2 – номер класу “Запаси”, 0 – номер синтетичного рахунка “Виробничі запаси”, 1 – номер субрахунка “Сировина і матеріали” і т. д.

Економічний зміст і призначення окремих класів рахунків.

Рахунки класу 1 “Необоротні активи” призначені для обліку довгострокових інвестицій підприємства в матеріальні, нематеріальні і фінансові активи. До них належать рахунки: 10 “Основні засоби”, 12 “Нематеріальні активи”, 13 “Знос необоротних активів”, 14 “Довгострокові фінансові інвестиції”, 15 “Капітальні інвестиції” та ін.

Рахунки класу 2 “Запаси” призначені для обліку оборотних матеріальних активів, що знаходяться в різних операційних циклах підприємства (запаси, виробництво, готова продукція). До них належать рахунки: 20 “Виробничі запаси”, 22 “Малоцінні і швидкозношувані предмети”, 23 “Виробництво”, 26 “Готова продукція”, 28 “Товари” та ін.

Рахунки класу 3 “Грошові кошти, розрахунки та інші активи” призначені для обліку оборотних фінансових активів (грошових коштів, фінансових інвестицій, коштів у розрахунках), а також витрат майбутніх періодів. До них належать рахунки: 30 “Каса”, 31 “Рахунки в банках”, 33 “Інші кошти”, 36 “Резерв сумнівних боргів”, 39 “Витрати майбутніх періодів” та ін.

Рахунки класу 4 “Власний капітал і забезпечення зобов’язань” за своїм змістом об’єднуються в дві групи рахунків. Перша група рахунків (40 – 46) призначена для обліку величини власного капіталу підприємства (рахунки 40 “Статутний капітал”, 41 “Пайовий капітал”, 42 “Додатковий капітал”, 43 “Резервний капітал”, 44 “Нерозподілений прибуток (непокриті збитки) ” та ін.). Друга група рахунків (47 – 49) призначена для обліку джерел фінансування майбутніх витрат і платежів (рахунки 47 “Забезпечення майбутніх витрат і платежів”, 48 “Цільове фінансування і цільові надходження”).

Рахунки класу 5 “Довгострокові зобов’язання” призначені для обліку зобов’язань, які виникають у підприємства протягом операційного циклу діяльності підприємства (постачання, виробництва, реалізації тощо) строком погашення більше 12 місяців після дати балансу. До них належать рахунки: 50 “Довгострокові позики”, 51 “Довгострокові векселі видані”, 52 “Довгострокові зобов’язання з оренди”, 54 “Відстрочені податкові зобов’язання” та ін.

Рахунки класу 6 “Поточні зобов’язання” призначені для обліку зобов’язань, які будуть погашені у звичайному порядку операційної діяльності підприємства протягом 12 місяців від дати балансу. До них належать рахунки: 60 “Короткострокові позики”, 63 “Розрахунки з постачальниками і підрядчиками”, 64 “Розрахунки по податках і платежах”, 65 “Розрахунки по страхуванню”, 66 “Розрахунки по оплаті праці” та ін.

Рахунки класу 7 “Доходи і результати діяльності” і класу 9 “Витрати діяльності” призначені для складання Звіту про фінансові результати. Тому для кожної статті Звіту передбачено окремий рахунок: 70 “Доходи від реалізації”, 71 “Інший операційний дохід”, 72 “Дохід від участі в капіталі”, 90 “Собівартість реалізації”, 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут” та ін.

Рахунки класу 8 “Витрати за елементами” призначені для відображення витрат за елементами: 80 “Матеріальні витрати”, 81 “Витрати на оплату праці”, 82 “Відрахування на соціальні заходи”, 83 “Амортизація”, 84 “Інші операційні витрати” та ін. Підприємства можуть одночасно використовувати рахунки класів 8 і 9, що дасть змогу системно одержувати інформацію, необхідну для заповнення відповідного розділу Звіту про фінансові результати, а потім перегрупувати ці витрати за видами діяльності і центрами відповідальності.

Суб’єкти малого підприємництва можуть не використовувати рахунки класу 9 “Витрати діяльності”, а обліковувати відповідні витрати тільки за елементами, які одночасно з доходами, відображеними на рахунках класу 7 “Доходи і результати діяльності”, списувати безпосередньо на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Рахунки класу 0 “Забалансові рахунки” призначені для обліку активів, які не належать підприємству, а також умовних зобов’язань, одержаних і виданих забезпечень. До них належать рахунки: 01 “Орендовані необоротні активи”, 02 “Активи на відповідальному зберіганні”, 05 “Гарантії і забезпечення видані”, 06 “Гарантії і забезпечення одержані”, 08 “Бланки суворого обліку” та ін.

Для забезпечення правильного використання рахунків при відображенні господарських операцій одночасно з прийняттям Плану рахунків Міністерством фінансів України розроблено і затверджено інструкцію щодо його застосування. В ній наведена характеристика економічного змісту, призначення і структури кожного рахунка, типова кореспонденція рахунків, а також даються вказівки щодо порядку організації аналітичного обліку.

Коротке ознайомлення з групуванням рахунків у введеному Плані рахунків бухгалтерського обліку показує, що в ньому враховано економічний зміст рахунків і їх призначення, виходячи з кругообігу господарських засобів. Поєднання цих ознак надає наукової обґрунтованості групуванню рахунків, напрямкам організації всієї системи обліку на підприємствах і в організаціях, складанню фінансової звітності.

План рахунків та інструкція щодо його застосування є важливим засобом державного управління бухгалтерським обліком на підприємствах і в організаціях усіх галузей і форм власності, його упорядкування і раціоналізації, забезпечення єдиного порядку відображення господарських операцій в системі рахунків, можливість узагальнювати показники обліку при складанні балансу та інших форм звітності. Нова концепція національного Плану рахунків зорієнтована на перспективу розвитку ринкової економіки, ефективність використання інформаційних систем з метою забезпечення всіх рівнів управління і зовнішніх споживачів необхідною обліковою інформацією.

Бухгалтерські рахунки, їх побудова. Класифікація рахунків

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування економічно однорідних активів, зобов’язань, власного капі­талу та операцій. Вони призначені для обліку конкретного виду об’єктів. Завдяки рахунку можна поступово накопи­чувати однорідні за економічним змістом записи.

Бухгалтерський рахунок — це обліковий символ, який використовується для запису і узагальнення збільшення або зменшення певного виду доходів, витрат, активів, зобов’язання та власного капіталу підприємства, установи, організації.

За своєю формою бухгалтерський рахунок – це таблиця, ліва частина якої називається “дебет” (з лат. debet – він винен), на якій відображають господарські операції, а права – “кредит” (з лат. credit – він вірить).

У бухгалтерському рахунку та сума, котру ми записуємо в рахунок з балансу (за відповідною статтею), називається “залишком” або “сальдо” (з італ. saldo – розрахунок, залишок). Сальдо – це різниця між підсумками записів по дебету і кредиту рахунків з урахуванням змін на рахунку на кінець звітного періоду. Цей залишок ми використовуємо при складанні балансу на початок наступного за звітним періоду (місяця, кварталу, року).

Особливістю будь-якого рахунку є те, що кожна його ча­стина призначена для роздільного відображення збільшен­ня й зменшення сум. Якщо в одній частині записується змен­шення, то у другій — збільшення.

Згідно з об’єктами бухгалтерського обліку одна група ра­хунків призначена для відображення стану та руху активів. Такі рахунки називають активними. Друга група рахунків — пасивні — призначена для відображення стану і руху влас­ного капіталу та зобов’язань.

Активні рахунки служать для обліку активів за їхнім складом та розміщенням і відображують зміст активної ча­стини балансу. До них належать рахунки: «Основні засоби», «Нематеріальні активи», «Матеріали», «Паливо», «Запасні частини», «Каса», Готова продукція», «Т овари» та ін.

На активних рахунках надходження господарських коштів підприємства відображається за дебетом, а викори­стання — за кредитом. Сальдо за активними рахунками зав­жди буде за дебетом.

Пасивні рахунки обліковують власний капітал та зобо­в’язання за їхнім цільовим призначенням і відображують зміст пасивної частини балансу. На пасивних рахунках збільшення власного капіталу та зобов’язань (або заборго­ваність за отримання активів) відображається за кредитом, а зменшення — за дебетом. Сальдо на пасивних рахунках завжди буде за кредитом.

До пасивних рахунків належать «Статутний капітал», «Пайовий капітал», «Резервний капітал» та ін.; до актив­но-пасивних — рахунки «Нерозподілений прибуток», «Роз­рахунки з різними дебіторами та кредиторами» тощо.

Оборот за дебетом та кредитом активних і пасивних ра­хунків — це сума господарських операцій за звітний пе­ріод.

За способом групування та узагальнення звітних даних бухгалтерські рахунки поділяють на синтетичні та аналі­тичні.

Синтетичні рахунки — це балансові рахунки, що уза­гальнюють рахунки господарської діяльності підприємства та призначені для обліку інформації в узагальненому ви­гляді та грошовому вимірі. Облік наявності та змін сукуп­ності економічно однорідних активів і власного капіталу та зобов’язань у грошовому вимірі називають синтетичним об­ліком. Облік на синтетичних рахунках використовують при заповненні балансу підприємства і відповідних форм звітності. До синтетичних належать рахунки: «Основні за­соби», «Нематеріальні активи», «Матеріали», «Паливо».

Для детальної характеристики об’єктів бухгалтерського обліку використовують аналітичні рахунки, в яких, крім грошового, використовують також натуральні й трудові ви­мірники. Облік наявності та змін окремих видів і об’єктів активів та власного капіталу й зобов’язань з використанням різних вимірників — це аналітичний облік.

Між синтетичними та аналітичними рахунками існує нерозривний зв’язок, тобто на аналітичних рахунках відоб­ражаються ті самі зміни, що й на синтетичних, тільки де­тальніше. Значення дебету і кредиту кожного аналітично­го рахунку відповідає синтетичному: сума сальдо, сума обо­ротів за дебетом, сума оборотів за кредитом усіх аналітичних рахунків певної групи дорівнює сальдо, обігу за дебетом, об­ігу за кредитом синтетичного рахунку. Тому загальні підсумки записів на аналітичних рахунках мають відпові­дати підсумкам, записаним на синтетичних рахунках бух­галтерського обліку.

Усі господарські операції на синтетичних і аналітичних рахунках бухгалтерського обліку здійснюються з викори­станням методу подвійного запису, тобто кожна операція записується одночасно на двох взаємопов’язаних бухгал­терських рахунках у такій самій сумі: за дебетом одного рахунку і одночасно за кредитом іншого. Ці записи дозво­ляють досягти рівності активу й пасиву бухгалтерського балансу.

Подвійний запис — це просто технічний засіб, що дає можливість:

контролювати рух активів із зазначенням початку цьо­го руху і його напрямку;

перевіряти правильність усіх рахункових записів від окремих операцій до балансу, де подвійний запис перетво­рюється на рівність активу та пасиву;

виявляти помилки в рахункових записах;

встановлювати взаємозв’язок між рахунками і ство­рювати з них єдину систему.

Такий взаємозв’язок між рахунками називають корес­понденцією рахунків, а рахунки, пов’язані однією господарсь­кою операцією, — кореспондентськими. Запис же суми гос­подарської операції, відображеної за дебетом одного і кре­дитом іншого рахунка, — рахунковою формулою. Якщо в процесі господарської операції одночасно дебетується один рахунок і кредитується також один рахунок, таку кореспон­денцію називають простою. У разі дебетування одного й кре­дитування двох чи більше рахунків (або навпаки) отри­муємо складну кореспонденцію.

На рахунках бухгалтерського обліку всі господарські опе­рації записуються в послідовності їх здійснення, тобто в хро­нологічному порядку. Така реєстрація господарських опе­рацій має назву хронологічного запису.

Для більшої деталізації в синтетичний рахунок часто вводять субрахунки. Субрахунок — це синтетичний ра­хунок другого порядку. Їхньою характерною особливістю є те, що вони, як правило, не вимагають здійснення за­писів. Дані субрахунків одержують шляхом групування аналітичних рахунків при складанні лімітно-забірних відомостей. Наприклад, головний (першого порядку) син­тетичний рахунок «Товари» поділяється на три субрахун­ки.

Для контролю за відповідністю запису на синтетичних і аналітичних рахунках щомісячно укладають оборотні відо­мості, в яких відображують первинні та підсумкові залиш­ки операції за дебетом і кредитом певного синтетичного ра­хунка, виконані упродовж певного звітного періоду (місяць, квартал, рік).

Записи, зроблені на синтетичних рахунках, наприкінці місяця узагальнюють у простій оборотній відомості синте­тичного обліку.

Особливість оборотної відомості та синтетичних рахунків полягає в забезпеченні трьох пар рівностей:

підсумки залишку на початок місяця за дебетом і кре­дитом;

підсумки оборотів за дебетом і кредитом;

підсумки на кінець місяця за дебетом і кредитом.

Аналогічно складаються оборотні відомості аналітично­го обліку, в яких суми залишків і оборотів аналітичних ра­хунків повинні відповідати таким самим показниками син­тетичного рахунку, до якого ведуться аналітичні рахунки. На основі оборотних відомостей синтетичного обліку скла­дають баланс.

За призначенням і структурою розрізняють рахунки для обліку активів, зобов’язань та власного капіталу і рахунки для обліку господарських циклів. До рахунків обліку ак­тивів, зобов’язань і власного капіталу належать основні, ре­гулювальні та забалансові рахунки. Основні рахунки є трьох видів: інвентарні (рахунки матеріальних і нематері­альних активів), які завжди активні й можуть мати лише дебетове сальдо; капітальні (рахунки власного, пайового та інших капіталів), які завжди пасивні і тому можуть мати лише кредитове сальдо; розрахункові (розрахунки з дебіто­рами і кредиторами), які можуть бути як активними, так і пасивними.

Регулювальні рахунки самостійного значення не мають і використовуються для уточнення та корегування оцінки активів, зобов’язань і власного капіталу (наприклад раху­нок «Зношеність основних засобів»).

До позабалансових рахунків належать «Орендовані нео­боротні активи», «Активи на відповідальному зберіганні», «Контрактні зобов’язання» та ін. На них ведеться облік ак­тивів і зобов’язань, що не належать певному підприємству, організації, установі. Особливість їх ведення полягає в тому, що в разі надходження або повернення активів чи зобов’я­зань метод подвійного запису не використовується. У разі надходження товарно-матеріальних цінностей забалансо-вий рахунок тільки дебетується, а в разі повернення цінно­стей — кредитується. У разі надходження зобов’язань за-балансовий рахунок лише кредитується, а в разі повернен­ня зобов’язань — дебетується.

Рахунки для обліку господарських циклів поділяють на три групи:

збирально-розподільні (або транзитні) рахунки існу­ють для попереднього групування витрат з наступним роз­поділом за призначенням і належністю на відповідні рахун­ки; витрати збираються за дебетом цих рахунків, а розподі­ляються за кредитом; їхньою особливістю є відсутність сальдо, оскільки сума витрат, зібраних за дебетом рахунку, повністю розподіляється за кредитом;

калькуляційні рахунки (завжди активні) використо­вуються для обліку всіх витрат, пов’язаних зі здійсненням будь-якого процесу (виробництво, будівництво тощо); у цих рахунках усі витрати збираються за дебетом, а за кредитом у них відображується фактична собівартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; дебетове саль­до цих рахунків позначає вартість незавершеного госпо­дарського процесу;

бюджетно-розподільні рахунки (наприклад активний рахунок «Витрати майбутніх періодів») — у їхній дебет за­носяться витрати, здійснені в поточному періоді, але які належать до наступних періодів; записи за кредитом здійснюються в міру списання виробничих витрат на відповідні рахунки при настанні періоду, за рахунок яко­го зроблені витрати; дебетове сальдо вказує на суму вит­рат, здійснених за рахунок наступних періодів і ще не роз­поділених.

Систематизований перелік рахунків, які використову­ються в процесі обліку поточних операцій, називають ра­хунковим планом, або планом рахунків. Це — перелік ра­хунків і субрахунків із зазначенням їхніх найменувань і окремих для кожного цифрових шифрів, які застосовують­ся для спрощення обліку, оскільки часто замінюють назви самих рахунків. З метою однакового використання ра­хунків, обліку, уніфікації економічних груп окремих опе­рацій, зручності контролю і аналізу господарської діяль­ності підприємств Міністерство фінансів України з 30 листо­пада 1999 р. ввело новий План рахунків бухгалтерського обліку, затверджений наказом № 291.

План рахунків містить два розділи: розділ I — балансові рахунки; розділ II — позабалансові рахунки.

Розділі 1 має дев’ять класів:

Клас 3. Засоби, розрахунки та інші активи.

Клас 4. Власний капітал і забезпечення зобов’язань.

Клас 5. Довгострокові зобов’язання.

Клас 6. Поточні зобов’язання.

Клас 7. Доходи і результати діяльності.

Клас 8. Виграти за елементами.

Клас 9. Виграти діяльності.

Розділ II має клас 0 «Позабалансові рахунки».

Кожен клас поділяється на рахунки і субрахунки, кожен з яких має код і номер. Наприклад, у розділі І у класі «Нео­боротні активи» рахунок «Основні засоби» має код 10 і до його складу належать кілька субрахунків.

Отже, з допомогою рахунків бухгалтерського обліку забез­печується однакове відображення господарських операцій в усіх галузях народного господарства України (на підприєм­ствах з різними формами власності), що дає змогу порівняти облікові показники окремих організацій, підприємств, уста­нов і навіть галузей народного господарства.

Зверніть також увагу: