Які є обряди

Звичаї та обряди українського народу.

Національна особливість духовної культури українського народу найповніше виявилась у фольклорі. З літописних та інших письмових пам’яток другої половини XIII—XVII ст. видно, що в цей період прозові фольклорні жанри були представлені легендами, переказами, казками, притчами. Жива народна мова оперувала також значними фондами прислів’їв, приказок і афоризмів.

У житті українського народу важливу роль відігравала календарно-обрядова та родинно-обрядова пісенність: напів’язичницькі колядки, новорічні щедрівки, веснянки, русальні та купальські, обжинкові й весільні пісні, родинні мелодії та похоронні голосіння. Народно-поетичні твори оспівували працю і побут народу, його працьовитість, волелюбність, справедливість і чесність. У них звучали мотиви поваги до старших, любові до рідного краю, ненависті до гнобителів. У цих творах проявлялися риси характеру українського народу, які стали визначальними для його духовного складу.

Однією з провідних тем поетичної творчості було оспівування героїзму українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів — татаро-монгольських і турецьких завойовників. Центральним персонажем багатьох творів був київський лицар, борець проти турків Михайлик, який взяв на ратище Золоті Ворота і привіз їх до Царгорода за те, що кияни видали Його ворогові. Дослідники вважають легенду про Михайлика переказом сюжету якоїсь епічної пісні або билини періоду Київської Русі.

У XV ст. на Україні зароджується історична поезія. Поява історичних пісень та дум пов’язана з боротьбою українського народу проти турецько-татарської агресії та польсько-шляхетського панування, а також з виникненням козацтва і Запорозької Січі.

Найдавніший пласт народних дум і пісень присвячений темам боротьби проти навали кримських орд і султанівських військ

Головний збірний герой цих творів — козак-воїн, патріот-захисник рідної землі, мужній та незламний лицар. Таким він є в бою і далеких походах, у турецькій неволі й на галерах.

Історичні пісні та думи мали важливе Ідейне навантаження, формуючи кодекс козацької, лицарської моралі, виховуючи почуття патріотизму. Зокрема, такі ідеї притаманні думам про Олексія Поповича та бурю на Чорному морі, про плач невільників, про втечу трьох братів з Азова, про Самійла Кішку, про Івася Коновченка, про Марусю Богуславку, про козака Байду.

Який же зміст вкладено у ці народно-поетичні твори? Лейтмотивом думи про Самійла Кішку є сувора кара за зраду. Дума про Олексія Поповича обстоює високу громадянську та родинну мораль козака, засуджує усі її порушення. В думі про козака Байду відображено народне уявлення про відчайдушного українського героя-козака, якому смерть за Батьківщину не є страшною.

Образи мужніх ватажків і героїв визвольної боротьби українського народу проти шляхетської Польщі (1648—1657 рр.) та Султанської Туреччини відтворені у народній поезії “Хмельницький і Барабаш”, “Корсуньська перемога”, “Богдан Хмельницький і Василь Молдавський”, “Чи не той хміль”, “Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче”, “Та ой як крикнув же козак” та в інших піснях і народних думах, які відіграли важливу роль у вихованні патріотичних почуттів.

Незважаючи на те, що думи були навіяні сумними подіями — неволею, каторгою, героїчною смертю відважних козаків, втратою рідних, вони одночасно пройняті глибоким оптимізмом, ліричним світосприйняттям. Все це становило характерну рису національної психології українського народу.

В духовній культурі українців здавна важливе місце займали звичаї та обряди, регулюючи поведінку людей у сімейному і громадському житті. Своїм корінням вони сягають доби родоплемінних взаємин, пов’язаних з побутом скотарських і землеробських племен, а також з системою язичницьких вірувань. Найважливіші серед них — обряди, пов’язані з одруженням, народженням дитини, похороном.

Весіллям здавна відзначали появу нової сім’ї. Його справляли у вільний від польових робіт час. Одним з елементів весільного обряду було викрадення нареченої, про що згадує ще автор “Повісті минулих літ”. Весільний обряд супроводжувався звичаєм викупу нареченої. Молодий давав “віно” — робив подарунки родині нареченої. Шлюбний обряд складався із сватання, заручин і весілля. Зміст сватання полягав в укладенні попередньої угоди між представниками молодого — старостами й батьками молодої. Після сватання, якому передували оглядини, відбувалося заручення за участю родичів наречених, яке проходило урочисто. Центральною подією шлюбного обряду було весілля, що супроводжувалося викупом молодої та відрізанням її коси. Згодом на зміну йому прийшло розплітання коси, покривання голови хусткою, розподіл короваю тощо. Однією з особливостей шлюбу за українським звичаєм було вільне розлучення, з яким довго боролися церква і світська влада.

Урочисто відзначалися також родини, хрестини, новосілля. Якщо на родини нікого спеціально не запрошували, то в хрестинах брали участь багато родичів і сусідів. На хрестини вибирали кумів, особливу роль виконували баби-повитухи. В обрядах, які здійснювались над новонародженим, вчувався відгомін жертвоприношення давнім язичницьким божествам.

Святкування обряду народження супроводжувалося магічними діями, які мали принести дитині здоров’я, щастя, добробут. Дитину загортали у вивернутий вовною догори кожух, клали біля неї металеві вироби, що було пов’язано з давнім їх обожненням. Обов’язковим був обряд “очищення” — спочатку баби-повитухи, а згодом — і породіллі. Він полягав у ритуальному обмиванні рук водою і був пов’язаний з давніми язичницькими віруваннями у її священну силу.

З утвердженням християнства запроваджується церковний обряд хрещення дитини, оскільки вважалося, що лише після церковного таїнства хрещення вона прилучається до людського суспільства. Хрещеними батьками, зазвичай, обирали близьких родичів — братів матері й сестер батька. Пізніше до обряду хрещення стали запрошувати приятелів, сусідів.

Похорон також супроводжувався певними обрядами, магічними діями, які є відгомоном давнього культу предків. У плачах-го-лосіннях розповідалося про тяжку втрату батьків, дітей, прославлялися їхні добрі серця, трудящі руки. Пам’ять покійника вшановували на поминках, де близькі ділились своїми спогадами.

Обряд поховання був найбільш християнізованим. Церква запровадила обов’язкове поминання душ покійних через 9, 40 днів, а також через рік, дотримання якого стало морально-етичною нормою.

В духовній культурі українського народу значне місце займали аграрно-календарні обряди. В них перепліталися знання про природу з магічними діями, які мали забезпечити плодючість землі й тварин, принести людині добробут. Вони збігалися з циклами основних сільськогосподарських робіт. Найбільші свята припадали на дні зимового та літнього сонцестояння, весняного рівнодення.

Серед низки зимових свят українців особливо виділявся період Дванадцятидення (Святки) з кульмінаційними датами 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення). Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості.

Одним із центральних свят залишалося вшанування язичницького бога Коляди. Сила традиції відіграла тут велику роль. Напередодні Різдва готували різні страви, серед яких обов’язковою була кутя, святково прибирали хату, накривали стіл. Кутю ставили поряд зі снопом жита чи пшениці, що символізувало врожай у наступному році. Важливим елементом свята було колядування — поздоровлення та добрі побажання, які висловлювалися у формі пісень-колядок. Святкування Нового року супроводжувалося різними обрядами, серед яких обов’язковим було приготування куті, спільна трапеза з родичами і сусідами, щедрування у вечір під Новий рік і посипання зерном у день Нового року. Обряд посипання зерном означав побажання здоров’я та добробуту, які може принести тільки урожайний рік.

Прихід весни святкувався українцями як одне з найочікуваніших свят і супроводжувався різними обрядами, серед яких найпоширенішими були проводи зими. Вони одержали назву масляної. Великою популярністю користувалися обряди, присвячені зустрічі весни — свято веснянки, яке відзначалось у квітні-травні кожного року. Складовою частиною такого обряду було випікання ритуального хліба, який символізував сподівання хлібороба на багатий урожай.

Серед весняних свят українців найбільшим багатством обрядових дій та звичаїв виділявся великодній цикл. Установлене християнською церквою на честь чудесного воскресіння Ісуса Христа свято Пасхи (Великодня) у народному вияві чітко утримувало елементи язичницької весняної ритуалістики. До них слід віднести випікання обрядового печива, фарбування яєць, весняні ігри й танці молоді, культ предків, аграрно-магічні, апотропеїчні (“той, що відвертає лихо”), очисні обряди тощо.

До весняного циклу обрядовості входили так звані “русалії”, про які є згадки в давньоруських літописах. Вони збігалися з приходом літа, а пізніше були приурочені до християнського свята Трійці, яке в народі називали “Зеленою неділею”. Зберігся обряд прикрашати будинки, житлові приміщення та подвір’я гілками зеленого дерева, посипати долівки зеленою травою. Цим ритуалам приписувався характер магічних дій, оскільки гілки дерев, зелена трава були символом родючості.

Язичницьке старослов’янське свято Купала з давніх-давен відзначалося 24 червня й збігалося з літнім сонцестоянням. Православна церква пристосувала його до святкування дня Іоанна Предтечі. Серед обрядів, якими супроводжувалося свято, найбільше поширення отримало плетіння вінків з різних квітів і трав, розпалювання вогнищ і перестрибування через них, купання або обливання водою, що означало очищення.

В обрядовості, віруваннях та повір’ях українців важливу роль відігравав хліб, який супроводжував людину від народження до смерті. З хлібом батько запрошував на хрестини, з хлібом йшли свататися, запрошували на весілля. Коровай у весільному обряді відігравав одну з головних ролей. Хлібом і сіллю мати благословляла молодих до вінця і ним зустрічала, хлібом і сіллю вітали гостей. У перший день сівби господар клав хліб із сіллю на межі, щоб був добрий урожай.

Різдвяні традиції та обряди українців

7 січня православний світ відзначатиме свято Різдва Христового. Це одне з головних християнських свят, що знаменує народження Ісуса Христа — Сина Божого та спасителя людства.

Українці здавна бережуть і шанують традиції Різдва, які в нашій країні значно відрізняються від європейських.

Чому на Святий вечір потрібно готувати 12 пісних страв? Коли можна співати колядки та які особливі обряди святкування існують в різних регіонах України?

Давайте досліджувати разом.

Як українці відзначають Святвечір?

За давньою традицією, різдвяне святкування починається ще ввечері 6 січня. Вечір напередодні Різдва називається Святим або Навечір’ям Різдва Христового. У цей день всі члени родини мають бути вдома, допомагати один одному під час святкових приготувань.

За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в будинку, вибілювали помешкання, застеляли нові або чисто випрані скатерки й рушники, намагалися підготувати новий одяг для всіх членів родини. Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння й молитву.

А вдосвіта 6 січня господиня розпочинала приготування дванадцяти страв, що символізують дванадцять апостолів. Оскільки Різдву передує тривалий сорокаденний піст, всі страви Святої вечері мають бути пісними.

Головною різдвяною стравою є кутя — пшенична або ячмінна каша, змішана з родзинками, маком, медом і горіхами. Також на столі обов’язково має стояти узвар.

Важливим різдвяним обрядом на Святий вечір є оформлення столу. Традиційно його застеляють свіжим сіном або соломою, зверху насипають трохи зерна й покривають скатертиною. По кутках столу під скатертину кладуть по зубчику часнику, який буде оберігати сім’ю від хвороб та злих сил.

На почесному місці в домі повинен стояти Дідух — житній, пшеничний або вівсяний сніп, який символізує урожай та добробут, і є оберегом роду. Традиція ставити дідух на Святу вечерю тягнеться ще з часів язичництва, хоча в сучасній Україні вона збереглася тільки в західних областях України.

Сідати за святковий стіл необхідно з появою першої зірки, що символізує народження Ісуса. Святий Вечір традиційно розпочинається молитвою за здоров’я живих і упокій мертвих. Господар першим сідає за стіл, запалює різдвяну свічку й благословляє вечерю, після чого куштує кутю і роздає її родині.

Після куті вже можна переходити до інших страв — риби, грибів, борщу, вареників, тушкованої капусти, картоплі, узвару тощо. У різних регіонах України набір страв для Святої вечері є різним, але їхня кількість залишається сталою. Під час трапези за столом ні в якому разі не можна лаятися та сперечатися.

Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків та вшануванням душ померлих. Тож після Святої вечері українці залишають по ложці кожної страви для духів померлих родичів (в деяких регіонах взагалі не прибирають зі столу) або ставлять для них кутю на підвіконня.

Яких традицій дотримуються українці в перший день Різдва?

Вранці 7 січня люди радісно вітаються фразою «Христос народився!», а у відповідь чують — «Славімо його!». У цей день прийнято ходити до церкви на святкову молитву, а також в гості до родичів.

На відміну від Святвечора, під час різдвяних гостин вже не обмежуються пісною їжею. На стіл у цей день кладуть шинку, ковбасу, яйця, холодець тощо.

Обов’язковою різдвяною традицією є колядування — звичай, під час якого групи колядників піснями славлять господарів. Найчастіше в таких піснях звучать побажання щастя, здоров’я та достатку. По закінченню співу, господарі виносять колядникам солодощі або гроші.

Традиційно в Україні колядують діти, дорослі парубки та дівчата (в Галичині інколи ще й ґазди). А от починають колядувати не в усіх місцевостях одночасно:

  • на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір;
  • в Слобідській Україні та на Гуцульщині — в перший день Різдва, після того, як у церкві закінчиться Богослужіння;
  • на Західному Поділлі — вранці на другий день свят.

Вважається, що чим більше колядників відвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік.

Давнім та унікальним різдвяним звичаєм є ходіння з вертепом, здебільшого поширене в Західній Україні.

Вертеп — це пересувний мініатюрний ляльковий театр, розміщений в спеціальному коробі (маленькому ящику), в якому показували вистави, розділені на дві частини. У першій — розігрувалися сцени, пов’язані з народженням Христа й біблійними персонажами. Друга (світська) — описувала історії з життя людей.

Неодмінний атрибут вертепу — різдвяна зірка. Її вважають символом радості, саме вона несе новину про народження Ісуса.

Варто зазначити, що традиції святкування Різдва в Україні не обмежуються статичним вертепом з ляльками. Великої популярності в нашій країні набув і живий вертеп, в якому ролі різних персонажів виконують живі люди.

Ще однією традицією святкування Різдва в Україні є ворожіння. Вважалося, що в цей день воно найправдивіше, оскільки межі між світами живих і мертвих стають найбільш тонкими, і потойбічні сили проникають у людський світ, відкриваючи таємниці майбутнього.

Ворожінням займалися переважно дівчата. Вони ворожили на добрий врожай, погоду, багатство, а найбільше — на судженого та заміжжя.

Крім того, українці дотримуються давньої традиції миритися в цей день, пробачати один одному образи.

Які особливості святкування Різдва існують в різних регіонах України?

Існують певні традиції святкування, що відрізняються в різних регіонах України.

Так, у гірських регіонах переддень Різдва називають Корочуном. Така назва сформувалася під впливом Угорщини. Окрім традиційної куті тут обов’язковою стравою є святковий калач, який має також назву корочун (або ще крочун).

Цікавим фактом є те, що в низинних районах Закарпаття куті не варять. А роблять бобальки — кульки з тіста, які запікають, а потім ще тримають на пару. Коли вони готові, то їх посипають маком чи горішками. Саме з них і починається Свята вечеря.

На Гуцульщині (сучасні регіони Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей) Святвечір в давнину розпочинався дуже містично. Господар зі старшим сином або дружиною брали хліб, ложку меду, кутю, ладан і свічку й обходили свою домівку тричі за сонцем. Після обряду обсипали територію довкола дому маком, а біля порога клали часник і сокиру. Це робилося для того, щоб вберегти будинок від злих духів.

На Галичині (сучасні регіони Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей) перед Святим Вечором у дім заносили плуг або ярмо. Вважалося, що вони принесуть сім’ї щастя.

А в деяких районах Львівщини й досі плетуть солом’яних павуків і підвішують над входом або перед іконою. Вважалося: якщо жінка не має дітей, то вона має постояти під цими павучками. Тоді наступного року діти обов’язково з’являться.

На Поліссі (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей) немає традиції ставити на стіл 12 страв. А от кутю господині в основному готували з ячменю. Діти-поліщуки в давнину напередодні Святвечора обв’язували соломою стовбури груші, які вважалися символом садовини.

На Буковині (західна частина Чернівецької області) за стіл сідають дуже рано, щоб після Святого вечора діти не боялись ходити колядувати. Перед вечерею господар просить у молитві те, чого не вистачає сім’ї. А тарілку з-під першої страви, яку з’їли, колись перевертали, щоб квочки добре несли яйця.

На відміну від інших регіонів, на Черкащині та Київщині кутю на покуть відносили жінки. Після цього обряду хазяйка дому підходила до своїх діток і трохи скубала їх за чубчики із словами «Чуб-чуб». Це робилося для того, щоб квочки неслись, а курчата були чубатими.

Кутю в Східній Україні варять з рису. А ще на столі тут обов’язково мають бути пироги (вареники).

На Півдні України досі збереглася традиція відносити святу вечерю своїм хрещеним. Зазвичай у кошику несуть трохи куті, калачі, цукерки. Ті, в свою чергу, дають діткам гроші й солодощі. Окрім того, раніше на Півдні України була ще й така різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки й робили подарунки бідним.

Звісно, зараз деякі традиції забулися та загубилися в часі. Хоча в багатьох регіонах і досі можна зустріти особливий колорит українського святкування Різдва.

І однією з найкращих традицій, якої досі дотримуються більшість українців на Різдво, є проведення часу з родиною. Тож не забувайте в цей день про своїх рідних, започатковуйте власні різдвяні традиції та насолоджуйтеся святом.

Related Post

Скільки відсотків виборців має прийти на вибориСкільки відсотків виборців має прийти на вибори

в містах з кількістю виборців 75 тисяч і більше – мажоритарна виборча система абсолютної більшості в єдиному одномандатному міському виборчому окрузі, що збігається з територією міста згідно з адміністративно-територіальним устроєм

Який трюфель цінуєтьсяЯкий трюфель цінується

У кулінарії найбільше цінується трюфель перігорський, зимовий та п'ємонтський. Походження у них різноманітне. Культивують такі сорти в Італії, Швейцарії та Франції. На території СНД зустрічається лише один різновид справжнього трюфеля

 Скільки часу триває усна співбесіда Скільки часу триває усна співбесіда

Орієнтовно усна співбесіда з кожного предмета триває 15–20 хвилин — точну тривалість ви знайдете в правилах прийому конкретного закладу.21 лют. 2024 р. Зазвичай співбесіда триває від 30 хвилин до години, якщо