§ 21. Будова і склад Землі

Уявіть собі, що тримаєте в руці стиглий соковитий персик. Якщо його розрізати навпіл, то в центрі ви побачите тверду кісточку, навколо неї — м’яку частину соковитого плоду, яка покрита тоненькою шкіркою. Земля у своїй будові дуже подібна.

• Розгляньте будову Землі на малюнку 12 та з’ясуйте, з яких головних шарів вона складається. За якими властивостями відрізняються між собою ядро, мантія та земна кора?

Цікаві факти

Мабуть, вам цікаво, як учені довідалися про будову нашої планети. Адже дістатися до глибини існування ядра та мантії неможливо! Відповідь на це запитання можна знайти, досліджуючи землетруси. Як виявилося, вібрація або сейсмічна хвиля від землетрусу по-різному долають перешкоди. Цей процес легше уявити за допомогою морських хвиль: вони вільно поширюються в океанах, сповільнюють свій рух, долаючи незначні перешкоди, і розбиваються об круті кам’яні скелі.

Мал. 12. Будова Землі та проходження сейсмічних хвиль через різні її шари

Під час проходження сейсмічних хвиль крізь Землю їх швидкості на певних глибинах помітно змінюються, що свідчить про зміну властивостей середовища.

Запам’ятайте!

Ядро — центральна частина Землі, утворена важкими металами. Їх густина під впливом тиску настільки велика, що 1 м 3 важить більше трьох слонів! Учені припускають, що внутрішнє ядро перебуває у твердому стані, а зовнішнє — в рідкому. Мантія — менш гарячий, але розплавлений шар, займає близько 85 % всього об’єму Землі. Порівняно з ядром і мантією, земна кора — найтонший і найхолодніший шар.

Розрізняють земну кору океанічну і континентальну, кожна з них має різну товщу. Під океанами товща земної кори складає 5-10 км, а під материками — 30-50 км. Саме ця особливість впливає на процеси, які відбуваються на океанічному дні: у земній корі утворюються тріщини, через які магма повільно виливається та застигає. Так утворюються підводні гори.

• Поміркуйте, чи можливий вихід магми на поверхню континентальної земної кори. Якщо так, то де такий процес відбувається?

Ядро має значно вищу температуру, ніж розплавлена магма. Але речовина там перебуває у твердому стані через підвищений тиск. Учені припускають, що речовина ядра — це метали, які є причиною існування магнітного поля.

Підсумки параграфа

Земля складається із внутрішнього та зовнішнього ядра, мантії та земної кори. Земна кора — найтонша оболонка і має різну товщу під океанами (5-10 км) та материками (30-50 км). На дні океанів утворюються гори з магми, яка застигає.

• 1. Як учені довідалися про внутрішню будову Землі?
• 2. Назвіть основні шари Землі від її центра до поверхні. Яка з оболонок найгарячіша? Чому? Яка з оболонок найхолодніша? Чому?
• 3. Яка товща земної кори під материками та під океанами?

Робота у групі

Перемалюйте в зошит будову Землі. Скористайтеся додатковою інформацією, щоб позначити на малюнку товщу та температуру основних її шарів. Обговоріть отриману інформацію в класі.

Робота в парі

Організуйте гру «Гаряче/холодне». Називайте суперникові відомі вам об’єкти з різними температурами, серед яких обов’язково мусять бути слова «ядро», «мантія», «земна кора». Відповідь має бути швидка. За кожну правильну відповідь зараховуйте один бал. Потім поміняйтеся ролями.

Місцевість

Місце́вість, -вости, ж. Мѣстность. Желех.

Зміст

• 1 Сучасні словники
• 2 Відмінювааня слова “місцевість”
• 3 Синоніми до слова “місцевість”
• 4 Типи місцевості
• 5 Основні види (різновиди) місцевості та їх тактичні властивості
• 6 Ілюстрації
• 7 Медіа
• 8 Див. також
• 9 Джерела та література
• 10 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Місце́вість — у загальному значенні — певна частина території, що характеризується спільністю ознак (природних, історичних тощо). Зазвичай не має певновизначених меж або межі окреслені природно-історичними чинниками.

МІСЦЕ́ВІСТЬ, вості, жін.

1. Яке-небудь місце, простір земної поверхні. Підступи до перекопських та чонгарських позицій лежали на рівній місцевості (Юрій Яновський, II, 1958, 236); Він добре орієнтувався в місцевості і тому йшов серед цих прадавніх сивих ярусів каміння так твердо й упевнено, наче проходив тут уже не перший раз (Олесь Гончар, II, 1959, 104); Місцевість, відведена під парк, повинна бути здоровою, не малярійною (Озеленення колгоспного села, 1955, 48).

2. Те саме, що край 1 5. З Лубень дуже задоволений, місцевість чудесна, гуляв і катався по Сулі — яка, може, краща за Тетерів (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 308); Є місцевості веселі, радісні, є похмурі, тривожні.. Кожна місцевість має свою душу (Олександр Довженко, I, 1958, 387).

Відмінювааня слова “місцевість”

Словник відмінків

Синоніми до слова “місцевість”

Словник синонімів

КРАЙ (місцевість, область, район, що має певні природні й кліматичні особливості), СТОРОНА́, КРАЇНА, МІСЦЕ́ВІСТЬ, УКРАЇ́НАзаст.Легенький вітрець подихає з теплого краю (Панас Мирний); Мої дитинячі будні У придесенській пройшли стороні (Я. Щоголів); Налетіли птахи з теплих країн, заспівали, защебетали (Марко Вовчок); З Лубень дуже задоволений, місцевість чудесна (М. Коцюбинський); Ой, по горах, по долинах, По козацьких українах Сив голубонько літає, Собі пароньки шукає (пісня). МІСЦЕ́ВІСТЬ (якийсь простір на земній поверхні), МІ́СЦЕперев. мн., МІСЦИ́НА[МІСТИ́НА]розм.Скрізь встановили карантин, з зараженої місцевості не приймали посилок, а листи обкурювали сіркою (З. Тулуб); Є місця – чувати: Круглий рік весна. (П. Грабовський); Перед ним неначе горяна місцина на двадцять верстов навкруги (І. Нечуй-Левицький); Безлюдна містина, вигоріла трава, і вибухи гуркають то там, то там по всій висоті (О. Гончар).

Типи місцевості

Місцевість (ландшафт) — велика морфологічна частина географічного ландшафту, комплекс урочищ. Місце́вість (у фізичній географії) — найбільша морфологічна частина ландшафту, яка відповідає сукупності мезоформ одного генетичного типу рельєфу і вирізняється характерним сполученням урочищ.

Причини виокремлення цих природно-територіальних комплексів різноманітні, але найвиразніші місцевості формуються внаслідок контрастності мезоформ земної поверхні, які становлять певний генетичний тип рельєфу. Каленик Геренчук, який у 1954 році і ввів поняття місцевості як морфологічної частини ландшафту, наводить приклад ландшафту Пасмового Побужжя. Його рельєф складається із двох великих мезоформ — пасом та улоговин між ними. Хоча вони близького генезису та віку, однак їх різна морфологія зумовлює істотні відмінності між пасмами й улоговинами за гідрогеологічним режимом, четвертинними відкладами, ґрунтами та рослинністю. Таким чином, цей ландшафт складається з двох місцевостей, одна з яких відповідає пасмам, а друга — улоговинам між ними. Аналогічну ландшафтну територіальну структуру мають і багато інших височин, наприклад Тарханкутська в західній частині рівнинного Криму, де вапнякові пасма чергуються з улоговинами, у яких вапняки перекриті шаром глин і делювіальних суглинків. Хоча за генетичними показниками пасма й улоговини являють собою один тип рельєфу (структурно-денудаційний), за ландшафтознавчими ж показниками вони різні за складом урочищ і виділяються як окремі місцевості.

У межах височин, де пасом і улоговин немає, але добре розвинена мережа річкових долин, як окремі місцевості розглядають межиріччя, надзаплавні тераси, широкі заплави. Низовинним ландшафтам також властивий поділ на місцевості. У більшості випадків він зумовлений відмінностями у літогенній основі ландшафту (як на Поліссі), або істотними відмінностями в режимі ґрунтових вод і ступеня їх мінералізації (як у Причорноморській низовині). У горах місцевості виділяють як висотно-поясні утворення, через що й називають їх висотними місцевостями.

Як місцевість у ландшафтознавстві розглядаються також складні системи однотипних урочищ, що злилися в процесі свого розвитку (наприклад, системи верхівкових болотних масивів у ландшафтах тайги), і частини ландшафту, що відрізняються одне від одного кількісним співвідношенням площ, зайнятих різнотипним урочищами (наприклад, боровими, болотними в тайзі тощо) при однорідному якісному складі останніх.

Застосування терміна

У географічній літературі термін уживається також у загальному значенні як ландшафт, територія зі своєрідним сполученням природних умов.

Місцевість — район, округ, край, у загальному випадку — урбанонім.

Місцевість (військова) — елемент обстановки, у якій ведуться воєнні дії. Місце́вість — у військовій справі — один із найважливіших елементів обстановки, у якій ведуться бойові дії — частина (ділянка), район території з усіма її природними компонентами (рельєфом, ґрунтами, водами, рослинністю тощо), а також шляхами сполучення, населеними пунктами, промисловістю, сільськогосподарськими та соціально-культурними об’єктами.

Різні властивості місцевості сприяють бойовим діям або ускладнюють їх, дуже впливаючи на організацію та ведення бою або операції. Умови місцевості враховуються під час планування бою й операції, організації взаємодії військ, системі вогню та маскування, вона сильно впливає на управління, зв’язок, спостереження та роботу тилу.

Тактичні властивості місцевості змінюються залежно від пори року та погоди. Вивчення й оцінка місцевості організують командири та штаби всіх родів військ із обліком розв’язуваних ними завдань. Місцевість вивчають і оцінюють за особистими спостереженнями, результатами розвідки, топографічними та спеціальними картами. Висновки з оцінки місцевості враховуються при ухваленні рішення про бій або операцію й визначенні характеру дій військ.

Місцевість у військовій справі поділяється на такі основні типи:

за рельєфом — на рівнинну, горбкувату, гірську; за умовами прохідності — на слабопересічену (прохідну), середньопересічену, сильнопересічену (складнопрохідну); за умовами спостереження та маскування — на відкриту, напівзакриту, закриту; за особливостями природних умов — на пустельну (пустельну-степову), лісову (лісисто-болотисту) і місцевість північних районів (Арктика, Заполяр’я, рівнинна та гірська тундра).

Основні види (різновиди) місцевості та їх тактичні властивості

Рівнинна місцевість (мал. 1.2) характеризується відсутністю різко виражених нерівностей земної поверхні, відносно невеликими перевищеннями (до 25 м) і порівняно малою стрімкістю схилів (до 2°). Абсолютні висоти над рівнем моря – до 300 м.

Відкрита, слабопересічена рівнина придатна для бойових дій усіх родів військ. її глинисті, суглинні, супісчані й торфяні грунти дають можливість рухатися бойовій техніці в суху погоду влітку, але значно ускладнюють рух у період дощів, весняного й осіннього бездоріжжя. Відсутність значних перевищень забезпечує достатню видимість в усіх напрямках і ефективність вогню з усіх видів зброї.

Разом з тим рівнина ускладнює організацію маскування підрозділів. Захисні властивості її мінімальні, особливо від дії ядерної зброї. Рівнинна місцевість, як правило, більш сприятлива для організації й ведення наступу й менш сприятлива для оборони.

Горбкувата місцевість (мал. 1.3) характеризується хвилястим характером земної поверхні, яка утворює нерівності (горби) з абсолютними висотами до 500 м, відносними перевищеннями 25-200 м і переважною стрімкістю схилів 2-3°.

Горбкувата місцевість допускає бойові дії всіх родів військ, здійснення маневру підрозділами поза дорогами і в цілому сприятлива як для наступу, так і для оборони. Вона має добрі рубежі для розташування підрозділів, облаштування вогневих позицій, має деякі захисні властивості від ураження ядерною зброєю. Проміжки між горбами й зворотні схили горбів можуть служити укриттям від спостереження і вогню противника. На такій місцевості багато командних висот з великою дальністю видимості і широким сектором огляду.

Низькогірна місцевість (мал. 1.4) характеризується висотами над рівнем моря 500 -1000 м, відносними перевищеннями 200-500 м і переважною стрімкістю схилів 5-10°. Порівняно з іншими видами гірської місцевості вона слабо розчленована, як правило, добре обжита і має досить розвинену мережу доріг. При відносно пологих схилах і невеликих висотах така місцевість практично доступна для бойових дій усіх родів військ. Водночас ускладнюється зосереджене застосування важкоїбойовоїтехніки. Низькогірна місцевість у цілому сприяє маскуванню й захисту від ураження ядерною зброєю.

Середньогірна місцевість (мал. 1.5) має висоти над рівнем моря приблизно 1000-2000 м, відносні перевищення від 500 до 1000 м і переважну стрімкість схилів 10-25°. Вона розчленована на добре виражені гірські масиви, пасма, їхні піки і гребені мають згладжені форми.

Така місцевість часто має широкі гірські проходи, які використовуються для прокладання доріг. Ці дороги часто перетинають гірські хребти через перевали, які доступні для руху бойової техніки протягом усього року або більшої його частини. Однак застосування важкої бойової техніки можливе лише на окремих напрямках.

Загалом середньогірна місцевість вимагає значних інженерних робіт для забезпечення її прохідності. Водночас вона сприятлива для маскування і для захисту від ураження ядерною зброєю.

Високогірна місцевість (мал. 1.6) характеризується висотами над рівнем моря понад 2000 м, відносними перевищеннями 1000 м і більше, з стрімкістю схилів понад 25°. Високогірна місцевість розділена глибокими долинами й улоговинами на гірські хребти, їх піки і гребені часто вкриті снігом. Така місцевість, як правило, мало обжита, має мало гірських проходів і дуже рідку мережу доріг. Дороги вузькі і прокладені уздовж річок міжгір’ями, проходять через перевали, які розташовані на великих висотах, з крутими підйомами й малими радіусами поворотів. Перевали найчастіше розташовані вище снігової лінії і тому більшу частину року закриті.

Бойові дії можуть розгортатися на окремих доступних напрямках уздовж гірських проходів, забезпечених дорогами. У решті районів високогірної місцевості можливі бойові дії тільки спеціальних підрозділів, оснащених відповідним спорядженням. Загалом високогірна місцевість сприяє маскуванню. При ядерних вибухах можливі завали, обвали каміння, сходження снігових лавин.

За мірою пересіченості ярами, балками, річками, озерами та іншими природними перешкодами, які обмежують свободу пересування й маневр підрозділів, місцевість поділяють на легкопересічену, середньопересічену і сильнопересічену.

Легкопересічена місцевість (мал. 1.7) небагата на природні та штучні перешкоди, які легко здолати бойовою та іншою технікою в будь-якому напрямку. Рельєф місцевості звичайно рівнинний, рідше горбистий, природні перешкоди займають менше 10% від усієї площі.

Місцевість забезпечує задовільний огляд з командних висот, орієнтування, спостереження і цілеуказання, організацію взаємодії та керування підрозділами. У той самий час ця місцевість не забезпечує надійного укриття підрозділів від вогню противника, захисні властивості від ураження ядерною зброєю майже відсутні.

Середньопересічена місцевість (мал. 1.8) має близько 20% площі, зайнятої природними перешкодами. На такій місцевості зосереджене застосування бойової техніки дещо ускладнене на окремих напрямках. Це найпоширеніший різновид добре обжитої місцевості. Рельєф, як правило, горбистий, зрідка рівнинний. Така місцевість більш сприятлива щодо захисних властивостей від ураження ядерною і звичайними видами зброї.

Сильнопересічена місцевість (мал. 1.9) відрізняється великою кількістю важкопрохідних природних перешкод – від ярів, ровів і балок до річок, каналів та інших перешкод. Площа природних перешкод складає більше 30%. Ця місцевість ускладнює наступ і посилює оборону.

Багато природних укрить сприяють організації надійного маскування і захисту підрозділів від ураження ядерною зброєю, потайному підходу до переднього краю противника. Разом з тим на такій місцевості нелегко спостерігати за противником, можливості швидкого маневру військ обмежені, зменшується швидкість бойових машин, необхідно виконати значні роботи з інженерного обладнання шляхів для руху військ.

За умовами спостереження та маскування місцевість поділяють на відкриту, напівзакриту і закриту.

Відкрита місцевість (мал. 1.10) являє собою рівну або злегка горбисту безлісну територію, до 75% площі якої добре проглядається в усіх напрямках з командних висот. На такій місцевості забезпечується добре спостереження за діями противника й ураження його вогнем з усіх видів зброї.

Проте ця місцевість менш сприятлива для захисту від уражаючої дії звичайної та ядерної зброї, має недостатній рівень маскуючих властивостей від наземного та повітряного спостереження. Відсутність природних схованок ускладнює приховане зосередження військ та проведення маневру. Організація оборони на відкритій місцевості значно ускладнюється.

Напівзакрита місцевість (мал. 1.11) є перехідною від відкритої до закритої. Здебільшого на напівзакритій місцевості площа, яка зайнята природними схованками, складає близько 20%; з командних висот проглядається до 50% простору. При розташуванні підрозділів на місці їх маскування майже повністю забезпечується природними схованками.

Закрита місцевість (мал. 1.12) – це територія з гірським, горбистим або рівнинним рельєфом, вкрита лісами, чагарниками, садами з часто розташованими населеними пунктами. На такій місцевості площа, зайнята природними сховами, складає 30% і більше, а площа, що проглядається з командних висот, менша 25%.

Закрита місцевість добре приховує природними схованками від наземного і повітряного спостереження, полегшує прихований рух і маневр військ в усіх видах бою, організацію міцної оборони, сприяє організації захисту від уражаючої дії ядерної зброї.

Разом з тим на закритій місцевості обмежується ефективність ведення вогню з усіх видів зброї, ускладнюється спостереження, орієнтування, цілеуказання, значно ускладнюється керування підрозділами і організація взаємодії військ на полі бою.

За ознакою прохідності місцевість поділяють на легкопрохідну, прохідну, важкопрохідну і непрохідну.

Легкопрохідна місцевість не обмежує швидкість і напрямок руху колісних та гусеничних машин, припускає безперепонне застосування бойової техніки в розгорнутих строях і рух колон без зміцнення грунту.

Прохідна місцевість майже не обмежує швидкість, напрямок руху і дозволяє повторний рух по одному сліду гусеничних машин, хоча окремі місця потрібно обходити чи зміцнювати. Рух колісних машин звичайної прохідності дещо ускладнений, можливе майже безперепонне використання бойових машин у розгорнутих строях і рух колон, за винятком окремих напрямків. Прохідна місцевість сприяє веденню бою з широким маневром, сприяє найбільш ефективному використанню механізованих і танкових підрозділів, у короткі терміни дозволяє переносити зусилля з одного напрямку на інший, полегшує всебічне забезпечення бою.

Важкопрохідна місцевість доступна для руху машин з невеликою швидкістю, обмежує свободу маневру і рух кількох машин по одному сліду. Рух колісних машин звичайної прохідності майже неможливий. Така місцевість ускладнює використання бойової техніки в розгорнутих строях, рух колон можливий тільки дорогами і спеціально обладнаними колонними шляхами. Важкопрохідна місцевість негативно впливає на темпи руху, розгортання і ведення наступу, здійснення маневру.

Непрохідна місцевість недоступна для руху гусеничних і колісних машин без виконання значних робіт з обладнання доріг чи колонних шляхів.