Як називають Золотоуст

КИЇВСЬКЕ ПРАВОСЛАВ’Я

міжнародний науковий проект “Православного Духовного Центру апостола Івана Богослова”

СВЯТИЙ ІОАН ЗЛАТОУСТ, ВЧИТЕЛЬ І МУЧЕНИК

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять великого вчителя всесвіту Іоана Златоуста. Ми повинні знати, що святий помер 14 вересня, але через те, що день його кончини припадає на свято Воздвиження чесного животворящого Хреста Господня, день пам’яті святителя Іоанна Златоуста був перенесений на 13 листопада. Сьогоднішнє друге святкування пам’яті святителя – це день перенесення мощів святителя Іоана Златоуста з місця заслання, де він і помер у вигнанні, в Константинополь. Через тридцять років після його смерті, в 438 році, мощі святителя були перенесені до столиці дияконом і наступником святого Златоуста, архієпископом Проклом. Це сталося за часів правління імператора Феодосія Молодшого.

Св. Іоан Златоуст є одним з найбільших ієрархів і вселенських вчителів Церкви. Він народився в Антіохії в 344 році н.е. Його батька, знатного офіцера, звали Секунд, а його мати – Анфуса. Він дуже рано втратив батька, і його мати, якій тоді було 23 роки, не стала більше виходити заміж, а овдовіла, вирішила присвятити себе повністю вихованню сина. Анфуса була істинною матір’ю-християнкою, ім’я якої донині славиться Церквою. Знаменитий оратор тієї епохи Ліваній, викладач святого Златоуста, дізнавшись про ранне і стійке двадцятирічне вдівство його матері, якось звертаючись до оточуючих, вигукнув: «Ах, які у християн є жінки!»

У 370 році, коли святителю було 26 років, його хрестили, а в 381 році він був висвячений у сан диякона, в 386 році став священиком. Він володів чудовими здібностями, і коли його вчителя Ліванія запитали, кого б він назвав своїм наступником, той відповів: «Я був би радий бачити своїм наступником Іоана, якби його не викрали християни». Спочатку святий Іоан, щоб не залишати одну свою овдовілу мати, працював адвокатом у судах. А коли вона померла, він прийняв чернецтво і пішов у пустелю, де чотири роки піддавав себе аскетичним позбавленням. Коли святий був висвячений в сан пресвітера, він прожив в Антіохії одинадцять років поруч з єпископом Флавієм, якому він служив вірою і правдою і всіляко підтримував його. Блажен від Бога був старець Флавіан, маючи поряд з собою пресвітера Іоана.

Незабаром слава проповідника Іоана і його пастирської служби вийшла далеко за межі Антіохії і стала поширюватися всюди. Адже він був обдарований Божественною благодаттю, яку зміцнював поглибленим вивченням Священного Писання і молитовним спогляданням. Святий Златоуст володів великим даром красномовства. Благодать і сила його слів, насправді, були небесним даром, і як кажуть у святому гімні: «Небесами удостоївся я благодаті Божої». В Антіохії, спочатку як адвокат і диякон, а потім як священик, він став відомий всім завдяки своєму ораторському мистецтву. Знаменитої була його 21 «Бесіда про статуї». Він створив цю працю в гострий соціально-політичний момент, який переживала тоді Антіохія.

У 398 році, після смерті Патріарха Константинопольського, святого таємно відвезли з Антіохії, щоб про це не дізнався народ, і відправили до Константинополя, де він був обраний і висвячений в архієпископи. Там він залишався шість років і багато працював, просвіщаючи народ і служачи Церкві. Але святий Іоан був не з тих, хто закривав очі на зло. Йому належало боротися з чималим злом, як релігійним, так і політичним. На жаль, служителі Церкви не завжди є тими, ким вони повинні бути, і, в той же час, служителі держави під різними приводами втручаються у справи Церкви, і тоді Церква та її гідні пастирі платять за чужі гріхи. У 404 році Святий Іоан був позбавлений влади і засланий до Вірменії, де і помер в 407 році.

Але для Церкви і Божих святих дати нічого не означають. Церква живе у вічності, а святі завжди з нами. Через кілька років після своєї смерті святий Іоан був названий Златоустом. Він дав тлумачення майже на всі тексти Божественного Писання, а роботи, залишені ним Церкви, є найбільшими духовними скарбами світу. Він – великий ієрарх, вселенський учитель і свідок Церкви. Іоан цілком присвятив себе Церкві і виступав проти зла, де б і в чому б він його не бачив. Позбавлений влади і вигнаний, хворий і фізично виснажений, він помер, в якомусь селі у Вірменії, а останніми його словами були: «Слава Богу за все!» Амінь.

Митрополит Сервий і Козані Діонісій,

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

КИЇВСЬКЕ ПРАВОСЛАВ’Я

міжнародний науковий проект “Православного Духовного Центру апостола Івана Богослова”

ПЕРЕКЛАД ТА ВИДАННЯ ТВОРІВ СВЯТИТЕЛЯ ІОАНА ЗОЛОТОУСТОГО В КИЇВСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ МИТРОПОЛІЇ (ХІ – XVII стст.)

Питання перекладів творів Святих Отців Церкви на теренах Київської православної митрополії є надзвичайно важливим та цікавим, бо саме через подібні зразки старовинної писемності можна дослідувати формування релігійної термінології білоруської та української мов, а також певний напрямок богословської думки наших предків. Нажаль, хоча існує досить багато описань рукописів та стародруків Київського Православ’я ХІ – XVII ст.ст., саме історична бібліографія по окремим Святим Отцям відсутня. У цій короткій статті ми попробуємо викласти коротку бібліографічну історію видань творів святителя Іоана Золотоустого, що побачили світ у ХІ – XVII ст.ст.

Період ХІ – XVII ст.ст. вибраний нами тому, що він характеризується самостійним розвитком Київської митрополії, коли всі основні центри писемності, а пізніше і друкарні, знаходилися на території етнічної Білорусії та України (Київська Русь, Велике Князівство Литовське, Річ Посполита), та не зазнавали утиску та впливу Московської держави.

Також мусимо відзначити, що за браком інформаційної бази, ми розглянули тільки невелику кількість рукописної спадщині Київської митрополії. На наш погляд, основна проблема полягає в важкості визначення дійсного місця створення того або іншого рукопису, бо кількісна база таких рукописів, головним чином у збірках музеїв та архівів Російської Федерації та Польщі, досить велика та дає можливість спільних проектів істориків та філологів.

Говорячи про друковані видання кінця XVI – початку XVII ст.ст., ми опускаємо повне описання цих видань через його наявність у багатьох бібліографічних і історичних працях кінця ХІХ – ХХ ст.ст., фіксуючи тільки основні моменті.

При всім багатстві корпусу перекладів святоотцівської спадщини в Київській Православній традиції, творчість святителя Іоана Золотоустого займає особливе місце. Адже кількість перекладів та видань його творів є чи не найбільша.

Так, вже в перших пам’ятниках релігійної літератури Київської Русі ХІ ст. ми зустрічаємо витримки творів святителя Іоана Золотоустого:

У «Ізборнику Святослава» 1073 p. зміщений уривок з «поучення» Іоана Золотоустого «О злих женах». При цьому, вважаючи на явний український ізвод церковнослов’янської мови збірника, можна вважати, що це був власне переклад з оригіналу, а не копіювання рукописів болгарського або сербського походження [1, ст. 131-139. ].

До часу писемності Київської Русі, по нашому міркуванню, переклад збірки 12 слів святителя Іоана Золотоустого, що зміщені в Супральському рукопису XI століття. Також, з найдавніших перекладів власне Київської православної традиції, сімнадцять слів свт. Іоана Золотоустого ми знаходимо в Четеї-Мінеї XII століття (за травень місяць) і сім слів у збірці Троїцько-Сергієвої Лаври XII століття.

Загалом, коли ґрунтуватися на праці російського академіка Є. Голубинського, можемо казати про 203 слова святителя Іоана Золотоустого, що існували в писемної традиції Київської Русі ХІ – ХІІІ в перекладі з грецької на древній київський ізвод церковнослов’янської мови. Це число можна б дещо збільшити, додавши ті слова Златоуста, що знаходяться в більш-менш пізніх збірках Київського Православ’я, які мовними особливостями вказують на стародавність перекладу [2, ст. 898-899].

Від другій половини XIІІ століття центр православної писемності Київської митрополії пересовується на білоруські землі. Буйні скрипторії діяли в Новоградку та Вільнюсі, а також у інших монастирях. Хоча рукописів XIІІ – XV століть заховалося небагато, але, досліджуючи рукописну спадщину XVІ – XVІІ ст.ст., у багатьох випадках науковці вважають її протографом більш древні рукописи [3, ст. 69-70]. При цьому, як відзначають дослідники, творіння святителя Іоана Золотоустого стоять на першому місті серед перекладів Святих Отців (коли враховувати окремі слова та повчання в збірниках) [3, ст. 81].

У період до кінця XVІ – початку XVІІ століть, одним з найбільш популярних збірників творів святителя Іоана Золотоустого був «Златоструй». Це некалендарний читальний збірник постійного змісту, що містить слова і повчання, які переважно надписані ім’ям святителя Іоана Златоуста. При цьому власне перу Святителя належить тільки частина текстів, а частина, переважно південнослов’янського походження, йому тільки приписується. На сьогодні відомо біля 40 рукописей, що були створені до XVІІ ст.

Хоча протографом усіх відомих рукописів «Златоструя» називають болгарський «збірник царя Симиона», на наших землях він неодноразово перепрацьовувався переписувачами. Редакція південнослов’янських списків, по нашому міркуванню, головним чином стосувалася мови текстів, яка наближувалася до білоруського та українського ізводів церковнослов’янської мови.

Загалом, розглядаючи корпус рукописів, що зміщували творі святителя Іоана Золотоустого та розповсюджувалися на білоруських та українських землях з другій половини ХІІІ і до останньої чверті XVІ століть, можна вилучити три групи:

1. Копії рукописів ХІ – першої половини ХІІІ століть. До цієї групи, по нашому міркуванню, можна долучити і ті рукописи, які зазнали певних змін, але протографом яких були саме древні рукописи скрипторіїв Київської митрополії.

2. Корпус рукописів південнослов’янського (найперше – болгарського) походження.

3. Власні нові переклади деяких творів Святителя, що робилися в релігійних центрах Київської митрополії. Стосовно цієї групи, по нашому міркуванню, ще доведеться проводити окрему розвідку, бо цей пласт текстів досить мало вивчені саме білоруськими та українськими науковцями. Хоча, коли ми звернемося до каталожного описання російських дослідників другої полови ХІХ – початку ХХ століть, то в деяких побачимо визначення мови рукопису як «західноруська» (білоруська) або «південноруська» (українська).

На сьогодні найбільш відомі переклади творів святителя Іоана Золотоустого, виконані при магнатських дворах князя Андрія Курбського в Миляновичах і князя К. Острозького в Острозі.

Так, князь Андрій Курбський особисто переклав з латинської мови ряд творів святителя Іоана Золотоустого, які до цього не були відомі в слов’янському перекладі, або переклад яких був, на погляд князя, незадовільний. У остаточним вигляді праця князя Андрія Курбського отримала назву «Нові Маргарит», що включала 67 творів святителя Іоана Золотоустого, забезпечених повним переліком [4, ст. 151-152]. І хоча цей збірник, по міркуванню шерега дослідників, не отримав широкого розповсюдження, але використовувався для редакції та поповнення інших видань, зокрема Острозького й, можливо, Віленського [5, ст. 121-124].

Цікавим є і збірник XV ст. з бібліотеки Почаївської лаври, що носить назву «Крига буття, небес і землі, виклад у святих отця нашого Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського…». Цей збірник перекладів, складені невідомим автором на підставі бесід святителя Іоана Золотоустого на книгу Буття. Рукопис написаний українським ізводом церковнослов’янської мови та складається з 257 листів [16, ст. 2].

Поява нових рукописних збірників, що зміщували твори святителя Іона Золотоустого, відбувалося практично до кінця XVІІІ ст. Не дивлячись на виникнення друкованих видань, подібні збірники створювалися для власних потреб деяких монастирів Київської православної митрополії, а також на замовлення приватних осіб [3, ст. 84].

Першою друкованою книжкою на території Київської православної митрополії, у якій був зміщений один із творів святителя Іоана Золотоустого, був «Збірник повчань», що побачив світ у Вільні [6]. У ньому було поміщено «Слово про терпіння та благо хвалінні» [6, ст. 49 нн а. – 63 нн. б]. Як вважають деякі дослідники, протографом зміщеного тексту був переклад, що вийшов з «гуртка Андрія Курбського або Костянтина Острозького» [7, №16]

У 1596 році, коштом князя Острозького, виходить збірка слів святителя Іоана Золотоустого «Маргарит» [8] . Для цього видання, як і для попереднього, в числі інших було використано тексти, перекладені та відредаговані гуртком князя Андрія Курбського [9, ст. 29-30].

Там же, у Острозі, у 1607 році, видається збірник «Лікарство на оспалий умисл чоловічий», у яким зміщені дві праці святителя Іоана Золотоустого: «Слово о покаяніі к Феодору Мніху» та «Слово єже всує мятется всяк человек живий».

Наступні кілька книг з працями святителя Іоана Золотоустого побачила світ у друкарні Львівського православного братства, це:

1. «Іоанн Златоуст. О воспитанії чад», Львів, 1609. [12, ст. 568]

2. «О священстві св. Іоана Золотоустого», 1614 р., — це, фактично, збірка різних текстів під назвою «О священстві св. Іоана Золотоустого». По міркуванню більшості дослідників, назва продиктована тим, що з загального змісту видання (60+448 ст.), праці святителя займають найбільший об’єм: шість слів Іоанна Златоуста (1—210 ст.); його ж еклоги «о приличных священству» (211—404 ст.) [11, ст. 69-70].

Що стосується авторства «львівського» перекладу творів святителя, то тут історики та мовознавці не прийшли до одностайної думки. Частина вважає головним автором перекладу відомого освітянина, філософа та перекладача Кипріяна (Острозького), а інші – Дем’яна Наливайка, що вважається автором передмови і перекладачем текстів збірника «Лікарство на оспалий умисл чоловічий». Обидва варіанта ґрунтуються на гіпотезі, що вже готові рукописи потрапили до друкарні Львівського братства з архіву єпископа Гедеона Балабана.

Разом з тим, на нашу думку, цілком можливо і авторства Івана Борецького, якій від 1604 року був ректором братської школи та викладав у їй грецьку мову.

Ініціативу Львівського православного братства по виданню творів святителя Іоана Золотоустого підтримало Віленське православне братство. Тут архімандрит Леонтій (Карпович) переклав та підготував до друку працю святителя «На Отче наш виклад», що була надрукована в 1620 р. Особливістю цього видання є передмова перекладача, архімандрита Леонтія, яка написана старобілоруською мовою. Також і текст святителя Іоана Золотоустого створені на межі білоруського ізводу церковнослов’янської мови та тогочасної старобілоруської [7, №90].

Та сама праця святителя Іоана Золотоустого, імовірно в тому же перекладі, була перевидана 26 вересня 1636 р. у Кутейні. Особливістю цього видання є те, що до паці святителя додано ще кілька текстів інших авторів: цитата з слова св. Георгія Богослова «Не хоче тя сама слушност мети…», «Наука Василя, цісаря грецького до сина його Льва про віру…», тлумачення та виклад Никейського і Константинопольського символу віри [7, № 123].

Останніми двома виданнями творів святителя Іоана Золотоустого в XVІІ ст. є Київські видання 1623 та 1624 років. Ці видання займають особливе місце, як по якості перекладів, так і об’єму.

Так, книга «Іоан Золотоуст. Бесіди на 14 посланій апостола Павла. Київ, 1623» [13], вражає своїм об’ємом (1642 ст.), якістю перекладу та друку. Видання має кілька передмов: Києво-Печерського архімандрита Єлисея Плетенецького та його наступника – Захарії Копистенського. Цікавим є і те, що при підготовці видання використовувався переклад того ж черниця Кипріана з Острозького гуртка, який був виправлений та відредагований оо. Єлисеєм Плетенецьким й Захарієм Копистенським, а також Памво Бериндою [14 ст. 113-114].

Практично аналогічно по якості перекладу, передмовам та друку є і книга «Іоана Золотоустого. Бесіди на діяння святих апостолів. Київ, 1624» (534 ст.). Вона також зміщує передмови Києво-Печерських архімандритів Єлисея Плетенецького й Захарії Копистенського. З передмови бачимо, що переклад Гавриїла Дорофейовича виправлено Йосифом Святогорцем і Памво Бериндою [15].

Як ми вже відзначали вище, з’явлення друкарень не спинило створення рукописної книги. Так, у кінці XVІІ ст., ченцями Почаївської лаври було здійснено кілька перекладів творів святителя Іоана Золотоустого на український ізвод церковнослов’янської мови.

Ієромонах Самуїл у 1694 році здійснив переклад бесід святителя Іоана Золотоустого на Євангелія від Матфея. Цей рукопис складається з двох списків. У першому зміщено «першу полову бесід з 1 по 45». Дякуючи підпису, ми можемо визначить і точну дату скінчення роботи перекладача – 23 вересня.

Друга полова рукопису того ж автора, фактично збірник перекладів різних Отців Церкви, втримує «другу полову бесід (святителя Іоана Золотоустого) з 36 по 90» [16, ст. 1].

Також насельник Почаївської лаври, ієромонах Флавіан Касиянович, переклав труд «Бесіди Іоана Золотоустого на Євангелія від Іоана Богослова». Рукопис датується XVІІ ст. і складається з 449 листів та написана українським ізводом церковнослов’янської мови [16, ст. 2].

Таким чином, можемо зробити наступний висновок: З часу Хрещення Русі-України і до полонення Київської православної митрополії Московським патріархатом у кінці XVІІ ст., наші попередники приділяли велику увагу творам святителя Іоана Золотоустого. Було здійснено багато власних перекладів його творів, що широко розповсюджувалися в рукописному та, пізніше, друкованому варіанті. Ця перекладна спадщина дуже цікава та ще чекає свого дослідника.

Посилання:

1. Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. — Львів, 1995.

2. Голубинский Е. История Русской Церкви. Т. 1, Период первый. М., 1901.

3. Рукописное наследие Древней Руси. М., 1992.

4 Сергеев А. Г. О вновь найденном Волынском списке «Нового Маргарита» А.М. Курбского. / Материалы и сообщения по фондам Отдела Рукописей библиотеки РАН. СПб, 2005.

5. Беляева Н. П. Материалы к указателю переводных трудов А. М. Курбского // Древнерусская литература: Источниковедение. Л., 1984.

6. Сборник поучений. Вильно, тип. Мамоничив, 1585.

7. Кніга Беларусі. Зводны каталог. Мн., 1986.

8. Маргарит. Острог, 1595.

9. Быков Н.П. Князья Острожские и Волынь, СПб., 1915.

10. Лікарство на оспалий умисл чоловічий. Острог, 1607.

11. Родосский Алексей. Описание старопечатных и церковно-славянских книг, хранящихся в библиотеке С.-Петербургской духовной академии. Випуск 1. СПб, 1891.

12. Свенцицкий И. С. Каталог книг церковнославянской печати. Жовква, 1908.

13. Іоан Златоуст. Бесіди на 14 посланій апостола Павла. Київ, 1623

14. Описание старопечатных и церковно-славянских книг, хранящихся в библиотеке С-Петербургской духовной академии. Выпуск первый 1491-1700. СПб, 1891

15. Іоан Златоуст. Бесіди на діяння святих апостолів. Київ, 1624.

16. Описание Рукописей Почаевской лаври, хранящихся в библиотеке музея при Киевской духовной академии. К., 1881.

прот. Сергій Горбик

Святитель Іоан (Іван) Златоуст (Златоустий)

Святитель Іоан (Іоанн, Іван) Золотоустий (Златоуст, Златоустий), архієпископ Константинопольський – один з трьох Вселенських святителів, разом зі святителями Василем Великим і Григорієм Богословом . Народився в Антіохії близько 347 року, в сім’ї военоначальника. Його батько, Секунд, помер незабаром після народження сина, мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Іоанна .

Юнак навчався у кращих філософів і риториків, рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма та молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам’ять 12 лютого) , котрий покохав Іоанна як сина, наставив його у вірі та в 367 році хрестив. Через три роки святий Іван був поставлений у читця .

Після того , як святитель Мелетій був відправлений на заслання імператором Валентом, в 372 році , святий Іоанн спільно з Феодором (згодом – єпископом Мопсуестським) вчився у досвідчених наставників подвижницького життя , пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійского. Коли померла мати святого Іоанна, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією».

Незабаром святого Іоанна визнали гідним кандидатом для заняття єпископської кафедри. Однак він з смирення ухилився від архієрейського сану. У цей час святий Іван написав «Шість слів про священство» – велике творіння православного пастирського Богослов’я .

Чотири роки провів святий в працях пустельницького проживання, написавши «Проти озброюють на шукають чернецтва » і «Порівняння влади , багатства і переваг царських з істинним і християнським любомудрием чернечого життя».

Два роки святий дотримувався повне безмовність, перебуваючи у відокремленій печері. Для відновлення здоров’я святий Іван повинен був повернутися в Антіохію. У 381 році єпископ Мелетій Антіохійскнй присвятив його у сан диякона . Наступні роки були присвячені створенню нових богословських творінь: «Про провидіння», «Книга про дівоцтво», «До молодої вдови» (два слова) , «Книга про святого Вавила і проти Юліана і язичників ».

У 386 році святий Іоанн був хіротонізований єпископом Антіохійським Флавіаном у пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником , і за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви найменування «Златоуст». Дванадцять років святий, при скупченні народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді щодня, проповідував у храмі, потрясаючи серця слухачів.

У пастирській ревності для найкращого засвоєння християнами Священного Писання святий Іван звернувся до герменевтики – науки про тлумачення Слова Божого. Він написав тлумачення на багато книг Священного Писання (Буття, Псалтир, Євангелія від Матвія і Іоанна, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі біблійні тексти, а також повчання на свята, в похвалу святих і слова апологетичні (проти аномеев, іудействуючих і язичників). Святий Іоанн як пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антиохійська Церква живила кожен день до 3000 дів і вдовиць, не рахуючи ув’язнених, подорожніх і хворих. Слава чудового пастиря і проповідника зростала.

У 397 році, після кончини Константинопольського архієпископа Нектарія, святий Іоанн Златоуст був викликаний із Антіохії для посадження на Константинопольську кафедру. У столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії. Безліч справ чекало вирішення святителя, він почав з головного – з духовного вдосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Засоби, які призначалися для архієпископа, святий звернув на утримання кількох лікарень і двох готелів для прочан. Архіпастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревнощі святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на мешканців Константинополя, а й на Фракію, включаючи слов’ян і готів, Малу Азію і Понтійску область. Святий Іоанн направляв ревних місіонерів в Фінікію, Персію, до скіфів, писав послання до Сирії, щоб повернути Церкві маркіонітов, і домігся цього. Багато праць поклав святитель на влаштовування благоліпного Богослужіння: склав чин Літургії, ввів антифон спів за всеношною, написав кілька молитов чину Єлеопомазання.

Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору , знайшла в особі святителя безстороннього викривача . Коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія (395-408 ), розпорядилася про конфіскацію власності у вдови і дітей опального вельможі, святий став на їх захист. Горда імператриця не поступиться і затамувала гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілася з новою силою , коли недоброзичливці сказали їй , ніби святитель у своєму повчанні про суєтних жінках мав на увазі її. Суд постановив позбавити влади святого Іоанна і за образу імператриці стратити. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням. У храмі юрмився збуджений народ, який вирішив захищати свого пастиря. Святитель, щоб уникнути хвилювань, сам віддав себе в руки влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і негайно послала лист вигнаному пастирю, благаючи його повернутися .

Але вже через два місяці новий донос пробудив гнів Євдоксії. У березні 404 року відбувся неправедний собор, який постановив вигнати святого Івана. Під час вигнання його зі столиці, пожежа перетворила на попіл будівлю сенату, почались спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях Небесне покарання за неправедне осудження угодника Божого.

Перебуваючи у Вірменії, святитель Іоанн намагався зміцнити своїх духовних чад. У численних листах (їх збереглося 245 ) єпископам Азії, Африки, Європи і своїм друзям у Константинополі, він утішав страждаючих, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святий був прикутий до ліжка хворобою. Але вороги його не заспокоїлися. Зі столиці прийшов наказ перевести його в глухе місце Пітнус (Піцунду, в Абхазії). Виснажений хворобами святитель у супроводі конвою три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. У склепу святого Василіска (+ бл. 308, пам’ять 22 травня) , втішений явищем мученика («Не сумуй, брат Іоанн ! Завтра ми будемо разом»), причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все! » Відійшов до Господу 14 вересня (27 вересня за новим стилем) 407 року. Крім 14 (27 вересня) Свята церква шанує дні пам’яті Іоанна Златоуста 27 січня, в день перенесення мощей, і 13 листопада. Цікаво, що Святитель Іоанн Златоуст помер 14 вересня 407 року, але, заради свята Воздвиження Животворящого Хреста Господня , пам’ять святителя перенесена на 13 листопада. Ну і, безумовно , також Іоанн Златоуст особливо шанується 30 січня (12 лютого по новому стилю) в день пам’яті Трьох Вселенських святителів – разом зі святителями Василем Великим і Григорієм Богословом .

Святитель Іоанн Златоуст був похований в Команах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434-447 ), здійснюючи Богослужіння в храмі святої Софії, виголосив похвальне слово пам’яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Іоанна Златоуста зі святим Іоанном, Предтечею Господнім, проповідувавшим покаяння і також потерпілим за викриття пороків. Народ , що горів любов’ю до святителя Іоанна Златоуста, не давши Патріарху докінчити свого слова, почав одностайно просити його звернутися до імператора з проханням про перенесення святих мощей святителя з Коман до Константинополя. Святитель Прокл відправився до царя Феодосія II (408-450 ) і від імені Церкви і народу просив його про це. Імператор погодився і відправив у Комани особливих посланників зі срібною ракою, щоб з пошаною перевезти святі мощі. Жителі Коман глибоко сумували про те, що їх позбавляють великого скарбу, але не могли противитися царським указам. Коли ж імператорські посланці приступили до труни святителя Іоанна, вони не змогли взяти його мощі. Тоді імператор, в каятті, написав послання святителю, просячи у нього пробачення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Іоанна, поклали на нього і вчинили всенічне бдіння. Потім приступили до гробниці, легко підняли мощі і внесли на корабель (гробниця святителя Іоанна залишилася в Команах, поблизу Піцунди).

Тоді ж відбулося зцілення убогої людини, яка приклалась до покрову від гробу святого. Після прибуття мощей святителя Іоанна в Константинополь, 27 січня 438 року все місто на чолі з Патріархом Проклом, імператором Феодосієм, з усім його синклітом і безліччю народу вийшло назустріч. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку і з співами внесли її до церкви святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив труну, тіло святителя Іоанна виявилося нетлінним, від нього йшли пахощі. Припавши до гробу, імператор Феодосій II зі сльозами просив святителя пробачити його матір. Народ не відходив від раки весь день і всю ніч На ранок мощі святого були віднесені в соборну церкву Святих Апостолів. Коли раку була поставлена ​​на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув:«Прийми престол свій, отче», – і Патріарх Прокл з багатьма, що стояли біля раки, побачили, як святитель Іоанн відкрив свої уста й вимовив «Мир всім!»

У IX столітті Йосип піснописець, Косма Вестітор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощей святителя Іоанна Златоуста, які й понині співаються Церквою в спогад цієї події.

Related Post

Чим небезпечний дефект міжшлуночкової перегородкиЧим небезпечний дефект міжшлуночкової перегородки

Зміст:1 Дефект міжшлуночкової перегородки (ДМШП)1.0.1 Допоміжні дослідження2 Дефект міжпередсердної перегородки (ДМПП)2.0.1 Допоміжні дослідження3 Дефект міжшлуночкової перегородки (ДМШП)3.1 Дефект міжшлуночкової перегородки серця, причини появи3.2 Вроджена вада серця — симптоми дефекту міжшлуночкової

Навіщо потрібен паракордНавіщо потрібен паракорд

Зміст:1 Паракорд: схеми плетіння браслетів [фото та відео]1.0.1 Яким буває паракорд?1.0.2 Чому він краще мотузки?1.0.3 Навіщо паракорд бойскаутам?1.0.4 Паракорд в творчості2 Конвергентний номер 094: який оператор і навіщо потрібен такий