§ 10. Основні органели клітини

Продовжуємо нашу «подорож» у внутрішній світ клітини. Ви пам’ятаєте, що постійні структури цитоплазми називають органелами. На цьому уроці ми ознайомимося з будовою та основними функціями таких органел, як мітохондрії, хлоропласти та вакуолі.

Яка будова та функції мітохондрій? Ви знаєте, що без електричної енергії в нашому житлі не було б світла, не працювали б різноманітні електроприлади: телевізори, комп’ютери, пральні машини тощо. Електроенергію виробляють електростанції. Так само і клітина не може існувати без енергії. Енергія витрачається на її ріст, утворення складних речовин з більш простих, транспорт речовин по клітині. Значну частину енергії на ці процеси постачають мітохондрії (мал. 40). Ці органели є в клітинах рослин і тварин. Мітохондрій у клітинах різних типів може бути від 1 до 100 000 і більше, залежно від того, як активно відбуваються процеси перетворення енергії.

Мал. 40. А. Схема будови мітохондрії. Б. Фото мітохондрії, зроблене за допомогою електронного мікроскопа. Знайдіть на малюнку мембрани (1); взини внутрішньої мембрани – кристи (2)

Які є типи пластид? У клітинах рослин є органели, які об’єднують під назвою пластиди. Це хлоропласти, лейкопласти і хромопласти. У хлоропластів є багато спільних рис з мітохондріями. Але в клітинах грибів та багатоклітинних тварин їх немає. У хлоропластах міститься органічна речовина зеленого кольору – хлорофіл (пригадайте органели зеленого кольору, які ви бачили під час виконання лабораторного дослідження; це були саме хлоропласти).

Хлоропласти — органели рослинних клітин, у яких відбуваються процеси фотосинтезу (мал. 41). У них з води та вуглекислого газу утворюються молекули вуглеводів. Ці органели також беруть участь у перетворенні енергії в клітинах.

Мал. 41. А. Схема будови хлоропласта: 1 – мембрана; 2 – мембранні структури, у яких міститься хлорофіл. Б. Фото хлоропласта, зроблене за допомогою електронного мікроскопа

Безбарвні пластиди – лейкопласти – не містять хлорофілу. У них запасаються вуглеводи, білки, олії.

Хромопласти забарвлені в різні кольори: жовтий, червоний, фіолетовий тощо. Вони також не містять хлорофілу, тому зеленими не бувають. Ці пластиди надають різного забарвлення пелюсткам квіток, плодам, осінньому листю тощо.

Цікаво знати, що пластиди одного типу здатні перетворюватися на пластиди іншого типу. Лейкопласти за певних умов здатні перетворюватися на хлоропласти або хромопласти. Під час старіння листків, стебел, дозрівання плодів у хлоропластах може руйнуватися хлорофіл, і вони перетворюються на хромопласти. Але хромопласти на пластиди інших типів не перетворюються (мал. 42).

Мал. 42. Схема взаємоперетворення одних пластид на інші: 1 – хлоропласт; 2 – лейкопласт; 3 – хромопласт

Виявити хлоропласти в клітинах листка елодеї і простежити за їхнім рухом ви зможете, виконавши лабораторне дослідження.

ДОВЕДЕМО НА ПРАКТИЦІ

ЛАБОРАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

РУХ ЦИТОПЛАЗМИ В КЛІТИНАХ ЛИСТКА ЕЛОДЕЇ

Обладнання і матеріали: світловий мікроскоп, предметні й накривні скельця, пінцети, препарувальні голки, фільтрувальний папір, дистильована вода, листок елодеї.

1. Перед початком роботи протягом 30-40 хвилин витримайте елодею в теплій воді (+20. +25 °С) за яскравого освітлення.

2. Підготуйте мікроскоп до роботи.

3. Виготовте тимчасовий мікропрепарат живих клітин з листка елодеї, помістіть його в краплину води на предметне скло й накрийте накривним скельцем. Клітини треба брати з листків, розташованих поблизу верхівки пагона.

4. Розгляньте препарат при малому збільшенні мікроскопа, виберіть ділянку із живими клітинами. Зверніть увагу на колір і форму хлоропластів у клітинах.

5. Перемістіть препарат так, щоб у поле зору потрапили видовжені клітини середньої частини листка.

6. При великому збільшенні мікроскопа простежте за рухом хлоропластів (за потреби підігрійте препарат, вводячи під накривне скельце теплу воду).

7. Придивіться до окремого хлоропласта та прослідкуйте за його переміщенням у цитоплазмі. Зверніть увагу на характер руху хлоропласта (рівномірний чи нерівномірний, перевертається чи ні, переміщується в одному чи різних напрямках тощо). Чим зумовлений рух хлоропластів у клітині?

Яка будова та функції вакуоль? Уважно розгляньте малюнок 43. Знайдіть у центрі клітини велику вакуолю (від лат. вакуус – порожній). Вакуолі мають мембрану, яка відокремлює їхній рідкий уміст від цитоплазми. У клітинах дрібні вакуолі зливаються в більші, які можуть займати майже весь об’єм цитоплазми. Такі вакуолі заповнені клітинним соком — водним розчином органічних і неорганічних речовин. У клітинному соку можуть міститися речовини, забарвлені в різні кольори – червоні, сині, жовті та ін. Вони зумовлюють забарвлення квіток, плодів тощо. Функції вакуоль клітин рослин різноманітні. Вони забезпечують збереження форми клітини, запасають поживні речовини або накопичують непотрібні клітині речовини.

У клітинах тварин немає вакуоль з клітинним соком, однак у деяких одноклітинних твариноподібних організмів та одноклітинних водоростей є скоротливі вакуолі. Про їхні функції ви дізнаєтеся згодом.

Серед клітинних органел особливе місце посідає ендоплазматична сітка. Це сукупність з’єднаних між собою маленьких канальців (мал. 44, 1). На поверхні частини канальців за допомогою електронного мікроскопа можна помітити дрібні кулясті органели.

Мал. 43. Клітина рослини: 1 – вакуоля з клітинним соком; 2 – клітинна оболонка; 3 – цитоплазма; 4 – ядро; 5 – хлоропласт; 6 – мітохондрія

Мал. 44. Ендоплазматична сітка (1); рибосоми (2), комплекс Гольджі (3)

Це рибосоми (мал. 44, 2). За їхньої участі утворюються білки. Речовини, утворені на ендоплазматичній сітці, накопичуються в комплексі Гольджі – сукупності сплощених порожнин (мал. 44, 3). За допомогою комплексу Гольджі речовини можуть змінюватися, транспортуватися до інших частин клітини або виводитися з неї.

УЗАГАЛЬНИМО ЗНАННЯ

• Мітохондрії – своєрідні енергетичні станції клітини: вони забезпечують її енергією.
• У клітинах рослин є три типи пластид: зелені – хлоропласти, безбарвні – лейкопласти, забарвлені в різні кольори, крім зеленого, – хромопласти. У хлоропластах здійснюється фотосинтез.
• Вакуолі рослинних клітин заповнені клітинним соком з розчиненими неорганічними та органічними речовинами.

Поповніть свій біологічний словник: мітохондрії, хлоропласти, вакуолі.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

Виберіть одну правильну відповідь

• 1. Своєрідними енергетичними станціями клітини є: а) лейкопласти; б) хромопласти; в) вакуолі; г) мітохондрії.
• 2. Укажіть тип пластид, які здатні до фотосинтезу: а) лейкопласти; б) хлоропласти; в) хромопласти.
• 3. Основна функція лейкопластів: а) здійснення фотосинтезу; б) запасання поживних речовин; в) збереження форми клітини; г) транспорт речовин у клітину.

Дайте відповідь на запитання

• 1. Яка функція мітохондрій?
• 2. Чому хлоропласти мають зелений колір?
• 3. Які функції лейкопластів і хромопластів?
• 4. Які види вакуоль ви знаєте? Які їхні функції?

Поміркуйте. Чому зеленіють бульби картоплі, які тривалий час перебували на світлі?

Органели (органоїди)

Органели (органоїди) – елементи цитоплазми, що мають свою структуру і виконують конкретні функції клітини. Органели, що зустрічаються у всіх клітинах, називаються органелами загального призначення, а властиві тільки деяким спеціалізованим видам клітин – спеціальними органелами. Залежно від того, включає структура біологічну мембрану чи ні, розрізняють ор-ганелли мембранні та немембранні.

До немембранні органеллам загального призначення відносяться цітоске-років, клітинний центр і рибосоми.

Цитоскелет включає в себе мікротрубочки, мікрофіламенти і проміжні філаменти. Микротрубочки пронизують всю цитоплазму клітини. Кожна з них являє собою порожнистий циліндр діаметром 20-30 нм. Стінка мікротрубочки має товщину 6-8 нм і утворена 13 нитками, скрученими по спіралі одна над іншою. Кожна нитка складається з білка тубуліну, який синтезується на мембранах гранулярних ендоплазматичної мережі. Збірка ниток в спіралі здійснюється в клітинному центрі. Головною функцією мікротрубочок є забезпечення основних потоків внутрішньоклітинного активного транспорту. Мікрофіламенти – це білкові нитки товщиною 4 нм. Більшість з них утворено молекулами актину, менша частина Тропіних і тропоміозіном. Мікрофіламен-тів багато в цитоплазмі, прилеглої до поверхневого комплексу. Вони змінюють конфігурацію мембрани, що забезпечує процеси пиноцитоза і фагоцитозу. Цей механізм використовується клітиною для освіти виростів її поверхні – ламеллоподія. Клітка закріплюється виростом за навколишній субстрат і може переміститися на нове місце. Проміжні філаменти мають товщину 8-10 нм і представлені довгими білковими молекулами. Вони тонше мікротрубочок, але товщі микрофиламентов, за що і отримали свою назву.

Клітинний центр утворений двома центриолями (діплосома) і центросферой. Центриоли розташовані під кутом один до одного. Кожна центриоль являє собою малий циліндр довжиною 0,4 мкм, шириною 0,2 мкм. Стінка циліндра складається з дев’яти комплексів мікротрубочок довжиною 0,5 мкм і діаметром близько 0,25 мкм. Кожен комплекс утворений трьома микротрубочками і називається кодоном. Навколо діплосоми розташовується щільна бесструктурная Центросфера, від якої радіально відходять тонкі фібрили. Центриоли є саморегульованими структурами, які подвоюються у клітинному циклі. Центриоли беруть участь в утворенні війок і джгутиків, а також митотического веретена. Основна функція клітинного центру – збірка мікротрубочок.

Рибосоми являють собою тільця розміром 20 х 30 нм, що складаються з двох субодиниць – великої і малої. Кожна субодиниця є комплексом рибосомальної РНК (рРНК) і білків. Велика містить три молекули рРНК і 40 молекул білка, мала – одну молекулу рРНК і 33 молекули білка. Синтез рРНК здійснюється в полісом. Основна функція рибосом – це збірка білкових молекул з амінокислот, що доставляються транспортної РНК (тРНК). Між субодиницями рибосоми є щілину для проходження молекули інформаційної РНК (іРНК). На великій субодиниці є борозенка, в якій розташовується і по якій виходить формується білкова ланцюг. Збірка амінокислот проводиться відповідно до чергуванням нуклеотидів у ланцюзі іРНК. Так здійснюється трансляція генетичної інформації. Рибосоми можуть перебувати в цитоплазмі поодинці або групами. В останньому випадку рибосоми називаються полисомой, або полірібосомамі. Велика частина рибосом прикріплюється до мембрани ендоплазматичної мережі. Вільні рибосоми синтезують білок, необхідний для життєдіяльності клітини, прикріплені – білок, який підлягає виведенню з клітки.

До мембранним органеллам загального призначення належать мітохондрії, ендоплазматична мережа, комплекс Гольджі, лізосоми і пероксісоми.

Що таке органела в клітині?

Слово органела означає “маленький орган”. Хоча органели набагато менші, ніж органи рослин або тварин. Так само, як орган виконує певну функцію в організмі, наприклад, око допомагає рибі бачити або тичинка допомагає квітці розмножуватися, кожен з органел має специфічні функції всередині клітин. Клітини – це автономні системи всередині відповідних організмів, і органели всередині них працюють разом, як компоненти автоматизованої машини, щоб забезпечити безперебійну роботу. Коли все не працює нормально, є органели, відповідальні за клітинне самознищення, також відомі як запрограмована загибель клітин.

Багато речей плаває навколо клітини, і не всі вони є органелами. Деякі називаються включеннями, що є категорією предметів, таких як зберігаються клітинні продукти або сторонні тіла, які пробралися в клітину, як віруси чи сміття. Більшість органел, але не всі органели оточені мембраною, щоб захистити їх від цитоплазми, в якій вони плавають, але це зазвичай не стосується клітинних включень. Крім того, включення не є істотними для виживання клітини або, принаймні, функціонування таким чином, як органели.

TL; DR (занадто довго; не читав)

Клітини – це будівельні блоки всіх живих організмів. Вони є автономними системами всередині відповідних організмів, і органели всередині них працюють разом, як компоненти автоматизованої машини, щоб забезпечити безперебійну роботу. Органела означає «маленький орган». Кожна органела має чітку функцію. Більшість пов’язані в одній або двох мембранах, щоб відокремити її від цитоплазми, яка заповнює клітину. Деякі найбільш життєво важливі органели – це ядро, ендоплазматичний ретикулум, апарат Гольджі, лізосоми та мітохондрії, хоча їх існує ще багато.

Перші огляди клітинок

У 1665 р. Англійський філософ-природник на ім’я Роберт Гук дослідив під мікроскопом тонкі шматочки пробки, а також деревну м’якоть з декількох видів дерев та інших рослин. Він здивовано виявив помітну схожість між такими різними матеріалами, які всі нагадували йому стільник. У всіх зразках він побачив багато сусідніх пор, або “дуже багато маленьких коробок”, які він уподібнював кімнатам, де мешкали ченці. Він вигадав їх клітковини , що в перекладі з латинської означає мало кімнат; в сучасній англійській мові ці пори знайомі студентам і вченим як клітини. Майже через 200 років після відкриття Гука шотландський ботанік Роберт Браун спостерігав темну пляму в клітинах орхідей, оглянуті під мікроскопом. Він назвав цю частину клітини ядром , латинським словом для ядра.

Через кілька років німецький ботанік Маттіас Шлейден перейменував ядро ​​в цитобласт. Він заявив, що цитобласт є найважливішою частиною клітини, оскільки вважав, що він утворює решту частин клітини. Він теоретизував, що ядро ​​- як це знову називають сьогодні – відповідає за різний вигляд клітин у різних видів рослини та в різних частинах окремої рослини. Будучи ботаніком, Шлейден вивчав рослини виключно, але коли він співпрацював з німецьким фізіологом Теодором Шваном, було б показано, що його уявлення про ядро ​​відповідають дійсності і для клітин тварин та інших видів. Вони спільно розробили теорію клітин, яка прагнула описати універсальні особливості всіх клітин, незалежно від того, в якій органній системі тварини, грибі чи їстівних плодах вони були знайдені.

Будівельні блоки життя

На відміну від Шлейдена, Шванн вивчав тканини тварин. Він працював над тим, щоб придумати об’єднавчу теорію, яка пояснювала б варіації у всіх клітинах живого; Як і багато інших вчених того часу, він шукав теорію, яка охоплювала відмінності у всіх багатьох типах клітин, які він переглядав під мікроскопом, але та, яка все ж дозволяла вважати їх усі клітинами. Клітини тварин бувають у багатьох структурах. Він не міг бути впевненим, що всі «маленькі кімнати», які він бачив під мікроскопом, були навіть клітинами без належної теорії клітин. Почувши про теорії Шлейдена про те, що ядро ​​(цитобласт) є місцем формування клітин, він відчув, що у нього є ключ до клітинної теорії, що пояснює тваринні та інші живі клітини. Разом вони запропонували теорію клітин із наступними принципами:

• Клітини – це будівельні блоки всіх живих організмів.
• Незалежно від того, наскільки різні окремі види ‘, всі вони розвиваються утворенням клітин.
• Як зазначив Шванн, «кожна клітина є, в певних межах, індивідуальним, незалежним цілим. Життєві явища одного повторюються повністю або частково у всьому іншому ».
• Усі клітини розвиваються однаково, і так само всі однакові, незалежно від зовнішності.

Зміст клітин

Спираючись на теорію клітин Шлейдена та Шванна, багато вчених сприяли відкриттям – багато зроблених за допомогою мікроскопа – та теорій про те, що відбувалося всередині клітин. Протягом наступних десятиліть обговорювались їх теорії клітин, і були висунуті інші теорії. Однак і сьогодні велика частина того, що два німецькі вчені позиціонували у 1830-х роках, вважається точним у біологічних сферах. У наступні роки мікроскопія дозволила виявити більше деталей нутрощів клітин. Інший німецький ботанік на ім’я Уго фон Моль виявив, що ядро ​​не було закріплено на внутрішній стінці клітини рослини, а плавало всередині клітини, утримуваної вгорі напіввязкою, желеподібною речовиною. Цю речовину він назвав протоплазмою. Він та інші вчені зазначили, що протоплазма містила в собі невеликі, підвішені елементи. Почався період великого інтересу до протоплазми, яку стали називати цитоплазмою. Вчасно, використовуючи вдосконалюючі методи мікроскопії, вчені перерахували органели клітини та їх функції.

Найбільша органела

Найбільша органела в клітині – ядро. Як відкрив Маттіас Шлейден на початку 19 століття, ядро ​​служить центром клітинних операцій. Нуклеїнова кислота деоксирибози, більш відома як дезоксирибонуклеїнова кислота або ДНК, зберігає генетичну інформацію для організму і транскрибується та зберігається в ядрі. Ядро є також місцем поділу клітин, завдяки чому утворюються нові клітини. Ядро відокремлено від навколишньої цитоплазми, яка заповнює клітину ядерною оболонкою. Це подвійна мембрана, яка періодично переривається порами, через які гени, які були транскрибовані у нитки рибонуклеїнової кислоти, або РНК, що стає месенджерною РНК, або мРНК – переходять до інших органел, що називаються ендоплазматичним ретикулумом поза ядром. Зовнішня мембрана ядерної мембрани з’єднана з мембраною, яка оточує ендоплазматичну мембрану, що полегшує передачу генів. Це ендомембранна система, вона також включає апарат Гольджі, лізосоми, вакуолі, везикули та клітинну мембрану. Внутрішня мембрана ядерної оболонки виконує основну роботу щодо захисту ядра.

Мережа синтезу білка

Ендоплазматичний ретикулум – це мережа каналів, що проходять від ядра, і яка укладена в мембрану. Канали називаються цистернами. Існує два типи ендоплазматичного ретикулума: шорсткий і гладкий ендоплазматичний ретикулум. Вони пов’язані між собою і є частиною однієї мережі, але два типи ендоплазматичного ретикулума мають різні функції. Гладкі цистерни ендоплазматичного ретикулума – це округлі трубочки з багатьма гілками. Гладкий ендоплазматичний ретикулум синтезує ліпіди, особливо стероїди. Це допомагає і в руйнуванні стероїдів і вуглеводів, а також детоксикує алкоголь та інші наркотики, які потрапляють у клітину. Він також містить білки, які переміщують іони кальцію в цистерни, дозволяючи гладкому ендоплазматичному ретикулуму служити місцем зберігання іонів кальцію і як регулятор їх концентрації.

Шорсткий ендоплазматичний ретикулум з’єднаний із зовнішньою мембраною ядерної мембрани. Її цистерни – це не трубочки, а сплющені мішечки, обшиті маленькими органелами, які називаються рибосомами, і саме там вони отримують «грубе» позначення. Рибосоми не укладені в мембрани. Шорсткий ендоплазматичний ретикулум синтезує білки, які надсилаються поза клітини, або упаковуються всередині інших органел всередині клітини. Рибосоми, які сидять на грубому ендоплазматичному ретикулумі, читають генетичну інформацію, закодовану в мРНК. Потім рибосоми використовують цю інформацію для побудови білків з амінокислот. Транскрипція ДНК до РНК до білка відома в біології як “Центральна догма”. Шорсткий ендоплазматичний ретикулум також утворює білки та фосфоліпіди, що утворюють плазматичну мембрану клітини.

Центр розподілу білка

Комплекс Гольджі, який також відомий як тіло Гольджі або апарат Гольджі, є ще однією мережею цистерн, і, як ядро ​​та ендоплазматичний ретикулум, він укладений у мембрану. Завдання органели полягає в тому, щоб переробляти білки, які були синтезовані в ендоплазматичному ретикулумі, і розподіляти їх по інших частинах клітини, або готувати їх до експорту поза клітиною. Це також допомагає в транспортуванні ліпідів навколо клітини. Коли він обробляє матеріали для транспортування, він пакує їх у щось, що називається пухиркою Гольджі. Матеріал зв’язується в мембрану і направляється вздовж мікротрубочок цитоскелета клітини, тому через цитоплазму він може подорожувати до місця призначення. Деякі везикули Гольджі залишають клітину, а деякі зберігають білок, щоб вивільнитися пізніше. Інші стають лізосомами, що є ще одним видом органели.

Переробити, детоксикувати та самознищити

Лізосоми – це кругла мембрана, зв’язана з мембраною, створена апаратом Гольджі. Вони наповнені ферментами, які розщеплюють низку молекул, таких як складні вуглеводи, амінокислоти та фосфоліпіди. Лізосоми є частиною ендомембранної системи, як апарат Гольджі та ендоплазматичний ретикулум. Коли клітині більше не потрібна певна органела, лізосома перетравлює її в процесі, званому аутофагією. Коли клітина несправно працює або більше не потрібна з будь-якої іншої причини, вона вступає в запрограмовану загибель клітин, явище, відоме також як апоптоз. Клітина перетравлюється за допомогою власної лізосоми в процесі, який називається автолізом.

Подібна органела до лізосоми – протеасома, яка також використовується для розщеплення непотрібних клітинних матеріалів. Коли клітині потрібно швидке зниження концентрації певного білка, вона може позначити білкові молекули сигналом, приєднавши до них убиквітин, який направить їх у протеасому для перетравлення. Інша органела в цій групі називається пероксисомою. Пероксисоми виробляються не в апараті Гольджі, як у лізосоми, а в ендоплазматичному ретикулумі. Основна їх функція – детоксикація шкідливих препаратів, таких як алкоголь та токсини, які подорожують у крові.

Древній бактеріальний нащадок як джерело палива

Мітохондрії, особливістю яких є мітохондріон, є органелами, відповідальними за використання органічних молекул для синтезу аденозинтрифосфату, або АТФ, що є джерелом енергії для клітини. Через це мітохондріон широко відомий як “енергостанція” клітини. Мітохондрії постійно зміщуються між ниткоподібною формою та сфероїдної формою. Вони оточені подвійною мембраною. Внутрішня мембрана має багато складок у ній, так що вона виглядає як лабіринт. Складки називаються cristae, сингулярність яких – cristae, а простір між ними називається матрицею. Матриця містить ферменти, які мітохондрії використовують для синтезу АТФ, а також рибосоми, як ті, що вивчають поверхню шорсткого ендоплазматичного ретикулума. Матриця також містить невеликі круглі молекули мтДНК, що є коротким для мітохондріальної ДНК.

На відміну від інших органел, мітохондрії мають власну ДНК, яка є окремою і відрізняється від ДНК організму, яка знаходиться в ядрі кожної клітини (ядерна ДНК). У 1960-х роках вчений-еволюціонер на ім’я Лін Маргуліс запропонував теорію ендосимбіозу, яку досі прийнято пояснювати мтДНК. Вона вважала, що мітохондрії еволюціонували з бактерій, які жили в симбіотичних відносинах всередині клітин виду-господаря близько 2 мільярдів років тому. Врешті-решт результатом став мітохондріон не як власний вид, а як органела із власною ДНК. Мітохондріальна ДНК успадковується від матері і мутує швидше, ніж ядерна ДНК.

Де розташована днк у клітині?

І прокаріотичні, і еукаріотичні клітини використовують ДНК як свій генетичний матеріал; де ДНК знаходиться всередині клітини, для цих двох типів клітин різне. У прокаріотичних клітинах ДНК можна знайти у вигляді нуклеоїду та плазмід. В еукаріотичних клітинах ДНК знаходиться в ядрі, мітохондріях і хлоропластах.

Важливість ДНК у клітині людини

Усі живі організми для свого існування покладаються на ДНК. Використовуючи набагато менше біологічних букв, ніж англійський алфавіт з 26 літер, ДНК визначає інструкції щодо того, як організми живуть, розмножуються, метаболізуються, дозрівають і в підсумку гинуть.

Розташування рибосом у клітині

Призначення рибосом – їх біологічна функція – полягає в тому, щоб прочитати копії креслення клітини і зібрати довгі молекулярні ланцюги, які стають білками. Рибосоми функціонують у клітині тварини або рослинній клітині, використовуючи РНК, молекулу, тісно пов’язану з ДНК.