За лаштунками здорового харчування: що, де, коли і як?

Однак, далеко не всі розуміють, як саме діють ці принципи, які з них є догмою, а якими можна деколи знехтувати. Чим зумовлені ті чи інші правила здорового харчування, читайте далі.

Коротко про здорове харчування

Перші правила здорового або збалансованого харчування були розроблені понад два століття тому. Їх основою були рекомендації щодо відповідності кількості речовин, що надходять в організм та їх використання у повсякденному житті.

Зокрема, було доведено, що органам шлунково-кишкового тракту доводиться утилізувати не лише речовини, що надійшли із харчовими продуктами, а й ряд інших.

Серед них: гормонально та фізіологічно активні сполуки, речовини, що виробляються мікрофлорою кишківника, та речовини, які містяться у забрудненій та неякісній їжі.

Протягом ХХ століття правила здорового харчування неодноразово змінювалися, оскільки вчені робили нові відкриття

Сучасні правила здорового харчування висвітлені на сайті Всесвітньої організації охорони здоров’я. Ось деякі з них:

• кількість енергії, що надходить в організм, повинна відповідати кількості енергії, яка витрачається на забезпечення потреб організму;

• загальна кількість жирів у раціоні не повинна перевищувати 30% від загальної кількості поживних речовин, що надходять в організм;

• кількість вільного цукру (моносахариди та дисахариди, що додаються у такі харчові продукти як мед, сиропи, фруктові соки) не повинна перевищувати 10% від загальної кількості поживних речовин, що надходять в організм;

• кількість солі не повинна перевищувати 5 г на добу задля запобігання розвитку захворювань серця та інсульту.

В інших джерелах можна знайти ряд додаткових правил здорового харчування, які стосуються питного режиму, співвідношення білків, жирів та вуглеводів, способів приготування їжі. Розглянемо найпоширеніші з них.

Баланс між отриманою з їжею та витраченою енергією

Кожній людині потрібна різна кількість енергії. Вона витрачається на основний обмін (підтримання життєво важливих функцій) та фізичну активність.

Для нормального функціонування організм повинен отримувати стільки ж енергії, скільки витрачає. Визначити цей показник можна за допомогою спеціальних формул. Одна з найбільш зручних – формула Харріса-Бенедикта (можна виконати розрахунок власноруч та за допомогою онлайн-калькулятора).

Якщо потрібно знизити масу тіла, від отриманої за допомогою формули кількості калорій слід відняти 10%. Через тиждень – ще 5%, через тиждень – ще 5%.

Наприклад, якщо загальна кількість енергії відповідно до формули становить 2000 ккал, протягом першого тижня щодня потрібно вживати не більше 1800 ккал, протягом другого – 1700 ккал, протягом третього – 1600 ккал.

Підшкірний жир – еволюційне надбання людства на випадок вимушеного голодування

Знижувати загальну енергетичну цінність раціону більше, ніж на 20%, не рекомендовано, оскільки є ризик зміни гормонального фону та блокування розщеплення жирів. Останній механізм є еволюційним надбанням, який з давніх-давен оберігав організм під час голодування.

Якщо навпаки – потрібно набрати масу, то загальна енергетична цінність раціону поступово збільшується за аналогічним принципом: протягом першого тижня – на 10%, протягом другого – ще на 5%, протягом третього – ще на 5%.

Якщо під рукою немає формули або онлайн-калькулятора, визначити добову кількість енергії, що допоможе нормалізувати масу тіла (знизити або збільшити її) можна так:

• при дефіциті маси на 1 кг організму потрібно близько 25 ккал;
• при нормальній масі тіла – 20 ккал/кг;
• при ожирінні І-ІІ ступеню – 17 ккал/кг;
• при ожирінні ІІІ-ІV ступеню – 15 ккал/кг.

Якщо за допомогою цього принципу вдалося запустити процес зниження чи набору ваги, основний обмін час від часу доведеться перераховувати (після кожних 5-7 втрачених/набраних кілограмів).

Співвідношення поживних речовин

Оптимальним для нормального функціонування організму вважається співвідношення білків, жирів та вуглеводів у пропорції 1:1:4. Однак, останні дослідження свідчать, що кількість білків, які надходять з їжею, повинна становити 40% від загальної кількості поживних речовин. Для жирів цей показник складає 20-30%, для вуглеводів – 30-40 %.

До корисних вуглеводів належать злаки, фрукти та овочі. До корисних жирів – жирна риба, рослинні олії, горіхи, авокадо, сало, молочні продукти (сметана, вершкове масло).

Якщо потрібно схуднути, дієтологи рекомендують змінити співвідношення вуглеводів та жирів. Кількість перших поступово знижується до 20%, других – збільшується до 40% (але не більше 45%).

Вуглеводи потрібні при надмірних фізичних навантаженнях

Деякі дослідники переконані, що вуглеводи в раціоні потрібні здебільшого при значних фізичних навантаженнях. В першу чергу, це стосується професійних спортсменів, які тренуються двічі на день, та представників “важких” професій (шахтарів, будівельників тощо).

В інших випадках від вуглеводів можна відмовитися без шкоди для здоров’я, оскільки білки та жири перекривають всі потреби організму.

Варіанти розподілу поживних речовин протягом дня можуть бути такими:

• якщо передбачене ранкове тренування у спортзалі, на сніданок можна з’їсти “повільні” вуглеводи (гречку, вівсянку);

• якщо протягом дня фізична активність помірна і немає тренувань у спортзалі, зранку немає сенсу налягати на вуглеводи. Натомість краще рівномірно розподілити їх протягом дня під час кожного прийому їжі;

• при значних розумових навантаженнях краще споживати жири, ніж вуглеводи. З них організм отримає більше енергії (1 г жирів дає 9 ккал енергії, 1 г вуглеводів або 1 г білків – по 4 ккал). До того ж жири потрібні для синтезу гормонів та передачі нервових імпульсів від головного мозку до робочих органів.

Режим харчування

Дієтологи рекомендують вживати їжу з інтервалом у 3-3,5 години. І ось чому:

• організм контролює кількість спожитої їжі за допомогою двох гормонів – греліну та лептину. Перший викликає відчуття голоду, другий – насичення. Збільшення концентрації одного з гормонів може викликати зростання маси тіла. Грелін виробляється кожні 3 години. Тому для уникнення збільшення його концентрації варто споживати їжу кожні 3-3,5 години;

• чим більше їжі отримує організм, тим більше енергії він витрачає на її перетравлення. При цьому, гладкій мускулатурі, яка є в органах шлунково-кишкового тракту, доводиться більше працювати. А це призводить до збільшення енерговитрат;

• частіше відбувається надходження жовчі у дванадцятипалу кишку. Печінка виробляє жовч цілодобово (за добу утворюється 1,5-2 л). Її доступ до дванадцятипалої кишки контролюється спеціальним сфінктером.

Останній відкривається тільки тоді, коли їжа пересувається зі шлунку до кишківника. Якщо протягом тривалого часу їжа в організм не надходила, сфінктер залишається закритим, тож жовчі немає куди дітися.

А печінка за цей час виробляє нову порцію. Частина невикористаної жовчі надходить у жовчний міхур, але його об’єм невеликий (приблизно 200 мл), тож значна частина жовчі залишається у жовчних протоках. При накопиченні великої кількості жовчі організм відфільтровує з неї воду, а суха частка надалі залишається невикористаною. З часом це може призвести до утворення каменів.

Свіжі овочі покращують мікрофлору кишківника та нормалізують викид жовчі

Дієтологи наголошують, що від сніданку не варто відмовлятися з тієї ж причини. Протягом сну жовч продовжує вироблятися, тому споживання їжі зранку сприяє її надходженню у дванадцятипалу кишку і нормалізації травлення.

ВАЖЛИВО! Жовч викидається у дванадцятипалу кишку при надходженні клітковини та жирів. Якщо перекусити цукеркою або печивом, викид жовчі не відбудеться. Тому варто споживати більше овочів та фруктів.

Звичайно, усі правила здорового харчування є, швидше, рекомендаціями, а не догмою. У будь-якому випадку варто прислухатися до потреб свого організму. Однак, при цьому варто усвідомлювати, якими можуть бути наслідки вживання окремих продуктів.

Важливо! Цей матеріал має винятково загальноінформаційний характер і не може бути основою для встановлення діагнозу або медичних висновків. Публікації на сайті засновані на останніх актуальних і науково обґрунтованих дослідженнях у сфері медицини. Але якщо Вам потрібні встановлення діагнозу або медична консультація, обов’язково зверніться до лікаря.

Здорове харчування для громадського здоров’я

Здорове харчування є одним із ключових факторів громадського здоров’я, що впливають на тривалість життя населення; формування культури здорового харчування – ​важливе завдання системи охорони здоров’я.

У вересні відбувся Всеукраїнський науково-практичний семінар «Дні нутриціології та дієтології у Львові 2023», присвячений найактуальнішим науковим розробкам і дослідженням у галузі нутриціології.

Професор кафедри гастроентерології, дієтології Національного університету охорони здоров’я (НУОЗ) України ім. П.Л. Шупика (м. Київ), доктор медичних наук Галина ­Анатоліївна Анохіна виступила з доповіддю «Гіпер- і гіпохолестеринемія: наслідки та особливості харчування».

– Холестерин (ХС) – ​ необхідний компонент клітинної мембрани; його видалення супроводжується загибеллю клітини протягом декількох секунд. Проте в житті клітини значення має не лише ХС, а й продукти етапів його синтезу. Проміжні продукти впливають на синтез ДНК. Без ХС неможливі ріст і відновлення ушкоджених тканин. ХС регулює проникність клітинної стінки. Із ХС синтезуються жовчні кислоти, вітамін D₃, убіхінон, мінералокортикоїди, глюкокортикоїди, статеві гормони.

Важлива роль у гомеостазі ХС належить печінці. В нормі гомеостаз ХС добре підтримується завдяки динамічному балансу між надходженням, біосинтезом, транспортом, клітинним поглинанням і відтоком та етерифікацією.

ХС існує як у вигляді вільного ХС (ВХС), та і в формі ефірів ХС (ЕХС). ВХС – ​ це активна форма ХС, яка перетворюється на вітамін D₃, стероїдні гормони, ЖК і мало накопичується в тканинах. ЕХС – ​ це ХС, з’єднаний із жирною кислотою, який відкладається в тканинах. Для профілактики холестеринозів (хвороб накопичення ХС) важливим є співвідношення ВХС/ЕХС (Lee Y.T. et al., 2017).

Наслідками гіпохолестеринемії можуть бути прогресувальна нейропатія, ментальні та психічні розлади, схильність до агресії, дегенеративні захворювання нервової системи, ураження міокарда тощо (Pierzchlińska A. et al., 2018).

Гіперхолестеринемія – ​ чинник розвитку атеросклерозу, який характеризується накопиченням ліпідів, фіброзних елементів і кальцифікацією у великих артеріях. Цей процес ініціюється активацією ендотелію, за якою спостерігається каскад подій, що передбачає звуження судини й активацію шляхів запалення, що спричиняє утворення атеромної бляшки.

Слід зауважити, що у 60-70% людей, які потрапляють до лікарні з серцевими катастрофами, рівень ХС є нормальним. І навпаки, більшість людей з підвищеним рівнем ХС мають здорове серце.

Ліонське дослідження (Lion Diet Heart Study) показало, що в зниженні ризиків розвитку серцево-судинних захворювань значну роль відіграє зміна харчування загалом (наприклад, дотримання середземноморської дієти) і способу життя. Дослідження продемонструвало, що ризики знижувалися на 75%, притому що ХС залишався незмінним (Wang D. et al., 2019).

Лікування гіперхолестеринемії включає дієту, гіполіпідемічні препарати, замісну ферменту терапію (себеліпаза) тощо.

Завідувач кафедри терапії та геріатрії НУОЗ України ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор Андрій Едуардович Дорофєєв ­присвятив свій виступ екзокринній недостатності підшлункової залози (ЕНПЗ) у хворих на ЦД.

– Незважаючи на успіх у вивченні патогенезу та лікування, ЦД залишається на піку проблем сучасної медицини, оскільки це найпоширеніша ендокринна патологія серед осіб працездатного віку. Основними причинами смерті та інвалідизації хворих із ЦД є ускладнення захворювання.

У структурі діабету 90-95% складають хворі з ЦД 2 типу. У хворих на ЦД часто зустрічається ЕНПЗ. За ЦД 1 типу ЕНПЗ виявляється у 25-74% хворих. У хворих із ЦД 2 типу ЕНПЗ діагностується у 28-54% (Piciucchi M. et al., 2015).

Фактори ризику ЕНПЗ при ЦД – ​ вік, тривалість захворювання, висока потреба в інсуліні, поганий контроль глікемії, ранній початок захворювання, ожиріння, наявність інших уражень шлунково-кишкового тракту (ШКТ), для ЦД 2 типу – ​ необхідність інсулінотерапії (Lv Y. et al., 2021).

Ушкодження екзокринних клітин у разі ЦД 1 типу є багатофакторним, з низкою можливих причин, як-от відсутність трофічної дії інсуліну на ацинарні клітини, участь екзокринної тканини в автоімунному руйнуванні острівцевих клітин; вегетативна діабетична нейропатія, що зумовлює порушення ентеропанкреатичного рефлексу; гіпоксичне ураження екзокринної тканини внаслідок мікросудинного ушкодження (Piciucchi M. et al., 2015)

При ЕНПЗ із ЦД 1 типу діагностують атрофію підшлункової залози, а також фіброз, зміни розміру та морфології.

ЦД 1 типу пов’язаний з первинним автоімунним процесом; характеризується ранньою появою, серйозним дефіцитом інсуліну, тривалим захворюванням, високим рівнем нервових і судинних ускладнень, тому ЦД 1 типу частіше пов’язаний з ЕНПЗ, ніж ЦД 2 типу.

Механізми виникнення ЕНПЗ у разі ЦД 2 типу аналогічні таким при ЦД 1 типу. Водночас у хворих без автоімунного ушкодження і дефіциту інсуліну вегетативна нейропатія й мікросудинне ушкодження можуть відігравати ключову роль в індукуванні атрофії та фіброзу підшлункової залози (Prasanna Kumar H.R. et al., 2018).

До клінічних методів діагностики ЕНПЗ при ЦД належать збір анамнезу та фізикальний огляд (клінічними ознаками ЕНПЗ є біль у животі, діарея/стеаторея, втрата маси тіла, метеоризм). Проте симптоми ЕНПЗ за ЦД неспецифічні; діагностика потребує додаткових методів обстеження.

Лабораторні дослідження включають визначення НbА_1с, С-пептиду, толерантності до глюкози, сироваткових амілази та ліпази. Функціональні проби: еластаза‑1 у калі, секретин-стимульована ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія, 13 С-тригліцеридний дихальний тест (може виявляти легку та помірну ЕНПЗ).

Лікування ЕНПЗ, окрім базисної терапії, має включати замісну ферментотерапію з використанням панкреатину у вигляді мінімікросфер.

Професор кафедри педіатрії та неонатології факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, доктор медичних наук Олена Сергіївна ­Няньковська темою доповіді обрала точки впливу на надлишкову масу тіла та мікробіом.

– Дослідження STEP (2019) показало, що в Україні 59% населення мають надмірну масу тіла (індекс маси тіла (ІМТ) ≥25 кг/м 2 ), водночас 24,8% мають ожиріння (ІМТ ≥30 кг/м 2 ).

Відомо, що мікробіом вагітної з ожирінням відрізняється від такого вагітної з нормальною масою тіла; мікрофлора передається дитині та впливає на розвиток ожиріння в неї. Дієта матері також впливає на ризик розвитку ожиріння, включаючи вплив через епігенетичні механізми, особливо протягом перших днів життя.

Ожиріння виникає на тлі дисрегуляції мікробіоти. Чинниками, що впливають на цей процес, є генетичні фактори, навколишнє середовище, безсоння, стрес.

Рандомізоване дослідження за участю 122 осіб у Британії показало, що збільшення споживання фруктів і овочів змінює аспекти кишкової флори людини, зокрема зменшує патогенні мікроорганізми, які можуть бути пов’язані з ожирінням.

Низка дієтичних продуктів, у т. ч. фрукти (виноград, яблука, ягоди), овочі, спеції (куркума, куркумін, перець чилі), бобові, злаки та чай, як було продемонстровано, змінюють склад мікрофлори.

Дослідження пацієнтів із метаболічним синдромом, які дотримувалися середземноморської дієти, продемонструвало значно більший рівень схуднення, ніж у пацієнтів із контрольною дієтою (-4,0 проти -1,2 кг). Також доведено вплив на фактори метаболічного ризику, як-от запальні цитокіни та чутливість до інсуліну. Наприкінці дослідження метаболічний синдром усе ще спостерігався в 44% пацієнтів групи середземноморської дієти порівняно із 87% хворих контрольної групи.

Професор кафедри громадського здоров’я та нутриціології Національного університету біоресурсів і природокористування України (м. Київ), кандидат медичних наук Олег Віталійович Швець розповів про вплив харчування на функціональний стан імунної системи через зміни кишкового мікробіому.

– Для еволюції добре налаштованої та розвиненої імунної системи, а також з метою підтримки належної бар’єрної функції, загального добробуту організму необхідний збалансований пластичний мікробіом.

Розвиток і дозрівання імунної системи та мікробіому завжди йдуть поряд, при цьому мікробіота виконує функції «інструктора» та «модератора» імунітету (Laursen M.F. et al., 2016).

Мікробіота новонародженого та немовляти перебуває під динамічним впливом низки факторів. Імовірно, грудне вигодовування відіграє ключову роль. Але перинатальна та материнська екологія також зумовлюють істотні зміни. Подальші зміни дієти відображаються на композиції мікробіому та його взаємодії з імунною системою.

Важливим для ранніх періодів життя, особливо під час переходу із грудного вигодовування, є випробування імунної системи різними ­подразниками, включаючи патогени, алергени, харчові антигени. Період уведення прикорму – ​ критичне «вікно можливостей» для навчання імунної системи. Якщо немовля зростає в умовах надмірних гігієнічних стандартів, тобто має недостатньо контактів із молекулами чи організмами, що є тригерами для імунної системи, існує імовірність гіперчутливості до цих стимулів у подальшому житті. Імунна система виявиться нездатною відрізнити здорові та патогенні тригери. Це стосується переважно розвинених країн з їхніми завищеними гігієнічними стандартами, які запобігають контактам імунної системи з мікроорганізмами та тригерними молекулами з навколишнього середовища (Dogra S.K. et al., 2021).

Негативний вплив на імунну систему мають погана екологія та використання ліків, нездоровий спосіб життя («західна дієта», малорухливий спосіб життя, поганий сон). І навпаки, покращують стан імунної системи пребіотики (олігосахариди грудного молока, галактоолігосахариди, інулін та інші харчові волокна, коротколанцюгові жирні кислоти – ​ КЛЖК), пробіотики.

Зменшення маси тіла, обмеження цукру й насиченого жиру зумовлюють позитивні зміни: збільшення Firmicutes та зменшення Bacteroidetes, пов’язаних з ожирінням; вплив на продукцію КЛЖК, триметиламіноксиду, індолів, ліпополісахаридів; запобігання бактеріальній ендотоксемії, поліпшення бар’єрної функції, протидія транслокації ендотоксинів.

Важливо пам’ятати, що в кишечнику людини наявні як всеїдні мікроби, так і бактерії, які харчуються лише певним типом нутрієнтів. При змінах у дієті (наприклад, за обмеження її різноманіття) одні бактерії можуть мати краще живлення порівняно з іншими. Різноманітна дієта сприяє росту багатьох важливих класів бактерій із відповідною метаболічною активністю. «Західна дієта» асоційована з домінуванням Bacteroidetes за рахунок зменшення класів, які продукують важливі регуляторні молекули (Moszak et al., 2020).

Наявні експериментальні та клінічні дані дозволяють краще зрозуміти особливості імуномодулювального впливу пробіотиків. Вони розглядаються як компоненти інноваційних підходів у запобіганні та лікуванні інфекційних, запальних, алергічних захворювань (Sharma and Im, 2018; Isolauri et al., 2001; Klaenhammer et al., 2012).

Пробіотичні кишкові мікроорганізми діють сим­біотично, стимулюють, модулюють, регулюють декілька функцій, як-от травлення, метаболізм, епітеліальний вроджений імунітет, передача імпульсів віссю «мозок – ​ кишечник», конкурентне виключення патогенів.

Після перорального вживання пробіотики взаємодіють зі слизовою оболонкою ШКТ і ШКТ-пов’язаною лімфоїдною тканиною (GALT), де локалізуються імунні клітини. Пробіотики також взаємодіють з епітеліальними та дендритними клітинами, макрофагами.

Метааналіз 12 рандомізованих досліджень, виконаний у 2015 році зі включенням пацієнтів дорослого й дитячого віку, продемонстрував, що застосування пробіотиків (різних штамів Lactobacilli та Bifidobacterium) зменшує кількість суб’єктів, які хворіють на гострі респіраторні вірусні хвороби щонайменше раз на рік. Також установлено меншу середню тривалість захворювань (Hao Q. et al., 2015).

Полковник медичної служби, начальник кафедри військової терапії Української військово-медичної академії (м. Київ), доктор медичних наук, професор Галина Василівна Осьодло обрала темою виступу біліарну патологію в жінок віком понад 40 років.

– Жовчнокам’яна хвороба (ЖКХ) належить до гіперендемічних хвороб і широко представлена в усіх вікових групах. Її поширеність, включаючи фізико-хімічну стадію захворювання, в загальній популяції досягає 45,1%, а серед осіб молодого віку – ​ 43,1%.

Кількість осіб із кам’яною стадією ЖКХ перевищує дані офіційної статистики: в загальній популяції – ​ у 14 разів, в осіб молодого віку – ​ майже в 7 разів. Жінки майже вдвічі частіше, ніж чоловіки, страждають на ЖКХ, хоча цей розрив зменшується після менопаузи. Основним механізмом розвитку біліарної патології у жінок є вплив жіночих статевих гормонів, які діють на печінкову секрецію жовчі та функцію жовчного міхура.

Проведено анкетування популяційної проспективної когорти зі 112 109 чоловіків і жінок віком 40-69 років щодо виникнення ЖКХ. Протягом 10 років спостереження в 3092 (5,0%) учасників розвинулися жовчні камені, а 729 (1,2%) учасників потребували холецистектомії. Вік, підвищений індекс маси тіла і ЦД були пов’язані з ризиком утворення каменів у жовчному міхурі в обох статей. У чоловіків збільшення або втрата маси тіла >5 кг протягом періоду спостереження та стрес пов’язувалися з ризиком утворення каменів у жовчному міхурі, тоді як споживання алкоголю було обернено пов’язаним із ризиком. У жінок збільшення маси тіла на >5 кг, куріння, менопауза та гіполіпідемічні препарати були пов’язані з ризиком утворення конкрементів, тоді як пізній початок менархе – ​ обернено пов’язаний з ризиком ЖКХ (Colvin H.S. et al., 2022).

Відомо, що естрогени збільшують секрецію ХС, зменшують секрецію жовчних солей, тоді як прогестерон діє шляхом зменшення секреції жовчних солей і погіршення спорожнення жовчного міхура, що зумовлює стаз. Дроспіренон, який використовується в оральних контрацептивах, може підвищити ризик ЖКХ і холецистектомії. Під час вагітності, коли жіночі статеві гормони ендогенно підвищуються, біліарний сладж з’являється в 5-30% жінок. У післяпологовому періоді сладж зникає на ⅔ ; невеликі (1 см) жовчні камені (мікролітіаз) зникають в ⅓ , але остаточні жовчні камені встановлюються у ≈5%. Додаткові фактори ризику утворення каменів під час вагітності включають ожиріння (до вагітності), зниження холестерину ліпопротеїнів високої щільності, гіперхолестеринемію і метаболічний синдром (Stinton L.M., Shaffer E.A., 2012).

Професор кафедри загальної медицини з курсом фізичної терапії Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара, доктор медичних наук Марина Борисівна Щербиніна представила доповідь «Діарея: сучасний менеджмент лікування».

– Діарея – ​ це клінічний симптом, за якого виникають неоформлені чи рідкі випорожнення ≥3 р/добу (або частіше, ніж зазвичай, для конкретної людини). Клінічно діарея відображає переважання водно-електролітної секреції над всмоктуванням у кишечнику.

Про наявність запального процесу за діареї свідчать лейкоцитоз, підвищення рівня нейтрофілів (зокрема молодих форм) і тромбоцитів, а також збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Об’єктивним маркером запалення при діареї є ­С-реактивний білок (СРБ). Сироваткова концентрація СРБ у відповідь на запалення підвищується на >5 мг/л протягом 6 год. При успішному лікуванні рівень СРБ знижується протягом декількох днів, тоді як ШОЕ знижується лише через 2-4 тиж. Визначення СРБ рекомендується під час проведення диференційного діагнозу між функціональними захворюваннями та органічною патологією ШКТ (Pathak A., Agrawal A., 2019).

Для уточнення нозологічного діагнозу діареї проводиться лабораторне дослідження калу (бактеріологічне дослідження, визначення токсину C. difficile).

Для будь-якого типу діареї характерні порушення кишкової мікробної флори, що визначає доцільність профілактичного й лікувального призначення пробіотиків.

Лікар-дієтолог Ольга Юріївна Гордієвич (м. Київ) виступила з доповіддю «Мінеральні води як інструмент у роботі лікаря».

– Згідно з європейським законодавством (Директива 2009/54/ЕС), «природна мінеральна вода» є мікробіологічно цілісною, походить з підземних ґрунтових вод або відкладень і витікає із джерела, яке виділяється з одного чи декількох природних свердловин.

Природну мінеральну воду можна відрізнити від звичайної питної за її природою, яка характеризується вмістом мінеральних речовин, мікроелементів або інших складових, а в певних випадках має біологічні ефекти; крім того, за її первісною чистотою. Обидві характеристики зберігаються недоторканими через підземне походження такої води, що була захищена від усіх ризиків забруднення.

За іонним складом мінеральні води розподіляються на бікарбонатні, хлоридні, кальцієві, магнієві тощо. Крім того, виокремлюють лікувально-столові та лікувальні мінеральні води.

Лікувально-столові – ​ води з мінералізацією від 1,0 до 8,0 г/дм 3 усіх хімічних груп і від 1,0 до 15,0 г/дм 3 груп гідрокарбонатні натрієві, гідрокарбонатно-хлоридні, хлоридно-гідрокарбонатні натрієві чи при меншій мінералізації, які містять біологічно активні мікроелементи та сполуки в кількості, не нижчій від бальнеологічних норм, установлених для питних мінеральних вод. Застосовуються як лікувальні за призначенням лікаря і як столові напої при несистематичному вживанні не більше 30 днів з інтервалом 3-6 міс.

Лікувальні – ​ води з мінералізацією >8,0 г/дм 3 – ​ можуть використовуватися для внутрішнього та зовнішнього застосування з лікувальною метою за призначенням лікаря відповідно до медичних показань.

Природна мінеральна вода в стані джерела не може бути предметом будь-якої обробки, крім виділення деяких нестабільних елементів, сполук заліза, марганцю, сірки та миш’яку, якщо така обробка не змінює складу води щодо основних компонентів, які надають їй властивостей. Також у природну мінеральну воду в стані джерела не можна додавати жодних домішок, окрім уведення двоокису вуглецю. Будь-яка дезінфекційна обробка, додавання бактеріостатичних елементів або будь-яка інша обробка, яка може змінити кількість життєздатних колоній у природній мінеральній воді, забороняються.

Кожен із видів мінеральної води має свої властивості. Споживання бікарбонатної мінеральної води може нейтралізувати секрецію кислоти, підвищити рівень рН у просвіті шлунка, прискорити його спорожнення, стимулювати вивільнення травних гормонів. Хлоридна мінеральна вода може стимулювати перистальтику кишечнику та кишкову секрецію води й електролітів, чинити жовчогінну дію, посилюючи жовчовиділення та надходження жовчі до дванадцятипалої кишки. Збагачена бікарбонатом кальцію вода має підлужнювальну здатність, може підвищувати рН сироватки та сечі, створюючи оптимальне середовище для мінералізації кісток. Мінеральна вода із сульфатом магнію покращує функцію кишечнику, зменшуючи закреп. Сульфатно-гідрокарбонатно-кальцієво-магнієві води мають лікувальну дію за функціональних розладів жовчовивідних шляхів.

Підготував Олександр Соловйов

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 18 (554), 2023 р

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Гастроентерологія

Попри значний прогрес протягом останніх десятиліть у вивченні та лікуванні дисліпідемії, атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (ССЗ) лишаються однією з основних причин смерті в усьому світі (Tsao et al., 2022). Як основному чиннику ризику метаболічних захворювань і атеросклеротичних ССЗ дисліпідемії притаманний аномальний ліпідний профіль, зокрема високий рівень холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) (≥160 мг/дл, або ≥4,1 ммоль/л), низький рівень холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) (

Протягом останніх років практикуючі лікарі спостерігають зростання кількості пацієнтів, які приходять на прийом із провідною скаргою на м’язовий спазм різної локалізації – ​найчастіше мимовільні скорочення виникають у м’язах спини та шиї, шлунково-кишковому (ШКТ) чи сечостатевому тракті, значно утруднюючи не лише вживання їжі, сечовипускання, пересування в просторі, соціальні взаємодії, а й здатність до самообслуговування.

На цукровий діабет (ЦД) 2021 р. страждало близько 537 млн осіб у всьому світі (поширеність – 10,5%), до 2045 р. їхня кількість може зрости до 783 млн (поширеність – 12,2%) (Sun et al., 2021). ЦД можна підозрювати за наявності специфічних симптомів, як-от поліурія, полідипсія, втомлюваність, розмитість зору, втрата ваги, погане загоєння ран і рецидивні інфекції. Проте цей стан може бути безсимптомним, через що ЦД не діагностують у >40% випадків (від 24 до 75%) (Beagley et al., 2014).У серпні поточного року Європейське товариство кардіологів (ESC, 2023) оновило рекомендації з лікування серцево-судинних захворювань (ССЗ) в осіб із ЦД, ґрунтуючись на оцінюванні та узагальненні наявних доказів, щоб запропонувати медичним працівникам найкращий діагностичний або терапевтичний підхід у цій популяції пацієнтів. Пропонуємо до вашої уваги основні положення цього документа, які було опубліковано у виданні European Heart Journal (2023; 44: 4043‑4140). .

У Сполучених Штатах Америки близько 20% дорослого населення страждають від хронічного болю, що створює значний особистий і суспільний тягар, від якого щороку економіка втрачає до 635 млрд доларів (Dahlhamer et al., 2018; Gaskin et al., 2012). Однією з головних причин хронічного болю є остеоартрит (ОА). Як найпоширеніша форма артриту, ОА нині вражає понад 32,5 млн дорослих американців. У всьому світі близько 240 млн осіб живуть із симптоматичним OA, і його поширеність зростає зі старінням населення світу (Deshpande et al., 2016; Vos et al.,2020; Allen et al., 2021; Safiri et al., 2020). .