14. Південна Америка

Площа суходолу — 17,8 млн км 2 . Населення — 380 млн осіб. Найвища точка над рівнем моря — г. Аконкагуа, 6 959 м. Найнижча точка від рівня моря — півострів Вальдес, -40 м. Найдовша річка — Амазонка (з Укаялі), 6 400 км. Найбільше озеро — Маракайбо. Найбільший острів — Вогняна Земля.

Південна Америка є четвертим за площею материком світу. Екватор перетинає її у північній частині, тобто більша територія розташована у південній півкулі; материк повністю розташований у західній півкулі.

На сході материк омивають води Атлантичного океану, на заході — Тихого. На природу узбережжя суттєво впливають холодні течії — Перуанська, Фолклендська й теплі — Бразильська, Гвіанська. Магелланова протока відокремлює Південну Америку на півдні від острова Вогняна Земля. Панамський канал роз’єднав колишній суходільний зв’язок (через Панамський перешийок) з Північною Америкою. Найширша протока в світі — протока Дрейка (1 120 км), відокремлює континент від Антарктиди.

Крайніми точками материка є:

• північна — мис Гальїнас (12° пн. ш., 72° зх. д.);
• південна — мис Фроуерд (54° пд. ш., 74° зх. д.), острівна — мис Горн;
• західна — мис Паріньяс (5°пд. ш., 82° зх. д.);
• східна — мис Кабу-Бранку (7° пд. ш., 35° зх. д.);

Берегова лінія порізана слабо.

На півночі розташоване Карибське море. Найбільша затока — Ла-Плата. Найвідоміші острови біля берегів материка: Вогняна Земля, Фолклендські, Малі Антильські, Галапагос.

Дослідження та освоєння материка

Південна Америка була відкрита Христофором Колумбом у 1492 р. Проте він навіть не здогадувався, що знайшов не західний шлях до Індії, а новий материк. Думку про те, що Колумб відкрив нові землі, вперше висловив італійський мандрівник Амеріго Веспуччі; німецький географ Мартін Вальдземюллер у 1507 р. запропонував саме його іменем назвати нововідкриті території. Він у 1499-1502 рр. брав участь у кількох експедиціях до Нового Світу.

Продовження відкриття Південної Америки пов’язане з іменем Фернана Магеллана, кораблі якого пропливли вздовж східних берегів материка, відкривши острови Вогняна Земля та Магелланову протоку.

Першим, хто перетнув Панамський перешийок і ступив на американське узбережжя Тихого океану був Васко Нуньес Бальбоа у 1513 р.

У 1532 р. іспанська експедиція Франсіско Пісаро пройшла до Тихоокеанського узбережжя Південної Америки, зруйнувавши імперію ацтеків.

Першим перетнув Південну Америку в 1542 р. із заходу на схід річкою Амазонка Франсіско Орільяна. Саме він і дав назву цій річці.

У 1578 р. англійський мореплавець Френсіс Дрейк обігнув Південну Америку південніше островів Вогняна Земля та відкрив протоку, названу його іменем.

Перші наукові дослідження на материку провів німецький вчений Александр Гумбольдт на межі XVIII-XIX ст. Він вивчив різні природні комплекси материка, склав їх детальний опис, з’ясував причини формування берегових пустель біля холодних течій, детально вивчив висотну поясність ландшафтів в Андах, багато уваги приділяв дослідженням вулканів та землетрусів на материку. Також Гумбольдт першим обґрунтував зміну рослинного покриву з висотою в Андах (висотна поясність).

Помітний слід у вивчення органічного світу Південної Америки залишив англійський вчений-натураліст XIX ст. Чарльз Дарвін.

Геологічна будова

Давня Південноамериканська платформа є великим осколком Ґондвани, що відокремився від Африки та рухався в західному напрямку. Вона має два великих виходи на поверхню кристалічного фундаменту (щити) — Бразильський та Гвіанський.

Молодий складчастий пояс Анд сформувався внаслідок зіткнення Тихоокеанської та Південноамериканської літосферних плит.

Основні форми рельєфу

У Південній Америці виділяється східна та центральна рівнинні частини, які розташовані на давній Південноамериканській платформі та західна гірська, розташована в межах молодого альпійського поясу складчастості.

На Бразильському та Гвіанському кристалічних щитах сформувалися плоскогір’я Бразильське та Гвіанське. Їх абсолютна висота становить понад 2 000 м над рівнем моря. Причиною їх виникнення стали виступи фундаменту платформи. До щитів приурочені значні поклади корисних копалин магматичного походження, зокрема залізні руди, алмази. Є також осадові уламкові породи, які виникли шляхом вивітрювання поверхні щитів, наприклад, алюмінієві та марганцеві руди.

Між плоскогір’ями розкинулися великі низовини, серед них найбільша в світі за площею — Амазонська (5 млн км 2 ), а також Ла-Платська та Орінокська. Вони сформувалися на плитах давньої платформи, де існує потужний осадовий чохол. Тому Орінокська низовина відома значними покладами нафти, Ла-Платська та Амазонська — природного газу.

На заході Південної Америки розташована найдовша гірська система світу — Анди (мовою інків «мідні гори»), що простягається на 9 тис. км. Це високі гори, а їх вершина — г. Аконкагуа (6 960 м), є найвищою точкою всієї західної півкулі. Гори є сейсмічно активними: тут є багато діючих вулканів (Котопахі, Руїн, Сан-Педро). З активним вулканізмом пов’язані родовища мідних та поліметалевих руд, золота, самородної сірки.

На березі пустелі Атакама з пташиного посліду сформувалися величезні поклади селітри — цінного органічного добрива.

Закономірності поширення родовищ корисних копалин

Корисні копалини представлені як в гірській частині Південній Америки, так і в її рівнинній частині.

Корисні копалини осадового походження залягають переважно на рівнинах в осадовому чохлі давньої платформи. Особливо багато паливних копалин – нафти, природного газу, вугілля. У щитах платформи на плоскогір’ях знайдено багаті родовища залізних і марганцевих руд.

Руди кольорових і рідкісних металів — основне багатство гірських районів Анд. Провідне місце серед них належить мідним рудам, з яких виплавляють мідь. Та й назва Анди, за однією з версій, у перекладі з мови інків означає мідні гори. Вірогідність такого походження назви підтверджує так званий мідний пояс, що простягнувся в південній частині Анд на 4 тис. км, і вміння стародавніх інків виплавляти мідь. Його запаси складають 20 % світових. У центральній частині Анд тягнеться олов’яний пояс і пояс поліметалічних руд. У горах зосереджені також багаті поклади золота, срібла, платини, дорогоцінного каміння. З вулканічними породами пов’язані родовища сірки.

Своєрідність клімату материка

Особливості клімату Південної Америки визначаються дією комплексу кліматотвірних чинників.

Південна Америка є материком тропічних широт. Південний тропік перетинає її майже посередині, тому материк одержує багато сонячної радіації. Південна Америка лежить більшою частиною у південній півкулі, тому найтеплішим місяцем на материку є січень, найхолоднішим — липень.

Південна Америка — найвологіший материку світі. Цьому сприяє атмосферна циркуляція. На клімат континенту впливають постійні вітри — пасати, що дмуть з тропічних широт до екватора. Вони приходять з Атлантичного океану, тому несуть вологу погоду. Пасати здатні вільно просуватися вглиб материка і на своєму шляху не мають перешкод — тут переважає рівнинний рельєф. На клімат південної частини материка впливає західне перенесення повітря з Тихого океану, що приносить вологі повітряні маси. Але на заході континенту постають Анди, які затримують просування морського повітря, що впливає на перерозподіл опадів: їх велику кількість одержують прибережні райони, а за горами опадів мало.

На клімат узбереж впливають морські течії: холодні течії викликають суху погоду, теплі — вологу. Тому мало зволоженим є західне узбережжя (через холодну Перуанську течію) та південно-східне (через Фолклендську течію). Найбільш посушливе місце на материку — пустеля Атакама, де випадає менше 1 мм опадів на рік. Навпаки, добре зволоженими є східні береги через теплу Бразильську течію.

Кліматичні пояси і області

Південна Америка лежить у межах шести кліматичних поясів.

В екваторіальному поясі протягом року панують екваторіальні повітряні маси та формується область низького тиску. Впродовж року температура практично не змінюється і становить +24 °С. Після обіду завжди падають дощі; загальна кількість опадів за рік — 1 500-3 000 мм.

Субекваторіальний пояс підпадає під вплив двох типів повітряних мас: улітку — вологих і теплих екваторіальних, взимку — сухих та жарких тропічних. Річний хід температур незначний— +22 °С в липні та +17 °С у січні.

Тропічний кліматичний пояс в межах Південної Америки має дві кліматичні області. Основну, рівнинну частину поясу займає морська область. Під дією Південно-східного пасату впродовж року тут випадає понад 1 000 мм опадів. Річна амплітуда температур незначна (+22 °С . +18 °С). Континентальна область тягнеться вузькою смугою вздовж західного узбережжя Південної Америки, повторюючи абриси холодної Перуанської течії. Для області характерні значні амплітуди температур: літні — +24 °С, зимові — +2 °С. Кількість опадів не перевищує 100 мм. Частими є урагани.

У субтропічному поясі виділяють три кліматичні області. Вздовж Тихоокеанського узбережжя тягнеться середземноморська область. Під впливом тропічних повітряних мас літо тут сухе й жарке (+22 °С), зима — більш прохолодна (+12 °С . +10 °С) та волога, що викликане надходженням промірних повітряних мас (за рік до 800 мм). Більшу частину атлантичного узбережжя займає морська область. Для неї властива тепла й волога погода впродовж року (+20 °С . +12 °С). У внутрішньому районі сформувалась суха континентальна область. Кількість опадів на протязі року тут не перевищує 250 мм. Пересічні зимові та літні пересічні температури суттєво відрізняються (від +22 °С в липні до 0 °С в січні).

У помірному поясі виділяють два типи клімату. Морський тип клімату властивий для західних схилів Анд, до яких надходять із західними вітрами вологе морське повітря, дістають багато опадів (від 2 000 до 7 000 мм на рік). Тут тепла зима (+8 °С) і прохолодне літо (+16 °С). У межах приатлантичного узбережжя формується континентальна область. Річна кількість опадів на даній території становить 300 мм. Літо тепле (+18 °С), зима холодна (0 °С).

Води суходолу

Річки

У зв’язку з вологістю клімату, на материку сформувалися великі річкові системи. Переважна їх більшість (90 %) належать до басейну Атлантичного океану. Річки мають переважно дощове живлення. Найпотужніші серед них Амазонка, Парана та Оріноко.

Амазонка — найбільш повноводна річка планети, що дає 15 % річкового стоку планети. Вона має найбільший річковий басейн (майже 7 млн км 2 ). Амазонка приймає понад 500 великих приток. Річка повноводна весь рік, тому що протікає в екваторіальному кліматичному поясі. Основним джерелом живлення річки Амазонка є дощові води.

Парана — друга за величиною річка материка. Спускаючись з Бразильського плоскогір’я, вона несе каламутну воду, утворюючи водоспади. Найбільш мальовничий з них — водоспад Ігуасу на однойменній притоці Парани.

Річка Оріноко бере початок на Гвіанському нагір’ї. Тут є найвищий водоспад світу — Анхель (1 054 м), який сформувався на одній з приток Оріноко.

Парана й Оріноко лежать у субекваторіальних поясах різних півкуль, тому вони повноводні влітку. Межень на річках настає взимку.

Озера

Найбільші озера материка мають тектонічне походження. В Центральних Андах, на висоті 3 812 м, розташоване найбільше високогірне озеро світу Тітікака. Найбільшим за площею є озеро-лагуна Маракайбо.

Гірських льодовиків у Андах мало. Хоча гори високі і досягають снігової лінії, але опадів одержують мало через посушливий клімат значної частини тихоокеанського узбережжя. Водночас, в Андах снігова лінія лежить найвище у світі: 4 500-6 500 м.

Природні зони. Рослинний і тваринний світ

На рівнинах Південної Америки чітко простежується широтна зональність природних зон.

В екваторіальному поясі формується зона вологих екваторіальних лісів (гілеї). Ця зона лежить по обидва боки від екватора. Її місцева назва — Амазонська сельва. В умовах вологого та теплого клімату сформувалися червоно-жовті фералітні ґрунти. На них ростуть вічнозелені багатоярусні ліси. Серед рослин переважають пальми, фікуси, кавове, динне (папайя), хінне дерева, гевея, залізне та бальсове дерева, пуїзейро (рослина, що росте на іншому дереві, обвиває його, згодом душить і знищує). Дерева обвивають ліани. На їх гілках квітнуть орхідеї. Трави через темряву немає. Тварини живуть переважно на деревах. Багато мавп, лінивців. Хижаками є ягуар та найдовша велетенська змія світу — анаконда. З птахів відомі папуги, тукани, колібрі, гарпії. Багато велетенських комах та павуків.

Савани та рідколісся сформувалися на Бразильському та Гвіанському плоскогір’ях в умовах субекваторіального клімату, для якого притаманні сухий сезон (зима) та сезон дощів (літо).

Рослини тут пристосовані до перенесення сухого сезону: скидають листя, листя вкрите воском чи опушене, повертають листки ребром до сонця (зонтична акація), накопичують у сезон дощів вологу в стовбурі або в листі (алое, агави). Рівнинні ділянки території саван північної півкулі називають льянос (з ісп. — рівнина), де більш тривалий сезон дощів, такі самі ділянки в південній півкулі в межах саван називають кампос (з ісп. — поле). Серед рослин переважають трави; є дерево з надміцною деревиною — кебрачо. Дерева розкидані невеличкими гаями.

На відкритих просторах саван живе багато великих тварин, зокрема мурахоїд, свиня-пекар, тапір. Серед хижаків переважають пума (лев Нового світу), ягуар. Санітаром саван, що живиться мертвечиною, є броненосець. З птахів у саванах живе страус нанду. Багато термітів та мурах.

На південь від саван поширені степи (пампа). Вони сформувались в умовах субтропічного континентального клімату з недостатнім зволоженням. Ґрунти тут дуже родючі — червонувато-чорні. Переважає трав’яниста рослинність: ковила, бородач, пампаська трава. Живуть нанду, пампаський олень, лама гуанако, нутрія, дикі коні мустанги.

Пустеля Атакама формувалася в умовах тропічного континентального клімату за бідного зволоження. Вони утворились під впливом холодних течій. Ґрунти тут тропічні пустельні, бурі. Рослинність розріджена. Великі поклади азотної селітри в пустелі пов’язані з величезною кількістю пташиного посліду — гуано. На південному-сході, на плато Патагонія, є зона напівпустель. Вона виникла у помірному поясі за бідного зволоженні. На тонкому шарі сіроземних та бурих ґрунтів ростуть кактуси, злаки та подушкоподібні чагарники. Тваринний світ бідний, переважають гризуни та плазуни — нутрія, гривастий вовк, сіра лисиця.

В Андах спостерігають висотну поясність зміни природних комплексів. Причому, що ближче вони розташовані до екватора, то більше природних поясів від підніжжя до вершини. Так, в Андах, у районі екватора вологі екваторіальні ліси піднімаються до висоти 1 500 м; вище вони змінюються гірськими лісами, де температура не перевищує +15 °С . +20 °С, а опадів випадає до 3 000 мм.

Тут ростуть деревоподібні папороті, бамбуки, ліани, хінне дерево. Вище 4 000 м панують холодні вітри, температура не піднімається вище +10 °С і розташовується пояс криволісся і чагарників. На плоскогір’ях високо в горах розташовані сухі холодні степи й напівпустелі — парамос, у яких переважають посухостійкі дерноподібні злаки та подушкоподібні рослини. На висоті понад 5 000 м поширені багаторічні сніги та льодовики.

Походження та формування сучасного населення, його расовий склад та розміщення

У Південній Америці живе понад 5 % населення світу. Середня щільність населення невелика (близько 20 осіб/км 2 ). Населення розміщене дуже нерівномірно через природні умови. Майже незаселеними є Амазонська сельва, напівпустелі на півдні, пустеля Атакама. Найбільшу щільність населення (близько 100 осіб/км 2 ) спостерігають на Атлантичному узбережжі та в Андах.

За історичними ознаками населення материка можна поділити на корінне та прибуле.

Корінними жителями Південної Америки є представники монголоїдної раси — індіанці.

Прибулим населенням є європеоїди: нащадки іспанських та португальських колонізаторів; а також негроїди — нащадки рабів з Африки. Для расового складу материка притаманне переважання мішаних рас, що сформувалися за століття колонізації.

Метисами називають людей, що народилися від змішаного шлюбу монголоїдів та негроїдів; мулатами — європеоїдів та негроїдів; самбо — монголоїдів та негроїдів.

Тестові завдання

14. ПІВДЕННА АМЕРИКА

14.1. Мис Фроуерд є крайньою

• А північною точкою Південної Америки
• Б південною точкою Південної Америки
• В західною точкою Південної Америки
• Г східною точкою Південної Америки

14.2. Найвища вершина материка Південна Америка

• А влк. Чімборасо
• Б влк. Руїс
• В г. Аконкагуа
• Г влк. Котопахі

14.3. Клімат, який панує на Амазонській низовині

• А екваторіальний
• Б тропічний
• В субтропічний
• Г помірний

14.4. Пора року, яка буде в липні на материку Південна Америка

• А літо
• Б пізня осінь
• В зима
• Г весна

14.5. З усіх річок па Землі Амазонка є найбільш

• А довгою
• Б багатоводною
• В мілководною
• Г швидкою

14.6. Причина відкриття Америки

• А помилка капітана експедиції
• Б пошук нового материка
• В пошук доказів сферичності Землі
• Г пошук західного шляху до Індії

14.7. Півкулі, в яких розташована Південна Америка

• А Північна, Південна, Західна
• Б Південна, Східна, Західна
• В Північна, Південна, Східна
• Г Північна, Східна, Західна

14.8. Найбільш високогірне озеро в Андах

• А Атабаска
• Б Ньяса
• В Маракайбо
• Г Тітікака

14.9. Водоспад Анхель розташований

• А у Колумбії
• Б у Венесуелі
• В у Бразилії
• Г у Суринамі

14.10. Течія, що сприяє формуванню пустелі Атакама

• А Перуанська течія
• Б Бразильська течія
• В течія Західних вітрів
• Г Фолклендська течія

14.11. Правильна характеристика географічного положення Південної Америки

• А перетинається екватором і Південним тропіком
• Б усі країні точки розташовані у Південній Півкулі
• В перетинається Південним полярним колом
• Г повністю розташована в Східній півкулі

14.12. Частина Південної Америки, де розташоване Гвіанське нагір’я

• А центральна
• Б північна
• В західна
• Г східна

14.13. Течія, яка проходить уздовж західного узбережжя Південної Америки з півдня на північ

• А Перуанська
• Б Фолклендська
• В Бразилійська
• Г Гвіанська

14.14. Мандрівник, який першим з європейців спустився Амазонкою із глибинних районів материка

• А Ф. Пісарро
• Б Д. Альмагро
• В Ф. Орільяно
• Г А. Гумбольдт

14.15. Кліматичний пояс, який відсутній на території Південної Америки

• А екваторіальний
• Б помірний
• В тропічний
• Г субарктичний

14.16. Тварина-ендемік Південної Америки, одомашнена інками в якості в’ючної тварини

14.17. Високогірні пустелі в Андах мають назву

• А кампос
• Б парамос
• В савани
• Г гілеї

14.18. Укажіть типовий ландшафт Амазонії

14.19. Крайня західна точка Південної Америки

• А м. Кабо-Верде
• Б м. Кабу-Бранку
• В м. Горн
• Г м. Фроуерд

14.20. Найбільший внесок у наукове дослідження Південної Америки зробили

• А Амеріго Веспуччі та Христофор Колумб
• Б Френсіс Дрейк і Фернан Магеллан
• В Девід Лівінґстон і Герні Стенлі
• Г Чарльз Дарвін та Александр Гумбольдт

14.21. Гірська країна, де витягнуті із півночі на південь паралельні гірські хребти утворюють вузли з найбільшими вершинами Аконкагуа, Кагопахі, Чимборасо

• А Анди
• Б Великий Вододільний хребет
• В Апалачі
• Г Гімалаї

14.22. Увідповідніть характеристики річок та їх назви

• 1 бере початок на південному заході Гвіанського плоскогір’я, протікає територіями Венесуели та Колумбії
• 2 бере початок на південній окраїні Бразильського плоскогір’я й перетинає кілька кліматичних поясів, тому для її режиму характерні підняття та обміління протягом року
• 3 оскільки у правих приток цієї річки повінь відбувається в жовтні — березні, а в лівих — у квітні — жовтні, то річка повноводна протягом усього року
• 4 протікає територіями Бразилії й Парагваю, впадає в Парану
• А Амазонка
• Б Парана
• В Оріноко
• Г Парагвай
• Д Сан-Франціску

14.23. Увідповідніть представників рослинного світу Анд та висотні пояси, в яких вони поширені (враховуючи, що дана ділянка Анд розташована в екваторіальних широтах)

• 1 банани, дерево какао, каучуконоси, фікуси, пальми, ліани
• 2 бамбук, деревоподібні папороті, хінне дерево, чагарники, какао, ліани
• 3 чагарники, низькорослі дерева з покрученими стовбурами
• 4 посухостійкі дерноподібні злаки, подушкоподібні форми рослин
• А гірські ліси, висота — 1 500-2 800 м
• Б високогірні луки (парамос, висота — 3 800-4 300 м
• В вологі екваторіальні ліси, висота — до 1 300 м
• Г криволісся, висота — 2 800-3 800 м
• Д льянос, висота — 800-1 600 м

14.24. Увідповідніть наслідки процесу експансії, змішування рас і народів та представників мішаних рас і народів Південної Америки

• 1 нащадки шлюбів європейців та індіанців
• 2 нащадки шлюбів індіанців і негрів
• 3 нащадки шлюбів негрів та європейців
• 4 винищене та вимерле населення Південної Америки
• А інки
• Б метиси
• В самбо
• Г мулати
• Д індіанці

14.25. Увідповідніть країни Південної Америки та їх столиці

• 1 Уругвай
• 2 Суринам
• 3 Колумбія
• 4 Болівія
• А м. Монтевідео
• Б м. Сукре
• В м. Парамарибо
• Г м. Санта-фе-де-Богота
• Д м. Каракас

14.26. Увідповідніть тектонічні структури Південної Америки та форми рельєфу, які ними утворені

• 1 бразильський кристалічний щит
• 2 гвіанський щит
• 3 кайнозойська складчаста область
• 4 південноамериканська платформа
• А Ла-Платська низовина
• Б Бразильське плоскогір’я
• В Гвіанське плоскогір’я
• Г Анди
• Д пустеля Атакама

14.27. Укажіть три вулкани, які розташовані в межах Південної Америки

• 1 Льюльяйльяко
• 2 Сан-Педро
• 3 Попокатепетль
• 4 Чимборасо
• 5 Орісаба
• 6 Тахумулько
• 7 Ельбрус

14.28. Укажіть три притоки Амазонки

• 1 Сан-Франциску
• 2 Парнаїба
• 3 Тапажос
• 4 Оріноко
• 5 Ріу-Негру
• 6 Укаялі
• 7 Парана

14.29. Запишіть висоту найвищої відмітки Південної Америки.

14.30. Запишіть кількість півкуль, у яких розташована Південна Америка.

§ 21. Географічне положення та дослідження

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. Обриси Південної Америки нагадують трикутник, що простирається, звужуючись, з півночі на південь від спекотних тропіків Карибського моря до засніженої Вогняної Землі. Материк перетинається екватором у широкій північній частині, тому там випадає багато опадів. Відносно нульового меридіана він повністю лежить у Західній півкулі. Зі сходу материк омивають води Атлантичного океану, із заходу — Тихого океану, з півночі — води внутрішнього теплого і глибокого Карибського моря. Південна Америка віддалена від решти материків. І лише з Північною Америкою вона сполучається на півночі вузькою смугою суходолу — Панамським перешийком. У найвужчій частині перешийка в 1914 р. було прорито Панамський канал завдовжки 81 км. Південна Америка і Північна Америка — два материки, які утворюють одну частину світу — Америку.

Подорож у слово

У XVI ст. італійський мореплавець Себастьян Кабот вибрав для суден зручну стоянку в затоці. На її берегах він виміняв у туземців срібні прикраси, а затоку назвав Ла-Плата — Срібло.

Подорож у слово

У 1520 р. Фернан Магеллан, пропливаючи протокою, яку пізніше буде названо його ім’ям, побачив на березі вогні. Мореплавець назвав цю землю Тьєрра-дель-Фуего — Земля вогню. Чи були це вогні багать туземців чи щось інше, назавжди залишиться загадкою. Натомість на картах з’явилася назва Вогняна Земля.

Мал. 96. Острів Вогняна Земля

Крайніми точками материка на півночі є мис Гальїнас, на півдні — мис Фроуерд, на заході — мис Париньяс, на сході — мис Кабу-Бранку. Мис Горн є крайньою острівною точкою Південної Америки. Берегова лінія здебільшого рівна і порізана слабо — материк майже не має великих заток, півостровів і островів. Винятком є тільки крайній південь, де лежить архіпелаг Вогняна Земля, відділений від Південної Америки Магеллановою протокою, а від Антарктиди — протокою Дрейка. Найбільшою затокою є Ла-Плата. У Тихому океані, обабіч екватора лежать Галапагоські острови. А в Атлантичному океані поблизу південно-східного узбережжя материка розташовані Фолклендські (Мальвінські) острови.

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Як ви вже знаєте, відкриття Америки пов’язане з плаваннями Христофора Колумба у пошуках морського шляху до Індії. Після першої експедиції у 1492 р. були ще три, проте до останніх своїх днів мореплавець вважав, що дістався західним шляхом до Індії. Під час першого і другого плавань X. Колумб побував лише на островах Карибського моря. І тільки під час третього, в 1498 р., висадився на берег Південної Америки.

Христофор Колумб (бл. 1451-1506)

РОБОТА З КАРТОЮ

• 1. Знайдіть і виправте помилки в описі географічного положення материка: «Південна Америка розташована на захід від Африки, на південь від Антарктиди, на північ від Північної Америки. Її західне узбережжя омивають води Атлантичного океану, а східне — Тихого океану».
• 2. Визначте координати крайніх точок материка.
• 3. Користуючись масштабом, визначте протяжність материка з півночі на південь та із заходу на схід у найширшій його частині.
• 4. Назвіть теплі та холодні течії, що проходять уздовж берегів Південної Америки.
• 5. Як географічне положення може вплинути на особливості клімату Південної Америки?

Мал. 97. Фізична карта Південної Америки

Світ у просторі й часі

День народження Америки

12 жовтня 1492 р., коли X. Колумб уперше причалив до острова поблизу берегів Центральної Америки, вважають днем народження Нового світу. Якби вже тоді були газети і телебачення, скільки відомостей дійшло б до нас про події того диво-року! Ми прочитали б сьогодні про те, як індіанці реагували на відкриття X. Колумбом їхньої землі, як зустрічали людей, чиї одяг і звичаї так відрізнялися від їхніх.

Фелікс Фернандес-Шоу

Мал. 98. Перша висадка X. Колумба в Америці (Діоскоро Пуебла, 1862)

Амеріго Веспуччі (бл. 1454-1512)

На початку XVI ст. у плаваннях до берегів Америки брав участь італієць Амеріго Веспуччі. Він описав відкриті землі, які постали перед ним, різко відмінними від Європи: за природою, народами, культурою, і дійшов висновку, що X. Колумб досяг не Індії, а невідомого великого суходолу — Нового світу. На картах цей суходіл почали позначати Земля Амеріго — Америка. Спочатку так називали Південну Америку, а згодом назва поширилася й на Північну. Колумба ж увіковічили в назві лише однієї країни Південної Америки — Колумбії, та й то лише в XIX ст.

Відкриття Америки стало визначною географічною подією. Проте вона була затьмарена колонізацією, що розпочалася після цього. Слідом за X. Колумбом у пошуках нових земель і багатств із Європи вирушили конкістадори (завойовники).

Світ у просторі й часі

Африканці могли відкрити Америку

Норвезький учений Тур Геєрдал, проаналізувавши подібність культур і побуту народів Америки й Африки, висловив припущення, що до берегів Америки могли плавати африканці ще задовго до X. Колумба. Щоб довести можливість таких плавань, учений зробив човен із папірусу за малюнками в єгипетських гробницях. Т. Геєрдал двічі, у 1969 і 1970 рр., проплив від західних берегів Африки до берегів Америки на папірусних човнах «Ра-1» і «Ра-2».

Мал. 99. Тур Геєрдал і його човен із папірусу «РА-ІІ»

Александр Гумбольдт (1769—1859)

Їх походи супроводжувалися винищенням і поневоленням народів Південної Америки, спустошенням і пограбуванням земель. Водночас відбувалося й географічне вивчення нових земель: було відкрито й нанесено на карту узбережжя, здійснено перші переходи суходолом.

На рубежі XVIII—XIX ст. ст. у Південну Америку здійснив експедицію німецький учений Александр Гумбольдт. Він описав річки, озера, вулкани, створив першу геологічну карту материка, провів численні метеоспостереження, зібрав гербарій з 12 тис. рослин. Та найголовніше — дослідник намагався пояснити явища, зрозуміти зв’язки між ними. Близько 20 років потому він опрацьовував матеріали своїх мандрівок. Результатом його досліджень стала 30-томна праця «Мандрівки тропічними областями Нового світу, здійснені в 1799—1804 рр.». Наукове значення цієї праці виявилося таким вагомим, що А. Гумбольдта почали називати «другим Колумбом», а його дослідження — «другим відкриттям Америки».

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ

• Південна Америка розташована у Західній півкулі, екватор перетинає її у північній частині; перешийком сполучається з Північною Америкою, від решти материків відокремлена просторами Атлантичного і Тихого океанів.
• Христофор Колумб у 1492 р. відкрив Америку, здійснивши загалом чотири плавання до її берегів.
• Південну Америку в різний час досліджували Амеріго Веспуччі, Александр Гумбольдт, Микола Вавилов та ін.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Африка і Південна Америка простяглися з півночі на південь приблизно на 7,5 тис. км. Обидва материки перетинаються екватором. У чому полягають відмінності у їх географічному положенні?
• 2. Чому нововідкриті X. Колумбом землі дістали назву «Америка», а не Колумбія?
• 3. Чому Александра Гумбольдта називають «другим Колумбом»?
• 4*. Поміркуйте, який з океанів більше впливає на природу Південної Америки.

ШУКАЙТЕ В ІНТЕРНЕТІ

Південна Америка є батьківщиною багатьох культурних рослин. Чимало з них є популярними й улюбленими в Україні. Дізнайтеся, що це за рослини, і підготуйте коротке повідомлення про їх походження.

ПРАКТИЧНА РОБОТА 5

(Початок. Продовження на с. 95 і с. 103)

Тема: Позначення назв географічних об’єктів Південної Америки

• 1. На контурній карті позначте і підпишіть назви крайніх точок Південної Америки.
• 2. Підпишіть назви: моря — Карибське; затоки — Ла-Плата; проток — Магелланова, Дрейка; островів — Вогняна Земля, Фолклендські, Галапагоські.

Південна Америка

південний континент, частина Америки, лежить переважно у південно-західному квадранті Землі / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Південна Америка?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Півде́нна Аме́рика (ісп. América del Sur, Sudamérica, Suramérica, порт. América do Sul, англ. South America, нід. Zuid-Amerika, фр. Amérique du Sud, гуар. Ñembyamérika, кеч. Urin Awya Yala, Urin Amerika) — материк, розташований в Західній, Південній і частково в Північній півкулях планети Земля. На заході омивається водами Тихого океану, на сході — Атлантичного. На півночі з’єднаний Панамським перешийком з Північною Америкою.

Коротка інформація Південна Америка, Крайні точки: .

До складу Південної Америки входить також низка островів. Великі й Малі Антильські острови Карибського моря належать до Північної Америки.

Назву «Америка» стосовно цього континенту вперше застосував Мартін Вальдземюллер, нанісши на свою карту латинський варіант імені Амеріго Веспуччі, який вперше припустив, що відкриті Христофором Колумбом землі не мають стосунку до Індії, тобто не є Вест-Індією, а є Новим світом, невідомим до того європейцям.

Площа континенту — 17,8 млн км² [2] (4-е місце серед континентів), населення — 385 742 554 осіб (2008, 5-е місце серед континентів).

Протяжність з півночі на південь — 7350 км (приблизно). Протяжність із заходу на схід — 4900 км (приблизно).

Географія

Розташування

Південна Америка дещо ізольована від інших материків. З заходу її омивають води Тихого океану, зі сходу й півночі — Атлантичного. На півдні протока Дрейка (яка є найширшою у світі) відділяє Південну Америку від Антарктиди. На півночі материк омивають води Карибського моря. Південна Америка сполучається з Північною лише вузьким Панамським перешийком. На початку XX століття через Панамський перешийок прорили канал (Панамський канал), по якому нині зазвичай проводять межу між Північною й Південною Америкою. [3]

Площа континенту — 17,8 млн км², площа островів — 1 % загальної площі. Протяжність з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км (на широті бл. 5° пд.ш.) [3] .

Загальний опис

Середня висота континенту — 655 м. Найвища точка розташована в Андах (г. Аконкаґуа, 6960 м), найнижча — в солончаку Салінас Чикас (42 м нижче рівня моря). Понад 49 % поверхні має висоту до 300 м; 8,5 % — понад 2000 м.

Вздовж північно-західної та західної околиці Південної Америки тягнеться могутній гірський пояс Андів (найвища гора Аконкагуа, 6960 м), який складається з субширотних і меридіональних хребтів — Північні, Східні, Центральні, Західні, Берегові Кордильєри, між якими лежать внутрішні плоскогір’я та плато (Пуна, Альтиплано — у Болівії та Перу) або западини. Південна частина — Патагонські Анди (висотою до 4058 м) з активним вулканізмом і заледенінням. Велика частина материка зайнята Бразильським плоскогір’ям (найвища гора Бандейра, 2890 м) і Гвіанським плоскогір’ям (гора Небліна, 3014 м), розділеними великою Амазонською низовиною (Амазонією). На північний захід від Гвіанського плоскогір’я лежить низовина річки Ориноко, на захід та південний захід від Бразильського плоскогір’я — рівнини Гран-Чако, Межиріччя, Пампа. На крайньому півдні з Андами межує плато Патагонії (до 2200 м).

Клімат головної частини континенту субекваторіальний і тропічний, з сухою і вологою порами року, в Амазонії екваторіальний, постійно вологий, на півдні субтропічний і помірний. Більшість річок впадає в Атлантичний океан. Це Амазонка, Сан-Франсиску, Ориноко, Парана з Парагваєм та інші.

До Південної Америки належать Фолклендські (Мальвінські) острови, які лежать на шельфі Атлантичного океану, а також острови Тринідад і Тобаго. В Тихому океані до Південної Америки наближені Галапагоські острови й прибережний архіпелаг Чонос. Магелланова протока відділяє від материка архіпелаг Вогняна Земля [4] .

Природні зони

Зона екваторіальних лісів (сельва) займає в Південній Америці величезні площі Амазонської низовини в області екваторіального кліматичного поясу. Під багатоярусними екваторіальними лісами сформувалися червоно-жовті фералітні ґрунти. З рослинності тут поширені різні види пальм, сейба, хінне дерево, гевея, деревоподібні папороті та інші. Дерева в лісах оповиті ліанами й епіфітами, серед яких багато орхідей. У річках плаває гігантська рослина вікторія-регія, листя якої може витримувати вагу до 50 кг. В сельві живуть мавпи-ревуни, лінивці, тапіри, ягуари, мурахоїди; багато птахів й комах. В Амазонці і її притоках водиться хижа риба піранья, трапляється удав анаконда, який сягає 11 м в довжину.

Зона саван і рідколісся розташована в основному в субекваторіальному і частково тропічному кліматичному поясах. Савани займають Ориноцьку низовину, де їх називають льянос, а також внутрішні райони Бразильського плоскогір’я, де їх називають кампос. Ґрунти саван червоні фералітні й червоно-бурі. В саванах північної півкулі серед високих злаків ростуть поодинокі пальми й акації. В саванах Бразильського плоскогір’я трав’яний покрив складається з високих злаків і бобових. З дерев тут переважають мімози, деревоподібні кактуси, молочаї. В тваринному світі саван поширені варани, рівнинні тапіри, болотні олені, броненосці, трапляються мурахоїди, свині-пекарі; з хижаків — пума і ягуарунді.

Зона субтропічних степів (пампа) розташована на південь від саван південної півкулі. Ґрунти в пампі сіро-коричневі. Ці ґрунти мають значний гумусовий горизонт (до 40 см) і дуже родючі. Для пампи характерні пампаський олень, пампаська кішка, лами. По берегах річок багато гризунів — нутрія, віскаша, а також броненосці. Природні ландшафти в пампі майже не збереглись: зручні землі розорані і зайняті посівами пшениці, кукурудзи тощо, сухі степи розділені на величезні загони для великої рогатої худоби.

Зона напівпустель помірного кліматичного поясу переважає на території звуженої південної частини материка — Патагонії. Патагонія розташована в «дощовій тіні» Анд (в помірних широтах переважає західне перенесення, якому перешкоджають високі Анди). В умовах сухого континентального клімату на сірих і сіро-бурих ґрунтах формується фрагментарний рослинний покрив. Він представлений злаками й чагарниками. Ендемічними в тваринному світі Патагонії є скунс, магеланова собака (схожа на лисицю), страус Дарвіна (південний вид нанду). Трапляються пампаська кішка й броненосці, дрібні гризуни [5] .

Берегові пустелі та напівпустелі простягаються вузькою смугою (від 5 до 28° пд. ш.) на західному узбережжі Південної Америки. Холодна Перуанська течія формує тут високу вологість повітря, через що береги оповиті туманами. Однак дощі можуть не випадати тут по 10 — 20 років. Повітря над Перуанською течією охолоджується і стає важким, а тому не піднімається вгору й не утворює дощових хмар. Найсухіша частина природної зони — берегова пустеля Атакама. На її переважно піщаній поверхні зрідка трапляються поодинокі посухостійкі рослини, зокрема кактуси. Атакама піднімається схилами Анд до 3 000 м, де переходить у високогірну пустелю. На південь від берегових пустель на західному узбережжі материка і на островах Вогняна Земля поширені ліси помірного поясу, в яких з’являються хвойні дерева: чилійські кедри, кипариси та араукарії [4] .

Висотна поясність в Андах. Ділянки Анд, що лежать на різних широтах, відрізняються за кількістю й складом висотних поясів. Найповніший спектр висотних поясів представлений в області екватора.

Нижній пояс гір, який називають «жарка земля», простягається до висоти 1200—1500 м над рівнем моря. Його займають вологі екваторіальні ліси. Вище, до 2800 м, гірські вічнозелені ліси з деревоподібних папоротей, бамбуків, хінного дерева, кущів коки. Цей пояс називають «помірна земля». Тут температури протягом року коливаються від +15 до +20°С. На висоті від 2800 до 3800 метрів, в прохолодному кліматичному поясі, розміщений пояс низькорослих високогірних лісів — пояс криволісся.

Ще вище, до 4500 м, лежить пояс високогірних лугів — парамос. Хоча середньомісячні температури в цьому поясі додатні (+4…+8°С), але часто трапляються нічні заморозки. Рослинність парамосу своєрідна: високі складноцвіті рослини, кущові злаки, ділянки мохових боліт. Вище 4500 м розміщується пояс багаторічних снігів і льодовиків [5] .

Гідрологія

Вологість клімату й регулярні значні опади на основній території материка, широкі рівнинні простори сприяють формуванню на материку великих й повноводних річок. Під впливом вологих вітрів з Атлантики Південна Америка отримує вдвічі більше опадів, ніж в середньому весь суходіл Землі. Отож Південна Америка багатша від інших материків на водні ресурси.

Амазонка — найповноводніша річка планети. У неї найбільший у світі водозбірний басейн (близько 7,2 млн км²), на території якого може розміститися майже вся Австралія. Витоки Амазонки — в Андах, після їхнього злиття річка кілька тисяч кілометрів тече рівниною. Живлення Амазонки переважно дощове. В неї впадає понад 500 приток. Ліві та праві притоки розливаються влітку, але оскільки вони розташовані у субекваторіальних кліматичних поясах Північної та Південної півкуль, то Амазонка повноводна протягом року. Уявлення про величезну масу води, що несе Амазонка, дає її глибина. У нижній течії вона становить понад 100 м. Щосекунди річка скидає в Атлантичний океан у 130 разів більше води, ніж Дніпро. Під час повені вона розливається на 80-100 км.

Парана — друга за величиною річка Південної Америки, яку корінне населення називає «матір’ю моря». Каламутний слід річки помітний в Атлантиці на відстані 100—150 км від берега. За водністю Парана посідає шосте місце з-поміж найбільших річок планети. Парана прокладає свій шлях крізь міцні породи фундаменту платформи, тому для неї звичайними є пороги і водоспади. Мальовничий водоспад Іґуасу на притоці з такою самою назвою має висоту 72 м, розбивається на кілька сотень струменів і потоків.

Озера материка зосереджені переважно на півдні Анд (Патагонські Анди) і мають льодовикове походження. В Центральних Андах на висоті 3 812 м розташоване найбільше високогірне озеро світу Тітікака, воно має тектонічне походження. Найбільше озеро Південної Америки — Маракайбо — виникло у западині земної кори на півночі материка, воно є найбільшим лагунним озером світу, оскільки має безпосередній зв’язок з морем.

Незважаючи на значну висоту Анд, сучасне зледеніння не має тут великого поширення. Це пояснюється розташуванням гір переважно в екваторіальних і тропічних широтах. Снігова лінія розташована тут дуже високо — пересічно на висоті 4 500 м, а подекуди і на 6 500 м. Територія Південної Америки добре забезпечена підземними водами. Вони зосереджені в прогинах давньої платформи на низовинах.

Корисні копалини

Велику роль в економіці більшості країн Південної Америки відіграє гірничодобувна промисловість. Її частка у ВВП наприкінці XX ст. коливалася від 1 % (Бразилія), 1,5 % (Колумбія), 2,5 % (Аргентина) до 8 % (Болівія), 9—10 % (Суринам, Гаяна, Чилі, Перу, Еквадор) і 16 % (Венесуела). Частка гірничодобувної промисловості в загальному промисловому виробництві вища: від 4,5 % для Аргентини до 25—30 % для Болівії і Венесуели; в Перу і Чилі гірничодобувна промисловість — основна галузь промислового виробництва. При цьому Венесуела, Колумбія, Аргентина та Еквадор видобувають головним чином енергетичну сировину, а Болівія, Гаяна, Суринам, Перу, Чилі, Бразилія — сировину для металургії. Значну частину видобутої сировини переробляють на місці, водночас багато залізної руди і бокситів експортують в непереробленому вигляді. Частка внутрішнього споживання металів відносно невелика. Енергетична сировина, передусім нафта, забезпечує 80—90 % загальної вартості експорту сировини і палива, понад 90 % експорту гірничо-металургійної продукції забезпечують мідь, залізо, боксити, олово, свинець, цинк, срібло, вольфрам, молібден, стибій.

Історія

Найдавнішу відому цивілізацію Північної і Південної Америки було створено у Норте Чико — області сучасного Перу. Комплексне суспільство виникло у групі прибережних долин між 3000 і 1800 до нашої ери.

Чавін створила торговельну мережу та розвинене сільське господарство (за деякими оцінками і археологічними знахідками) ще за 900 років до нашої ери. Артефакти було виявлено на місцеперебуванні давніх людей під назвою Чавін у сучасному Перу на висоті 3177 метрів. Цивілізація Чавін проіснувала від 900 р. до 300 р. до нашої ери.

Маючи власну столицю у великому місті Куско, цивілізація інків домінувала в Андах від 1438 до 1533 року. Міста інків було побудовано з точною і неперевершеною кладкою на багатьох рівнях гірської місцевості. Терасове сільське господарство було корисною та продуктивною формою. Існує доказ наявності чудових металевих конструкцій і навіть зразок успішно проведеної трепанації черепа людини у цивілізації інків.

У 1492 році Іспанія виступила спонсором експедиції на чолі з Христофором Колумбом, яке швидко призвело до відкриття і європейської колонізації Америки. Європейці принесли до Старого Світу хвороби, які, як вважають, стали причиною катастрофічних епідемій і величезного скорочення корінного населення. Колумб прибув в Америку у той час, коли в Європі з’явилося багато розробок в області техніки, вітрильництва та зв’язку, які зробили можливими далекі морські подорожі і швидке поширення відомостей про нововідкриті землі по усій Західній Європі. Це був також час зростання релігійного, імперського та економічного суперництва, що призвело до конкуренції у створенні колоній.

Історія Південної Америки випливає з вивчення минулого, зокрема письмових записів, усних історій та традицій, що передаються від покоління до покоління на континенті Південної Америки. Південна Америка має історію, яка являє собою широкий спектр людських, культурних і цивілізаційних форм. Незважаючи на те, що тисячі років незалежного розвитку було перервано португальською та іспанською колонізацією кінця 15-го століття і демографічним колапсом, який слідував після цього, метиси континенту і культури корінних народів залишаються вельми відмінними від культур своїх колонізаторів. Через трансатлантичну работоргівлю Південна Америка (особливо Бразилія) стала домівкою мільйонів людей з африканської діаспори. Змішання рас призвело до появи нових соціальних структур. З початку революційної боротьби за незалежність від іспанської корони протягом 19-го століття у Південній Америці пройшло ще більше соціальних і політичних змін, серед яких: національні проєкти будівництва, європейські імміграційні хвилі, розширення торгівлі, колонізація глибинки і війни за володіння територіями та напруга стосовно реалізації індіанських прав і обов’язків, ліберально-консервативних конфліктів між класом, що керує та поневоленими індіанцями, які мешкали у межах держав, що проіснували до початку 1900-х років

Країни

Сан-Паулу, найбільший промисловий і важливий культурний центр Бразилії і всієї Південної Америки.

На території Південної Америки розташовані 12 незалежних держав та 3 залежні території. 10 з 12 південноамериканських країн мають вихід до вод світового океану, ще 2 країни лежать в середині материка.

Найбільшою та найменшою за площею та населенням державою регіону є відповідно Бразилія і Суринам.

За формою державного устрою більшість країн (7) є унітарними державами, 3 країни є федеративними. За формою правління майже усі південноамериканські держави є президентськими республіками; єдиною республікою змішаного типу є Гаяна.

Більше інформації Країни та території, Площа (км²) .

Населення

Значна кількість жителів Південної Америки живе на західному і східному узбережжях континенту. Великі площі вологих тропічних лісів Амазонії, савани Гран-Чако, пустельна Патагонія і прохолодна Вогняна Земля заселені слабко [7] .

На етнічному рівні населення Південної Америки можна розділити на три типи: індіанці, білі і темношкірі. В таких країнах, як Колумбія, Еквадор, Парагвай та Венесуела в демографічному плані переважають метиси (нащадки міжрасових шлюбів іспанців і тубільного населення). Лише в двох країнах (Перу і Болівії) індіанці утворюють більшість. У Бразилії, Колумбії і Венесуелі проживає значна кількість населення африканського походження. В таких державах, як Аргентина, Уругвай, Чилі і Бразилія більшість населення має європейське походження, з них у перших двох більшість населення — нащадки вихідців з Іспанії та Італії. На півдні і південному сході Бразилії проживають нащадки португальців, німців, італійців та іспанців.

Чилі прийняла хвилю еміграції з Іспанії, Німеччини, Англії, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, Скандинавії, Греції та Хорватії протягом 18 і на початку 20 століть. У цій країні проживає, за різними даними, від 1 600 000 (10 % населення) до 4 500 000 (27 %) вихідців з Басконії. 1848 був роком масової імміграції німців (також австрійців і швейцарців) і, частково, французів, головним чином, в південні райони країни, досі абсолютно незаселені, але багаті природою і корисними копалинами. Ця імміграція німців, продовжилася після першої та другої світових воєн таким чином, що сьогодні близько 500 000 чилійців мають німецьке походження. Крім того, близько 5 % населення Чилі — нащадки вихідців імігрантів-християн з Середнього Сходу (палестинці, сирійці, ліванці, вірмени). Також близько 3 % населення Чилі — генетичні хорвати. Нащадки греків становлять близько 100 000 осіб, більшість з них живе в містах Сантьяго і Антофагаста. Близько 5 % населення — французького походження. Від 600 000 до 800 000 — італійського. До Бразилії німці іммігрували, головним чином, протягом XIX і XX століть у зв’язку з політико-соціальними подіями на батьківщині. Сьогодні близько 10 % бразильців (18 млн) мають німецьке походження. Крім того, Бразилія — країна Латинської Америки, де проживає найбільша кількість етнічних українців (1 млн). Етнічні меншини в Південній Америці також представлені арабами і японцями в Бразилії, китайцями в Перу та індійцями в Гаяні.

Мови

Найпоширенішими мовами Південної Америки є португальська та іспанська. Португальською мовою говорить Бразилія, населення якої становить близько 50 % населення цього континенту. Іспанська мова є офіційною мовою більшості країн цього континенту, за винятком вищезгаданої Бразилії та Гвіани, найбільшою розмовною мовою на континенті. Також в Південній Америці розмовляють і на інших мовах: в Суринамі говорять по-голландськи, в Гаяні — по-англійськи, а у Французькій Гвіані — відповідно по-французьки. Нерідко можна почути і тубільні мови індіанців: кечуа (Еквадор, Болівія і Перу), гуарані (Парагвай і Болівія), аймара (Болівія і Перу) і арауканська мова (південь Чилі та Аргентини). Усі вони (крім останньої) мають офіційний статус у країнах свого мовного ареалу. Оскільки значну частку населення Південної Америки складають вихідці з Європи, багато з них досі зберігають свою мову, найпоширенішими з них є італійська та німецька мови в таких країнах як Аргентина, Бразилія, Уругвай, Венесуела і Чилі.