Яка кількість атомних станцій в Україні

При оплаті замовлення банківською картою, обробка платежу (включаючи введення номера карти) відбувається на захищеній сторінці процессинговой системи. Це означає, що ваші конфіденційні дані (реквізити карти, реєстраційні дані та ін.) Не надходять до нас, їх обробка повністю захищена і ніхто не може отримати персональні і банківські дані клієнта.

При роботі з картковими даними застосовується стандарт захисту інформації, розроблений міжнародними платіжними системами Visa та MasterCard – Payment Card Industry Data Security Standard (PCI DSS), що забезпечує безпечну обробку реквізитів Банківської карти Власника. Застосовувана технологія передачі даних гарантує безпеку по операціях з банківськими картами шляхом використання протоколів Secure Sockets Layer (SSL).

Ми використовуємо cookies, щоб проаналізувати та покращити роботу нашого сайту, персоналізувати рекламу. Продовжуючи відвідування сайту, ви надаєте згоду на використання cookies та погоджуєтесь з Політикою конфіденційності.

Війна РФ проти України: які ризики для АЕС?

Побоювання, що вторгнення Росії в Україну може перерости у атомну війну, є цілком реальними. Але є й інша небезпека: що станеться, якщо будь-яка з 15 українських АЕС потрапить під перехресний вогонь?

Військовий гелікоптер над “Рудим лісом” після аварії на ЧАЕС у квітні 1986-гоФото: AFP/Getty Images

Коли минулого тижня російські війська захопили Чорнобильську АЕС, українське МЗС попередило про можливість “ще однієї екологічної катастрофи”.

Нормальні рівні радіації в Чорнобильській зоні відчуження, де розташовані чотири закритих реактори, один з яких розплавився в 1986 році і з якого поширилися радіоактивні відходи по Європі, зросли. А все через військову активність у цьому районі – руху великої кількості важкої військової техніки та підняттям у повітря забрудненого радіоактивного пилу, повідомили

у Держінспекції ядерного регулювання України.

Крім того, існують побоювання, що якийсь із 15 активних ядерних реакторів в Україні може потрапити під перехресний вогонь. “Це унікальна ситуація в історії атомної енергетики – фактично в історії – ми маємо ситуацію, коли в країні, де іде повномасштабна війна, експлуатуються 15 атомних реакторів”, – про це у розмові з DW сказав експерт з атомної енергетики Greenpeace East Asia Шон Берні. За його словами, станції виробляють близько половини електроенергії в Україні, хоча зараз, каже він, працюють лише 9 з 15 реакторів.

“В Україні не попіклувалися про розроблення планів захисту АЕС на випадок воєнних дій, принаймні в тому, що стосується комерційного використання атомної енергетики”, – додав він.

Хоча в Радянському Союзі деякі реактори за часів “холодної війни” для мінімізації військових загроз будували під землею, всі “грандіозні об’єкти” в Україні розташовані на поверхні, зазначив Берні. “Атомна електростанція – це одна з найскладніших і найчутливіших промислових установок, для безпеки якої потрібен дуже складний і постійно готовий ланцюг ресурсів. Це не може бути гарантовано під час війни”, – написав колега Берні та Greenpeace East Asia Ян Ванде Путте у звіті

, опублікованому в середу, щодо вразливості атомних станцій під час воєнного конфлікту.

Вимкнені системи охолодження можуть викликати витік радіації

Діючі реактори особливо вразливі у разі відключення електроенергії під час війни. Якщо електрозабезпечення станції виходить з ладу через сильне бомбардування, це може вивести з ладу й охолодження реактора, а також і охолодження сховищ відпрацьованого палива, яке зберігається за відносно легкими стінами. У найгіршому випадку це може призвести до аварії, подібної до японської Фукусіми, і “масових викидів радіації”, попереджає Берні.

Ці тривоги підігріваються посиленням воєнної активності на південь від Запорізької АЕС – однієї з двох найбільших електростанцій в Європі, яка має шість реакторів і сховище для високоактивного ядерного відпрацьованого палива. Збройний конфлікт у Запорізькому регіоні “підвищує спектр високих ризиків”, йдеться у документі, підготовленому експертами Greenpeace East Asia. За словами авторів, ситуація уже є небезпечною, оскільки деякі реактори були побудовані та спроєктовані ще півстоліття тому – в 1970-х роках.

Активіст Greenpeace у Франції та Люксембургу Роджер Спаутц каже, що крайній 40-річний термін служби цих українських реакторів уже подовжено, як і у Франції. “Найбільший ризик в тому, що відпрацьоване паливо потрапляє під удар ракети або не може бути охолоджене через вимкнену енергетичну систему. Існує необхідність у цілодобовому забезпеченні електроенергією”, – каже він і додає, що потужностей резервних дизельних генераторів може не вистачити на кілька тижнів. А саме це може знадобитися у воєнний час.

За словами Берні, ймовірність прямого потрапляння малоймовірна, але споруди, побудовані для утримання відпрацьованого палива, можуть бути “випадково знищені” у перехресному вогні.

“Установки, що містять небезпечні сили”

Згідно з міжнародним гуманітарним правом атомні електростанції вважаються

“установками, що містять небезпечні сили”, і ніколи не мають бути атакованими, каже з посиланням на Женевську конвенцію керівник досліджень британської Обсерваторії конфліктів і довкілля Дуґ Вейр.

Берні ж вважає, що Росія, яка має у понад два рази більше реакторів, ніж Україна, розуміє наслідки прямої атаки на ці об’єкти, включаючи ядерне зараження самої Росії, у разі, якщо вітер подує у східному напрямку.

“Ми не очікуємо зумисного обстрілу таких об’єктів, як Запорізька АЕС, але важке озброєння, яке розгортає Росія, не є конче точним. Боїв навколо таких об’єктів потрібно уникати будь-якою ціною”, – каже Вейр.

У понеділок голова оператора державної атомної електростанції “Енергоатом” Петро Котін висловив Міжнародному агентству з атомної енергії (МАГАТЕ) занепокоєння

тим, що російські колони військової техніки та артилерії “пересуваються в безпосередній близькості” від атомних об’єктів.

Інформуючи МАГАТЕ про обстріл поблизу електростанцій “Енергоатому”, Котін сказав, що наслідком можуть стати “вкрай небажані загрози по всій планеті”.

Він закликав МАГАТЕ втрутитися і підтримати 30-кілометрову неконфліктну зону навколо атомних електростанцій.

Спаутц каже, що ще одне занепокоєння полягає в тому, що російські військові можуть захопити станцію, але не мати персоналу, необхідного для належного управління нею. “Потрібно кілька сотень технічних працівників, знайомих з підприємством”, – каже він.

У документі Greenpeace щодо вразливості атомних станцій в Україні зазначається, що персонал знадобиться у разі повені з Дніпра, яка протікає неподалік Запорізької АЕС.

У разі пошкодження системи дніпровських дамб і водосховищ, які забезпечують охолодження запорізьких реакторів, і обмеження подачі води, ядерне паливо може почати перегріватися і виділяти радіацію.

“Всі ці об’єкти потребують постійного моніторингу. Вони не є пасивно безпечними”, – попереджає Берні.

Дзвінок у 1986: очевидці розповідають свої спогади про трагедію на ЧАЕС (23.04.2021)

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video

ДІЮЧІ АЕС

Атомна енергетика України бере свій початок з 1977 року, коли було введено в експлуатацію перший енергоблок Чорнобильської АЕС. Відповідно до планів розвитку атомної енергетики в колишньому Радянському Союзі на території України мало бути споруджено 9 атомних електростанцій. За період з 1977 по 1989 рік планувалося ввести в експлуатацію 16 енергоблоків загальною потужністю 14800 МВт на 5 атомних станціях: Запорізькій, Рівненській, Хмельницькій, Чорнобильській, Южно-Українській.

Зростаюча потреба в електроенергії сприяла швидкому будівництву атомних енергоблоків: на час техногенної аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС у квітні 1986 році в Україні перебувало в експлуатації 10 енергоблоків, 8 з яких потужністю 1000 МВт (чотири ВВЕР-1000 та чотири РВПК-1000). 3 1986 року і до 1990 року було введено в експлуатацію ще 6 атомних енергоблоків потужністю 1000 МВт кожний: три на Запорізькій АЕС й по одному на Южно-Українській, Рівненській та Хмельницькій АЕС. Проте після аварії на Чорнобильській АЕС, у серпні 1990 року Верховна Рада України оголосила мораторій на спорудження і введення в експлуатацію нових атомних енергоблоків, в результаті чого будівництво нових енергоблоків Хмельницької, Запорізької і Рівненської АЕС було призупинене.

Після скасування Верховною Радою України мораторію постали питання, пов’язані з відновленням і реконструкцією недобудованих енергоблоків. Спорудження і введення були необхідні насамперед для компенсації потужностей енергоблоків, що відробили свій ресурс, заміни блоків, що не задовольняють сучасним вимогам безпеки.

У 1993 році були відновлені роботи на 6-му блоці Запорізької АЕС, 4-му блоці Рівненської та 2-му – Хмельницької АЕС.

У жовтні 1995 року відбувся енергетичний пуск 6-го блоку Запорізької АЕС. Запорізька атомна станція із встановленою потужністю 6 млн кВт стала найбільшою в Європі.

17 жовтня 1996 року постановою Кабінету Міністрів України №1268 було створено державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Чорнобильська АЕС — перша українська атомна електростанція, експлуатацію якої припинено до закінчення проектного ресурсу. Нині три блоки станції з реакторами РБМК-1000 перебувають на етапі зняття з експлуатації, зокрема, 2-й енергоблок – з 1991 року після пожежі у машинному залі, 1-й енергоблок – з 1996 року за рішенням українського Уряду, 3-й блок зупинено наприкінці 2000 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 399 від 25 квітня 2001 року Чорнобильську АЕС виведено зі складу НАЕК «Енергоатом». Їй надано статус державного спеціалізованого підприємства.

Після закриття Чорнобильської АЕС в Україні залишились в експлуатації 4 атомні електростанції з реакторами типу ВВЕР: Запорізька, Рівненська, Хмельницька та Южно-Українська, на яких працює 15 ядерних енергетичних установок із загальною встановленою потужністю 13835 МВт.

Історія створення органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки України

У грудні 1991 року підприємства атомної енергетики були об’єднані у концерн «Укратоменергопром», який у січні 1993 було реорганізовано у Державний комітет України з використання ядерної енергії – Держкоматом України.

Згідно з указом Президента від 15 грудня 1994 р. на базі Державного комітету України з ядерної і радіаційної безпеки та Міністерства охорони природного навколишнього середовища України, що ліквідовувалися, було утворено Міністерство охорони природного середовища та ядерної безпеки. Безпосередньо для здійснення контролю у сфері ядерної та радіаційної безпеки у складі Мінекобезпеки України була утворена Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою. У 1999 р. у складі Міністерства охорони природного навколишнього середовища та ядерної безпеки України було утворено окремий підрозділ — Державну адміністрацію з ядерного регулювання України.

15 грудня 1999 р. відповідно до указу Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» Міністерство охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України, Державна адміністрація ядерного регулювання були ліквідовані та утворено новий орган виконавчої влади — Міністерство екології та природних ресурсів України. У складі цього міністерства згодом почали функціонувати два підрозділи — Департамент ядерного регулювання і Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою.

У грудні 2000 р. указом Президента України «Про державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки» було створено Державний комітет ядерного регулювання України як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом на базі Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою і Департаменту ядерного регулювання Міністерства екології та природних ресурсів.

Указом Президента від 6 квітня 2011 р. «Про положення про Державну інспекцію ядерного регулювання» Державний комітет ядерного регулювання України було перейменовано у Державну інспекцію ядерного регулювання (Держатомрегулювання).

Основними завданнями Держатомрегулювання є:

1) забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії;

2) здійснення державного регулювання безпеки використання ядерної енергії;

3) здійснення повноважень компетентного органу з фізичного захисту ядерного матеріалу та ядерних установок відповідно до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок; з питань безпечного перевезення радіоактивних матеріалів відповідно до правил ядерної та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів; з питань аварійного оповіщення та інформування згідно з Конвенцією про оперативне оповіщення про ядерні аварії.