Зміст:
Парта історія і сучасність – все життя в школі
У 60-х роках придумали дешеві столики на трубчастих металевих ніжках, з приставним стільцем, який під час прибирання можна було б ставити ніжками вгору – сидінням на стільницю. До того ж, така конструкція допомагала вчителю на початку навчального дня відразу побачити, кого сьогодні немає в школі. Була ідея розсаджувати дітей за індивідуальними столами, вільно розставленими в класі.
В даний час люди винаходять більше нового. В Англії вчитель отримав патент на свій перший винахід – шкільну парту SmarteDesk (рис.3) з вмонтованим в неї комп’ютером. За словами винахідника – звичайного шкільного вчителя Крега Джірінджі – ідея про створення подібної парти-комп’ютера прийшла йому в голову десять років тому, проте через громіздкість тодішнього обладнання втілити її в життя вдалося лише в цьому році. Новий засіб навчання розраховане на дітей різного віку, а тому, на думку винахідника, незабаром буде застосовуватися повсюдно і стане невід’ємним атрибутом будь-якого класу. SmarteDesk забезпечена вмонтованим монітором, на який завдяки спеціальній захисній панелі, можна навіть спертися ліктями. [4]
Парта – це специфічний предмет шкільних меблів. Парту придумали спеціально для школи і придумали її в кінці XIX століття лікарі, які занепокоїлися здоров’ям дітей. Особливо хвилювала медиків посадка школярів, які через те, що сиділи на загальній лаві, змушені були хто тягнутися до столу, а хто нагинатися над ним. Для вирішення цієї проблеми була розроблена унікальна конструкція парти-трансформера. Парта-трансформер відрізняється від звичайного шкільного столу або парти тим, що у неї регулюється висота самого столу, а також кут нахилу стільниці. Застосування простого принципу підбору правильної висоти парти і ступеня нахилу письмовій поверхні допомогло уникнути проблем з поставою багатьом поколінням учнів.
Парти-трансформери далеко не відразу стали широко поширені. Справа в тому, що їх перші моделі були дуже важкими, громіздкими і дорогими, тому ними обладналися тільки елітні гімназії царської Росії. Ситуація змінилася тільки в кінці радянської епохи, коли металлокаркас став активно використовуватися для виготовлення шкільних меблів. Зараз парти-трансформери на металлокаркасе доступніші, і більше дітей може зберегти свою спину і зберегти хороший зір. Парти-трансформери бувають як одномісні, так і двомісні. Індивідуальні парти можуть бути забезпечені бічною поличкою для книг. [4]
Парти та учнівські столи – це необхідний мінімум для того, щоб правильно організувати освітній процес. Жодне покоління провело свої шкільні роки за партою. А тим часом шкільна пора це не тільки час отримання знань, а й час коли формується постава. Тому параметри парти повинні відповідати віку учнів, щоб забезпечити зручність і комфорт.
В останні десятиліття випускаються окремо парта і стілець до неї, що має свої плюси:
можливість індивідуального підбору одномісних парт,
і мінуси – можливість неправильної посадки
Правильно влаштована парта створює найбільш зручні умови для занять, в першу чергу для письма, читання і малювання.
Основною відмінністю парти від звичайного столу є похиле положення кришки і наявність в її конструкції ряду інших умов, що сприяють правильній гігієнічної позі під час занять. У гігієнічному відношенні правильна парта характеризується наступними особливостями:
а) конструкція і розміри цієї парти відповідають пропорціям тіла учнів; завдяки цьому діти можуть сидіти за партою в зручною і полегшує позі, що сприяє нормальному розвитку організму;
б) парта не представляє небезпеки ударів і інших пошкоджень учнів; в ній немає гострих кутів, рухомого сидіння, які виступають петель;
в) парта проста по конструкції і при повній стійкості цілком рухлива; вона допускає ретельне прибирання як самої парти, так і класу (шляхом зрушування парт). Велике гігієнічне значення мають також такі переваги парти, особливо важливі в педагогічному відношенні. Учень займає і залишає своє місце за партою, не заважаючи сусідові. При відповіді на запитання вчителя і при інших обставинах учень може встати, не виходячи з-за парти; вставання і опускання на місце не повинно викликати шуму. [5]
Ми простежили як змінювалася зовні парта, дізналися чим відрізняється парта від учнівського столу, які бувають парти. Конструкція парти повинна бути міцною і не давати тремтінь, які могли б завадити акуратному листа учнів.
На сьогоднішній день існує величезний вибір сучасної парти, це справа вибору, яке залежить від можливостей навчального закладу.
Схожі статті
Шкільна парта чи учнівський стіл: як організувати освітній простір
Для кожного з нас школа завжди буде пов’язана не тільки з першим учителем, першими друзями, першими успіхами чи невдачами, а й із певними атрибутами. Шкільна парта, учнівський рюкзак, класна дошка – кожен із цих предметів має свою цікаву й неповторну історію. Найбільше пригод за своє життя зазнала, мабуть, шкільна парта, що стала місцем вияву перших таємних освідчень, прихованої злості на «несправедливість» учителів чи просто дитячого несвідомого хуліганства.
Про нове освітнє середовище розповість стаття проєкту «Навчаємось разом: дружня школа»
Як організовували шкільний простір раніше?
Шкільна парта з’явилася ще наприкінці XIX століття. До цього спеціальних конструкцій для учнів не існувало: діти вчилися за звичайними столами. Утім, були в старовину спеціальні пристосування для письма, нині ми назвали б їх ергономічними – це мисник, секретер і конторка. Саме вони послужили прототипами для парт.
Збільшення числа грамотних людей у XIX столітті спричинило зростання кількості пацієнтів у окулістів. Зрештою, на це звернули увагу. Молодий лікар-гігієніст Федір Ерісман у 1870 році запропонував вихід – конструкцію шкільної парти. Її так і стали називати: «парта Ерісмана». Від звичайного стола вона відрізнялася нахилом стільниці (так читання відбувалося під прямим кутом) і тим, що була відразу з’єднана з лавкою.
Із часом з’явилося багато нових конструкцій шкільної парти, форм її, а також технологій вироблення та матеріалів для виготовлення, переглянули й гігієнічні вимоги. У 60-х роках ХХ століття створили шкільні меблі у вигляді столів з окремими стільцями, які нині майже повністю витіснили шкільні парти, що так довго служили освіті.
Освітнє середовище нині
Данило Косенко, експерт із предметно-просторового планування, доцент Київського національного університету технологій і дизайну, пояснює : «Рядно-фронтальну організацію, традиційну для школи XIX–XX сторіч, що досі переважає в українських навчальних закладах, нині вважають застарілою. Вона уможливлює лише одну форму роботи – фронтальну з цілим класом (презентація матеріалу, виконання учнями однотипних завдань, опитування тощо)».
На думку експерта, групова та індивідуальна діяльність школярів у таких класах може відбуватись, але в некомфортних умовах.
«Рядно-фронтальна організація простору класу є єдино можливою, якщо площа приміщення менша 2 м 2 на учня. Створення в такому класі додаткових навчальних осередків (крім робочих місць учнів та вчителя, зони класної дошки та мінімального набору ємностей) призведе лише до захаращення простору та незручностей у роботі» – пояснює Данило Косенко.
Згідно з Концепцією Нової української школи, особливостями організації освітнього середовища в навчальному закладі є багатофункціональність простору для проведення різних форм роботи (ранкові зустрічі в колі, робота в малих і великих групах, фронтальна, групова та індивідуальна робота на уроках тощо) і концентрація навчального простору в класній кімнаті навколо зазначених вище центрів / осередків.
«Призначення учнівських меблів – обладнання робочих місць школярів для загальноосвітньої роботи (письмо, читання тощо). Сучасні учнівські меблі забезпечують здорове положення тіла шляхом постійної зміни робочої пози (так званий принцип активного сидіння). Меблі, що жорстко фіксують робочу позу, є незручними та непридатними для сучасного гнучкого й багатофункціонального простору», – зазначає Данило Косенко.
Вимоги до шкільних меблів
Облаштовувати навчальні кабінети освітніх закладів Міністерство освіти і науки України рекомендує комплектами, що складаються з одномісного учнівського стола та учнівського стільця.
А вимоги до шкільних меблів, зокрема учнівських столів і стільців, визначають згідно з санітарним законодавством та національними стандартами України. Загалом їх можна звести до кількох пунктів.
Щодо розміру
Відповідно до антропометричних розмірів дитини, визначено 8 ростових груп меблів, кожна з яких має обов’язкове маркування кольором, котре наносять на видному місці виробу у формі кружечка чи квадрата (білий, помаранчевий, фіолетовий, жовтий, червоний, зелений, блакитний, коричневий).
Щодо кольору
Найкраще – це нейтральні теплі, пастельні тони: світло-зелені, світло-сині, персикові, бежеві, ніжно-рожеві, під дерево. Яскраві меблі кислотних кольорів погано впливають на здатність концентруватися і викликають роздратування.
Щодо матеріалу
Класично шкільні меблі роблять із дерева, нині ж на українському ринку меблів для шкіл використовують метал, ламіновану ДСП, МДФ, пластик, фанеру.
Важливо пам’ятати, що застосування всіх матеріалів має бути підтверджене відповідними документами щодо їхньої безпечності (санітарно-гігієнічними, екологічними тощо).
Щодо конструкції
Учнівські столи бувають регульовані та нерегульовані, з полицею і без неї, з можливістю зміни кута нахилу стільниці, з антисколіозним вирізом спереду, з додатковою підставкою для ніг, з різними доповненнями: гачками для портфелів, захисним бортиком спереду стільниці для запобігання падінню канцелярії тощо.
Щодо безпеки
Стіл і стілець мають бути стійкими. Заокруглені кути, відсутність сколів та оздоблювальна крайка дадуть змогу уникнути можливих травм. Для сидіння стільця важливі якісне шліфування та округлений передній край: це попереджає травматизм і зношування дитячого одягу.
Щодо мобільності
Для забезпечення мобільності вага стільця не має перевищувати 4 кг, що дає учневі (учениці) початкової школи змогу самотужки переносити чи пересувати його, а вага одномісного стола – не більше 10 кг, двомісного – до 15 кг. Для збільшення мобільності учнівські столи можуть обладнувати коліщатками, бажано лише на тих опорах, котрі є далі від учня (учениці).
Щодо ергономічності
Необхідними є наявність підставки для технічних засобів навчання, можливість регулювати висоту й кут нахилу стільниці, вигини спинки стільця школяра і його сидіння. Важливо звернути увагу на кути нахилу, які визначено вимогами стандарту.
Як використовують учнівські меблі у школі?
Яна Кругляк, учителька початкових класів Броварської спеціалізованої школи № 7 (Київська область), розповіла про особливості створення нового освітнього простору, зокрема про використання учнівських столів та стільців.
«Протягом останніх трьох навчальних років учні мого класу користувалися одномісними учнівськими столами. У класі 35 дітей, кожен має окреме робоче місце – регульований учнівський стіл зі стільницею трапецевидної форми. Це було новинкою для нас, особливо незвична форма, але дітям дуже сподобалося. Захоплення викликало й те, що столи можна легко рухати за допомогою коліщатка, прикріпленого до однієї з ніжок», – зазначає вчителька.
Яна Кругляк переконана, що така мобільність дає змогу швидко пересувати класні меблі, а школярі можуть підсунути стіл не встаючи.
«У випадках, коли потрібна командна робота, столи розміщуємо групами по 2 або 4, півколом чи у вигляді “круглого столу”. Оскільки у класі 35 учнів, то найчастіше столи розставлено в пари чи “ялинками”», – уточнює наша співрозмовниця.
Учителька відзначає й інші переваги таких меблів: «Зручно й те, що столи мають поверхню, яка змінює нахил: від горизонтального для читання до нахиленого на 15° для письмових робіт. До речі, механізм фіксації стільниці надійно захищений від випадкового спрацьовування, а вся конструкція не містить елементів, котрі можуть прищемити пальці рук. Нахил робочої поверхні легко та безпечно регулюється силами самого учня (учениці)».
Єдиним недоліком таких столів Яна Кругляк вважає білий колір стільниць, бо на них залишаються сліди від пасти, фарб та пластиліну.
«Крім модульних учнівських столів, робоче місце школяра обладнане сучасним стільцем, теж регульованим. Незалежно від росту, кожна дитина може зайняти комфортну позу під час сидіння. Стілець має правильну форму спинки, що дає змогу сидіти рівно, не навантажувати опорно-рухову систему, зокрема хребет», – говорить педагог.
Більшість згаданих характеристик відповідає вимогам і стандартам шкільних меблів, які насамперед обумовлені комфортом та зручністю в експлуатації, а також безпекою під час використання.
«Правильний вибір меблів дає змогу забезпечити школяреві фізіологічно правильну пряму посадку. Проте важливо пам’ятати, що занадто тривале підтримання навіть такої пози учня призводить до м’язового стомлення, тож для зняття напруги потрібно пропонувати школярам під час уроку міняти положення тіла, що я часто і практикую зі своїми учнями, та проводити хвилинки здоров’я. Така “неофіційна” атмосфера допомагає дітям розслабитися й відчувати себе на уроках комфортно», – підсумовує Яна Кругляк.
Важливо пам’ятати, що найточнішу відповідність меблевих розмірів забезпечує підбір не за зростом (довжиною тіла), а за підколінною висотою учня (учениці).
Відповідність стола для дитини можна визначити за прямою лінією, що утворена зігнутою в лікті на 900 її рукою та стільницею. Дитина має вільно розміщуватися за стільницею: покласти руки, трохи зігнуті в ліктях (вони ні в якому разі не мають звисати), щоб при цьому на поверхні залишалося досить місця для навчального приладдя.
Класи та кабінети варто комплектувати меблями не механічно, а добирати їх згідно з потребами й параметрами конкретних дітей, регулярно (принаймні двічі на рік) контролюючи цю відповідність.
І найважливіше – під час закупівлі учнівських меблів потрібно надавати перевагу спеціалізованим підприємствам, що розробляють та виготовляють столи й стільці за такими ключовими характеристиками: зручність, функціональність, комфортабельність, безпека для учнів, ергономічність і відповідність усім вимогам гігієни, з особливою приміткою про можливість використання в закладах освіти.
Поради щодо вибору стола дитині (для школи чи дому):
- ноги дитини мають твердо стояти на підлозі або на спеціальній підставці;
- між колінами та нижньою полицею стола має бути достатньо вільного місця, щоб дитина не ставила ноги вбік;
- лікті мають бути на одному рівні з робочою поверхнею стола, спина – прямою, а плечі – розслабленими, дитина не має тягнутися до стільниці чи горбитися;
- поверхня стільниці має бути оптимальних розмірів та форми, щоб під час роботи лікті дитини не звисали;
- спинка стільця має підтримувати спину дитини на рівні її попереку й лопаток, не можна допускати дуже високу або низьку спинку;
- на столах і стільцях не має бути гострих крайок та кутів.
Важливо пам’ятати: дитина не має відчувати напруги чи незручності, сидячи за учнівським столом.
Галина Наконечна, журналістка проєкту «Навчаємось разом: дружня школа»
Цей матеріал був створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Його зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії.
История школьной парты – от изобретения до наших дней
Со школьной партой у каждого человека связано множество воспоминаний. За ней мы сидели все годы учебы, а сосед по ней нередко становился лучшим другом. Кто же придумал первую школьную парту, как она выглядела и как менялась со временем. Интересно? Рассказываем!
Картина Дмитрия Пускина «Дополнительные занятия в школе»
Когда была изобретена школьная парта
Первый стол, специально разработанный для учеников, появился в конце XIX века. До этого обучение не было массовым и обязательным, поэтому организации учебного пространства не уделялось должного внимания. Дети работали с ранних лет, а те, кому посчастливилось учиться, обучались дома или в классах за общими столами.
У истоков образования в России стоял Петр I, в годы его правления была введена учебная повинность и открыта Академия наук. Впоследствии реформы Екатерины II и Александра I привели к появлению Министерства народного просвещения и гимназий.
Во второй половине XIX века медики стали замечать, что у гимназистов сильно портится зрение и осанка. Вопрос внимательно изучал гигиенист Ф. Ф. Эрисман, переехавший жить в Россию из Швейцарии вслед за своей женой, медиком Н. Сусловой. Он понял, что большинство проблем со здоровьем у гимназистов вызвано неправильной посадкой во время занятий.
Продуктом и результатом его исследований стала первая школьная парта (1870 год), есть основания считать, что Ф. Ф Эрисман разработал ее по чертежам Фарнера, опубликованным пятью годами ранее в Германии.
На фото представлена одноместная парта Эрисмана, объединенная со стулом
Первая школьная парта была рассчитана на одного ученика и обеспечивала правильную посадку во время чтения, письма и рисования. Грамотно выбранный угол наклона столешницы обеспечивал падение взгляда на книги и тетради под прямым углом на оптимальном расстоянии – 30 см. Конструкция не позволяла ученикам сутулиться, что благотворно сказывалось на их осанке.
По указу царя Александра II парта Эрисмана стала обязательным атрибутом всех учебных заведений России. Парты делали исключительно из дуба в четырех размерах для обучающихся разного роста.
Школьная парта Короткова
Парта Эрисмана отвечала всем нормам, но возникли сложности с размещением большого количества одноместных столов в небольших классах сельских школ. Поэтому петербургский студент П. Ф. Коротков немного доработал эту модель.
Конструкция осталась примерно такой же, но стала двухместной. Чтобы ученикам было проще вставать и отвечать урок, столешница приобрела откидные створки. Из-за отсутствия в сельских классах шкафов Коротков дополнил парту крючками для ранцев и полкой для учебников. Столешница приобрела выемки для чернильницы и письменных принадлежностей.
Парта Короткова в Музее русской предприимчивости, село Вятское
Нововведения Короткова были настолько хороши, что в 1887 году на Урало-Сибирской выставке изделие удостоилась серебряной медали. Парты были запущены в массовое производство, изготавливались из сосны, что существенно снизило их стоимость.
На протяжении 100 лет с момента изобретения школьная парта Короткова оставалась неизменным элементом оснащения всех российских школ.
Школьные парты советских времен
В 50-е годы XX века школьные парты стали преображаться под влиянием модных иностранных тенденций. Австралийские и американские компании активно продвигали облегченные ученические столы из фанеры, хромированной стали и пластика с ровными столешницами и отдельными стульями.
Школьная парта 60-х годов в России позаимствовала эти черты. Вместо привычных ученических столов с наклонными столешницами в новых учебных заведениях стали появляться простые столы со стульями. Отбывая свой срок службы, парты Короткова уходили на покой, освобождая место более простым в производстве моделям.
К 70-му году XX века большинство учеников в СССР пересели за школьные парты в виде обычного стола. И медики снова стали отмечать увеличение случаев близорукости и сколиоза. Отдельно стоящий стул легко отодвинуть на любое расстояние, из-за чего школьники часто сутулятся и смотрят в учебник под неправильным углом.
Классические школьные парты 80-х и 90-х годов XX века – это фанерная столешница на металлическом каркасе и тяжелый громоздкий стул.
Учебный класс в советской школе 80-х годов
Современные школьные парты
Школьная парта советских времен сейчас преобразилась. Полный возврат к партам прошлого века не произошел, но все активнее используются:
Современные школьные парты обязаны отвечать требованиям ГОСТов и санитарно-эпидемиологическим нормам, производиться исключительно из безопасных для здоровья детей материалов.
Согласно ГОСТам, все ученические столы должны маркироваться в соответствии с ростом учеников, а по требованиям СанПиН каждый школьник должен быть обеспечен рабочим местом с учетом своего роста.
Современный класс, укомплектованный партами с возможностью регулировать угол наклона столешницы
Соблюдение требований эргономики обеспечивает правильную позу ребенка во время учебы и снижает риск развития заболеваний органов зрения и позвоночника. Дополнительно учителя проводят разъяснительную работу и рассказывают ученикам о том, как важно следить за положением тела на уроках.
2007-2024 © ООО “Центр Ректор”
111394, Москва, ул. Перовская, д.65.
Тел/факс: (495) 789-46-84
Режим работы: пн-пт: с 9.30-18.00
111394, Москва, ул. Перовская, д.65
Режим работы: пн-пт: с 9.00-18.00
ОГРН: 1197746122111
ИНН: 7720453705
КПП: 772001001
Юридический адрес: 111394, г. Москва, ул. Перовская, д.65, этаж 1, офис 112
Фактический адрес: 111394, г. Москва, ул. Перовская, д.65, этаж 1, офис 112
Генеральный директор: Родзевич Андрей Викторович, действующий на основании Устава
Банковские реквизиты:
р/с: 40702810700140800102
к/с: 30101810445250000360
Банк: Филиал «Корпоративный» ПАО «Совкомбанк»
БИК: 044525360
КПП 770343003
ОКАТО 45293558000
ОКТМО 45398000000
Тел/факс: 8 (495) 789-46-84 (многоканальный)