Ставка Гітлера біля Вінниці: чому дослідники досі сперечаються щодо неї

Ставка Адольфа Гітлера Wehrwolf поблизу Вінниці викликає суперечки серед істориків та ентузіастів. Легенда про величезний підземний бункер, побудований для фюрера, досі ні підтверджена, ні спростована. Дослідження, які проводили в радянські часи, вивезені до Москви та засекречені, а на сучасні – бракує коштів.

Військово-польову ставку для Гітлера, який хотів бути ближчим до військ, почали споруджувати у 1941 році. Будівництво тривало протягом зими. До робіт залучали як військовополонених та місцевих жителів, так і спеціалізовані військові будівельні батальйони та профільні німецькі компанії.

До квітня 1942 року таємний об’єкт майже цілком завершили. Він отримав назву Wehrwolf, що перекладається як “озброєний вовк”. Сумарно фюрер провів там чотири місяці.

“Це була польова тимчасова ставка, вона споруджувалася лише для підготовки та реалізації Сталінградської битви. Доказом цьому є хоча б те, що будівельники провели водопровід, каналізацію, зробили протипожежну систему, але централізованого опалення не було. Німці не планували залишатися тут на зиму”, – розповідає науковий співробітник комплексу Володимир Гереник.

Але під Сталінградом все пішло не так, як планували, – довелося зимувати.

“Тому грілися, хто чим міг: хто – грубки ставив, хто – буржуйки. Ми знаходимо їхні залишки та фрагменти. Будівлі також зводили тимчасові. На території було 82 дерев’яних будинки зі зрубу, а також офіційно три бомбосховища. Жодного разу ними ніхто не користувався, фронт був далеко, у Вінниці протягом 1942 року війна практично не відчувалася. Радянське керівництво та Сталін знали про об’єкт, але жодної спроби його знищити не робили”, – додає пан Гереник.

Автор фото, Фонд Вінницького обласного краєзнавчого музею

У Wehrwolf не було генералів чи високопосадовців. На території розташовувався апарат Гітлера, персонал для обслуговування, а також безпрецедентні засоби захисту та лінії оборони.

Із п’ятикілометрової зони навколо виселили людей, по периметру встановили численні вогневі точки, за небом слідкували зенітні комплекси, а на аеродромі поруч чергували винищувачі.

Лідера Третього Рейху охороняли бійці елітної дивізії “Großdeutschland”, які мали на озброєнні танки.

Міф про підземний бункер

Легенда про масштабні підземні споруди у гітлерівській ставці біля Вінниці з’явилася завдяки мемуарам німецького лікаря Фердинанда Зауербруха. Він пробув на таємному об’єкті всього одну ніч.

У свої книзі, виданій після війни, він детально розповів про підземний бункер на ставці Wehrwolf. Твір, як розповідає Володимир Гереник, згодом продали Голлівуду та екранізували.

“Так світ дізнався про підземелля. Ми перевірили, Зауербрух дійсно був на ставці. Приїздив на день народження свого приятеля. Всю ніч вони пиячили, а вранці медик покинув засекречений об’єкт. Логічно постає питання: якщо бункер існував, то як в нього міг потрапити звичайний гість? Після розголосу німецькі військові, які вижили та свого часу служили в Wehrwolf, обурювалися, у пресі виходили спростування, але ця легенда народилася і підігріває до себе інтерес до цього часу”, – каже Гереник.

Автор фото, Фонд Вінницького обласного краєзнавчого музею

Перед наступом радянських військ Адольф Гітлер наказав знищити ставку. На початку березня 1944 року всі споруди “Вервольфу” були підірвані та спалені. Німці мали вдосталь часу, бо наступ не лише зупинили перед Вінницею, але й на певний час відкинули назад.

Вже після звільнення міста територію обстежили бійці НКДБ. Начальник оперативної спецгрупи Гліб Рогатнев підготував доповідь “Про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера біля м. Вінниці”. У ній може бути чимало відповідей, але документ засекретили у російських архівах колишнього КДБ.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

“У 90-х історії про бункер активно писала жовта преса, а також виходили різні мемуари КГБістів. Писали байки ніби ночами з під землі виходили фашисти і все таке. Робилося це, на мій погляд, заради заробітку та тиражів. Реальних даних про бункер немає”, – розповідає Володимир Гереник.

За його словами, він разом із колегами вивчив усі можливі документи, які є в Україні та Німеччині. Але єдине недоступне джерело – це документ Гліба Рогатнева. У 60-х роках з цього масивного документа, який містить сотні сторінок та фотографій, зробили короткий витяг для працівників контррозвідки.

“Під час Холодної війни до Вінниці був особливий інтерес іноземних спецслужб, тому що поблизу міста були велика ракетна армія та командний пункт. Потрібно було протидіяти різним агентам, тому співробітникам зробили матеріал для ознайомлення. Завдяки цьому сьогодні ми маємо документальну основу для вивчення”, – пояснює Володимир Гереник.

Автор фото, Михайло Чорнопиский

Залишки бомбосховищ після підриву німцями

Також існує карта-схема ставки, яку зобразив особистий ад’ютант Гітлера Отто Гюнше. Проте після війни він понад 20 років провів у радянських таборах та перебував під впливом НКВД.

Тому, як пояснює пан Гереник, слід враховувати, що і документ Рогатнева, і карту Гюнше могли згодом змінювати:

“Довіри до цих джерел немає, а інших також немає. Ситуацію з ставкою можна порівняти з дослідженнями єгипетських пірамід – безліч версій, гіпотез, теорій, а достовірно нічого не відомо”.

Дослідження Wehrwolf

У 1989 році під головування Московського державного геологорозвідувального університету імені Серго Орджонікідзе до “Вервольфу” приїхала дослідницька делегація.

Вона складалася із представників 14 вищих навчальних закладів Радянського Союзу. Очолював експедицію, яка отримала назву проєкт “Гермес”, професор Леонтій Бобровніков.

За допомогою передового на той час обладнання, науковцям вдалося визначити точні розміри ставки, а також виявити пустоти під землею. Проте вчені не могли напевне визначити їхнє походження. Вважалося, що це можуть бути природні утворення в граніті. Згодом польові роботи завершили, результати дослідження вивезли до Москви, а доступ до них закрили.

Сьогодні на території колишньої польової ставки Адольфа Гітлера розташований Історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв нацизму, який створили у 2011 році як відокремлену філію Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Автор фото, Михайло Чорнопиский

У 2019 році академік та директор Інституту прикладних проблем екології, геофізики та геохімії Микола Якимчук виконав на замовлення установи нове дослідження, схоже до того, що проводили 30 років тому.

Спочатку здійснили аеророзвідку та визначили місце, де фіксувалася порожнеча. Далі за допомогою спеціальної апаратури виконали приповерхневі дослідження без проведення землекопних робіт. Згодом в інституті дали офіційний висновок, що під землею, на глибині 2,5 метри розташоване чотириповерхове рукотворне приміщення.

Перші два поверхи заповнені газом аргон та радон, а третій та четвертий потребують додаткового вивчення. Товщина верхньої частини близько метра, міжповерхові перекриття – 50 сантиметрів.

“Що це саме за приміщення – нам не відомо”, – розповідає завідувач Історико-меморіального комплексу Wehrwolf Сергій Гереник.

Повноцінні розкопки на Wehrwolf мають бути безпечними. Тоді як комунікації колишньої гітлерівської штаб-квартири можуть досі виходити до річки Південний Буг, яка є основним джерелом води для обласного центру. Крім того, в землі можуть лишатися нерозірвані снаряди та міни.

“Однозначно заперечувати чи стверджувати, що на території немає підземного бункера, потрібно на підставі чогось. Висновків досліджень, фактів, достовірних документів. За своїм типом ставка належала до “наземно-підземних”, про підземелля під час допитів розповідав начальник особистої охорони Гітлера Ганс Раттенхубер, про якісь пустоти на цій території згадував також перший комендант повоєнної Вінниці. Щоб поставити крапку в цьому питанні варто вивчати території далі, але все впирається в кошти”, – зауважує Сергій Гереник.

Директорка Вінницької обласного краєзнавчого музею Катерина Висоцька підтверджує, що грошей на подальші наукові дослідження в установи на сьогодні немає. Їх чекали з обласного бюджету, але потім розпочалася пандемія.

“У зв’язку з коронавірусом фінансування дуже обмежили, а заробити самостійно ми також не можемо, тому що протягом карантину були закриті. Сподіватимемося, що після покращення ситуації, знову вдасться повернутися до дослідження, тому що ми встигли обстежити лише незначну територію”, – каже пані Катерина.

У 2013 році бельгійський історик-ентузіаст Мартін Богарт та киянин Андрій Швачко презентували власну книгу про “Вервольф”. В її основі – матеріали, створені після вивчення архівних документів, які збереглися у Європі та США.

Відомо, що ставку поблизу Вінниці будували три німецькі компанії, одна з яких існує досі. Автори разом аналізували звіти про виконану роботу, які вели педантичні німці. У них зазначено, скільки було завезено щебеню, використано бетону на спорудження трьох бомбосховищ.

Богарт та Швачко переконують: якщо підсумувати загальну кількість використаного будівельного матеріалу, то його аж ніяк не вистачить на підземний бункер. Також любителі звертають увагу на те, що не збереглося жодної фотографії з підземелля, хоча особистий фотограф Вальтер Френц фіксував кожен крок фюрера навіть на секретних об’єктах.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Останні дні гітлерівської Німеччини очима німців

Що робили, думали, чого боялися й очікували німці на початку травня 1945 року? Ось свідчення очевидців.

Берлін, травень 1945 рокуФото: picture-alliance/akg-images

Тисячі щоденників, листів, мемуарів, офіційних документів, архівних матеріалів, інших свідчень вивчив відомий німецький історик Фолькер Ульріх (Volker Ullrich), щоби скласти якомога повнішу картину того, що відбувалося в Німеччині в останні дні Другої світової війни. У своїй книжці “Вісім днів у травні” (“Acht Tage im Mai”, Verlag C.H.Beck) він пише про останні битви та про долю військовополонених, про “марші смерті” в’язнів концтаборів та про хвилю самогубств німців, про те, як зустрічали солдатів антигітлерівської коаліції та про спроби ватажків “третього рейху” укласти сепаратний мир, про те, як жили люди серед руїн, та про масові зґвалтування в Берліні.

Чому Червоній Армії чинили запекліший опір?

Німецький письменник Эріх Кестнер (Erich Kästner) записав на самому початку травня в своєму щоденнику: “Люди на вулицях – як лунатики, розгублені й загублені. Урок історії перервався. Перерва між “більше немає” та “ще немає” лякає та збиває з пантелику”. Про ці дні між “більше немає” та “ще немає”, про те, що відбувалося в Німеччині між самогубством Гітлера 30 квітня та капітуляцією “третього рейху” 8 травня, про горезвісний “час нуль”, тобто останні години режиму, і розповідає книжка Фолькера Ульріха.

Розгубленість німців, як він пише, пояснювалася не лише страхом перед переможцям та тим, що люди абсолютно не уявляли, що буде далі, але й тим, що стрімкий процес розвалу режиму відбувався не одночасно по всій Німеччині. Якщо на заході солдати більш-менш охоче здавалися американцям та англійцям, то на Східному фронті, де ситуація була такою ж безнадійною, вермахт тим не менш продовжував чинити запеклий опір частинам Червоної Армії, що наступали. І якщо Гамбург здали вже 3 травня, то в Бреслау (сьогодні Вроцлав) бої тривали до 6 травня.

Останній резерв. Знімок зроблено 20 квітня 1945 року, за 10 днів до самогубства ГітлераФото: picture-alliance/dpa

Страх перед Червоною Армією був сильніший. На німців мала величезний вплив багаторічна антибільшовицька пропаганда нацистів, котра створювала образ жорсткого ворога, диких “недолюдей”. Крім того, як підкреслює Ульріх,на той час уже багато німців знали про те, як їхніми співвітчизниками велася війна на знищення на території СРСР, і про злочини, які там чинилися. Німці боялися помсти переможців.

Як грос-адмірал затягнув війну

Усім цим пояснюються й спроби укласти сепаратний мир із західними союзниками. В книжці Ульріха детально описані настійливі спроби наступника Гітлера, грос-адмірала Карла Деніца (Karl Dönitz), резиденція якого була розташована на півночі Німеччини, в місті Фленсбург, домовитися з американцями та британцями. Деніц хотів вивести в британську та американську зону окупації якомога більше солдатів та цивільних, котрим загрожувала “помста Совєтів”, – ну, заодно й внести розкол у лави антигітлерівської коаліції.

Але західні союзники рішуче відхилили всі спроби укласти сепаратний мир. А пізніше грос-адмірала обвинуватили в тому, що саме він тим самим затягнув війну ще на тиждень, хоча міг би капітулювати відразу після самогубства “фюрера”. За це Деніцу дали на Нюрнберзькому процесі 10 років, які він відсидів, як кажуть, від дзвінка до дзвінка.

У бункері Гітлера

Книжка Фолькера Ульріха починається з опису ірреальної, фантасмагоричної ситуації в бункері Гітлера, де всі робили вигляд, що далі вірять у перемогу. Але після того, як уранці 30 квітня прийшло повідомлення про те, що 12-й армії генерала Вальтера Венка (Walter Wenck) не вдалося прорватися в оточений Берлін і її зупинили під Потсдамом, останні ілюзії зникли навіть у “фюрера”. Тоді він і прийняв остаточне рішення про самогубство.

30 квітня почався штурм Рейхстагу. Зібрані разом рештки частин вермахту та СС замурували всі вікна та двері, залишивши тільки вузькі бійниці, замінували підходи до будівлі. Рів з водою ще більше ускладнив задачу. Тільки з настанням темряви червоноармійцям вдалося увірватися в будівлю Рейхстагу, і саме тоді на його даху вперше вивісили червоний стяг на зірваній зі стіни півметровій трубі, засунутій в корону бронзової скульптури.

Концтабір Дахау – дослідна лабораторія “рейху”

У той самий час у 500 кілометрах на південь від Берліна один із в’язнів концтабору Дахау, який напередодні звільнили американці, записав: “Доріжками між бараками ходять багато ув’язнених. Саме ходять – вільно, твердо, а не тягнуться, човгаючи, як ще вчора”.

Концтабір Дахау, створений нацистами вже в березні 1933 року, лише через півтора місяці після приходу до влади, став своєрідною дослідною лабораторією режиму. Тут есесівці випробовували різноманітні форми придушення та терору, котрі потім застосовувалися і в інших таборах. Недаремно в країні пошепки примовляли: “Lieber Gott, mach mich stumm, dass ich nicht nach Dachau kumm!” – “Боже, зроби мене німим, щоб я в Дахау не потрапив”.

Концтабір Дахау після звільнення, 30 квітня 1945 рокуФото: picture-alliance/dpa/akg-images

“Третій рейх” уже перебував в агонії, а в Дахау щодня прибували ешелони з новими в’язнями, евакуйованими з інших концтаборів, зі звільнених союзниками територій. Через жахливу тісняву, моторошні умови життя та голод в таборі почалася епідемія тифу. З грудня 1944 року і до звільнення тут померли понад 14 тисяч осіб. Трупи лежали між бараками, прибирати їх було нікому. Ввечері 26 квітня, коли вже було чути артилерійську канонаду, частину в’язнів вишикували в колону та погнали далі на південь. Охороняли їх озброєні есесівці із собаками.

Розстріл на місці та смертні вироки

Багато жителів німецьких сіл, через які йшла ця колона, з жахом дивилися на виснажених людей. Більшість уперше стали безпосередніми свідками злочинів режиму. Вони намагалися передати в’язням хліб та воду, але охорона відганяла їх. З 10 тисяч учасників цього безглуздого “маршу смерті” загинули в дорозі від тисячі до півтори тисячі осіб: точна кількість невідома. Тільки в ніч на 2 травня, під час ночівлі в лісі, есесівці розбіглися.

Спробували втекти й охоронці, які залишилися в Дахау, але це вдалося небагатьом. Більшість потрапила в руки американців. До того, як увійти на територію табору, солдати 45-го піхотного полку під командуванням підполковника Фелікса Спаркса наштовхнулися на ешелон, що стояв на запасній колії. У ньому виявилися трупи двох тисяч в’язнів, відправлених у Дахау з Бухенвальду. Зачинені в товарних вагонах та кинуті напризволяще, люди померли від голоду та спраги.

Багато американських солдатів плакали, інші розлютилися. Частину захоплених есесівців тут же, на місці, розстріляли, й тільки рішуче втручання Спаркса врятували від неминучої розправи інших. Їх судили вже після закінчення війни. 268 наглядачів та вартових СС з Дахау були повішені за вироком військового трибуналу.

Хроніка капітуляції: як завершилася Друга світова війна (08.05.2020)

To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video