Види Та Типи Ґрунтів: Їх Основні Властивості

Щоб зібрати рясний урожай, аграрій повинен висіяти потрібну рослину в потрібний час і в потрібному місці, яке визначається не лише географічним положенням і особливостями клімату, але і типом ґрунту. У кожного з них є переваги і недоліки, і різні типи ґрунтів підходять для вирощування різних культур щодо: вмісту поживних речовин (чи потрібно додаткове підживлення); обробки землі (наскільки легко, без додаткових зусиль, обробляється певний тип ґрунту); поливу / зрошенню (як швидко вода надходить і відводиться у даному типі ґрунту). Беручи до уваги дані ключові фактори, ви можете як найкраще використати ситуацію для певного виду ґрунту. І для цього потрібно знати, з яким конкретним типом ви маєте справу.

Які Існують Види Ґрунту – Основні Характеристики, Що Мають Значення

Що стосується класифікації основних видів ґрунтів, то немає єдиної думки. Існує кілька підходів залежно від основної відмітної риси. Однак найчастіше парадигма базується на композиції. Слід також зазначити, що різні галузі мають власні класифікації.

Визначення виду ґрунту зазвичай пояснюють елементи, з яких складається речовина: пісок, глина і мул. Таким чином, існує три основні матеріали для побудови різних видів земель з їх сильними і слабкими сторонами. Намагаючись зрозуміти, в чому полягає різниця, слід звернути увагу на розмір частинок. Найменші з них характерні для глини. Чим дрібніше частинки, тим менше повітря залишається між ними і тим ближче вони прилипають одна до одної.

Піщані Ґрунти

У піщаних ґрунтах (легких) переважає високий вміст піску, невелика частка глинистих мінералів і низький вміст гумусу. Такі землі відповідають своєму визначенню «легких», тому що маючи сипучу зернисту структуру вони легко культивуються, швидко руйнуються, мають підвищену повітро-і водопроникність, але не утримують вологу, добре прогріваються, а також швидко охолоджуються. Істотним недоліком піщаної землі є мізерне біологічне життя в них, оскільки ґрунтовим мікроорганізмам не вистачає вологи і поживних речовин. Це неминуче призводить до нестачі в рослинах активних і поживних речовин. У таку землю доводиться частіше вносити органічні добрива, які стають мало не єдиним джерелом живлення рослин. Але і це не завжди дає бажаний ефект, так як добрива швидко розкладаються з водою, легко потрапляють в піщані землі, а розчинені в ньому просто вимиваються, переходячи безпосередньо в нижні шари землі.

Глинисті Ґрунти

Глинисті ґрунти (важкі) – дуже щільні, в’язкі, легко злипаються, важкі, складнооброблювані. При перекопуванні такі землі не кришаться, а утворюють великі грудочки, які дуже важко зламати і подрібнити. Глинисті види ґрунтів погано пропускають воду і не утворюють розвиненої капілярної системи, внаслідок чого коріння рослин трудом отримують вологу, необхідну для їх життя. Однак, ввібравши воду, глинисті види землі не пропускають її в нижні шари, і вона накопичується в зоні вкорінення рослин, що призводить до застою і загнивання кореневої системи. Ще одним наслідком ущільненої структури глинистої землі є те, що вона запливає під час дощу. Після висихання така земля покривається щільною твердою кіркою, яка перешкоджає проникненню повітря, світла та вологи до коріння рослин («бетонний ґрунт»). У міру висихання та під впливом сонця поверхня заплилих глинистих видів ґрунтів тріскається і набуває ще більш ущільнену структуру.

Через ущільнення глинисті землі характеризуються поганою повітропроникністю, що обмежує надходження кисню до коренів рослин, а також мікроорганізмів, що живуть у землі. Нестача кисню уповільнює розкладання органічної речовини на кінцеві продукти розпаду, збіднює землю і позбавляє рослини цінних поживних речовин. Це багато в чому пояснює дефіцит біологічного життя в глинистих землях, деякі райони яких можна охарактеризувати як «мертві» з точки зору наявності в них розвиненого мікробіологічного середовища.

Кам’янисті Ґрунти

Кам’янисті ґрунти за визначенням зустрічаються на схилах пагорбів і гір. Камені або щільні гірські породи, що не є родючими, складають значну частину їх структури. Ці види ґрунтів добре прогріваються і довго зберігають тепло, але в них немає активного життя мікроорганізмів, і мікроелементи швидко вимиваються або вивітрюються разом з гірськими породами. Вода також не залишається в структурі землі.

Торф’яно-Болотні Ґрунти

Торф’яно-болотні ґрунти складаються з багатих азотом органічних речовин, які часто недоступні для рослин. Ці землі мають критично мало фосфору і мало калію. Однак існує таке поняття, як торфовівіанітові землі. Навпаки, у них багато фосфору, але вони входять до складу сполук, недоступних для рослин. Торф’яно-болотні землі також характеризуються хорошою вентиляцією та водопроникністю, але часто з надлишком вологості. Торф’яні види ґрунтів повільно нагріваються, оскільки торф погано проводить тепло. Оскільки структурні торф’яні землі є своєрідною губкою, яка легко поглинає, але також легко виділяє воду, їх структурний склад слід покращувати за рахунок збільшення вмісту твердих речовин.

Супіщані Ґрунти

Супіщані ґрунти мають багато ознак піщаної землі, але в більш збалансованому співвідношенні, сприятливому в усіх відношеннях для вирощування рослин, будучи проміжним видом ґрунту. Супіщані землі повітропроникні, мають високий запас води, добре вбирають і утримують вологу, зв’язують мінерали та поживні речовини, запобігаючи їх вимиванню з землі. Супіщана земля характеризується розвиненим біологічним життям. Такі види ґрунтів створюють сприятливе середовище для вкорінення та розвитку кореневої системи рослин: хороша аерація забезпечує вільний доступ кисню до землі, а потужна капілярна система забезпечує коріння вологою та поживними речовинами. Поверхня піщаної землі швидко віддає воду після зволоження, не утворює кірки і не сохне глибоко до рівня вкорінення рослин. Крім того, через досить пухку структуру піщані землі швидко нагріваються і гнучко реагують на різницю між денними та нічними температурами.

Суглинні Ґрунти

Суглинні, або середні ґрунти корисні для садівництва та землеробства. Назва визначає проміжне положення суглинистої землі між глинистою та піщаною землею, хоча вони мають переваги обох типів і позбавлені крайніх недоліків. Можна стверджувати, що в цьому виді ґрунту існує оптимальний баланс, необхідний для успішного вирощування різних видів рослин. Структура суглинистої землі характеризується зернистою грудкуватістю, а також містить досить великі тверді частинки землі та пилоподібні частинки. Ці землі легко обробляються, не утворюють щільних грудок і не злежуються після обробітку. Суглинкові землі містять велику кількість поживних речовин (багаті мінералами та елементами), запас яких постійно поповнюється завдяки активності ґрунтових мікроорганізмів та багатому біологічному життю. Суглинкові землі характеризуються високою повітропроникністю та водопроникністю, добре утримують вологу, швидко і рівномірно прогріваються з настанням тепла і підтримують сталий температурний режим.

Порівняння Основних Компонентів Ґрунту

Давайте порівняємо переваги і недоліки кожного компонента в основних видах ґрунтів.

* Швидкість всмоктування – це час, необхідний землі для поглинання кількості води.
** Ємність поля – це відсоток вологи в землі після того, як більше не залишилося води.

Здається, що мул має оптимальний склад для сільськогосподарських потреб, оскільки він має “наймудрішу” комбінацію з усіх параметрів. «Вихідні дані» означають багато, але не є визначальними. При підвищених температурах і відсутності води ви можете зіткнутися з помилками. Однак, якщо ви змішаєте піщаний вид ґрунту з мулом або торфом, у вас є всі шанси домогтися найкращих результатів. У випадку з глиною добре б змішати її з піском.

Мул поки здається кращим варіантом, але, судячи з усього, не обов’язково. Крім піщаних, глинистих або мулистих, існують ще три види ґрунтів: торф’яні, крейдяні і суглинки.

• Торф’яні ґрунти багаті органічними речовинами (гноєм) і їх можна знайти на берегах річок, болотах або в лісах.
• Крейдяні ґрунти містять вапно або карбонат кальцію. Вони дуже лужні і не підходять для вирощування рослин, яким потрібні кислі види ґрунтів. Однак якщо ви підкислюєте такі землі або вирощуєте види, які потребують лужних земель, у вас все одно є всі шанси на успіх. Якщо говорити про садівництво, то лимонному дереву або азалії потрібна висококисла земля, тому всі ваші спроби виростити їх на крейдяній землі потерплять повне фіаско. З іншого боку, регулюючи РН добривами (в даному випадку збільшуючи його), ви можете вирощувати рослини, яким це буде цілком комфортно.
• Суглинкові ґрунти, здається, є джекпотом для всіх фермерів. Вони включають глину, пісок та мул і є найкращим можливим поєднанням усіх негативних та позитивних якостей. Він вважається найкращим видом ґрунту і є більш сприятливим для садівників, ніж будь-який інший, оскільки не вимагає додаткових вкладень. Що стосується власне складу, то він складається з 40% мулу, 40% піску, 20% глини.

Типи Ґрунтів Поширені В Україні

На території України утворились різні типи ґрунтів. Їх розподіл на рівнинах підпорядковується закону широтної зональності (змінюються з півночі на південь).

Дерново-Підзолисті Ґрунти

Дерново-підзолисті ґрунти поширені переважно на Поліссі. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження під мішаними та сосновими лісами. Материнські породи для них – водно-льодовикові піщані відклади. Ці типи ґрунтів мають низький вміст гумусу – до 1,5%, яскраво виражений так званий підзолистий горизонт, з якого відбувається глибоке вимивання поживних речовин. Тому вони мають низьку плодючість.

Сірі Лісові Ґрунти

Сірі лісові ґрунти поширені в південній частині Полісся, на заході та на Правобережній Україні в районах широколистяних лісів. Вони утворилися на суглинистих породах в умовах достатньої кількості вологи. Вміст гумусу в них також невеликий (3%), тому їх природна родючість невисока.

Чорноземні Ґрунти

Чорноземні ґрунти утворились в лісах в умовах недостатнього зволоження під степовою рослинністю. Це найпоширеніші в Україні типи ґрунтів що займають майже 65% території країни і є її національним багатством. Високий вміст гумусу (8-15%) та зернисто-грудкувата структура роблять їх найбільш родючими не лише в Україні, а й у світі. Шар перегною в чорноземах має значну товщину – від 0,4 м до 1 м і більше. Різні підтипи чорноземів широко розповсюджені в різних районах країни: у лісостепу – підзолисті та типові чорноземи, у північній частині степу – звичайні чорноземи, на півдні степу – південні чорноземи. Різноманітність підвидів та їх обумовленість різною вологістю місцевості. Загалом в Україні зосереджена п’ята частина всіх чорноземів у світі.

Каштанові Ґрунти

Каштанові ґрунти створювались на сухих степових ділянках, в умовах недостатнього зволоження та поганої рослинності. Мають низький вміст гумусу – 3%, але досить сильний гумусовий горизонт – до 0,55 м. Для отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур ці типи ґрунтів потребують додаткової вологи.

Інші Ґрунти

Інші ґрунти – крім основних зональних типів ґрунтів, на рівнинних просторах України на Поліссі формуються болотні та торф’яно-болотні землі, в долинах річок – лучні та лучно-болотисті землі. У лісостепу та степу солонці розподілені окремими невеликими плямами – малородючими землями, в яких простежується горизонт зі значним вмістом солі. У південних степах утворюються солончаки – неродючі типи землі, мають високий вміст солі по всій їх товщі. Такі типи землі вимагають промивання та гіпсування для вирощування рослин. В результаті інтенсивного промивання водою розлив солонці в закритих рельєфних западинах перетворюється на солодід, у якому шар солі зникає, але з’являються глейові горизонти.

Як Визначити Види Ґрунтів: Прості, Але Надійні Прийоми

Є кілька основних та швидких тестів, щоб зрозуміти види будови землі, користуючись характеристиками видів ґрунтів та їх властивостями. Для більшої точності вам потрібно відокремити від нього великі та важкі частинки, наприклад, каміння та гравій, а також попередньо змішати зразки з різних ділянок поля.

• М’яч. Зробіть кулю з вологої (але не наскрізь мокрої) речовини і киньте її приблизно на півметра заввишки. Ловіть. Якщо вона розсипається, вона занадто піщана. Якщо вона все одно злипається – це означає, що вид ґрунту містить багато глини. Інший варіант – просто стиснути її. Якщо вона розбивається, вона піщана. Якщо воно прилипає до рук – вона складається переважно з глини.
• Горохове зерно. Візьміть невелику кількість землі і потріть пальцями. Якщо речовина ніби жирна на дотик, прилипає до пальців і плавно розтікається – це глина. Якщо вона крихка і не розтікається легко, це інший вид ґрунту – пісок.
• Палиця. Зробіть паличку з вологої землі, катаючи її між рук. Поставте. Якщо вона зводиться без дроблення – глини досить. Якщо ні, то в основному вона складається з піску.
• Баночка (пляшка). Цей варіант передбачає трохи математики і фізики. Насипте жменю-дві землі в пляшку і залийте водою. Добряче струсіть. Результатом експерименту стануть шари різних видів ґрунтів відповідно до їх ваги. Виміряйте їх і розрахуйте співвідношення. Врахуйте, що глина може осідати кілька днів. Послідовність елементів залежить від їх ваги. Найважчий – пісок, він буде на дні. Мул буде посередині. Найлегшою є глина – вона буде зверху.

EOSDA Crop Monitoring

Отримайте доступ до супутникових знімків з високою роздільною здатністю – керуйте полями ефективно!

Спеціалізоване Програмне Забезпечення І Карти Типів Ґрунту Для Сільського Господарства, Як Найбільш Точний Метод Визначення Типу Ґрунту

Ці тести є приблизними і можуть дати вам загальне уявлення. Вони легко проводяться і підходять в якості шкільних експериментів в науці. Якщо ви хочете точно знати і звернутися за професійною порадою, ви можете покластися на супутники. Вони можуть надати вам карту типів ґрунтів, що оцінює рівень випромінювання земної поверхні.

Різні типи землі випромінюють різні сигнали (вони ж температури), які розрізняють і реєструють супутники. Спеціальне програмне забезпечення, доступне на сільськогосподарських угіддях, інтерпретує сигнал і дає вам готові високоточні результати.

Види Ґрунтів В EOSDA Crop Monitoring

Залежно від типу землі, фермер приймає аргументоване рішення, яку культуру висівати. Платформа також надає рекомендації щодо того, скільки добрив можна використовувати для підтримання та / або підвищення продуктивності різних типів ґрунту.

Ще однією корисною функцією EOSDA Crop Monitoring є можливість фермерам бачити історію розвитку рослинності будь-якого конкретного поля за останні 5 років. Ця функція використовується для порівняння стану полів у попередні роки та визначення факторів, що впливають на розвиток певного виду сільськогосподарських культур. Таким чином, вони можуть приймати рішення щодо добрив, температури та рівня вологи, а також інших вимог для задоволення потреб певного типу ґрунту.

Тип Ґрунту Для Землеробства: Як Зробити Правильний Вибір?

Коли справа доходить до правильного типу землі для рослин, не існує єдиного рецепту успіху, але суглинні землі здаються ідеальними.

Навіть якщо трава за парканом здається більш зеленою, у вашого сусіда, швидше за все, буде така сама земля, як у вас. Рідко буває, що в одному районі зустрічаються різні типи ґрунтів. Найточнішу відповідь може дати онлайн-програмне забезпечення для управління полями – супутники можуть стежити за площею, обробляти дані та давати точну відповідь за допомогою діаграми типу ґрунту ваших полів.

Слід також зазначити, що «чисті» типи зустрічаються рідко – швидше за все, доводиться мати справу з такими сумішами, як піщана глина, мулиста глина, суглинна глина, мулистий суглинок, суглинистий пісок тощо.

Крім того, слід враховувати і типи забруднення землі. Поряд із природними «включеннями», такими як гній і екскременти, вироблені тваринами і людьми, існують радіоактивні забруднювачі, міські та промислові відходи, що впливають на склад та загальну якість землі.

Отже, головний спосіб домогтися успіху в сільському господарстві – це знати свій конкретний тип землі та вирощувати рослини, які найбільш підходять для конкретного випадку.

Про автора:

Василь Черлінка має більш ніж 30-річний досвід роботи в галузі агрономії та педології (ґрунтознавства). Він є доктором біологічних наук зі спеціалізацією в галузі ґрунтознавства.

Доктор Черлінка навчався у машинобудівному технікумі в Україні (1989-1993), потім поглиблював свої знання в галузі агрохімії та агрономії у Чернівецькому національному університеті за спеціальністю “Агрохімія та ґрунтознавство”.

У 2001 році успішно захистив дисертацію “Обґрунтування агроекологічної відповідності моделей родючості ґрунту та його факторів вимогам польових культур” та отримав ступінь кандидата біологічних наук з ухилом у ґрунтознавство в ННЦ “Науково-дослідний інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.М. Соколовського”.

У 2019 році доктор Черлінка успішно захистив дисертацію “Цифрові моделі рельєфу у ґрунтознавстві: Теоретико-методологічні основи та практичне використання” та отримав ступінь доктора біологічних наук зі спеціалізацією в галузі ґрунтознавства.

Василь одружений, має двох дітей (сина та дочку). Протягом усього життя захоплюється спортом (є кандидатом у майстри спорту України з пауерліфтингу та навіть брав участь у змаганнях стронгменів).

З 2018 року доктор Черлінка консультує EOSDA з проблем ґрунтознавства, агрономії та агрохімії.

Архангельська область

Архангельська область. Архангельський обласний краєзнавчий музей, експозиція присвячена системі виправно-трудових установ НКВС на території області кін. 1930-х – поч. 1940-х.

Арха́нгельська о́бласть (рос. Архангельская область ) — суб’єкт Російської Федерації. Входить до складу Північно-Західного федерального округу.

Зміст

• 1 Географічне положення
• 2 Адміністративний поділ
• 3 Історична довідка
• 4 Природа
  • 4.1 Рельєф і корисні копалини
  • 4.2 Ґрунти
  • 4.3 Річки і озера
  • 4.4 Клімат
  • 4.5 Рослинний і тваринний світ
  • 6.1 Промисловість
  • 6.2 Сільське господарство
  • 6.3 Сфера послуг
  • 6.4 Транспорт
  • 7.1 Наука і освіта
  • 7.2 Культура і мистецтво
  • 7.3 Спорт

  Географічне положення

  Архангельська область розташована на півночі європейської частини Росії. Материковою частиною межує на півночі з Мурманською областю (через Біле море), на півдні — з Вологодською областю та Кіровською областю, на сході та північному сході — з Комі, на південному сході — з Тюменською областю, на заході — з Карелією; острівною частиною межує на сході із Красноярським краєм (через Карське море).

  Омивається Білим, Карським і Печорським морями, Баренцовим морем.

  Адміністративний поділ

  Архангельська область включає острови Північного Льодовитого океану: Нову Землю, Землю Франца-Йосифа, Соловецькі острови та інші. До складу області також входить Ненецький автономний округ, що є самостійним суб’єктом Російської Федерації.

  Загальний адміністративно-територіальний поділ — 20 районів, 8 міських округів, 21 міське й 175 сільських поселень.

  Адміністративний центр — м. Архангельськ.

  Загальна територія — 589,9 тис. км², без Ненецького автономного округу — 413,1 тис. км². Берегова лінія — 3 тис. км.

  Історична довідка

  На території сучасної Архангельської області виявлено кілька стоянок доби палеоліту, найдавніші з яких датовано 14 тис. до н. е., стоянки й могильники часів мезоліту, окремі знахідки палеолітичних, мезолітичних і неолітичних знарядь. Неоліт представлено пам’ятками печоро-двінської та каргопольської археологічних культур. Пізньокаргопольську культуру доби енеоліту (середина 1 тис. до н. е. — середина 1 тис. н. е.) пов’язують із предками сучасних саамів.

  Упродовж 1 тис. н. е. територію заселили фіно-угорські племена. Перші давньоруські поселення з’явилися в 10–11 ст. Активна міграція населення на північ із другої половини 13 ст. пов’язана з монголо-татарською навалою.

  Після приєднання Новгородської землі до Московського царства територія Архангельської області також потрапила під владу останнього (15 ст.). Відтоді почалося використання морського шляху через її територію для торгових і дипломатичних контактів Московського царства із Західною Європою. У цей період центром регіону було м. Холмогори (тепер село).

  Засноване 1584 м. Новохолмогори перейменовано на м. Архангельськ 1613. Його роль як порту постійно зростала, і наприкінці 17 ст. він забезпечував близько 70–80 % обсягу зовнішньої торгівлі Московського царства.

  1669–1676 Соловецький монастир був одним із центрів спротиву старообрядців (див. Старообрядництво) реформі патріарха Никона.

  Після запровадження адміністративної реформи 1708 більшість території сучасної Архангельської області увійшла до складу Архангелогородської губернії з центром у м. Архангельську, частина земель — до Інгерманландської губернії (з 1710 — Санкт-Петербурзька). 1780 Архангелогородську губернію скасовано, її території стали частиною Вологодського намісництва. 1784 виділено Архангельське намісництво, яке 1796 перетворено на однойменну губернію.

  У 18 ст., після заснування м. Санкт-Петербурга, торгівлю в м. Архангельську обмежено, значення порту зменшилося. Під час Кримської війни 1853–1856 англійський флот блокував виходи з Білого моря і захопив кілька кораблів, однак повномасштабних бойових дій не було.

  Під час Першої світової війни Архангельськ був основним каналом військового постачання з країн Антанти до Російської імперії. Після Жовтневого перевороту 1917 та початку Громадянської війни в Росії 1917–1922 територія Архангельської області була одним із театрів бойових дій проти Червоної армії. 1918–1920 на цих землях існувало державне утворення Північна область із центром у м. Архангельську, яке сформувало власний Тимчасовий уряд; згодом приєднано до РСФРР. 1929 Архангельську губернію та кілька сусідніх адміністративно-територіальних одиниць об’єднано в Північний край. 1936 Північний край розділено на Північну область із центром в м. Архангельську й Комі АРСР (тепер Комі).

  Архангельську область утворено 1937, затверджено 1938. У її складі залишився заснований 1929 Ненецький національний округ (тепер Ненецький автономний округ).

  Під час Другої світової війни порт Архангельська був одним з основних каналів поставок за ленд-лізом від США. Після війни активізувалася промисловість, створено стратегічні військові об’єкти, серед яких, зокрема, ядерний полігон (1954) і космодром Плесецьк (1966).

  Від 1992 Архангельська область і Ненецький автономний округ мають статус суб’єктів Російської Федерації.

  Природа

  Рельєф і корисні копалини

  Архангельська область розташована на півночі Східноєвропейської рівнини. Загалом переважають рівнини. У центрі і на північному сході — кряж Вітряний пояс, Тіманський кряж, хребет Пай-Хой. На території Ненецького автономного округу, між Тіманським кряжем і Уралом, простягається Печорська низовина. Частково розвинений карст. Поширені ерозійні та карстові процеси.

  Найвища точка Архангельської області — Четласький Камінь (471 м).

  Корисні копалини переважно осадового походження. В Архангельському алмазоносному районі, який є другим у країні за запасами (після Якутії), розташовані єдині на території Європи родовища алмазів. Є родовища бокситів, запаси вапняків, глин, свинцю, цинку, титану, золота, піску, граніту, базальту, гіпсу тощо. У Ненецькому автономному окрузі є значні родовища паливних корисних копалин — нафти, газу, вугілля кам’яного.

  Ґрунти

  Ґрунти переважно підзолисті, болотні, перехідні. У тундрі й лісотундрі — тундрові ґрунти.

  Річки і озера

  Архангельська область має густу мережу річок і озер. Серед найбільших річок — Північна Двіна, Онега, Мезень, Печора (усі належать до басейну Північного Льодовитого океану). Загальна довжина всіх річок в області — 275 тис. км.

  Найбільші озера: Лача (площа — 334 км 2 ), Кожозеро (97,4 км 2 ), Кенозеро (68,6 км 2 ), Ундозеро (44,7 км 2 ).

  Клімат

  Клімат здебільшого помірно-континентальний; на північному сході — субарктичний, поширена багаторічна мерзлота; на Північному острові та Землі Франца-Йосифа — арктичний. Зазвичай літо коротке й прохолодне, зима тривала й холодна.

  Середня температура січня — від –12 °C на півдні до –18 °C на півночі області. Середня температура липня — від +16 °С на півдні до +10 °C на півночі. Кількість опадів на рік — 300–600 мм.

  Рослинний і тваринний світ

  Майже вся область вкрита тайгою: переважають темнохвойні ліси, у яких лісотвірними породами є сосна і ялина, серед інших найбільш поширених видів — ялиця, модрина, липа, берези, клени, вільхи, тополі тощо. Великі площі посеред тайги вкриті болотами, заболоченими лісами. У заплавах річок є луки.

  Флора Архангельської області налічує 1 098 видів судинних рослин (без Ненецького автономного округу). Зональна рослинність із півночі на південь представлена лісотундрою, північнотайговими й середньотайговими лісами. Ялинники довгомохові і ялинники сфагнові розвинені в північній тайзі на заболочених ґрунтах; ялинові ліси чорницеві з чорницею, лохиною, березою карликовою є на північному сході. На території також поширені ялинові ліси зеленомохові на важких і перезволожених ґрунтах, ялинові ліси брусницеві на супісках і сухих піщаних ґрунтах, ялинники лишайниково-вересові на кам’янистих ґрунтах із переважанням вересу звичайного й водянки чорної та інші. Серед лучних видів представлені численні види осок, конюшини, пирію, лисохвоста тощо. Болотні види, що зростають переважно на торфовищах: журавлина, брусниця, ожина. До Червоної книги Архангельської області занесені 11 видів орхідних, деякі папоротеподібні, мохи, плауни, ялиця сибірська, латаття біле тощо.

  Фауна Архангельської області різноманітна, лише хребетних тварин налічується понад 500 видів: 298 видів птахів, 144 — риб, 83 — ссавців, 6 — плазунів, 5 — земноводних. Поширені синиці, снігурі, дятли, орябки, глушець, тетерук та інші. У лісах мешкають ведмеді, лосі, рись, вовк (див. Пес), лисиці, зайці, вивірки, куниці, бобри тощо. Серед арктичних ссавців представлені ведмідь білий, північний олень, тюлень гренландський, тюлень кільчастий, морж, морський заєць. До Червоної книги Архангельської області занесені орлан-білохвіст, беркут, журавель сірий, гагара білодзьоба, кречет. Моря і озера населяють навага, корюшка, сьомга, горбуша, камбала, оселедцеві.

  Природно-заповідний фонд Архангельської області становить понад 100 охоронних природних територій федерального, регіонального й місцевого значень. Виділені, зокрема, Кенозерський національний парк (площа — 140,2 тис. га; заснований 1991), Водлозерський національний парк (337,6 тис. га; заснований 1991), національні парки «Руська Арктика» (8,8 млн га; заснований 2009) і «Онезьке Помор’я» (201,6 тис. га; заснований 2013).

  Населення

  Загальна кількість населення (2020, оцінка) — 1 млн 136 тис. осіб, густота — 1,9 особи/км 2 .

  Склад населення за етнічними групами (2010, перепис): росіяни (93,6 %), українці (1,4 %), ненці (0,7 %), комі (0,4 %), азербайджанці (0,2 %), татари (0,2 %), чуваші (0,1 %) та інші.

  У релігійній структурі (2003, опитування) переважають православні (57,9 %). За віковими групами (2020, оцінка): до 14 років — 17,9 % осіб, 15–64 років — 66,8 % осіб, 65 років і більше — 15,3 % осіб.

  За статевими групами: жінки (53,2 %), чоловіки (46,8 %).

  Рівень урбанізації — 78,6 %. Найбільші міста: Архангельськ (347 тис. осіб), Сєвєродвінськ (182 тис. осіб), Котлас (62 тис. осіб). Коефіцієнт природного зменшення населення в області становить -4,0 ‰.

  Господарство

  Промисловість

  Архангельська область є одним із важливих промислових регіонів Російської Федерації. Частка промисловості в структурі ВРП (2018, оцінка) становить 35,4 %. Розвинені лісова, деревообробна, целюлозна, паперова, рибна галузі, машинобудування. Основні підприємства: верфі в містах Архангельську та Сєвєродвінську, целюлозно-паперові комбінати в містах Коряжмі та Новодвінську, завод із видобування бокситів у м. Сєвєроонежську.

  Сільське господарство

  Частка сільського, лісового господарства, полювання, рибальства в структурі ВРП становить 5,7 %.

  Загальна площа сільськогосподарських угідь на 2018 — 753 тис. га. Основні культури — картопля й овочі.

  Скотарство й рослинництво через холодний клімат можливі лише в долинах річок. Традиційний промисел поморських поселень — рибальство.

  Провідна галузь тваринництва — м’ясо-молочне скотарство. Розводять свиней, овець, кіз, птахів, хутрових тварин. На півночі поширене оленярство.

  Сфера послуг

  Однією з чільних галузей економіки є торгівля, що у структурі ВРП сягає 10,2 %.

  Діють заклади громадського харчування, а також підприємства, що спеціалізуються на фінансах, страхуванні, логістиці, операціях із нерухомим майном.

  Розвинений туризм: на 2019 функціонують понад 160 туристичних фірм, є понад 130 готелів.

  Транспорт

  Авіаперевезення забезпечує міжнародний аеропорт Талаги імені Ф. Абрамова в м. Архангельську (заснований 1963; кількість пасажирів за 2018 — близько 943 тис. осіб). Наявні також аеропорти в містах Нар’ян-Мару й Котласі.

  Довжина залізниць — 1 767 км, автомобільних доріг із твердим покриттям — 12,4 тис. км, водних шляхів — 3 824 км.

  Найбільші морські і річкові порти: Архангельськ, Онега, Мезень, Котлас. Головною автомобільною дорогою федерального значення є Архангельськ — Москва.

  Наука, освіта, культура

  Наука і освіта

  Діє Федеральний дослідний центр комплексного вивчення Арктики імені Н. П. Лаверова Уральського відділення Російської академії наук (заснований 2001, реорганізований 2015), до якого належать Інститут комплексних досліджень Арктики, Інститут екологічних проблем Півночі та інші. Наявні Північно-Західне відділення Інституту океанології Російської академії наук, низка галузевих науково-дослідних інститутів.

  Станом на 2018 в Архангельській області діють понад 350 загальноосвітніх шкіл, де навчаються більш як 120 тис. осіб. Серед державних закладів вищої освіти — Північний (Арктичний) федеральний університет імені М. В. Ломоносова (заснований 2010), Північний державний медичний університет (заснований 1932; обидва в м. Архангельську). До недержавних закладів належать Інститут управління (заснований 1996), Північний інститут підприємництва (заснований 1993; обидва в м. Архангельську). Представлені також філіали інших університетів.

  Культура і мистецтво

  В Архангельській області понад 450 бібліотек, найбільшою є обласна наукова бібліотека імені М. О. Добролюбова (заснована 1833; м. Архангельськ).

  Працюють Соловецький державний історично-архітектурний і природний музей-заповідник (заснований 1967; селище Соловецький), державне музейне об’єднання «Художня культура Російської Півночі» (засновано 1960; м. Архангельськ), а також музеї: Архангельський краєзнавчий (заснований 1837), літературний (заснований 1992), Північний морський (заснований у 1970-х; усі — у м. Архангельську) тощо.

  Діють 5 професійних театрів, найстаріший із них — Архангельський театр драми імені М. В. Ломоносова (заснований 1932; м. Архангельськ), 4 концертні організації.

  Від 1992 Історико-культурний ансамбль Соловецьких островів є об’єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

  У містах Каргополі, Сольвичегодську збереглися взірці північного дерев’яного й кам’яного зодчества 16–19 ст. (переважно культові споруди).

  Зберігають культурне значення давні народні промисли: вироби з деревини (іграшки, кошики, берестяні короби, козубки); народні розписи (4 основні види — пермогорський, борецький, ракульський, мезенський); холмогорське кістяне різьблення; розписні глиняні іграшки (найвідоміша — каргопольська). У м. Каргополі щорічно (з 2005) проводиться всеросійський фестиваль дзвонової музики «Кришталеві дзвони».

  Спорт

  В Архангельській області розвиваються американський футбол, волейбол, ковзанярський спорт, лижні перегони, легка атлетика, теніс настільний, плавання, хокей з м’ячем, флорбол, тхеквондо та інші види спорту.

  Міста обласного значення мають багато об’єктів спортивної інфраструктури. Усього в області понад 650 спортивних залів.

  У м. Архангельську розташовані Палац спорту, басейни для плавання, стадіони, зокрема є багатофункціональна спортивна споруда «Труд», що може вмістити 10 тис. глядачів. Тут відбувався чемпіонат світу з хокею із м’ячем (1965, 1999, 2003).

  Додатково

  У багатьох містах і селищах області діють (переважно без реєстрації) громади старообрядців [Російської православної старообрядницької церкви (Білокриницької ієрархії), безпоповців поморської згоди].

  За часів СРСР на території Соловецького монастиря діяв перший в країні табір особливого призначення.

  Література

  1. Шмидт В. М. Флора Архангельской области. Санкт-Петербург : Санкт-Петербургский государственный университет, 2005. 346 с.
  2. Васёв В. Н. Двинская земля: шаги времени. Вологда : [б. в.], 2011. 496 с.
  3. Состояние и охрана окружающей среды Архангельской области за 2010 год / Отв. ред. А. В. Чулков. Архангельск : КИРА, 2011. 256 с.
  4. Лопатина Я. В. Актуальные проблемы качества жизни и социальные ожидания населения Архангельской области // Человеческий капитал. 2012. № 3 (39). С. 89–93.
  5. Архангельская область в цифрах. 2014: краткий статистический сборник / Ред. кол.: И. Н. Козакова, И. А. Вешнякова, Г. М. Катышева и др. Архангельск : Территориальный орган Федеральной службы государственной статистики по Архангельской области, 2015. 232 с.
  6. Коряков А. Г., Руденко Л. Г., Тумин В. М. Экономика прибрежных зон и морских акваторий: Архангельская область. Москва : Инфра-М, 2017. 276 с.

  Автор ВУЕ

  Покликання на цю статтю: Архангельська область // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Архангельська область (дата звернення: 22.02.2024).

  Статус гасла: Оприлюднено
  Оприлюднено: 06.11.2020

  Важливо!

  Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

  Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

  Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

  Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів