Перевірені досвідом рекомендації Українцям Перетравлення вуглеводів у жуйних тварин

Перетравлення вуглеводів у жуйних тварин

Зміст:

Обмін вуглеводів в організмі тварин

Обмін речовин та енергії в живих
організмах називають метаболізмом.
Процеси метаболізму вивчаються
динамічною біохімією. Метаболізм
включає дві взаємозв’язані ланки:
анаболізм і катаболізм або асиміляцію
та дисиміляцію.
Асиміляція або анаболізм – процес
утворення речовин, притаманних для
даного організму з речовин корму
(уподібнення).

3.

Асиміляція завжди відбувається з
затратою енергії.
Прикладом асиміляції може бути синтез
твердих жирів у жуйних (сала) з рідких
жирів, що надходять з рослинними
кормами (олії).

4.

Дисиміляція (катаболізм) – процес
розщеплення поживних речовин з
вивільненням енергії.
Універсальним джерелом енергії у
живих організмах є АТФ (аденозинтрифосфорна кислота), яка
утворюється з АДФ (аденозиндифосфорної кислоти) і молекули
ортофосфату . Для утворення АТФ
необхідна енергія, яка вивільняється
при розпаді поживних речовин

5.

АТФ складається з азотистої
основи аденіну, моносахариду
рибози та трьох залишків
ортофосфатної кислоти.

6. Будова АТФ

7.

Хімічні зв’язки між 1 та 2 і 2 та 3
залишками фосфатної кислоти містять
велику кількість енергії, яка
виділяється при їх гідролізі
(розщепленні за участю води), такі
зв’язки називають макроергічні. При
відщепленні 2 та 3 залишків
фосфатної кислоти вивільняється від
40 до 60 кДж енергії.

8.

Синтез АТФ відбувається у тварин
двома шляхами:
-окислювальним фосфорилюванням,
коли до АДФ приєднується Н3РО4, при
цьому використовується енергія, що
виділяється при окисленні поживних
речовин;
-субстратним фосфорилюванням –
третій фосфатний залишок
переноситься з інших речовин макроергів

9. Реакції синтезу та розщеплення АТФ

10. Субстратне фосфорилювання

11. Перетравлення вуглеводів

Метаболізм у живих організмах
включає три основні етапи:
– підготовчий: розщеплення
складних речовин корму до простих у
ШКТ та їх всмоктування у кров;
– основний: обмін речовин у тканинах;
– заключний: виведення продуктів
обміну з організму

12. Перетравлення у жуйних

Основою раціону у жуйних є:
клітковина (грубі корми), крохмаль (кукурудза, картопля, зелені корми),
сахароза (цукровий та кормовий буряк,
зелені корми).
Перетравлення у жуйних відбувається
в основному у передшлунках під дією
ферментів мікрофлори

13. Будова ШКТ жуйних

14. Перетравлення клітковини

Целюлоза (клітковина) складається
з β, D – глюкози, яка не засвоюється
власними ферментами тварини,
розщеплюють її ферменти мікрофлори
передшлунків (бактерій, найпростіших
(інфузорій), дріжджів). На клітковину
діє фермент целюлаза, який
розщеплює до дисахариду целобіози.

15.

Целобіоза розщеплюється під дією
ферменту целобіази до 2 молекул β,
D – глюкози, яка піддається бродінню –
безкисневому розщепленню.
Сукупність ферментів, що
розщеплюють клітковину, називають
целюлолітичними.

16. Перетравлення крохмалю

На крохмаль діють амілолітичні
ферменти мікрофлори. Спочатку
крохмаль розщеплюється до олігополісахаридів (декстринів і декстранів),
потім до дисахариду мальтози, потім
до α, D – глюкози, яка також
зброджується.

17. Бродіння у передшлунках

У передшлунках відбуваються такі
типи бродіння:
Молочнокисле – молочна кислота
(лактат);
Оцтовокисле – оцтова кислота
(ацетат);
Маслянокисле – масляна кислота
(бутират);

18.

Пропіоновокисле – пропіонова
кислота;
Спиртове – етиловий спирт (етанол);
Метанове – метан.
Кислоти, що утворились при бродінні
називають ЛЖК – леткі жирні кислоти
та КЖК – коротколанцюгові жирні
кислоти

19.

ЛЖК та КЖК всмоктуються у воротну
систему кровотоку, транспортуються
до печінки, де з них синтезуються: α, D
– глюкоза, яка використовується для
синтезу глікогену, амінокислоти,
необхідні для синтезу білків, жирні
кислоти, необхідні для синтезу ліпідів.
У зимово-стійловий період грубі корми
– основа раціону жуйних, тому
клітковина служить джерелом для
синтезу всіх необхідних речовин

20. Перетравлення у нежуйних

У нежуйних основними кормовими
вуглеводами є крохмаль та сахароза у
молочного молодняка – лактоза.
Перетравлення крохмалю
розпочинається у ротовій порожнині
під дією ферменту α – амілази до
декстринів та декстранів.

21.

У шлунку перетравлення
вуглеводів припиняється, оскільки
рН = 1,5 – 2,0 (сильно кисле), і таке
середовище гальмує (інгібує) фермент
α – амілазу. Остаточне перетравлення
вуглеводів відбувається в тонкому
кишковику, найбільш інтенсивно у 12палій кишці під дією панкреатичної α
– амілази полісахариди
розщеплюються до дисахаридів і до
моносахаридів.

22.

Дисахариди розщеплюються у тонкому
кишковику до моносахаридів:
Сахароза під дією ферменту сахарази
до α, D – глюкози та β, D –
фруктози.
Мальтоза під дією ферменту
мальтази до 2 молекул α, D –
глюкози.
Лактоза під дією ферменту лактази
до α, D – глюкози та β, D – галактози.

23.

Моносахариди, що утворились,
потрапляють у стінку тонкого
кишковика і перетворюються на
глюкозу. Універсальним вуглеводом у
крові тварин є α, D – глюкоза, яка
становить 97 – 99% усіх вуглеводіів
крові.

24. Регуляція рівня глюкози у крові

Концентрація глюкози у крові
підтримується на постійному рівні
нейро-гуморальними механізмами
регуляції:
У нежуйних 3,5 – 6,5 (у котів до 7,0,
свині, птахи – до 14) ммоль/л;
У жуйних 2,2 – 3,5 (коні, ВРХ – до 6,1)
ммоль/л

25.

Гормони, що регулюють рівень глюкози
у крові поділяються на дві групи:
Гіперглікемічні – підвищують рівень
глюкози шляхом стимуляції
розщеплення глікогену або синтезу
глюкози з інших речовин. До
гіперглікемічних належать: глюкагон
(підшлункова з-за), гормони
щитоподібної, адреналін, глюкокортикостероїди (наднирники)

26.

Гіпоглікемічний гормон – інсулін
(підшлункова залоза) зменшує рівень
глюкози у крові, збільшує проникність
капілярів для глюкози, стимулює її
вихід з кров’яного русла та перехід у
тканини, стимулює процеси синтезу
глікогену та жирів з глюкози.
За дефіциту інсуліну розвивається
захворювання цукровий діабет, що
характеризується підвищенням
глюкози у крові та її дефіцитом у
тканинах

27. Обмін глікогену

Обмін глікогену складається з двох
взаємопов’язаних процесів:
Синтез глікогену – глікогенез (якщо
джерелом є глюкоза) або
гліконеогенез (якщо джерелом є інші
сполуки), процес іде з затратою енергії,
однак використовується не АТФ, а УТФ
(уридилтрифосфат)

28.

При взаємодії УТФ та глюкози,
утворюється активна її форма УДФ –
глюкоза, яка включається у процес
біосинтезу глікогену.
Глікогенез стимулюються інсуліном.

29.

Глікогеноліз – процес розщеплення
глікогену до глюкози, відбувається
двома шляхами:
– фосфороліз, – до останньої
молекули глюкози приєднується
Н3РО4 і одна молекула глюкози у
вигляді глюкозо-1-фосфату
відщеплюється і т.п.
-гідроліз, – за допомогою води глікоген
розщеплюється до декстринів, потім до
мальтози, мальтоза – до 2 глюкоз

30. Фосфороліз глікогену

31. Основний обмін глюкози

Глюкоза під дією інсуліну потрапляє до
клітин тканин, де розщеплюється з
вивільненням енергії (у деяких
тканинах глюкоза забезпечує більше
90% енергії).
Розщеплення глюкози відбувається
двома шляхами – анаеробним і
аеробним.

32. Анаеробне розщеплення

Анаеробне розщеплення – гліколіз
відбувається без доступу кисню у
всіх тканинах, найбільш інтенсивно у
клітинах, що мають мало мітохондрій:
білі м’язи, еритроцити, кришталик ока,
сім’яники тощо.
Розпочинається анаеробний шлях або
з фосфоролізу глікогену або з
розщеплення глюкози

33.

Гліколіз є специфічним біохімічним
процесом, який називають шлях
Ембдена – Мейергофа – Парнаса.
У результаті анаеробного процесу
розщеплення глюкози
утворюється 2 молекули молочної
кислоти і 2 АТФ.
При гліколізі вивільняється не більше
30% енергії, що є у молекулі глюкози,
основна частина енергії залишається у
МК.

34. Схема гліколізу

35.

Анаеробний і аеробний процеси
конкурують між собою: якщо у клітині
достатньо кисню, то анаеробний
процес гальмується і основна маса
глюкози розщеплюється в аеробному
процесі – ефект Пастера.
Якщо у клітині дефіцит кисню, то
продукти анаеробного розщеплення
гальмують аеробне – ефект Кребтрі

36.

Анаеробне розщеплення є
енергетично невигідним, тому частина
молочної кислоти з клітин через кров
потрапляє у печінку, де з неї
синтезується глюкоза (цикл Корі).

37. Аеробний процес

Аеробне розщеплення глюкози – це
окислення, яке відбувається у
мітохондріях. На відміну від окислення
неорганічних речовин кисень
безпосередньо не приєднується до
глюкози, а процес не супроводжується
виділенням теплоти.

38.

Біологічне окислення (БО) – це
відщеплення протонів Гідрогену
Н+ та електронів е- спеціальними
переносниками, які переносять їх
на кисень, при цьому утворюється
вода, а енергія, що виділяється
при взаємодії водню та кисню
використовується для синтезу
АТФ.

39.

Існує дві групи переносників Н+:
Нікотинзалежні – містять вітамін В5 –
нікотинамід: НАД –
нікотинаміддинуклеотид та НАДФ –
нікотинаміддинуклеотидфосфат.
Флавінзалежні – містять вітамін В2 –
рибофлавін: ФАД –
флавінаденіндинуклеотид та ФМН –
флавінмононуклеотид.
Кожен з них відщеплює 2Н+ і 2е- і
з’єднує з 1 атомом кисню

40.

Якщо переносником є НАД або НАДФ,
то при взаємодії з киснем утворюється
3 молекули АТФ, тобто
1НАДН2 (НАДФН2) = 3АТФ
Якщо переносником є ФАД або ФМН,
то утворюється 2АТФ, тобто:
1ФАДН2 (ФМН) = 2АТФ

41.

Аеробний процес розпочинається з
того, що глюкоза розщеплюється до
молочної кислоти, яка окислюється у
піровиноградну кислоту, при цьому
НАД відщеплює 2Н+ перетворюється у
НАДН2, що еквівалентне 3АТФ

42. Окислення молочної кислоти

43. Окислення ПВК

Реакція окислення ПВК – ключова у
аеробному процесі. Для її здійснення
необхідні вітаміни В1, В2, В3, В5, які
входять до складу ферментів, що
каталізують цей процес.
Основним є вітамін В1 (тіамін), за
його дефіциту реакція не відбувається

44.

У результаті реакції утворюється
універсальний метаболіт ацетил-КоА,
це активна форма оцтової кислоти
(термін КоА означає кофермент А –
речовина, яка переносить залишок
оцтової кислоти – ацетильний
залишок). Ацетил – КоА вважають
універсальним, бо до нього
розщеплюються усі класи речовин у
живих організмах.

45.

Ацетил – КоА включається у цикл
Кребса (цикл трикарбонових кислот
(ЦТК), цикл лимонної кислоти) –
основний процес аеробного
розщеплення вуглеводів

46.

За дефіциту вітаміну В1 реакція
декарбоксилування піровиноградної
кислоти не відбувається, ацетил-КоА
не утворюється і не включається у
цикл Кребса, де утворюється основна
кількість молекул АТФ. Тканини не
отримують енергії, особливо це
важливо для нервової та серцево –
судинної системи, розвивається
захворювання “бері – бері” –
поліневрити, серцево-судинна
недостатність

47.

“Бері-бері” характеризується паралічем
шийних м’язів, закиданням голови
назад, паралічем і парезами кінцівок

48. “Бері – бері”

49. Цикл Кребса

Цикл Кребса – основний процес
аеробного розщеплення вуглеводів, у
ньому ацетил –КоА розщеплюється до
СО2 і НАДН2, остання переносить Н+
до кисню з утворенням Н2О та АТФ,
тобто вуглеводи у цьому циклі
розщеплюються до кінцевих продуктів
(СО2 і Н2О) і на кожен цикл
утворюється 12 АТФ

50.

Для того, щоб цикл Кребса
функціонував необхідна стартова
сполука цього циклу – щавлево –
оцтова кислота (ЩОК), яка
синтезується з ПВК та СО2.
Ацетил – КоА з’єднується з ЩОК з
утворенням цитринової (лимонної
кислоти), яка через ряд реакцій, у яких
відщеплюється СО2 і Н+
перетворюється знову до ЩОК

51. Схема циклу Кребса

52.

Окрім основного шляху розщеплення
глюкози: Глюкоза – молочна кислота –
піровиноградна кислота – ацетил-КоА
– цикл Кребса – СО2 + Н2О + АТФ
існують інші шляхи розщеплення
глюкози у клітинах, зокрема
пентозофосфатний (пентозний)
цикл.

53. Пентозний цикл

Глюкоза використовується не лише
для одержання енергії, з неї
синтезується Н+, який необхідний для
утворення інших речовин, тому у
пентозному шляху одна молекула
глюкози розщеплюється до 6 СО2 і 12
НАДФ Н2 (36 АТФ)

54. Рівняння пентозного циклу

6 Глюкозо – 6 – фосфат + 12 НАДФ =
6СО2 + 12 НАДФ Н2 + Глюкозо – 6 –
фосфат + Н3РО4
Окрім того, що за рахунок пентозного
шляху досить швидко утворюється 36
АТФ, проміжними продуктами цього
циклу є пентози – рибоза

55. Схема пентозного циклу

56. Патології вуглеводного обміну

Гіперглікемія – збільшення концентрації
глюкози у сироватці крові. Спостерігається
при цукровому діабеті, стресі, сказі, як
тимчасове явище після їжі
Гіпоглікемія – зменшення концентрації
глюкози у сироватці крові. Спостерігається
при кетозах, лептоспірозах, хворобах ШКТ,
інсуломах

57.

Глюкозурія – виявлення (поява)
глюкози у сечі. Спостерігається при
цукровому діабеті, хворобах нирок,
деяких судинних патологіях

Особливості таравлення у жуйних презентация

Особливості шлункового травлення у жуйних Особливістю організму жуйних є наявність у їхньому травному тракті містких відділень, де об’ємний рослинний корм обробляється травними соками і зброджується. У травоїдних, що мають однокамерний шлунок

Слайд 1ОСОБЛИВОСТІ ТАРАВЛЕННЯ У ЖУЙНИХ

Слайд 2Особливості шлункового травлення у жуйних
Особливістю організму жуйних є наявність у їхньому

травному тракті містких відділень, де об’ємний рослинний корм обробляється травними соками і зброджується.
У травоїдних, що мають однокамерний шлунок (кінь), цю функцію виконують сліпа та ободова кишки, а в жуйних (велика рогата худоба, кози, вівця, буйволи, північні олені) і верблюдів, – передшлунки, рубець, сітка, книжка (у мозоленогих книжки немає ).
Важливий відділ, де починається інтенсивне перетравлення цих речовин, це – сичуг – справжній шлунок у жуйних.

Слайд 3Шлункове травлення в молодняка у молочний та перехідний періоди
У новонароджених жуйних

рубець не функціонує.
Молоко прямо зі стравоходу стравохідним жолобом переходить у сичуг, обминаючи рубець.
У телят і ягнят при ссанні валики стравохідного жолоба скорочуються, відбувається їхнє змикання й утворюється суцільна трубка, яка являється продовженням стравоходу.
Молоко достатньо змішується зі слиною й у результаті в сичугу утворюється пухкий згусток, який легко перетравлюється.

Слайд 4Жуйні періоди, їхній механізм і значення
Жуйний період складається з:
Відригування прийнятого корму
Пережовування

Проковтування
Жуйні періоди з’являються незабаром після закінчення прийому корму – в овець через 20 – 45 хв, у великої рогатої худоби – через 30 – 70 хв.
Прискорюють настання жуйного періоду: стан повного спокою, лежаче положення тварини, перебування в тіні і на водопої.

Слайд 5Відригування виникає в результаті подразнення грубими частками їжі механорецепторів слизової оболонки

сітки, переддвер’я рубця і стравохідного жолоба.
Послідовність подій наступна:
1. Додаткове скорочення сітки і стравохідного жолоба.
1.1. Розвивається тиск у 14 – 20 мм рт. ст.
1.2. З сітки виштовхується грубий вміст.
2. Дихання зупиняється і тварина намагається зробити вдих при закритій гортані.
3. Тварина робить вдих, вміст, що надійшов у стравохід, антиперистальтичними рухами останнього подається в ротову порожнину.
4. Рідка маса знову проковтується, а груба пережовується.

Слайд 6Жуйка – це рефлекторний акт, що регулюється центральною нервовою системою і

підлягає впливу багатьох ендогенних і екзогенних факторів.
Значення ендогенних факторів можна назвати насамперед механічне і хімічне подразнення стравоходу, кардіальної частини, стінки рубця і рубцевих тяжів, що значною мірою викликаються компонентами корму і вмісту передшлунків.

Слайд 7Моторика передшлунків
Розвиток передшлунків супроводжується виникненням координованих механічних рухових процесів.
Перемішування їжі і

просування її від переддвір’я рубця до сичуга відбувається завдяки потужним скороченням м’язів передшлунків.
Регуляція моторної діяльності передшлунків здійснюється рефлекторним шляхом.
Моторна діяльність передшлунків залежить від фізичних і хімічних властивостей вмісту.

Слайд 8Функції слини у травленні
Нейтралізує кислий вміст рубця.
Багата секреція паротидної слини

з низьким поверхневим натягом протистоїть розвитку тимпанії в жуйних.
Велике значення в підтримці активності рубцевої мікрофлори має аскорбінова кислота слини.
З слиною в рубець надходить сечовина і білки в об’ємі до 10 % добової потреби.
У результаті багатого слиновиділення і ряду інших факторів, у передшлунках жуйних створюється рідке середовище, необхідне для розвитку мікробної популяції.

Слайд 9Роль мікрофлори і мікрофауни у рубцевому травленні
За допомогою мікрофлори перетравлюється до

80 – 95 % крохмалю і розчинних вуглеводів, 60 – 70 % клітковини і до 40 – 80 % білків корму.
Найбільше значення мають бактерії.
У рубці є велика кількість інфузорій.
Інфузорії мають таке значення:
Засвоюють крохмаль корму і відкладають у вигляді амілопектину;
зброджують вуглеводи до летких жирних кислот, молочної кислоти, СО2, але в 15 – 20 разів гірше за бактерії;
механічно розскубують клітковину;
беруть участь у гідролізі клітковини.

Слайд 10Обмін вуглеводів у рубці
Основними вуглеводами, що містяться в кормах є клітковина,

крохмаль і цукор.
У жуйних тварин вуглеводи теж розщеплюються до глюкози.
Особливостями перетворення вуглеводів у жуйних на відміну від інших тварин спостерігається знижений рівень цукру в крові.
Значення клітковини для процесів травлення:
необхідна для фізіологічного насичення (2,5 – 3 кг на 100 кг живої маси);
для підтримки нормальної моторики шлунково-кишкового тракту жуйного процесу;
для транспортування води з передшлунків у наступні відділи;
створює фактор оптимальної поверхні для дії ферментів.

Слайд 11Клітковина розщеплюється:
До дисахариду целюлози
До глюкози
Молочної кислоти
Низькомолекулярних летких кислот і

газів
Важливим фактором на перетравлення клітковини в рубці є наявність у раціоні вуглеводів (крохмалю і цукру), що легко перетравлюються.
Вони забезпечують її активність, життєдіяльність і ріст, що являється необхідною умовою нормального перетравлення корму.
Крохмаль, як і клітковина, розщеплюється мікроорганізмами до глюкози і летких жирних кислот.

Слайд 12Обмін летких жирних кислот
ЛЖК мають значення в енергетичному обміні й у

синтезі складових частин молока
Із збільшенням кратності годівлі – підвищується загальна концентрація ЛЖК і особливо вміст пропіонової кислоти, із зменшенням частоти годівлі збільшується відсоток оцтової кислоти.
У результаті бродіння в рубці утворюються також гази (СО2, метан і інші), що відригаються в міру їхнього накопичення (17 – 20 разів за годину).

Слайд 13Обмін азотовмісних сполук у рубці
Під впливом мікроорганізмів у рубці відбуваються складні

зміни азотистих речовин, у результаті яких азот корма перетворюється в мікробний білок, що надалі перетравлюється в сичугу і тонкому кишечнику.
У жуйних тварин своєрідність перетворення азотистих речовин в організмі складається в тому, що білки, що надійшли з кормом, піддаються в першу чергу впливу мікроорганізмів рубця і зазнають більш глибоке розщеплення, ніж у нежуйних тварин; вважають що до 40 – 80% розщепленого білка перетворюється в мікробний білок.
Просуваючись із їжею по травному тракту, ці мікроорганізми перетравлюються і засвоюються тваринами разом з білками корму.

Слайд 14Всмоктування у передшлунках
Стінка рубця з численними сосочками, позбавленої залоз і лімфатичних

вузлів і слизовою оболонкою, що добре постачається кров’ю, вже в перші місяці життя теляти досягає високої спроможності до всмоктування кінцевих продуктів перетравлення й інших важливих для життя компонентів корму.
Для успішного всмоктування з рубця є достатньо інтенсивний кровообіг у його судинах, який відповідає інтенсивності травних процесів.
У передшлунках всмоктується аміак, летучі жирні кислоти, у малій кількості амінокислоти, неорганічні іони, до 70 % від загальної кількості води всмоктується у книжці .

Слайд 15Травлення у сичугу
Сичуг – витягнутий у довжину грушоподібний мішок, вистелений слизовою

оболонкою, що секретує шлунковий (сичуговий) сік, близький за складом до шлункового соку інших тварин.
Корм надходить у сичуг сильно здрібненим у порівнянні з тим, який попадає в рубець.
Втрачає в передшлунках до 70 % клітковини, що перетравлюється, велику частину крохмалю і розчинних цукрів.
Під дією шлункового соку в сичугу відбувається розпад мікроорганізмів і інфузорій і їхнє перетравлення.

Як відбувається травлення у жуйних парнокопитних. Особливості будови травної системи жуйних тварин. Функції шлункових відділів

У різних видів тварин у процесі еволюції сформувалися різні можливості засвоювання корму певної якості. Залежно від характеру харчування та умов життя у тварин розвивалася і травна система. Розглянемо структуру ШКТ жуйних ссавців з прикладу будівлі шлунка корови.

Специфіка рослинної їжі

Рослинні корми мають низку особливостей. З одного боку, вони легко доступні для споживання. Однак з іншого, вони не такі вигідні для засвоєння, як корми тваринного походження – рослинні корми значно поступаються їм за поживною цінністю
. Крім того, такий основний структурний компонент рослини, як целюлоза (або клітковина) у більшості тварин не розщеплюється через відсутність у їх травних соках ферменту целюлази. Фермент цей синтезується лише бактеріями та одноклітинними, а також частиною безхребетних.

Ссавці нездатні до цього. Тому щоб вони могли використовувати рослини як їжу, тваринам необхідна допомога мікроорганізмів-симбіонтів.

Використання в їжу грубих рослинних кормів сприяло виникненню деяких змін органів травлення. Так, у травоїдних ссавців відбулася зміна зубної системи, збільшення та ускладнення травної системи, утворення передшлунків, сліпої кишки.

Це можна спостерігати у таких представників тваринного світу, як коні та кролики. У їхньому довгому кишечнику присутній набір бактерій, які частково перетравлюють волокна целюлози
. Але найефективніше використовувати енергію, запасену рослинами, навчилися представники підряду парнокопитних ссавців – жуйні.

До жуйних відносяться такі представники тваринного світу, як:

У травоїдних ссавців еволюційно розвивався шлунок, пристосований для травлення рослинних волокон, і паралельно відбувалася еволюція бактерій та мікроорганізмів, що живуть у травному тракті. Цей комплекс мікроорганізмів формує цілу екосистему бактерій та найпростіших, які утворюють симбіоз із твариною-господарем.

Структура шлунка корови

Будова шлунка у всіх жуйних тварин (кіз, овець, корів та іншого ВРХ) досить сильно відрізняється від шлунків інших представників класу ссавців. Але найскладніша будова має шлунок корови. У корови шлунок один, але має 4 відділи або 4 камери:

Перші три відділи є частинами стравоходу, по суті, можна сказати, що стравохід трикамерний. Розглянемо будову травної системи корови та відділів її чотирикамерного шлунка.

Губи, язик і зуби служать для захоплення, зривання та подрібнення рослинної їжі
. Головним органом, що подає їжу, у корови є язик. Він влаштований так, що за його допомогою корова ефективно захоплює траву, листя та інші трав’янисті корми.

Особливості функціонування відділів

Рубець – це найбільший відділ шлунка жуйних тварин. Тут відбувається первинна обробка травної маси ферментами та відбувається розщеплення целюлози мікроорганізмами. В результаті процесів, що відбуваються в рубці, утворюються органічні кислоти, вуглекислий газ, метан і вода
. Кислоти, вуглекислий газ та вода всмоктується через стінки рубця, а метан з організму виводиться у процесі дихання. Рубець має складну будову та 3 окремі частини: дорсальна, вентральна та краніальна.

Рубець з’єднується із сіткою – другим відділом шлунка корови. У цьому відділі продовжуються процеси ферментації та травлення. Стінки рубця та сітки мають сильно розвинену мускулатуру. Це сприяє ефективному процесу ферментації поживних речовин. Після накопичення деякої кількості волокон целюлози у рубці відбувається його скорочення. Важкоперетравлювані волокна відригуються назад у ротову порожнину корови, де повторно пережовуються і подрібнюються.

Вдруге пережована їжа надходить у книжку – третій відділ шлунка корови. Тут відбувається всмоктування води, а також жирних кислот та інших поживних речовин. Книга з’єднується з сіткою жолобком і має тонкі перегородки
, які зовні схожі на сторінки книги. Тому цей відділ має таку назву. Тут подрібнена рослинна маса піддається впливу бактерій, і відбувається процес бродіння. Це дозволяє організму корови засвоїти максимальну кількість клітковини із грубої рослинної їжі. Далі їжа переміщається у сичуг.

Сичугом називається четвертий відділ шлунка жуйних, який мало чим відрізняється від шлунків інших тварин. Перетравлення тут відбувається за рахунок впливу кислоти, а також власних ферментів тварини.

Сычугом закінчується шлунок корови та всіх жуйних тварин, але травні процеси продовжуються і в інших відділах травної системи. У дванадцятипалій кишці продовжуються процеси всмоктування поживних речовин, які постачають мікроорганізми. Та частина їжі, яка не засвоїлася, надходить у товсту кишку
. Після цього, в сліпій та ободової кишках, те, що не вдалося розщепити бактеріям у відділах шлунка, піддається впливу наступних груп мікроорганізмів. Те, що залишилося після дії цих бактерій, є найжорсткішою частиною їжі і виводиться із травного тракту.

Таким чином, коров’ячий шлунок має 4 відділи, структура його складна. Кожна камера має власну специфічну функцію. Сам процес перетравлення їжі у шлунки корови займає від 8 годин. Шлунок влаштований так, що дозволяє найбільш ефективно витягувати та всмоктувати поживні речовини із грубого рослинного корму.

Система травлення жуйної тварини може викликати здивування у непосвяченої в сільськогосподарські відносини людини. Так, травна система у корів дуже об’ємна, що пов’язано з необхідністю переробки великої кількості їжі, що надходить. Великий запас їжі, природно, необхідний вироблення достатньої кількості молочної продукції. До уваги слід взяти і якість їжі, що надходить у шлунок, оскільки вона, як правило, груба, звідси, необхідність великої кількості часу на повне розщеплення їжі.

Шлунок корови, як і в іншої великорогатої худоби, влаштований дуже своєрідно. Скільки ж шлунків у корови, як влаштована загалом травна система
цих тварин? На ці та на низку супутніх інших питань відповімо нижче у цій статті. Для кожного відділу шлунка властиві свої функції. На них також наголосимо.

Корови не особливо турбуються в пережовуванні їжі, лише злегка подрібнюючи траву, що поглинається. Основна частина корму обробляється у рубці до стану дрібної кашки.

Травна система корови, з одного боку, ідеально та раціонально розподіляє час під час випасу, з іншого боку, дозволяє максимально витягти всі поживні речовини з грубого корму. Якщо корова ретельно пережовуватиме
кожну зірвану травинку, їй доведеться цілою добою перебувати на пасовищі і їсти траву. Під час відпочинку варто зауважити, що корова постійно жує ту їжу, яка зібралася в рубці і тепер надходить на повторне пережовування.

Відділ шлунка жуйних тварин

Система травлення корови складається з декількох відділів, що відрізняються за функціями, а саме:

Особливо цікавий рот цих тварин, тому що основне його призначення – вищипування трави, звідси наявність виключно переднього ряду нижніх зубів. Вражають обсяги слини
, що виділяється за кожну добу, він досягає приблизно від 90 до 210 літрів! Ферментативні гази накопичуються у стравоході.

Скільки шлунків у корови? Один, два, три чи зовсім чотири? Це викличе подив, але лише один, але що складається з чотирьох відділів. Перше та найбільше відділення – рубець, а передшлунку знаходяться сітка та книжка. Не менш цікава і не зовсім милозвучна назва
четвертої камери шлунка – це сичуг. Докладного розгляду вимагає вся система травлення корови. Докладніше про кожен відділ.

Рубець

Рубець у корови – найбільша камера, що виконує низку дуже важливих функцій травлення. Товстостінний рубець не схильний до впливу грубої їжі. Щохвилинне скорочення стін рубця забезпечує перемішування з’їденої трави
, згодом ферменти розподіляють їх рівномірно. Тут ще й розтираються жорсткі стебла. Для чого служить рубець? Позначимо основні його функції:

  • ферментативна – внутрішньоклітинні бактерії дають запуск травній системі, забезпечуючи цим початковий бродильний процес. У рубці активно виробляється вуглекислий газ і метан, за допомогою яких і розщеплюється вся їжа, що надходить в орган. У разі незригування вуглекислого газу у тварини здувається живіт і як наслідок збій у роботі інших органів;
  • функція перемішування їжі – рубцеві м’язи сприяють перемішування їжі та подальшого її виходу на повторне пережовування. Цікаво, що стіни рубця не гладкі, а з невеликими утворами, що нагадують бородавки, які сприяють поглинанню корисних речовин;
  • функція перетворення – понад сто мільярдів мікроорганізмів, присутніх у рубці, сприяю перетворенню вуглеводів на жирні кислоти, що забезпечує енергією тварини. Мікроорганізми поділяються на бактерії та грибки. Білкові та аміачні кетокислоти перетворюються завдяки цим бактеріям.

Шлунок корови вміщує до 150 кг корму, велика частка якої перетравлюється в рубці. До 70 відсотків з’їденої їжі є саме тут. У рубці виділяють кілька мішків:

Напевно, кожен з нас помічав, що корова через якийсь час після їди, відригує її назад для повторного пережовування. На цей процес корова витрачає більше ніж 7 годин щодобово! Повторно відригиваемая маса
зветься жуйки. Ця маса ретельно пережовується коровою, а потім потрапляє не в рубець, а вже в інший відділ – у книжку. Рубець розташований у лівій половині черевної порожнини жуйної тварини.

Сітка

Наступний відділ у шлунку корови – сітка. Це найменше відділення, що об’ємом не перевищує і 10 літрів. Сітка схожа на решето, яке зупиняє великі стебла, тому що в інших відділах груба їжа відразу завдасть шкоди. Уявіть: корова прожувала траву вперше, потім їжа потрапила в рубець, відригнулась, пережувалась повторно
, потрапила в сітку. Якщо корова нещадно пережувала і залишила великі стебла, то вони зберігатимуться в сітці від однієї до двох діб. Для чого це потрібно? Їжа розкладається і знову пропонується корові на пережовування. І лише потім корм потрапляє до іншого відділу – книжки.

У сітки особлива функція – вона відокремлює великі шматки їжі від дрібної. Великі шматки завдяки сітці повертаються назад до рубця для дальньої переробки. У сітці немає жодних залоз. Як і рубця, сіткові стіни покриті маленькими утвореннями. Сітка складається з невеликих осередків, що визначають рівень обробленості їжі
попередньою камерою, тобто рубцем. У сітці немає жодних залоз. Як сітка пов’язана з іншими відділами – рубцем і книжкою? Дуже просто. Є стравохідний жолоб, що нагадує формою напівзамкнену трубу. Простіше кажучи, сітка сортує їжу. Тільки досить подрібнена їжа може потрапити до книжки.

Книжка

Книга – маленьке відділення, що вміщує трохи більше 5 відсотків спожитого корму. Місткість книжки становить близько 20 літрів. Тільки тут багаторазово пережована коровою їжа піддається переробці. Цей процес забезпечується наявністю численних бактерій та сильнодіючих ферментів.

Третій відділ шлунка невипадково зветься книга, що пов’язані з зовнішнім виглядом відділу – суцільні складки, розділені на вузькі камери. Їжа розташовується у складках. Травний тракт корови на цьому не завершується – слина, що надходить, обробляє їжу, починається бродіння. Як перетравлюється їжа у книжці? Корм розподіляється за складками
, а надалі зневоднюється. Вбирання вологи здійснюється завдяки особливостям сіткової структури книги.

Книга виконує важливу функцію у всьому травленні – вона всмоктує корми. Сама собою книжка досить об’ємна
, але до неї вміщується мінімальна кількість їжі. У книзі вбирається вся волога та мінеральні компоненти. На що схожа книжка? На витягнутий мішок із численними складками.

Книжка немов фільтр і подрібнювач великих стебел. До того ж тут здійснюється всмоктування води. Цей відділ розташований у правому підребер’ї. Вона пов’язана і з сіткою, і з сичугом, тобто продовжує сітку, переходячи в сичуг. Оболонка третього відділу
шлунка утворює складочки із невеликими сосками на кінцях. Сичуг формою витягнутий і схожий на грушу, яка потовщена біля основи. Там, де сполучається сичуг і книжка, один кінець з’єднується з дванадцятипалою кишкою.

Чому корова пережовує їжу двічі? Вся справа в клітковині, що міститься у рослинах. Її переробляти складно і довго, тому й необхідне подвійне пережовування. Інакше ефект буде мінімальним.

Сичуг

Останній відділ шлунка корови – сичуг, схожий за будовою зі шлунками інших ссавців. Велика кількість залоз, що постійно виділяється шлунковий сік – особливості сичуга. Поздовжні кільця в сичузі утворюють м’язову тканину
. Стінки сичуга покриті особливим слизом, що складається з епітелію, що містить пілоричні і кардіальні залози. Слизова оболонка сичуга утворюється з численних видовжених складочок. Головні процеси травлення відбуваються саме тут.

Великі функції покладаються на сичуг. Місткість його становить близько 15 літрів. Тут їжа готується до остаточного перетравлення. Книга вбирає всю вологу з їжі, отже, у сичуг вона надходить вже у підсушеному вигляді.

Підведемо підсумки

Таким чином, будова шлунка корови дуже своєрідна, тому що у корови не 4 шлунка, а чотирикамерний шлунок, що забезпечує процеси травної системи корови. Перші три камери – проміжний пункт, що готують і ферментують корм, що надходить, і лише в сичузі міститься підшлунковий сік
, що повністю переробляє їжу. Травна система корови включає рубець, сітку, книжку та сичуг. Ферментативне наповнення рубця забезпечує процес розщеплення їжі. Будова цього відділення нагадує аналогічний орган людини. Рубець великої рогатої худоби дуже місткий – 100 – 300 літрів, у кіз та овець набагато менше – лише 10 – 25 літрів.

Тривала затримка їжі в рубці забезпечує надалі її переробку та розкладання. Спочатку розщепленню піддається клітковина, у цьому бере участь безліч мікроорганізмів
. Мікроорганізми змінюються в залежності від корму, тому різкого переходу від одного виду їжі до іншого не повинно бути.

Клітковина дуже важлива для організму жуйної тварини в цілому, тому що вона забезпечує хорошу моторику
передшлункових відділів. Моторика, у свою чергу, забезпечує перехід корму шлунково-кишковим трактом. У рубці відбувається процес бродіння кормових мас, маса розщеплюється, а організм жуйної тварини засвоює крохмаль та цукор. Також у даному відділі розщеплюється білок та виробляються небілкові азотні сполуки.

Кислотність середовища в сичузі забезпечується численними залозами, що розташовуються на стінках сичуга. Корм тут розщеплюється на дрібні частинки, надалі поживні елементи повністю вбираються організмом, готова маса
просувається в кишечник, де відбувається найінтенсивніше всмоктування всіх корисних мікроелементів. Уявіть: корова з’їла пучок трави на пасовищі, і запускається процес перетравлення, який становить від 48 до 72 годин.

Система травлення корів дуже складна. Ці тварини повинні безперервно приймати їжу, тому що перерва принесе великі проблеми та позначиться на здоров’ї корови дуже негативно. Складна будова травної системи
має негативні якості – розлад шлунка – найпоширеніша причина смертності корів. У корови 4 шлунки? Ні, тільки один, а вся система травлення включає ротову порожнину, горлянку, стравохід корови та шлунок.

Будова шлунка жуйних
. Травна система жуйних тварин пристосована до прийому та переробки великих кількостей щодо маложивильних, об’ємних кормів. Здатність до перетравлення великих кількостей грубих кормів у жуйних тварин виражена сильніше, ніж у інших тварин, завдяки складному багатокамерному шлунку.

Шлунок жуйних за будовою та функціональними особливостями значно відрізняється, від шлунка м’ясоїдних, всеїдних та коней. Шлунок жуйних чотирикамерний. Три перші його відділи – рубець, сітка та книжка – називаються передшлунками. Заліз передшлунка немає. Четвертий відділ – сичуг є справжнім залізистим шлунком, аналогічним шлунку собаки. Об’єм передшлунків понад 100 л. У передшлунках накопичуються харчові маси, відбувається хімічна та біологічна обробка корму.

Найбільший із передшлунків – рубець. Декількома неповними перехопленнями рубець поділяється на три частини: верхній і нижній мішки та напередодні. Напередодні рубця відкривається стравохід. Сітка – овальної форми мішок. Слизова оболонка сітки численними складками різної величини утворює осередки типу бджолиних стільників. У верхній частині сітка повідомляється з рубцем, а знизу – з книжкою.

Книжка у кулястої форми, дещо сплюснута з боків. Книга має велику кількість складок у вигляді листочків різної величини. Листочки покриті роговими сосочками, пристосованими до розтирання корму. Книга виконує функцію кінцевого фільтра, який затримує своїми листочками грубі частини корму.

Деякі особливості є й у будові стравоходу. Стравохід жуйних тварин у нижній частині перетворюється на стравохідний жолоб, або напівзамкнену трубку. Стравохідний жолоб проходить через; рубець, сітку до книжки. У межах напередодні рубця він обмежений потовщенням слизової оболонки як валиків, про губ. У цих потовщеннях є м’язи та нерви.

У телят і ягнят під час пиття молока і води м’язи губ стравохідного жолоба скорочуються і відбувається їх змикання, внаслідок чого утворюється трубка, що служить продовженням стравоходу. Змикання губ стравохідного жолоба збігається з актом ковтання, є продовженням перистальтики стравоходу та регулюється нервовою системою.

Повільне випоювання молока, особливо за допомогою соскової напувалки, забезпечує нормальне змикання стравохідного жолоба. При цьому молоко прямує прямо в сичуг. При швидкому питті великими ковтками губи, стравохідного жолоба стуляються неповністю і молоко частково потрапляє в рубець, де воно може загнивати, оскільки рубець у перші дні життя тварини ще не функціонує.

До 9-10-місячного віку рефлекс змикання стравохідного жолоба згасає, губи стравохідного жолоба відстають у зростанні від передшлунків, стінки його грубіють, тому у дорослих тварин не лише грубий корм, а й рідкий частково потрапляє в рубець.

Мікрофлора шлунка
. У передшлунках жуйних значна частина корму перетравлюється без участі спеціальних травних ферментів. Перетравлення корму тут пов’язане з життєдіяльністю численної та різноманітної мікрофлори, що потрапляє в рубець разом із їжею. Постійність складу рідкого середовища та оптимальна температура в рубці забезпечують високу життєдіяльність мікрофлори. В даний час виділено три основні групи мікроорганізмів рубця: бактерії, інфузорії та грибки. Особливо багато у рубці інфузорій.

При нормальному годівлі в 1 мм 3 вмісту рубця знаходиться до 1000 інфузорій. Вони беруть участь у перетравленні клітковини. У рубці налічується понад 30 видів інфузорії. Кількість бактерій становить близько 109-1016 за 1 мл. При годівлі тварин концентрованими кормами кількість бактерій зростає. Незважаючи на малі: розміри бактерій, загальний обсяг їх дорівнює обсягу інфузорій. Кожна з цих груп має багато видів. Видовий склад значною мірою залежить від характеру корму. При зміні раціону змінюється і видовий склад мікрофлори. Тому для жуйних особливе значення має поступовий перехід від одного раціону до іншого, що дає можливість мікрофлорі пристосуватися до характеру корму.

У рубці добре подрібнений, набряклий корм піддається бродінню та розщепленню під впливом інфузорій, бактеріальних та рослинних ферментів. Під впливом ферменту целюлози, що міститься в кормах і бактеріями рубця, що виділяється, стінки рослинних клітин руйнуються. Відбувається бактеріальне бродіння клітковини, внаслідок чого утворюється багато газів (вуглекислий газ, метан, аміак, водень) та летких жирних кислот (оцтова, пропіонова, масляна та молочна). Гази видаляються із передшлунків при відрижці. Легко зброджуваний та недоброякісний корм при бродінні дає багато газів, що іноді викликає здуття рубця.

У рубці мікроорганізми синтезують із вуглеводів, аміаку та жирних кислот амінокислоти. Одночасно мікроорганізми можуть використовувати азот сечовини та; аміачної води для синтезу амінокислот та білка. Тому жуйним часто дають азотовмісні небілкові кормові добавки – карбамід СО(МН2)2 або сечовину, амонійні солі та аміачну воду. У рубці карбамід під впливом ферменту уреази, що виділяється бактеріями рубця, входить у реакцію з водою і розщеплюється. Солі амонію теж дозволяються бактеріями рубця.

При додаванні в корм азотсодержащих небілкових кормових добавок у рубці накопичується аміак. Бактерії рубця використовують аміак для синтезу амінокислот (цистин, метіонін, лізин та ін), а з них біологічно повноцінних білків. Таким чином, завдяки життєдіяльності мікроорганізмів рубця відбувається перетворення рослинних білків на повноцінні білки тваринного організму.

Нежувальні тварини не можуть використовувати карбамід, амонійні солі та аміачну воду, тому що їх однокамерний шлунок не містить бактерій. Тому при нестачі в кормах біологічно повноцінних білків до раціону свиней і птахів вводять синтетичні незамінні амінокислоти – метіонін, лізин та ін.

У рубці піддаються бродінню не тільки клітковина, а й крохмаль, цукри та інші речовини, що призводить до утворення великої кількості низькомолекулярних жирних кислот – оцтової, пропіонової та масляної. Ці кислоти всмоктуються стінкою, рубця, надходять у кров і є вихідним матеріалом для утворення глікогену (тваринного крохмалю). В даний час встановлено, що за час перебування – харчових мас в рубці відбувається всмоктування близько 70-85% сухої речовини, що перетравлюється. Процеси бродіння в рубці переважають над іншими процесами травлення у травному тракті.

Інтенсивність бродильних процесів у рубці дуже велика. У дорослої вівці в результаті бродіння утворюється за добу від 200 до 500 г органічних кислот. Ці кислоти вже в передшлунках всмоктуються у кров.

Жуйний період
. Жуйні тварини при прийомі корму роблять всього кілька жувальних рухів, необхідних для формування харчової грудки. У рубці корм піддається бродінню, а потім відригується невеликими порціями в ротову порожнину для більш ретельного пережовування. Якщо при їжі тварина робить кілька жувальних рухів, то при пережовуванні харчової грудки, що надійшла з рубця, робить 70-80 жувальних рухів.

Такий спосіб обробки їжі у жуйних сформувався у зв’язку з використанням грубих, важко перетравлюваних рослинних кормів, що містять велику кількість клітковини, яка вимагає ретельної обробки. І тому корм пережовується двічі: спочатку поспіхом, аби захопити її якомога більше, а потім дуже ретельно в безпечному від хижаків місці. Такий спосіб харчування давав диким предкам сучасних жуйних переваг у боротьбі за існування.

Жуйний період – це біологічне пристосування, що дозволяє тваринам швидко наповнити рубець слабо пережованим кормом, а в перервах між прийомами корму ретельно його пережувати. У телят жуйний період починається приблизно третьому тижні життя, т. е. коли тварини починають споживати грубий корм. До цього періоду в рубці створюються умови для процесів, бродіння.

Жуйний період починається через 40-50 хв після прийому корму. За цей час корм у рубці розпушується, набухає і починаються процеси бродіння. Настання жуйного періоду загальмується високою температурою навколишнього середовища.

Жуйний період настає тоді, коли вміст рубця розріджений. Прийом води прискорює настання жуйного періоду. Найлегше жуйний період настає при спокої тварин, у лежачому положенні. Як правило, на добу буває 6-8 жуйних періодів тривалістю 40-50 хв кожний.

Надіслати свою гарну роботу до бази знань просто. Використовуйте форму, розташовану нижче

Студенти, аспіранти, молоді вчені, які використовують базу знань у своєму навчанні та роботі, будуть вам дуже вдячні.

Розміщено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНСЬКОЇ

Федеральна державна бюджетна освітня установа

«ЧЕЛЯБІНСЬКА ДЕРЖАВНА АГРОІНЖЕНЕРНА

за технологією виробництва продукції тваринництва

на тему: «Особливості травлення у жуйних тварин»

1.2 Слинні залози та стравохід

Список використаної літератури

Серед рослиноїдних ссавців найбільш пристосованими є жуйні тварини. Вони придбали складний багатокамерний шлунок, що дозволяє їм за відсутності специфічних ферментів, що розщеплюють структурні компоненти рослин, успішно їх використовувати за допомогою симбіотичних взаємин з мікроорганізмами, що населяють травний тракт. Очевидно, що в адаптації жуйних до екологічних умов проживання найважливіше місце належить складному багатокамерному шлунку, на який лягає основне функціональне навантаження при шлунково-кишковому типі травлення, яке виникло в ході еволюції.

Живлення один з найважливіших екологічних факторів, що визначають репродукцію та виживання тварин, та їх раціональне використання. Можливість харчування певними видами рослинної маси у жуйних тварин визначається багатьма факторами, основними з яких є морфологічні особливості будови та функції камер шлунка. Знання цих особливостей необхідне розуміння екології харчування різних видів тварин, їх зв’язків із різними типами пасовищної рослинності, поширення та чисельності. З’ясування різних форм морфологічної адаптації травного апарату та стратегії травлення різних видів тварин дозволить зрозуміти механізми та можливості кормового роз’єднання спільнонаселених видів.

Жуйні чутливі до різкої зміни звичних кормів, пов’язаних із вмістом клітковини, що має велике значення для перетравності поживних речовин. Тому різкі, її коливання, як у бік підвищення, і зниження ведуть до порушення травлення і зниження перетравності поживних речовин, нерідко закінчуються смертю тварин.

Виходячи з цього, вивчення морфофункціональних особливостей шлунка жуйних тварин набуває особливого інтересу. Крім того, актуальність вивчення жуйних обумовлена ​​економічною значимістю одомашнених та диких представників цієї групи тварин.

тварина травлення худоба жуйна

Травлення складається із серії взаємопов’язаних реакцій, що відбуваються в травному тракті, внаслідок яких їжа розщеплюється до простих речовин. Через клітини, що вистилають стінки травного тракту, ці речовини надходять у кров і розносяться по всіх тканинах організму, що забезпечує нормальне функціонування, зростання та утворення молока. Корови, вівці та кози є жуйними тваринами, шлунок яких складається з чотирьох відділів – камер (полігастричні тварини). Для порівняння, шлунок людини, свині, щури, коні складається лише з одного відділу (моногастричні тварини). Корови є жуйними тваринами, які несуть у своєму шлунку популяцію мікроорганізмів. Таке співіснування називається симбіозом, воно корисне як для жуйної тварини, так і для мікроорганізмів. Умови, що створюються коровою, є сприятливими для харчування, зростання та розмноження мікроорганізмів. Мікроби, у свою чергу, забезпечують жуйну тварину здатність засвоювати складні вуглеводи, такі як целюлозу (основний компонент рослинної тканини) та небілкові азотовмісні речовини (аміак, сечовина). У тварин із однокамерним шлунком таке засвоєння обмежене. Після бактеріальної ферментації в передшлунках подальші травні процеси, так само як і наступні органи травлення, дещо відрізняються від процесів та органів однокамерних тварин. Тільки завдяки мікробам, що знаходяться в сітчастому шлунку, жуйні тварини мають унікальну здатність перетравлювати не тільки кормові рослини, але також зернові залишки та побічні відходи харчової індустрії, виробляючи замість високоживильні продукти, молоко та м’ясо.

Мова є головним захоплюючим органом корови. За допомогою язика корова захоплює траву та інші трав’янисті корми, а також перемішує харчовий ком у роті та проштовхує його в стравохід. На слизовій оболонці язика є сосочки. Сосочки бувають чотирьох типів: ниткоподібні (дотикові) та смакові грибоподібні, валикоподібні та листочкоподібні. Жуйні тварини не мають різців і іклів, натомість на верхній щелепі розташована жорстка зубна пластинка, яка знаходиться навпроти нижніх різців. Таке розташування зубів дозволяє тварині ефективно щипати траву. Верхня щелепа є ширше за нижню, що дозволяє тварині жувати то на одній, то на іншій стороні. Корінні зуби утворюють долотоподібну поверхню перетирання і завдяки латеральному (бічному) руху щелеп значно збільшують ефективність процесу жування під час жуйки.

1.2 Слинні залози та стравохід

У ротовій порожнині корови розташовано безліч слинних залоз. Вони виділяють слину злегка різного хімічного складу серозні, слизові та змішані. Їжа перемішується зі слиною в роті і через стравохід надходить у рубець та сітку. Довжина стравоходу у корови становить трохи більше метра. Потім у процесі жування жуйки вміст сітківки через стравохід знову зригується в порожнину рота для додаткового дожовування.

При пережовуванні жуйки харчові грудки (болюси) з рубця зригуються в рот додаткове дожовування. При жуванні болюси здавлюються і рідина, що виділяється при цьому, і дрібні харчові частинки негайно проковтуються. Великі ж харчові частинки дожовуються протягом 50-60 секунд і після цього також ковтаються. Пережовування жуйки є життєво необхідною частиною нормального травного процесу та засвоєння волокнистих речовин. Основні функції пережовування жуйки полягають у наступному:

1. При пережовуванні жуйки відбувається збільшення слиновиділення;

2. Під впливом пережовування відбувається зменшення розмірів харчових частинок та збільшення їх густини (від цих характеристик залежить час знаходження харчових частинок у рубці);

3. Пережовування жуйки допомагає відокремити харчові частинки, готові вийти з рубця, від тих, яким потрібно більше часу для їх повної ферментації;

4. В результаті пережовування жуйки відбувається подрібнення волокнистих структур, що збільшує поверхню впливу на них мікроорганізмів, а значить їх перетравлюваність.

Пережовування жуйки – це рефлекс, який спрацьовує при попаданні до рубця довгих волокнистих частинок. Корова може жувати до 8 години на день. Раціон, що складається із занадто подрібнених кормів, може різко зменшити час жування, що негативно позначається на перетравленні волокнистих речовин і насичення молока жирами. Якщо корова багато жує, це є ознакою гарного здоров’я. При жуванні відбувається рясне виділення слини, яка забезпечує сприятливе середовище для мікроорганізмів, що знаходяться в рубці.

Існує хороший спосіб визначення, чи достатньо волокнистих речовин міститься в раціоні стада: якщо у будь-який час дня і ночі 1/3 поголів’я худоби жує, це означає, що раціон складено правильно.

2. Будова багатокамерного шлунка жуйних

Рисунок 1.: 1 – рубець, 2 – кінець стравоходу, 3 – харчовий жолоб, 4 – сітка, 5 – книжка, 6 – сичуг

Рубець – перший і найбільший відділ чотирикамерного шлунка жуйних тварин. Місткість його у великої рогатої худоби – 100 – 300 л. Він займає майже всю ліву половину черевної порожнини, його обсяг у дорослих особин становить до 80% від загального обсягу шлунка. Внутрішня оболонка залоз не має, вона ороговіла з поверхні, з безліччю сосочків, що створює сильно шорстку поверхню.

Рубець служить для мікробної ферментації їжі. Целюлоза ферментується симбіотичних протист, за допомогою своїх симбіотичних внутрішньоклітинних бактерій.

Сітка – другий відділ чотирикамерного шлунка жуйних тварин, розташований біля діафрагми та печінки. Внутрішня поверхня немає залоз. Стіни сітки містять чотири-, п’яти- і шестикутні осередки, утворені рухомими складками слизової оболонки, що не розправляються, висотою 8-12 мм. Повідомляється сітка з рубцем, книжкою та стравоходом, спеціальною освітою — стравохідним жолобом у вигляді напівзамкнутої трубки.

Книга – третій відділ чотирикамерного шлунка жуйних тварин. Лежить у правому підребер’ї, має округлу форму. З одного боку вона служить продовженням сітки, з іншого — перетворюється на сичуг. Слизова оболонка книжки утворює рухливі поздовжні складки — листочки, які поділяють на вузькі камери. Листочки мають різну висоту та покривають всю внутрішню поверхню, крім дна книжки.

Книга служить для поглинання води, магнію та легких жирних кислот, що утворюються у процесі бродіння в рубці.

Сичуг четвертий відділ складного чотирьох камерного шлунка жуйних тварин. Істинний шлунок витягнутої форми у вигляді вигнутої груші, потовщеної в основі. У місці його з’єднання з книжкою протилежний вузький кінець перетворюється на дванадцятипалу кишку. Слизова оболонка сичуга має залози, так званий залізистий шлунок. У сичузі телят, що харчуються молоком, виробляється ренін – травний сичужний фермент, що розщеплює пептиди. Виділений із сичуг молодих телят і ягнят, цей фермент використовується при виготовленні сиру.

Сичуг відповідає простому однокамерному шлунку більшості ссавців. Слизова оболонка сичуга покрита призматичним епітелієм, містить фундальні (донні), пілоричні та кардіальні залози та утворює 13-14 довгих складок, що збільшують її поверхню. М’язова оболонка сичуга утворена зовнішнім поздовжнім та внутрішнім кільцевим шарами.

Тонка кишка – наступний відділ травної системи жуйних. Вона складається з дванадцятипалої, худої та клубової кишок. Діаметр тонкої кишки у дорослої корови 4,5 см, довжина досягає 46м. Вся внутрішня поверхня тонкої кишки покрита мікроскопічними сосочками, за рахунок яких утворюється величезна (по відношенню до її маси) поверхня, що всмоктує, тому вона є головним місцем, де відбувається всмоктування поживних речовин. Клітини тонкої кишки є одними з найактивніших в організмі. “Період життя” білка (протеїну), утвореного клітинами тонкої кишки, становить один день, тоді як “період життя” білка, що виробляється клітинами скелетних м’язів становить один місяць. Ферменти, що виділяються підшлунковою залозою та стінками кишки, перетравлюють протеїн, жири та вуглеводи. Жовч печінки потрапляє в дванадцятипалу кишку через жовчну протоку. Жовч сприяє засвоєнню жирів та готує продукти травлення до всмоктування.

Товста кишка – сліпа кишка є першим відділом товстої кишки. Це ще один резервуар (як і сітчастий шлунок), розташований осторонь основного шлунково-кишкового тракту. Після того, як їжа піддається хімічному розщепленню в сичузі і тонкій кишці, вона додатково піддається мікробної ферментації в сліпій кишці. У деяких видів тварин (кінь, кролик) значення ферментації у сліпій кишці має важливе значення, але у дорослої корови роль ферментації у сліпій кишці, порівняно з ферментацією у сітчастому шлунку, незначна. Ободова кишка (другий відділ товстої кишки) розділена відносно на проксимальну і спіральну частини. Роль ободової кишки у процесі перетравлення і всмоктування поживних речовин незначна. Основна її функція полягає у освіті екскрементів. Внутрішні стінки товстої кишки не мають пристроїв у вигляді сосочків для всмоктування поживних речовин, проте всмоктування води та мінеральних солей у товстій кишці відбувається досить успішно. Товста кишка закінчується задньопрохідним отвором.

3. Особливості роботи шлунка у жуйних

Зазвичай жуйка починається через 30-70 хв після їжі і протікає у певному для кожного виду тварин ритмі. Тривалість перебування кожної порції жуйки в роті – близько однієї хвилини. Надходження наступної порції до рота відбувається через 3 –10 сек.

Тривалість періоду жуйки дорівнює 45 – 50 хв, після чого настає період спокою, що триває у різних тварин різний час, за яким знову настає період жуйки. Протягом дня корова пережовує таким чином близько 60 кг рубця.

Жуйні тварини не обтяжують себе ретельним пережовуванням у роті прийнятого корму. Корм пережовують лише трохи. Основну обробку корм проходить у рубці, де він знаходиться доти, доки не досягне дрібної консистенції. Цьому сприяє жуйка, що періодично повторюється, після відрижки корму в ротову порожнину. Після ретельного повторного розжовування кормової грудки заковтується повторно і надходить у рубець. У рубці корм поєднується з усією масою рубцевого вмісту. Перемішування їжі та просування її, від переддень рубця до сичуга, відбувається завдяки потужним скороченням м’язів передшлунків.

У рубці у жуйних кормів затримується на тривалий час, де відбуваються складні процеси його розкладання. Спочатку розщеплюється клітковина, у чому велику роль приймають населяющие передшлунки мікроорганізми як найпростіших інфузорій і бактерій. Видовий склад мікроорганізмів залежить від складу корму раціону, тому для жуйних важливе значення має поступовий перехід від одного виду корму до іншого. Саме з наявністю цих мікроорганізмів пов’язана здатність перетравлення клітковини та використання її як джерело енергії. Крім того, клітковина сприяє нормальній моториці передшлунків, що забезпечує переміщення кормових мас шлунково-кишковим трактом. Тут же, в рубці жуйних, проходять бродильні процеси харчових мас, спрямовані на розщеплення та засвоєння крохмалю та Сахаров. У рубці майже повністю (на 60-80%) відбувається розщеплення білка і вироблення з небілкових азотистих сполук мікробіального білка, якого з 1 кг органічної органічної речовини утворюється приблизно 135 г.

Для великої рогатої худоби найбільш бажані корми з добре перетравним протеїном, але водночас мають знижену розчинність у рубці. Чим більше грубого корму перетворюється на бактеріальний протеїн, тим вища його цінність для тварини.

Сітка у складі передшлунків для організму жуйних необхідна як сортувальний орган. Вона створює умови для подальшого проходження в книжку лише досить подрібненої, розрідженої маси. Книга є додатковим фільтром та подрібнювачем затриманих великих частинок корму. У ній відбувається і активне всмоктування води. Процеси травлення у жуйних тварин змінюються в залежності від кількості та співвідношення окремих груп кормів.

Починаючи з четвертого відділу шлунково-кишкового тракту процес травлення корови стає схожим на процес травлення інших тварин. Через наявність у сичузі кислого середовища вся бактеріальна активність тут повністю припиняється. Зі стінок сичуга у значній кількості виділяється соляна кислота, ферменти пепсин і ренін. Тільки після того, як рівень кислотності стане досить великим (рН=2), воротар відкривається і дозволяє вмісту, який тепер називають хімусом, надходити в дванадцятипалу кишку. Виділення з підшлункової залози, печінки та залоз, розташованих на стінках дванадцятипалої кишки, перемішуються з хімусом. Ці виділення містять ферменти, які гідролізують протеїн (протеаза), крохмаль (амілаза) та жир (ліпаза). Білок тут розпадається до пептидів та амінокислот. На відміну від ферментації в рубці, амінокислоти в тонкій кишці не перетворюються на аміак. Крохмаль та інші неволокнисті вуглеводи гідролізуються у прості цукру, такі як глюкоза, фруктоза та ін. Жири також піддаються гідролізу. В результаті гідролізу жирів утворюється гліцерин, який є цукром, а також 3 жирні кислоти, які є довгим ланцюгом атомів вуглецю, на кінці якого знаходиться кислотна група.

Всмоктування речовин, що утворилися в тонкій кишці, відбувається переважно у другій половині. Амінокислоти та дрібні пептиди (продукти білкового розпаду), цукру (продукти вуглеводного розпаду) всмоктуються стінками тонкої кишки, а потім надходять у кров. Всмоктування довгих ланцюгів жирних кислот є складнішим процесом і потребує наявності жовчних солей.

Товста кишка не виділяє ферментів, що перетравлюють, проте в ній відбуваються процеси всмоктування, особливо води.

Раціони, в яких містяться майже одні грубі корми (сіно, солома), багаті на клітковину, але бідні на легкоперетравні вуглеводи, що збіднює харчування мікроорганізмів, що населяють передшлунки. Їхня активність у рубці знижується, знижується і перетравність клітковини, організм тварини недоотримує поживні речовини — продуктивність падає. Раціони, до складу яких крім грубих кормів входять і зернові концентрати, багаті на вуглеводи, або соковиті корми з великим вмістом цукру, створюють хороші умови для розвитку мікроорганізмів та перетравлення поживних речовин корму. За рахунок посиленого розвитку мікроорганізмів зростає використання небілкового азоту корму.

Небажано для жуйних тварин та підвищений вміст у раціоні концентрованих кормів, багатих білком, що може спричинити накопичення в організмі кетонових тіл та призвести до порушення обміну речовин.

Великі дози зеленої трави, що поїдаються, бобових культур через інтенсивне виділення газів у передшлунках призводять до значного зниження, апетиту тварин і втрати поживних речовин корму. У той же час згодовування зелених і соковитих кормів разом з іншими кормами сприяє кращому перетравленню та засвоєнню поживних речовин. Сгодовування жуйним тваринам підвищеної кількості кормів, що містять легкозасвоювані вуглеводи (цукор), небажано. Велика кількість цукру в організмі викликає порушення обміну речовин, тому згодовування цукрових буряків тварин обмежують.

Сприятливий вплив на травлення тварин згодовує доброякісного силосу, особливо при змішуванні його з коренеплодами. Але тривале згодовування лише силосу негативно позначається як у стані здоров’я тварини, і з його продуктивності з допомогою зниження активності мікроорганізмів рубця (результат зміни кислотно-лужної рівноваги організму).

Тому при годівлі жуйних тварин слід, перш за все, враховувати умови зростання, розвитку та життєдіяльності мікроорганізмів, що населяють їх передшлунки.

4. Раціон великорогатої худоби

У раціонах для корів необхідно враховувати вміст сухої речовини. У зимових раціонах за обмеженого згодовування соковитих кормів кількість сухої речовини з розрахунку на 100 кг живої маси тварини не повинна перевищувати 3–3,5 кг. Так, наприклад, корові живою масою 500 кг. можна максимально згодовувати на добу при насиченні раціону сіном та соломою 17,5 кг. кормів у перекладі суху речовину. У пасовищний період, а також взимку, якщо в раціоні багато соковитих кормів, споживання сухої речовини великою рогатою худобою зростає до 4 кг. на кожні 100 кг. живої маси. Для обліку кількості сухої речовини у раціоні можна користуватися такими нормативами: в 1 кг грубих та зернових кормів міститься 0,85 кг. сухої речовини, кормових коренеплодів – 0,1, картоплі – 0,2, силосу – 0,2-0,3 цукрових буряків -0,22-0,24, макухи – 0,9 кг.

У стійловий період середньовгодованої корові можна включити до раціону 15–20 кг силосу та 6–12 кг грубих кормів. Загальна кількість соковитих кормів не повинна перевищувати 10-12 кг у розрахунку на 100 кг живої маси тварини, сіна необхідно давати 1-1,5 кг на 100 кг живої маси. Буряк як молокогонний корм бажано задавати корові на молоко, що отримується: кормовий буряк у кількості 1 — 1,5 кг на кожен кілограм молока, але не більше 40 кг на день, а цукровий — 0,5–0,8 кг, але не понад 15 кг на голову на добу. При згодовуванні буряків раціон стає легкоперетравним. У результаті й інші корми засвоюються краще, і як наслідок – збільшується надою. До цукрових буряків корову привчають протягом декількох днів, причому разове згодовування не повинно перевищувати 5 кг. При поїданні великої кількості буряків у тварин виникає підвищена спрага і порушується робота шлунка, з’являється пронос. У добовий раціон корови треба обов’язково вводити також кухонну сіль.

Чим вище продуктивність корови, тим більше видів кормів необхідно включати до раціону, при цьому обов’язково буряк і гарне сіно, морква та білкові концентрати (висівки, макухи). У раціоні може бути більше норми кальцію та каротину – це не шкідливо. Надлишок мінеральних речовин виводиться з організму, а каротин накопичується в печінці у вигляді вітаміну А. При визначенні кількості мінеральних добавок необхідно виходити з наступного розрахунку: у 10 г крейди міститься 4 г кальцію, у тій же кількості знефтореного фосфату – 3,3 г кальцію та 1,4 г фосфору, мононатрійфосфату кормового (фосфорне підживлення) – 2,4 г фосфору.

Для корів на весь стійловий період потрібно заготовити 20 ц грубих кормів, у тому числі 12 ц сіна, 40 ц соковитих (буряків, гарбуза, силосу) та 3 ц концентратів. Правильне та повноцінне годування корови дуже впливає на підвищення вмісту жиру в молоці. Кормами, що підвищують жирність молока взимку, є сіно бобових культур, макуха та шрот із соняшника, висівки, пивні та хлібні дріжджі та інші корми, багаті на білок.

Після отелення корову переводять на повний раціон поступово, на сьомий-восьмий день, уважно спостерігаючи за станом вимені. Першого дня згодовують гарне сіно. На другий день після отелення додають приблизно 5 кг соковитих кормів і до 1 кг концентратів. Якщо вим’я тверде, запалене, то поспішати зі збільшенням дачі корму не потрібно; доцільно в цьому випадку частіше і ретельніше доїти корову. Концентровані корми новотільним коровам краще згодовувати як пійла.

При хорошому годуванні удою у корів збільшується в перші два місяці після отелення, потім утримується на одному рівні і з п’ятого місяця лактації починає знижуватися. Зазвичай корова за перші чотири місяці після отелення дає приблизно половину молока, що отримується за всю лактацію. Період підвищення удоїв слід використовувати для роздою корів. Його починають через 15-20 днів після отелення, при цьому збільшують раціон на 2-3 кормові одиниці (авансування кормів на роздой).

Якщо корова в період роздою протягом трьох-чотирьох днів не збільшує молочну продуктивність, то надбавку кормів до добового раціону знімають. Але робити це потрібно поступово, щоб не знизити удою. Якщо ж корова добре підвищує вудою, то через кілька днів норму кормів знову збільшують, тож надходять доти, доки вона не перестане додавати молоко. Зазвичай роздою проводять до третього місяця лактації. У період роздою обов’язково проводять масаж вимені, корову щодня випускають на прогулянку.

Особливості годівлі корови у період. Влітку корови основну кількість поживних речовин одержують на випасі. Пасова худоби має багато переваг перед зимовим стійловим змістом. Повноцінний зелений корм у поєднанні з сприятливим впливом на організм сонячного світла та свіжого повітря зміцнює здоров’я тварини та сприяє отриманню міцних, життєстійких телят. Однак такий вміст корови ефективний лише в тому випадку, якщо пасовища рясні по травостою і мають молоду траву протягом усього літа.

Корова живою масою 450–500 кг має поїдати за день наступну кількість зелених кормів залежно від добового надою:

Сухостійним коровам кормів дають стільки ж, як тваринам, добовий удій яких становить до 8 кг молока. Поживність трави після цвітіння різко знижується за рахунок зниження вмісту протеїну та каротину. Крім того, у міру старіння зелені рослини грубіють, у зв’язку з чим знижуються поїдання і перетравність корму. Тому пасти худобу починають на суходолових пасовищах при висоті травостою 10-15 см, на природних низинах – 15-18 см. На звичайних суходолових природних пасовищах корова поїдає 30-35 кг трави. Цієї кількості явно недостатньо для забезпечення високої молочної продуктивності. Для отримання добового надою 14-16 кг корові додатково слід згодовувати 25 кг зеленого підживлення.

Перед початком випасу природні пасовища для великої рогатої худоби необхідно перевірити на наявність шкідливих та отруйних трав. Погіршують якість молока дику цибулю, часник та полин. При поїданні коровою дикої цибулі та часнику молоко набуває характерного запаху та присмаку, а полину стає гірким. До групи отруйних входять дурман, белена, пасльон, віх, боліголов, беладонна, жовтець, хвощ та інші рослини. Вони викликають отруєння, іноді ведуть до відмінка. Щоб уникнути розладу травлення та зниження продуктивності, корову переводять на зелений корм поступово, протягом 5 –7 днів. Тварині в цей час згодовують невелику кількість (1-2 кг) солом’яного різання, присмаченого концентратами або змішаної із зеленим підживленням. Це попереджає появу проносів у тварин і запобігає зниженню вмісту жиру та молоці.

Влітку концентровані корми зовсім виключають із раціону корів або дають їх удвічі менше, ніж узимку. Використовують биття зернових злаків, особливо при згодовуванні молодої трави. Якщо ж як підживлення ставити висівки, зернобобові, макухи, то може виникнути білкове перегодовування. Краще ці білкові концентрати берегти на зиму.

Техніка годівлі корови та підготовка кормів до згодовування. Кормлять корів тричі на добу. Бажано, щоб проміжки часу між годуваннями були приблизно однакові. Корову годують в один і той же час, наприклад, вранці о 6 год, вдень о 13 і ввечері о 20 год. Вона швидко звикає до певного режиму. Запізнення та перебої у годівлі негайно призводять до зниження надої. При цьому необхідно дотримуватися наступної черговості згодовування кормів, якщо їх роздають окремо, а не суміші. Спочатку концентрати, потім соковиті та в останню чергу грубі корми. Концентровані та соковиті корми, особливо коренеплоди, є збудниками виділення шлункового соку, внаслідок чого до початку роздачі грубого корму травний апарат корови вже підготовлений для його прийому та переробки. Більшість добової норми грубих кормів дають корові ввечері. Якщо корова їсть грубі корми вранці, то в неї зменшується період жуйки та кількість жувальних рухів. У зв’язку з цим зменшується перетравність корму. Корми слід роздавати після того, як з’їдена попередня порція і годівниця зчищена від залишків, тому що в годівниці вони швидко загниють і набувають неприємного запаху. Роздача нових порцій корму завжди стимулює корів для його поїдання.

Для того, щоб покращити смакові якості кормів, підвищити поїдання та засвоюваність, їх відповідним чином готують. Особливо це стосується такого корму, що погано поїдається, як солома. Крім подрібнення та змішування з іншими кормами, солому в індивідуальних господарствах піддають запарюванню та хімічній обробці. У передшлунках корови з’їдена нею солома розм’якшується і розпарюється, потім у організмі тварини витрачається тепло. Але розм’якшити, розпарити солому можна поза шлунком тварини. Добову норму подрібненої соломи заливають гарячою, трохи підсоленою (15–20 г солі на 1 л води) водою, щільно закривають кришкою. Через 2-3 години пропарену солому згодовують корові, найкраще в суміші з силосом, подрібненим буряком або концентратами. Внаслідок хімічної обробки соломи руйнуються неперетравні речовини та оболонки рослинних клітин, при цьому підвищується її перетравність. Солом’яне різання обробляють у дерев’яному ящику 1% вапняним молоком протягом доби. Для обробки 10 кг солом’яного різання з 300 г негашеного вапна роблять вапняне тісто і розчиняють його в 30 л води, додавши в розчин ще 100 г кухонної солі. Корові згодовують не промиваючи до 20 кг на добу вологої соломи. Готувати солому, таким чином, треба не більше ніж на два дні.

Коренеплоди перед згодовуванням очищають від землі, їх можна згодовувати не розрізаючи. Концентровані корми дають худобі у дробленому чи меленому вигляді. В результаті дроблення або розмелювання руйнується тверда оболонка і полегшується розжовування зерна. Зернові відходи та зерно, що мають домішки бур’янів, перед згодовуванням піддають тонкому розмелу. Неподрібнене насіння бур’янів у травному тракті корови не перетравлюється. Не втрачаючи схожості, вони потрапляють у гній і засмічують посіви на присадибній ділянці. Комбікорм запарювати не слід, тому що при цьому можуть зруйнуватися вітаміни. Плитки макухи соняшника перед роздачею дроблять. Сгодовують їх лише у розмоченому вигляді.

Щоб корми добре перетравилися, треба правильно організувати відпочинок тварини. Протягом доби корова лягає кілька разів та відпочиває за добу 8–10 год. У цей час у неї відбувається жуйка. Тривалість її 40-50 хв, після чого настає перерва. У здорової тварини жуйка повторюється 6-8 разів на добу. При порушенні режиму годування або сильному переляку цей ритм змінюється, і жуйка може повністю припинитися. Тому в приміщенні, де містять корову, рекомендується по можливості дотримуватися тиші.

Напування корів. З усіх свійських тварин корова найбільше споживає води: взимку 35-40 л, влітку 50- 60 л. Високопродуктивним коровам потрібно води значно більше, ніж маломолочним. Адже для утворення одного літра молока потрібно близько трьох літрів води. У спеку вода необхідна також для захисту тіла тварини від перегрівання. Воду корові слід давати досхочу. Напувають корову не менше трьох разів на добу чистою водою. Найкращою вважається вода з питних джерел: артезіанських колодязів, свердловин та джерельна. Не можна давати тваринам воду із застійних ставків, із водойм, куди скидають нечистоти.

5. Особливості травлення у молодняку ​​жуйних

У цей час органи травлення у молодняку ​​недостатньо розвинені, особливо у перші дні після народження. У цей час у новонароджених телят рубець, сітка та книжка, взяті разом, за розміром менше сичуга.

У телят-молочників поживні речовини корми перетравлюються прямо в сичузі та кишечнику. Рубець у цей період не функціонує. Але вже в перші місяці життя відділи передшлунків починають посилено рости. На їхній розвиток впливає структура раціону молодняку. У міру зростання теля і різноманітності раціону розвиваються і його передшлунки. Особливістю травлення у молодняку ​​є те, що у них відсутня жуйка. Вона виникає приблизно з третього тижня життя, тобто. із початком прийому грубої їжі. У рубці заселяються мікроорганізми та перебудовується травна діяльність. Важлива роль перші дні життя належить стравохідному жолобу. Під час смоктання з вимені або з соски, одягненої на бачок, відбувається змикання напівзігнутих труб стравоходу і молоко проходить безпосередньо в сичуг невеликими порціями. При прийомі молока безпосередньо з відра, теля заковтує його великими ковтками, в результаті чого, проходячи через напівзакритий жолоб у рубці, молоко витікає з жолоба і потрапляє в рубець, але оскільки рубець ще не функціонує, то молоко в ньому загниє і розвиваються шлунково-кишкові. захворювання. Тому, щоб не допустити цього, молоко випаюють за допомогою соски. Це попередить попадання великих порцій в стравохідний жолоб та його виплескування у рубець під час проходження до сичуга.

Перші 4-5 діб після народження теля отримує всі необхідні поживні речовини з молозивом і перехідним молоком матері. Молозиво – це густа, кремоподібна жовтувата секреторна речовина, що виділяється з вимені корови відразу після отелення. І тільки за найпершої дійки! А секреція, що отримується з другої по восьму доїння (при дворазовому доїнні), називається перехідним молоком. Корова дає його протягом першого тижня після отелення, і до кінця цього періоду воно поступово наближається за складом до цілісного молока. У молозиві, порівняно з молоком, міститься в 6 разів більше білків, особливо глобулінових фракцій, які формують пасивний імунітет у телят. Потрібно враховувати, що здатність антитіл безперешкодно проникати через стінку кишечника падає протягом лічені години, а через 24 години зникає зовсім. У кілька разів більше заліза та вітаміну В12, що сприяють становленню гемопоезу. Особливу біологічну цінність є жир молока, в якому розчинені вітаміни А, D, каротин і гормони. У молозиві міститься підвищена кількість мінеральних солей (особливо магнію) та вітамінів. Від кількості спаиваемого молозива і перехідного молока протягом перших 12 годин залежить збереження телят. За літературними даними при спаюванні 2-4 л відмінок телят становить 15%, 5-8 л – 10%, 8-10 л – 6,5%. Помічено, що відсоток поглинання антитіл телям найвищий, коли він отримує молозиво у присутності матері. Напувати рекомендується з соскових напувалок 4-5 до 8-10 разів на добу.

Потреба в перетравному протеїні для 1 корм. од. становить: у перші 3 міс. – 120-130 г; о 4-6 міс. – 117-105 р. Зміст клітковини в перші 2-3 міс. – 6-12% від сухої речовини раціону; о 3-6 міс. – 18%. Потреба у цукрі: у перші 3 міс. – 15-16,5% від сухої речовини раціону; 4-6 міс. – 8-9,5%. Вміст жиру в сухій речовині раціону знижують з 24% у місячному віці до 5,4% у 6-ти місячному.

При організації годування телят потрібно запланувати живу масу майбутньої корови. Виходячи з цього, плануються темпи зростання телят і визначається їх тип годівлі. Жива маса корів корелює зі своїми продуктивністю, що можна використовувати щодо типу годування телят і, зрештою, з планової масою майбутнього тварини.

Таким чином, запланувавши продуктивність майбутньої повновікової корови та встановивши її живу масу, можна визначити середньодобові прирости телят за місяцями вирощування. Молоді тварини, що ростуть, здатні давати високі прирости при більш економному використанні енергії і високому використанні протеїну кормів. Цю біологічну особливість необхідно враховувати при плануванні зростання тварин, забезпечуючи їх повноцінним годуванням, що сприяє інтенсивному зростанню (середньодобові прирости 700-800 г).

Схеми годівлі та раціони повинні забезпечити нормальне зростання та розвиток молодняку ​​відповідно до запланованих темпів зростання. Залежно від планової інтенсивності зростання застосовуються різні схеми годівлі, що забезпечують певний рівень середньодобових приростів живої маси. Умовно можна виділити три типи схем годування телят до 6 міс. віку, розрахованих на низькі (середньодобовий приріст 550-600 г та жива маса повновікової корови – 400-450 кг), помірні (650-700 г та 500-550 кг) та високі (750-800 г та 600-650 кг) темпи зростання тварин. Їхня основна відмінність – різна витрата молочних кормів. Вища енергія зростання тварин потребує і вищого рівня енергії та поживних речовин у раціоні. При цьому витрата молока на перший тип годівлі може становити 175-180 кг, а обрата – 200 кг на одну телицю за перші 6 місяців вирощування. Схеми, розраховані на помірне зростання тварин вимагають дещо більшу витрату молочних кормів: молока – близько 200 кг, обороту – 400 кг. при використанні третього типу витрата молока може становити 250 кг, а обороту – до 600 кг. Слід зазначити, що крім молочних кормів, для інтенсивніше зростаючих тварин планується і більша витрата концентрованих кормів.

При вирощуванні ремонтних телиць рекомендують використовувати схему інтенсивного вирощування. Потім інтенсивність зростання знижують, але з таким розрахунком. Що б до віку запліднення вона досягла живої маси, що дорівнює 70% від маси повновозной корови (360-380 кг, не нижче). У цьому випадку, до літнього віку (18 міс.) телиця приходить добре вгодована, але не ожиріла, що спрощує її покриття.

Протягом перших 15 днів життя єдиним кормом для теля є молозиво (перших 3-4 дні) і молока матері. Їхня кількість становить 5-7 кг на добу. Однак із 7-10 дня життя телят можна починати привчати до концентрованих кормів (100-120 г). Можна згодовувати подрібнене, добре пукраїнціве зерно (вівсянка), комбікорми-стартери, приготовлені за спеціальними рецептами. Норму концентратів до 3 місяців. доводять до 1.2-1.6 кг. Їхня норма може варіювати в залежності від дачі молочних кормів. Більшість рекомендованих схем годівлі розрахована на витрати концентратів у кількості 170-225 кг за 6 місяців. За традиційною технологією до поїдання сіна телят починають привчати з 10-14 денного віку. При цьому сіно має бути бобово-злакове або злаково-бобове, добре облистнене, високої якості. Норму сіна поступово збільшують та доводять до 3 міс. віком до 1,3-1,5 кг, а до 6-ти міс. до 3 кг. Соковиті корми (коренеплоди, високоякісний силос) згодовують із місячного віку. Силос можна замінювати еквівалентною кількістю сінажу. Соковиті корми підвищують біологічну цінність раціону, покращують травлення та сприяють кращому засвоєнню поживних речовин. Добова дача силосу до 3 місяців. віком може становитимуть 1,5-2 кг, а до 6 міс. – 6-7 кг. Кількість коренеплодів до 3 місяців. можна доводити до 1,5 кг, а потім знижують до 1 кг або залишають на тому ж рівні. Нестачу мінеральних речовин та вітамінів можна заповнювати за рахунок преміксів, вводячи їх необхідну кількість у комбікормі. Як мінеральні підживлення можна використовувати кормову крейду, кухонну сіль, кісткове борошно та ін.

Останнім часом у практиці годівлі молодняку ​​великої рогатої худоби рекомендують використовувати Голландську технологію вирощування телят. Вона передбачає раннє привчання телят до концентрованих кормів з метою швидшого формування передшлунків та рубцевого травлення, причому поїдатися вони повинні у сухому вигляді (що б потрапляли в рубець). При згодовуванні вуглеводів концентрованих кормів у рубці переважає маслянокисле бродіння, що благотворно впливає на розвиток передшлунків і, що найголовніше, на формування стінки рубця. Вважають, що раннє згодовування сіна (10-15 днів), при погано сформованої всмоктуючої поверхні рубця та інших відділів складного шлунка, знижує перетравність поживних речовин і уповільнює формування рубцевого травлення. А це призводить до відставання у зростанні і до пізнішого терміну досягнення кондиційної живої маси перед заплідненням. При цій системі згодовувати сіно та інші грубі корми можна тільки тоді, коли передшлунки теля сформуються достатньою мірою, щоб перетравлювати грубі корми. Як вважають дослідники, критерієм готовності передшлунків до прийняття грубих кормів може бути кількість споживаного на добу концентрованого корму. Це приблизно 600-800 г. Як концентровані корми можна використовувати стартерні комбікорми, суміш із дробленого зерна (бажано овес, так як у ньому міститься найменше некрохмалистих поліцукор), сухого кукурудзяного корму, соняшникового або лляного шроту, пшеничних висівків.

У перші 4-5 до 10 днів життя телят можна годувати і під матерями, а згодом під коровами-годувальницями (змінно-груповий спосіб вирощування телят під коровами-годувальницями) протягом 2-3 міс. (залежно від господарських умов). За період лактації під однією коровою із продуктивністю 2000-3000 кг можна виростити 8-12 телят.

Після відлучення від корів (7-10 дн.) телятам згодовують цільне молока в перші 2-3 дні з розрахунку 3-4 кг на добу, потім норму випоювання знижують, замінюючи частину молока обратом (3-4 тиждень життя). Добову норму молока можна згодовувати за 2 рази рівними частинами. Привчати теля до поїдання сіна треба з 10-денного віку. При цьому краще використовувати рано скошене, добре облистнене злаково-бобове сіно. Норму сіна для телят поступово збільшують та доводять до 3-місячного віку до 1,3–1,4 кг, а до 6-місячного – до 3 кг. З 11-го дня життя телятам дають сіль та крейду, а з 15-20-го дня згодовують концентрати.

Як перше підживлення дають по 100-150 г на добу добре пукраїнцівої вівсянки, потім поступово привчають до сумішей концентратів, що складаються з меленого зерна (овес, кукурудза), пшеничних висівків, макухи, трав’яного борошна та інших компонентів.

Дачу концентрованих кормів до 3-місячного віку доводять до 1,2-1,6 кг. Норма їх для телят може значно варіювати в залежності від рівня молочного харчування, кількості трав’яного борошна в раціоні, якості сіна та силосу. Більшість застосовуваних схем годування телиць до 6-місячного віку розраховані на витрати 170-225 кг концентратів.

Соковиті корми (коренеплоди, високоякісний силос), що підвищують біологічну повноцінність раціону, покращують травлення, сприяють кращому засвоєнню речовин, згодовують телятам із місячного віку. Силос можна замінювати еквівалентним за поживністю кількістю сінажу.

Як джерела мінеральних речовин телятам дають кухонну сіль, кісткове борошно, крейду, трикальцій фосфат та інші мінеральні добавки.

Для вирощування телиць до 6-місячного віку рекомендовані різні схеми годівлі залежно від планів зростання, витрати молочних кормів та конкретних господарських умов.

З 2-місячного віку телятам можна давати таку суміш кормів (%): макуху соняшникову або лляну. – 20, висівки пшеничні – 30, вівсянка – 20, висівки пшеничні – 30, вівсянка – 20 і борошно кукурудзяне – 30.

Для телят молочного періоду випускають спеціальні комбікорми (стартери).

У літній пасовищний період телят з 2-ї декади після народження привчають до поїдання зелених кормів, доводячи добову норму до 2-місячного віку до 3-4 кг, до 4-місячного – до 10-12 кг і до 6-місячного – до 18 – 20 кг. Якщо на пасовищі недостатньо трави або вона погано поїдається, то телят необхідно забезпечити зеленим підживленням. Добова норма її залежить від кількості та якості трави на пасовищі.

У схемах літнього періоду передбачено знижену (приблизно на 30%) витрату концентрованих кормів у порівнянні зі стійловим періодом. Знижувати витрати концкормів для телят з 3-4-місячного віку можна за хорошого пасовища і достатньої забезпеченості високоякісними зеленими кормами.

При поганому пасовищі та малій кількості зеленого підживлення телятам дають сіно або силос гарної якості, збільшують норму

Підбиваючи підсумки вивченої теми, можна дійти невтішного висновку:

Шлунок жуйних складний, багатокамерний. Він складається з чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки та сичуга. Перші три відділи називають передшлунками, і лише останній відділ – сичуг – є справжнім шлуночком. У великої рогатої худоби, овець та кіз шлунок чотирикамерний, а у верблюдів – трикамерний (відсутня книжка).

Система травлення складається із серій взаємозалежних реакцій, що відбуваються в травному тракті, внаслідок яких їжа розщеплюється до простих речовин. Через клітини, що вистилають стінки травного тракту, ці речовини надходять у кров і розносяться по всіх тканинах організму, забезпечуючи його нормальне функціонування, зростання та утворення молока, вовни та інших необхідних продуктів для життєдіяльності сільського господарства.

Список використаної літератури

1. Тваринництво/ За редакцією Д.В. Степанова. – М.: Колос, 2006.-688с. – (Підручник та навчальні посібники для студентів вищих навчальних закладів).

2. “Технологія виробництва продукції тваринництва” – Д.М. Мурусидзе. – М.: Колос 2005

3. “Основи фізіології та етології тварин” – В.Ф. Лисов, В.І. Максимов

4. “Фізіологія травлення”, С.С. Полтирьов.

Подібні документи

Травний апарат великої рогатої худоби. Годівля молочних корів. Особливості травлення у жуйних тварин. Грубі та соковиті корми. Потреба жирах, протеїні. Мінеральні підживлення, вітаміни у годівлі сільськогосподарських тварин.

курсова робота , доданий 07.04.2014

Фізіологія системи травлення жуйних. Принципи нормованого годування як запорука високої продуктивності та здоров’я тварин. Особливості годування молодняку ​​у різні періоди – від народження до післямолочного періоду. Розрахунок годування сопорних маток.

курсова робота , доданий 25.12.2013

Загальна характеристика будови органів травлення тварин. Схема будови шлунків. Сліпа та ободова кишки коня. Послідовність дослідження органів травлення: процес прийому корму та води, порожнина рота та глотки, стравохід, шлунок, кишечник.

контрольна робота , доданий 03.10.2014

Загальна характеристика трематоду. Парамфістоматози та дикроцеліози жуйних тварин. Хастилізіоз дрібної рогатої худоби. Характеристика господарства ТОВ “Зоря”: епізоотологія захворювання, діагностика та лікування. Перспективний план оздоровлення господарства.

курсова робота , доданий 17.01.2011

Розгляд перетравлення кормів у рубці корови. Позитивні та негативні сторони шлункової ферментації. Значення мікроорганізмів для травлення. Організація правильного раціону харчування жуйних тварин. Процес утворення газів у рубці.

Особливості травлення у жуйних тварин. Годування високопродуктивних дійних та сухостійних корів. Основні корми, що використовуються в годівлі високопродуктивних корів. Грубі, соковиті та концентровані корми. Вітамінні препарати, мінеральні підживлення.

курсова робота , доданий 29.12.2009

Препаративні форми звіробою продірявленого, їх застосування для боротьби зі стронгілятозами шлунково-кишкового тракту у жуйних тварин. Хімічний склад звіробою, можливі побічні явища. Збір та технологія приготування лікарської сировини.

курсова робота , доданий 21.05.2012

Аналіз особливостей травлення у телят у період новонародженості, молочного та післямолочного періодів. Вивчення методів та технологічних прийомів раціонального харчування з метою забезпечення нормального зростання та розвитку молодняку ​​великої рогатої худоби.

курсова робота , доданий 10.06.2012

Поняття про органи, апарати та органи травлення. Будова та характеристика мозкового та лицьового відділів черепа різних сільськогосподарських тварин. Особливості будови та топографія слинних залоз, склад слини та її значення у травленні.

контрольна робота , доданий 08.11.2010

Визначення та класифікація дистоній передшлунків жуйних. Етіологічні чинники виникнення. Анатомічні дані органу чи області, де розвивається патологічний процес, його фізіологічні особливості. Симптоми, діагноз та лікування хвороби.

Процес вирощування тварин на фермі чи присадибній ділянці часто називають відгодівлею. І це не випадково: від якості кормів, їх засвоєння та кількості залежить кінцевий результат – своєчасне приріст ваги, досягнення нормативних показників. Щоб результат роботи був добрим, перед початком проекту необхідно познайомитися з особливостями будови травних органів вихованців та їх фізіологією. Особливо складна система – шлунок жуйних тварин.

З рота по стравоходу їжа надходить в один із відділів шлунка.

Шлунок цієї групи мешканців подвір’я або ферми має особливу будову. Він складається з 4 відділів:

Кожна з елементів має власні функції, а фізіологія спрямовано якнайповніше засвоєння кормів – отримання енергії та «будівельного матеріалу» для тіла.

Рубець

Це не справжній шлунок, а скоріше, одне з трьох його присінків, які називаються передшлунками. Рубець – найбільша частина шлункової системи. Він являє собою мішок зігнутої конфігурації, що займає значну частину черевної порожнини – майже всю її ліву половину і задній відділ правої. Обсяги рубця у міру зростання збільшуються і до піврічного віку досягають:

  • від 13 до 23 літрів у дрібних тварин (вівці, кози);
  • від 100 до 300 літрів у великих жуйних (корів).

Стінки рубця немає слизової оболонки і виділяють ферментів для травлення. Вони вистелені безліччю соскоподібних утворень, які роблять внутрішню поверхню відділу шорсткою і збільшують її площу.

Сітка

Невеликий мішок округлої форми, слизова оболонка якого формує поперечні складки, що нагадують мережу з отворами різного діаметра. Травних ферментів тут, як і в рубці, не виробляється, але розмір осередків дозволяє сортувати вміст і пропускати лише шматки корму певного калібру.

Книжка

Прикордонний орган між передшлунками та справжнім шлунком. Слизова оболонка відділу згрупована в односпрямовані різновеликі складки, що прилягають один до одного. На вершині кожного листка є грубі короткі сосочки. Будова книжки передбачає подальшу механічну обробку корму, що надійшов, і транзит у наступний відділ.

Схема будови книги: 1 – дно; 2- вхід; 3-6 – листочки

Сичуг

Це справжній шлунок з усіма властивими цьому органу функціями. Форма сичуга грушоподібна, вигнута. Розширений відділ з’єднаний із виходом із книжки, а звужений кінець плавно з’єднаний із кишковою порожниною. Внутрішня порожнина вистелена слизовими та має залози травної секреції.

Фізіологічні явища у травленні жуйних

Для повноцінного розвитку тварини процес переробки та засвоєння корму у жуйних має бути постійним. Це не означає, що потрібно постійно наповнювати годівницю. Природою передбачено тривалий період переробки кожної порції їжі у дорослих жуйних.

Процес засвоєння починається ще у ротовій порожнині. Тут відбувається зволоження корму слиною, часткове подрібнення, починається процес ферментації.

Початковий етап

Тверді та сухі корми потрапляють у рубець. Тут створено сприятливе середовище для розвитку мікроорганізмів:

  • низький вміст кисню;
  • відсутність активної вентиляції;
  • вологість;
  • відповідна температура – 38 – 41 ° С;
  • відсутність світла.

Вступають у рубець фрагменти корму не настільки грубі, як у годівниці. Завдяки первинному пережовування та впливу слини, вони стають податливими перетирання на шорсткої поверхні епітелію рубця та переробки мікробами.

Піддаючись цим процесам, кормова маса залишається у рубці від 30 до 70 хвилин. У цей час маленька його порція досягає необхідної кондиції і надходить через сітку в книжку, але основна частина піддається процесу жуйки.

Визначення явища

Жуйка – це процес багаторазового відригування корму з рубця в ротову порожнину з метою підвищення його засвоюваності.

Рефлекторний механізм включає процес, який проходить періодично та постійно. Відригається не весь корм, а окремі його порції. Кожна порція переміщається назад у ротову порожнину, де знову змочується слиною і пережовується протягом приблизно хвилини, потім знову надходить у перший передшлунковий відділ. Послідовне скорочення волокон сітки та м’язів рубця просуває пережовану частину їжі углиб першого відділу.

Період жуйки триває близько години (приблизно 50 хвилин), потім на деякий час переривається. У цей проміжок продовжуються скорочувальні та розслаблюючі рухи (перистальтика) у системі травлення, але відригування не відбувається.

Важливо! Надходження пережованих кормів у рубець активізує мікроорганізми, які, харчуючись їх соками, збільшують доступність їжі для засвоєння тварин.

Складне засвоєння рослинних білків полегшується діяльністю бактерій, які живуть у відділах шлункового перетравлення жуйних. Ці мікроорганізми відтворюють кілька поколінь собі за добу.

Крім участі в розщепленні целюлози, мікроорганізми рубця є і найважливішими постачальниками в меню жуйних:

  • тваринного білка;
  • багатьох вітамінів групи В – фолієвої, нікотинової, пантотенової кислоти, рибофлавіну, біотину, тіаміну, піридоксину, ціанкобаламіну, а також жиророзчинного філохінону (вітаміну К), що впливає на згортання крові.

Така «взаємовигідна співпраця» – використання організму-господаря для життєдіяльності бактерій та допомога цьому макроорганізму у здійсненні фізіологічних процесів називається симбіозом – широко поширене явище в природі.

Травлення жуйних багатопланове: одночасно відбувається безліч процесів. Окремі порції їжі постійно переміщуються в сітку, яка пропускає шматочки відповідного калібру, а великі скоротливі рухи виштовхує назад.

Після періоду відпочинку, який триває у жуйних різний час (залежно від умов, типу корму та виду тварини), настає новий період жуйки.

Важливо! Жувальний процес не зупиняється і в нічний час, а навпаки активізується.

Рубець називають бродильною камерою організму жуйних, і не дарма. Саме рубці розщепленню піддається 70 – 75% корми, зокрема целюлози, що супроводжується виділенням великих обсягів газів (метан, вуглекислий) і жирних (так званих, летких) кислот – джерел ліпідів (оцтової, пропіонової, масляної). Корм стає придатним для засвоєння.

Подальша переробка харчових компонентів

Крізь сітку проходять лише вже досить ферментовані (слиною, соком рослин та бактеріями) частинки їжі.

Між листочками книжки вони:

  • додатково подрібнюються;
  • піддаються подальшій бактеріальній обробці;
  • частково втрачають воду (до 50%);
  • збагачуються тваринним білком.

Тут відбувається активне всмоктування летких жирних кислот (до 90%) – джерела глюкози і жирів. На момент виходу з книжки грудок корму є однорідну (гомогенную) масу.

На відміну від інших тварин шлунок жуйних (сичуг) виробляє сік, що містить травні ферменти безперервно, а не у відповідь на надходження їжі. За добу сичужного соку, що містить пепсин, ліпазу, хімозин та соляну кислоту, виробляється від 4 – 11 літрів у овець до 40 – 80 літрів у дорослих корів. Безперервність виділення сичужного секрету пояснюється незмінним надходженням досить підготовленої маси їжі з передшлунків.

Кількість та якість сичужного соку безпосередньо залежить від складу кормів. Найбільший обсяг і найбільша активність секреторної рідини спостерігається після надходження свіжої трави або сіна бобових рослин, зерна, макухи.

У процесі перетравлення їжі в сичузі беруть участь гормони печінки, підшлункової, щитовидної, статевих залоз та надниркових залоз.

Стінки сичуга, а потім і кишечника завершують процес травлення, всмоктуючи не засвоєні раніше речовини. Неперетравлені залишки виводяться назовні як гною. Завдяки глибокій бактеріальній обробці це дуже цінний продукт сільськогосподарської діяльності, який завжди затребуваний на ринку і широко застосовується в рослинництві.

Функції шлункових відділів

ВідділФункції
РубецьЗброджування, ферментація, створення та підтримка середовища для симбіотних бактерій, збагачення їжі, жуйка, розщеплення целюлози, всмоктування доступних до засвоєння речовин
СіткаСортування шматочків їжі
КнижкаТранзитна + додаткове подрібнення окремих частинок;

Всмоктування води та жирних кислот

Організація годування жуйних

Гармонійний розвиток худоби залежить від правильно скомпонованого складу корму відповідно до віку.

Формування органів травлення молодняку

У молодих жуйних явищ жуйки, як і камери шлункової системи, від народження не сформовані. Сичуг у цей час – найбільша камера шлункової системи. Молоко, яким вигодовують новонароджених на початку життя, надходить відразу в сичуг, минаючи нерозвинені передшлунки. Перетравлення цього виду їжі відбувається за допомогою шлункового секрету та частково ферментів з організму матері, присутніх у продукті.

Для включення процесу жуйки та початку роботи рубця необхідні рослинні корми та властиві їм мікроорганізми. Зазвичай на рослинну їжу молодняк переводять із 3-тижневого віку.

Проте сучасні технології вирощування допускають деяке форсування процесу закладки типового травлення жуйних:

  • з третього дня починають включати до раціону юних тварин невеликі порції комбінованих кормів;
  • пропонують телятам невелику грудку материнської відригнутої їжі – це дуже швидко викликає явище жуйки;
  • забезпечують регулярне надходження води.

Молодняк, який харчується молоком, слід переводити на рослинну їжу поступово. Якщо дитинчата з’являються світ у пасовищний період, то змішування кормів у раціоні відбувається природним чином – поряд з материнським молоком новонароджені дуже швидко пробують і траву.

Але більшість отелів відбувається восени – взимку, тому переведення на змішаний, а потім і рослинний раціон цілком залежить від власника стада.

Саме в період змішаного харчування починається:

  • розвиток всіх відділів шлункового травлення, що повністю формується до 6-тимісячного віку;
  • запліднення внутрішніх поверхонь рубця корисною мікрофлорою;
  • жуйний процес.

Загальні питання годування жуйних

Бактеріальна складова раціону, видовий склад мікроорганізмів змінюється зі зміною корму (навіть рослинного). Тому й переведення, наприклад, із сухих кормів на соковиті має також відбуватися не одномоментно, а бути розтягнутим у часі з поступовою заміною компонентів. Різка зміна раціону може призвести до дисбактеріозу, а значить, і погіршення травлення.

І звичайно, при будь-якому типі годівлі, їжа має бути різноманітною. Тільки при дотриманні цієї умови вона забезпечить надходження достатньої кількості білків, жирів, вуглеводів, вітамінів та мікроелементів в організм жуйного.

Переважання одного виду кормів може розбалансувати гармонійні процеси в організмі, змістити їх у бік посилення бродіння, газоутворення чи перистальтики. А будь-яке посилення однієї зі сторін травлення обов’язково послаблює інші. В результаті тварина може захворіти.

Важливо! Крім кормів велике значення має забезпечення худоби достатньою кількістю питної води навіть за пасовищного вмісту. Її недолік уповільнює травлення, знижує жувальну активність та засвоюваність кормів.

Таким чином, добре організоване харчування з урахуванням особливостей травлення у жуйних – запорука правильного розвитку тварин подвір’я та відмінних результатів їх вирощування.

Leave a Comment Отменить ответ

Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.

Related Post

Чим відрізняється Одногорбий верблюд від 2 горбовихЧим відрізняється Одногорбий верблюд від 2 горбових

Верблюди здатні виживати без води до двох тижнів, а без їжі до місяця. Справжнє призначення горбів інше: вони слугують своєрідним «дахом», що захищає спину верблюда від палючого сонця. Опис Бактріанів

Влаштування теплиці для помідорівВлаштування теплиці для помідорів

Зміст:1 Як вирощувати помідори в теплиці та у відкритому ґрунті з ЯРОС1.1 Як садити помідори1.1.1 Як правильно висіювати насіння помідорів1.1.2 Догляд за розсадою томатів1.2 Коли садити помідори в теплицю та

Зважування поршневої групиЗважування поршневої групи

Зміст:1 Поршнева група ВАЗ. Поршні ВАЗ. Констукція. Розміри. маркування1.1 маркування поршнів1.2 маркування поршнів ВАЗ 2106, підгрупа2 Конспект уроку “Трактори” за темою «Деталі шатунно-поршневої групи» Поршнева група ВАЗ. Поршні ВАЗ. Констукція.