Нова українська далекобійна ракета. Що відомо про цю зброю і чи несе вона загрозу для Москви?

“Успішне застосування нашої далекобійної зброї: ціль уражена за 700 кілометрів”, – заявив 31 серпня президент України Володимир Зеленський. Але про що конкретно говорив голова держави досі не відомо. Є лише припущення, якою є нова українська ракета.

В той самий день секретар Ради нацбезпеки і оборони Олексій Данілов опублікував у своїх соцмережах відео запуску ракети. Це ж відео оприлюднив провідний розробник ракетного озброєння в Україні – конструкторське бюро “Луч”.

“Ракетна програма Президента України в дії. Випробування успішні, застосування ефективне”, – написав секретар РНБО.

Співбесідник ВВС в керівництві “Укроборонпрому” заявив виданню, що на відеозаписі Данілова саме і показана та “далекобійна зброя на 700 км”, про яку говорить Зеленський.

Це українська ракета, яка вже була застосована в бойових умовах.

Більш детально говорити про неї і навіть повідомити її назву джерело категорично відмовилось. Співбесідник не спростував, але і не підтвердив, що це міг бути модернізований варіант “Нептуна”.

Повернення “Нептуна”?

Запуск ракети Р-360 “Нептун” під час випробувань 2020 року

Наприкінці серпня західні ЗМІ, а також український військовий блогер, головний редактор видання “Цензор.Нет” Юрій Бутусов повідомили, що “нова зброя” – це перероблена українська ракета “Нептун”.

Цей ракетний комплекс, розроблений в конструкторському бюро “Луч” і прийнятий на озброєння лише три роки тому, призначений для ураження кораблів противника у відкритому морі.

Це була одна з найбільших розробок українського ОПК останніх років, але на початок повномасштабної війни було виготовлено лише декілька екземплярів такої ракети.

Українська влада стверджує, що саме запуск двох ракет “Нептун” 13 квітня 2022 року знищив головний корабель Чорноморського флоту РФ, крейсер “Москва”.

“Ракета українського виробництва допомогла навести лад в українській акваторії Чорного моря. Це було перше застосування “Нептуна” у бойових умовах, і воно стало історичним”, – характеризував цю подію Зеленський.

Після того Київ офіційно отримав від західних союзників більш потужні ракети “Гарпун” і вітчизняні “Нептуни” відійшли на другий план.

Бутусов, а також джерела американського профільного видання The War Zone стверджують, що останній рік український оборонпром працював над модифікацією ракет Р-360 “Нептун” для застосування не лише по кораблях у морі, але й по наземних цілях.

Ураження російської системи ППО С-400 на мисі Тарханкут в Криму 23 серпня. Військові оглядачі пишуть, що це перше застосування “Нептуна” по наземних цілях

Начебто саме модифікованою ракетою Р-360 був успішно уражений 23 серпня новітній російський зенітно-ракетний комплекс С-400 на крайній західній точці окупованого Криму – мисі Тарханкут.

Ціль була на відстані приблизно 150-180 км від українського берега.

Пізніше секретар РНБО Данілов підтвердив, що російський ЗРК вразила українська ракета, але відмовився говорити, яка саме.

“Це наш новий виріб, який показав себе абсолютно бездоганно”, – заявив він, додавши, що ця розробка українського ОПК була започаткована в рамках ракетної програми, затвердженої 2020 року.

Використання протикорабельних ракет для ударів по наземних цілях не є українським ноу-хау. Армія РФ ледь не з перших тижнів війни використовує саме таким чином надзвукові протикорабельні ракети Х-22 і “Онікс”.

Х-22 зруйнувала багатоповерховий будинок в Дніпрі 14 січня цього року, коли загинули 46 людей.

Що стосується “Нептуна”, то раніше не було відомо про його застосування по наземних цілях.

Більш того, для такої його модифікації необхідно було б суттєво переробити систему наведення ракети на ціль. Якщо її дальність дійсно відповідає оголошеній в 700 км, то це також значить про суттєву модифікацію двигуна.

Протикорабельний “Нептун” мав заявлену дальність до 300 км.

Над морем чи над сушею?

Аналізуючи коротке 20-секундне відео, оприлюднене Даніловим, головний редактор Defense Express Олег Катков каже, що на ньому майже нічого не помітно, окрім моменту відділення стартового прискорювача ракети. Схожим чином запускається Р-360 “Нептун”.

“Найпрагматичніше пояснення, це дійсно перероблена ракета “Нептун”, тому що питання адаптації цієї ракети для ударів по берегових цілях було закладено з самого початку її розробки”, – пояснює він ВВС.

Для прикладу, каже експерт, аналогічна функція є в протикорабельної ракети “Гарпун” (версія Harpoon Block 2). Водночас вона має активну радіолокаційну головку самонаведення (ГСН).

Тобто така ракета може самостійно знайти, просканувати та зафіксувати ціль на основі попередньо завантажених даних.

Але є суттєвий нюанс використання протикорабельних ракет по цілях на суходолі. Вони можуть вражати лише мішені неподалік берегової лінії, оскільки більшу частину шляху ракета летить над поверхнею моря.

Ця суттєва обставина вказує на те, що “нова 700-кілометрова українська зброя” фактично може використовуватись лише по об’єктах на узбережжі Чорного моря і не становить небезпеки для Москви (відстань від українського кордону до столиці РФ близько 420 км).

Для того, щоб ракета могла летіти над суходолом, на неї має бути встановлена система огинання рельєфу місцевості і підвищена стійкість до засобів РЕБ (радіоелектронної боротьби).

Наприклад, система DSMAC (Digital Scene Matching Area Correlator), встановлена на сучасних крилатих ракетах, сканує під собою поверхню під час польоту та порівнює її з еталонним зображенням, що має прив’язку до конкретних координат.

Автор фото, Facebook Олексій Данілов

Кадр з відео, оприлюднений Олексієм Даніловим. За його словами, ту зображений пуск нової далекобійної української ракети.

Тому, якщо навіть супутниковий зв’язок з ракетою зникне чи буде заглушений противником, вона зможе далі слідувати за маршрутом до цілі, аналізуючи поверхню під собою і порівнюючи з необхідним зразком.

Чи має взагалі Україна технології для сучасних ракет?

Олег Катков, який певний час працював в “Укроборонпромі”, каже, що так.

Наприклад, за декілька років до повномасштабного вторгнення на виставці озброєння в Києві презентували прототип української крилатої ракети “Коршун-2”, який мав би використовувати систему аналогічну DSMAC.

Такий самий принцип розробники заклали при створенні зразка балістичної ракети “Сапсан” (він же “Грім-2”). Українська влада заявляла, що роботи над його створенням все ще тривають, хоча РФ вже декілька разів заявляла про “збиття” українських ракет “Грім-2” з початку війни.

Тобто є два варіанти, якими могла піти Україна в розробці своєї ракетної програми, каже Олег Катков.

Перший шлях – адаптувати головку самонаведення “Нептуна” для удару по берегових цілях. Другий – розробити повноцінну крилату ракету з системою огинання рельєфу для удару вглиб суходолу.

“Одна версія – легша і тому вбачається більш реалістичною, друга – складніша, хоча теж реалістична, але технологічно більш складна”.

Питання дальності

Ракета Р-360 “Нептуна” була прийнята на озброєння 3 роки тому. Її перше бойове застосування відбулося 13 квітня 2022 року. Тоді був уражений російський крейсер “Москва”.

Озвучена владою дальність в 700 км теж ставить більше питань, ніж дає відповідей.

Західні ракети, які ЗСУ мають у своєму розпорядженні, Storm Shadow i SCALP, мають дальність близько 560 км, а в експортному варіанті, який отримала Україна, – 290 км.

Так саму дальність має і вже згадувана протикорабельна версія “Нептуна”.

Якщо Зеленський і Данілов дійсно мали на увазі саме її, то як вдалось збільшити її граничну дальність більш ніж удвічі?

Найбільш очевидне рішення, каже головред Defense Express, це збільшення паливних баків ракети або використання додаткових конформних баків. Це технологія, яка дозволяє їх накладати до корпусу вже існуючої ракети.

Збільшення кількості палива дозволяє ракеті пролетіти на більш далеку відстань.

Інший варіант – використання більш економного двигуна.

З відкритих джерел відомо, що протикорабельний варіант “Нептуна” мав два двигуни – стартовий та маршовий. Перший – це стартовий прискорювач, взятий від радянської зенітної ракети С-125. Він є твердопаливним і був модифікований для старту ракети з транспортно-пускового контейнера та надання початкового прискорення, після якого включався основний двигун.

Ним є турбореактивний двигун МС-400 виробництва заводу “Мотор Січ”. Такі малорозмірні двигуни випускалися великими серіями в Запоріжжі з 1982 року і використовувалися за радянських часів на дозвукових стратегічних крилатих ракетах типу Х-55 та Х-55СМ, авіаційних тактичних ракетах типу Х-59М, Х-35 та корабельних типу КС-122.

Також він використовується в сучасних безпілотниках.

З іншого боку, якщо відійти від історії з “Нептуном”, то теоретично озвучену дальність ураження в 700 км може забезпечити радянська зенітна ракета С-200, яку переробили для удару по наземних цілях.

Україна вже використовувала влітку ці ракети для ударів по російському Таганрогу і по військових об’єктах в окупованому Криму.

Автор фото, Mike Right/Twitter

Фото підбитого крейсера “Москва”, що затонув на наступний день після того, як в його корпус влучили 2 українські ракети “Нептун”.

Російські ЗМІ тоді заявили, що “теоретично можливе” використання адаптованих ракет ЗРК С-200 для ударів по наземних цілях на відстані до 600 км.

Однак ця ракета є дуже застарілою і мала б бути суттєво удосконалена, зокрема її система наведення, щоб вона могла точно вразити ціль за сотні кілометрів.

Якщо ж Україна змогла так переробити “Нептун”, що в нього зросла дальність і змінилась система наведення, то це вже фактично нова ракета, вважає Катков.

“В такій ситуації мова вже може йти навіть і не про “Нептун”. Бо це явно більше ніж проста адаптація чи модернізація. Це вже фактично новий самостійний виріб”.

Іл-76: що це за літак, який розбився під Рязанню, та наскільки він надійний

З понад 950 одиниць транспортних Іл-76 всіх версій саме через пожежу зазнали катастрофи лише кілька літаків.

Днями у РФ вщент розбився та згорів, а відповідно до російського “новоязу” – “внаслідок торкання землі частково зруйнувався”, військово-транспортний Іл-76 “повітряно-космічних сил”.

Причиною катастрофи, в результаті якої загинуло п’ять з дев’яти осіб, які перебували на борту, за попередніми даними, стала пожежа одного двигуна та система пожежогасіння, яка не спрацювала.

Надійність і катастрофи Іл-76

Загалом Іл-76 було вироблено понад 950 одиниць всіх версій з яких через катастрофи та серйозні аварії, а також через бойові дії втрачено близько 100 літаків. Частково у цю цифру входять збиті та пошкоджені на землі літаки, але у більшості випадків причиною аварії та катастроф визначали перевантаження літака. Але чотири, не рахуючи останнього, внаслідок пожеж.

З них катастрофа Іл-76МД у Рязані найбільше схожа на катастрофи комерційного Іл-76ТД (цивільна модернізація 1982 року з максимальним навантаженням у 50 тонн) у пакистанському Карачі у 2010 році та військово-транспортного Іл-76МД в азербайджанській столиці Баку у 1989 році.

У катастрофі у Карачі одразу при зльоті в Іл-76 загорівся четвертий (крайній з правого борту) двигун, який почав руйнуватись та пошкодив сусідній двигун на якому також почалась пожежа. Тобто з ладу були виведені обидва двигуни по одному борту.

Система пожежогасіння не спрацювала, а потужності двох працюючих двигунів не вистачило для утримання завантаженої машини у повітрі. Іл-76 впав всього у 500 метрах від смуги на будмайданчик. Весь екіпаж з восьми осіб, а також четверо будівельників на землі – загинули. Офіційною причиною катастрофи визнано технічну несправність літака.

У катастрофі у Баку 1989 року, через п’ять хвилин після зльоту на висоті 1,6 км загорівся та відвалився перший двигун (крайній по лівому борту), уламки лопатей турбіни пошкодили паливний бак та паливопроводи, що викликало пожежу, а також пошкодили систему пожежогасіння.

Попри все, літак ще 11 хвилин знаходився у повітрі та повертався на аеродром. Але полум’я ширилось крилом, конструкція ослабла і зруйнувалась. Літак впав у Каспійське море у 1,5 км від берега. Загинули всі дев’ять членів екіпажу та 48 десантників. Офіційною причиною катастрофи визнано дефект двигуна – руйнування міжвального підшипника.

З огляду на доступне відео, катастрофа у Рязані більш нагадує авіатрощу у Карачі. Іл-76 не зміг набрати висоту, тобто, цілком можливо, з ладу було виведено одразу два двигуни по одному борту, а система пожежогасіння була перебита уламками.

Військово-транспортний літак Іл-76

Іл-76 почали створювати у СРСР ще у 1966 році за наказом міністерства авіаційної промисловості. Справа в тому, що тоді СРСР активно розвивав повітряно-десантні війська, які потребували середнього швидкісного турбореактивного літака здатного перевозити, а головне – десантувати бронетехніку. А на додачу до цього – експлуатуватись навіть з ґрунтових аеродромів.

Фактично цей літак мав стати доповненням до Ан-22 “Антей”, якій відповідав за стратегічні перевезення. І попри багато нюансів з авіаційною промисловістю СРСР розробка літака тривала відносно швидко та без катастрофічних проблем і вже у 1971 році Ил-76 вперше піднявся у повітря.

При габаритах вантажної кабіни у 24,54 м, ширині 3,45 м та висоті 3,4 спочатку Іл-76 мав максимальну вантажопідйомність лише 28 тонн. У порівннянні з Ан-22 “Антей”, який підіймає до 60-80 тонн – відносно мало. Тому була проведена модернізація літака шляхом посилення фюзеляжу, у версії Іл-76М, який піднявся у небо через сім років, цей параметр був доведений до 42-48 тонн.

А вже у 1981 році перший політ здійснив Іл-76МД, в якій ще раз був посилений планер, модернізовано шасі, збільшена дальність польоту, а вантажопідйомність зросла до 48 тонн.

Льотні характеристики літака забезпечуються чотирма двигунами Д-30КП (у версії Іл-76МД) загальною тягою 12000 кгс кожний, а також потужною механізацією крила. Дальність польоту з вантажем у 20 тонн складає 7200 км, а 47 тонн – 4200 км.

У версії Іл-76МД він забезпечує перевезення до трьох бойових машин десанту або до 128 десантників. У випадку перевезення людей без необхідності десантування та встановлення другої палуби вміщує 225 осіб.

Іл-76 залишається основою повітряно-десантних військ РФ, а також використовується Збройними Силами України. Окрім того, він знаходиться на озброєнні ще близько 15 країн, а у якості цивільного транспортного літака доволі розповсюджений в авіаційних транспортних компаніях.

Характеристики Іл-76МД

• Екіпаж : 6-9 чоловік
• Розмах крил : 50,5 м
• Максимальна злітна маса : 190 т
• Максимальне навантаження : 48 т
• Двигун : 4х12 000 кгс
• Максимальна швидкість : 850 км / год
• Дальність польоту : з вантажем 20 т – 7200 км, 40 т-4200 км
• Практична стеля : 12 км