Хто вигадав Всесвіт Чужого

Чи з’явиться свій “Відьмак” в Україні? Інтерв’ю з фантастом Володимиром Арєнєвим

Автор понад 30 книжок, сценарист і літагент Володимир Арєнєв вигадав світ майбутнього, в якому українські школярі літають на реактивних рюкзаках над Дніпром, космічні кораблі стрибають у гіперпростір, який має милозвучну українську назву “вирій”, люди пережили космічну війну і вже досліджують Марс.

Сповнена загадок і космічних пригод про 2178 рік, книжка “Сапієнси” стала Книгою року ВВС News Україна-2019.

Володимир Арєнєв, який також працює на польському літературному ринку та знає автора “Відьмака” Анджея Сапковського, у розмові з ВВС News Україна в Мистецькому Арсеналі розмірковує про долю українського фентезі і дає прогноз, за яких умов за українську книжку може взятися Netflix.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

Чуткар і зоряні джури

BBC News Україна: Як ви створювали всесвіт “Сапієнсів”? Там дуже багато деталей, термінів, приладів, винаходів. Як ви його наповнювали?

Володимир Арєнєв: Я йшов від того, що мені потрібно створити світ майбутнього, який до певної міри буде віддзеркалювати те майбутнє, про яке ми читали раніше у книжках, дивились у фільмах.

Нам у дитинстві обіцяли реактивні наплічники, чому їх нема? Хай будуть хоча б у книзі. А якщо є наплічник, то має бути запобіжник, щоб ним користуватися. Я цей світ відкривав поступово.

Ну а далі, якщо ти вигадав елемент майбутнього, то має бути якась коротка, ненаукова назва. Ці назви так само створюють світ майбутнього.

“Сапієнси” стали найкращими у номінації дитяча література. В книжці багато відсилок і загадок, а імена героїв – це імена письменників-фантастів

BBC News Україна: Як ви створювали цю мову? У книзі є “чуткар”, є “вирій”, українські назви різних дивайсів, які ми зазвичай називаємо, використовуючи англіцизми.

Володимир Арєнєв: Описуючи світ майбутнього, хотілося у ньому зробити щось своє, щоб читачеві це було зрозуміло, ближче, щоб це було оригінально. Я подумав про те, що якісь речі, які ще винайдуть, можливо, назвуть словами, які вже існують.

Слово “гіперпростір” до цього було у сотнях книжок, а я обрав “вирій”. Тобто щось, що перебуває не тут, не в цьому вимірі. І цей вирій чудово спрацював. А як назвати космічні кораблі, які стрибають у вирій? Звісно іменами пташок, які у вирій летять.

Як назвати хлопців, які навчаються в школі зореплавства? Школярі? Та це шось таке. Хай будуть зоряні джури.

“Про майбутнє у нас мало книжок”

BBC News Україна: Вашу книжку “Сапієнси” відносять до жанру ретро-футуризму. Чому?

Володимир Арєнєв: Це майбутнє, яке нам зображували колись, яке, можливо, не сталося. В цьому сенсі воно ретро, воно було зображене у 70-80-х роках. Ми зображуємо його, змінюючи до певної міри, роблячи правдоподібним, однак воно має ознаки олдскульного футуризму.

Вся ця історія взагалі виникла з такого раптового усвідомлення, що ми практично не пишемо про майбутнє.

Тобто у нас є книжки, які присвячені сучасним проблемам, соціальним, побутовим, книжки, які розповідають про минуле, героїчне чи не дуже, але ми не говоримо про майбутнє. Ми живемо в дуже близькій перспективі, ми не дивимось далі. Мені здається, що це неправильно, тому, що не говорячи про майбутнє, ми в принципі його і не створюємо.

Автор фото, Олеся Волкова

Ілюстрації до “Сапієнсів” створювала Ліна Квітка

BBC News Україна: А хто для вас аудиторія книжки “Сапієнси”?

Володимир Арєнєв: У мене дві аудиторії. З одного боку – це читачі 12+, які будуть читати це як пригодницько-фантастичну повість, яка створює світ майбутнього.

А друга група читачів – це плюс-мінус мій вік, люди, які виросли на фантастиці 70-80-х років, які дивились фільми, читали книжки, які люблять і знають цей жанр, які побачать оці всі жартівливі відсилки.

Тобто, з одного боку, це гра для своїх, якщо ми говоримо, що батько одного з героїв працює у замкненому ангарі-18, то читачі, які дивилися фільм “Ангар 18”, скажуть: “Ага!”. Але ті, хто не дивився цей фільм, вони нічого не втратять, це просто номер ангару.

“Ми конкуруємо з Роулінг і Мартіном”

BBC News Україна: Ваша книжка “Порох із драконових кісток” рекомендована Міністерством освіти до читання в школі. Як можна зацікавити дітей українською фантастикою?

Володимир Арєнєв: Я не знаю, чесно кажучи. Тобто ти ж не кажеш: “Я її так напишу, щоб вона премію отримала, чи щоб Міносвіти її рекомендувало”. Ясно, що хочеться зробити її цікавою для дітей.

Йдеться про те, чого там не має бути. Там не має бути повчань. Знаєте, стати на стільчик і казати: “Дітки, дітки”. Не має бути якихось очевидних речей.

Ти просто вигадуєш історію, ясно, що за цією історією є якесь друге дно, третє дно, метафора. Має бути розвага, має бути щось, що приверне увагу читача. Тому, що ми все одно всі конкуруємо, навіть не з колегами по цеху з України, ми конкуруємо з Джоан Роулінг, зі Стівеном Кінгом, з Джороджем Р.Р. Мартіном.

Ти все це маєш враховувати, маєш розуміти, що ти ще не їхнього рівня, але ти маєш тягнутися і думати про це.

Майбутнє українського фентезі

BBC News Україна: А українське фентезі, на вашу думку, воно взагалі яке? Наскільки, наприклад, воно відрізняється від західного?

Володимир Арєнєв: Українське фентезі відрізняється від західного насамперед тим, що його менше, його традиція переривалася в Радянському Союзі, і це фентезі існувало в казковому, дитячому жанрі.

Через це ми звикли до того, що фентезі або говорить про якісь казкові речі, або про славетне минуле.

Сучасне західне фентезі говорить про сучасні речі, згадаємо Анжея Сапковського з його тематикою расової ворожнечі і расизму, яку він вписав в абсолютно, здавалося б, розважальний світ “Відьмака”.

Також у нас ще немає звички і розуміння видавця, як працювати з фентезі. Тобто видавець розуміє, як працювати з розважальною підлітковою прозою, він розуміє, кому це пропонувати, а коли доходить до сучасного і дорослого фентезі, видавець губиться, бо просто не бачить ще цільової аудиторії.

Володимир Арєнєв пише книжки і працює літературним агентом. За його сприяння в Україні незабаром вийдуть переклади польських письменнкиів-фантастів

Фантасти і гроші

BBC News Україна: А цільова аудиторія українського фентезі – вона велика?

Володимир Арєнєв: Вона велика, якщо судити хоча б за накладами “Відьмака” українською. От мені здається, що це один з показників, так само Джорджа Р.Р. Мартіна у нас весь час додруковують.

Це ті люди, які хочуть читати фентезі українською. Далі питання в тому, що може запропонувати видавець, що може запропонувати письменник, і наскільки те, що він їм запропонує, буде цікавим? Ми конкуруємо не з вітчизняними авторами, ми конкуруємо з закордонними авторами, які по суті зараз на ринку.

BBC News Україна: Письменнику-фантасту в Україні можна жити з письменництва?

Володимир Арєнєв: Складно. Цього року, крім того, що книжки писав, я був пів року на стипендії у Варшаві. Плюс, я викладаю на письменницьких курсах. Це допомагає не займатися якоюсь додатковою діяльністю. Але треба розуміти, що я присутній на ринку уже багато років і жив не з книжок.

Зараз я теж не можу сказати, що живу тільки з гонорарів. У нас є лише кілька авторів, які живуть з гонорарів, але це знову ж таки у них є певна кількість книжок, які перевидають. Ці люди працювали для цього багато років.

BBC News Україна: А якщо говорити про розвиток української фантастики, як вона змінилась?

Володимир Арєнєв: Якщо ми говоримо про українську, україномовну фантастику, вона принаймні отримала можливість звучати.

Тому, що брати Капранови свого часу започаткували серію “Алфізика” – це була мало не перша серія україномовної фантастики. Але це дало поштовх видати багато текстів. Потім була величезна перерва і більшість авторів пішли в підлітковий сектор.

А зараз виникають нові можливості, і є кілька видавництв, які працюють з дорослою фантастичною прозою. Є Олексій Жупанський, він намагається видавати тексти між мейнстримом і фантастикою. Виходили “Літописи Семисвіття” Наталії Марченко, виходять збірки оповідань.

Чи буде український “Відьмак”

BBC News Україна: На вашу думку, яка з українських книжок може стати основою такого серіалу, як “Відьмак” чи “Ігри престолів”? Щоб за неї взявся Netflix?

Володимир Арєнєв: Netflix береться за те, що мало потужний успіх не лише в своїй країні, а і в інших. Йдеться не про дві і не про п’ять тисяч примірників.

Тобто це абсолютно інший рівень накладів і бажано, щоб ці книги існували в перекладі англійською. Ніхто не буде читати українською, просто тому, що вони читають англійською. Тобто це має бути текст, який був успішний не тільки у себе вдома.

BBC News Україна: Такого в нас ще немає?

Володимир Арєнєв: Умовно кажучи, з тих авторів, яких хоч якось можемо віднести до фантастів і тих, хто вистрелив на заході, це Наталя Щерба з циклом “Часодії”. Її читають у Польщі і Чехії. Також на заході читають Андрія Куркова, але він пише не фантастику і не позиціонує себе як фантаст.

BBC News Україна: Зараз про польське фентезі говорять усі. Про “Відьмака” говорять, дивляться, про нього сперечаються, як полякам це вдалося?

Володимир Арєнєв: У них був Анжей Сапковський. Насправді, у Польщі можна багато чому повчитися. У них було те, чого не було у нас.

Це потужні клуби любителів фантастики, які створювали величезні конвенти (з’їзди любителів фантастики – Ред.). Наприклад, у Познані на конвенті фантастичної культури, де були косплей, кіно, комп’ютерні ігри, комікси, нещодавно було 52 тисячі людей. Такі події залучають нових читачів, нових прихильників субкультури.

У нас часто люди, які читають фантастику, соціально неактивні. Вони прочитали книжку, поклали на полицю, можливо, написали щось у соцмережах і все.

А от фанати, які починають працювати на свій жанр і на розвиток свого жанру, – це ті, хто активно про це розповідають, хто збираються групами і кажуть: “Це модно, це цікаво! Подивись, прочитай!”.

І це вже субкультура, на яку працює виробництво, починаючи з наліпок, значків, і туди уже можна приходити з фільмами.

Автор фото, Netflix

Арєнєв: Коли випускали перші книжки “Відьмака”, ніхто не вірив в успіх. Книжки розмели

Другий момент – це журнал. У Польщі журнал “Нова фантастика” існував десятки років і існує досі. Тираж був сотні тисяч, зараз десятки тисяч, але він є в кожному районі.

Чому важливий журнал? Тому, що журнал дає майданчик, він друкує оповідання, а з іншого боку він дає майданчик для дискусій. Тоді текст не існує в вакуумі.

У нас часто ти випускаєш книжку, і вона помічена двома, трьома рецензентами. Можливо, були навіть непогані продажі, але не було реакції читачів, не було обговорення, книжка не увійшла в культурне поле, як щось, що викликало жваві дискусії.

“Відьмак” викликав, і зараз навіть ця хвиля докочується, просто це вже двадцять п’ята чи якась там хвиля.

І третій момент: у Польщі були видавці, які взялися видавати книги, повірили в них і побачили потенціал. Коли випускали перші книжки “Відьмака”, ніхто не вірив в успіх. Їх розмели.

Це була величезна робота Сапковського, він писав одну книгу на рік, він їздив на конвенти, і потім долучилися комікси. Потім був перший фільм, неуспішний, але про нього знову говорили, тобто “Відьмак” весь час перебував в культурному полі. Потім була гра, потім була ще одна гра, потім він написав чергову книжку.

Перші переклади англійською “Відьмака” були не дуже успішними, тобто кілька книжок випустили і все. При тому, що в Росії, Чехії та Німеччині це був потужний успіх. Після ігор була наступна хвиля успіху, про “Відьмака” дізналися у Китаї. І тоді прийшов Netflix. Але цей проєкт робили десять років.

Автор фото, NurPhoto Getty Images

Арєнєв: Безглуздо порівнювати “Відьмака” з “Грою престолів”, тому, що це абсолютно різні історії

“Відьмак” та “Ігри престолів”

BBC News Україна: Ви серіал вже подивилися?

Володимир Арєнєв: Так.

BBC News Україна: Як він вам?

Володимир Арєнєв: Є речі, які мені здалися не дуже вдалими, але на загал, мені здається, що це краще, ніж було польською мовою.

Я отримав задоволення. Були моменти, які мене дратували, були моменти, які мене дивували. Але знову ж таки, я дивився на це як професіонал, я розумів, чому змінили сюжет, чому ввели передісторію Йеннефер.

BBC News Україна: Його спочатку порівнювали з “Іграми престолів”, тепер критики розбивають ущент, кажуть, що не дотягує до “Гри престолів”.

Володимир Арєнєв: Безглуздо порівнювати з “Грою престолів”, тому, що це абсолютно різні історії.

“Гра престолів” – багатофігурна композиція, епічна. “Відьмак” – це дуже складний матеріал, тому, що перші дві книжки – це історія про одного персонажа, а потім вона розгалужується і додає більше не політичного, а соціального контексту. Ось ці міжрасові моменти і політичні.

Але добре, що про нього говорять, що про нього пишуть, сперечаються, тому що це працює на книжку.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegramабо Viber!

Всесвіт «Чужого» у фільмах та відеоіграх: згадуємо найкраще

https://itc.ua/wp-content/uploads/2023/09/ledifen-gordonfreeman-finale-150×150.jpg *** https://itc.ua/wp-content/uploads/2023/09/ledifen-gordonfreeman-finale-150×150.jpg *** https://itc.ua/wp-content/uploads/2023/09/ledifen-gordonfreeman-finale-150×150.jpg

Член ради авторів ITC

Цей матеріал – не редакційний Це – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Важко знайти людину, яка нічого не чула про головного космічного монстра — Чужого. Навколо цієї істоти виник цілий всесвіт: оригінальний і похмурий, він успішно перекочував з кіноекранів у книжки, фанфіки, комп’ютерні ігри та комікси… і продовжує розвиватись по цей день. В даній статті я спробую пригадати найцікавіше з кінострічок та ігор, що здатні занурити вас в оригінальну атмосферу похмурого майбутнього підкорювачів космосу, де людина — далеко не вершина харчової піраміди та аж ніяк не вінець розвитку…

Створення «Чужого»

Важко уявити, що така величезна франшиза народилася без вдалого збігу обставин. Працюючи над сценарієм «Чужого», Ден О’Бенон та Рональд Шусетт не розраховували, що їхні імена увійдуть до історії кіно. Початковий сюжет «Чужого» був далеким від того, що побачили глядачі: продюсери Девід Ґайлер та Волтер Гілл не раз його переписували. Саме вони включили до сюжету андроїда Еша (модель Hyperdyne Systems 120-A/2 ), додавши в горор нотки науково-фантастичної драми.

Ден О’Бенон (ліворуч) та Рональд Шусетт – творці легенди

У результаті вийшла неймовірно красива та смілива для своєї епохи стрічка про те, як семеро космічних далекобійників знаходять на далекій планеті занедбаний корабель із яйцями невідомих істот та до чого призвела випадкова зустріч з невідомим інопланетним видом.

Ідея зробити героями фільму простих роботяг виявилася вдалою. Глядачам було легко асоціювати себе з такими персонажами, співпереживати їм та розуміти мотиви їхніх дій.

З оформленням фільму дуже пощастило. О’Бенон брав участь у роботі над «Дюною» Алехандро Ходоровський, і хоча проєкт був закритий, він дозволив сценаристу познайомитися з роботами Ганса Рудольфа Ґігера , одночасно жахливими та еротичними. На Скотта справив враження Ґігерівський альбом «Некрономікон», і він попросив художника зробити щось подібне.

Режисеру «Чужого» Рідлі Скотту творчість Ґігера теж припала до душі. Художнику доручили придумати вигляд прибульця на всіх стадіях розвитку, внутрішній вигляд інопланетного корабля та пейзажі іншої планети. Його моделі «лицехапів» були такі реалістичні, що при спробі привезти їх на фільмування до США Ґігера затримали на митниці. Не могли повірити, що це лише прикраси.

Страшенно реалістичні та одночасно чужі для нашого світу біомеханічні дизайни Ганса Руді Ґ ігера вражають з першого погляду. Навряд чи «Чужий» став би культовим, якби працював над його оформленням менш ексцентричний та талановитий художник.

Якщо у вас проблеми з вільним часом, але є велике бажання потрапити в ІТ, то вечірні курс стане справжньою знахідкою для вас.

Загалом вся команда виклалася на повну, інакше силами одного режисера, сера Рідлі Скота не вдалося б зробити такий шедевр самотужки, всі гарно попрацювали: гримери, декоратори і, звісно, акторський склад. Сігурні Вівер у ролі Еллен Ріплі стала яскравим прикладом мужньої та відважної фантастичної героїні.

Елен Ріплі — восьма в списку найвизначніших протагоністів американських фільмів

“Чужий” знятий у широкому форматі (співвідношення 2.35:1), а це означає, що приблизно 50% зображення втрачається, якщо показувати фільм на телевізорі зі співвідношення сторін 4:3 (які були стандартом того часу). Навіть у сучасного телевізора зі співвідношенням сторін 16:9 – втрачається 33% зображення.

Зйомка «Чужого» на широкоформатну плівку дала режисеру Рідлі Скотту можливість використати всю площу кадру у своїх інтересах, наприклад, щоб приховати рух у затемнених кутах екрану. Більшість цих ефектів, що викликають тривогу (а саме вони відповідальні за задоволення від страху) губляться на недостатньо широкому екрані.

«Чужий», безумовно, містить ряд шокуючих моментів, які біограф Рідлі Скотта Пол М. Семон описав так:

«Скотт приділяє пильну увагу механіці створення кінематографічного занепокоєння за допомогою довгих, приглушених, затяжних кадрів та раптового порушення цього ритму за рахунок несподіваних звуків та рухів».

Історія відкривала величезні можливості для створення сиквелів та приквелів на будь-який смак. Всесвіт «Чужого», створений за канонами старої доброї фантастики, зовсім не дружній і таїть в собі масу небезпек і відкриттів — як і Земля зі зловісними корпораціями та андроїдами…

«Чужі» (1986) – від жахів до бойовиків

Попри чудових зборів «Чужого», Fox не поспішав давати зелене світло сиквелу. У свій час мало хто уявляв у який бік розвивати серію, в результаті Девід Гайлер зробив ставку на режисера Джеймса Кемерона, що подавав великі надії. Його сценарій до «Термінатора» вразив продюсера, і Кемерон став і сценаристом, і режисером сиквелу під назвою «Чужі».

Стараннями Кемерона з типового горору серія перетворилася на бойовик. Режисер був давнім шанувальником «Зоряного десанту» Хайнлайна і хотів зняти фільм не про безпорадні жертви, а про солдатів майбутнього, які готові зіткнутися з невідомою загрозою. Їхня історія в чомусь відобразила інтерес Кемерона до війни у В’єтнамі. Як і американські солдати, морпіхи у фільмі добре озброєні та навчені, але зустріч із невідомим противником на чужій території обертається для них справжнім жахом.

Всесвіт «Чужого» відмінно підійшов для космічного бойовика, і Ріплі, що вижила після першої частини, без проблем вписалася в сюжет. За п’ятдесят років, доки вона перебувала в кріогенному сні, на злощасній планеті, де її команда зіткнулася з Чужим, вже встигли заснувати колонію. Зв’язок із її жителями обривається, й на розслідування/зачистку туди прямує озброєний загін піхотинців. З ними летить і Ріплі, сподіваючись, що перемога над старим ворогом дасть їй можливість повернути старі ліцензії та допуски до своєї роботи, а також позбутися кошмарів. Що відбувається далі, здогадатися неважко. Замість одного природженого вбивці загін зустрічає цілий виводок потвор, котрі зробили колонію своїм будинком.

«Чужі» стали рідкісним сиквелом, який перегнав у популярності оригінал. Швидкий темп, кривавий екшн і хоробра героїня вразили як глядачів, так і критиків. З іншого боку фантазія Кемерона розширила всесвіт «Чужих». Виявилося, що ксеноморфи мають наділену інтелектом королеву, здатну відкладати яйця, а самі вони діляться на солдатів і робітників, як мурахи або бджоли. Вони не тільки сильні й живучі, а ще й настільки розумні та організовані, що стали гідними суперниками для людей.

Корпорація зла – Weyland-Yutani

Окрему увагу у всесвіті Чужого варто приділити корпорації «Вейланд-Ютані», яка постійно намагається отримати зразок Чужого. Основний напрямок її діяльності — освоєння нових планет та виробництво всієї необхідної для цього техніки, від космічних кораблів до скафандрів та бортового харчування. Вона ж випускає андроїдів, яких важко відрізнити від справжніх людей. Корпорація з’явилася внаслідок злиття американської компанії «Вейланд» та японської «Ютані».

І хоча у «Прометеї» та оригінальній тетралогії історія компанії викладена по-різному, її бізнес-модель залишається незмінною. “Вейланд-Ютані” – класична корпорація зла, яка готова на все, щоб отримати нові технології та заробити на них грошей. Вона посилає колоністів на населену Чужими планету, ставить нелюдські досліди та ліквідує небажаних свідків. За словами Ріплі, незрозуміло, хто гірший: Чужі, які вбивають з інстинкту, чи люди, що готові перебити один одного заради прибутку.

Падіння та забуття

Ще до початку роботи над третьою частиною від авторів відвернувся успіх, продюсери не могли вирішити, як розвивати історію. Для «Чужого 3» було написано декілька сценаріїв, але Шусетта і О’Бенона не влаштували історії про конфлікт двох держав, які конкурують в розробці біологічної зброї чи про зустріч ченців-пустельників з ксеноморфами…

У результаті в основу фільму ліг сюжет про довічних арештантів на планеті-в’язниці, що борються з монстром. Туди потрапляє Ріплі в компанії лицехапа, який після прильоту інфікує собаку (в іншій версії фільму — бика) ембріоном Чужого. Ріплі знову доводиться полювати на монстра, цього разу особливо швидкого, і місцеві в’язні не особливо прагнуть їй в цьому допомогти. Як на зло, усередині самої героїні також розвивається ембріон королеви Чужих, за яким уже летять безпринципні агенти корпорації. Особисто для мене, Чужий 3 – найулюбленіша і атмосферна частина в серії.

Фінальна сцена «Чужого 3» могла поставити ефектну крапку в історії серії. Але, всупереч на протести авторів франшизи, студія вирішила заробити ще грошенят. Черговий сценарій був замовлений у Джосса Відона, а режисерське крісло дісталося французу Жан-П’єру Жене. Вони намагалися знайти свіжий погляд на франшизу, що втрачала популярність, але натомість вийшла стрічка, яку з «Чужим» пов’язували тільки Ріплі та ксеноморфи.

У новому фільмі військові клонують королеву Чужих (і Ріплі за компанію) та виводять декількох ксеноморфів. Цього разу Ріплі доводиться позбавлятися їх у компанії космічних піратів, причому клонована Ріплі практично супергероїня. Завдяки вбудованому в її ДНК генетичному коду прибульців вона стала значно швидшою і сильнішою, а її кров перетворилася на кислоту. Не на таке завершення чекали фанати та й ще один типовий бойовик не надто вразив пересічного глядача, про що свідчили скромні касові збори.

Чужий і Хижак

Кросоверів за участю Чужого було багато, але у масштабну серію переріс лише один. У 1989 році нацькувати ідеального вбивцю на природженого «хижака» додумалися на сторінках коміксу Alien vs. Predator видавництва Dark Horse. На великому екрані вони зустрілися лише 2004 року, у фільмі «Чужий проти Хижака». Видовище вийшло криваве, але безглузде, однак це не завадило через три роки випустити сиквел ще нижчої якості. Не дивно, що творці «Чужого» відхрестилися від цієї дилогії і її заведено вважати не канонічною.

«Прометей» – квінтесенція антилогіки

По-справжньому серія повернулася на великий екран у 2012 році, коли вийшов «Прометей» — амбітна фантастична стрічка, знята Рідлі Скоттом. Безпосередньо до історії «Чужого» вона не підводить, її найпростіше схарактеризувати як приквел до основної серії.

Зореліт «Прометей» летить із науково-дослідною місією на далеку планету. В надії знайти відповіді на питання про виникнення людства та сенс його існування екіпаж досліджує руїни інопланетних споруд, одна з яких виявляється космічним кораблем. Він тримав курс на Землю, але вся його команда, за винятком одного інопланетянина, що спав в кріогенній камері, загинула. Спроба встановити контакт із прибульцем провалюється, до того ж трюм його корабля набитий капсулами з чорною жижею, що викликає у людей страшні мутації. Під кінець фільму це призводить до появи “Проточужого”.

«Прометей» не соромиться порушувати вічні питання про віру та сенс життя, водночас розмірковуючи на такі популярні у фантастиці теми, як стосунки роботів та людей. Андроїд Девід у виконанні Майкла Фассбендера, на вигляд доброзичливий, але в глибині цифрової свідомості затаїв образу на своїх творців, став головною перлиною картини. Інші персонажі теж вийшли харизматичними, хоч і діяли нелогічно для професійних дослідників. Але це, мабуть, єдина вагома претензія до «Прометея». Фільм просякнутий духом старої доброї наукової фантастики, чий всесвіт сповнений смертоносних та небезпечних секретів. Хоча думки по фільму неоднозначні, але декому приємно пройтися запиленими доріжками далекого занедбаного світу в компанії героїв. Цьому сприяють гарне оформлення фільму, що поєднує дизайн Рудольфа Ґігера та сучасні дорогі спецефекти.

Чужий у відеоіграх

Після 1997 року Чужі надовго зникли з кіноекранів. Але франшиза не була забута: про ксеноморфів продовжували випускати відеоігри та комікси, а також з’явилася “колаборація” із «Хижаком».

Ігри зі всесвіту Чужих почали виходити невдовзі після прем’єри першого фільму. Спочатку з’явилися пригодницькі ігри для допотопних комп’ютерів та консолей, пізніше до моди увійшли аркадні автомати, де ксеноморфів можна було розстрілювати зі світлових пістолетів. З середини дев’яностих до початку двохтисячних світло побачили гібриди хорору і шутера Alien Trilogy та Alien Resurrection, а також онлайновий командний шутер Aliens Online, який випередив свій час.

Конфлікт Чужих та Хижаків з людьми став чудовою темою для відеоігор. Особливо вдалася серія шутерів від першої особи, розроблена Rebellion Developments. У ній можна було пограти за героя будь-якої фракції, причому кожен з трьох мав не лише свій сюжет, а й індивідуальний стиль гри.

Крім фільмів та ігор, за мотивами «Чужого» вийшло безліч романів і коміксів, як включених у канон, так і фанфіків, що залишилися в статусі. Зустрічаються різні тексти — від історій, як Ріплі рятує з лап ксеноморфів чергову групу колоністів (і у фіналі, щоб уникнути нестикування із сюжетами фільмів, втрачає пам’ять), до масштабних сторінок про захоплення Землі інопланетянами та спроби людей відвоювати планету. У книгах отримали розвиток такі незаслужено забуті у фільмах персонажі, як морпіх Хікс та дівчинка-колоністка Ньют із «Чужих».

Але якщо історії про сутички Чужих, Хижаків та людей ще виглядають переконливо, то на обкладинки коміксів про боротьбу Бетмена, Супермена, судді Дреда та Зеленого ліхтаря із ксеноморфами складно дивитися без посмішки. Адже видавалися вони не як пародія, а цілком серйозно. Супермену, наприклад, довелося зіткнутися з Чужим на планеті, де мало сонячного світла, через що супергерой втратив частину сили та не зміг швидко розправитися з монстром.

«Alien: Isolation» – апофеоз космічного жаху

Гра проходить від імені Аманди Ріплі, дочки Елен Ріплі. Через п’ятнадцять років після зникнення матері Аманда з невеликою командою вирушає на космічну станцію «Севастополь», з якою було втрачено зв’язок. На місці з’ясовується, що станцію тероризує Чужий, а ті, хто вижив, нікому не вірять і готові стріляти у всіх поспіль.

Перше, на що звертаєш увагу у грі – наскільки точно у ній відтворено антураж перших двох фільмів. Масивні ЕПТ-монітори, обладнання з аналоговими перемикачами, комп’ютери зразка 80-х з характерним DOS інтерфейсом. Навіть точки збереження створено у вигляді робочих станцій, у яких вставляється здоровенна карта пам’яті й у неї повільно записуються дані. Якщо про «Half-Life» та «Portal» можна сказати, що вони зроблені з непідробною повагою до фізики, то «Alien: Isolation» — це любов до механізмів.

Після сучасного мейнстриму із чекпойнтами на кожному кроці «Alien: Isolation» здається безжальною, як сам Чужий. Аманда повільно реагує, не вміє битися і спочатку майже не озброєна. Вороги чуйні, а зрозуміти, видно їм тебе чи ні, можна лише за їхньою поведінкою (індикатора освітленості, як у Thief, тут немає). Впоратися з більш, ніж однією людиною одночасно складно, а точки збереження іноді розкидані далеко і зберігатися дають не завжди. Ти знову і знову вмираєш, перезавантажуєшся, скрегочеш зубами, проклинаєш складність гри.

А потім з’являється Чужий. І стає ясно, що досі була лише розминка. Чужий перетворюється на джерело постійної загрози. Втекти від нього неможливо, убити також (на пізніх рівнях можна ненадовго відлякати), а якщо навести його на групу озброєних людей, це дозволить лише виграти трохи часу. Чужий непередбачуваний, він може з’явитися раптово після довгої перерви прямо над головою і затягнути слизькою лапою в дірку у стелі. Єдиним безпечним місцем, всупереч канону, спочатку здається вентиляція, але Чужий швидко розвіює цю помилку.

Чужий поводить себе точно як у фільмах: він дуже чутливий і начебто насолоджується процесом полювання. Ось ви ховаєтеся під ліжком, а в кімнату заходить Він, обходить кімнату кілька разів, виходить і знову заходить, довго дивиться в бік Ріплі, відвертається і кудись застрибує. Шум затихає, небезпека, здавалося б, минула, можна вилазити з укриття. Але варто було тільки трохи висунутися, як перед очима з’являється слинява паща. Чужий не пішов, він просто влаштував пастку.

За всіх переваг «Alien: Isolation» підійде не всім: це повільна гра з неідеальним управлінням і довгим періодом входження. Перші кілька годин вона може просто бісити. Але, якщо ви терплячі та володієте міцними нервами, то незабаром виявите, що від неї важко відірватися.

«Aliens vs. Predator 2» (2001)

«Хто крутіший — чужі чи хижаки?» — це питання здавна цікавило шанувальників кінематографа не менше, ніж можливий поєдинок Сталлоне та Шварценеггера. Варто зауважити, що вони вже боролися з початку 90-х років минулого століття на сторінках коміксів, книг і, звичайно, у відеоіграх. Першим проєктом, що об’єднав ксеноморфів та хижаків, став не найкращий бойовик для Super Nintendo від видавництва Activision. Потім компанія Capcom продовжила експеримент на гральних автоматах.

Дія «Aliens versus Predator 2» розгортається через п’ятдесят років після закінчення фільму «Alien 3». На планеті LV-1201 дослідники корпорації «Вейланд-Ютані» виявили залишки давньої цивілізації та своїх старих знайомих – Чужих. Таке сусідство не зупинило людей. Вони спорудили науковий комплекс і почали вивчати знахідки, паралельно проводячи незаконні та вкрай жорстокі експерименти. Незабаром база та прилеглі до неї території стали полем битви та мисливськими угіддями.

Кожен із трьох героїв переслідує свої цілі: Чужий рятував вулик і Королеву, Хижак розбирався з давнім ворогом — генералом Риковим, Морпіх Гарісон разом із командою товаришів опиняється в пастці й просто намагався вижити. У протагоністів вистачало особистих проблем, проте історія більше не була набором незалежних пригод. Стежки героїв перетиналися. Вчинки одних безпосередньо впливали на долю інших. При цьому усі сюжетні лінії мали логічний фінал.

Вперше я познайомився з цією грою десь у 2004 році та перепроходив її багато разів. Навіть якийсь час грали кооперативний режим силами локальної мережі, так-так нормального інтернету тоді ще не було.

У підсумку хочу сказати: щоб зробити видатний проєкт на основі популярної франшизи, потрібно скласти воєдино багато компонентів, тому хороший результат виходить в одиниць. На щастя, розробники з Monolith Productions майстерно вписали свій сюжет у всесвіт Чужих і Хижака, а також реалізували безліч нововведень щодо першої частини. «Aliens versus Predator» 2 – це унікальне поєднання героїв, можливостей та відчуттів з історією, що інтригує відточеним балансом. Гра по праву вважається найвищою точкою еволюції серії, й навіть «Aliens vs. Predator» (2010) і близько не змогла до неї наблизитися.

«Aliens vs. Predator» (2010)

Якщо коротко говорити про гру 13-річної давності — вона все ще цікава для фанатів всесвіту. Звісно, не без ложки дьогтю, але про все по черзі…

У графічному плані гра виглядає досить добротно, а для посилення ефекту від приємної графіки можна додати різкості текстурам за допомогою SweetFX. Локації різноманітні, а грамотна робота зі світлом дає просто нереальний приріст до атмосфери.

Аудіо складова також шикарна — ембієнт і звуки оточення занурюють з головою у те, що відбувається. Однак, звуки пострілів швидше картонні, що трохи псує загальну картину, але через 10-15 хвилин гри до них звикаєш і не звертаєш уваги.

Геймплей також варто розділити на кампанії:

Морпіх — найкраща кампанія з усіх, неймовірно атмосферна, що постійно тримає в напрузі та не дає абсолютно ніякого відчуття переваги від наявності різноманітної зброї. Пройшовши кампанію за морпіха, одразу йду грати за інопланетного мисливця. Ще в демо версії мене неприємно вразив мізерний арсенал озброєння, що для хижака досить погано: всього 5 видів зброї, хоча в тому ж «Aliens vs. Predator 2» їх було 8.

Чужий і Хижак сильно програють в сценарії і могли б цілком перебувати в одній гілці оповідання, бо вони набагато коротші та за стилем гри являють собою плюс-мінус одне і те ж, а саме — стелс. Тільки якщо Хижак розкривається як машина смерті при отриманні списа (ближче до кінця його кампанії), то Чужий не розкривається взагалі, й весь геймплей зводиться до нападу з-за повороту або забивання натовпом, а на фінальну битву з босом, Хижаком-Воїном, важко дивитися без сліз.

Попри недоліки, все-таки «Aliens vs. Predator» – продукт класу ААА, і це видно одразу. Гра виглядала набагато свіжіше та приємніше, ніж «Aliens: Colonial Marines». Не дивлячись на бездарний сюжет, розробники мають гарні знання всесвіту (читали комікси та книги), це простежується у деяких дрібницях та посиланнях. Все-таки місцями відчуваєш атмосферу Чужих та Хижака.

Якщо поодинока гра зроблена погано, то мультиплеєр в «Alien vs. Predator» точно вдався. Такої напруги, граючи за десант, я не відчував ніде (і вже точно не в «Aliens: Colonial Marines»). Мультиплеєр може похвалитися відмінними режимами типу Predator Hunt та Infestation, які додають унікальний ігровий досвід та море фану.

Aliens: Dark Descent (2023)

Тішить той факт, що навіть у 2023 році всесвіт Чужого продовжує реалізовуватися у цікавих ігрових проєктах. У « Aliens: Dark Descent» вам доведеться керувати штабом, прокачувати технології, споряджати піхотинців на вилазки.

Основною “фішкою” від розробників стало те, що всю ігрову кампанію потрібно розрахувати так, щоб укластися приблизно в 50 ігрових днів. Щодо бойового загону: перед відрядженням їх на локацію необхідно грамотно оцінити їхню психологію, стежити за здоров’ям і потрібним спорядженням (складні кулемети, додаткові магазини, броня тощо).

Свій загін треба зібрати таким чином, щоб можна було за один ігровий день пройти одну локацію. В іншому випадку, кожен простій вам коштуватиме підвищенням зараження планети (від якого буде більше ксеноморфів на карті) та іншими негативними факторами, а також буде менше часу, щоб завершити всі основні місії для виходу у фінал. Додатковими особливостями є таймер і рівні зараження, що сильно ускладнюють проходження і, загалом, геймплей досить складний та непередбачуваний через те, що все може піти не так, якщо грамотно не продумати ходи відступу та контратаки.

Гра дуже затягує сюжетом та напруженими моментами. Тут не можна розслаблятися ні на секунду, адже будь-якої миті з будь-якого місця може вилізти невідома істота, яка поховає надію на вдале проходження. Крім того, завжди потрібно думати на кілька кроків вперед, адже кожна людина на рахунку.

На завершення

Всесвіт Чужого виявився не менш живучим, ніж його центральний монстр. Перші фільми настільки високо підняли планку якості, що розвинути їх успіх стало практично неможливо. Більш ніж 40-річний всесвіт, незважаючи на свій вік, виявився насиченим та багатогранним, в нього хочеться вертатися знову і знову. Завдяки індустрії відеоігор він отримав друге дихання, і тепер ми можемо відчути себе в тілі будь-якої зі сторін конфлікту за виживання виду. Навіть в 2023 році продовжують з’являтися цікаві ігрові проєкти, і маємо надію, що в подальшому їх буде тільки більше.

Чекаю в коментарях на ваші улюблені ігрові проєкти за мотивами всесвіту Чужого

Триває конкурс авторів ІТС. Напиши статтю про розвиток ігор, геймінг та ігрові девайси та вигравай професійне ігрове кермо Logitech G923 Racing Wheel, або одну з низькопрофільних ігрових клавіатур Logitech G815 LIGHTSYNC RGB Mechanical Gaming Keyboard!

Цей матеріал – не редакційний Це – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Related Post

Хто може бути спадкодавцемХто може бути спадкодавцем

Спадкодавцем може бути лише фізична особа (громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства). Перехід прав та обов'язків юридичної особи у разі припинення її діяльності регулюється іншими нормами законодавства, які

Як ви думаєте чому розповідь називається хамелеонЯк ви думаєте чому розповідь називається хамелеон

Зміст:1 Зніміть маски, панове! Не уподібнюйтеся до хамелеона чехова1.0.1 Майстер маскування1.0.2 Проблема, яка актуальна і понині2 «Хамелеон» – зміст і аналіз оповідання Чехова2.1 Історія створення2.2 Характеристика головних героїв2.3 Другорядні дійові