10 причин поїхати в Японію. Ні, не на Олімпіаду

Через пандемію коронавірусу Олімпійські ігри в Токіо проходять без глядачів і з дуже жорсткими обмеженнями. І, зрозуміло, без закордонних уболівальників. Але Японія чудова і без Олімпіади. Ось щонайменше 10 причин, чому її варто відвідати після скасування обмежень.

Причина перша: харчуватися як довгожитель

Варто відразу сказати, що “японська дієта” – це доволі широка концепція. Це не “чим більше суші, тим краще”.

Різні дослідження на цю тему перераховують основні моменти, важливі для здорового харчування: їсти треба насамперед морепродукти, овочі, соєві боби (та всі їхні похідні – наприклад, соєвий соус), рис і суп з місо (місошіру).

Автор фото, Getty Images

Суші – це, звичайно, добре. Але японська дієта – це не “чим більше суші, тим краще”

Така їжа, підкреслюють японські фахівці, сприяє здоров’ю серця та довголіттю (хоч і, здається, не захищає від онкології).

Зрозуміти, що і як працює, допомагають, як завжди, піддослідні щури й миші. У низці експериментів порівнювали японську дієту 1990-х з американською того ж десятиліття.

Вийшло, що пацюки на японській дієті були менш гладкими, мали нижчий рівень жирів у крові, хоч обидві дієти пропонували однакову кількість жирів, білків та вуглеводів. Різниця була в тому, що в американській дієті замість риби було м’ясо, замість рису – пшениця.

Автор фото, Getty Images

Морські водорості з різними ферментованим інгредієнтами – постійний елемент японської кухні

Вчені довели, що секрет японської дієти не в тому, щоб без зупину їсти водорості чи соєвий соус, а в різноманітності страв, які приготували за здоровою технологією, – не смажених (а на пару чи на повільному вогні), не пересолених, не дуже солодких, але приправлених різними спеціями. І з акцентом на овочі й бобові.

І якщо ви хочете відчути до кінця, що означає – харчуватися по-японськи, вам не уникнути натто, традиційної японської страви з ферментованих соєвих бобів.

Автор фото, Getty Images

Ось воно – смердюче натто. Але – супер’їжа

“Натто дуже смердюче. Його запах неможливо не помітити, – каже Юкі Гомі, японська кухарка, що очолює кулінарну школу Yuki’s Kitchen у Лондоні. – Але у мене в холодильнику воно є завжди”.

Японці називають натто супер’їжею і вважають, що воно розріджує кров, знижує рівень холестерину, зменшуючи можливість розвитку серцево-судинних захворювань, зокрема інсультів.

Будете в Японії – пересильте себе та скуштуйте справжнє японське натто. Можливо, потім вас за вуха не відтягнеш, і, повернувшись додому, ви станете фанатом цієї страви.

А ще є смажені оси. І це вже, радше, делікатес, а не просто смачна і здорова їжа.

Вживання ос в їжу колись було поширене по всій Японії. Сьогодні ця традиція вмирає, її дотримуються переважно представники старшого покоління в районі Ена префектури Гіфу, де і розташоване село Кусіхара.

Причина друга: відчути омотенасі

Ви, напевно, чули про бусідо, кодекс самурая, правила й норми поведінки справжнього воїна. У 1900 році японський просвітник Нітобе Інадзо написав невелику книгу, що швидко стала популярною на Заході: “Бусідо. Душа Японії”, де виклав основні принципи традиційної японської моралі й етики.

Однак на батьківщині, в Японії, його трактат зустріли не так тепло, як на Заході. Автора звинуватили у спотворенні дійсності, романтичному перебільшенні, занадто рожевому образі самурая.

Але трактат відіграв свою роль у пом’якшенні образу Японії в очах Заходу, представивши її як країну цивілізовану й благородну.

Автор фото, Getty Images

Образ благородного самурая, описаний Нітобе Інадзо, мало кого вразив у самій Японії, але отримав популярність на Заході

І якщо реальні самураї й не повністю відповідали опису Нітобе Інадзо, то сучасні японці часто дивують гостей з Заходу. Як пише наш кореспондент, в Японії так дбають про гарні манери, що навіть кришка унітазу сама підіймається, коли хтось заходить в туалет.

Якщо зовсім коротко, відразу після прибуття в цю країну ви зіткнетеся з омотенасі.

Це слово часто перекладають як “японська гостинність”, але на практиці воно означає поєднання вишуканої ввічливості з прагненням зберегти гармонію й уникнути конфлікту.

Омотенасі в Японії – це спосіб життя. Застудившись, японець обов’язково надягає санітарну маску, щоб не заразити інших. Перед початком ремонту сусідам вручають пральний порошок у подарунковій коробці, щоб ті могли потім відіпрати одяг від неминучого будівельного пилу. У магазинах, даючи здачу, підставляють долоню під руку покупця, на випадок якщо монети почнуть падати. На виході з магазину людей часто проводжають поклонами, стоячи у дверях, поки покупці не зникнуть з поля зору.

Однак омотенасі – це значно більше, ніж просто ввічливість до відвідувачів. “Багато з нас виросли на прислів’ї: якщо вам зробили добро, зробіть добро у відповідь, але якщо вам зробили щось погане, не чиніть зла цій людині”, – розповідає Норіко Кобаясі, керівник відділу в’їзного туризму японського консорціуму Discover Link Setouchi.

Автор фото, Getty Images

В Японії вас всюди зустрічають як найдорожчого гостя

Найприємніше в омотенасі, пише наш кореспондент, – те, що це заразливе як вітряна віспа. Сам того не помічаючи, невдовзі починаєш теж виявляти доброту, м’якість й турботу про інтереси оточення – здавати знайдені гаманці до поліції, посміхатися, поступаючись дорогою іншим водіям, доносити сміття до будинку і ніколи не підвищувати голос (і не сякати) в громадських місцях.

Причина третя: загубити гаманець (і відразу ж його знайти)

Експериментально доведено: 80% загублених у Токіо гаманців і 88% смартфонів відразу доставляють до поліції громадяни, що знайшли їх. Для порівняння: у Нью-Йорку ці цифри, відповідно, 6 і 10%.

Чому так? Справа у якійсь особливій чесності японців?

Населення столиці Японії ось-ось сягне 14 млн людей, і щороку тут гублять мільйони гаманців, смартфонів, сумочок тощо. Але відсоток речей, повернутих господарям, вражає.

Наприклад, у 2018 році токійська поліція повернула понад 545 тис. посвідчень особи їхнім власникам – 73% від загальної кількості втрачених. Так само знайшли дорогу до своїх господарів 130 тис. загублених мобільних телефонів (83%) і 240 тис. гаманців (65%). Часто їх повертали того ж дня.

Автор фото, Getty Images

Японські діти не бояться поліції і все, що знаходять, несуть в кобан (місцеву поліцейську дільницю)

Але в чому вигода людини, яка знайшла щось і повернула? Яка їй користь від такої чесності? Жодної винагороди вона не отримує. Зі 156 тис. мобільних телефонів, принесених до поліції у 2018 році, жоден не був подарований тому, хто знайшов його (17% з тих, чиї господарі так і не знайшлися, просто знищили).

Причина четверта: побачити, що таке справжня чистота

В Японії дуже швидко звикаєш до життя у чистоті. Але тут ви не знайдете ані смітників на вулицях, ані двірників. Чому ж в цій країні так чисто?

Деякі приклади неймовірної прихильності японців до чистоти стали вірусними (див. відео на YouTube) – скажімо, семихвилинний ритуал прибирання у швидкісному потязі “Сінкансен”

Навіть японські футбольні вболівальники – фанати чистоти, що вони й довели під час розіграшів Кубка світу в Бразилії (2014 року) та Росії (2018), здивувавши світ тим, як на стадіоні в кінці матчу вони збирають за собою все сміття.

Автор фото, Getty Images

Волонтери регулярно виходять на прибирання вулиць. І як після такого смітити?

Як же японці стали такими? Це вочевидь не щось нове, оскільки з цим зіткнувся ще 1600 року мореплавець Вілл Адамс, який став першим англійцем, що ступив на землю Японії.

Джайлс Мілтон у біографії Адамса “Самурай Вільям” зазначає, що “представники аристократії були неухильно чисті”, каналізація та туалети були у зразковому порядку, тоді як вулиці англійських міст тих часів “часто були переповнені екскрементами”.

Причина п’ята: “токійська тиснява” та потяг-куля

Німецький фотограф Міхаель Вольф впродовж кількох років знімав токійське метро в годину пік. Пози, в яких фотограф зафіксував пасажирів, нагадують застиглі в агонії людські тіла, знайдені під шаром попелу в Помпеї. Викручені руки, відкриті роти, запітнілі вікна вагонів .

І це не поставні фото, вони показують повсякденну реальність метрополітену в японській столиці. Для туристів із Заходу це – “жах-жах”. Для Токіо – буденність.

Вдавлені у вікна й двері вагонів або щільно притиснуті одне до одного, пасажири стоять із закритими очима. Вони занурились у свій внутрішній світ, ніби в транс.

Багато хто виглядає на диво спокійно – ніби вони зовсім і не страждають, а досягли якогось внутрішнього спокою. Ви відчували хоч щось подібне в годину пік в метро? Якщо ні – то, можливо, варто з’їздити в Токіо і повчитися у японців?

1964-го, 57 років тому, перший потяг “Сінкансен” відійшов від залізничної платформи. Біло-блакитний експрес, що нагадує своїми обрисами кулю, пронісся залізничними коліями повз мальовничу гору Фудзіяма зі швидкістю 210 км/год, подолавши відстань між двома мегаполісами за рекордно короткий період.

Автор фото, Getty Images

Потяг-куля на тлі Фудзі – символ сучасної Японії

Швидкісна магістраль “Токайдо-Сінкансен” стала не лише найбільш швидкісною залізницею у світі, але і найбільш завантаженою.

16-вагонні потяги-кулі вистрілюють з платформ токійського вокзалу кожні три хвилини. Їхня середня швидкість на маршруті – 270 км/год, а на деяких ділянках (попри гористий японський ландшафт) вони розвивають швидкість до 320 км/год.

Такі потяги – швидкі, регулярні та дотримуються графіку руху з точністю до секунди. Звісно ж, їх тримають в ідеальній чистоті.

Причина шоста: злякатися та побувати у пеклі (який насправді є раєм)

У будь-якій країні є такі куточки, які рекомендують відвідати тим, хто любить полоскотати собі нерви. Надамо слово письменнику Дону Джорджу.

“Я їхав через безлюдне японське село, десяток будинків якого небезпечно нависли над річкою на металевих палях. Подолавши крутий поворот, я побачив три фігури. Люди сиділи біля електричного стовпа. На них були гумові чоботи, грубі фермерські штани та куртки. На руках – білі рукавички. На головах – бейсболки.

Все б нічого, але в їхніх позах було щось неприродне. Не до кінця людське.

Автор фото, Carl Court/Getty Images

У цьому селі – тільки одна жива людина. І на цьому фото її немає

Коли я під’їхав зовсім близько, я зрозумів, що це не люди. Їхні пухкі обличчя були зроблені з білої тканини, замість очей – ґудзики, а брови прошиті чорними нитками.

Виявилось, що в селі мешкали опудала. І не просто опудала, а фігури, що зображають людей, які жили тут, але вже померли. Кому спала на думку така дивна, навіть хвороблива фантазія? Навіщо?

Інший кореспондент ВВС вирушив у паломницьку поїздку до японського селища Коя-сан, щоб помедитувати та розділити вегетаріанську трапезу з монахами.

І потрапив на цвинтар.

“Коли ми зайшли на цвинтар, вже сутеніло. Вимощена камінням стежка, освітлена тьмяними ліхтарями, вилась між гігантськими отруйними болиголовами та пініями.

На стародавні могили падали відблиски світла, в густих заростях рухалися тіні, а з найтемніших кутів кладовища на нас моторошно дивились висічені з каменю обличчя.

Здавалося, за нами стежать, – втім, можливо, так воно й було. Адже ми були на мрячному й моховитому цвинтарі Окуноін, що простяглося на цілих два кілометри, – найбільшому в Японії. Тут поховано понад 200 тисяч буддистських ченців, що очікують, як тут вірять, пришестя Будди.

Ось вам орієнтир для вашої майбутньої поїздки: цвинтар Окуноін лежить в стародавньому японському селищі Коя-сан в гористій префектурі Вакаяма. Це лише одна з багатьох святинь півострова Киї, внесених до Списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Автор фото, Thinkstock

Дзідзо Босацу в червоному слинявчику померлої дитини – це несподівано і зворушливо

“При денному світлі Окуноін не нагадував темне кладовище, де ми побували напередодні . Обличчя, які ми помітили минулого вечора, належали кам’яним статуям бодхісаттви Дзідзо Босацу.

Відвідувачі, у яких померла дитина, зазвичай вішають на статуї Дзідзо червоні слинявчики, щоб він доглянув за їхнім малюком”.

Після села, населеного опудалами, та найбільшого в Японії цвинтаря куди ще вирушити туристу? Хіба що в пекло.

Дзігокудані, або Пекельна долина – геотермальний кратер площею майже 10 гектарів, з надр якого виходить гаряча пара. Він розташований на території національного парку Сікоцу-Тоя, де лавові колодязі та киплячі вулканічні вирви з чорною сірою ховаються під товстою сніговою ковдрою – саме так, мабуть, могло б виглядати пекло.

Але ось парадокс: Дзігокудані (за 112 кілометрів на південь від Саппоро) багато хто вважає втіленням раю на землі. Тут безліч онсенів (гарячих ванн природного походження).

Автор фото, Getty Images

Ворота в пекло? Чи все-таки в рай?

Ванни Пекельної долини лікарі-бальнеологи радять для лікування різних захворювань, зокрема бронхіту, невралгії та екземи.

Купання в гарячих джерелах вже більш як 1000 років – важлива частина японського життя, національна традиція. Сюди приходять очистити і тіло, і душу.

Онсен – це і оазис, де можна поринути у рефлексію наодинці з собою, і громадське місце, де члени родини, друзі та сусіди скидають одяг, щоб зануритися всім разом у воду та отримати те первісне відчуття загальної рівності, з яким ми приходимо у цей світ.

Автор фото, Getty Images

Онсен з видом на Фудзіяму

Причина сьома: зробити суто японське тату і познайомитись з останніми японськими русалками

У західному суспільстві татуювання – це норма. Ба, більше – його підняли до висот мистецтва і навіть демонструють на виставках у найбільших музеях і галереях світу. А от в Японії ірезумі (дослівно: “ін’єкція туші” – Ред.) сприймають як символ зв’язків із кримінальним світом – бандами на кшталт злочинних синдикатів якудза.

Автор фото, Getty Images

В Японії не заведено демонструвати татуювання

Традиційне японське ірезумі відрізняється від інших видів татуювання тим, що малюнок наносять або на всю поверхню тіла, або повністю на руки і ноги. Натільний живопис уривається на шиї, зап’ястях та щиколотках. Це роблять для того, щоб одяг ховав татуювання.

“Якщо ви публічно демонструєте свої тату в Японії, ви ображаєте глядача”, – каже художник-татуювальник, майстер традиційного стилю ірезумі Алекс “Хорікіцуне” Райнке.

І про русалок. Може здатися, що в сучасній Японії такого просто не може бути, але в області Ісе-Сіма в префектурі Міе все пронизане цією старовинною морською традицією.

Найфантастичніше в ній – розповіді про ама, загадкових доньок моря, оспіваних у найдавнішій антології японської поезії VIII століття “Манйосю”. Кажуть, цій легенді вже три тисячі років.

Причина восьма: почухати за вушком у начальника залізничної станції

На жаль, ви вже не застанете триколірну кішку Таму, “почесного й довічного начальника” станції на залізничній лінії Кісігава, яка заслужила любов місцевих, популярність у туристів та глибоку повагу влади (наказом губернатора префектури її свого часу посвятили в самураї).

Самурай Тама вже відійшла у вічність (їй надали статус богині-покровительки Wakayama Electric Railway, а провести в останню путь прийшли тисячі людей).

Автор фото, TORU YAMANAKA/AFP via Getty Images

Після призначення Тами на посаду начальника станції справи на залізничній гілці пішли вгору

Але ви зможете познайомитись, наприклад, з Йонтамою, найменшою з кішок-начальниць станції, які допомогли врятувати від закриття залізничну лінію у префектурі Вакаяма.

Історія самурая Тами – це, як не дивно, історія любові. Не лише до залізниці.

“У 2006-му, після того, як тодішній власник лінії оголосив про її закриття, місцеві жителі звернулися до нинішнього президента Wakayama Electric Railway Міцонобу Кодзіми з проханням відновити повноцінну роботу лінії Кісігава”, – розповідає Кейко Ямакі, одна з керівників компанії Ryobi, що володіє Wakayama Electric Railway.

Як вона пояснила, власник місцевого супермаркету поруч зі станцією Кісі, який наглядав за Тамою, вирішив переїхати. Але перед цим попросив залізницю взяти шефство над кішкою.

“Наш президент завжди любив собак, але варто було йому побачити Таму, як справу було зроблено, – каже Ямакі, показуючи нам у смартфоні фото Кодзіми, на руках у якого ніжиться “начальниця станції”. – Він відразу в неї закохався”.

Закохався – не те слово. Втратив голову. Інакше як пояснити те, що незабаром Кодзіма наказав зшити Тамі формений кашкет, а в січні 2007 року офіційно призначив кішку начальницею станції Кісі.

Так Тама стала першим в Японії котоначальником залізничної станції. Але не останнім.

Причина дев’ята: цвітіння сакури

Автор фото, Getty Images

Сакура на тлі стародавнього храму – ще один символ Японії

Тут і пояснювати нічого не треба. По-перше, це дивовижно і казково гарно. Можна, звичайно, помилуватися світлинами .

Але ніщо не замінить автентичний досвід споглядання – в Японії, зазвичай, на початку квітня. Хоча, як свідчать спостереження, цвітіння починається все раніше.

Причина десята: спробувати зрозуміти японську душу

Загадкова японська душа. Марно намагатися розгадати її, сидячи перед комп’ютером або гортаючи фото в Instagram. Дотик до душі народу вимагає особистої присутності.

Ми можемо лише трохи допомогти, розповівши вам про деякі риси японського характеру.

Ось, наприклад, ікіґай. “Ви живете, тому що є ікіґай, – каже японський нейробіолог та автор книги “Ікіґай: сенс життя по-японськи” Кен Могі. – Це причина, чому ви вранці встаєте”.

Автор фото, Getty Images

Літні японці добре знають, навіщо встають вранці

Однозначного перекладу цього стародавнього японського поняття немає, але пояснення Могі – максимально точне.

Ця концепція з’явилася на Окінаві – групі островів на південь від Японії, які, з-поміж іншого, відомі завдяки високому відсотку людей, яким понад 100 років. Багато хто вважає, що секрет їхнього довголіття – в ікіґай.

“Ікіґай – це щастя, суть якого в тому, що вам завжди є чим зайнятися”, – каже Франсеск Міралес, що написав у співавторстві з Гектором Гарсія книгу “Ікіґай: японський секрет довгого і щасливого життя”.

“Якщо знаходиш щось, що наповнює життя змістом, це буде рухати вас вперед і давати стимул продовжувати”, – каже Міралес.

Як знайти свій ікіґай? Почати жити за принципами ікіґай дуже легко, вважають японці.

І ще одна риса, що відрізняє японців від людей Заходу. Концепція натсукасі пронизує японську культуру й життя. Тут обожнюють згадувати про минуле, але це – не ностальгія в розумінні західної культури і зовсім не бажання повернути те, що неможливо повернути.

Слово “натсукасі” японці вимовляють, коли щось викликає в пам’яті приємні спогади з минулого, коли добра посмішка осяює ваше обличчя. Наприклад, коли ви чуєте пісню, яка вам подобалася в юності, або коли знаходите в кишені старої куртки корінець квитка на потяг, й деталі тієї поїздки раптом спливають у пам’яті.

Автор фото, Getty Images

Ностальгія японців – це зовсім не смуток

У деяких країнах і культурах ностальгія часто сповнена печалі. Але натсукасі (походить від дієслова натсуку – завжди пам’ятати, прив’язуватись до чогось) означає радість та вдячність за минуле, а не хворобливе бажання це минуле повернути.

Такі, з нашої точки зору, щонайменше 10 причин вирушити до Японії.

Олімпіада? Яка Олімпіада? Є речі й важливіші, правда ж?

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Тури в Японію

Японія — загадкова східна країна з дивовижною самобутньою культурою, яка вже не перше сторіччя привертає західних туристів. Тут неймовірним чином поєднуються дбайливо оберігаються національні традиції та найостанніші нововведення технічного прогресу. Столиця Японії — Токіо — друге за величиною місто на планеті.

Ймовірно, через те, що країна розташована на архіпелазі та невелика за розмірами, японці неймовірно трепетно ​​ставляться до своєї природи — де ще ви зустрінете націю, яка масово ходить милуватися цвітінням дерев? Або де вважається, що воїн не може бути великим, якщо не вміє скласти ікебану або написати хайку?

Пристрасть до краси можна теж назвати національною рисою жителів країни висхідного сонця. Що б вони не робили: рисову булочку або хай-тек роботу, японці прагнуть надати своїм творінням приємні для ока обриси, колір, текстуру. Працьовитість, дбайливість, акуратність і смак вчуваються в старовинних храмах, статуях і парках в тій самій мірі, в якій ці ж ознаки японці намагаються зберегти в сучасній архітектурі та дизайні.

Простягнувшись мало не на 3000 км з півночі на південь, Японія перетинає кілька кліматичних поясів, від помірного на півночі, до тропічного на південних островах, що дозволяє купатися в океані взимку і кататися на лижах зі снігових схилів влітку.

Центральний район, який в основному відвідують туристи, має сонячну і суху зиму (+10°С), приємні осінь і весну (+15-20°С) і тепле та вологе літо (+28-31°С). На північному острові Хоккайдо погода прохолодніше градусів на 10-15.