Гетьман Iван Виговський

В Переяславi, пiсля ради 8 генваря 1654 року, гетьман Богдан Хмельницький з козацьким вiйськом прийняв присягу на пiдданство московському царевi Олексiєвi Михайловичу перед московськими посланцями. Пiсля того московськi посланцi мали через тиждень виїхати до Києва, щоб прийняти присягу од духовенства, київських козакiв та городян. Богдан Хмельницький послав свого генерального писаря Iвана Остаповича Виговського поперед посланцiв до Києва. Гетьман знав, що київський митрополит Сильвестр Косов i все київське духовенство не хотiли приставати на пiдданство московському царевi, i боявся, що митрополит, може, не вийде назустрiч посланцям з процесiєю i не схоче привести до присяги киян.

Виговський прибув до Києва поперед посланцiв i зараз пiшов до митрополита. Митрополит жив в старих дерев’яних покоях на цвинтарi Софiйського собору, котрi стояли серед старого садка. Виговський заповiстився через келiйника. Митрополит звелiв просити його в покої.

Була ще рання година. Митрополит тiльки що поснiдав. На столi на олив’яних полумисках лежали недоїдки редьки та смаженi на сковородi кружалки квашених бурякiв, обсипаних борошном. Сильвестр Косов сидiв на стiльцi з високою спинкою. Перед ним на невеличкому столиковi лежав розгорнутий фолiант, старий та пожовклий, переплетений в шкуратянi товстi палiтурки з застiжками. Вiн дочитував листка, i йому, очевидячки, не хотiлось одривати очей од книжки як писар переступив порiг його кiмнати.

Виговський низько поклонився митрополитовi. Митрополит зирнув на його сердито, але встав з стiльця. Вiн був вже старий та сухорлявий, з довгою сивою бородою та короткими косами, котрi посiклись i вилися кругом голови посiченими пухкими кучерями. Митрополит поблагословив Виговського. Виговський поцiлував владику в руку i знов низько поклонився.

— Прошу вступити до моєї бiблiотеки, — обiзвався владика i показав рукою на одчиненi дверi в низький, але просторний покоїк, в котрому по стiнах були поприбиванi полицi, а на полицях лежали й стояли книги в шкуратяних палiтурках. У вiкна заглядали обсипанi iнеєм гiлки волоських горiхiв i затiнювали невеличкi шибки, пропускаючи в бiблiотеку срiблястий м’який бiлий свiт. Митрополит попросив Виговського сiсти коло стола, а сам сiв проти його.

— Ясновельможний гетьман кланяється вашiй милостi, cвятий владико, i просить ваших молитов. Може, ваша милiсть чули, що до Києва їдуть московськi посланцi з боярином Бутурлiним на чолi, щоб одiбрати присягу од вашої милостi, святий владико, од вищого духовенства, київських козакiв та городян.

— Чув, чув i знаю, що сьогоднi опiвднi посланцi будуть в Києвi. Але нi я, нi духовенство на Українi не думаємо присягати царевi на пiдданство. Про це гетьмановi нема чого й говорити! — сказав митрополит i при останнiх словах аж скрикнув.

— Чом же так, святий владико?

— А тим, що поки наша церква залежить от цареградського патрiарха, ми вдержимо свою автономiю i свої права. Не такої заспiває нам московський патрiарх Никон, чоловiк простий, невчений, крутий та завзятий на вдачу. Вiн зламає нашу автономiю i запроторить наших владик i попiв в свої льохи, в котрих вiн карає муками своїх духовних. Про присягу нашу нехай ясновельможний гетьман i не допоминається! — знов аж крикнув старий владика, i його посiченi кучерi задрижали кругом голови.

Виговському самому було до вподоби, що владика не хоче присягати Москвi, бо вiн не любив Москви; його блискучi карi очi аж заграли, але вiн не насмiлився виявити своїх потайних власних думок i мовчав; вiн мусив чинити волю i наказ гетьмана.

— Та ще он про що пише нам один протопоп з Чернiгова: пiшла нiби чутка, що московський патрiарх Никон думає заново перехрещувати нас всiх на Українi, бо ми хрещенi через обливання водою; наче не все одно, чи облити дитину водою, чи поринути її з головою в воду: благодать Божа дається й через обливання, бо це тiльки форма сакраменту. В Москвi на нас вважають за це, як на неправославних. Буде нам морока з московським патрiархом.

— Що правда, то правда: тепер у нас на Українi владики й протопопи — люди з високою просвiтою, а в Москвi владики невченi й простi; однi другим нерiвня, —обiзвався Виговський.

— Це правда, пане писарю! З невченими людьми погана справа.

— Принаймi, святий владико, не зрiкайтесь вийти з процесiєю назустрiч посланцям i привести до присяги київських козакiв та городян.

— Це можна вчинити. З процесiєю я вийду з усiма iгуменами й протопопами, а бiльше цього нiчого не можу вчинити, — сказав владика голосом, в котрому проривався сутiнок досади й невдоволення.

Виговський встав i розпрощався з владикою.

— От-от незабаром прибудуть посланцi, — обiзвався Виговський, — час би вже, святий владико, i виступати з процесiєю i ждати посланцiв хоч за версту за Золотими воротами.

— Добре, добре! Зараз iду до собору i ми рушимо з iгуменами i протопопами в процесiї: це можна вчинити, це можна! — сказав владика. — А бiльше нiчого не зроблю й не хочу! не хочу! — сказав з гнiвом.

Митрополит з досади встав, випростався на ввесь свiй високий зрiст i почав ходити по бiблiотецi, розгладжуючи свою довгу розкiшну бороду. Вiн на одну мить спинився коло вiкна i втупив очi в густi гiлки волоських горiхiв, обсипаних iнеєм, як срiблом. Постоявши коло вiкна, владика швидким рухом обернувся до Виговського i знов промовив з досадою i завзятiстю:

— Бiльше я зробити не хочу i не зроблю, бо проти мене пiдуть усi iгумени й протопопи. Вони встоюють за автономiю української церкви, а я не хочу йти проти їх.

Виговський встав з стiльця i почав прощатись.

— Де ж будуть обiдати царськi посланцi? Треба ж їх прийняти почесне i видати їм добрий обiд, — сказав Виговський.

— Сьогоднi пiсля присяги я мушу запросити їх до себе на обiд i нагодую їх не редькою та смаженими буряками, а доброю днiпровою рибою. Це я повинен вчинити як митрополит, — обiзвався владика на прощаннi. — I тебе, пане писарю, прошу завiтати до мене на обiд. Ти вмiєш провадити розмову з посланцями, бо ти до того здатний i звичний, а менi нема охоти балакати з ними.

— Час вже, святий владико, виходити назустрiч з процесiєю, бо козаки вже давненько виступили з Києва стрiчати посланцiв, — сказав Виговський.

— Йду, йду зараз до собору i зберу усiх iгуменiв i протопопiв, — сказав владика i звелiв келiйниковi шляхтичевi подавати теплу рясу та клобук.

Тим часом тисяча козакiв Київського полку ще вдосвiта виступила з мiста назустрiч московським посланцям. Козаки стрiли посланцiв за десять верстов од Києва i пiшли поперед їх. За козаками конюші вели дванадцять царських коней турецької породїi, вкритих чепраками, затканими золотом, котрi волочились по землi; на чепраках лежали вишиванi золотом сiдла. Потiм йшов полк боярчукiв, а за ними вели ще рядок турецьких коней, на котрих збруя лиснiла золотом та перлами. Помiж кiньми несли четверо прездорових знамен. Позад усiх їхали посланцi. Червонi кунтушi з вильотами на рукавах, жупани та покривала на конях горiли як жар на бiлому фонi снiгу та iнею. Вглядiвши поїзд, довбишi вдарили в казани, трубачi заграли. Сила народу рушила назустрiч посланцям.

За Золотими ворiтьми стрiв посланцiв митрополит з великою процесiєю, з iгуменами i намiсниками монастирiв. Владика сказав посланцям промову, i вся процесiя рушила через Золотi ворота до святої Софiї. Митрополит, одправивши молебень, привiв до присяги козакiв та городян, а сам “од жалю умлiвав”, а все духовенство “за сльозами свiта не бачило”, — як записав тодiшнiй лiтописець. Митрополит I усе духовенство не зложили присяги, що дуже не сподобалось бояриновi Бутурлiновi i усiм посланцям.

Запросивши до себе в келiї посланцiв на хлiб та сiль, владика накинув на себе мантiю i, взявши в руки хрест, вертався в свої покої. За ним слiдком йшли посланцi й Виговський. Народ обступив владику i брав благословення. Владика насилу рухався, благословляючи народ.

До його пiдступили двi панiї за благословенням. Одна з їх була вже немолода, повна на виду, закутана бiлою хусткою поверх очiпка. Друга була молода, височенька, поставна, повновида й бiла на виду, як лелiя. Вона так само була закутана бiлою хусткою поверх невисокої шапочки i була убрана в темно-червоний кунтушик, облямований навкруги бiлим горностаєм. Її повний, делiкатний вид неначе був обведений бiлими рамками з бiлого пуху та срiбла, i саме лице її було бiле, як бiла лелiя, а повнi рум’янi уста червонiли на морозi, як листочки троянди. Молода панна i справдi була схожа на бiлу квiтку. Чималi темно-карi очi та рiвнi густi брови дуже виразно малювались, обведенi навкруги бiлим вбранням.

Виговський кинув очима на молоду панну. Його вразили її блискучi карi очi та темно-русi густi брови. Тi очi, тi брови так були схожi на його темно-карi очi та темно-русi густi брови, неначе перед ним стояла його сестра або його близька родичка.

— Який дивний випадок! Бачу неначе в дзеркалi свої власнi очi, свої брови! Неначе мене й цю молоду панну одна мати породила. Яка вона бiла, неначе раннiй бiлий ряст пiд снiгом! Якi в неї делiкатнi рум’янi уста, неначе листочки делiкатної троянди!

Виговський несамохiть задивився на ту молоду панянку. Вiн не зводив з неї очей, доки вона брала благословення у владики й цiлувала хрест. Владика привiтно осмiхнувся до неї як до особи, котру вiн знає.

“Певно, якась шляхтянка, а може, й князiвна”, — подумав Виговський, не зводячи очей з лелiйно-бiлого личка дiвчини, i, сам не знаючи чого, легенько зiтхнув i задумався.

Виговському тодi вже минуло сорок рокiв i вiн ще був не жонатий.

“От би я з ким одружився! Яким теплом повiяло на мою душу од тих карих очей, од того лелiйного личка! Яка вона мила, як та бiла голубка!” — подумав Виговський i тихою ходою попростував слiдком за владикою та посланцями.

Обидвi панiї провели владику до середини саду i повернули назад. Виговський в той час забув i про церемонiю, i про посланцiв. Йдучи по саду, обсипаному срiблястим iнеєм, вiн все нiби бачив ту лелiйно-бiлу панну з карими очима в матовому туманi срiбного густого iнею. Йому здавалося, нiби серед саду несподiвано з’явилась якась русалка з прозорим бiлим делiкатним личком, нiби облитим свiтом повного мiсяця.

“Іван Нечуй-Левицький. Казка „Запорожці”. Елементи сюжету. Образи-персонажі твору. Образ Карпа Летючого. Роль портрета у розкритті характеру.” (5 клас)

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ: портрет, гіпербола.

ТЕХНОЛОГІЯ: інтерактивні форми і методи роботи на уроках з використанням

завдань, що враховують теорію функціональної асиметрії півкуль

(поділити учнів на дві групи перед початком уроку, враховуючи особливості

функціонування мозку: лівопівкульні – зліва від вчителя, правопівкульні –

справа від вчителя).

ОБЛАДНАННЯ: підручники ( Українська література: підручн. для 5-го кл.

загальноосвітн. навч. закл./ Р. В. Мовчан. – 2-ге вид. – К.: Генеза, 2010.

– 240 с.: іл.), зошити, малюнки, портрет І. Нечуя-Левицького, картки

з діаграмою Вена, аудіозапис козацького маршу, переносна дошка.

ЕПІГРАФ: „…Немало пройдено шляхів,

Лягло немало й ворогів,

Та лиш козак стоїть й понині

На нашій славній Україні”.
Антоніна Черниш енко

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ І ЗАВДАНЬ УРОКУ, ОГОЛОШЕННЯ ЕПІГРАФА

ІІІ. СПРИЙМАННЯ Й УСВІДОМЛЕННЯ УЧНЯМИ НОВОГО МАТЕРІАЛУ ( записати дату і тему уроку у зошит ).

1. Актуалізація опорних знань учнів:

Літературний диктант (відповіді у зошитах):

1. Справжнє ім’я та прізвище письменника Івана Нечуя-Левицького … . (Іван Нечуй)

2. Народився він у … році. (1838)

3. Дитинство письменника проходило на берегах річки … . (Рось)

4. Місцевість, де народився Іван, називалась … . (Черкащина)

5. Батько Івана Нечуя-Левицького за фахом був … . (Священик)

6. Батько віддав Івана вчитися у Богуславське духовне училище в … років. (7)

7. Іван Семенович вирішив продовжити навчання після важкої хвороби у Київській духовній академії в … році. (1861)

8. Писати власні твори українською мовою автор почав у … році. (1861)

9. Письменник мріяв об’єднати свої історичні твори у збірку під назвою … . („Історія України”)

10. Уперше „Повісті Івана Нечуя” були надруковані у місті … . (Львів)

11. Казка „Запорожці” була написана у … році. (1873)

12. Головний герой казки … . (Карпо Летючий)

Перевірка диктанту у парах (учні звіряють написане з відповідями на екрані).

2. Вступне слово вчителя:

– Сьогодні ми з вами на уроці продовжимо працювати над історичним твором Івана Нечуя-Левицького „Запорожці”. Ми будемо говорити про найголовніше, без чого не може існувати сюжет будь-якого твору, – це його персонажі. Ви вже знаєте, що всі герої художнього твору поділяються на дві групи. Назвіть їх (відповідь). Назвіть головних (Карпо Летючий) і другорядних (лоцманський отаман, багатий купець, команда на човні, запорожці) героїв твору (відповідь).

3. Робота над характеристикою героїв.

– Вам було домашнє завдання для однієї групи – виписати із тексту казки опис головного героя. Зачитайте уривок, в якому ми вперше знайомимось із нашим головним героєм (учні зачитують цитату з твору:

„Над Дніпром, коло славних порогів, у селі Старому Кодаку жив собі молодий лоцман Карпо Летючий. Як і всі лоцмани, був потомок славних запорожців і мав увесь хист, усю вдачу запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий, гарний з лиця, гарний зі стану, кругом гарний, ще й до того сміливий! Ще змалку брав його з собою батько на байдаки та плоти, переводячи їх через пороги. Карпо знав добре всі пороги, всі забори, знав кожний камінь. Він любив пороги, бо зріс коло них. Карпо любив летіти стрілою прудким козацьким ходом через пороги, летіти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Дніпро на порогах, як реве Звонець або Дід і обливає близками його гаряче лице. ”) (стор. 160 – 161)

• Що можна сказати про таку людину?
• Яким Карпо постає перед нами на початку? (Цей хлопець зовні описаний як молодий і гарний, стрункий і міцний, високий, чорнявий і сміливий, вправний лоцман, найкращий у своїй справі, а також автор наголошує на тому, що він є нащадком фізично здорових, розумних і сміливих запорозьких козаків.)

(На окремій дошці записуються риси характеру Карпа)

Теорія літератури і словникова робота (пояснення незрозумілих слів).

– Такі описи у творах називаються портретами. Запишіть у зошити визначення цього поняття. Запис у зошитах – портрет – це засіб художньої характеристики героїв, в якому поєднано опис зовнішності, рис характеру і ставлення автора до персонажа.

• Що відбулось під час подорожі Карпа з командою через пороги Дніпра? (Почалась буря на морі і човен почав руйнуватись, Карпо і гребці підняли руки до Бога, а потім Карпо полетів униз і втратив пам’ять.)
• Ви вже знайомі з побудовою сюжету художнього твору. Як можна назвати цю частину сюжету і чому? (Кульмінацією, тому що це найхвилюючіший епізод у творі, найнапруженіший, переломний момент.)

4. Робота з підручником.

• Прослухайте уривок з тексту казки і скажіть, які риси характеру тут проявились у головного героя?

„Зашуміла вода і заревла. Кодацький поріг появився весь від берега до берега, весь білий, вкритий піною та бризками. Байдак загув і полетів з лави на лаву, рівно як стріла. В одну мить його перенесло через поріг. Вода оббризкала гребців і присипала Карпові кучері. Судно тихо загуло, як порожня бочка. Всі перехрестились.

Карпо не зоглядівся, як байдак минув Звонецький, Сурський і Лохманський пороги. Його смілива й горда душа палала щастям. Водяна курява і бризки тільки прохолоджували йому лице…” (стор. 161 – 162)

(Відповідь учнів – у цьому уривку Карпо показав себе необережним, необачним, трохи самовпевненим.)

• Так, правильно, зрозуміти це допомагає нам опис початку шторму на морі, таким чином і пейзаж, і портрет можуть розкрити деякі риси характеру героя.

(Учні другої групи показують малюнки, що зображують Карпа Летючого)

• Якими Карпо побачив запорожців на підводній Запорозькій Січі? (Запорожці були не зовсім схожі на звичайних козаків.)

(учні зачитують цитати з твору щодо опису козаків:

„Придивляється Карпо вниз, аж попід гаями неначе ростуть купи високих червоних та синіх квіток. Придивляється він лучче, – аж ті квітки ворушаться: то були люди. На них були високі чорні шапки з червоними верхами, сині кунтуші з рукавами на відкид. ”.

„Карпо глянув на тих людей і трохи злякався, і здивувався, і замилувався: такі вони були високі, рівні, дужі! Такі вони були гарні на вроду, що він таких людей не бачив ні між панами, ні між простими селянами. ”.

„Карпо озирнувся і побачив, що через обох запорожців було видко кожне дерево, кожну квітку. Запорожці здалися йому тінню. ”.

„Зараз за ліском вони стріли інших козаків. Запорожці сиділи на зеленій траві групами, сиділи на дрібному камінні, стояли по два, три, розмовляли між собою і всі поглядали на Карпа, як на якесь диво. Всі козаки були високі, рівні та здорові; всі були гарні, повбирані в гарну одежу, неначе в свято або в неділю. Вони стиха розмовляли, а Карпові здалося, що то ревуть страшні Дніпрові пороги.”.

(Учні другої групи показують домашнє завдання – малюнки козаків)

• Мабуть, ви звернули увагу на те, що під час опису запорожців і пейзажу автор використовує деякі вирази і словосполучення, у яких якості, предмети, сила і краса дуже перебільшуються. Наприклад:

• „Дід усе ревів та стогнав…, неначе десь ревла череда волів, неначе десь стріляли з гармат або дзвонили у великі дзвони…”;
• „Від берега до берега на Дніпрі появився білий гребінь, неначе біла грива величезного коня…”;
• „Вони стиха розмовляли, а Карпові здалось, що то ревуть страшні Дніпрові пороги…”;
• „Голос той лився низом, як грім, то підіймався вгору і дзвенів, як голосний дзвін…”.

Таке художнє перебільшення властивостей героїв, предметів і явищ називається гіперболою. Запишіть у зошити визначення цього поняття. Запис у зошитах – гіпербола – це художнє перебільшення властивостей зображуваних героїв, предметів і явищ.

• Іван Нечуй – Левицький використовує такий прийом і для характеристики козацького гетьмана Івана Музики. Зачитайте уривки, які ви знайшли вдома:

• „Гетьман …кинув оком на Летючого, довго дивився на нього, і дві сльози впало з його очей на землю…”;
• „Сину мій любий, сину мій милий! Я б тебе обняв, та боюсь задушити тебе від моєї великої сили, від щирого серця…”;
• „Гетьман відв’язав меч і застромив у камінь. Меч увігнався в скелю, як у віск, а з-під меча задзюрчала кров. Гетьман тихою ходою виступив уперед. Гетьман був вищий і кращий за усіх запорожців: високий, як Палій, гарний, як Мазепа, сміливий, як Богдан Хмельницький. Його лице блищало, як раннє сонце. ”.

• Про що розпитував гетьман Карпа, що його цікавило? (Гетьман розпитував про життя людей на Україні, а також чи пам’ятають там гетьманів і козаків, чи згадують про них – сміливих і відданих патріотів своєї країни – їх нащадки.)

(Учні другої групи показують домашнє завдання – малюнки гетьмана)

• Прослухайте уривок цього діалогу, який підготували наші учні і дайте відповідь на питання (діалог розігрують діти з групи правопівкульних) :
• Чи багато знав і розповів Карпо про життя людей на Україні, і чи багато він цікавився історією своїх пращурів? (Ні, Карпо не дуже замислювався про життя народу України, тут він був дещо егоїстичним; і майже зовсім не цікавився історією козацьких часів як і більшість людей.)
• Як ви гадаєте, чи є різниця між Україною за часів козацтва і сучасне життя Карпа Летючого? (Відповідь учнів – так, …)

І V . ЗАКРІПЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

5. Слово вчителя:

– Підведемо підсумки до характеристики головного образу твору Карпа Летючого (учні читають записані на дошці основні риси характеру Карпа).

Завдання для учнів: з’єднати слова у лівій частині з відповідними їх характеристиками на екрані усно (Додаток № 1).

6. Слово вчителя:

У казці автор показує різницю між життям на Україні за часів козацтва і за часів лоцмана Карпа Летючого.

Завдання для груп учнів:

Завдання для однієї групи (лівопівкульних учнів): порівняти ці два часові проміжки, заповнюючи подану на окремих аркушах діаграму Вена. (Додаток № 2)

Завдання для другої групи (правопівкульних учнів): прослухати аудіозапис козацького маршу (можна іншу пісню козацьку) і відповісти на питання:

– Якими постають козаки у музиці, з якими кольорами асоціюються у вас їх образи?

7. Перевірка усних відповідей учнів правопівкульної групи.

8. Перевірка діаграми Вена у групі лівопівкульних учнів.

V . ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

9. Заключне слово вчителя:

– Оскільки ми з вами читали і аналізували лише фрагмент казки і не знаємо її фіналу, у вас є можливість стати авторами на якийсь час і дописати закінчення цього твору. Подумайте і розкажіть про те, як подорож Карпа Летючого до підводної Запорізької Січі могла вплинути на його подальше життя. Чого він навчився у запорожців? Яким чином вплинула на головного героя розмова з гетьманом? Які висновки він зробив для себе? Цим ми будемо займатись на наступному уроці української літератури.

VI . ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ І ОЦІНЮВАННЯ РОБОТИ УЧНІВ

Завдання для обох груп учнів – вивчити конспект уроку, підготуватись до написання твору – закінчення казки „Запорожці”.